Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/8381/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2023. Зареєстровано: 16.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.
Дата набрання законної сили: 13.12.2023
Номер судового провадження: 854/9345/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		13 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/8381/20
		Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,
		повний текст судового рішення
		складено 25.08.2023, м. Одеса
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,
		при секретарі Абович Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Української незалежної морської профспілки та Державного агентства меліорації та рибного господарства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року по справі за позовом Української незалежної морської профспілки до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У вересні 2020 року Українська незалежна морська профспілка (далі також УНМП, Профспілка, позивач) звернулась з позовом до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України) (далі - також Держрибагентство, ДАРГУ, відповідач), у якому позивач виклав наступні позовні вимоги:
		- визнати протиправними дії з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі на ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 року (далі також Угода) у частині забезпечення набуття чинності Протоколу ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (далі також Протокол), зокрема, Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі в Керченській протоці на 2020 рік як додатку VIIІ до цього Протоколу (далі також Порядок), без належних повноважень, всупереч вимогам статті 18, частини 1 статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року та статті 7 вищезазначеної Угоди від 14.09.1993 року, всупереч вимогам частини 3 статті 2, частини 2 статті 19, статті 134 Конституції України та всупереч вимогам частин 2 - 4 статті 9, частини 2 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VII, без урахування частини 2 статті 18, частини 3 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року №1906-IV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №895;
		- зобов`язати припинити та/або не відновляти організацію роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993 року, зокрема щодо забезпечення набуття чинності та реалізації протоколів сесій Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі, без врахування вимог статті 18, частини 1 статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року, статті 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 року, частини 3 статті 2, частини 2 статті 19, статті 134 Конституції України, частин 2 - 4 статті 9, частини 2 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VІІ, та в умовах ризиків фактичного визнання відповідачем через такі дії повноважень незаконних органів влади, утворених на тимчасово окупованій території України в Криму державою-агресором щодо громадян України та риболовних суден України;
		- визнати протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 року, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього;
		- зобов`язати відповідача проінформувати позивача про вжиті згідно норм статті 18, частини 1 статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року, частини 2 статті 18, частини 3 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року №1906-ІV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України заходи щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та додатків до нього на права Української незалежної морської профспілки та її членів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача моральну шкоду, заподіяну членам Української незалежної морської профспілки ОСОБА_1 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_2 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_3 , громадянину України 1989 року народження, ОСОБА_4 , громадянину України 1980 року народження, через незаконні (протиправні) дії та бездіяльність Державного агентства рибного господарства України з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі у частині забезпечення набуття чинності Протоколу цієї сесії, зокрема Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, з невжиття заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу цієї сесії та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, після набуття цим Порядком чинності, у частині не повідомлення належним чином у цих умовах про Протокол та Порядок прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів, що сприяло неправомірним затриманню та утриманню цих членів Української незалежної морської профспілки на підставі Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік органами та службовими особами незаконних органів окупаційної влади Російської Федерації на Кримському півострові, у розмірі 150000,00 грн. кожному.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.04.2023 року касаційну скаргу Української незалежної морської спілки задоволено частково; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		За результатами нового судового розгляду рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 року позов задоволено частково наступним чином:
		- визнано протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 року, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього;
		- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулась Профспілка, в якій зазначає, що рішення в цілому є вірним та обґрунтованим, однак не погоджується з рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, та просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цих позовних вимог, прийнявши в цій частині нове рішення, а також змінити рішення суду першої інстанції в тій частині, яка стосується задоволених позовних вимог, шляхом викладення резолютивної частини рішення у редакції, яку запропонувала Профспілка в апеляційній скарзі. 
		Відповідач, в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України, також подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.09.1993 року підписано Угоду між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з питань рибальства в Азовському морі, яка набула чинності з моменту підписання, метою якої є започаткування спільного використання живих ресурсів басейну Азовського моря. Кожна із сторін погоджується дозволяти юридичним і фізичним особам іншої сторони здійснювати промисел в своїй частині Азовського моря.
		Статтею 7 вищезазначеної угоди передбачено, що з метою сприяння реалізації угоди засновується Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що далі іменується «Комісією». Кожна сторона може призначати до складу Комісії не більше двох представників, яких на сесіях Комісії можуть супроводжувати експерти та радники. Сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із сторін. Витрати з проведення сесії несе сторона, що приймає. На першій сесії Комісія ухвалює свої правила процедури.
		Делегацію для участі у XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі утворено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.11.2019 року №1043-р «Про делегацію для участі у ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі», яке предметом цього спору не охоплюється і ніким не оскаржується, не скасоване й було чинним станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин.
		Склад делегації визначено додатком до вищевказаного розпорядження Уряду, до якого увійшов й начальник управління охорони водних біоресурсів, регулювання рибальства та іхтіології Держрибагентства як глава делегації. Цим же розпорядженням затверджено директиви делегації для участі у XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.
		Формат проведення XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (в режимі відеоконференції), враховуючи безпекові ризики для Української делегації, пов`язані з проведенням сесії Комісії на території Російської Федерації, було узгоджено Сторонами Угоди, Кабінетом Міністрів України, обговорювалось на міжвідомчій нараді Міністерства закордонних справ України, проведеної за участі уповноважених представників Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного агентства рибного господарства України, Міністерства юстиції України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Ради національної безпеки і оборони України з метою вироблення узгодженої позиції України щодо участі української сторони у ХХХІ сесії Комісії.
		Це підтверджується матеріалами справи, а саме: листами Держрибагентства від 22.07.2019 року №1-13-3/4051-19 «Щодо українсько-російського співробітництва з питань рибальства в Азовському морі», від 23.08.2019 року №3-13-4/4786-19, дорученням Кабінету Міністрів України від 16.07.2019 року №24195/1/1-19, листом Азово-Чорноморського територіального управління від 24.10.2019 року №14989, яким Російська сторона підтвердила проведення засідання чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі в дистанційному режимі з використанням сучасних засобів відеозв`язку 13-14 листопада 2019 року.
		13.11.2019 року в режимі відеоконференцзв`язку м.Ростов-на-Дону (Російська Федерація) м. Бердянськ (Україна) відбулася ХХХІ сесія Російсько-Української Комісії з питань рибальства в Азовському морі (надалі - Комісія), яка за 7 пунктом порядку денного (підпункти 7.1, 7.2, 7.2.10, 7.3 та 7.4.3):
		- прийняла рішення для сторін на 2020 рік керуватися документом «Заходи регулювання промислового рибальства в басейні Азовського моря» (Додаток VIII до Протоколу XXI сесії) зі змінами, прийнятими на XXII, XXIII, XXIV, XXV, ХXVI, XXVII, XXVIII і XXIX сесіях;
		- рекомендувала сторонам здійснювати промисел відповідно до узгоджених Заходів регулювання, які уточнюються на 2020 рік наступним чином (режим рибальства на 2020 рік):
		- кожна сторона самостійно приймає заходи регулювання промислу в лиманах і річках, а також у п`ятикілометровій прибережній зоні Азовського моря, у Таганрозькій затоці i Керченській протоці, якщо при такому промислі не може бути нанесена шкода спільно використовуваним запасам;
		- підтвердила своє рішення про заборону здійснення рибальства з використанням суден держави однієї сторони в п`яти кілометровій прибережній зоні держави іншої сторони, за виключенням: - науково-дослідних робіт за погодженими програмами; - промислу хамси кошільними неводами і різноглибинними тралами; - вилучення бичків драгами з механізованим способом використання у заморний період;
		- з метою недопущення незаконного, непідзвітного та нерегульованого промислу водних біоресурсів в Азовському морі Російська сторона запропонувала вносити в промислову документацію капітанами суден рибопромислового флоту держав сторін даних про добуті водні біологічні ресурси і їх обсяги безпосередньо в районі рибальства не пізніше 1 години по закінченню кожної промислової операції окремо за видами рибальства, з можливістю подальшого коректування величини улову у ході зважування в місцях здачі уловів. Українська сторона повідомила, що такі дії суперечать чинному законодавству України, зокрема, затвердженій Інструкції з ведення журналу обліку вилучених водних біоресурсів.
		Комісія доручила робочій групі з охорони і контролю вилучення водних біологічних ресурсів обговорити дане питання в міжсесійний період, підготувати варіанти його вирішення і проінформувати про це Комісію в рамках проведення ХXХII сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.
		За 8 пунктом порядку денного (підпункти 8.7, 8.8) Комісія, зокрема:
		- затвердила Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних і біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік (Додаток VIIІ);
		- доручила проінформувати усі зацікавлені організації держав сторін про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в акваторії Азовського моря і Керченській протоці і необхідності його неухильного дотримання.
