Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/7964/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2023. Зареєстровано: 23.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2023.
Дата набрання законної сили: 22.12.2023
Номер судового провадження: К/9901/45286/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 грудня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №640/7964/19
		адміністративне провадження № К/9901/45286/21, № К/9901/43937/21  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/7964/19
		за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_2 , на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
		за касаційними скаргами приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького Олега Леонідовича та ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гуримський Олег Віталійович,
		на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кобаля М.І., суддів: Мєзєнцева Є.І., Степанюка А.Г.,
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування 
		1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича (далі - відповідач, приватний виконавець), у якому просив: 
		1.1. визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, що проводиться в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 , який не є заставодержателем, без участі іпотекодержателя ОСОБА_1 .
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії приватного виконавця здійсненні із порушенням статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) та перешкоджають позивачу, який не є учасником виконавчого провадження № НОМЕР_1, реалізувати його переважне право для задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.
		3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державне підприємство "СЕТАМ" та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 .
		4. Протокольною ухвалою цього ж суду від 28.05.2019 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_2 .
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		5. Між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики від 22.12.2009, умовами якого передбачено, що позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 22.06.2010 грошові кошти в розмірі 1 495 805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро. Договір є безвідсотковим.
		6. У той же день, між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., пунктом 1.1 якого визначено, що цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого 22.12.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 на суму 1 495 805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130 070,00 євро, з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 22.06.2010.
		7. Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житлова площа якої складає - 127,40 кв. м, загальна площа складає - 199,30 кв. м.
		8. Пунктом 5.1 договору передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачена можлива неустойка та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за основним договором. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України "Про іпотеку", у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункт 5.3 договору іпотеки).
		9. Також 22.12.2009 між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, пунктом 1 якого визначено, що за цим договором сторони домовилися, що іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, має право продати від свого імені в порядку, передбаченому діючим законодавством: квартиру АДРЕСА_1 .
		10. Згідно з пунктом 9 та 10 вказаного договору іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки протягом трьох днів з дня укладення договору купівлі-продажу. Решта коштів, що залишилися після задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок майна, переданого в іпотеку, протягом трьох днів з дня укладення договору купівлі-продажу повертається іпотекодавцю.
		11. Пізніше (21.06.2010) сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1474, яким змінено строк повернення боргу до 22.12.2010.
		12. За результатом розгляду цивільної справи № 753/21020/14 Апеляційним судом м. Києва прийнято рішення від 20.12.2016 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 229 466,49 грн боргу за договором позики, 70 198,74 грн. як 3% річних, 700 335,26 грн пені та 6890 грн судового збору, а всього стягнути 3 006 890 грн.
		13. Поряд із цим 10.10.2018 приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, на підставі виконавчого листа №753/9736/13-ц, виданого 18.12.2013 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь стягувача - ОСОБА_2 заборгованість у загальному розмірі 2 062 623,00 грн. Того ж дня, приватним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника, пунктом 1 якої передбачено накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_3 у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 2 268 886,33 грн.
		14. У межах цього виконавчого провадження 08.11.2018 приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. на адресу ОСОБА_1 надіслано лист-повідомлення № 1172, у якому останнього повідомлено, що у приватного виконавця на виконанні знаходиться виконавчий документ про стягнення із ОСОБА_3 на користь фізичної особи заборгованості. На підставі даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек приватним виконавцем встановлено, що за ОСОБА_3 зареєстрований об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває в іпотеці у ОСОБА_1 за основним зобов`язанням в розмірі 130 070,00 євро, строк виконання якого до 22.12.2010, відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22.12.2009 та договору позики № 1471 від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
		15. У зв`язку з цим приватний виконавець Мілоцький О.Л. просив ОСОБА_1 надати письмову згоду на реалізацію вказаного нерухомого майна.
		16. У цьому листі приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. було роз`яснено позивачу, що після реалізації заставного майна, відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону № 1404-VIII, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна, одночасно позивача повідомлено про те, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення.
		17. У відповідь на вказаний лист-повідомлення приватного виконавця ОСОБА_1 направив заяву від 30.11.2018, у якій повідомив відповідачу, що він заперечує проти реалізації нерухомого майна, а саме: квартири загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 22.12.2009, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також, позивачем повідомлено у вказаній заяві, що на виконання договору позики та рішення суду про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_3 не вжито жодних заходів щодо погашення існуючої заборгованості. У контексті наведеного, уважаючи, що приватним виконавцем порушено права позивача, останній у вказаній заяві просив Мілоцького О.Л. скасувати арешт на вказане нерухоме майно.
		18. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , приватний виконавець Мілоцький О.Л., листом № 1500 від 17.12.2018 повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника.
