Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 332/6221/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку зі звільненням за вчинення дисциплінарного проступку.
Надіслано судом: 04.12.2023. Зареєстровано: 04.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2023.
Дата набрання законної сили: 02.04.2024
Результат оскарження 19.06.2024 Верховний Суд: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: 2/332/1993/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Заводський районний суд м. Запоріжжя 
		вул. Лізи Чайкіної 65, м. Запоріжжя, 69106тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua                                                                        
		                                                                               Справа № 332/6221/23
		                                                        Провадження №: 2/332/1993/23 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		30 листопада 2023 р. 
		Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: 
		головуючого судді:                Марченко Н.В.,
		при секретарі судового засідання: Петракей Р.С.,
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1    до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди.
		ВСТАНОВИВ:
		        ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду м. Запоріжжя до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди.
		       В обґрунтування позову зазначила, що з  29.07.2020 року згідно з розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо»  №500, вона була прийнята на роботу до ТДВ СК «Кредо» на посаду юрисконсульта.Згідно з розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 31.08.2022 р. № 822 була тимчасово переведена на посаду начальника юридичного відділу. Розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 28.09.2023 р. № 1126 було звільнено з посади за пунктом 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України. Своїм розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 28.09.2023 р. № 1126  порушив надані їй  державою  гарантії забезпечення права громадянина напрацю. За змістом статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення ( без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (стаття 141 КЗпП). Роботодавець зобов`язаний вживати заходів для забезпечення безпеки та захисту фізичного та психічного здоров`я працівників, здійснювати профілактику ризиків та напруги на робочому місці, проводити інформаційні, навчальні та організаційні заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню) (стаття 158 КЗпП). Звільнення - це припинення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2023 р. було відкрито провадження у справі за № 332/4754/23 за її позовом до ТДВ СК «Кредо» про визнання факту мобінгу під час трудової діяльності та стягнення моральної шкоди. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.10.2023 р. суд постановив перейти від розгляду справи № 332/4754/23 за позовом ОСОБА_1 до ТДВ СК «Кредо», треті особи: Національний банк України, Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, про визнання факту мобінгу під час трудової діяльності, стягнення моральної шкоди в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб в розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у цивільній справі № 332/4754/23 на 15.11.2023 р. Про перебування справи на розгляді в суді Відповідач був обізнаний оскільки в розпорядженні №1126 від 28.09.2023 р. п.п. 6 п. 1 зазначено: «у проваджені Заводського районного суду м. Запоріжжя перебувають чотири позови ОСОБА_1 до ТДВ СК «Кредо» - … №332/4754/23 про визнання факту мобінгу та стягнення моральної шкоди…». Отже, Відповідач свідомо порушив ст. 5-1 КЗпП України та всупереч наданим державою їй гарантій на працю, а саме: гарантію того, що не може бути припинено трудова діяльність працівника у разі перебування провадження у справі про встановлення факту мобінгу, незаконно звільнив її з посади начальника юридичного відділу ТДВ СК «Кредо» 28.09.2023 р. Згідно з положеннями частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі незаконного звільнення з роботи працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно з цим повинно бути вирішене питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При визначенні середньої заробітної плати слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). На підставі викладеного просить суд поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «СК «Кредо» на посаді начальника юридичного відділу. Стягнути з ТОВ «СК «Кредо» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн. та судовий збір. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення мене на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць. За час вимушеного прогулу відповідач зобов`язаний виплатити на її користь заробітну плату в сумі 22321,34 грн. 
		       Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи призначено проводити у відкритому засіданні 30.11.2023.
