Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/1482/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 25.12.2023. Зареєстровано: 26.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2023.
Дата набрання законної сили: 20.12.2023
Номер судового провадження: 22-ц/812/1354/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		20.12.23
		22-ц/812/1354/23
		Єдиний унікальний номер судової справи: 487/1482/23
		Номер провадження: 22-ц/812/1354/23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		20 грудня 2023 року м. Миколаїв
		Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
		головуючого - Крамаренко Т.В.,
		суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,
		із секретарем судового засідання - Голощаповою А.О.,
		за участю: представника позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Фігеля С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс», подану в його інтересах адвокатом Фігелем Сергієм Івановичем
		на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді - Афоніною С.М. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (надалі - ТОВ «Амальгама Люкс») про стягнення середнього заробітку за період військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період, -
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У березні 2023 року адвокат Боровська К.А. в інтересах ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ТОВ «Амальгама Люкс» про стягнення середнього заробітку за період військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період.
		Позовні вимоги обґрунтовані, тим, що ОСОБА_3 з 21 листопада 2017 року на підставі трудового договору №ТД-342 перебуває у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Амальгами Люкс». У зв`язку з військовою агресією РФ та введенням воєнного стану на території України, позивача було призвано до лав ЗСУ, про що роботодавця було повідомлено, шляхом надсилання на електронну адресу підприємства копії військового квітка. Починаючи з 05 березня 2022 року до 18 липня 2022 року відповідач неправомірно припинив збереження середнього заробітку за позивачем, який гарантовано ч.3 ст.119 КЗпП. Відповідач ігнорує звернення представників позивача щодо надання інформації про нарахування всіх видів грошового утримання працівника ОСОБА_3 , копії наказів тощо. Внаслідок неправомірних дій відповідача, загальний розмір середнього заробітку, який мав бути виплачений позивачу за період з 05 березня 2022 року до 18 липня 2022 року становить 55 156,98 грн.
		Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з ТОВ «Амальгама Люкс» середній заробіток за період військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, після здійснення відповідних податкових відрахувань в сумі 44 401,37 грн. та зобов`язати відповідача здійснити відповідні податкові відрахування з суми 55 156,98 грн., тобто нарахованого середнього заробітку за період військової служби за призивом під час мобілізації, на особовий період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року.
		26 квітня 2023 року представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів повідомлення роботодавця, шляхом надсилання на електронну адресу підприємства копії військового квітка про перебування його з 05 березня 2022 року у лавах ЗСУ. Оскільки позивач не надав будь-яких заяв чи інших відомостей про себе, останній обліковується як відсутній на підприємстві з невизначених обставин, а доказів про те, що ОСОБА_3 перебуває в лавах ЗСУ не надано, тому за відсутності підстав, наказ щодо увільнення позивача від роботи не видавався та заробітна плата йому не нараховувалась. Крім того, ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду строк звернення встановлено три місяці. Позивачем помилково розраховано кількість робочих днів, зазначено 43 замість 44 дня, тому як наслідок сума середньоденної заробітної плати та сума позову є помилковими та необґрунтованими. Додатковою підставою для відмови у позові є те, що середній заробіток, який має зберігатися за працівниками на підставі ч.3 ст. 119 КЗпП з 19 липня 2022 року законодавством не передбачено. Відповідно до норм Конституції України, витрати на оборону України та соціальний захист військовослужбовців повинні здійснюватися виключного з Державного бюджету України, який повинен формуватися на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства. Крім того, просив стягнути на користь відповідача судові витрати за надання правової допомоги адвокатом Фігель С.І. у розмірі 5000 грн. 
		08 травня 2023 року представник позивача надала відповідь на відзив в якій зазначила, що відповідач у відзиві підтверджує перебування з позивачем у трудових відносинах. Відповідачем на спростування розрахунку суми середнього заробітку не надано жодних доказів. Позивач з 05 березня 2022 року був призваний до ЗСУ та розподілений до відповідної військової частини, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості вільно переміщатися та не завжди мав будь-який зв`язок. 22 квітня 2022 року позивачем на офіційну електронну пошту відповідача було повідомлено, що з 05 березня 2022 року він зарахований до лав ЗСУ та надані копії підтверджуючих документів. 10 грудня 2022 року на адресу ТОВ «Амальгами Люкс» разом із адвокатським запитом були направлені: копія довідки про перебування позивача на військової службі та копія витягу з наказу №52 від 05 березня 2022 року командира військової частини та викладені обставини щодо перебування позивача на військовій службі, що було отримано представником відповідача 14 грудня 2022 року. 
