Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/14272/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2023. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2023.
Дата набрання законної сили: 20.12.2023
Номер судового провадження: К/990/41669/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		20 грудня 2023 року 
		м. Київ 
		справа № 420/14272/23
		адміністративне провадження № К/990/41669/23  
		 
		Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі №420/14272/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року за період з 05 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року;
		- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року за період з 05 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року, позов задоволено частково.
		Визнано протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року за період з 12 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року.
		Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року за період з 12 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
		08 грудня 2023 року відповідач засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
		Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
		Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та підпункти «а», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
		Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині надання оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 09 листопада 2018 року у справі №263/15749/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12, від 22 березня 2019 року у справі №815/6832/15, від 15 липня 2019 року у справі №420/5625/18, від 01 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 15 червня 2021 року у справі №200/12944/19-а, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21, від 01 червня 2022 року у справі №620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі №200/13288/21, від 15 травня 2023 року у справі №380/25725/21, від 22 червня 2023 року у справі №480/4288/21, від 27 вересня 2023 року у справі №640/10671/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №380/5032/20 про те, що винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства, а також, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом (питання застосування положень статті 2 та частини четвертої статті 242 КАС України, які порушено судами першої та апеляційної інстанцій).
		Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
		При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. 
		Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
		При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
		Всупереч зазначеному, скаржник лише в загальному послався на статтю 2 та статтю 242 КАС України, не зазначивши при цьому помилку судів попередніх інстанцій щодо застосування цих норм та фактично висловив незгоду із прийнятими у справі судовими рішеннями та не зазначив чому, на його думку, суди повинні були застосувати ці висновки під час розгляду цієї справи, обставини якої мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для неї, що не є належним обґрунтуванням підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Скаржник, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 січня 2023 року у справі №520/21428/21 про застосування частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови №889 та вказує про неефективність цього рішення, неузгодженість такого висновку з іншими висновками Верховного Суду та помилковість цих висновків Верховного Суду.
		З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
		Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
		Втім, скаржником не зазначено належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржник лише фактично висловив незгоду з вказаною правовою позицією Верховного Суду, а доводи касаційної скарги свідчать про власне тлумачення скаржником норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи, а тому це не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Окрім цього, скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування статті 19 Конституції України, частин першої, другої статті 23, частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, частини восьмої статті 81, частини четвертої статті 83, статей 89, 90 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 4-1 Постанови №505, пунктів 1, 2 Постанови №889, абз. 2, 5, 6 пункту 1 Постанови №104, пунктів 4, 5, 9 Інструкцій у їх взаємозв`язку щодо того чи кореспондує право військовослужбовців, які проходили військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, із обов`язком відповідного органу прокуратури нарахувати та виплатити цю щомісячну додаткову грошову винагороду за рахунок коштів передбачених на утримання органів прокуратури за умови відсутності встановленого наказом Міністерства оборони України конкретного її розміру та видатків за рахунок бюджетів Збройних Сил на її виплату.
		Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
		Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як, на думку скаржника, відповідні норми повинна застосовуватися, а також скаржником не зазначено підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріорітету між нормами, тлумачення норми, т.і.).
		Окрім цього, Суд зазначає, що скаржник посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктів 1, 2 Постанови №889 у касаційній скарзі сам зазначає про застосування цих норм у постанові Верхового Суду від 31 січня 2023 року у справі №520/21428/21 та просить від них відступити.
		З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
		Також скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, що за змістом відповідає підпунктам «а», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
		Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
		Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
		Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
		Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
		При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
		За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
		На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
		У Х В А Л И В :
		Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі №420/14272/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
		Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
		Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                              О.В. Кашпур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...