		14.11.2019 року складено протокол сесії Комісії у м.Ростов-на-Дону (Російська Федерація) та в м.Бердянськ (Україна) у чотирьох примірниках: по два примірники російською та українською мовами, усі примірники цього Протоколу мають однакову силу. Обмін екземплярами цього Протоколу здійснюється шляхом взаємодії між Міністерством закордонних справ Російської Федерації та Міністерством закордонних справ України.
		Додаток VIII до вищевказаного протоколу «Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік», містить, зокрема, такі положення:
		1. Спеціально уповноваженими органами, що здійснюють контроль вилучення водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці є органи державної влади держав сторін, визначені законодавством держав Сторін.
		4. Для перевірки дотримання заходів регулювання рибальства і інших нормативних актів, що регламентують вилучення водних біологічних ресурсів, будь-яке судно може бути зупинене, оглянуте і, в разі виявлення порушень, затримано посадовими особами спеціально уповноважених органів держави сторони, що перевіряє, для здійснення дій, передбачених пунктами 6 та 7 цього Порядку.
		5. Капітани і інші відповідальні особи на риболовецьких, приймально-транспортних, пошукових і науково-дослідних суднах зобов`язані: - безперешкодно допускати представників спеціально уповноважених органів держав сторін для перевірки судна і ознайомлення з дозвільною i обліковою документацією на проведення робіт, пов`язаних з вилученням водних біологічних ресурсів, в том числі: оригінал дозволу на добування (вилов) водних біоресурсів, промисловий журнал, іхтіологічний журнал (у випадку виконання науково-дослідних робіт), судновий журнал, машинний журнал, свідоцтво про право власності на судно, свідоцтво про право плавання під прапором держави сторони, посвідчення (для маломірних суден України), суднова роль, паспорти (або їх копії) членів екіпажу та пасажирів судна, службове посвідчення наукового співробітника (за його наявності на борту судна); завірена науково-дослідним закладом, що виконує роботи, копія програми проведення науково-дослідного, науково-промислового, дослідно-конструкторського, контрольного вилову, вилову з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, подальшого відтворення; - забезпечувати допомогу в проведенні перевірки, в обов`язковому порядку виділяючи відповідальну супроводжуючу особу для участі в перевірці судна, а також підписувати і завіряти акти перевірок судновими печатками. Судно може бути перевірене під час виконання лову; - при знаходженні в морі, за запитом берегових підрозділів, інспекторських (прикордонних) суден (кораблів, катерів) держав сторін по каналах зв`язку повідомити наступну інформацію, відповідно до суднової та промислової документації: назва судна, прапор, порт приписки, судновласник, прізвище, ім`я, по батькові (останнє за наявності) капітана рибопромислового судна, наукового співробітника, мету знаходження, знаряддя здобичі (вилову) на борту, вантаж. У разі здійснення добування (вилову) водних біологічних ресурсів за програмами наукових досліджень інститутів держав сторін і інших програм робіт: назва науково-дослідних робіт, інших програм робіт, кількість промислових операцій, визначених в програмі, кількість фактично проведених промислових операцій. Капітану судна факт надання інформації на запит, дату та час її надання необхідно відображати в судновому журналі; - при подачі з інспекторського (прикордонного) судна відповідних сигналів (звукових, світлових і інших) або отримання команди по радіозв`язку (16-й канал УКВ) про зупинку судна, застопорити хід і вжити необхідні заходи безпеки по прийому на борт представників спеціально уповноважених органів держав сторін.
		12. Незнання законодавчих актів або нормативних документів, що стосуються ведення рибогосподарської діяльності в Азовському морі і Керченській протоці, не звільняє від відповідальності юридичних або фізичних осіб, що вчинили порушення.
		Не погоджуючись з діями та бездіяльністю Державного агентства рибного господарства України щодо роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Обсяг нормативно-правового регулювання, яке підлягає застосуванню при вирішенні даного спору, полягає в наступному.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.134 Конституції України, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Відповідно до ст.18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року, Держава зобов`язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об`єкта й мети, коли: а) вона підписала договір або обмінялася документами, які становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не стати учасником цього договору; або б) вона виразила згоду на обов`язковість для неї договору, до набрання договором чинності і за умови, що таке набрання чинності не буде надмірно затримуватися.
		Згідно з ч.1 ст.65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року, учасник, який відповідно до положень цієї Конвенції посилається на ваду у своїй згоді на обов`язковість для нього договору або на підставу для оспорювання дійсності договору, для припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії, повинен повідомити інших учасників про свою вимогу. У повідомленні має бути зазначено заходи, яких передбачається вжити щодо договору, а також їх обґрунтування.
		Відповідно до абз.1 ст.2 Закону України від 29.06.2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України», у цьому законі терміни вживаються в такому значенні: міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
		Згідно з ч.4 ст.3 Закону України «Про міжнародні договори України», міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, що належать до повноважень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та державних колегіальних органів.
		Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про міжнародні договори України», у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього закону.
		Згідно з ч.3 ст.24 Закону України «Про міжнародні договори України», припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті «в» частини другої цієї статті, здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п.12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 року №422, денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру здійснюється міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади, від імені яких були укладені такі договори, за погодженням із МЗС, іншими заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади і з дозволу Віце-прем`єр-міністра України згідно з розподілом обов`язків.
		В силу ч.ч.2-4 ст.9 Закону України від 15.04.2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
		Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
		Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
		Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна зобов`язується вживати всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, для якнайшвидшого звільнення території України від окупації, відновлення цілісності та суверенності держави, відновлення порушених внаслідок окупації прав і свобод людини і громадянина на всій території України.
		Згідно з ст.7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 року, з метою сприяння реалізації Угоди засновується Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що далі іменується «Комісією». Кожна Сторона може призначати до складу Комісії не більше двох представників, яких на сесіях Комісії можуть супроводжувати експерти та радники. Сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. Витрати з проведення сесії несе Сторона, що приймає. На першій сесії Комісія ухвалює свої правила процедури.
		Відповідно до п.1 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №895, Державне агентство рибного господарства України (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.
		Згідно з п.2 Положення №895 Держрибагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
		Відповідно до п.3 Положення №895 основними завданнями Держрибагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; 2) внесення на розгляд Міністра енергетики та захисту довкілля пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.
		Згідно з пп.50 п.4 Положення №895 Держрибагентство відповідно до покладених на нього завдань: здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представляє Україну в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.
		Відповідно до загальних положень Угоди, така укладена 14.09.1993 року (дата підписання) між Державним Комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства, що надалі іменуються «Сторони».
		Мета цієї Угоди визначена у її статті 1, згідно з частиною першою якої вона становить започаткування спільного використання живих ресурсів басейну Азовського моря. Кожна із Сторін погоджується дозволяти юридичним і фізичним особам іншої Сторони здійснювати промисел в своїй частині Азовського моря.
		Частинами 2, 3 статті 1 Угоди передбачено, що кожна із Сторін надає суднам іншої Сторони право на здійснення промислу на взаємній і рівноправній основі. Сторони підтверджують, що правом здійснення рибного промислу в Азовському морі користуються тільки судна під прапорами України і Російської Федерації.
		Статтею 3, частиною 1 статті 4, частинами 1, 3 статті 7, пунктами 1, 2, 6 статті 8 Угоди визначено таке.
		Сторони з метою збереження, оптимального використання живих ресурсів та управління ними в Азовському морі, опрацьовують та узгоджують на основі найбільш достовірних наукових даних загальні заходи з регулювання рибного промислу в районі дії Угоди.
		Сторони погоджуються, що з метою збереження та відновлення запасів анадромних видів риб їх промисел в Азовському морі, за виключенням лову з науковими цілями, може бути обмежено або заборонено.
		З метою сприяння реалізації Угоди засновується Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що далі іменується «Комісією».
		Сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. Витрати з проведення сесії несе Сторона, що приймає.
		Комісія має наступні повноваження, зокрема:
		Координувати діяльність Сторін із збереження, відтворення, оптимального використання живих ресурсів та управління ними;
		Щорічно визначати на підставі наукових прогнозів загальний допустимий вилов кожного виду живих запасів, а також визначати квоти вилову кожного виду за взаємною домовленістю Сторін та з урахуванням внеску кожної Сторони у їх відтворення;
		Узгоджувати заходи регулювання та контролю промислу в районі дії Угоди.
