Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3456/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 30.01.2024. Зареєстровано: 31.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2024.
Дата набрання законної сили: 24.01.2024
Номер судового провадження: 2792 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/3456/23 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.,
		за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І., 
		за участю:
		прокурора  Хряк О.О.  на підставі посвідчення від 01.03.2023 №072721; 
		позивача Харківської міської ради  Василенко І.Ю.  на підставі посвідчення №201; 
		позивача Північно-Східного офісу Держаудитслужби  не з`явився; 
		1-го відповідача  Агеєва Е.О.  на підставі ордеру серії АІ №1449643 від 29.08.2023; 
		2-го відповідача  Шишлов О.М. - на підставі ордеру серії АХ №1144701 від 15.12.2023; 
		третьої особи  не з`явився, 
		розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт", Волинська область, Луцький район, м. Луцьк, (вх. №2773 Х2) та апеляційну скаргу Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, м. Харків, (вх. №2792 Х2) на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023 у справі № 922/3456/23 (суддя Присяжнюк О.О., ухвалене в м. Харків, дата складення повного тексту  28.11.2023р.) 
		за позовом: керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків, Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків, 
		до 1-го відповідача: Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, м. Харків, 
		до 2-го відповідача: Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт", Волинська область, Луцький район, м. Луцьк,
		за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків,
		про визнання недійсним договору, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до СКП "Харківзеленбуд" ХМР (надалі  СКП "Харківзеленбуд" ХМР), ПП "ЛСВ Моноліт" (надалі- ПП "ЛСВ "Моноліт"), в якій просив суд:
		- визнати недійсним рішення тендерного комітету СКП підприємства Харківзеленбуд ХМР, оформлене протоколом його засідання від 13.11.2019 № 338, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ППЛСВ Моноліт;
		-визнати недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, укладений між СКП Харківзеленбуд ХМР {61145, м. Харків, вул. Клочківська, 195-А; код за ЄДРПОУ 03362152) і ПП "ЛСВ Моноліт";
		-стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП Харківзеленбуд ХМР 2370000,00грн, а з СКП Харківзеленбуд ХМР одержані ним за рішенням суду 2370000,00грн. стягнути в дохід держави.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що дії ПП "ЛСВ Моноліт" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 на неконкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель.
		У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 06.09.2023 2-ий відповідач - ПП "ЛСВ Моноліт", заперечував проти задоволення позовних вимог прокурора, з тих підстав необґрунтованості доводів прокурора про порушення інтересів держави у бюджетній сфері внаслідок нібито не ефективного та не економічного використання бюджетних коштів, як підстави здійснення представництва її інтересів з огляду на те, що прийняття рішення тендерного комітету, оформленого протоколом засідання від 13.11.2019 №338, та укладання договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 не порушило інтереси держави, а навпаки призвело до раціонального використання бюджетних коштів.
		Крім того, 06.09.2023 2-им відповідачем подано до господарського суду Харківської області заяву про застосування позовної давності.
		Рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2023 у справі №922/3456/23 позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним рішення тендерного комітету СКП Харківзеленбуд ХМР, оформлене протоколом його засідання від 13.11.2019 № 338, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ППЛСВ Моноліт; визнано недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, укладений між Спеціалізованим комунальним підприємством Харківзеленбуд Харківської міської ради і Приватним підприємством "ЛСВ Моноліт"; стягнуто з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП Харківзеленбуд ХМР 2370000,00грн.; стягнуто з СКП Харківзеленбуд ХМР одержані ним за рішенням суду 2370000,00грн. в дохід держави; стягнуто з ППЛСВ МОНОЛІТ на користь Харківської обласної прокуратури - 20459,0грн. судового збору; стягнуто з СКП Харківзеленбуд ХМР на користь Харківської обласної прокуратури -20459,00грн. судового збору.
		Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 11, 228, 509, 526, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 4, 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статей 1, 5 Закону України «Про публічні закупівлі» мотивовані тим, що обставини вчинення ПП "ЛСВ Моноліт" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі СКП «Харківзеленбуд» ХМР із закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура (публічна закупівля UA-2019-10-25- 003038-Ь), підтверджується рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2021 №70/64-р/к у справі №4/01-2-21, яке набрало законної сили.
		Таким чином, орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ПП "ЛСВ Моноліт", результатів торгів, протиправність таких дій полягала в їх спрямованні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником.
		Отже, порушення ПП "ЛСВ Моноліт" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного СКП «Харківзеленбуд» ХМР, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.
		З огляду на те, що в діях ПП "ЛСВ Моноліт" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, метою яких є усунення конкуренції під час проведення СКП «Харківзеленбуд» ХМР зазначеного тендеру та недобросовісне отримання права на укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП «Харківзеленбуд» ХМР, оформлене протоколом від 13.11.2019 № 338 на підставі частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
		Господарський суд першої інстанції з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №910/16309/18 також зазначив про те, що недійсність результатів спірної закупівлі свідчить про незаконність укладеного за підсумками її проведення договору та як наслідок визнав недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ПП "ЛСВ Моноліт", на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину встановлені статями 216, 228 Цивільного кодексу України.
		Крім того, місцевим господарським судом було відмовлено в задоволенні заяви 2-го відповідача про застосування позовної давності, з тих підстав, що пунктами 12, 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVІD-19) та у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтею 257 Цивільного кодексу України продовжуються на строк вказаних обставин, що свідчить про те, що строк позовної давності у даній справі вважається продовженим та не сплив станом на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
		Приватне підприємство "ЛСВ Моноліт" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі №922/3456/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим сторонами доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Зокрема, скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції безпідставно погодився з аргументами прокурора та дійшов висновку про те , що прийняття рішення тендерного комітету, оформленого протоколом засідання від 13.11.2019 №338, та укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 порушило інтереси держави.