		19. Пізніше заявкою від 15.02.2019 № НОМЕР_1 приватним виконавцем передано на реалізацію арештоване майно, яке прийняте філією ДП "СЕТАМ" у місті Києві та Київській області.
		20. Відповідно до повідомлення № 2187/18-18-19 від 22.02.2019 визначено номер лота (№ 333727) та предмет реалізації - квартира АДРЕСА_1 , початкова ціна - 6 381 387,00 грн за вартісною грошовою оцінкою.
		21. Виявивши 07.05.2019 за посиланням https://setam.net.ua/auction/333727 оголошення про продаж означеної квартири (лот на ДП "СЕТАМ" № 333727), при тому, що дозволу на її продаж позивач не надавав, уважав такі дії приватного виконавця незаконними, а свої права та законні інтереси порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
		22. 16.07.2019 ОСОБА_1 повідомив відповідача про розмір заборгованості ОСОБА_3 перед ним у розмірі 3 006 890,00 грн.
		23. Відповідно до протоколу ДП "СЕТАМ" від 19.07.2019 № 420238 відбулися торги за лотом № 350768, предмет реалізації - квартира загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , лот придбано за ціною 4 466 970,90 грн., з яких на рахунок виконавця сплачено 4 243 622,35 грн.
		24. Платіжним дорученням № 230 від 23.07.2019 приватним виконавцем перераховано на реквізити стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 1 123 413,96 грн.
		25. 23.07.2019 виконавцем повідомлено позивача про відсутність підстав про зупинення виконавчих дій та наявність коштів з реалізації майна в повному обсязі.
		26. 29.07.2019 виконавцем сформовано акт про реалізацію предмета іпотеки № НОМЕР_1 та винесено постанову про зняття арешту з майна боржника, крім того, виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		27. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено, виходячи з того, що вимогами Закону № 1404-VIII, передбачається можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, зокрема у випадку, коли вартість предмета іпотеки у разі її реалізації перевищує суму вартості заборгованості іпотекодавця, як це має місце у спірних правовідносинах. Тож, ураховуючи, що нормами чинного законодавства передбачено, що вимоги заставодержателя задовольняються в першу чергу за рахунок вартості реалізованого предмета іпотеки, то це, за висновком судів обох інстанцій, виключає можливість порушення прав позивача внаслідок вчинення відповідачем оскаржуваних дій, як про це стверджує позивач у позовній заяві.
		28. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2019 частково задоволено заяву представника ОСОБА_2 про стягнення судових витрат, стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5763,00 грн. В іншій частині - заяву залишено без задоволення.
		29. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
		29.1. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 51 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою цієї статті (1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя). Суд, застосувавши правову позицію, сформовану Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, наголосив, що відсутність хоча б однієї із вказаних умов, встановлених частиною першою статті 51 означеного Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника, а приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку. 
		29.2. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не установили обставини порушення прав ОСОБА_1 , як заставодержателя майна, власником якого є ОСОБА_3 , та на яке приватним виконавцем звернуто стягнення, в межах виконавчого провадження, в якому позивач не є учасником, а також не дослідили та не надали оцінки діям приватного виконавця, направленим на звернення стягнення на майно боржника, що стало підставою для звернення позивача до суду, як не встановили та не дослідили на якій стадії виконавчого провадження відбулося, на думку ОСОБА_1 , порушення його прав, як заставодержателя.
		29.3. Приймаючи до уваги, що суди попередніх інстанцій не надали обґрунтованого аналізу застосування положень статті 51 Закону № 1404-VIII з урахуванням фактичних обставин справи, тобто не дослідили та не перевірили, відповідно до вимог КАС України, наявність обставин та доказів, що мають значення для вирішення цієї справи, а лише обмежилися наявністю підстав для звернення стягнення на майно боржника, з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність їх висновків про відсутність порушення прав іпотекодержателя майна, на яке у межах виконавчого провадження звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.
		30. За наслідками нового судового розгляду, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		31. Під час нового розгляду справи судом першої інстанції було додатково встановлено, що 16.07.2019 до відповідача надійшов лист-повідомлення ОСОБА_1 про збільшення заборгованість ОСОБА_3 перед ним, яка на момент направлення цього листа складала 4 074 455,29 грн.
		32. Водночас 19.07.2019 відповідно до протоколу ДП "СЕТАМ" № 420238 відбулися торги за лотом № 350768, предмет реалізації - квартира АДРЕСА_1 , лот придбано за ціною 4 466 970,90 грн, з яких на рахунок виконавця сплачено 4 243 622,35 грн.
		33. Платіжним дорученням № 230 від 23.07.2019 виконавцем перераховано на реквізити стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 1 123 413,96 грн.
