Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 143/817/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 18.01.2024. Зареєстровано: 18.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2024.
Дата набрання законної сили: 17.01.2024
Номер судового провадження: 22-ц/801/243/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 143/817/18
		Провадження № 22-ц/801/243/2024
		Категорія: 48
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.
		Доповідач:Якименко М. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 січня 2024 рокуСправа № 143/817/18м. Вінниця
		 
		Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		судді - доповідача: Якименко М.М.,
		суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,
		розглянувши впорядку спрощеногопровадження апеляційнускаргу ОСОБА_1  на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2023 року, ухвалене суддею Погребищенського районного суду Вінницької області Бойко А.В.,
		ВСТАНОВИВ:
		В червні 2018 року ФОП  ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до  ОСОБА_1 про відшкодуваннязавданої працівникомматеріальної шкоди. 
		Позовна заява мотивована тим, що 09.02.2018 відповідач була прийнята на роботу ФОП ОСОБА_2 на посаду продавця продовольчих і непродовольчих товарів. Місце роботи відповідача ОСОБА_1 був магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться в АДРЕСА_1 . Також між працівником ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 09.02.2018 було підписано договір про повну матеріальну відповідальність. 
		Позивач вказує, що 22.04.2018 ОСОБА_1 повинна була здати зміну іншому продавцеві ОСОБА_3 , проте відповідачка намагалась уникнути передачі товару та ухилялась від проведення інвентаризації, мотивуючи це погіршенням стану здоров`я. Пізніше відповідач забрала свої речі та до магазину більше не приходила.
		22.04.2018 проведено інвентаризацію товару у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за результатами якої була виявлена нестача товару на суму 26482, 15 грн. Водночас, 22.04.2018 продавцем ОСОБА_3 складено акт з якого вбачається, що вона прийняла товар в магазині «Калина» від відповідача на суму 392417, 80 грн. замість 418899, 95 грн., з нестачею товару на суму 26482, 15 грн. 
		Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.
		Заочним рішенням Погребищенського районного суду від 28.09.2018 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 26482,15 грн. завданої шкоди та 704,80 грн. судового збору.
		Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 26.10.2022 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Відповідач на позовну заяву подала відзив, в якому заперечила щодо задоволення позовних вимог та вказала, що матеріали справи не містять жодних доказів прийняття відповідачкою на відповідальне зберігання під реалізацію матеріальних цінностей на суму 418899,95 грн. та того, що виявлена нестача матеріальних цінностей виникла саме з вини відповідачки. Крім того, всупереч вимогам закону інвентаризація проводилася за відсутності відповідачки.
		Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача матеріальну шкоду в розмірі 26482, 15 грн. завдану під час виконання трудових обов`язків. Вирішено питання про судові витрати.
		Не погодившись з рішенням суду відповідач  ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити повністю. Вказала, що суд безпідставно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі та не врахував, що позивачем не доведений факт вчинення відповідачем неправомірність дій, якими заподіяну дійсну пряму шкоду, наявність вини відповідача у нестачі матеріальних цінностей, факту створення роботодавцем умов, які забезпечували охороніть матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними. Крім того, Акт інвентаризації від 22.04.2018 який взятий судом до уваги, не підтверджує заявленої до стягнення суми матеріальної шкоди, а тому не може бути належним доказом. Водночас, судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 130, 134, 138 КЗпП України.
		Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
		Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Вінницький апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		За змістомст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Таким вимогам рішення суду відповідає. 
		Судом першої інстанції встановлено, що 09.02.2018 між сторонами укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, яким визначено істотні умови, зокрема: трудові обов`язки, час роботи та відпочинку, оплата праці (Т.1 а.с.7).
		Водночас, 09.02.2018 між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого працівник ОСОБА_1 , яка займає посаду продавця в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований в АДРЕСА_1 , приймає повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей (Т.1 а.с.8).
		З відомостей слідує, що продавець ОСОБА_1 прийняла товарно-матеріальні цінності на суму 418899,95 грн. (Т.1 а. с. 9-10). 
		22.04.2018 при прийнятті зміни іншим продавцем ОСОБА_3 після відповідача ОСОБА_1 , було прийнято товар в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на суму 392417,80 замість 418899,95 з нестачею товару на суму 26482,15. При цьому відповідач ОСОБА_1 для передачі товару не з`явилась. 
		Відповідно до Акту інвентаризації від 22.04.2018 комісією у складі ФОП ОСОБА_2 та продавців ОСОБА_4 , ОСОБА_3 проведено інвентаризацію товару у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За результатами перевірки комісією на підставі накладних, відомостей, наявного товару і його вартості встановлено, що вартість товару у магазині на 22.04.2018 становить 418899, грн. 95к., фактичний залишок товару на суму 392417 грн. 80к., нестача товару на суму 26482 грн. 15 к. (Т.1 а.с. 13-17).
		Задовольняючи позов та стягуючи матеріальну шкоду завдану відповідачем під час виконання нею своїх трудових обов`язків, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи доведено, що відповідачем внаслідок неналежного виконання своїх трудових обов`язків завдана шкода ФОП ОСОБА_2 , з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права із правильним застосуванням правових висновків.