		На думку апелянта, прийняття рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, та укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, навпаки, призвело до отримання 1-им відповідачем послуги з максимальною економією та ефективністю, а також із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів, тому що серед всіх учасників тендеру ціна 2-го відповідача була найнижчою. 
		Скаржник наголошує, що матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника (1-го відповідача) за менші кошти, а прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника (1-го відповідача) цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за договором про закупівлю був поставлений за завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.
		Отже, на думку апелянта, за відсутності доведення обставин порушення інтересів держави, підстави для представництва інтересів держави прокурором в порядку частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру відсутні.
		Крім того, апелянт також вважає, що місцевий господарський суд дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП «Харківзеленбуд» ХМР, оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, з огляду на те, що процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору), що узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21.
		Оскільки відкриті торги № UA-2019-10-25-003038-b завершилися укладенням між відповідачами відповідного договору про закупівлю товару від 25.11.2019 №627, на думку апелянта, оскарження рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 13.11.2019 №338 не є ефективним способом захисту, адже є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).
		Окрім викладеного, на думку скаржника, господарський суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 та застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на те, що прокурором не було доведено належними та допустимими доказами в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного про закупівлю за результатами відкритих торгів, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.
		Крім того, апелянт вважає, що прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами відповідність договору про закупівлю ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
		З огляду на наведене, рішення суду підлягає скасуванню через те, що підстави для визнання договору про закупівлю недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України відсутні, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків недійсного правочину шляхом стягнення 2370000,00грн.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "ЛСВ Моноліт" на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі № 922/3456/23; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 24.01.2024 р. о 14:15 год.
		СКП "Харківзеленбуд" ХМР з рішенням суду першої інстанції також не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі №922/3456/23 в частині вимог, що стосуються СКП "Харківзеленбуд" ХМР та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову до СКП "Харківзеленбуд" ХМР 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим сторонами доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Зокрема, апелянт звертає увагу суду на те, що господарський суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 та застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на те, що прокурором не було доведено належними та допустимими доказами в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного про закупівлю за результатами відкритих торгів, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.
		Крім того, апелянт вважає, що прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами відповідність договору про закупівлю ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
		З огляду на наведене, рішення суду підлягає скасуванню через те, що підстави для визнання договору про закупівлю недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України відсутні, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків недійсного правочину шляхом стягнення 2370000,00грн.
		Крім того, скаржник зазначає, що ним не було допущено жодних порушень Закону України «Про публічні закупівлі» під час проведення публічної закупівлі UA-2019-10-25-003038-b, з огляду на те, що ані на момент проведення процедури закупівлі та визначення переможця, ані на момент укладення оспорюваного договору, ані на момент його повного виконання йому об`єктивно (через його відсутність на той час) не було відомо про рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2021 № 70/64-р/к у справі № 4/01-2-21.
		При цьому, апелянт наголошує, що вказане рішення Антимонопольного комітету України не може вплинути на результати вже проведеної процедуру закупівлі, а лише має юридичне значення для процедур закупівлі, що проводились/проводяться після ухвалення такого рішення протягом наступних трьох років.
		Отже, відхилити тендерну пропозицію учасників торгів з підстав вчинення узгоджених антиконкурентних дій апелянт, як замовник мав можливість лише у випадку, якщо учасник протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), що прямо передбачено п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі.
		З наведеного вище вбачається, що на момент прийняття оскаржуваного рішення тендерного комітету були відсутні підстави для відхилення тендерної пропозиції ПП "ЛСВ Моноліт" на підставі п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі, оскільки були відсутні дані/відповідні докази, які б свідчили про притягнення ПП "ЛСВ Моноліт" протягом останніх трьох років до відповідальності за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).
		Таким чином, як вказує апелянт, під час проведення вищевказаної закупівлі, зокрема при перевірці наявності/відсутності визначених законодавством підстав для відхилення тендерної пропозиції учасника, не було допущено жодних порушень вимог Закону України Про публічні закупівлі.
		Враховуючи, що за змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання недійсним будь-якого правочину є недодержання певних вимог на момент його вчинення, визнання недійсним рішення тендерного комітету про обрання переможцем закупівлі UA-2019-10-25-003038-b, та договору, укладеного за результатами проведення вказаної закупівлі, унеможливлюється, оскільки обставини, які вказані прокурором в позовній заяві, виникли та стали відомі апелянту вже після проведення процедури закупівлі та повного виконання оспорюваного правочину. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 прийнято апеляційну скаргу СКП "Харківзеленбуд" ХМР на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі № 922/3456/23 до спільного розгляду з апеляційною скаргою ПП "ЛСВ Моноліт" та призначити справу до розгляду на "24" січня 2024 р. о 14:15 годині; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
		03.01.2024 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№86), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги СКП "Харківзеленбуд" ХМР, рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі № 922/3456/23 залишити без змін.
		 
