Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 688/4803/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2023.
Дата набрання законної сили: 15.11.2023
Номер судового провадження: 61-8563ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		15 листопада 2023 року                            
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 688/4803/18
		 
		провадження № 61-8563св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		третя особа - приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвин Олександр Станіславович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Оніщуком Євгеном Олександровичем, на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року у складі судді Босюка В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Янчук Т. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «АГРО-ОРМС», третя особа - приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвин О. С., про визнання недійсними заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна та договорів дарування.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 02 вересня 2010 року до 14 серпня 2018 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за час якого набула з ним нерухоме майно: комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 кв. м, будівлі охорони площею 16,2 кв. м, будівлі сауни площею 45,6 кв. м, підвалу               площею 72,9 кв. м, будівлі альтанки площею 10,6 кв. м на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку                     з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку                             з кадастровим номером 6823384500:09:001:1216 площею 0,1040 га на території Куражинської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
		 
		26 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договори дарування, згідно з якими ОСОБА_2 подарував своїй матері вказане майно загальною вартістю 394 158 грн, а вона, як дружина дарувальника, надала згоду на їх укладення. Її заява про надання згоди на укладення договорів дарування посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. і зареєстрована 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3738.
		 
		Вказувала, що нотаріус, який посвідчував її заяву про надання згоди на відчуження вказаного майна, є її батьком, а тому на підставі статті 9 Закону України «Про нотаріат» така дія нотаріуса є недійсною, у зв`язку із чим за відсутності належно оформленої згоди на дарування майна заява і договори дарування підлягають визнанню недійсними.
		 
		07 червня 2018 року ОСОБА_3 подарувала комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки                              з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га за цією ж адресою ТОВ «АГРО-ОРМС».
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
		- визнати недійсною її заяву про надання згоди на дарування нерухомого майна                    від 26 грудня 2015 року; 
		- визнати недійсними договори дарування нерухомого майна, укладені 26 грудня               2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
		- витребувати із незаконного володіння ТОВ «АГРО-ОРМС» у спільну сумісну власність її з ОСОБА_2 комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га.
		 
		Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року позовні вимоги про витребування майна з незаконного володіння залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача. 
		 
		Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року ТОВ «АГРО-ОРМС» визнано неналежним відповідачем.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня              2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсною заяву ОСОБА_1 про надання згоди чоловікові                         ОСОБА_2 на дарування комплексу будівель у АДРЕСА_1 та земельних ділянок кадастрові номери: 6825582300:01:002:0077, 6825582300:01:002:0076, 6823384500:09:001:1216, посвідчену приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. і зареєстровану 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3738. 
		Визнано недійсним договір дарування комплексу у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області                  Литвином О. С. та зареєстрований у реєстрі за №3739.
		Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер 6825582300:01:002:0077, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області                          Литвином О. С. і зареєстрований у реєстрі за № 3741.
		Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,9460 га кадастровий номер 6825582300:01:002:0076, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області                        Литвином О. С. і зареєстрований у реєстрі за № 3745. 
		В іншій частині позовних вимог відмовлено; 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Районний суд вважав, що нотаріальні дії, вчинені з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат», є недійсними, а тому нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 про надання згоди на дарування чоловіком спільного майна подружжя підлягає визнанню недійсною як односторонній правочин. За відсутності належно оформленої згоди на відчуження спільного майна договори дарування нерухомого майна підлягають визнанню недійсними.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 6823384500:09:001:1216, суд виходив з того, що ця земельна ділянка набута ОСОБА_2 у власність до укладення шлюбу з позивачем, а тому є його особистою власністю, у зв`язку із чим відсутня необхідність у наданні згоди другого з подружжя на її дарування.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня                     2019 року залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року касаційні скарги                        ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня              2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року                    в частині задоволення позову про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
		Відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна. 
		Постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року скасовано. 
		Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та                         ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна         від 26 грудня 2015 року направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в скасованій частині втратили законну силу (провадження № 61-19086св19).
		 