		Крім того, с. Євгенівка Снігурівського району Миколаївської області, де проживала мати позивача та знаходились його документи, було окуповано, деокупація відбулася наприкінці листопада 2022 року. Мати позивача лише у січні 2023 року потрапила до зруйновного належного їй будинку, де частково змогла знайти та передати адвокату частину документів (трудовий договір та додаток до нього). На момент виникнення спірних правовідносин була чинною редакція ст. 233 КЗпП України якою особа не обмежувалась у строках для звернення за захистом своїх порушених прав щодо оплати праці та зміни до вказаної статті були внесені 19 липня 2022 року. Вважає розмір понесених відповідачем судових витрат необґрунтованим та значно завищеним.
		22 серпня 2023 року представник відповідача надав до суду заяву про застосування строків позовної давності посилаючись на те, що Законом від 01.07.2022 №23352-ІХ були внесені зміни до ч.3 ст. 119 КЗпП України, щодо збереження працівникові середнього заробітку у період проходження військової служби за призивом під час мобілізації. У цьому разі відповідач повинен був би видати наказ та припини би нарахування середнього заробітку позивачу, з урахуванням вимог ч. 1-2 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» в строк до 05 серпня 2022 року включно, отже, з 06 серпня 2022 року позивач достеменно знав про порушення своїх прав. З березня 2022 року позивач не отримував середній заробіток, був обізнаний про порушення своїх прав. Відповідно до ст. 233 КЗПП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін та не перериваються і не зупиняються. На момент звернення до суду з даним позовом 15 березня 2023 року, позивач порушив тримісячний строк звернення до суду встановлений ст. 233 КЗпП України та не просив цей строк поновити. 
		30 серпня 2023 представник позивача надала до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, просила відмовити в застосуванні цих строків та задовольнити позовні вимоги. Зазначивши, що на момент виникнення спірних правовідносин була чинною редакція ст. 233 КЗпП України, якою особа не обмежувалась у строках для звернення за захистом своїх порушених прав щодо оплати праці та зміни до вказаної статті були внесені 19 липня 2022 року. Тому до спірних правовідносин повинні застосовуватися строки позовної давності, що існували саме на момент їх виникнення, враховуючи ст. 58 Конституції України. Чинним законодавством не встановлюється термін щодо виплати середнього заробітку мобілізованому, натомість на період воєнного часу для роботодавця встановлюються окремі більш лояльні строки на проведення виплат співробітникам. Проте відповідач не виходив на зв`язок з позивачем та не відповідав на адвокатські запити, не виплачував середній заробіток. Позивач з 05 березня 2022 року призваний до лав ЗСУ, перебуває на військовій службі у військової частині НОМЕР_1 , безпосередньої бере участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України проти військової агресії РФ, був позбавлений можливості вільно пересуватися, спілкуватися через покладених на нього державою обов`язків і в силу непереборних обставин - відсутність зв`язку та інших комунікацій, бойовими діями під час виконання бойових завдань. 
		17 жовтня 2023 року представник позивача надала до суду розрахунок позовних вимог (уточнений з виправленою арифметичною помилкою) в якому зазначила, що за період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року розмір середнього заробітку складає 64 133,49 грн до здійснення відрахування податків та обов`язкових платежів та 51 627,46 грн. після відповідних податкових відрахувань. 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Амальгама Люкс» на користь ОСОБА_3 заборгованість по виплаті середнього заробітку за період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 62 676,55 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з ТОВ «Амальгама Люкс» на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. В решті позовних вимог - відмовлено. 
		Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку мобілізованому працівнику є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 62 676,55 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування наслідків пропуску строків позовної давності для звернення до суду, суд першої інстанції виходив з поважності причин пропуску такого строку. 