		У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 24.01.2024 представник 1-го апелянта  ПП "ЛСВ Моноліт" підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі №922/3456/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
		Представник 2-го апелянта - СКП "Харківзеленбуд" ХМР також підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі №922/3456/23 в частині вимог, що стосуються СКП "Харківзеленбуд" ХМР та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову до СКП "Харківзеленбуд" ХМР.
		Представник позивача  Харківської міської ради також підтримав вимоги апеляційних скарг ПП "ЛСВ Моноліт" та СКП "Харківзеленбуд" ХМР, просив їх задовольнити в повному обсязі.
		Прокурор заперечив проти вимог апеляційних скарг ПП "ЛСВ Моноліт" та СКП "Харківзеленбуд" ХМР, просив відмовити в їх задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у справі №922/3456/23 залишити без змін.
		 
		Враховуючи, що сторони заявились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
		Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянтів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
		 
		25.10.2019 Спеціалізованим комунальним підприємством «Харківзеленбуд» Харківської міської ради в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура (декоративний елемент освітлювання) (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-10-25-003038-b), доступне за посиланням hUps://prozorro.gov.ua/lender/lJA-2019-10-25-003038- Ь (т.1 а.с.17).
		Очікувана вартість предмета закупівлі становила 2 391 000,00 гривень.
		Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія», що підтверджується формою протоколу розгляду тендерних пропозицій.
		Тендерна пропозиція ПП "ЛСВ Моноліт" становила 2 370 000,00 грн., а ПП «Будерія» - 2 380 000,00 грн.
		Упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався.
		Враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ПП «ЛСВ МОНОЛІТ», електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій (т.1 а.с.20).
		 
