Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13738/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 25.12.2023. Зареєстровано: 26.12.2023. Оприлюднено: 27.12.2023.
Дата набрання законної сили: 25.12.2023
Номер судового провадження: A/855/611/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13738/22                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  25 грудня 2023 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: 
		головуючого судді                                        Кучми А.Ю., 
		суддів                                                            Аліменка В.О., Безименної Н.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення з розрахунку 1  612,91 грн за кожен день затримки.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення з органів прокуратури, позивачу не була виплачена вихідна допомога при звільненні, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України у розмірі 35  484,02 грн. Наявність у позивача права на вихідну допомогу, як вказує останній, підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі №640/6370/20, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції. На переконання позивача, відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 24 грудня 2019 року по 16 серпня 2022 року, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати у 1  612,91 грн.
		Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що виплата вихідної допомоги при звільненні з прокурора з посади, у тому числі, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з неуспішним проходженням цим прокурором атестації, не передбачена чинним законодавством. Крім того, 18 серпня 2022 року Державна казначейська служба України здійснила безспірне списання коштів на виконання виконавчого листа в частині перерахування на користь позивача суми вихідної допомоги у розмірі 35  484,02 грн.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2019 року по 18 серпня 2022 року у розмірі 35  484,02 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 
		Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну у повному обсязі.
		Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що Закон № 1697-VІІ містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.). Норми цього Закону являються пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом № 1697-VІІ, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Звертає увагу на відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі №640/6370/20, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, у тому числі, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 35  484,02 грн.
		04 липня 2022 року позивач направив до Офісу Генерального прокурора заяву з проханням нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24 грудня 2019 року по 04 липня 2022 року.
		Матеріали справи не містять відомостей щодо надання позивачу відповідачем відповіді на вказане звернення.
		Водночас, матеріалами справи підтверджено, що 19 серпня 2022 року Державною казначейською службою України на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 23 червня 2022 року №640/6370/20, здійснено безспірне списання коштів, а саме вихідної допомоги у розмірі 35  484,02 грн за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		Вважаючи, що відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення, останній звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у співмірному розмірі.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги підтверджено судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі №640/6370/20, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року, тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу.
		Крім того, 19 серпня 2022 року Державною казначейською службою України на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 23 червня 2022 року №640/6370/20, здійснено безспірне списання коштів, а саме вихідної допомоги у розмірі 35484,02 грн за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		За таких обставин предметом розгляду у цій справі є питання виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення.
		Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		Оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
		Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19.
		Обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України має здійснюватися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
		Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Як зазначалось у рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі №640/6370/20, сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1612,19 грн.
		Враховуючи, що позивача звільнено з 24 грудня 2019 року, згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2070ц, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24 грудня 2019 року по 18 серпня 2022 року (враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем (виплата вихідної допомоги) проведений 19.08.2022).
		Кількість робочих днів за період з 24.12.2019 по 18.08.2022 становить 666 дні. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, становить: 1  074  198,06 грн (1612,19 грн х 666 днів).
		Разом із тим, за висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц суд може зменшити розмір такого відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Як встановлено вище, заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 35  484,02 грн, а обчислена сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні становить 1  074  198,06 грн.
		Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такий розмір компенсації був би неспівмірним із сумою заборгованості перед позивачем. Крім того, у справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач зазнав матеріальних втрат у зв`язку із такою заборгованістю.
		За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі, що дорівнює сумі заборгованості, а саме 35  484,02 грн.
		Відповідний підхід застосований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст.  328,  329 КАС України.
		Повний текст постанови виготовлено 25.12.2023.
		 
		Головуючий суддя:                                                                                        А.Ю. Кучма 
		 
		                                                                                                                          В.О. Аліменко
		 
		                                                                                                              Н.В. Безименна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...