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково.
		Мотивувальну частину рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року в частині визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року змінено з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обдарована ОСОБА_3 ,                               є близьким родичем дарувальника ОСОБА_2 , його матір`ю, у зв`язку із чим не могла не знати, що майно, яке є предметом дарування, належало дарувальнику на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_2 (чоловіком). Крім того, достовірно знаючи про те, що дарунок належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_3 , укладаючи оспорюваний договір дарування, не могла не ознайомитись із нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 щодо надання згоди на відчуження дарунку, яку було посвідчено батьком ОСОБА_1 , приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С.
		Суд апеляційної інстанції вважав, що встановлені обставини вказують на недобросовісність обдаровуваної ОСОБА_3 та, відповідно, про недійсність оспорюваних договорів дарування від 26 грудня 2015 року.
		Суд першої інстанції, визнавши недійсними спірні правочини, у той же час не встановив обставин, які підлягають встановленню у спірних правовідносинах, не врахувавши, що саме встановлення недобросовісності набувача за відповідними договорами дає підстави для висновку про їх недійсність, у зв`язку із чим оскаржуване рішення підлягає зміні з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		З урахуванням постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року предметом розгляду справи є позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна.
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У червні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційні скарги 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Оніщуком Є. О., мотивована необґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій в частині наявності підстав для задоволення позову. При цьому вважає, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недобросовісність обдарованої ОСОБА_3 та, відповідно, про недійсність оспорюваних договорів дарування, так як була нотаріально посвідчена згода ОСОБА_1 на відчуження нерухомого майна.
		 
		Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень                                     ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження                                       № 14-400цс19), від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 645/995/17, від 15 березня                2023 року у справі № 688/4803/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень                        ОСОБА_2 вказує про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26 червня                   1985 року, ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 .
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 вересня 2010 року                      до 14 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
		 
		За час шлюбу за спільні кошти подружжя набуло у власність майно: 
		комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 кв. м; будівлі охорони                           площею 16,2 кв. м, будівлі сауни площею 45,6 кв. м, підвалу площею 72,9 кв. м, будівлі альтанки площею 10,6 кв. м на АДРЕСА_1 ; 
		земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею                   0,2500 га у АДРЕСА_1 ; 
		земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею                  0,9460 га у АДРЕСА_1 .
		 
		26 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені та нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. договори дарування, згідно з якими                        ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 майно: 
		комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 кв. м, будівлі охорони                         площею 16,2 кв. м; будівлі сауни площею 45,6 кв. м; підвалу площею 72,9 кв. м; будівлі альтанки площею 10,6 кв. м на АДРЕСА_1 вартістю 297048 грн (зареєстрований 26 грудня                          2015 року у реєстрі за № 3739);
		земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею                0,2500 га у АДРЕСА_1 вартістю 14 525 грн (зареєстрований 26 грудня 2015 року у реєстрі                              за № 3741); 
		земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею                  0,9460 га у АДРЕСА_1 вартістю 50 043 грн (зареєстрований 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3745).
		 
		Відповідно до пункту 11 договору дарування від 26 грудня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 3739, та пунктів 5.2 договорів дарування                        від 26 грудня 2015 року, зареєстрованих у реєстрі за № 3741, № 3745, згода ОСОБА_1 як дружини дарувальника на укладення цих правочинів щодо майна, що є їх спільною сумісною власністю, викладена в заяві від 26 грудня 2015 року про надання згоди на дарування комплексу будівель, посвідченій приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області                           Литвином О. С. 26 грудня 2015 року за № 3738. Згоду передано нотаріусу разом з пакетом документів, необхідних для посвідчення договорів дарування.
		 
		Справжність підпису ОСОБА_1 на заяві про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 подарувати ОСОБА_3 спірне нерухоме майно посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Оніщуком Є. О., підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна       від 26 грудня 2015 року не відповідають.
		 
		Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Аналогічне положення міститься в статті 368 ЦК України.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 вересня 2010 року                      до 14 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі та за час шлюбу за спільні кошти подружжя набули у власність спірне нерухоме майно.
		 
		За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що                 є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації,                 а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		 
		Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі                        № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказано, що:
		«пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
		Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
		При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
		З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
		Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір,                      не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України                              від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.
		Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі                 № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором».
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 надала попередню згоду на дарування спільного майна подружжя, придбаного під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С., який є батьком ОСОБА_1 .
		Зазначена обставина встановлена судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи.
		 
