Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/19869/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2023. Зареєстровано: 13.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2023.
Дата набрання законної сили: 11.12.2023
Номер судового провадження: 10787/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		11 грудня 2023 р. Справа № 520/19869/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Перцової Т.С.,
		Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 05.09.23 по справі № 520/19869/23
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ
		 
		ОСОБА_1 (далі по тексту- позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (даліпо тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), у якому просила суд:
		- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у не проведенні перерахунку та виплати пенсії, неправомірними;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, згідно довідки Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020, починаючи з 18.02.2020 у зв`язку з підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничного розміру виплат пенсії та з урахуванням фактично виплачених сум.
		В обґрунтування позовних вимог послалася на протиправність дій пенсійного органу щодо незаконного застосування до позивача максимальної величини бази нарахування єдиного соціального внеску при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21, яким встановлено право ОСОБА_1 на перерахунок та виплату пенсії в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді згідно з довідкою Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020 та зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити такий перерахунок та виплату.
		Вказані дії, на думку позивача, суперечать частині 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон № 2453-VI), в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, оскільки внаслідок обчислення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 64% від максимальної величини бази нарахування єдиного соціального внеску на 01.01.2020, розмір останньої зменшується, що зумовлює виплату в раніше встановленому розмірі та відсутність з 18.02.2020 доплати.
		Звернула увагу, що Законом № 2453-VI не передбачено будь-якої можливості обчислення пенсії з обмеженням максимального її розміру величиною бази нарахування єдиного соціального внеску.
		З посиланням на рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03.06.2013 переконувала, що будь-яке зниження соціальних гарантій незалежності суддів суперечить конституційним вимогам неухильного забезпечення незалежного правосуддя та приводить до обмеження можливостей реалізації такого права, право судді на пенсію є конституційною гарантією, яка не може бути знівельована і повинна дотримуватись.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі № 520/19869/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
		Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у не проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 .
		Скасовано рішення відділу перерахунку пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963300138906 від 29.06.2021.
		Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 64 % від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, згідно довідки Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2021, починаючи з 18.02.2020 у зв`язку з підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничним розміром та з урахуванням фактично виплачених сум.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог  відмовлено.
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 копійок).
		Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 по справі № 520/19869/23 та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неврахування судом першої інстанції під час надання оцінки правомірності здійснення пенсійним органу перерахунку пенсії ОСОБА_1 дії положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі по тексту  Закон № 3668-VI), якою встановлено обмеження максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, призначених згідно із Законом України «Про державну службу», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів»
		Зауважив, що необхідність застосування вказаного положення про обмеження максимального розміру пенсій підтверджено висновком Верховного Суду у постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 відповідно до якого положення Закону № 3668-VI та частини 3 статті 85 Закону України Про пенсійне забезпечення неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому є обов`язковими для застосування. Крім того, вважав, що оскільки перевищення розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, відбулось внаслідок перерахунку її пенсії у період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону № 3668-VI, слід застосовувати вказане обмеження.
		Наголосив, що вказані правові висновки Верховного Суду, ухвалені палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, мають перевагу над усіма іншими позиціями Верховного Суду у складi цієї колегії з такого ж самого питання з огляду на дату їх прийняття та інстанційність.
		Враховуючи вищенаведене, з посиланням на приписи статті 8 Конституції України та висновок Верховного Суду у постанові від 20.09.2022 у справі № 140/3802/21 стверджував про правомірність обмеження максимальним розміром пенсії позивача та законність здійсненого перерахунку.
		Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
		Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі за текстомКАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Згідно з частиною четвертоюстатті 229 КАС Українифіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком обчислену відповідно доЗакону України «Про державну службу», з грудня 2010 року. 
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21 здійснено перерахунок та виплату пенсії в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді згідно довідки Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2021, починаючи з 18.02.2020. 
		З метою вирішення питання щодо не виконання у повному обсязі рішення суду позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
		29.06.2021 прийнято рішення відділу перерахунку пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963300138906 про виплату  ОСОБА_1 пенсії у попередньому розмірі.