		Державний Комітет України по рибному господарству і рибній промисловості (Держрибгосппром України), який виступав Стороною Угоди і був її підписантом у 1993 році, відповідно до Положення про цей орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №444, мав статус центрального органу державної виконавчої влади, підвідомчого Кабінету Міністрів України, і входив до складу агропромислового комплексу України, реалізовував державну політику розвитку рибного господарства і рибної промисловості (надалі - рибного господарства), сприяв структурній перебудові економіки у цій сфері, брав участь у формуванні системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України (пункт 1 Положення про Держрибгосппром України).
		За приписами пункту 3 вищевказаного Положення Головними завданнями Держрибгосппрому були:
		формування та реалізація державної політики розвитку рибного господарства і збереження рибних ресурсів;
		задоволення потреб суспільного виробництва та населення в рибопродукції з високими споживчими властивостями, що забезпечують її конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринку;
		наукове забезпечення роботи підприємств і організацій рибного господарства по використанню рибних ресурсів у рибогосподарських водоймах, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, а також у районах світового океану;
		проведення ефективної інвестиційної політики в рибному господарстві.
		Згідно з підпунктом «л)» пункту 4 Положення про Держрибгосппром України цей орган відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, вносив Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування основних принципів державної політики з питань міжнародного співробітництва в галузі рибного господарства, підготовки міжурядових угод про спільне використання живих морських ресурсів світового океану і економічних зон інших держав.
		Узагальнені доводи позивача, які викладені ним в заявах по суті справи, полягають в наступному:
		- ДАРГУ не мала права діяти на підставі Угоди, зокрема під час підготовки до підписання Протоколу XXXI сесії Комісії, організації цієї сесії та підписання її Протоколу, реалізації Протоколу XXXI сесії Комісії, оскільки Угоду було укладене Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості який мав у наступному її виконувати від імені України. Водночас, ДАРГУ як юридична особа (ЄРДПОУ - 37472282) та як суб`єкт владних повноважень не є правонаступником Державного комітету України з рибного господарства та рибної промисловості та не має права реалізовувати Угоду від його імені. Але ДАРГУ активно діяла у 2019-2020 роках на виконання Угоди та забезпечила підготовку до підписання Протоколу XXXI сесії Комісії, організувала роботу української делегації, насамперед службових осіб ДАРГУ в рамках цієї сесії у місті Бердянську, та забезпечила підписання Протоколу XXXI сесії Комісії службовою особою ДАРГУ, а також здійснювала як центральний орган виконавчої влади реалізацію Протоколу XXXI сесії Комісії;
		- навіть якщо вважати Угоду чинною, а ДАРГУ повноважним діяти за Угодою (що, на думку позивача, не так), ДАРГУ не мала права порушувати імперативний припис статті 7 Угоди, за яким сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. ХХХ сесія Комісії відбулася в Україні, а ХХХІ сесія відповідно в РФ. Тому ХХХІ сесія Комісії мала відбутися на території РФ, а не шляхом відео-конференц-зв`язку між РФ та Україною, який Угодою та Положенням про Комісію не був та не є передбаченим. Отже ДАРГУ, порушуючи приписи статті 7 Угоди як відомчого міжнародного договору України, неправомірно організувала роботу української делегації XXXI сесії Комісії, насамперед службових осіб ДАРГУ в рамках цієї сесії у місті Бердянську, ймовірно, на території відомчої установи ДАРГУ, тобто на території України без виїзду на територію РФ та забезпечила підписання Протоколу XXXI сесії Комісії службовою особою ДАРГУ на території України, В.О. Литвиненком, без його виїзду для такого підписання на територію РФ всупереч статті 7 Угоди;
		- навіть якщо вважати Угоду чинною, ДАРГУ повноважним діяти за Угодою (що, на переконання позивача, не так), та уявити правомірність переговорів української делегації Комісії на її ХХХІ сесії з м. Бердянську, підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії службовою особою ДАРГУ у м. Бердянськ (що не так), то ДАРГУ не мало права забезпечити підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії службовою особою ДАРГУ та у наступному реалізацію такого підписаного Протоколу виходячи із змісту цього Протоколу;
		- службова особа ДАРГУ не мала права підписувати Протокол ХХХІ сесії Комісії з І.В. Рульовим, як керівником Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з рибальства, у склад якого входить «Кримський відділ державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовства», тобто з керівником окупаційного органу влади РФ АРК, що є грубим порушенням статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Наявність у складі Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з рибальства «Кримського відділу державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовству» була завідомо відома ДАРГУ станом на час підписання Протоколу, зокрема, через чисельні звернення до ДАРГУ з цих питань різних уповноважених структур зокрема й УНМП. Також службова особа ДАРГУ не мала права підписувати Протокол ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, який за замовчуванням надав повноваження окупаційним органам влади РФ в АРК, а саме «Кримському відділу державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовству», «Прикордонному управлінню ФСБ РФ по Республіці Крим», їх кораблям зупиняти та перевіряти, затримувати українських рибалок, що й відбулося на підставі Порядку з рибалками 14.02.2020 року. Про відповідну протиправну діяльність «Прикордонного управління ФСБ РФ по Республіці Крим» та про факт існування цього органу ДАРГУ було завідомо відомо станом на час підписання Протоколу зокрема через чисельні попередні звернення до ДАРГУ з цих питань різних уповноважених структур зокрема й УНМП серед іншого стосовно викрадених у 2018 році рибалок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;
		- водночас, ДАРГУ забезпечило як підписання так й наступну реалізацію Протоколу, що містив положення відповідного змісту та був підписаним І.В. Рульовим всупереч вимогам статті 9 та інших норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та інших актів законодавства та міжнародних угод України з питань ТОТ. Крім того, оскільки такі дії ДАРГУ становлять фактичне визнання цим центральним органом виконавчої влади та його службовими особами тимчасової окупації та спроби анексії АРК як «Республіки Крим» з боку РФ, то вони тим самим суперечать частині 3 статті 2, частині 2 статті 19, статті 134 Конституції України, за якими територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, АРК є невід`ємною складовою частиною України, а органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
		- дії ДАРГУ з організації роботи української делегації Комісії на ХХХІ сесії Комісії за Угодою у частині забезпечення набуття чинності Протоколу, зокрема, Порядку як додатку VIII до цього Протоколу, є протиправними, оскільки вчинені без належних повноважень, всупереч вимогам статті 18, частини 1 статті 65 Віденської конвенції та статті 7 самої вищезазначеної Угоди, всупереч вимогам частини 3 статті 2, частини 2 статті 19, статті 134 Конституції України та всупереч вимогам частин 2 - 4 статті 9, частини 2 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», без урахування частини 2 статті 18, частини 3 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», підпункту 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ, що прямо утворило ситуацію фактичного визнання ДАРГУ від імені України нібито повноважень окупаційних органів влади РФ в АРК щодо громадян України та риболовних суден України в сфері дії Угоди та призвело до нібито правомірного затримання та утримання на ТОТ України в Криму такими окупаційними органами влади в рамках таких нібито отриманих повноважень рибалок, членів УНМП;
		- ДАРГУ як під час підготовки до підписання й підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії, організації проведення цієї сесії, так й у наступному мало вжити вичерпних заходів в межах повноважень для мінімізації негативного впливу як Угоди в цілому, так й Протоколу та Порядку на права та законні інтереси українських рибалок, зокрема членів УНМП, таких як рибалки. Зокрема ДАРГУ мала забезпечити оцінку правової сили для України Угоди як міжнародного договору, який насправді підлягає невідкладному припиненню, зупиненню або виходу з нього, та здійснити відповідну правову оцінку Протоколу та Порядку як документів, що нібито випливають з Угоди та спираються на нібито обов`язковість Угоди та нібито повноваження ДАРГУ з організації складання та підписання Протоколу та Порядку;
		- такий обов`язок випливає в першу чергу з повноважень ДАРГУ, закріплених у підпункті 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ, затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 року №895, за яким ДАРГУ здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції ДАРГУ;
		- ДАРГУ мало вчасно належним чином повідомити усіх зацікавлених осіб, включаючи УНМП та її членів, таких як рибалки, про підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, про зміст цих документів, про негативні наслідки від цих документів для таких зацікавлених осіб на акваторії Азовського моря через дію Протоколу та Порядку, в умовах тимчасової окупації державою-агресором АРК, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на ТОТ України органів ДАРГУ та утворення на цих територіях незаконних органів, що нібито беруть участь у реалізації Угоди. Але ДАРГУ станом на день затримання рибалок 14.02.2020 року це не зробило;
		- видане ДАРГУ 21.02.2020 року після затримання Рибалок Повідомлення про встановлення частки добування (вилову) водних біоресурсів користувачам водних біоресурсів, які здійснюють господарську діяльність в Азовському морі з усіма затоками, у тому числі Утлюцькому лимані, Сиваші, Керченській протоці у 2020 році ніде не оприлюднювалося, Рибалкам та УНМП воно ніколи жодним чином не надавалося, рибалкам про цей документ ніколи не повідомлялось жодним чином взагалі. Про сам Протокол та про затверджений ним Порядок рибалки також як до так й після затримання не повідомлялися, ці акти ніде та ніким досі не оприлюднені;
		- за таких умов рибалки станом на 14.02.2020 року жодної достовірної інформації про існування, чинність, зміст та механізм реалізації Протоколу XXXI сесії Комісії, зокрема Порядку, які прямо стосувалися їх професійних, трудових прав та законних інтересів не знали та знати не могли. Водночас рибалки були затримані під час власної правомірної трудової діяльності з лову риби в Азовському морі та були утримувані у неволі окупаційними органами влади РФ в АРК саме на підставі Протоколу та такого додатку до Протоколу як Порядок, який вони нібито порушили:
		- має місце протиправна бездіяльність ДАРГУ, що полягала у невжитті, всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ, заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу та Порядку, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором АРК, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на ТОТ України органів ДАРГУ та утворення на цих територіях незаконних органів, що нібито беруть участь у реалізації Угоди, у частині не повідомлення належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема УНМП та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу та Порядку, як додатку до нього, що прямо негативно вплинуло на трудові, соціальні та інші права членів профспілки, Рибалок в ситуації їх неправомірного затримання під час правомірної діяльності за фахом в Азовському морі та утримання на ТОТ України в Криму незаконними окупаційними органами влади держави-агресора саме на підставі Порядку.