		Не погодившись з рішенням суду представник ТОВ «Амальгама Люкс» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Крім того, просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу за апеляційне оскарження рішення суду у розмірі 10 000 грн.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми процесуального права при відкритті провадження у справі та при задоволенні клопотань позивача про витребування доказів. Судом не взято до уваги, що позивачем не було належним чином повідомлено відповідача про знаходження ОСОБА_3 з 05 березня 2022 року у лавах Збройних Сил України. Крім того, суд стягнувши 62 676,55 грн. середнього заробітку з утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів, вийшов за межі позовних вимог. До того ж зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом 15 березня 2023 року з пропуском строку для звернення до суду, не просив поновити йому строк та жодних заяв з цього питання не подавав. Зазначає, що станом на даний час законодавством не передбачено здійснення з Державного бюджету України відповідної компенсації роботодавцям за виплату мобілізованим працівникам середнього заробітку, що було додатковою підставою для відмови у задоволенні позову. У період до 19 липня 2022 року витрати на компенсацію середнього заробітку працівникам несуть тільки ті роботодавці, працівники яких призвані на військову службу та розмір витрат працедавців залежить від фактичної кількості призваних працівників. Тобто ці витрати не розподілені пропорційно між всіма працедавцями країни, що суперечить прямо ст. 95 Конституції України та фактично є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що 24 лютого 2022 року після початку повномасштабного вторгнення РФ та обстрілами м. Миколаєва господарська діяльність відповідача, як виробничого підприємства повного циклу з чисельністю працюючих працівників 120 осіб була зупинена по низці об`єктивних причин, в тому числі, у зв`язку з виїздом основної маси працівників за межі міста та невиходом їх на роботу. Позивач як і значна кількість інших працівників, яка не надала будь-яких відповідних заяв чи інших належних відомостей стосовно себе, обліковується у відповідача як - відсутній за невизначених обставин. 
		У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Боровська К.А. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, який приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
		Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
		З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 20 листопада 2017 року між ТОВ «Амальгама Люкс» та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір №ТД-342 за умовами якого останнього було прийнято на роботу оператором котельні.
		12 грудня 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду №1, згідно якої ОСОБА_3 переведено на посаду начальника котельної.
		В подальшому трудовий договір було подовжено до 29 грудня 2022 року, про що між сторонами укладалися додаткові угоди (а.с.149-155). 
		ОСОБА_3 з 05 березня 2022 року на підставі Указу Президента України №69/2022 призваний у Збройні Сили України по мобілізації, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.13). 
		Позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №52 від 05 березня 2022 року та довідкою командира військової частини НОМЕР_1 №626 від 24 квітня 2022 року (а.с.14-15). 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
		Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що починаючи з 05 березня 2022 року до 18 липня 2022 року відповідач неправомірно припинив збереження середнього заробітку за ним, який гарантовано ч.3 ст.119 КЗпП. Також, свідомо ігнорує звернення представників позивача щодо надання інформації про нарахування всіх видів грошового утримання працівника ОСОБА_3 копії наказів тощо.
		Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
		КЗпП України надано визначення трудового договору.
		Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.
		Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
		Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
		Законом України № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
		Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
		Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). 
		З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
		Отже, наведе свідчить про те, що за ОСОБА_3 з 05 березня 2022 року та до 18 липня 2022 року включно зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві - ТОВ «Амальгама Люкс». 
		Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_3 як і значна кількість інших працівників, яка не надала будь-яких відповідних заяв чи інших належних відомостей стосовно себе, обліковується у ТОВ «Амальгама Люкс» як - відсутній за невизначених обставин. До того, ж позивачем не було належним чином повідомлено відповідача про знаходження ОСОБА_3 з 05 березня 2022 року у лавах ЗСУ.
		Між тим, як встановлено судом, 22 квітня 2022 року на офіційну електронну адресу ТОВ «Амальгама Люкс» office@amalgamalux.com, вказана електрона адреса вказана відповідачем як офіційна у наданих до суду відзиві на позов, заявах та клопотаннях, ОСОБА_3 направлено повідомлення про зарахування його до списків військової частини ЗСУ з наданням копії військового квитка, який підтверджує зазначену ним інформації (а.с.84). 