		34. Приватним виконавцем 29.07.2019 сформовано акт про реалізацію предмета іпотеки № НОМЕР_1 та винесено постанову про зняття арешту з майна боржника, крім того, виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено, на підставі частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
		35. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вартість предмета іпотеки, згідно протоколу ДП "СЕТАМ" від 19.07.2017 № 420238 склала 4 466 970, 90 грн, тобто, є значно вищою, ніж сума заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 753/21020/14 і вимоги позивача, як заставодержателя, який не є стягувачем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 можуть бути повністю задоволені, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що примусова реалізація вказаного об`єкту не порушує прав позивача.
		36. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 скасоване та прийняте нове рішення, яким адміністративний позов задоволений, визнані незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
		37. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, підтриманий Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.02.2020 під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у цій справі, та прийшов до висновку, що виконавець за відсутності дотримання всіх умов, передбачених частиною першою статті 51 Закону N1404-VIII (зокрема, відсутності згоди іпотекодержателя заставленого майна) не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкту порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя заставленого майна.
		38. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 залишено без змін.
		39. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , у якій останній просив рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі з огляду на те, що його не було залучено до участі у справі та прийнято рішення про його права й інтереси, а також те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції виходив з того, що характер встановлених спірних правовідносин у даній справі, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень державного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень.
		40. На думку суду апеляційної інстанції звернення ОСОБА_1 як фізичної особи, право якої було порушено рішенням та діями державного виконавця, зі скаргою до цивільного суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення прав фізичної особи, не можна буде вважати зверненням до належного суду, оскільки ОСОБА_1 не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті 447 ЦПК, частини першої статі 74 Закону № 1404-VIII  мають право оскаржити рішення виконавця до цивільного суду.
		41. Своєю чергою частиною першою статті 287 КАС передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби також можуть бути оскаржені до адміністративного суду, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		42. Урахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 03.07.2019 у справі № 826/14603/17, від 20.11.2019 у справі 805/4199/16-а, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин правил адміністративного судочинства та необґрунтованість доводів апелянта про наявність підстав для закриття провадження у справі.
		43. Щодо інших доводів апеляційної скарги, які стосувалися порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то суд апеляційної констатував про відсутність підстав для висновку про допущення судом першої інстанції таких порушень з огляду на підтвердження матеріалами справи залучення ОСОБА_2 третьою особою у справі, вчасного направлення всієї поштової кореспонденції в межах справи № 640/7964/19 третій особі ОСОБА_2 та її повернення до суду за незалежних від суду причин, при цьому, третьою особою не повідомлялося про зміну адреси для листування (у випадку її зміни).
		44. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.09.2021 касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. задоволені частково, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 скасована, а справа № 640/7964/19 направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		45. Направляючи справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, виходячи із доводів касаційних скарг про неналежне повідомлення скаржників у цих касаційних провадженнях про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджувалося матеріалами справи ( Мілоцькому О.Л. повістка була вручена із порушенням вимог статті 126 КАС України, а ОСОБА_2 взагалі не був повідомлений про судовий розгляд справи, де він є третьою особою), дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що за частиною третьою статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
		46. За наслідками нового розгляду Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.11.2021 у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Гуримського О.В. про закриття провадження по справі відмовлено; апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 скасоване та прийняте нове рішення, яким адміністративний позов задоволений, визнані незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
		47. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, на який указав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.02.2020 під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у цій справі, та дійшов висновку, що виконавець за відсутності дотримання всіх умов, передбачених частиною першою статті 51 Закону № 1404-VIII (зокрема, відсутності згоди іпотекодержателя заставленого майна) не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкту порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя заставленого майна.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух в касаційній інстанції
		48. Касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду 02.12.2021, у якій цей скаржник просить задовольнити заяву ОСОБА_2 , подану представником Гуримським О.В., та закрити провадження у справі № 640/7964/19, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. 
		49. В обґрунтування касаційної скарги цей скаржник в частині незгоди із оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, якою йому відмовлено у закритті провадження у справі з підстав непідсудності цього спору адміністративним судам, посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 813/1341/15, у якій Велика Палата дійшла висновку, що спір за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, є цивільно-правовим, а тому залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. У цій постанові, підкреслює скаржник, Велика Палата також зробила висновок, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (стаття 59 Закону № 1404-VІІІ). Таким чином, на його переконання, провадження у справі № 640/7964/19 підлягає закриттю, оскільки спір між позивачем та відповідачем є цивільно-правовим та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
		50. Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції, ігноруючи вищевказаний висновок Великої Палати, ухвалив умовне судове рішення, у якому не визначено: яка/які дія/дії приватного виконавця є предметом спору, яка/які дія/дії приватного виконавця визнані судом неправомірною (ними), яка/які дія/дії приватного виконавця скасовані судом, що свідчить про відсутність порушеного права позивача, яке могло б бути ефективно захищеним в порядку адміністративного судочинства.