		- має місце вплив цих протиправних, на думку позивача, дій та бездіяльності на права рибалок, який зумовлений тим, що затримуючи та утримуючи рибалок в АРК, службові особи та кораблі ПС ФСБ РФ діяли саме на виконання Протоколу XXXI сесії Комісії та відповідно Порядку, складених ДАРГУ;
		- за твердженнями позивача, вказані вище дії та бездіяльність ДАРГУ порушили права рибалок, гарантовані серед іншого статтями 5-7, 13, 14 та 18 Конвенції 1950 року, частиною 2 статті 29, частиною 1 статті 33, частиною 1 статті 42, частинами 1, 4 статті 43, статтею 48 Конституції України, частиною 2 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за якими Україна зобов`язується вживати всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, для відновлення порушених внаслідок окупації прав і свобод людини і громадянина на всій території України;
		- на думку Профспілки, такі дії та бездіяльність ДАРГУ щодо кожного із затриманих рибалок мали ознаки незаконних, вони заподіяли кожному з рибалок очевидні втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, тому кожен з рибалок має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях через перебування у місцях несвободи на окупованих територіях, затримання та утримання окупаційною владою РФ на підставі вчиненого ДАРГУ Порядку та усвідомлення того, що ДАРГУ надав згоду, шляхом підписання Порядку, на такі протиправні по суті дії щодо рибалок, які обмежили їх основоположні права але при цьому рибалок про Порядок вчасно не повідомив.
		Позиція відповідача, яка викладена ним в заявах по суті справи, полягає в тому, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що у 2018 році МЗС України повідомив про недоцільність денонсації Угоди та що, нібито, щорічно Держрибагентство проводило наради щодо проведення сесій Комісії та підписання відповідних протоколів, за участі представників Мінагрополітики, МЗС України, СБУ, Державної прикордонної служби, Мінекології, Міністерства юстиції, на яких, начебто, усі компетентні органи виконавчої влади висловлювали позицію щодо недоцільності денонсації Угоди та необхідності узгодження питань рибогосподарської діяльності в Азовському морі в рамках Комісії. Зазначає, що Порядок та Протокол були складені правомірно відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1043-р 2019 року; під час спілкування з російською стороною Держрибагентство дотримувалося норм законодавства України про тимчасово окуповані території та у складі російської делегації Комісії не було представників окупаційної «влади» з тимчасово окупованого Криму. Держрибагентство заявляє про публікацію відомостей про Порядок та Протокол у публічному звіті Держрибагенства за 2019 рік на веб-сайті Азовського природоохоронного патруля та про доведення відомостей про ці документи на нарадах, а також про те, що ці документи не потребують публікацію оскільки не установлюють прав та обов`язків громадян України та не потребують на доведення населення; реалізуються через схвалення наказів Держрибагенства. Також рибалки вийшли в море на маломірному плавзасобі ЯЗП 0901 із порушеннями українського законодавства, а саме з виходом в море поза пунктом базування без інформування підрозділів Державної прикордонної служби та на судні, яке не проходило технічний огляд та не було дозволене до експлуатації.
		Викладена в заявах від 19.06.2023 року та 22.06.2023 року позиція третьої особи - Меджлісу кримськотатарського народу полягає в тому, що ресурси морських вод Азовського моря та Керченської протоки, прилеглих до Криму, безперечно охоплюються ч.2 ст.7 Закону України «Про корінні народи України», за якою корінні народи України через представницькі органи, тобто, у випадку кримських татар - через Меджліс взаємодіють з органами державної влади з питань охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективного та справедливого користування водними природними ресурсами, порядок такої взаємодії визначається Кабінетом Міністрів України після проведення консультацій з представницькими органами. Таким чином будь-які питання пов`язані із Угодою, її виконанням, складанням додатків до Угоди таких як її Протокол та Порядок, що вбачаються її невід`ємними частинами, прямо стосуються як АРК  невід`ємної складової території України, так й прав та законних інтересів корінного кримськотатарського народу, представленого Меджлісом. Меджліс кримськотатарського народу, який був уперше сформований у 1917 році в Бахчисараї, було відтворено в Сімферополі 26-30 червня 1991 року на II Курултаї кримськотатарського народу. Надалі жодний державний орган не проявляв ініціативи щодо офіційного обговорення з Меджлісом будь-яких питань щодо будь-яких двосторонніх угод України з РФ щодо правового режиму, статусу та порядку користування Азовським морем та Керченською протокою. Зокрема Меджліс, його керівництво, його члени, офіційно не залучалися ані до 2014 року ані пізніше до обговорення будь-яких питань, пов`язаних із Угодою, її виконанням, складанням додатків до Угоди таких як її Протокол та Порядок. Після ініціативних спроб Голови Меджлісу взяти участь у ХХХ сесії Комісії, яка мала відбутися 23-25 жовтня 2018 року у Києві, вказану сесію було переведено її організаторами у режим он-лайн конфіденційного характеру, а голова російської делегації у Комісії І. Рульов терміново вибув з підконтрольної території України. Так само надалі невстановленими особами було фізично обмежено спроби кримськотатарських активістів, за проханням членів Меджлісу, бути присутніми на засіданні ХХХІ сесії Комісії, яка проводилася у листопаді 2019 року онлайн, із перебуванням української делегації у місті Бердянську у службовому приміщенні відповідача. Саме на ХХХІ сесії Комісії було схвалене Протокол та Порядок, які нараз є частиною предмету справи №420/8381/20. Така ситуація спричинила схвалення заяви Меджлісу від 17 листопада 2019 року, яка су матеріалах справи, та у якій серед іншого було констатоване неприпустимість встановлення режиму просторів та ресурсів Азовського моря, Керченської протоки, Сивашу, форм користування ними та їх захисту, без вільної, попередньої та усвідомленої згоди кримськотатарського народу, висловленій через Меджліс. Також у вказаній Заяві Меджлісу констатувалася неприпустимість будь-яких угод, рішень або дій пов`язаних з територією тимчасово окупованого Криму, включаючи прилеглі акваторії Чорного та Азовського морів, Сивашу та Керченської протоки, які впливають на кримськотатарського народу, без участі його представницького органу. права та інтереси. Таким чином спірні правовідносини у справі №420/8381/20 виникли через формування та застосування документів, а саме Угоди, Протоколу, Порядку, які стосуються прав кримськотатарського народу, та щодо формування та застосування яких ані Меджліс, ані будь-які інші структури кримськотатарського народу залучені не були, зокрема й попре відповідні прямо оголошені ініціативи Меджлісу 2018-2019 років. Меджліс категорично та послідовно засуджував та засуджує усі вчинені окупантами в тимчасово окупованому Криму невід`ємній складовій частини України та на наближених до Кримського півострову морських просторах міжнародні злочини та грубі порушення прав людини. Меджліс категорично та послідовно засуджує усі форми співпраці із окупаційною адміністрацією РФ в тимчасово окупованому Криму. Описані у справі №420/8381/20 викрадання осіб з акваторії Азовського моря є явними злочинними діями окупаційних структур держави агресора та є грубим порушення прав викрадених та утримуваних у місцях несвободи в Криму осіб. Формування будь-яких «підстав для полегшення вчиненню таких злочинних діянь окупаційних структур держави агресора, незалежно від мотивації осіб, органів чи структур, які ці підстави формували, слід визнати неприпустимим. Ігнорування відповідачем в межах свої повноважень вимог законодавства про корінні народи вбачається системним, про що зокрема свідчить лист Держрибагенства від 12.04.2023 року №3-52-16/2090-23 у якому відповідач ухиляється від перейменування, з урахуванням вимог закону України «Про корінні народи України», низки водосховищ, розташованих у окупованому Криму. Адже відмова у розгляді та задоволенні звернення Кримськотатарського ресурсного центру листом Держрибагенства від 12.04.2023 року №3-52-16/2090-23, зокрема щодо підготовки та надання до вищого органу виконавчої влади висновку щодо найменування та перейменування кримських водосховищ, є очевидно необґрунтованою та протиправною. Держрибагенство не може посилатися на начебто власну та інших органів бездіяльність з цього питання, але мало вжити невідкладних заходів за змістом звернення. 