		       13.11.2023 від представника відповідача - адвоката Мартиненко К.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, обґрунтовуючи відзив тим, що позовна заява подана з порушенням приписів ст..ст.3,4, 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України, а саме: без зазначення в ній, які конкретні права та інтереси позивача порушені при звільненні, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову. Крім того, позовна заява подана із порушенням та невірним застосуванням приписів ст. 51 КЗпП України, оскільки позивач хибно вважає, що наявність у Заводському районному суду м. Запоріжжя справи №332/4754/23 за його позовом до відповідача про встановлення факту мобінгу унеможливлює звільнення позивача до закінчення розгляду цієї справи. В дійсності звільнення позивача проведено відповідачем із дотриманням вимог чинного законодавства, у тому числі, без порушення приписів ст. 51 КЗпП України, тобто, під час звільнення позивача з посади начальника юридичного відділу, право позивача на працю порушено не було, що підтверджується наступним. Згідно приписів ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема: правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Разом з тим, з наведених положень ст. 51 КЗпП України вбачається, що у разі наявності в провадженні суду справи про встановлення факту мобінгу та його усунення, працівник не має права з власної ініціативи припинити трудову діяльність з роботодавцем, скориставшись нормами ст.. ст.. 38, 39 КЗпП України. Тобто, приписи ст. 51 КЗпП України не встановлюють заборони на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця під час розгляду судом справи про встановлення факту мобінгу. Позивач невірно трактує та перекручує зміст і суть приписів ст. 51 КЗпП України на свою користь. На підставі Розпорядження трудовий договір з позивачем розірвано з ініціативи відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із систематичним невиконанням позивачем без поважних причин, покладених на нього обов`язків. Крім того, ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачено те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності ( крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також в період перебування працівника у відпустці. На час звільнення позивач не був тимчасово непрацездатний, а також не перебував у відпустці, а тому відповідач на законних підставах прийняв Розпорядження та звільнив позивача з займаної посади начальника юридичного відділу відповідача і зворотного позивач за допомогою належних та допустимих доказів не довів. При таких обставинах право позивача на працю не порушене, як не порушені при звільненні і приписи ст. 51 КЗпП України. Крім того, позивачем не додано доказів, які б засвідчували факт заподіяння позивачем моральних страждань на 100000,00 грн., а також наявності зв`язку між такими стражданнями та його звільненням з посади. Позивач не навів обставин та не надав доказів моральних страждань на заявлену суму та, якими протиправними діями ці страждання спричинені, позовна заява подана із порушенням ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. 81 ЦПК України, без обґрунтування розрахунку моральної шкоди. Враховуючи вищенаведене, просить у задоволенні позовної заяви - відмовити.
		15.11.2023, через підсистему «Електронний суд» , від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відзив на позовну заяву є необґрунтованим, безпідставним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства з наступних підстав. Так, відзив подано адвокатом, який в силу вимог ч. 6 ст. 14 ЦПК України у новій редакції, зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет у ЄСІТС, та у відзиві відсутні відомості щодо наявності/відсутності у адвоката Мартиненко К.І. електронного кабінету, що в силу вимог ч. 6 ст. 14 та ч. 3,9 ст. 178 ЦПК України , відзив адвоката Мартиненка К.І. - представника відповідача слід не розглядати. Крім того, представник відповідача спотворюючи сприйняття викладених вимог в позовній заяві намагається ввести в оману суд. Вимогою позивача є саме захист її права на працю, яке гарантоване їй державою на підставі ст. 51 КЗпП України. Позивачу надано державою гарантії на працю без припинення трудової діяльності на період розгляду позовної заяви про встановлення факту мобінгу. Відповідач вводить в оману суд своїм некоректним сприйняттям ст. 51 КЗпП України, а саме: останній намагається спотворити сприйняття суду цієї статті. Враховуючи зміст норми ст. 51 КЗпП України, а саме: « без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі», яку невірно трактує представник відповідача, який зазначає, що держава нібито забороняє таким чином працівнику звільнятися на підставі ст. 38,39 КЗпП самостійно, є абсурдною та такою що не відповідає дійсності. Оскільки, вивчивши цю