		Рішенням тендерного комітету Спеціалізованого комунального підприємства «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, оформленим протоколом розгляду тендерних пропозицій від 13.11.2019 № 338, вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ПП "ЛСВ Моноліт", яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та мала ціну 2370000,00грн. (т.1 а.с.21-22)
		Згідно з пунктом 3 вказаного протоколу, прийнято рішення про намір укласти договір на закупівлю: код ДК 021:2015 - 31520000-7 Світильники та освітлювальна арматура (декоративний елемент освітлення) в строк із 25.11.2019 до 31.12.2019.
		 
		25.11.2019 між Спеціалізованим комунальним підприємством «Харківзеленбуд» Харківської міської ради (надалі - покупець) та Приватним підприємством "ЛСВ Моноліт" (надалі - продавець) укладено договір про закупівлю товарів №627 (надалі  договір т.1 а.с.23-24), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а останній зобов`язується прийняти та оплатити товар, зазначений у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору (ДК 021:2015 - 31520000-7 Світильники та освітлювальна арматура (декоративний елемент освітлення), кількість товару: 12 шт.) (пункт 1.1. договору).
		Згідно з пунктом 3.1 договору, ціна договору становить 2 370 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 395 000,00 грн.
		Відповідно до пункту 3.4 договору, джерело фінансування - кошти міського бюджету.
		Пунктами 4.1, 4.1.2, 4.2 договору визначено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем на умовах після оплати протягом 30 банківських днів на підставі оформленої належним чином видаткової накладної шляхом перерахування останнім коштів на поточний рахунок продавця після отримання товару згідно з наданою накладною. 
		При отриманні товару покупець передає представнику продавця доручення на отримання товару, а представник продавця передає представнику покупця накладну і товарно-транспортну накладну, які оформлені належним чином. 
		Покупець здійснює оплату за поставлений товар на умовах після оплати протягом 30 банківських днів після поставки товару, що підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною або актом приймання-передачі протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповідного фінансування на свій реєстраційний рахунок, передбаченого для оплати поставленого товару. Розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем по мірі надходження коштів з міського бюджету в межах відповідних бюджетних асигнувань. Такі умови фінансування виключають пред`явлення штрафних санкцій щодо оплати за поставлений Товар.
		Відповідно до розділу XII договору, специфікація та технічне завдання є його невід`ємною складовою.
		 
		Так, Специфікацією встановлено, що продавець - ПП "ЛСВ Моноліт" зобов`язується передати, а покупець - СКП «Харківзеленбуд» ХМР прийняти та оплатити наступний товар: декоративний елемент освітлення «Хмаринки» 1,3 х 2,05 х 0,95м. у кількості 6 шт. (ціна усього - 444 612, 00 грн. з ПДВ), декоративний елемент освітлення «Квіти» 6,0 х 1,85 х 1,0 м. у кількості 3 шт. (ціна усього- 1005303,00грн. з ПДВ) та декоративний елемент освітлення «Квіти» 4,3 х 1,85 х 1,0 м. у кількості 3 шт. (ціна усього  920085,00грн. з ПДВ). Загалом ціна складає 2370000,00грн., в тому числі ПДВ - 395000,00грн. (т.1 а.с.25).
		Платіжним дорученням №59 від 28.11.2019 покупець - СКП «Харківзеленбуд» ХМР переказав на користь продавця - ПП «ЛСВ МОНОЛІТ» 2370000,00грн., як оплату за договором про закупівлю товарів (декоративний елемент освітлення) від 25.11.2019 №627 (№ трансакції 155567555) (т.1 а.с.26).
		 
		Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначав, що рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2021 №70/64-р/к у справі №4/01-2-21 (т.1 а.с.57-70) яким визнано, що ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі в проведеній СКП «Харківзеленбуд» Харківської міської ради закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура згідно з оголошенням №UA-2019-10-25-003038-b.
		Відповідні висновки мотивовані характерними спільними особливостями оформлення та подання ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» тендерних пропозицій, а саме:
		- подачею тендерних пропозицій указаних товариств з одного автоматизованого електронного майданчика «zakupki.prom.ua»;
		- поданням цими учасниками їхніх пропозицій в один день (08.11.2019 о 11:18 та о 15:37), а також синхронністю дій відповідних підприємств;
		- найменуванням учасників електронних файлів за однаковим принципом;
		- неподанням ПП «Будерія» повного пакету документів, передбачених тендерною документацією;
		- незначною різницею між ціновими пропозиціями учасників (10 000,00 грн., або 0,42 відсотка), при тому учасники не знижували ціну;
		- ідентичною відмінністю документів учасників від встановленої Замовником форми та нехарактерною схожістю документів довільної форми, наявністю однакових граматичних та пунктуаційних помилок у документах тендерної пропозиції;
		- наявністю однакових властивостей файлів з документами;
		- наявністю ідентичних дефектів друку;
		- однаковістю IP-адрес учасників для формування запитів на отримання ЄДРПОУ у період проведення торгів;
		- використанням однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет під час входу до електронного кабінету для здійснення операцій по банківським рахункам;
		- зазначенням учасниками торгів одного номеру телефону та однієї електронної пошти в електронному кабінеті клієнта AT «Альфа-банк»;
		- наявністю господарських відносин між ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» у період проведення торгів.
		Враховуючи наведене, Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» усунули змагальність між собою, а отже, спотворили підсумки проведених торгів СКП «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.
		Вказане рішення, оскаржено не було та залишається чинним.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор наголошував, що ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» під час підготовки документації для участі у тендері (торгах), проведеному СКП «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Унаслідок узгодженості поведінки товариств право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників (ПП "ЛСВ Моноліт") одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів.
		Узгоджений характер дій ПП "ЛСВ Моноліт", на переконання прокурора, вказує як на усвідомлення ним їх протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладення договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій зазначеного підприємства свідчить про їх умисність.
		За наведених вище підстав, 02.08.2023 керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до СКП "Харківзеленбуд" ХМР та ПП "ЛСВ Моноліт" , в якій просив суд:
		-визнати недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд" ХМР, оформлене протоколом його засідання від 13.11.2019 № 338, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ППЛСВ Моноліт; 
		-визнати недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, укладений між СКП "Харківзеленбуд" ХМР і ПП "ЛСВ Моноліт"; 
		-стягнути з ПП"ЛСВ Моноліт" на користь СКП Харківзеленбуд ХМР 2370000,00грн, а з СКП "Харківзеленбуд" ХМР одержані ним за рішенням суду 2370000,00грн. стягнути в дохід держави (т.1 а.с.1-106).
		Рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2023р. у даній справі позовні вимоги задоволено повністю, з підстав викладених вище (т.3 а.с.8-33).
		 
		Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Госпдарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
		Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
		Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
		Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
		Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
		Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі № 924/831/17).
		Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
		До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
		У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
		Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України "Про прокуратуру".
		В частині 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Тлумачення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
		Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв`язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
		Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		В Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
		Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що сторонами під час проведення закупівлі електричної енергії порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання.
		Крім того, укладенням додаткових угод до договору поставки електричної енергії порушено матеріальні державні інтереси, оскільки, з урахуванням додаткових угод замовник торгів фактично отримав меншу кількість електричної енергії, що призводить до порушення суспільних інтересів в частині забезпечення досягнення мети проведеної тендерної закупівлі.
		Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні такого значимого питання як раціональне та максимально ефективне витрачення бюджетних коштів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.
		Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
		Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і порушує інтереси держави.
		Разом з цим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
		Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
		Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.12.2021 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.
		Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що даний позов поданий прокурором в інтересах держави в інтересах Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби обґрунтовано порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, оскільки вчинення ПП "ЛСВ Моноліт" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання послуги за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасникам тендеру її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі  отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, уз залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього. 
		Проте, органи уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучу обізнаними про існування такого порушення, не здійснюють захист інтересів держави. 
		Зокрема, згідно з положеннями статті 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.
		Згідно зі статтею 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).
		З аналізу вказаних правових норм випливає, що міська рада (у спірних правовідносинах - Харківська міська рада) має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. У свою чергу договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 укладено за наслідками проведеної СКП «Харківзеленбуд» ХМР закупівлі, його оплата здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
		Отже, Харківська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету м. Харкова, контролю за його виконанням, здійснює правоможності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштами місцевого бюджету).
		 