		51. Поряд із цим, скаржник наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору застосував норму частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19 за скаргою ОСОБА_3 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. з мотивів порушення виконавцем норм Закону № 1404-VІІІ, серед іншого частини першої статті 51, в частині опису та накладення арешту на належне йому майно (квартиру АДРЕСА_1 ) у межах виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 18.12.2013 про стягнення з нього як боржника на користь ОСОБА_2 заборгованості в загальному розмірі 2 062 263,94 грн, без отримання згоди іпотекодержателя на реалізацію предмета іпотеки (квартири), яка на підставі іпотечного договору від 22.12.2009 перебуває в іпотеці ОСОБА_1 
		52.  ОСОБА_2 наголошує, що, залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні його вимог про скасування постанови приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26.12.2018 відмовлено, Верховний Суд у вказаній справі надав оцінку застосуванню приватним виконавцем норм частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ.
		53. У цій постанові Верховний Суд, виходячи з того, що вартість предмета застави (предмета іпотеки) значно перевищує розмір заборгованості боржника перед заставодержателем, дійшов висновку про відсутність порушення права заставодержателя, оскільки звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 не позбавляє права іпотекодержателя ОСОБА_1 на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна, в силу гарантій, закріплених у частині п`ятій статті 51 Закону № 1404-VІІІ та Закону України "Про іпотеку". У зв`язку із цим, за висновком Суду, дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, його опис та накладення на нього арешту, вчинені відповідно до норм Закону України "Про іпотеку".
		54. Натомість, суд апеляційної інстанції безпідставно, на переконання цього скаржника, застосував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, яка прийнята за участю інших осіб та за наявності інших обставин справи, за яких вартість предмета застави менша ніж сума боргу боржника перед заставодержателем, і де суд не надав аналізу норми частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ у випадку, коли одна із умов дотримана, а саме вартість майна вища ніж розмір заборгованості боржника заставодержателя, що не призведе до порушення права пріоритетного іпотекодержателя, проігнорувавши при цьому постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, яка безпосередньо стосується учасників цієї справи та містить оцінку обставин саме цієї справи. 
		55. Скаржник доводить, що висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/7221/17 та № 753/4642/19 є протилежними за змістом щодо тлумачення частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ, а тому не можуть бути застосовані одночасно у цій справі.
		56. На переконання ОСОБА_2 у цій справі має бути застосований правовий висновок щодо застосування частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ, викладений у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів вчинення жодних реальних дій іпотекодержателя ОСОБА_1 , спрямованих на погашення забезпеченої договором іпотеки заборгованості ОСОБА_3 (зокрема, направлення письмової вимоги, що є обов`язковим, відповідно до п. 5.2. договору іпотеки від 22.12.2009, і саме з її невиконанням боржником закон пов`язує право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки), а чинне законодавство не надає права іпотекодержателю зволікати із зверненням стягнення на предмет обтяження, якщо інша, крім цього обтяжувача, особа набула права стягнення на предмет обтяження. Обставини цієї справи, на думку скаржника, свідчать про відсутність порушеного права позивача та вказують на його змову із ОСОБА_3 та явну недобросовісну поведінку відносно ОСОБА_2 . 
		57. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2021 відкрито касаційне провадження К/9901/43937/21 за цією касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		58. Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л. надійшла до Верховного Суду 10.12.2021, у якій цей скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2020.
		59. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
		60. В обґрунтування доводів касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) цей скаржник наголошує, що законність дій приватного виконавця щодо звернення стягнення на вищевказаний предмет іпотеки була предметом судового контролю у справі № 753/4642/19, за результатом розгляду якої Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду ухвалено постанову від 28.07.2021, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарг на дії приватного виконавця через відсутність порушеного права іпотекодержателя ОСОБА_1 .
		61. Тож у справі № 753/4642/19 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вже зроблено правовий висновок щодо застосування положень статті 51 Закону № 1404-VІІІ у спірних правовідносинах. До ідентичного висновку дійшов і суд першої інстанції у цій справі.
		62. Проте незважаючи на аналогічність спору, а також склад учасників у даній справі та справі № 753/4642/19, в порушення вимог статті 242 КАС України, судом апеляційної інстанції у цій справі повністю проігнорована постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.07.2021 у справі №753/4642/19. Тим самим, на переконання цього скаржника, суд апеляційної інстанції грубо порушив принцип правової визначеності та гарантій розумної передбачуваності судового рішення, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права.
		63. Касатор підкреслює, що наслідком постанов суду апеляційної інстанції у цій справі є рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 02.06.2021 оформленим протоколом № 62 та наказу Міністерства юстиції України № 2111/7 від 23.06.2021, якими за результатом розгляду скарги ОСОБА_3 застосовано до приватного виконавця Мілоцького О.Л. дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення вимог частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ щодо звернення стягнення на заставлене майно, встановленого рішеннями судів у цій справі, що оскаржується ним у справі № 640/21750/21.
