Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/9942/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 29.11.2023. Зареєстровано: 30.11.2023. Оприлюднено: 30.11.2023.
Дата набрання законної сили: 29.11.2023
Номер судового провадження: К/990/27205/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 листопада 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 640/9942/20
		адміністративне провадження № К/990/27205/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
		суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
		розглянув як суд касаційної інстанції у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №640/9942/20
		за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2021, ухвалене у складі головуючого судді Скочок    Т.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022, ухвалену у складі: судді-доповідача Парінова    А.Б., суддів Беспалова    О.О., Ключковича    В.Ю.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1.          До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР, відповідач), з вимогами:
		- визнати протиправним і скасувати наказ за підписом в.о. директора ДБР Соколова     О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31.03.2020 №223-ос у частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР (зі змінами згідно з наказом підписаним в.о. директора ДБР Соколовим О. від 13.04.2020 №257-ос «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань») з 13.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР в Головному слідчому управлінні ДБР;
		- стягнути з ДБР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат.
		2.          На обґрунтування позову позивач зазначив, що його звільнили з державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у зв`язку із скорочення посади державної служби), хоча реального скорочення посади, на якій він проходив службу, не відбулося. Позивач також указував на те, що йому не пропонувалися інші посади, а наказ про звільнення зі служби відповідач прийняв під час перебування його у відпустці, що є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		3.          Наказом ДБР від 15.11.2018 №178-ос ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР.
		4.          03.03.2020 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з посади слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури ДБР, а також відповідно до наказів ДБР від 14.02.2020 №42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 №21    ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».
		5.          Наказом ДБР від 31.03.2020 №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР з 02.04.2020, у зв`язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
		6.          Наказом ДБР від 13.04.2020 №257-ос «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» п. 15 наказу ДБР від 31.03.2020 №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» викладено у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 13.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби».
		7.          Не погоджуючись зі звільненням зі служби, позивач звернувся до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		8.          Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022, у задоволенні позову відмовлено.
		9.          Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у ДБР дійсно відбулися організаційно-штатні зміни, унаслідок яких було скорочено посаду позивача.
		10.          Так, суди попередніх інстанцій зазначили, що у зв`язку із набранням чинності 27.12.2019 Законом України від 03.12.2019 №305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Зміна правового статусу ДБР мала наслідком зміну його організаційної структури та штатного розпису, у тому числі зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посад державних службовців та введення до штатного розпису посад рядового і начальницького складу.
		11.          Як установили суди попередніх інстанцій, замість Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР у структурi центрального апарату ДБР створено Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, до складу якого включено Перший, Другий та Третій відділи. Проте штатна кількість посад у новоутвореному управлінні є меншою, аніж в Управлінні з розслідування військових злочинів, яке виводилося із структури ДБР.
		12.          З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в оновленій структурі центрального апарату ДБР дійсно мало місце скорочення посад державної служби, зокрема, посади, яку обіймав позивач.
		13.          При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній на момент звільнення позивача, не покладала на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку з працевлаштування державних службовців, що вивільняються у зв`язку зі скороченням посади.
		14.          За таких обставин суди попередніх інстанцій вважали, що позивача правомірно звільнили зі служби в ДБР.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції
		15.          У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального, просив скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
		16.          На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на підстави, передбачені пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме:
		- застосування норм права, що регулюють питання про продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, яка настала під час відпустки, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №712/9213/18 та Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №752/10822/17.
		- не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 про те, що не підлягають застосуванню положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України та законам України, безвідносно до того, чи визнавалися вони неконституційними;
		- не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.08.2022 у справі №640/9840/20, про те, що трансформація одного структурного підрозділу центрального апарату ДБР за змістом та юридичними наслідками не є тотожним «скороченню посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису»; від 16.06.2021 у справі №440/1964/20 про те, що за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю;
		- необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.07.2021 у справі №640/11024/20 (щодо відсутності в частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» обов`язку суб`єкта призначення пропонувати іншу роботу у разі скорочення посади державної служби), у зв`язку з тим, що такий висновок не відповідає принципу верховенства права. Наявність непрозорих критеріїв відбору працівників, що були переведені, а також тих, що були вивільнені з органу, є суттєвим порушенням права на працю, оскільки покладає на суб`єкта призначення дискреційні повноваження, необмеженість яких певним критеріям створює ситуацію свавільного використання таких повноважень;
		- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 17, пункту 4 частини другої статті 17 Закону України «Про державну службу» щодо можливості/неможливості здійснення повноважень керівника державної служби керівником правоохоронного органу або особою, яка виконує його обов`язки, посада якого віднесена до категорії «рядовий та начальницький склад», тобто не є посадою державної служби, до внесення відповідних законодавчих змін у статті 91 Закону України «Про державну службу» та/або інші закони; частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо застосування визначеної гарантій державного службовця на право повторного працевлаштування у разі створення нової або появи вакантної посади протягом шести місяців з дня звільнення;
		- суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів та не дослідили зібрані у справі докази.
