Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/1890/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 15.11.2023. Зареєстровано: 16.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2023.
Дата набрання законної сили: 15.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 560/1890/23 
		Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. 
		Суддя-доповідач - Граб Л.С. 
		15 листопада 2023 року 
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Граб Л.С. 
		суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, 
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі відповідач 1), Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)" (далі відповідач 2), в якому просив:
		-визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (заробітної плати) у розмірі двох третин посадового окладу за час простою державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" начальнику відділу нагляду і безпеки цієї установи - ОСОБА_1 за період часу з 01.07.2022 по 01.02.2023, а також додаткової винагороди згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період часу з 24.02.2022 по 01.10.2022;
		-зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з липня 2022 по лютий 2023 у сумі 28586,67 грн., а також виплатити додаткову винагороду згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період часу з 24.02.2022 по 01.10.2022 у сумі 490000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань юридичної особи;
		-зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 гр.
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року позов задоволено частково:
		-визнано протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не вжиття заходів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (заробітної плати) у розмірі двох третин посадового окладу за час простою державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" начальнику відділу нагляду і безпеки цієї установи - ОСОБА_1 за період часу з 01.07.2022 по 01.02.2023;
		-зобов`язано Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції вжити заходи щодо нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з 01.07.2022 по 01.02.2023.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Не погодившись з судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги.
		В обґрунтування доводів апеляційних скарг, сторони посилаються на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
		За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 11.07.2007 прийнятий на службу у ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" та на даний час перебуває на посаді начальника відділу нагляду і безпеки.
		13.05.2022 Міністром юстиції відповідно до статей 34, 113 КЗпП України, Указу Президента України від 24.04.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з урахуванням норм Постанови КМ України від 07.03.2022 №221 "Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з державного бюджету, в умовах воєнного стану" видано наказ №1951/5 від 13.05.2022 "Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні територїї".
		Відповідно до пункту 3 указаного Наказу Міністерством юстиції України оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення дії воєнного стану серед інших і державній установі "Веселівський виправний центр (№8)" та дозволено працівникам указаних установ до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель зазначених установ. Зобов`язано керівників державних установ, у тому числі і ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" забезпечити оплату часу простою працівників усіх установ у розмірі 2/3 посадового окладу.
		На виконання наказу Міністра юстиції України 18.05.2022, начальником державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" видано Наказ №46/ос-22 "Про встановлення простою у роботі державної установи "Веселівський виправний центр (№8)", зі змісту якого у зв`язку із тимчасовим знаходженням державної установи на непідконтрольній Україні території:
		-оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення дії воєнного стану для всього персоналу державної установи "Веселівський виправний центр (№8)";
		-дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну робочу поза межами адміністративної будівлі установи;
		-зобов`язано головного бухгалтера установи забезпечити оплату часу простою персоналу установи у розмірі двох третин посадового окладу на підставі наказу керівника;
		-дозволено видати трудові книжки працівників установи за їх бажанням.
		В серпні 2022 року позивач прибув до с.Гвардійське Хмельницького району Хмельницької області та став на облік як внутрішньо переміщена особа.
		З червня 2022 всі виплати ОСОБА_1 з місця роботи припинені, тому з метою отримання відомостей стосовно причин невиплати заробітної плати, а також суми заборгованості, останній звернувся до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (м. Київ) та Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції (м. Дніпро).
		У відповідь на звернення позивача, відповідач 1 направив йому письмову відповідь від 21.09.2022, якою повідомлено, що у Міжрегіонального управління відсутня належним чином затверджена копія наказу про виведення ОСОБА_1 в простій, відсутні копії табелів обліку робочого часу, підтверджуючі перебування ОСОБА_1 в простої та належним чином затверджені розрахунково-платіжні відомості  ОСОБА_1 . На даний час Міжрегіональне управління не має можливості перевірити інформацію про нарахування та виплату грошового забезпечення, оплату простою, виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Виправного центру та надати перевірену та достовірну інформацію, запитувану у зверненні.
		В подальшому, позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та просив надати роз`яснення, в який спосіб та строки останньому буде виплачено заборгованість по заробітній платі до додаткову винагороду відповідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022.