		64. Приватний виконавець наполягає, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки станом на сьогоднішній день в судовій практиці відсутня однозначна відповідь на питання: "До якої категорії спорів (публічно-правового або приватно-правового спору) відноситься спір про визнання протиправними дій приватного виконавця стосовно порушення ним норм статті 51 Закону № 1404-VІІІ за позовом заставодержателя, який не є стороною виконавчого провадження, а саме: накладення арешту на все майно боржника без отримання згоди заставодержателя на звернення стягнення на заставне майно боржника; реалізація заставного майна без отримання згоди заставодержателя на звернення стягнення на заставне майно боржника?".
		65. Наголошує на необхідності відповіді на дане питання, що викликано тією обставиною, що правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у справах № 815/5585/15, № 813/1341/15, та у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду № 826/26460/15 та № 826/24525/15, якими визначено, що дана категорія спорів відноситься до приватно-правових, стосувались застосування положень статті 54 "Звернення стягнення на заставлене майно" Закону № 606-ХІV, який втратив чинність. Таким чином, станом на сьогоднішній день відсутній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з питань визначення юрисдикції спору за позовом заставодержателя до виконавця, який обґрунтовує свою правову позицію порушенням виконавцем положень статті 51 Закону №1404-VІІІ, при тому, що розгляд подібних спорів здійснюється і в цивільному, і в господарському, і в адміністративному судочинстві.
		66. Поряд із цим, цей скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції проігноровані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.12.2020 у справі № 1.380.2019.001303, від 17.02.2021 у справі № 815/310/17, від 12.06.2018 у справі N9 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 23.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 27.02.2020 року у справі № 500/477/15-а в частині застосування наслідків відсутності порушеного права позивача чи невідповідності обраного ним способу його захисту способам, визначеним законодавством, що є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		67. Підсумовуючи описані ним у касаційній скарзі обставини, приватний виконавець доводить, що вони вказують на те, що позивач ОСОБА_1 не переслідує мету - задоволення своїх грошових вимог, а також очевидним, на думку скаржника, є те, що договір іпотеки укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 має штучний характер і єдиною метою цього договору є ухилення ОСОБА_3 від виконання зобов`язань перед ОСОБА_2 шляхом маніпулювання правом пріоритету визначеного Законом України "Про іпотеку", що об`єктивно вказує на класичний спосіб зловживання матеріальним правом зі сторони боржника та іпотекодержателя, яким є позивач у даній справі.
		68. На думку скаржника, спрямування судової практики щодо застосування положень статті 51 Закону № 1404-VІІІ, шляхом неврахування судами обставин відсутності порушеного права іпотекодержателя, яке полягає в наявності у приватного виконавця коштів достатніх для повного задоволення вимог іпотекодержателя та часткового задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, за рішенням суду, нівелює принцип обов`язковості судового рішення, а також призводить до формування судової практики за допомогою якої недобросовісний боржник та іпотекодержатель, можуть ухилятись від виконання зобов`язань підтверджених рішенням суду.
		69. Так, за доводами касаційної скарги стверджується, що на депозитному рахунку приватного виконавця перебувають кошти в сумі 3 006 890,00 грн, які повністю задовольняють вимоги ОСОБА_1 , що були забезпечені іпотекою та підтверджені рішенням суду у справі № 753/21020/14, про що останнього було повідомлено та докази чого містяться в матеріалах справи. При цьому, незважаючи на те, що вказані кошти надійшли ще в липні 2019 року, станом на сьогоднішній день позивач ОСОБА_1 так і не надав приватному виконавцю банківські реквізити для перерахування йому цих коштів.
		70. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні) приватний виконавець доводить необхідність відступлення від правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 щодо застосування положень статті 51 Закону № 1404-VІІІ, застосованого судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 вказаного Закону (1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; (2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; (3) наявна письмова згода заставодержателя), а відсутність хоча б однієї із вказаних умов, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника.
		71. Касатор уважає, що застосований у справі № 910/7221/17 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підхід щодо застосування положень статті 51 Закону №1404-VІІІ є таким, що створює можливості недобросовісному боржнику ухилятись від виконання рішення суду. Приватний виконавець констатує, що станом на теперішній момент одним з найпоширеніших способів зловживання боржником матеріальним правом у виконавчому провадженні є укладання договорів застави, що передусім викликано трактуванням статті 51 Закону №1404-VІІІ таким чином, що: виконавець без отримання згоди заставодержателя не може реалізувати предмет застави, не зважаючи на те, що вартість майна переданого в заставу значно перевищує вимоги заставодержателя. При цьому, звісно, що заставодержатель, який домовився з боржником, ніколи не надасть виконавцю згоду на реалізацію іпотечного майна, та як наслідок виконавець не зможе виконати рішення суду, оскільки все майно боржника перебуває в заставі. Яскравим прикладом такої ситуації, на думку скаржника, є дана справа.