		Згідно з ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українивстановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з ч.ч.1-2ст. 130 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
		За змістомстатті 131 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
		Відповідно до пункту першогостатті 134 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1 цього Кодексуукладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
		Згідно з ч.1ст. 135-1 КЗпП Україниписьмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно зпостановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 року № 14, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зіст. 135-1 КЗпПможе бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
		Згідно частини першоїстатті 135-3 КЗпП Українирозмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
		За частиною першоїстатті 137 КЗпП Українисуд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
		У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року № 10-1389/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права» також зазначено, що, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсування), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 частини першоїстатті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить працівник до категорії працівників, з якими згідно зістаттею 135-1 КЗпПможе бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
		Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємства можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність, а також форма такого типового договору затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 р. № 447/24.
		До вказаного переліку віднесено зокрема, посада «Продавець».
		Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що відповідач належать до категорії працівників з якими згідно з ст.135-1КЗпП Україниможе бути укладено договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих для зберігання або інших цілей (п. 1ст. 134 КЗпП).
		Встановлено та не заперечується скаржником, що сторони перебували у трудових відносинах та між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
		Згідно з пунктом 1 Договору про повну матеріальну відповідальність від 09.02.2018 ОСОБА_1 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей, і у зв`язку з викладеним зобов`язується: дбайливо ставитися до переданих їй на зберігання або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства й вживати заходів до попередження збитків; своєчасно попереджати керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують збереженню ввірених їй матеріальних цінностей; вести облік, складати та передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених їй матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації ввірених їй матеріальних цінностей.
		П.3 Договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначених розмірів збитків, заподіяних підприємству, та їх відшкодування відбувається відповідно до чинного законодавства. 
		Як вбачається із матеріалів справи, продавцем ОСОБА_3 прийнято товар в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » після зміни продавця ОСОБА_1 .
		При прийнятті зміни після відповідача, комісією у складі ФОП ОСОБА_2 та продавців ОСОБА_4 , ОСОБА_3 проведено інвентаризацію товару у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За результатами перевірки комісією накладних, відомостей, наявного товару і його вартості встановлено, що вартість товару у магазині на 22.04.2018 становить 418899, грн. 95к., фактичний залишок товару на суму 392417 грн. 80к., нестача товару на суму 26482 грн. 15 к..
		При цьому відповідач ОСОБА_1 під час передачі зміни не з`явилася.
		Доказів поважності відсутності відповідача на робочому місці на момент передачі та інвентаризації товару не надано, як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду. 
		Вказаними діями  ОСОБА_1 , з якою укладено договір про повну матеріальну відповідальність, позивачу як роботодавцю останньої, завдано майнової шкоди.
		Як вбачається із матеріалів справи відповідач не оспорює факт встановлений Актом інвентаризації від 22.04.2018 щодо недостачі товару, а заперечує щодо «суми збитку» вказує, що становить 3296, 00 грн, а не 26482,15 грн. Проте вказані обставини скаржником не доведені належними та допустимими доказами і матеріалами справи не підтверджуються. 
		В своючергу,відповідачем неспростовано сумуматеріальних збитківв розмірі26482,15грн. та не надано доказів, що нестача товарів відбулася не з її вини.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків завдана шкода позивачу, яка підлягає до стягнення.
		При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам.
		Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
		Відповідно до ч.3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбаченіст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
		Доводи апеляційної скарги дублюють відзив на позов, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію скаржника у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
		Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального права.
		Згідно рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
		Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та додаткового рішення.
		Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. 
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6ст. 19 ЦПК Україниє малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.
		Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК Українине підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.
		На підставі викладеного, керуючись ст.367,375,381-384,п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України, суд,-
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьоїстатті 389 ЦПК України.
		Повний текст постанови складено 17 січня 2024 року.
		 
		Головуючий М.М. Якименко
		 
		Судді: О.В. Ковальчук
		 
		 Т.М. Шемета

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...