		За результатами розгляду скарги, Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 , що наказом Міністерства юстиції України від 22.06.2022 №1347/7 ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)" надано повноваження розпорядника бюджетних коштів Виправного центру №8 в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці за червень місяць 2022. Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей наданих Виправним центром №8 за червень 2022 ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)" провела виплату грошового забезпечення за червень 2022 та заробітної плати за другу половину червня 2022 (зарахування вищевказаних виплат відбулося 01.07.2022). Згідно з відомостями, Виправним центром державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)" проведено виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови КМ України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 25.04.2022. Починаючи з липня керівництво виправного центру на зв`язок не виходило. Виплата грошового забезпечення та заробітної плати співробітникам виправного центру не проводилась. Через неподання установою відповідних підтверджуючих документів, Міжрегіональне управління позбавлено можливості прийняти участь у вирішенні питання виплати співробітникам установи заробітної плати та грошового забезпечення з липня 2022. У зв`язку із зазначеними вище причинами додаткова винагорода за нормами постанови КМ України від 28.02.2022 №168 також не виплачувалась.
		Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом. 
		Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення. 
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
		Статтею 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005р. №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладав охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
		Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
		Відповідно до статті 9 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України Кабінетом Міністрів України утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі.
		Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління.
		Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.
		Частиною другою статті 14 Закону №2713-IV передбачено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.
		Статтею 23 Закону передбачено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
		Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до статті 24 Закону фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
		У статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу постановлено Кабінет Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
		З метою упорядкування трудових відносин у період воєнного стану, збереження кадрового потенціалу та стимулювання економіки країни в умовах кризи було прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, зокрема:
		- Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;
		- постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану»;
		- постанову Уряду від 12.04.2022 № 440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану»;
		- постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану».
		Тобто, внаслідок суттєвої зміни низки суспільних процесів, державою вжито заходи щодо врегулювання питань забезпечення трудових прав осіб в умовах воєнного стану та постійної загрози життю, здоров`ю. 
		Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі  Закон № 389-VIII).
		За визначенням наведеним статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан- це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Ч.1 ст.8 вказаного Закону визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: 
		Згідно з ч.1 ст.3 та ст.4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Статтею 21 КЗпП України визначено, що роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.
		Положеннями ст.34 КЗпП України передбачено, що простій-це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (стаття 34 КЗпП України).
		Оплата простою врегульована ст. 113 КЗпП України. 
		Так, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), але за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
		З матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 11.07.2007 прийнятий на службу у ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" та на даний час перебуває на посаді начальника відділу нагляду і безпеки.
		Вказана обставина не спростована та не заперечується відповідачем.
		Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 з 14.05.2022 оголошено простій в установах виконання покарань, в тому числі у ДУ "Весельківський виправний центр (№8)".
		Як стверджує позивач, починаючи з липня 2022 року, останній не отримує з ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" належної йому заробітної плати за час простою. 
		В свою чергу, відповідач не заперечує, що працівники ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" мають право на отримання виплат, в зв`язку з простоєм, однак вважає, що не є відповідачем у даній справі, оскільки обов`язок виплати цих коштів, покладений саме на ДУ "Веселівський виправний центр (№8)". При цьому, посилається на те, що згідно копії наказу Міністерства юстиції України від 22.06.2022 №1347/7, повноваження розпорядника бюджетних коштів ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці, покладено на ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)", однак лише на червень 2022 року. Відповідач також вказав на те, що з липня 2022 року ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" не виходило на зв`язок та будь-яких відомостей щодо своїх працівників не надавало. 
		Вищенаведене свідчить, що з 14.05.2022 ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" не виконує покладені на нього функціональні обов`язки, цілі та задачі, оскільки розміщена на тимчасово неконтрольованій території. 
		Однак дана обставина не може бути перешкодою для реалізації права позивача на отримання виплат за час простою. 
		З метою всебічного та об`єктивного розгляду даної справи, колегією суддів ухвалою від 13.09.2023 зобов`язано Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надати суду протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали наступну інформацію: 1) чи була Державна установа "Весельківський виправний центр (№8)", яка розміщувалася на тимчасово неконтрольованій переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі; 2) чи здійснювалися з липня 2022 року видатки на забезпечення виплати заробітної плати працівникам Державної установи "Весельківський виправний центр (№8)" та на який суб`єкт владних повноважень покладено чи мало бути покладено повноваження розпорядника бюджетних коштів ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці, з липня 2022 року; 3) чи подавалися ОСОБА_1 безпосередньо до Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)" відомості про те, що останній рахується як працівник ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)", яка знаходиться в простої, однак з липня 2022 не отримує заробітної плати, якщо так, то які заходи спрямовані на з`ясування тієї обставини, чому належні працівнику кошти не виплачуються, та їх виплату. 