		норму є підстави вважати, що держава надає право працівнику самому обирати, чи буде він працювати на посаді після того як він подасть скаргу/позовну заяву чи все ж таки працівник на свій розсуд має право самостійно звільнитися з посади. Заперечення представника відповідача, що нібито ст. 51 КЗпП не передбачає гарантії держави позивачу щодо того, що її не можна було звільняти з посади поки в провадженні Заводського районного суду м. Запоріжжя перебуває справа №332/4754/23 спростовується також абз. 3 ст. 38 КЗпП, яким передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. Тобто, КЗпП України передбачено гарантія держави передбачена ст. 51 КЗпП якою зазначено, що працівника який подав позовну заяву до суду про визнання факту мобінгу та провадження перебуває на розгляді в суді не може бути звільнено, а абз. 3 ст. 38 КЗпП передбачає що саме працівник  (в контексті цієї справи позивач ) має право звільнитися за власним бажанням після отримання рішення суду у справі за його позовом про встановлення факту мобінгу по відношенню до нього. І окрім того, на підставі ст. 44 КЗпП працівнику, який звільняється внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) сплачується в обов`язковому порядку вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Щодо відшкодування моральної шкоди, зауважила, що у позовній заяві позивачем викладені обставини, та наявні докази, викладених обставин, втому числі, які стосуються моральних страждань та зв`язку між звільненням з боку відповідача по відношенню до позивача та моральними стражданнями позивача і, як наслідок, розміру моральної шкоди. Обґрунтування моральної шкоди зазначено в позовній заяві, а посилання представника відповідача в пункту 4 є безпідставними та необґрунтованими, тому відповідач не намагається вникнути в зміст справи, а лише цитує судову практику за 1995 та 2019 роки, не зважаючи на те, що КЗпП України було доповнено та ст. 51 КЗпП України 16.11.2022 та обґрунтування, щодо розрахунку моральної шкоди практикою 1995 та 2019 роки не є зовсім доречним при застосуванні до ст. 5-1 КЗпП України. З огляду на відзив адвоката Мартиненка К.І. від 10.11.2023 залишити без розгляду, позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
		       30.11.2023 через канцелярію суду, від представника відповідача - адвоката Мартиненка К.І. надійшли заперечення, в яких зазначено, що 26.10.2023 ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя у справі №332/6221/23 визначено, що протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив відповідач має право подати за правилами, встановленими ч.ч. 3-5 ст. 178 ЦПК України свої заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень. 24.11.2023 відповідач надав адвокату Мартиненку К.І. довіреність на справу №332/6221/23 в Електронному суді, після чого 27.11.2023 адвокат Мартиненко К.І. з інформації, яка надійшла до розділу «Мої справи» Електронного суду дізнався, що 15.11.2023 позивачем подано до суду відповідь на відзив від 15.11.2023 по даній справі. При цьому, інформація про отримання судом відповіді на відзив адвокату Мартиненко К.І. на його Email не надходила, а також така інформація не надходила до розділу «Повідомлення» Електронного суду, у зв`язку з чим про існування відповіді на відзив адвокат Мартиненко К.І., як представник відповідача у цій справі дізнався лише 27.11.2023. У зв`язку з наведеним, просить суд поновити строк для подання цих заперечень, що пропущений з поважних причин, з урахуванням того, що ЦПК України не встановлено неможливості такого поновлення або судом учаснику справи для подання доказів інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. З приводу посилання позивача щодо залишення відзиву адвоката Мартиненка К.І. без розгляду, зазначив, що згідно п. 2 ч. 3 ст. 178 ЦПК України, вбачається, що саме відносно відповідача має бути зазначено у відзиві відомості про наявність або відсутність у відповідача електронного кабінету, а не відносно представника відповідача, який підписав відзив. Крім того, ч. 9 ст. 178 ЦПК України передбачено те, що суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не надала поважних причин невиконання такого обов`язку. В даному випадку, відповідач та його представник мають зареєстровані електронні кабінети в Електронному суді, а також відзив містить в собі відомості про наявність електронного кабінету, у зв`язку з чим, позивач безпідставно стверджує, що такі відомості у відзиві відсутні. Крім того, приведені позивачем у відповіді на відзив ухвали Верховного Суду стосуються господарських спорів та не являються судовими рішеннями, передбаченими ч. 2 ст. 416 ЦПК України, а тому ці рішення не можуть містити в собі висновки Верховного суду про те, як саме повинна застосовуватися судом першої інстанції при розгляді справи №332/6221/23 норма процесуального права - ст. 178 ЦПК України. При таких обставинах, позивач незаконно просить суд залишити відзив без розгляду. З положень ст. ст.178, 179 ЦПК України вбачається, що обов`язковою складовою відповіді на відзив є наведення позивачем своїх заперечень, щодо викладених відповідачем у відзиві заперечень щодо обставин та правових підстав позову та доказів, що підтверджують такі заперечення, та мотивів визнання або відхилення наведених відповідачем у відзиві заперечень. Позивач у відповіді на відзив, в свою чергу, просить суд врахувати при винесені рішення свої доводи, які викладені у відповіді на відзив та задовольнити позовну заяву, тобто все те, що наведене у відповіді на відзив є доводами та міркуваннями позивача, а не відповідними запереченнями, які передбачені ст.. ст.. 174, 178, 179 ЦПК України. У відповіді на відзив позивач не додав жодного належного, допустимого та достовірного доказу, які би підтверджував доводи позивача, наведені у відповіді на відзив, зокрема не додав доказів грубого порушення відповідачем гарантій наданих позивачу державою, а також доказів безпідставності, необґрунтованості та протизаконності доган відповідача, розгляд яких до цього часу триває. Враховуючи вищенаведене, просить у задоволенні позовної заяви - відмовити.