		Скасовуючи ухвалені у цій справа рішення судів першої та другої інстанції, та повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові по цій справі від 13.04.2023 року навів наступні висновки та мотиви, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи, а саме:
		- у зв`язку з проведеними в Україні реформами у галузі рибного господарства відбувались неодноразові ліквідації органів державної влади, які реалізовували державну політику в цій сфері та забезпечували виконання зобов`язань за укладеними міжнародними договорами України, зокрема й Державного Комітету України по рибному господарству і рибній промисловості, який виступав Стороною Угоди. При цьому, кожен новоутворений орган був правонаступником цих повноважень органу, який ліквідовувався, зокрема, правонаступником Державного Комітету України по рибному господарству і рибній промисловості визначено Міністерство рибного господарства України, його правонаступником визначено Державний комітет рибного господарства України, правонаступником цього органу виступав Державний департамент рибного господарства, правонаступником якого був Державний комітет рибного господарства України, а його правонаступником є Державне агентство рибного господарства України, яке є відповідачем у цій справі та вчиняло дії, які оскаржує Профспілка і яке, на переконання останньої, допустило протиправну бездіяльність у спірних відносинах;
		- Держрибагентство, яке виступає відповідачем у справі, що розглядається, є фактичним правонаступником Державного Комітету України по рибному господарству і рибній промисловості, який визначений Стороною Угоди;
		- положення про Держрибагентство, яке є чинним і було таким станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, передбачає наявність у цього органу повноважень, які мав ліквідований Державний Комітет України по рибному господарству і рибній промисловості, зокрема: реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості; забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представництво України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства (пункт 1, підпункт 50 пункту 4 Положення);
		- делегацію для участі у XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі утворено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.11.2019 року №1043-р «Про делегацію для участі у ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі», яке предметом цього спору не охоплюється і ніким не оскаржується, не скасоване й було чинним станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, на час розгляду і вирішення справи, ухвалення оскаржуваних судових рішень;
		- склад делегації визначено додатком до вищевказаного розпорядження Уряду, до якого увійшов й начальник управління охорони водних біоресурсів, регулювання рибальства та іхтіології Держрибагентства як глава делегації. Цим же розпорядженням затверджено директиви делегації для участі у XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі;
		- одним із принципів зовнішньої політики, закріплених у частині 3 статті 2 Закону України від 01.07.2010 року №2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», є принцип сумлінного виконання взятих на себе міжнародних зобов`язань, якого відповідач був зобов`язаний неухильно дотримуватись;
		- за змістом частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов`язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов`язань;
		- суди попередніх інстанцій, на думку колегії суддів, обґрунтовано вказували на те, що такі дії Держрибагентства з підготовки до проведення чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі не суперечили чинному законодавству та Угоді, враховували позиції Уряду та інших уповноважених органів, узгоджувались з відповідними директивами, якими керувалась утворена Кабміном делегація, і були спрямовані на створення безпечних для учасників сесії умов участі у ній, враховуючи геополітичні, безпекові умови в регіоні, що склалися на момент проведення такої сесії;
		- колегія суддів погоджується з викладеними в оскаржуваних судових рішеннях висновками про те, що дії з підготовки засідання сесії Комісії та участі у такій сесії, затвердження прийнятих на ній Порядку та Протоколу, які оскаржуються Профспілкою, були обов`язковими для Держрибагентства як Сторони Угоди, дія якої на той час не була припинена або зупинена. Такі дії вчинялись відповідачем у межах наявних у цього органу повноважень стосовно забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжвідомчим міжнародним договором (Угодою) з питань, що належали до компетенції Держрибагентства, представництва України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства;
		- разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог Профспілки стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача є передчасними і не ґрунтуються на належній оцінці таких аргументів, повному і всебічному з`ясування обставин справи в цій частині;
		- у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і, на переконання колегії суддів, зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом;
		- водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій проігнорували наведені УНМП доводи стосовно наявності, на її думку, підстав для денонсації Угоди і підготовки Держрибагентством відповідної пропозиції;
		- суди неправильно застосували норми підпункту 50 пункту 4 Положення про Держрибагентство і не застосували до спірних правовідносин норми Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», пункту 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру;
		- внаслідок цього суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставин справи щодо того, чи виникли у відповідача передбачені законом підстави для реалізації наявних у нього повноважень щодо денонсації (зупинення, припинення) Угоди, чи були такі повноваження своєчасно реалізовані, чи вживались для цього Держрибагентством які - небудь заходи, чи вчинялись ним відповідні дії з метою виконання покладених на цей орган обов`язків у сфері зовнішньої діяльності;
		- не перевіривши таких обставин, суди попередніх інстанцій не встановили, чи була допущена відповідачем бездіяльність, про яку стверджувала Профспілка, чи була така бездіяльність протиправною, який вплив вона мала на права та охоронювані законом інтереси УНМП та її членів - рибалок, громадян України, за захистом яких вона звернулась до суду, чи існує між такою бездіяльністю і негативними наслідками, на яких наполягав позивач, причинно - наслідковий зв`язок, у чому це виражається і чи були такі права та інтереси порушені, чи була завдана шкода, яку просить відшкодувати позивач, який її розмір тощо;
		- суди попередніх інстанцій обмежились лише мотивами про те, що позивачем не зазначено конкретних нормативно-правових положень, якими в межах повноважень, передбачених законом, Держрибагентство відповідно до покладених на нього завдань зобов`язане вчинити саме зазначені позивачем дії. Крім того, суди зауважили, що Азовським басейновим управлінням Державного агентства рибного господарства в рамках засідань комісії з розподілу знарядь лову положення Порядку були доведені до відома суб`єктів господарювання, копії протоколів яких наявні в матеріалах справи;
		- разом з тим, суди попередніх інстанцій, з огляду на завдання та основні принципи адміністративного судочинства, закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні були надати відповідну правову оцінку зазначеним обставинам. При цьому, у суду виник обов`язок із самостійного вибору та застосування відповідних норм права до фактів, установлених в ході розгляду справи судом першої інстанції, що узгоджується із дією принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), на застосуванні якого неодноразового вказувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.06.2019 року (справа №487/10128/14-ц), від 26.06.2019 року (справа №587/430/16-ц), від 23.10.2019 року (справа №761/6144/15-ц), від 15.06.2021 року (справа №904/5726/19) та від 21.04.2022 року (справа №380/799/20). Цей принцип означає, що суд може самостійно, безвідносно до посилань сторін, обирати і застосовувати норми права до фактичних обставин спору. Саме таке тлумачення принципу «jura novit curia» («суд знає закони») наведено у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 року у справі №600/2019/21-а;
		- Верховний Суд звертає увагу на те, що Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід`ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів;
		- суди попередніх інстанцій не врахували, що питання стосовно оприлюднення міжнародних договорів України врегульовано нормами статті 21 Закону України «Про міжнародні договори України», згідно з частиною першою якої чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України;
		- за нормами частини 1 статті 11 Закону України від 23.09.1997 року №539/97-ВР «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» у засобах масової інформації висвітлюються, зокрема, візити офіційних урядових делегацій України за кордон, їх участь у міжнародних форумах, а також перебування в Україні офіційних іноземних урядових делегацій; проведення загальнодержавних і міжнародних заходів, організація яких покладається на Кабінет Міністрів України. А за змістом статті 20 цього ж Закону діяльність, у тому числі центральних органів виконавчої влади, висвітлюється в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної та зарубіжної сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між органами державної влади і редакціями цих друкованих засобів масової інформації;
		- суди першої та апеляційної інстанцій вищевказані правові норми до спірних відносин не застосували й, у контексті заявлених УНМП підстав позову, не з`ясували обставин щодо того, чи було виконано відповідачем вимоги законодавства щодо висвітлення своєї діяльності з виконання зобов`язань за Угодою, чи були ним опубліковані (оприлюднені) вищезгадані Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік;
		- без з`ясування цих обставин неможливо надати належну правову оцінку аргументам позивача щодо бездіяльності ДАРГУ у вищевказаній частині, а також встановити, чи були доведені до відома УНМП та її членів положення прийнятих у межах Угоди актів, чи зачіпають вони права та охоронювані законом інтереси цих осіб і чи мала оспорювана Профспілкою бездіяльність відповідача негативний вплив на них;
		- суди не встановили наявність чи відсутність причинно - наслідкового зв`язку від такої бездіяльності (якщо вона дійсно мала місце) на ті права та інтереси, за захистом яких Профспілка звернулась до суду з цим позовом, зокрема, чи могла необізнаність рибалок про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, про зміст цього документа і про встановлені ним умови здійснення діяльності з вилову риби у цих водах, спричинити порушення рибалками вимог цього Порядку, їх затримання через це службовими особами та кораблями ПС ФСБ РФ в акваторії Азовського моря, утримання в АРК на тимчасово окупованій території. Внаслідок цього, суди дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди.
		Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. 
		Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції 13.12.2023 року представник позивача конкретизував, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а в решті рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим. 
		Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України.
		Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги під №1, суд першої інстанції врахував наведені вище висновки Верховного Суду у постанові по цій справі від 13.04.2023 року стосовно того, що оскаржувані дії Держрибагентства з підготовки до проведення чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі не суперечили чинному законодавству та Угоді, враховували позиції Уряду та інших уповноважених органів, узгоджувались з відповідними директивами, якими керувалась утворена Кабміном делегація, і були спрямовані на створення безпечних для учасників сесії умов участі у ній, враховуючи геополітичні, безпекові умови в регіоні, що склалися на момент проведення такої сесії. 
		Відтак, дії з підготовки засідання сесії Комісії та участі у такій сесії, затвердження прийнятих на ній Порядку та Протоколу, які оскаржуються Профспілкою, були обов`язковими для Держрибагентства як Сторони Угоди, дія якої на той час не була припинена або зупинена. Такі дії вчинялись відповідачем у межах наявних у цього органу повноважень стосовно забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжвідомчим міжнародним договором (Угодою) з питань, що належали до компетенції Держрибагентства, представництва України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства, а тому позов в цій частині до задоволення не підлягає.
		Суд першої інстанції вірно виходив з того, що формат проведення XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в режимі відеоконференції обрано з урахуванням безпекових ризиків для Української делегації, які пов`язані з проведенням сесії Комісії на території Російської Федерації, і саме таку форму Сесії було узгоджено Сторонами Угоди, Кабінетом Міністрів України, це обговорювалось на міжвідомчій нараді Міністерства закордонних справ України, проведеної за участі уповноважених представників Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного агентства рибного господарства України, Міністерства юстиції України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Ради національної безпеки і оборони України з метою вироблення узгодженої позиції України щодо участі української сторони у ХХХІ сесії Комісії (лист Держрибагентства від 22.07.2019 року №1-13-3/4051-19 «Щодо українсько-російського співробітництва з питань рибальства в Азовському морі», від 23.08.2019 року №3-13-4/4786-19, доручення Кабінету Міністрів України від 16.07.2019 року №24195/1/1-19, лист Азово-Чорноморського територіального управління від 24.10.2019 року №14989, яким Російська сторона підтвердила проведення засідання чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі в дистанційному режимі з використанням сучасних засобів відеозв`язку 13-14 листопада 2019 року).
		Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи сторони позивача про порушення прав УНМП на участь в такому форматі Сесії, вірно зазначивши, що кожну зі Сторін представляє не більше двох представників, яких на сесіях Комісії можуть супроводжувати експерти та радники, і в даному випадку, у роботі Комісії взяли участь радники та експерти від Російської та Української сторін.
		Також колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою посилань представника позивача на приписи Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в контексті гарантій для Профспілки бути присутньою на Сесії, яка полягає в тому, що положеннями цього закону унормовано право профспілок представляти і захищати права та інтереси членів профспілок, захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю тощо. Однак межа таких прав установлена участю у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Участь профспілок в таких процесах можлива у формі пропозицій та участі у розгляді органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об`єднаннями, іншими об`єднаннями громадян таких пропозицій. Проте зазначений Закон не гарантує профспілці контролю за представниками країни у побудові відносин з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, що регулюється міжнародним правом. 
		З наведених підстав суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість адміністративного позову в цій частині позовних вимог.
		Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги під №2, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року №376 (із змінами), після повідомлення російської сторони Угода між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі, яка була вчинена 14.09.1993 року у м. Москва, припинила свою дію 07.10.2022 року, про що Міністерство закордонних справ України листом від 11.10.2022 року №72/14-612/1-80271 доведено до відома Міністерству юстиції України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Апарату Верховної Ради України, Міністерству аграрної політики та продовольства України, Державному агентству меліорації та рибного господарства України, Посольству України в Королівстві Нідерланди.
		Відповідно, припинення дії міжнародного договору України згідно ч.1 ст.25 Закону України «Про міжнародні договори України» звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
		Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на момент нового розгляду даної справи вищезазначена позовна вимога втратила свою актуальність в силу змін у законодавстві України, адже наразі неможлива організація роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993 року по будь-яким питанням.
		З цих же підстав, суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив і в задоволенні позовної вимоги під №3, яка є похідною позовною вимогою. 
		Задовольняючи позовну вимогу під №4, суд першої інстанції вірно виходив з наступного нормативно-правового регулювання, яке підлягає застосуванню при вирішенні цієї позовної вимоги. 
		15.04.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		За преамбулою до цього Закону Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» згідно з його статтею 2 визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
		1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
		2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України (пункти 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
		Статтею 9 цього ж Закону, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
		Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
		Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
		Відповідно ж до статей 18, 24 Закону України «Про міжнародні договори України» у разі порушення зобов`язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.
		Інші центральні органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України.
		У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього Закону.
		Пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого статтею 4 цього Закону для внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України.
		Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:
		а) щодо договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України;
		б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України, затверджених Президентом України, - у формі указу Президента України;
		в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
		Припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті «в» частини другої цієї статті, здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з пунктом 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 року №422, денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру здійснюється міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади, від імені яких були укладені такі договори, за погодженням із МЗС, іншими заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади і з дозволу Віце-прем`єр-міністра України згідно з розподілом обов`язків.
		За правилами підпункту 50 пункту 4 Положення про Держрибагентство, цей орган відповідно до покладених на нього завдань: здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представляє Україну в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.
		За приписами частини 1 статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
		Пунктом 9 частини 1 статті 92 Основного Закону України також передбачено, що виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.
		Засади зовнішньої політики України визначаються Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», у частині 3 статті 2 якої перелічено принципи зовнішньої політики, зокрема, суверенна рівність держав; повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів; повага до прав людини та її основоположних свобод; взаємовигідне співробітництво між державами; сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов`язань; своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.
		З урахуванням наведених законодавчих положень та висновків Верховного Суду у постанові по цій справі від 13.04.2023 року зі спірного питання, суд першої інстанції дійшов наступних висновків, з якими погоджується і апеляційний суд.
		Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, уповноваженим законом на представництво України за міжвідомчими міжнародними договорами і забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за ними з питань, що належать до компетенції цього органу.
		Ці повноваження, як і будь-які інші повноваження Держрибагентства, повинні здійснюватися у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6 Конституції), а оскільки стосуються зовнішньополітичної діяльності, то повинні також враховувати задекларовані на законодавчому рівні принципи зовнішньої політики України, норми міжнародного права.
		Реалізуючи такі публічно - владні управлінські функції, Держрибагентство, зобов`язане дбати, насамперед, про національні інтереси, забезпечувати і захищати їх.
		У разі ж наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам, відповідач, в межах наявної у нього компетенції та повноважень, зобов`язаний вживати своєчасні та адекватні заходи захисту національних інтересів.
		У спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.