		На виконання вказаної ухвали, відповідач листом від 25.09.2023 повідомив суд, що відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75, ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" знаходилась на території, яка мала статус такої, що розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
		Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, державна установа "Весельківський виправний центр (№8)" знаходиться на території, яка має статус такої, що тимчасово окупована Російською Федерацією.
		Південно-Східному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не відомо чи приймались рішення про будь-яке переміщення державної установи "Весельківський виправний центр (№8)". До Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції будь-які документи про переміщення державної установи "Весельківський виправний центр (№8)", в тому числі накази органу управління державної установи "Весельківський виправний центр (№8)" - Міністерства юстиції України, не надходили (довідка додається).
		Наказом Міністерства юстиції України від 22.06.2022 №1347/7 (копія надавалась до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву №11- 1553/Кр-23 від 10.03.2023) державній установі "Дніпровська виправна колонія (№89)" надавались повноваження розпорядника бюджетних коштів Державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці за червень 2022 року, виключно за умови подання керівником ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" розрахункових документів для проведення видатків з оплати праці. 
		Проведення розрахунково-платіжних операцій, в тому числі із оплати праці, з липня 2022 року повинно було здійснюватись державною установою Веселівський виправний центр (№8)" (відповідно до підпункту 23, 24 пункту 9 Положення про державну установу «Веселівський виправний центр (№ 8)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.10.2021 № 3501/5-копія надавалась разом із апеляційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції).
		Проте керівництво державної установи "Веселівський виправний центр (№8)", починаючи з липня 2022, перестало виходити на зв`язок із Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та на листування через офіційну електронну пошту не відповідало. Через вищеописані підстави Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції було позбавлене можливості отримати будь-яку інформацію необхідну для визначення потреби в фінансуванні на оплату праці ДУ «Веселівський виправний центр (№ 8)» (відповідно до підпункту 20 пункту 5 Положення про державну установу «Веселівський виправний центр (№ 8)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.10.2021 № 3501/5). Через це фінансування ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" з липня 2022 року Міністерством юстиції України надалі не здійснювалося.
		Фінансування установ Державної кримінально-виконавчої служби України, які тимчасово знаходяться на території тимчасово окупованій Російською Федерацією, Міністерством юстиції України не проводилось і на даний час не проводиться. Таке фінансування Міністерством юстиції України здійснюється у випадках, коли керівники установ виходили на зв`язок із вищестоящим органом влади, надавали йому рапорти щодо чисельності персоналу, надавали йому копії розрахунково-платіжних відомостей та інформації з зазначенням потреби в коштах в розрізі КЕКВ. Проте зазначені дії керівником державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" з липня 2022 року не здійснювались.
		У випадку, якщо б таке фінансування відбувалося, то виплата заробітної плати та грошового забезпечення все рівно не була можлива без керівника державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" або іншої особи, яка зазначена в картці і зразками підписів, без надання переліченими вище особами платіжних відомостей, платіжних доручень та реєстрів юридичних та фінансових зобов`язань.
		Відповідно до п.п.13-1 п.12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, призначення на посаду та звільнення з посади керівників установ виконання покарань здійснює Міністр Міністерства юстиції України.
		Отже, виходячи зі змісту вказаної відповіді, можна зробити висновок, що на даний час ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" знаходиться на тимчасово окупованій території, а зв`язок з керівництвом вказаної установи відсутній. При цьому, відповідальними особами територіального управління Міністерства юстиції з липня 2022 не вжито жодного заходу, спрямованого на врегулювання питання щодо оплати праці працівників ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" та не покладено тимчасових повноважень розпорядника бюджетних коштів, в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці на іншу державну установу. 
