Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/12046/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.01.2024. Оприлюднено: 17.01.2024.
Дата набрання законної сили: 10.01.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		                                   
		 
		 
		Справа № 523/12046/21-ц                                                                Головуючий у суді І інстанції Соколов О.М.
		Провадження № 22-ц/824/1156/2024                                                      Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		10 січня 2024 року                                                     м. Київ 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Голуб С.А.,
		суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
		за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зобов`язання вилучити інформацію з кредитної історії,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У липні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з вказаним вище позовом, в якому просила зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити із її кредитної історії інформацію за кредитними договорами SAMDN34000009242500 від 25 вересня 2006 року та РВ.UAH.XXJ9N1.1249236 від 12 жовтня 2007 року, надану АТ КБ «ПриватБанк».
		Позовні вимоги мотивувала тим, що їй стало відомо про те, що на офіційному сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій» міститься два записи про її кредити в АТ КБ «ПриватБанк», а саме щодо кредитного договору SAMDN34000009242500 від 25 вересня 2006 року та кредитного договору РВ.UAH.XXJ9N1.1249236 від 12 жовтня 2007 року.
		20 вересня 2006 року вона заповнювала і підписувала заяву на оформлення кредитної картки, однак у цій заяві не надавала своєї письмової згоди банку на передачу відповідних даних (інформації) про договір до бюро кредитних історій.
		24 червня 2021 року вона звернулась до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» з приводу вилучення розміщеної на сайті інформації, на що відповідач надав відповідь про те, що АТ КБ «ПриватБанк» підтвердило наявність її згоди на передачу/запит даних до бюро, тому правки не можуть бути внесені у кредитний звіт.
		Позивачка стверджувала, що умовами заяви позичальника, яка є частиною кредитного договору, не було передбачено надання дозволу на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про стан її кредитів, а на офіційному банківському сайті відсутня інформація про Умови та правила надання банківських послуг, які діяли на момент укладання кредитного договору. 
		Окрім того, вона не визнає цих Умов та правил і не підписала їх, тому вони не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між нею та банком шляхом підписання заяви-анкети.
		Вважала, що відсутність її письмової згоди на передачу даних до бюро відповідно до приписів частини першої статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» є самостійною підставою для вилучення інформації з її кредитної історії.
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2021 року позовну заяву передано за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанціїнорм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а також не звернув належної уваги на те, що Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні у матеріалах справи та не містять її підпису, не можна розцінювати як частину кредитних договорів, укладених між сторонами 25 вересня 2006 року та 12 жовтня 2007 рокушляхом підписання анкети-заяви. 
		При цьому суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», вказавши, що бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного договору і тільки зі спливом цього строку вилучає вказану інформацію. Пунктом 2 частини першої зазначеної статті передбачено, що бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про нього. Такої згоди вона не надавала, підписуючи анкету-заяву, і відповідач протилежного належними доказами не довів.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 23 жовтня 2023 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
		07 грудня 2023 року до суду апеляційної інстанції від представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Гордієнко В.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, який був залишений апеляційним судом без розгляду на підставі статей 126, 360 ЦПК України з огляду на те, що поданий з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, без порушення клопотання про поновлення цього процесуального строку.
		Відзив іншого відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанціїпредставник АТ КБ «ПриватБанк» - Яндульський Д.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		ОСОБА_1 та ТОВ «Українське бюро кредитних історій» в судове засідання не з`явилися та явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
		Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
		Судом першої інстанції, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 20 вересня 2006 року та 12 жовтня 2007 року було укладено із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитні договори шляхом підписання заяв про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в яких, серед іншого, зазначено, що дані заяви разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між банком та позивачкою договір про надання банківських послуг. 
		Підписавши вказані заяви позивачка була повідомлена про зміст Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Тарифів банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді, про що зазначено у самих заявах.
		Згідно із пунктом 5.4 Умов та правил надання банківських послуг клієнт відповідно до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» надає згоду на передачу і отримання банком у/від бюро кредитних історій інформації про себе, а саме доступ до своєї кредитної історії як для укладання договору про надання банківських послуг, так і на період його дії, а факт згоди клієнта підтверджується підписанням заяви.
		Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , підписавши заяви, погодилась з тим, що вказані заяви разом із Умовами та правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом.
		Разом з тим, суд не погодився із доводами позивачки про не ознайомлення з умовами договору, оскільки вона не надала різних за змістом Умов та правил надання банківських послуг, які б діяли у ПАТ КБ «ПриватБанк» на час підписання нею заяв позичальника від 20 вересня 2006 року та 12 жовтня 2007 року.
		Отже, районний суд вважав, що оскільки позивачка підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, вона була обізнана з цими правилами, відтак надала згоду на збір, зберігання, використання та поширення через ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформації про її кредити, яка була передана банком на законних підставах.
		Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
		Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
		У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		У справі, яка переглядається, предметом позову є зобов`язання вилучити із кредитної історії позивачки інформацію про кредитні договори, передану банком до бюро кредитних історій та оприлюднену останнім без її письмової згоди.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
		Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитних договорів) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) вказала, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
		Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, в основу свого висновку про надання позивачкою письмової згоди банку на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про неї поклав пункт 5.4 Умов та правил надання банківських послуг, редакція яких була долучена до відзиву на позовну заяву (а.с. 35, 36).
		Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розуміла позивачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяви-анкети про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент укладення кредитних договорів від 20 вересня 2006 року та 12 жовтня 2007 року взагалі містив умови щодо надання згоди позичальником на передачу банком до бюро кредитних історій особистої інформації про себе та взятих зобов`язань за укладеними договорами.
		У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення позивачки до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг надати витяг з Умов і правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для відмови у задоволенні позову.
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заявах-анкетах домовленостей сторін про надання письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про позичальника, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладених із позивачкою кредитних договорів, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Надані відповідачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які впливають права, обов`язки та/або інтереси кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкетах-заявах позичальника, які безпосередньо підписані останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позивачкою запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
		Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що інформація про кредити позивачки була передана АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» на законних підставах з огляду на те, що  ОСОБА_1 , підписавши заяви-анкети про приєднання до Умов та правил наданнябанківських послуг, тим самим надала свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про неї.
		Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначені Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі - Закон № 2704-IV).
		Відповідно до статті 3 Закону № 2704-IV кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.
		У частині першій статті 5 Закону № 2704-IV зазначено, що джерелами формування кредитних історій, зокрема, є відомості, що надаються користувачем до бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.
		Згідно із частинами першою, другою статті 9 Закону № 2704-IV інформація для формування кредитної історії надається користувачем до бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації щодо нього надає до бюро інформацію про себе, що ідентифікує його як користувача; про суб`єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону.
		Статтею 10 Закону № 2704-IV передбачений порядок зберігання та вилучення інформації, що складає кредитну історію. 
		Згідно з частиною першою цієї статті бюро вилучає з кредитної історії: 1) інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, Договору або визнання їх недійсними; 2) всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього; 3) інформацію, яка передбачена пунктами 2-4 частини першої статті 7, у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії.
		Бюро має право за участю користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та договором.
		Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного правочину (частина друга, третя статті 10 Закону
		№ 2704-IV).
		За змістом частини одинадцятої статті 13 Закону № 2704-IV суб`єкт кредитної історії має право оскаржити в судовому порядку дії Бюро або Користувача, які порушують його права.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 20 Закону України «Про захист персональних даних» володільці чи розпорядники персональних даних зобов`язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб`єкта персональних даних. Зміна персональних даних, які не відповідають дійсності, проводиться невідкладно з моменту встановлення невідповідності.
		Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 127/6777/22 (провадження № 61-656св23).
		У підписаних  ОСОБА_1 заявах від 20 вересня 2006 року та 12 жовтня 2007 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку позивачка не надавала своєї письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про неї (а.с. 33, 34).
		Інших даних про право банку на доведення до відома третіх осіб інформації про кредитні зобов`язання позивачки у матеріалах справи немає, як і відсутня будь-яка письмова згода  ОСОБА_1 на доведення до відома ТОВ «Українське бюро кредитних історій» і оприлюднення ним інформації про істотні умови кредитування за укладеними договорами.
		За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» без відповідної згоди позивачки не мало права передавати до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформацію щодо кредитних договорів SAMDN34000009242500 від 25 вересня 2006 року та РВ.UAH.XXJ9N1.1249236 від 12 жовтня 2007 року, а останнє відповідно не мало право включати зазначені персональні дані до кредитної історії  ОСОБА_1 та опубліковувати її на офіційному сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій» у базі кредитних історій.
		Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в даній справі не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову  ОСОБА_1 до ТОВ «Українське бюро кредитних історій», АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання вилучити інформацію з кредитної історії.
		За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новийрозподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
		Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
		Позивачка була звільнена судами від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в дохід держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій по 1 135,00 грн з кожного.
		Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» вилучити із кредитної історії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інформацію за кредитними договорами SAMDN34000009242500 від 25 вересня 2006 року та РВ.UAH.XXJ9N1.1249236 від 12 жовтня 2007 року, надану акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».
		Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» та акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України по 1 135,00 грн судового збору з кожного.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 15 січня 2024 року.
		 
		Головуючий                                                                         С.А. Голуб
		 
		Судді:                                                                                   Т.А. Слюсар
		 
		Д.О. Таргоній

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...