		Те, що станом на час спірних правовідносин Держрибагенство було уповноваженим центральним органом виконавчої влади (далі - ЦОВВ), яке мало реалізовувати п.12 Положення №422 щодо Угоди відповідач не заперечує.
		Однак відповідачем не надано жодних документів, які б підтверджували підготовку у відповідності до Положення №422 документів про денонсацію Угоди, пропозиції щодо денонсації Угоди, що Держрибагентство визначалося із переліком заінтересованих міністерств та інших ЦОВВ та спрямовувало документи на погодження саме за Положенням №422 до них та до МЗС тощо, а у наданих відповідачем документах не мітиться посилання на Положення №422, зокрема на його п.12, і надані до суду листи та протоколи не складалися / не спрямовувалися Держрибагентством в порядку Положення №422.
		Суд першої інстанції вірно зазначив, що листування відповідача з МЗС у 2018 році не є процедурою, передбаченою п.12 Положення №422, як не є такими процедурами і проведення нарад щодо підготовки до сесій Комісії, адже на них Держрибагентство не пропонувало на погодження МЗС, іншим центральним органам виконавчої влади документи про денонсацію, а лише цікавилося думкою цих органів щодо реалізації Угоди.
		З цих підстав суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Держрибагентство до 2022 року не розпочинало процедуру, передбачену п.12 Положення №422, пп.50 п.4 Положення про Держрибагентство, а отже, в цьому аспекті відповідачем допущено бездіяльність.
		Також є вірними і висновки суду першої інстанції щодо порушення РФ Угоди внаслідок анексії Криму, що зробило неможливим її виконання через знищення РФ об`єкта, необхідного для виконання договору, а саме органів влади України в АРК - підрозділів ДПСУ та ДАРГУ в Криму, які мали контролювати та виконувати Угоду, що може розцінюватися Україною як підстава для припинення договору або виходу з нього за ч.1 ст.61 Віденської конвенції.
		Це створювало для ДАРГУ обов`язок ініціювати за ч.1 ст.65 Віденської конвенції, ч.2 ст.18, ч.3 ст.24 Закону №1906 відповідне повідомлення Україною РФ про припинення або зупинення Угоди, однак, з 2014 року відповідачем на виконання своїх повноважень не вчинялися дії щодо врегулювання питання використання Азовського моря та Керченської протоки внаслідок чинної Угоди 1993 року, тобто реагування на окупацію Криму, Новоазовську, незаконну діяльність окупантів з рибальства та його незаконного «регулювання» та «контролю», які нерозривно пов`язані з продовольчою безпекою України, а також безпекою рибалок регіону Приазов`я, де рибальство є основним видом зайнятості населення.
		Отже, як вірно виснував суд першої інстанції, з 2014 року у відповідача виникли передбачені законом підстави для реалізації наявних у нього повноважень щодо денонсації (зупинення, припинення) Угоди 1993 року, однак такі повноваження своєчасно реалізовані не були, рівно як і не вживались для цього Держрибагентством які-небудь заходи / дії з метою виконання покладених на цей орган обов`язків у сфері зовнішньої діяльності, результатом яких було б припинення дії міжнародного договору України (Угоди 1993 року).
		Також суд першої інстанції за встановлених обставин дійшов вірного висновку, що відповідач не забезпечив вчасну публікацію Протоколу та Порядку шляхом, передбаченим п. 9 Положення №422, за яким міжнародні договори України міжвідомчого характеру, що набули чинності для України, публікуються у Зібранні діючих міжнародних договорів України та в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».
		При цьому питання правової природи Порядку та Протоколу вирішено судом касаційної інстанції по даній справі, за висновком якого Протокол та Порядок підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід`ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції, ні Порядок, ні Протокол не публікувалися ані у Зібранні діючих міжнародних договорів України, ані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», і до часу затримання рибалок представниками окупаційної влади агресора на акваторії Азовського моря вони ніким та ніяк не оприлюднювалися. Обговорення ж Протоколу та Порядку на нарадах із окремими представниками окремих комерційних структур у сфері рибальства завідомо не є належною формою оприлюднення.
		Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про те, що норми Протоколу та Порядку не установлюють прав та обов`язків громадян України та не потребують на доведення населення, адже, серед іншого, Порядок прямо передбачає права та обов`язки екіпажу, капітану будь-якого судна, яке перевіряється щодо дотримання Порядку, незалежно від законності чи незаконності його діяльності на акваторії Азовського моря, тобто - невизначеного кола осіб.
		Так, Порядок підлягає застосуванню до будь-яких юридичних та фізичних осіб, які здійснюють рибальство із порушенням Порядку або Правил, а низка приписів Порядку є обов`язковими саме для громадян членів екіпажів та капітанів будь-яких суден, що мають ознаки риболовних, а саме:
		- будь-яке судно може бути зупинене, оглянуте і, в разі виявлення порушень, затримано посадовими особами спеціально уповноважених органів держави Сторони, що перевіряє» (п. 4 Порядку);
		- судно, якому подано такий сигнал, зобов`язане зупинитися. Відновити свій рух воно може лише з дозволу командира корабля (капітана судна), що його зупинив» (п.4 Порядку);
		- капітани і інші відповідальні особи на риболовецьких, приймально-транспортних, пошукових і науково-дослідних суднах зобов`язані» із наступним перерахуванням обов`язків (п.5 Порядку);
		- за відсутності документів або неможливості встановлення приналежності судна, для з`ясування всіх обставин судно-порушник конвоюється в найближчий порт держави Сторони, що розкрила порушення, з обов`язковим сповіщенням прикордонної, митної служб і адміністрацій портів» (п.9 Порядку);
		- невиконання законних вимог або перешкоджання виконанню службових обов`язків посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль у сфері охорони морських біологічних ресурсів в межах наданих ним повноважень, тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством держав Сторін» (п.10 Порядку);
		- незнання законодавчих актів або нормативних документів, що стосуються ведення рибогосподарської діяльності в Азовському морі і Керченській протоці, не звільняє від відповідальності юридичних або фізичних осіб, що вчинили порушення (п.12 Порядку).
		Крім того, відповідно до у п.8.7 та 8.8 Протоколу, Комісія затвердила Порядок (Додаток VIII) та доручила проінформувати усі зацікавлені організації держав Сторін про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими судами водних біологічних ресурсів в акваторії Азовського моря і Керченській протоці і необхідності його неухильного дотримання.
		Таким чином, положення Порядку та Протоколу застосовувалися згідно їх змісту, як норми міжвідомчого міжнародного договору України щодо будь-яких суден, зокрема й суден-порушників, поширювали свою дію на невизначене коло осіб, зокрема членів екіпажів суден, і стосуються прав та інтересів членів УНМП, а отже й УНМП, як всеукраїнської морської профспілки.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про задоволення позовної вимоги під №4.
		При прийнятті рішення за позовною вимогою під №5, суд першої інстанції вірно визначив головне питання, від якого залежить вирішення цієї вимоги, а саме - чи могла необізнаність рибалок про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, про зміст цього документа і про встановлені ним умови здійснення діяльності з вилову риби у цих водах, спричинити порушення рибалками вимог цього Порядку, їх затримання через це службовими особами та кораблями ПС ФСБ РФ в акваторії Азовського моря, утримання в АРК на тимчасово окупованій території?
		Обставини, з якими позивач пов`язує заподіяння моральної шкоди рибалкам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , полягають в наступному.
		За посиланням https://kv.darg.gov.ua/_gromadjani_ukrajini_0_0_0_1212_1.html на сайті Київського рибоохоронного патруля у мережі Інтернет від 02.03.2020 року під назвою «Громадяни України, нещодавно затримані РФ в Азовському морі, звільнені відповідно до Протоколу Українсько-Російської Комісії», міститься текст такого змісту:
		«Чотири громадянина України, затримані на борту судна 15 лютого поточного року в акваторії Азовського моря російською стороною, 25 лютого були звільнені відповідно до п.7 Протоколу Українсько-Російської Комісії від 13.11.2019 року.
		Вони отримали припис на слідування до місця виходу на промислову діяльність в районі с. Райнівка Приморського району Запорізької області відповідно до пункту 7 Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, затвердженого протоколом ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.
		За інформацією російської сторони, наданої Держприкордонслужбі, громадяни України були затримані на 10 діб за невиконання вимог прикордонників РФ щодо зупинки судна.
		Держрибагентство спільно з іншими органами державної влади вжило заходів для якнайшвидшого повернення затриманих громадян на територію України та з`ясування обставин даного випадку.