		В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги просить їх задовольнити з підстав указаних в позові. 
		Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, оскільки позовні вимоги необгрунтовані , а позивачка не довела незаконність звільнення її з роботи. 
		Вислухавши учасників процесу, дослідивши докази по справі, судом встановлено наступне. Розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» №500 від 29.07.2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТДВ СК «Кредо» на посаду юрисконсульта з випробувальним терміном 3 ( три) місяці ( а.с. 15).
		       Розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» №822 від 31.08.2022 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника юридичного відділу тимчасово на час відпустки, у зв`язку з вагітністю та пологами начальника юридичного відділу Холодуліної К.С. до дня її фактичного виходу з відпустки, із збереженням посади за попереднім місцем роботи ( а.с. 16).
		Згідно Протоколу засідання комісії зі службового розслідування фактів порушення трудової дисципліни в ТДВ «СК «Кредо» від 28.09.2023 року ухвалено рекомендувати Генеральному Директору ТДВ «СК «Кредо» Кривцуну В.В. притягнути ОСОБА_1 , начальника юридичного відділу ТДВ «СК «Кредо» до дисциплінарного стягнення, а саме: за умисне невиконання без поважних причин ОСОБА_1 своїх обов`язків щодо організації та контролю виконань завдань, покладених на юридичний відділ по отриманню кореспонденції стосовно судових справ за участю ТДВ «СК «Кредо», визначених Розпорядженням Дирекції ТДВ «СК «Кредо» №1052/1 від 11.09.2023 р. та п. 5.7 Положення про юридичний відділ, затвердженого Розпорядженням дирекції ТДВ «СК «Кредо» №693/2 від 19.06.2023 р., що складає систематичне невиконання працівником без поважних причин своїх обов`язків, з урахуванням раніше винесених ОСОБА_1 трьох доган. (Розпорядженнями Дирекції ТДВ «СК «Кредо» №849 від 28.07.2023 р., №1023 від 01.09.2023 р., №1043 від 06.09.2023 р.), звільнити ОСОБА_1 , начальника юридичного відділу ТДВ «СК «Кредо», за п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ( а.с. 19). 
		Відповідно до опитувального аркуша голосування членів комісії зі службового розслідування фактів порушення трудової дисципліни в ТДВ СК «Кредо» за прийняте комісією рішення за результатами розгляду матеріалів стосовно відмови від виконання та умисного невиконання начальником юридичного відділу ТДВ «СК «Кредо» ОСОБА_1 . Розпорядження Дирекції ТДВ «СК «Кредо» №1052/1 від 11.09.2023 р., а також надання рекомендацій Генеральному Директору ТДВ «СК «Кредо» про застосування до начальника юридичного відділу ТДВ «СК «Кредо» ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни одного із дисциплінарних стягнень, передбачених ст.. 147 КЗпП України голосували «Так» 7 членів комісії одноголосно ( а.с. 20-21).
		Розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» №1126 від 28.09.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади за пунктом 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України ( а.с. 22-25).