		03 травня 2022 року на офіційну електронну адресу ТОВ «Амальгама Люкс» ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 направлено копію довідки форми №5, виданої військовослужбовцю за місцем вимоги (а.с.85).
		30 травня 2022 року адвокатом Вдовиченко І.С. на офіційну електронну адресу ТОВ «Амальгама Люкс» office@amalgamalux.com, направлено адвокатський запис про надання детальної інформації про нарахування товариством всіх видів грошового утримання (доходи, заробітної плати, нарахування відпускних) працівнику ОСОБА_3 з 01 січня 2022 року по 31 травня 2022 року включно, з наданням копій трудових, особових кадрових наказів щодо працівника ОСОБА_3 за 2022 рік, із зазначенням у запиті інформації, що ОСОБА_3 з 05 березня 2022 року призваний до ЗСУ по мобілізації. Відповіді відповідачем на адвокатський запит не надано (а.с. 34-36).
		07 грудня 2022 року за вих.№ 5, адвокатом Боровською К.А. на адресу ТОВ «Амальгама Люкс» направлено адвокатський запит про надання детальної інформації про грошові виплати ОСОБА_3 з 01 січня 2022 року по 08 липня 2022 року, посвідчену належним чином довідку про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором, для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхування за період з 01 січня 2022 року по 08 липня 2022 року, із зазначення у запиті інформації, що ОСОБА_3 з 05 березня 2022 року призваний до ЗСУ по мобілізації (а.с.37-39). 
		Вказаний запит отримано представником ТОВ «Амальгама Люкс» - ОСОБА_4 14 грудня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.41-42). 
		Відповіді відповідачем на адвокатський запит не надано.
		Отже, наведене свідчить про те, що ТОВ «Амальгама Люкс» достеменно було відомо про перебування позивача з 05 березня 2022 року у лавах ЗСУ, між тим нарахування середнього заробітку, який передбачено ч.3 ст. 119 КЗпП України (у редакції до 19 липня 2022 року) не здійснювалося. 
		За таких обставин, висновок суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року є вірним. 
		Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_3 відповідача про його перебування у лавах ЗСУ не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються доказами наявними в матеріалах справи. 
		Розраховуючи суму заборгованості середнього заробітку суд вірно застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. 
		Між тим визначаючи суму середнього заробітку у розмірі 62 676,55 грн. суд вірно розрахувавши середньоденний заробіток у розмірі 646,15 грн., помилково виходив з 97 робочих днів, а не 96 робочих днів за період з 05 березня по 18 липня 2022 року, а відтак середній заробіток складає 62 030,40 грн. (96 дн. х 646,15 грн). 
		Разом з цим, суд відповідно до ст. 13 ЦПК України розглядає справи розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Позивач  вправі збільшити  або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого  судового засідання, якщо справа розглядається в порядку  спрощеного позовного  провадження ( п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України). 
		Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з ТОВ «Амальгама Люкс» середній заробіток за період військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, після здійснення відрахувань відповідних податкових відрахувань виходячи з суми 55 156,98 грн.
		Як вбачається з матеріалів справи під час розгляду справи, представник позивача надавши уточнений розрахунок позовних вимог з виправленням арифметичних помилок, позовні вимоги не збільшувала. Більш того, у судовому засіданні 17 жовтня 2023 року, представник позивача, адвокат Боровська К.А. зазначила про те, що залишає первісні позовні вимоги, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.174).
		Отже, середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах заявлених позовних вимог становить 55 156,98 грн. без утримання податку й інших обов`язкових платежів. Доказів на спростування розміру середнього заробітку, відповідачем а ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, а ні під час апеляційного розгляду, що є його процесуальним обов`язком не надано.
		На вказані обставини, суд належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 62 676,55 грн.
		Доводи апеляційної скарги з приводу вказаних обставин є слушними, колегія суддів погоджується з ними.
		Також колегія погоджується з висновок суду про відмову у задоволенні заяви про застосування наслідків пропуску строків позовної давності для звернення до суду.
		Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України (в редакції станом на 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
		Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. 
		Запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
		Правові висновки викладені у постанові Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21, які є обов`язковими для застосування судами. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
		У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.
		Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
		Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 561 встановлений карантин скасовано з 01 липня 2023 року. 