		Принагідно наголошуємо, що у разі виявлення порушень положень Протоколу, судно-порушник направляється до порту (місця базування або виходу на промислову діяльність) для прийняття рішення уповноваженими органами держави сторони по відношенню до порушника. За відсутності документів або неможливості встановлення приналежності судна для з`ясування всіх обставин судно-порушник конвоюється в найближчий порт держави сторони, що викрила порушення.
		З огляду на зазначене, закликаємо всіх українських рибалок, які здійснюють вилов водних біоресурсів в акваторії Азовського моря, неухильно дотримуватися законодавства України, в тому числі - не здійснювати промислову діяльність без необхідних документів та посвідчення особи.
		Державне агентство рибного господарства України вчергове підтверджує принципову позицію щодо незмінності закріпленого в Конституції України та міжнародно визнаного статусу Автономної Республіки Крим та м.Севастополь як невід`ємної частини суверенної території України».
		Позивач зазначив, що 14.02.2020 року до УНМП звернулися родичі вказаних рибалок, які повідомили, що рибалки були затримані на акваторії Азовського моря на промисловому катері «Стріла» ЯЗ 0901 судновий білет СБ 009058 14.02.2020 року катером ПС ФСБ РФ та після цього були доставлені на тимчасово окуповану територію в місто Керч АРК, де перебували в місцях несвободи за рішеннями ПС ФСБ РФ та суду.
		25.02.2020 року рибалки були звільнені окупаційною владою РФ в Криму разом з плавзасобом після десяти діб перебування у місцях несвободи. Жодних документальних підстав затримання цих осіб та їх перебування у місцях несвободи в місті Керч окупаційною владою РФ рибалкам та їх представникам не було надане, але при цьому представники цієї окупаційної влади неодноразово повідомляли рибалкам та їх родичам, що відповідне затримання та утримання було здійснене саме на підставі Угоди та протоколу до неї на 2020 рік, підписаного за підсумками XXXІ сесії Комісії.
		Згідно листа Адміністрації ДПСУ до УНМП лист від 28.02.2020 року №24/1-396, начальником прикордонного управління ФСБ РФ у Ростовській області листом від 24.02.2020 року було повідомлене начальника Східного регіонального управління ДПСУ, що 14.02.2020 року в акваторії Азовського моря представниками ПС ФСБ РФ було затримане судно з бортовим номером ЯПЗ 0901 та чотирма громадянами України на борту ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,), і відповідно до додатку VIII Протоколу XXXI сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі від 13.11.2019 року капітану судна надано припис на слідування в район н.п. Райнівка Приморського району Запорізької області. За рішенням суду всім чотирьом українським громадянам було призначене адміністративне покарання у вигляді адміністративного арешту терміном на 10 діб який, сплинув о 00.00 25.02.2020 року.
		Наведена Профспілкою позиція в частині заподіяння рибалкам моральної шкоди, яка була відображена в її заявах по суті справи під час розгляду в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі, полягає в тому, що вплив протиправних дій / бездіяльності Держрибагенства на права рибалок зумовлений тим, що затримуючи та утримуючи рибалок в АРК службові особи та кораблі ПС ФСБ РФ діяли саме на виконання Порядку, що, в свою чергу, порушило права рибалок на вільне пересування, на працю та підприємницьку діяльність, на безпечні умови праці, що стало можливим внаслідок підписання ДАРГУ протоколу ХХХІ сесії Комісії, яким був затверджений Порядок, і яким РФ обґрунтовувалось затримання рибалок, і тим самим позбавило рибалок можливості оскаржувати протиправні дії окупаційної влади РФ в Криму через їх неправомірне затримання та утримання.
		Позивач вважає, що саме підготовка до сесії Комісії з ігнорування окупації АРК, підписання протоколу ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, невчасне повідомлення рибалок про Порядок ДАРГУ та її службовими особами утворило умови для затримання та утримання рибалок окупаційною владою РФ в АРК, та стало причиною заподіяння рибалкам моральної шкоди, яку позивач оцінює в 600 тис. грн. (150 тис. грн. кожному рибалці).
		Колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою доводам позивача щодо підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, яка надана з урахуванням положень цивільного законодавства з питань відшкодування такої шкоди, правових позицій Верховного Суду з цих питань, а також з урахуванням загальної ситуації, яка склалась з 2018 року внаслідок блокади РФ Азовського моря для українських суден та кораблів, в ході якої кораблі Прикордонної служби ФСБ Росії протиправно затримували транзитні цивільні кораблі, які слідували до українських портів в Азовському морі.
		Так, суд першої інстанції вірно застосував положення статей 12, 23, 1167 ЦК України, зі змісту яких слідує, що гарантоване статтею 56 Конституції України право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень реалізується за наявності таких підстав: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
		Є правильними посилання суду першої інстанції на наступні правові позиції Верховного Суду, наведені у постанові від 20.01.2021 року в справі №197/1330/14-ц, відповідно до яких:
		- причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності;
		- визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду;
		- причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин;
		- проста послідовність подій не повинна братися до уваги;
		- об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями;
		- відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
		Слід також погодитися з судом першої інстанції, що для вирішення питання про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями/бездіяльністю відповідача, яка встановлена судом в ході розгляду даної справи, та заподіянням моральної шкоди рибалкам внаслідок факту їх затримання представниками РФ в акваторії Азовського моря 15.02.2022 року та утримання в АРК на тимчасово окупованій території до 25.02.2020 року, необхідно враховувати наявну у відкритих джерелах інформацію про обставини, які склались внаслідок блокади Азовського моря РФ, розпочатої в 2018 року для українських суден та кораблів. Така інформація полягає в наступному:
		- з 30.04.2018 року російська сторона стала масово затримувати українські судна в Азовському морі. До затриманих українських матросів не пускали адвокатів, на них здійснювався психологічний тиск. Перевірок зазнали й іноземні судна, що заходили в Азовське море;
		- станом на 12.07.2018 року росіяни затримали 100 українських суден, чим завдали збитки двом українським портам на Азовському морі - Маріупольському і Бердянському. Через це Міністр інфраструктури України Володимир Омелян запропонував ввести відповідні санкції проти Росії;
		- станом на кінець вересня 2018 року, уряд України повідомив, що надмірно було перевірено понад 200 суден, з них близько 120 - під прапорами країн ЄС. Ці перевірки розтягувалися на кілька діб замість звичних кількох годин;
		- з 01.07.2021 року президент РФ законом дозволив військовослужбовцям і співробітникам Росгвардії «блокувати території та акваторії» Керченської протоки, доповнення в закон про війська дозволяють проводити оточення акваторії при спробі як «незаконного перетину і проникнення» в акваторію, так і при спробі залишити її;
		- з першого затримання у морі, яке відбувалося 17-го травня 2018 року, загалом відбулося 85 затримань: 21 у травні, 25 у червні і 39 у липні - затримуються дві третини суден (затримання інших не відбувалися переважено через штормову погоду). В травні 43%, а в липні - третина затримань відбувалися на відстані ближче 12 миль від берега.
		Враховуючи такі обставини, колегія суддів погоджується з відхиленням судом першої інстанції доводів Профспілки про те, що саме діями та бездіяльністю Держрибагенства було обумовлено затримання в лютому 2020 року рибалок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в акваторії Азовського моря на промисловому катері, адже відповідні масові затримання українських моряків в акваторії Азовського моря тривали з боку РФ з 2018 року, ще задовго до підписання українською делегацією Протоколу із Додатком, і в цьому контексті неможливо припускати, що такі затримання відбувалися за домовленостями між Україною в особі Держрибагентства та РФ.
		Суд першої інстанції вірно зауважив, що посилання РФ на Протокол, як підставу для затримання чотирьох рибалок, в світлі викладених вище подій, більше походить на виправдання власних дій у правовому полі, ніж на добросовісне виконання РФ нових приписів Угоди 1993 року.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність безпосереднього зв`язку між затриманням в лютому 2020 року українських рибалок ПС ФСБ РФ та діяльністю Держрибагентства, що виключає підстави для покладення на відповідача відповідальності за завдання моральної шкоди затриманим рибалкам.
		Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, увесь тягар відповідальності за цим епізодом, в тому числі компенсації матеріальної та моральної шкоди потерпілим, несе країна-агресор відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з якою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
		За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають. 
		Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційні скарги Української незалежної морської профспілки та Державного агентства меліорації та рибного господарства України  залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року  без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
		 
		Повний текст складено та підписано 15 грудня 2023 року.
		 
		 
		Головуючий суддя К.В. КравченкоСудді  О.В. Джабурія   Н.В. Вербицька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...