		17.          Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
		18.          Касаційна скарга надійшла до Суду 06.10.2022. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скарги було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.
		19.          Ухвалою Суду від 19.10.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		V. Джерела права та акти їхнього застосування
		20.          12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII), статтею 1 якого (у редакції, чинній на момент прийняття позивача на службу) передбачено, що ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
		21.          27 грудня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-IX (далі - Закон №    305-IX).
		22.          Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (далі - у редакції Закону №305-IX) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
		23.          Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 794-VIII систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
		24.          Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.
		25.          Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VIII директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
		26.          Частиною першою статті 14 Закону №794-VIII передбачено, що до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР (частина перша статті 14 Закону № 794-VIII).
		27.          Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 794-VIII служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в ДБР зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
		28.          Частиною п`ятою статті 14 Закону № 794-VIII передбачено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних ДБР поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
		29.          Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		30.          За правилами частин першої та другої статті 14-3 Закону № 794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
		31.          Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
		32.          Відповідно до частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №    889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
		33.          Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
		34.          Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
		VI. Позиція Верховного Суду
		35.          Спір у цьому провадженні виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ) у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби.
		36.          Суд зазначає, що 27.12.2019 набрав чинності Закон №305-IX щодо удосконалення діяльності ДБР. У зв`язку із набранням чинності Законом №305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
		37.          Законодавчі положення стосовно зміни правового статусу ДБР потягнули за собою зміну організаційної структури й штатного розпису ДБР, а процес реалізації цих положень передбачав зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посади державної служби та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
		38.          Так, на виконання вимог статті 9 Закону №794-VIII Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР, що зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.
		39.          Зокрема, як установили суди попередніх інстанцій, відповідно до структури ДБР, яка була чинною до набрання чинності Законом №305-IX, у складі ДБР діяло три управління організації досудових розслідувань. Водночас у складі Третього управління організації досудових розслідувань діяло три відділи, у першому з яких (у якому працював позивач до звільнення) було 15 штатних посад слідчих.
		40.          На виконання вимог Закону №305-IX наказом ДБР «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 №42 затверджено структуру центрального апарату ДБР із визначенням штатної чисельності.
		41.          У подальшому наказом ДБР від 26.02.2020 №47 «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями.
		42.          Наказом ДБР від 27.02.2020 №21    ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату ДБР на 2020 рік.
		43.          Ураховуючи викладене та беручи до уваги зміни до Закону №    794-VIII, що набрали чинності 27.12.2019, а також Указ Президента України від 05.02.2020 №    41/2020, наказ ДБР від 14.02.2020 №    42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань», наказ ДБР від 27.02.2020 №    21    ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», у ДБР відбулися зміни організаційної структури та штатного розпису.
		44.          З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у ДБР відбулися організаційно-штатні зміни, що мали наслідком скорочення посад. 
		45.          Аналогічні висновки щодо правових наслідків організаційно-штатних змін, що відбувалися на підставі вказаних наказів ДБР у контексті посад слідчих, викладено у постановах Верховного Суду від 29.12.2021 у справі №420/3825/20, від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 02.06.2022 у справі №420/3541/20, від 07.07.2022 у справі 640/9691/20, від 16.09.2022 у справі №640/15938/20, від 27.09.2022 у справі №640/15430/20, від 08.11.2022 у справі №640/10527/20, від 09.02.2023 у справі №640/10526/20, від 23.03.2023 у справі №9695/20.
		46.          Суд відхиляє аргументи позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.08.2022 у справі №640/9840/20 (що сама лише трансформація одного структурного підрозділу центрального апарату ДБР в інший за змістом та юридичними наслідками не є тотожним «скороченню посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису), адже правовідносини у цій справі та у справі №640/9840/20 не є подібними.
		47.          Так, у справі №640/9840/20 спірні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням державного службовця ДБР з посади, що внаслідок реформи ДБР не підлягала заміщенню особами рядового і начальницького складу. При цьому у пункті 68 постанови від 04.08.2022 у справі №640/9840/20 Верховний Суд зауважив, що у питанні припинення державної служби слідчих органів ДБР, посади яких підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу, Верховний Суд у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 29.12.2021 у справі №420/3825/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 07.07.2022 у справі № 640/9691/20 уже сформував висновки щодо застосування частин першої та третьої статті 87 Закону №889-VIIІ (у редакції, після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ), частини четвертої статті 40, частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, після внесення змін Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12.12.2019 № 378-ІХ).
		48.          За змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.
		49.          Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
		50.          Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
		51.          Суд зазначає, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування державних службовців, що вивільняються з підстав, передбачених пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Вирішення питання чи пропонувати державному службовцю вакантну посаду, чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
		52.          Як установлено судами попередніх інстанцій, 03.03.2020 позивача ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади слідчого Першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР внаслідок зміни структури ДБР, відповідно до наказів ДБР від 14.02.2020 №    42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 №    21    ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».