		Тому строк на звернення позивачем з даним позовом, заявленим у березні 2023 року, тобто під час карантину, не сплив.
		Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з позовом 15 березня 2023 року з пропуском строку для звернення до суду, не просив поновити йому строк та жодних заяв та клопотань з цього питання не подавав не заслуговують на увагу з огляду на викладене вище.
		Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено. 
		Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22).
		Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при відкритті провадження у справі та при задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відповідно до ч.3 ст. 376 ЦПК України. 
		Інші доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення суду з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. 
		За таких обставин, рішення суду на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині вимог про стягнення середнього заробітку підлягає зміні шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 55 156,98 грн. без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
		За положеннями частин 1,13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		При розподілі судових витрат колегія виходить з того, що апеляційну скаргу задоволено на 12 % , а позов відповідно на 98 % , а відтак з урахуванням взаєморозрахунків з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 880,35 грн. (1073,60 грн. (за подання позову ) - 193, 25 грн. (за подання апеляційної скарги 1610,40 грн. х 12%), у зв`язку з чим рішення суду підлягає зміні і в частині судових витрат.
		Що стосується витрат на професійну правничу допомогу то колегія виходить з наступного.
		Подаючи відзив на позовну заяву представник ТОВ «Амальгама Люкс» просив стягнути витрати на надання правової допомоги у розмірі 5000 грн. 
		На підтвердження надання відповідачеві правової допомоги, надано договір №ЮО-544 про надання правової допомоги від 03 січня 2023 року, укладений між адвокатом Фігелем С.І. та ТОВ «Амальгама Люкс» (а.с. 61-62).
		За умовами цього договору є надання адвокатом правової допомоги клієнту, а саме здійснення захисту прав та представництво інтересів клієнта в усіх державних органах та установах, недержавних організацій, підприємствах усіх видів власності, а також в судах усіх юрисдикцій, в тому числі, на стадії апеляційного і касаційного провадження.
		Обсяг та вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідних узгоджених клієнтом рахунках та актах, які є додатками до цього договору та свідчать про виконання адвокатом своїх зобов`язань.
		Також, надано довіреність від 03 січня 2023 року, яка дійсна до 04 січня 2024 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане Фігелю С.І. 07 березня 2017 року (а.с.60,66).
		Додано Акт №4 здачі - приймання виконаних робіт від 25 квітня 2023 року за надання правової допомоги у підготовці відзиву на позов у справі №487/1482/23 за договором про надання правової допомоги від 03 січня 2023 року, рахунок № 4 на 5000 грн. та платіжна інструкція №7016 від 25 квітня 2023 року про сплату за надання правової допомоги у розмірі 5000 грн. (а.с.63-65). 
		В апеляційній скарзі представник відповідача також просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу за подання апеляційної скарги у розмірі 10 000 грн.
		На підтвердження вказаних витрат надано Акт №5 здачі - приймання виконаних робіт від 16 листопада 2023 року з надання допомоги у підготовці та подачі апеляційної скарги на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2023 року у справі №487/1482/23 на 10 000 грн, рахунок № 5 від 11 листопада 2023 року на 10 000 грн., а також платіжна інструкція № 7872 про сплату за надання правової допомоги у розмірі 10 000 (а.с. 198-200). 
		У відповіді на відзив на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача заперечувала проти стягнення витрат на правову допомогу, зазначаючи що вони є завищеними та необґрунтованими.
		Згідно з положеннями ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
		Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до частини шостої ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		У частині третій ст.141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
		Відповідно до частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих заявнику послуг, оцінюючи пропорційність до предмету позову, колегія вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 1800 грн. (15 000 грн. х 12% - задоволення апеляційної скарги) витрат на професійну правничу допомогу
		Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс», подану в його інтересах адвокатом Фігелем Сергієм Івановичем - задовольнити частково.
		Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2023 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку та судових витрат - змінити.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (код ЄДРПОУ 32719869) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 55 156,98 грн. без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь держави судовий збір у розмірі 880,35 грн.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 800 грн.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
		 
		Головуючий: Т.В. Крамаренко
		 
		Судді: В.І. Темнікова
		 
		Н.О. Тищук
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 25 грудня 2023 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...