		72. Просить відступити від означеного висновку на кориcть висновку про те, що умови звернення стягнення на заставне майно визначені положеннями статті 51 Закону №1404-VІІІ є самостійними та виконавцю для звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, достатньо дотриматись однієї з умов, що визначена частиною першою статті 51 Закону № 1404-VІІІ.
		73. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження № К/9901/45286/21 за цією касаційною скаргою.
		74. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 23.12.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до статті 345 КАС України. 
		75. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2023 клопотання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволено, справа № 640/7964/19 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		76. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.03.2023 справа № 640/7964/19 повернута до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
		77. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України справа повернута на розгляд колегії, не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		78. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023, після повернення справи, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до статті 345 КАС України.
		Позиція інших учасників справи 
		79. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качмар В.О. подав відзиви на касаційні скарги приватного виконавця та ОСОБА_2 , у яких просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.
		79.1. Заперечуючи проти доводів касаційних скарг в частині наявності підстав для закриття провадження у цій справі з огляду на те, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, позивач наполягає на їх безпідставності та уважає, що цей спір підлягає вирішенню за правилами саме адміністративного судочинства.
		79.2. У цьому аспекті наголошує, що позивач не може скористатися таким способом захисту порушеного права, як звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, оскільки не є стороною виконавчого провадження, як і позбавлений можливості з цих підстав оскаржувати дії відповідача в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України до суду цивільної юрисдикції.
		79.3. Поряд із цим позивач наполягає на правильності висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові в частині застосування висновків Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 та постанові від 06.02.2020 у справі № 640/7964/19, у яких Суд визначив, що відсутність хоча б однієї з визначених частиною першою статті 51 цього Закону виключає можливість звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. 
		80. Правом подати відзив (пояснення) на касаційні скарги приватного виконавця та ОСОБА_2 скористався і ОСОБА_3 , у яких підтримує доводи ОСОБА_1 та доводить, що оскаржуваними діями приватного виконавця порушено право заставодержателя майна, власником якого є ОСОБА_3 , та на яке приватним виконавцем звернуто стягнення в межах виконавчого провадження, у якому ОСОБА_1 не є учасником, при цьому належним способом захисту його прав є оскарження таких дій виконавця саме в порядку статті 287 КАС України.
		81. Ухвали Верховного Суду від у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2021 та від 23.12.2021 про відкриття касаційних проваджень за касаційними скаргами приватного виконавця та ОСОБА_2 отримано третьою особою ДП "СЕТАМ" 31.12.2021 та 04.01.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями за штрих-кодовим ідентифікаторами 0102935579802 та 0102935579667 відповідно. Проте правом подати відзиви на касаційні скарги в порядку статті 338 КАС України третя особа не скористалася, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		82. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		83. Спір у цій справі виник щодо дій приватного виконавця під час звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадження, переданого в іпотеку особі, яка не є учасником виконавчого провадження, а стягувач у цьому виконавчому провадженні не є заставодержателем такого майна.
		84. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
		85. Приймаючи до уваги, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (абзац 2 частини першої статті 354 КАС України), колегія суддів передусім уважає за необхідне висловитися з приводу юрисдикції цього спору.
		86. За доводами касаційної скарги приватного виконавця Мілоцького О.Л. розгляд справ за позовами осіб-іпотекодержателів, які не є стороною виконавчого провадження, про оскарження дій державного (приватного) виконавця, здійснюється і в цивільному, і в господарському, і в адміністративному судочинстві, в тому числі і судами касаційних інстанцій (до прикладу, справи № 815/5585/15, № 813/1341/15, № 826/26460/15 та № 826/24525/15), що, на його думку, свідчить про неузгодженість позицій судів з приводу означеного питання, у зв`язку із чим клопотав про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України. Своєю чергою касатор ОСОБА_2 із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.02.2020 №813/1341/15, просив закрити провадження у справі № 640/7964/19, оскільки спір між позивачем та відповідачем є цивільно-правовим та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства. 
		87. Ураховуючи, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду не має повноважень самостійно відступати від позицій, сформованих Великою Палатою Верховного Суду або касаційним судом іншої юрисдикції, то на задоволення клопотання приватного виконавця Мілоцького О.Л. ухвалою Верховного Суду від 31.01.2023 на підставі частин третьої та шостої статті 346 КАС України справу за цим позовом передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в тому числі з метою визначення підсудності цього спору. 