		Згідно Довідки за січень-вересень 2023 р. про заробітну плату та інші доходи ОСОБА_1 від 11.10.2023 №2439 загальна сума доходів склала 319247,69 грн. ( а.с. 26).
		Відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 від 18.11.2014 року, серія НОМЕР_1 , 03.08.2020 ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта в ТДВ «СК «Кредо» ( запис №16, Розпорядження №500 від 29.07.2020 р.). 01.09.2022 переведена на посаду начальника юридичного відділу, тимчасово на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ( запис №17, Розпорядження №822 від 31.08.2022 р.) 12.10.2022 продовжено тимчасове перебування на посаді начальника юридичного відділу у зв`язку з перебуванням основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку ( запис №18, Розпорядження №935/1 від 11.10.2022 р.). 28.09.2023 Звільнена у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, передбачених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ( запис №19, Розпорядження №1126 від 28.09.2023) ( а.с. 28-37).
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
		У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
		Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
		Частинами першою та другою статті 148 КЗпП Українипередбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
		Відповідно до статті 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
		Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
		Крім того, розглядаючи справи про звільнення на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, суд повинен встановити, що вимоги роботодавця були доведені до відома працівника, в іншому випадку звільнення внаслідок невиконання цих вимог є незаконним. До того ж, звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками яких виносяться наказ про догану та наказ про звільнення. В обох випадках працівника повинні ознайомити під розпис із такими наказами та запропонувати йому написати пояснення, якщо він бажає. Якщо працівник відмовляється від ознайомлення із дисциплінарними наказами, власник має скласти відповідні акти, де повинні бути підписи присутніх, які можуть бути допитані як свідки в суді (ВС/КЦС у справі № 396/1560/16-ц від 18.06.2018).
		       Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку наданим сторонами доказам та викладеним обґрунтуванням, з`ясувавши, у чому конкретно проявилось порушення позивача, що стало приводом для звільнення, суд доходить висновку про те, що не позов підлягає задоволенню.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: в тому числі, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
		Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року у справі № 363/4221/16-ц (провадження № 61-28075св18) вказано, що «за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України). У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення,чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода,обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця».
		Однак позивачка просить поновити її на роботі посилаючись на те, що за змістом статті 5-1 КЗпП України держава  гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової  діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення ( без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (стаття 141 КЗпП). Роботодавець зобов`язаний вживати заходів для забезпечення безпеки та захисту фізичного та психічного здоров`я працівників, здійснювати профілактику ризиків та напруги на робочому місці, проводити інформаційні, навчальні та організаційні заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню) (стаття 158 КЗпП). 
		Посилаючись на вищезазначені положення КЗпП України позивачка вважає, що роботодавець не мав права її звільняти, оскільки нею подано позов до ТДВ СК «Кредо» про визнання факту мобінгу під час трудової діяльності та стягнення моральної шкоди і в період розгляду цього позову, вона не може бути звільнена. 
		Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2023 р. було відкрито провадження у справі за № 332/4754/23 за її позовом до ТДВ СК «Кредо» про визнання факту мобінгу під час трудової діяльності та стягнення моральної шкоди. 
		Про перебування справи на розгляді в суді відповідач був обізнаний оскільки в розпорядженні №1126 від 28.09.2023 р. п.п. 6 п. 1 зазначено про перебування у проваджені Заводського районного суду м. Запоріжжя чотирьох позовів ОСОБА_1 до ТДВ СК «Кредо» в тому числі про визнання факту мобінгу та стягнення моральної шкоди. 
		Інші підстави з яких вона вважає своє звільнення неправомірним позивачка в позові не вказує. 
		В той же час положення КЗпП України не містять положень заборони звільнення робітника в період перебування справи про визнання факту мобінгу щодо нього на розгляді в суді.
		Суд відповідно до ч.1, ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		За таких обставин, зважаючи на зміст правових підстав, згідно яких позивачка просить задовольнити позов, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. ст. 259, 263- 265 ЦПК України, -
		       ВИРІШИВ:
		У задоволені позовних вимог  ОСОБА_1    до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди - відмовити.
		Повний текст рішення виготовлено 04.12.2023 року.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                            Н.В. Марченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...