		Слід зазначити, що суд також звертався за інформацією про те, чи включена ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" як розпорядник бюджетних коштів до мережі головного розпорядника та на кого з липня 2022 року покладено обов`язок фінансування видатків на оплату праці персоналу зазначеної вище установи за пропозиціями Департаменту, зважаючи на те, що ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" не може здійснювати оплату працівникам на період простою в зв`язку з перебуванням Веселівської селищної територіальної громади, на якій розташована дана установа, в тимчасовій окупації, до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
		На виконання ухвали суду від 16.10.2023 Департамент з питань виконання кримінальних покарань повідомив, що ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" підпорядковується Південно-Східному Міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в тій частині, що останнє не є належним позивачем у справі та погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою захисту прав позивача, необхідно зобов`язати Управління вжити заходи щодо нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з липня 2022 по лютий 2023.
		Щодо виплати додаткової винагороди згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період часу з 24.02.2022 по 01.10.2022 у сумі 490000 грн., колегія суддів вказує на таке.
		За приписами п.п.1,3 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в первісній редакції), на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
		Постановою КМУ від 07.07.2022 №793 «Про внесення змін до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168» (згідно із пунктом 2 цієї постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022) внесені зміни до постанови №168, а саме у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно замінити словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
		Відповідно до пункту 1 постанови № 168 (в редакції постанови КМУ від 07.07.2022 №793) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
		За змістом пунктів 2-1, 3 постанови № 168 (в чинній редакції) установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
		Отже, на період дії воєнного стану, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
		Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що додаткова винагорода є окремим тимчасовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується поліцейським під час проходження служби та виконання службових обов`язків, тобто є додатковим стимулюючим заохоченням саме за виконання службових обов`язків. 
		Як з`ясовано судом першої інстанції, позивач в серпні 2022 разом із сім`єю прибув до Хмельницької області та став на облік як внутрішньо переміщена особа.
		Доказів виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків (несення служби у вигляді чергувань, нарядів тощо) за місцем служби, що є обов`язковою умовою для здійснення виплати додаткової винагороди для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби згідно постанови Кабінету Міністрів України №168, позивач не надав.
		З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період часу з 24.02.2022 по 01.10.2022 у сумі 490000 грн.
		Стосовно задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вказує на слідуюче.
		Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №665/49/13-а.
		Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі №823/868/18 звернув увагу, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
		Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
		Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
		При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. 
		З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.
		Водночас колегія суддів зазначає, що позивач в апеляційній скарзі послався на страх за себе та свою сім`ю, відсутність джерел до існування, фактична втрата роботи за умови неможливості працевлаштуватись на іншу, відсутність будь-якої допомоги з боку суб`єкта владних повноважень, порушення нормальних соціальних зв`язків та стрес від неможливості забезпечити сім`ю під час перебування на окупованій території, а також важкий небезпечний виїзд на підконтрольну територію. 
		В свою чергу, надаючи оцінку твердженням позивача в цій частині, колегія суддів зазначає, що обставини на які останній посилається, а саме-страх за себе та свою сім`ю, фактична втрата роботи, порушення нормальних соціальних зв`язків та стрес від неможливості забезпечити сім`ю під час перебування на окупованій території, а також важкий небезпечний виїзд на підконтрольну територію, на жаль мають місце на всій окупованій території України, і зумовлені збройною агресією РФ, в Україні, а не діями чи бездіяльністю відповідача 1. 
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не є установою, що виплачує допомогу внутрішньо-переміщеним особам, а тому є безпіставним посилання ОСОБА_1 як на підставу для стягнення моральної шкоди, на те, що відповідач 1 не надає позивачу будь-якої допомоги. 
		Крім того, ОСОБА_1 на підтвердження факту, що останній невзмозі влаштуватись на роботу, чи йому було відмовлено в переведенні на роботу з ДУ "Весельківський виправний центр (№8)", не надано жодного доказу. 
		Слід зазначити, що моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
		Аналогічна правова позиція щодо покладення обов`язку доказування моральної шкоди на позивача викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 815/6107/17 і від 4 березня 2020 року у справі №815/2215/15, від 16 липня 2020 року у справі № 822/3180/15 та від 24 червня 2020 року у справі №9901/845/18.
		Отже, враховуючи всі доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, й беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб`єктом владних повноважень, колегія суддів зазначає, що наведених доводів за обставин цієї справи не достатньо для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки останній не надав жодних доказів на підтвердження моральної шкоди.
		За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позов в цій частині не обгрунтований, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для його задоволення.
		Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 
		Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		апеляційні скарги ОСОБА_1 та Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року - без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Головуючий Граб Л.С.    Судді   Смілянець Е. С.   Сторчак В. Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...