		88. Однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.03.2023 справу №640/7964/19 повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду. У вказаній ухвалі Велика Палата, проаналізувавши наведені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду постанови, а також доводи касаційної скарги приватного виконавця Мілоцького О.Л., дійшла висновку про те, що правові висновки Верховного Суду, зокрема у цій справі та у справах № 815/5585/15, № 813/1341/15, є протилежними в аспекті визначення юрисдикції зазначених спорів. Крім того, підстави і предмет позову, зміст позовних вимог, а також суб`єктний склад учасників справ, на які посилається касаційний суд, не є релевантними до спірних правовідносин.
		89. У цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду, крім іншого, указала, що висновки, викладені у наведених судових рішеннях, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду може самостійно оцінити на предмет необхідності їх врахування у цій справі.
		90. Так, у справі № 813/1341/15 позивач (юридична особа-іпотекодержатель), який не був стороною виконавчого провадження, на підставі статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV (втратив чинність з 05.01.2017 на підставі Закону № 1404-VIII), згідно якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, оскаржував постанову державного виконавця у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та просив зобов`язати відповідача звільнити майно з-під арешту. 
		91. Тож, ураховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, Велика Палата у справі № 813/1341/15 дійшла висновку, що цей спір є цивільно-правовим, а тому залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
		92. У вказаній справі, Велика Палата також зробила висновок, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
		93. Аналогічними був суб`єктний склад, предмет та підстави позову у справах №815/5585/15, № 826/26460/15 та № 826/24525/15.
		94. Натомість у розглядуваному випадку, позивачем ОСОБА_1 предметом оскарження визначено виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру, яка передана йому в іпотеку, на підставі статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
		95. Отже, правовідносини у порівнюваних із цією справах не є подібними, зокрема, відмінним є предмет спору, що впливає на зміст спірних правовідносин, та нормативні підстави, що впливає на оцінку релевантності правових висновків Верховного Суду у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, в тому аспекті, що ця правова позиція не зберігає юридичної сили до спірних правовідносин, зважаючи на їх врегулювання різними нормами різних законодавчих актів.
		96. Якщо предмет та характер спору у справах № 813/1341/15, № 815/5585/15, № 826/26460/15 та № 826/24525/15 надавав судам підстави для висновку про наявність спору про цивільне право, то у цій справі позивач не оскаржує постанов приватного виконавця про опис та арешт нерухомого майна і не просить звільнити таке майно з-під арешту, натомість оскаржує дії приватного виконавця, направлені на звернення стягнення на майно.
		97. Своєю чергою Верховний Суд у постановах від 11.08.2021 у справі №520/7497/2020, від 28.09.2021 у справі № 640/31279/20 у подібних правовідносинах, застосувавши позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 27.03.2019 у справі № 823/359/18 та від 03.07.2019 у справі № 826/14603/17, дійшов висновку, що позивачі (іпотекодержателі), які не є сторонами виконавчого провадження, не наділені процесуальним правом щодо оскарження в порядку Господарського процесуального кодексу України (чи Цивільного процесуального кодексу України) рішень та дій приватного виконавця, які є предметом оскарження у цих справах. Водночас, характер установлених спірних правовідносин, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень приватного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, а тому мають вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, що випливає із цільового і системного розуміння положень частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII.
		98. На підставі наведеного, виходячи із обставин цієї справи, ураховуючи предмет і підстави позову, колегія суддів доходить висновку, що спір у цій справі виник у сфері публічно-правових відносин, пов`язаний з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень та відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII та статті 287 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		99. З цих самих мотивів Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про наявність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України через неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 №813/1341/15.
		100. Захист прав та інтересів у публічно-правових відносинах насамперед полягає у з`ясуванні того, чи має особа відповідне право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
		101. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		102. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, серед іншого, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3).
		103. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частиною друга статті 5 КАС України).
		104. За обставинами цієї справи ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом на стадії примусової реалізації переданої йому в іпотеку квартири в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 (який не є заставодержателем) без участі іпотекодержателя (позивача у цій справі). В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що виявивши 07.05.2019 за посиланням https://setam.net.ua/auction/333727 оголошення про продаж означеної квартири (лот на ДП "СЕТАМ" № 333727), при тому, що дозволу на її продаж позивач не надавав, уважав такі дії приватного виконавця незаконними, а свої права та законні інтереси порушеними, за захистом яких і звернувся до суду із цим позовом.
		105. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		106. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").
		107. Отже, з огляду на встановлені обставини справи, зокрема, невиконання боржником основного зобов`язання перед позивачем, наявність договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також відсутність згоди іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно боржника, обгрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції, що приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. було допущено втручання у законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя заставленого майна.