		Згідно із частинами другою, третьою, четвертою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
		Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		 
		Частиною третьою статті 16 ЦК України визначено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 9 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім`я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними.
		 
		У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року при попередньому розгляді цієї справи (провадження № 61-19086св19) зазначено:
		«У пунктах 97-98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року             в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) міститься висновок: «Як приклад негативних наслідків, які містить нотаріальне законодавство, можна навести статтю 9 Закону України «Про нотаріат», яка передбачає наслідок заборон, що в ньому міститься, «недійсність нотаріальних дій». При всій вразливості такої правової конструкції вона вочевидь призводить до відсутності нотаріального посвідчення правочину. Відтак правочин, посвідчений всупереч статті 9 вказаного Закону, буде вважатися укладеним з порушенням форми, і тому є нікчемним (стаття 219 ЦК України)».
		Отже, правильним є висновок судів про те, що вчинена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області                           Литвином О. С. нотаріальна дія із засвідчення справжності підпису на заяві про згоду на відчуження спільного сумісного майна подружжя від імені своєї дочки                                   є недійсною (нікчемною)».
		 
		Отже, обставина нікчемності заяви ОСОБА_1 про надання згоди на відчуження          її чоловіком нерухомого майна у зв`язку з порушенням нотаріусом вимог статті 9 Закону України «Про нотаріат» встановлена та не потребує додаткового обґрунтування.
		 
		Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна Верховний Суд під час попереднього розгляду справи, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вважав необхідним встановлення та надання відповідної правової оцінки обставині добросовісності контрагента оспорюваного договору, а саме: наявності/відсутності родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обізнаності ОСОБА_3 (знала чи за обставинами справи не могла не знати) про те, що майно, відчужуване за договорами, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
		 
		Ухвалюючи судове рішення про зміну мотивувальної частини рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року              в частині визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у якій зазначено,                 що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором».
		 
		Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог частини першої статті 417 ЦПК України правильно посилався на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, проте неправильно їх протлумачив і дійшов помилкового висновку про наявність недобросовісності набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_3 .
		 
		Обставини справи свідчать, що обдарована ОСОБА_3 є матір`ю дарувальника ОСОБА_2 .  
		Очевидно, що ОСОБА_3 знала, що спірне нерухоме майно було придбане за спільні кошти її сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та є спільною сумісною власністю подружжя. Проте, при наявності нотаріально посвідченої згоди                    ОСОБА_1 на укладення договору дарування, стверджувати про обізнаність ОСОБА_3 про нікчемність зазначеної згоди і, як наслідок, її недобросовісність під час укладення оспорюваного договору дарування, не можна. 
		 
		Суд апеляційної інстанції розглянув справу в оскаржуваній частині з формальним тлумаченням правових висновків Верховного Суду, залишивши поза увагою обставини вчинення договору дарування, зокрема, наявність письмової згоди,                  які зумовили впевненість ОСОБА_3 у наявності волевиявлення (згоди) ОСОБА_1 на вчинення оспорюваного правочину. 
		 
		На підтвердження цих висновків свідчить і подальша поведінка ОСОБА_1 , яка звернулася із цим позовом після спливу майже трьох років. Крім того,                             ОСОБА_1 по суті не заперечувала свого волевиявлення на вчинення договору дарування ОСОБА_2 , а наполягала лише на формальній недійсності письмової згоди у зв`язку з неналежною її формою через недійсність нотаріального посвідчення.
		 
		Верховний Суд зазначав, що з урахуванням вищенаведеного зловживання правом у діях ОСОБА_1 є наявним.
		 
		Отже, у зв`язку з відсутністю недобросовісності ОСОБА_3 , як необхідної умови для визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває                  в спільній власності, підстави для задоволення позову в частині визнання договорів дарування недійсними відсутні. 
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Тому судові витрати, які сплатив ОСОБА_2 за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 4 610,40 грн та 4 228,80 грн, відповідно, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Оніщуком Євгеном Олександровичем, задовольнити.
		 
		Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня                    2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року             в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі                             4 610 (чотири тисячі шістсот десять) грн 40 коп та касаційної інстанції у розмірі                        4 228 (чотири тисячі двісті двадцять вісім) грн 80 коп, що разом становить                      8 839 (вісім тисяч вісімсот тридцять дев`ять) грн 20 коп.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...