		53.          Скорочення посади державної служби у спірних правовідносинах є достатньою підставою для припинення державної служби ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII за ініціативою суб`єкта призначення.
		54.          Аналогічні за змістом висновки щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) у зіставленні з нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX ) у правовідносинах, пов`язаних із звільненням державних службовців ДБР, у зв`язку з організаційно-штатними змінами, на підставі наказів ДБР від 14.02.2020 №    42 від 27.02.2020 № 21    ДСК послідовно викладалися Верховним Судом у постановах від 29.12.2021 у справі №420/3825/20, від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 02.06.2022 у справі №420/3541/20, від 07.07.2022 у справі №    640/9691/20, від 16.09.2022 у справі №    640/15938/20, від 27.09.2022 у справі №    640/15430/20, від 08.11.2022 у справі №    640/10527/20, від 09.02.2023 у справі №    640/10526/20, від 23.03.2023 у справі №    9695/20.
		55.          Суд під час розгляду цієї справи не знаходить підстав для відступу від указаних правових позицій.
		56.          Посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №440/1964/20, про те, що за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі, суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю, Суд відхиляє, адже вони були викладені у правовідносинах, що не є подібними до цієї справи.
		57.          Щодо аргументів позивача про відсутність у в. о. директора ДБР повноважень «діяти» як керівник державної служби щодо державного службовця, якщо його посада до цієї категорії не належить, то Суд зазначає таке.
		58.          У постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №400/2913/20 (пункт 28) сформовано правову позицію, відповідно до якої директор ДБР, у розумінні частини першої статті 10 Закону №794-VIII, здійснює керівництво діяльністю ДБР (за відсутності директора ці повноваження виконує його заступник). ДБР здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні управління, які входять до його системи (частини перша, третя статті 9 Закону № 794-VIII) і забезпечують виконання його завдань.
		59.          Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 794-VIII працівники ДБР умовно діляться на три категорії: особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Щодо усіх них директор ДБР (або особа, яка виконує його повноваження, відповідно до згаданого Закону) наділений однаковими владно-управлінськими повноваженнями, зокрема й у «кадровому» питанні щодо державних службовців (зокрема він видає у межах повноважень накази і розпорядження; дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками ДБР; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату ДБР, директорів і заступників директорів територіальних управлінь ДБР; вирішує питання про заохочення працівників ДБР, присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам ДБР і спеціальні звання особам рядового і начальницького складу; накладає стягнення на працівників центрального апарату ДБР на підставі рішення Дисциплінарної комісії).
		60.          Наведене у сукупності дає підстави вважати, що директор ДБР (або особа, яка виконує його повноваження, відповідно до Закону), незважаючи на те, що ця посада не належить до посад державної служби, але є найвищою у цьому правоохоронному органі, наділена певним обсягом повноважень щодо державних службовців й особа, яка її обіймає (чи виконує повноваження за цією посадою, відповідного Закону) відповідає за організацію їхньої роботи і очолюваного органу загалом, наділений функціями також і щодо державних службовців, зокрема призначати щодо них службові розслідування та відсторонювати їх у зв`язку з цим від виконання посадових обов`язків. Реалізація директором ДБР (або особою, яка відповідно до Закону виконує його повноваження) цих функцій ґрунтується на положеннях Закону № 794-VIII й не може вважатися нелегітимними.
		61.          Щодо доводів позивача про звільнення його під час відпустки, то Суд зазначає таке.
		62.          Як установили суди попередніх інстанцій, наказом ДБР від 25.03.2020 №38-в ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки на вісім календарних днів з 25.03.2020 по 01.04.2020. ОСОБА_1 27.03.2020 видано листок непрацездатності серії АДШ №813528, відповідно до якого у період з 27.03.2020 по 10.04.2020 він був звільнений від роботи.
		63.          Позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що після закінчення періоду тимчасової непрацездатності його відпустка мала бути продовжена автоматично, адже, як станом на день ухвалення наказу про звільнення - 31.03.2020, так і станом на зазначену в наказі дату звільнення - 02.04.2020 він перебував у відпустці, що виключало можливість його звільнення зі служби.
		64.          Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 виклала правову позицію, відповідно до якої у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
		65.          Таким чином, лише звільнення у період відпустки/тимчасової непрацездатності не є підставою для визнання його незаконним. Порушені таким чином права особи підлягають поновленню шляхом зміни дати звільнення, проте вимог про зміну дати звільнення позивач не заявляв.
		66.          Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.12.2022 у справі №    380/9230/21.
		67.          Отже, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень.
		68.          Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		69.          Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.
		VII. Судові витрати
		70.          Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		71.          Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		72.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		73.          Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 залишити без змін. 
		74.          Судові витрати не розподіляються.
		75.          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                О.Р. Радишевська
		 
		Судді:                                                                                                    О.В. Кашпур
		 
		          С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...