		108. Надаючи оцінку доводам касаційних скарг приватного виконавця Мілоцького О.Л. та ОСОБА_2. в частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 51 Закону № 1404-VIII з підстав пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, та безпідставному, при цьому, урахуванні висновків щодо її застосування, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, колегія суддів виходить із такого.
		109. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №923/971/19 наголосила, що положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		110. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
		111. Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом № 1404-VIII, статтею 1 якого визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		112. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону № 1404-VIII застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 1404-VIII має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.
		113. Розділом VII Закону № 1404-VIII (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами першою, другою, п`ятою статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
		114. Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
		115. Статтею 51 Закону № 1404-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Предметом регулювання цієї статті є звернення стягнення на заставлене майно, тобто на ті матеріальні об`єкти, які перебувають у заставі третьої особи за договірними зобов`язаннями, у яких вона є кредитором по відношенню до іншої особи (боржника), а метою такого стягнення є виконання рішення суду ухваленого на користь особи (іншої), котра не є учасником договірних відносин але претендує на кошти, які будуть отримані після реалізації заставного майна в рамках цієї процедури.
		116. Норми указаної статті спрямовані на врегулювання ситуації, коли особа заборгувала декільком особам і в одних випадках відбувається спір, який вирішується в судовому порядку не на її користь, в той же час в інших зобов`язальних правовідносинах, спірні відносини у яких ще не настали, проте вони забезпечені певним видом майна, на яке може бути звернено стягнення, а іншого альтернативного майна у особи не має. У таких умовах законодавець прагнув вирішити питання, яким чином має бути виконане рішення суду, яке за загальним правилом є обов`язковим і в той же час не порушувати звичайний діловий оборот в цивільних правовідносинах, тобто не втручатися в право особи на забезпечення договірного зобов`язання заставою, а саме як дотриматися справедливого балансу та пропорційності між такими правовими ситуаціями не завдаючи шкоди жодній із них.
		117. Так, відповідно до частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.
		118. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону (частина друга статті 51 Закону № 1404-VIII).
		119. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі (частина третя статті 51 Закону № 1404-VIII).
		120. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом (частина четверта статті 51 Закону № 1404-VIII).
		121. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом (частина п`ята статті 51 Закону № 1404-VIII).
		122. Статтею 46 Закону № 1404-VIII визначено черговість задоволення вимог стягувачів, зокрема згідно із частиною першою якої у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості, зокрема, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
		123. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом (частина шоста статті 51 Закону № 1404-VIII).
		124. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина сьома статті 51 Закону № 1404-VIII).
		125. Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні положення Закону України "Про іпотеку", які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки.
		126. Іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством - ЦК України, Законом України "Про заставу", а й спеціальним - Законом "Про іпотеку".
		127. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону України "Про іпотеку").
		128. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України "Про іпотеку").
		129. У частинах першій, третій статті 33 Закону "Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
		130. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		131. Виходячи із тлумачення норм Закону України "Про іпотеку" Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 зауважила, що у разі існування застави, підвидом якої є іпотека, звернути стягнення на предмет іпотеки можна лише на задоволення вимог стягувача, яким є іпотекодержатель.
		132. Ураховуючи, що за обставинами цієї справи іпотека виникла до ухвалення постанови приватного виконавця про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки та відсутні докази того, що договір іпотеки припинив дію, зокрема з підстав погашення іпотекодавцем (боржником у цьому виконавчому провадженні) суми основного боргу перед ОСОБА_1 (іпотекодержателем), загальна сума заборгованості збільшилася (пункт 31 цієї постанови), у зв`язку з чим останній відмовив приватному виконавцю у наданні письмової згоди на звернення стягнення на заставлене майно боржника (квартиру передану йому в іпотеку), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення приватним виконавцем вимог статті 51 Закону № 1404-VIII.
		133. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо застосування частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII, викладених у постанові від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, колегія суддів зауважує, що у цій справі суб`єктом звернення до суду із скаргою на рішення та дії приватного виконавця був боржник у виконавчому провадженні, а предметом оскарження була постанова приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника і суд застосував положення ції норми крізь призму оцінки порушеного права боржника діями виконавця.
		134. Натомість у цій справі, суб`єктом звернення до суду є іпотекодержатель, який не є учасником виконавчого провадження, а предметом оскарження є дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на належне йому іпотечне майно, отже у цій справі суд застосував положення частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII крізь призму оцінки порушеного права іпотекодержателя.
		135. Таким чином, висновки висновки Верховного Суду у справі № 753/4642/19 не можуть сулугувати прикладом правильного застосування положень частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII.
		136. Інші доводи та аргументи скаржника не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із наданою правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
		137. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
		138. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		139. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		140. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		141. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького Олега Леонідовича та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гуримський Олег Віталійович залишити без задоволення.
		2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 640/7964/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк   В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...