		Позивач, через свого представника, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з запитом від 05.07.2023 № 0507/23 щодо виконання судового рішення, увідповідь на який було отримано лист від 12.07.2023 № 2000-0202-8/95139, яким було проінформовано, що пенсію обчислено у розмірі 64% від максимальної величини бази нарахування єдиного внеску станом на 01.01.2020. Оскільки внаслідок проведеного перерахунку розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі, відповідно доплата з 18.02.2020 відсутня.
		Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду за захистом права на отримання належного розміру пенсії.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, в редакції від 01.01.2016 (далі по тексту  Закон № 2453-VI), пенсія позивачу не може бути обмежена максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу, оскільки для обчислення пенсії застосовується максимальна величина нарахування єдиного внеску для кожного доходу, від певного роботодавця окремо. 
		Судом враховано, що оскільки і пенсія, і щомісячне довічне грошове утримання є видами грошового забезпечення судді у відставці, умови виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, які встановлені статтею 141 Закону № 2453-VI, підлягають застосуванню і при виплаті пенсії, а відтак, з огляду на положення вказаної статті щодо виплати щомісячного довічного утримання судді у розмірі 60% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, неправомірним є розрахунок пенсії ГУ ПФУ в Харківській області із застосуванням розміру максимальної бази нарахування єдиного соціального внеску.
		Обираючи належний спосіб захист порушених прав позивача, суд першої інстанції з посиланням на частину 2 статті 9 КАС України та частину 4 статті 245 КАС України, вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення відділу перерахунку пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963300138906 від 29.06.2021.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначенихстаттею 308 КАС України ( рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначаєЗакон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту  Закон № 1402-VIII).
		Приписами частини 1статті 142 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям, які вийшли у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленогостаттею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за їх вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 01 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
		Відповідно до частини 2статті 142 Закону № 1402-VIII суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначенихЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Варто зазначити, що до 02.06.2016 діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, відповідно до частини першої статті 109 якого, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього закону, має право подати заяву про відставку. Якщо такий суддя досяг віку, встановленого частиною першою статті 138 Закону № 2453-VI, він може за його вибором одержувати пенсію державних службовців або щомісячне довічне грошове утримання.
		Судді у відставці, які не досягли встановленого у частині першій статті 138 Закону № 2453 віку (62 роки  для чоловіків 1956 року народження і молодших; від 60 до 61 року 6 місяців  для чоловіків 1955 року народження і старших; пенсійного віку, встановленого статтею26Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування  для жінок), одержують щомісячне довічне грошове утримання відповідно до частини другої статті 138 Закону № 2453 до досягнення ними віку, визначеного в частині першій цієї статті, коли в них виникне вказане право вибору матеріального забезпечення, зокрема пенсії державних службовців або щомісячного довічного грошового утримання.
		Таким чином, вказаним законом виключно для суддів у відставці встановлювалось щомісячне довічне грошове утримання або за їх вибором пенсія державних службовців, що є гарантією забезпечення незалежності суддів. 
		Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 24.12.2010 отримує пенсію за віком, як суддя у відставці, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу».
		Варто вказати, що пенсія та щомісячне довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу та за своїм змістом є щомісячними грошовими виплатами, які призначаються у встановленому державою порядку як захід забезпечення належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків судді.
		Досліджуючи поняття щомісячного довічного грошового утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 висновувався на тому, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
		УРішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013(справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначеніКонституцієюта законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
		Окрім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження уРішенні Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого, Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
		Відповідно до частини 3 статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
		Частинами 4 та 5статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
		1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Згідно із пунктом 22 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положеньЗакону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI.
		Відповідно до пункту 23 розділуХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положеньЗакону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI.
		Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
		Відповідно до пункту 24 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIIIрозмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
		а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
		В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положеньЗакону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеногоЗакону.
		Разом з цимрішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020визнані такими, що не відповідаютьКонституції України, положення пункту 25 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIIIзі змінами.
		Так, у пунктах 16, 17Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд Українизазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостоїстатті 126 Конституції України).
		Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
		ВизначеніКонституцієюта законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013).
		Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеномуЗаконом № 1402-VIII.
		Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
		Також, Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
		У зв`язку з наведеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020визнав неконституційним пункт 25 розділуXIIПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.
		Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідаютьКонституції Україниабо якщо була порушена встановленаКонституцією Українипроцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Отже, з дняухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон №1402-VIIIне містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Положеннямичастини 4 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
		Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 200/3958/19-а, від 23 грудня 2020 року у справі № 240/8156/19, робив правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		Водночас, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2022 року в справі № 580/3048/20.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач вже зверталась до суду з вимогою до ГУ ПФУ в Харківській області про перерахунок пенсії, обумовлений відновленням раніше порушених її прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020, а саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, у зв`язку з чим виникли підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно доЗакону № 1402-VIII. 
		Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21, яке набрало законної 02.04.2021 (а.с. 17-27), адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії  задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 2611 від 05.03.2020 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку розміру пенсії згідно із заявою від 04.03.2020.
		Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді згідно довідки Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020, починаючи з 18.02.2020 у зв`язку підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничного розміру виплат пенсії та з урахуванням фактично виплачених сум.
		Так, зі змісту вказаного рішення вбачається, що враховуючи положення частини 3 статті 142 Закону № 1402-VIII та суддівський стаж позивача (повних 27 років роботи на посаді судді), з 19.02.2020 щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 має розраховуватись виходячи з 64% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із частиною 2 статті 13 Закону № 1402-VIII обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Відповідно до положень частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно з правовим висновком, що міститься постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		Велика Палата Верховного Суду в пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. 
		Преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не визначено законом.
		Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що обставини щодо наявності у позивача права на перерахунок та виплату пенсії в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді згідно з довідкою Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020, починаючи з 18.02.2020 у зв`язку підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничного розміру виплат пенсії та з урахуванням фактично виплачених сум, не підлягають дослідженню та з`ясуванню в контексті даної справи.
		Колегія суддів звертає увагу, що звернення позивача до суду з даним позовом було зумовлено прийняттям ГУ ПФУ в Харківській області рішення відділу перерахунку пенсій № 2 управління Пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963300138906 від 29.06.2021 (а.с. 16), яким ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21, було проведено перерахунок пенсії в розмірі 64% максимального розміру заробітної плати, з якої сплачено єдиний соціальний внесок з 01.01.2020 4723*15 = 70845грн. 
		При цьому, розмір пенсії позивача був обмежений шляхом застосування пункту 4статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено максимальну величину бази нарахування єдиного внеску (15 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок).
		У зв`язку з чим, після проведеного перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 став меншим, ніж той, що отримувала позивач до проведеного перерахунку на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21.
		Колегія суддів акцентує увагу, що підстави, наведені позивачем з метою обґрунтування позовних вимог у цій справі та справі № 520/1174/21 є відмінними, стосуються застосування різних правових норм, що виключає можливість розгляду цього спору в порядку виконання судового рішення.
		Із встановлених у справі обставин випливає, що при здійсненні перерахунку пенсії відповідачем зменшено її розмір з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі  Закон № 2464-VI в редакції, чинній з 01.01.2018) максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
		Преамбулою Закону № 2464-VI унормовано, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
		Крім того, відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2464-VI, цей закон поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
		З аналізу наведених норм слідує, що жодною нормою Закону № 2464-VI не передбачено умов, способу та порядку обчислення розміру пенсій або щомісячного довічного грошового утримання судді, а сфера його дії обмежується виключно питаннями, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Відповідно до положень статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Частиною 5 статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.
		Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовано можливості застосування до спірних правовідносин положень Закону № 2464-VI, крім того, по суті даної справи ГУ ПФУ в Харківській області не викладено жодного аргументу щодо правомірності дій пенсійного органу. Доводи апеляційної скарги зводяться до можливості обмеження десятьма прожитковими мінімумами пенсій прокурорів на підставі статті 2 Закону № 3668-VI, що взагалі не стосується спірних правовідносин, які виникли внаслідок обмеження розміру пенсії позивача, як судді у відставці, шляхом обчислення її, виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI.
		Водночас, колегія суддів наголошує, що положення Закону № 1402-VIII, який у спірних правовідносинах є спеціальним, і яким визначено умови, норми і порядок виплати щомісячного довічного грошового утримання судді, не містять жодних застережень щодо обмеження виплати такого максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску.
		Варто зазначити, що положення Закону № 2464-VI в частині визначення максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, як максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок, не мають жодного впливу та наслідків при встановленні, обрахунку та перерахунку розміру пенсії позивача, яка є суддею у відставці та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
		Колегією суддів взято до уваги, що рішенням від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21 визнано право ОСОБА_1 на отримання пенсії в розмірі 64%, обрахованої від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді згідно з довідкою Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020.
		Так, відповідно до вказаної довідки заробітна плата судді, що має бути врахована при перерахунку пенсії ОСОБА_1 складає 210200,00 грн, водночас пенсійним органом взагалі вказана довідка проігнорована, внаслідок чого розмір пенсії позивача згідно з рішенням від 29.06.2021 № 963300138906 було обраховано виходячи з суми 70845 грн, що суперечить вищенаведеним висновкам суду апеляційної інстанції.
		Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області, намагається уникнути належного виконання своїх обов`язків вдруге обмежуючи розмір пенсії позивача у незаконний спосіб.
		За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо обмеження розміру призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" є такими, що не узгоджуються з вимогами спеціального законодавства, а відтак рішення Відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.06.2021 № 963300138906 є протиправним та підлягає скасуванню.
		Керуючись принципом верховенства права, гарантованимст. 8 Конституції Українитаст. 6 КАС України, суд на підставіст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Суд апеляційної інстанції враховує, що єдиним органом до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права, зокрема, на проведення перерахунку пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду до якого особа звернулася з відповідною заявою. При цьому, за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим.
		Проте, як підтвердилось під час апеляційного перегляду даної справи, відповідач при ухваленні спірного рішення від 29.06.2021 № 963300138906 вже вкотре порушив право позивача на перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
		Виходячи зі змісту положеньКАС Українищодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
		Отже, беручи до уваги, що пенсійним органом вже неодноразово приймались необґрунтовані рішення щодо обмеження законного права позивача в проведенні перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, згідно з довідкою Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020 у зв`язку з підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничним розміром та з урахуванням фактично виплачених сум.
		Варто зазначити, що суд першої інстанції допустив описку в резолютивній частині рішення, зазначаючи дату довідки Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41, а саме 03.03.2021, замість вірного 03.03.2020. Жодних довідок від 03.03.2021 матеріали справи не містять.
		Крім того, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності здійснення перерахунку пенсії позивачу починаючи з 18.02.2020, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 стверджувала, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 520/1174/21 було виконано в повному обсязі за один місяць шляхом зарахування відповідних коштів на банківську картку позивача, а відтак подальший перерахунок має здійснюватися з наступного місяця, а саме з 18.03.2020. 
		За встановлених обставин, у колегії суддів відсутні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи саме з 18.02.2020.
		Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст. 322 КАС України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішенняСерявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
		Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справіСерявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
		Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 315 КАС Українисуд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Підставами для зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина першастатті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четвертастатті 317 КАС України).
		З огляду на вказане, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, згідно з довідкою Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020 починаючи з 18.03.2020 у зв`язку з підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничним розміром та з урахуванням фактично виплачених сум», в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
		Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243,250,308,310,315,317,321,322,325,326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 по справі № 520/19869/23 - в частині задоволення позову - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієїпостанови, а абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції: 
		«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 64% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, згідно з довідкою Харківського апеляційного господарського суду про складові заробітної плати № 41 від 03.03.2020, починаючи з 18.03.2020 у зв`язку з підвищенням заробітної плати (суддівської винагороди) без обмеження граничним розміром та з урахуванням фактично виплачених сум».
		В іншій частині задоволення позову рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 по справі № 520/19869/23залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді   О.А. Спаскін   С.П. Жигилій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...