		Крім того, відповідно до частини 4 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
		Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (частина 1 статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі»).
		Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
		Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (частина 1 статті 2 названого Закону).
		При цьому, на підставі підпунктів 8, 10 частини 1 статті 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
		Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (підпункти 1 та 3 пункту 3 вказаного Положення).
		Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абзаци 1, 3 підпункту 9 пункту 4 цього Положення).
		Згідно з підпунктом 20 пункту 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
		Таким чином, саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
		Відповідно до пункту 7 згаданого Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи
		Одним із таких органів є Північно-Східний офіс Держаудитслужби, який наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю по Харківській області, в тому числі по м. Харкові.
		У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
		Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 вказав, що проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
		Таким чином прокурором дотримані вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави.
		 
		Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
		 
		Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. 
		В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. 
		При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. 
		Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. 
		Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. 
		Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України, зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. 
		Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. 
		Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка є аналогічною зі змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		 
		Судова колегія наголошує, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
		До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
		Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
		Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
		Частиною 3 статті 5 Господарського кодексу України регламентовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
		В контексті спірних правовідносин судова колегія враховує правовий висновок щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 1 статті 203 вказаного Кодексу, викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, в якій Суд вказав, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
		Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.
		Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.
		Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено і в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17 від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.
		 
		До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
		Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 вказав, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		При цьому частина 5 статті 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.
		Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
		Статтями 1 та 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що конкуренція - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно- господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
		Одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренція та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.
		Так, згідно з пунктом 4 частини 2 статті 6 вказаного Закону антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
		Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 50 Закон України «Про захист економічної конкуренції»).
		 
		Разом із тим, Закон України «Про публічні закупівлі», як указано в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад. Його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.
		Учасники процедур закупівлі, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом (частина 5 статті 5 Закон України «Про публічні закупівлі»).
		Крім того, конкурентна процедура закупівлі (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників за процедурами закупівлі відкритих торгів (пункт 13 частини 1 статті 1 Закон України «Про публічні закупівлі»).
		 
		Як вірно встановлено місцевим господарським судом, обставини вчинення ПП "ЛСВ Моноліт" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі СКП «Харківзеленбуд» Харківської міської ради із закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура (публічна закупівля UA-2019-10-25- 003038-Ь), підтверджується рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2021 №70/64-р/к у справі №4/01-2-21, яке набрало законної сили.
		Таким чином, орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ПП "ЛСВ Моноліт", результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямованні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником.
		 
		Колегія суддів наголошує, що невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію.
		Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково-технічного прогресу.
		Ефективна економіка своєю чергою забезпечує високу та динамічну продуктивність капіталу як інвестиційну складову та результативність праці як соціальну складову, що є запорукою зростання загального добробуту.
		Проте, порушення ПП "ЛСВ Моноліт" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного СКП «Харківзеленбуд» ХМР, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.
		Дії ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія», які полягали у: подачі тендерних пропозицій указаних товариств з одного автоматизованого електронного майданчика; поданні цими учасниками їхніх пропозицій в один день, а також синхронності дій відповідних підприємств; найменуванні учасників електронних файлів за однаковим принципом; неподанні ПП «Будерія» повного пакету документів, передбачених тендерною документацією; незначній різниці між ціновими пропозиціями учасників, при тому учасники не знижували ціну; ідентичній відмінності документів учасників від встановленої Замовником форми та нехарактерній схожості документів довільної форми, наявності однакових граматичних та пунктуаційних помилок у документах тендерної пропозиції; наявності однакових властивостей файлів з документами; наявності ідентичних дефектів друку; однаковості IP-адрес учасників для формування запитів на отримання ЄДРПОУ у період проведення торгів; використанні однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет під час входу до електронного кабінету для здійснення операцій по банківським рахункам; зазначенні учасниками торгів одного номеру телефону та однієї електронної пошти в електронному кабінеті клієнта AT «Альфа-банк» та наявності господарських відносин між ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» у період проведення торгів - є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результатів торгів, проведених СКП «Харківзеленбуд» Харківської міської ради із закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура.
		Внаслідок вчинення ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія» антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.
		А тому, дії ПП "ЛСВ Моноліт" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору про закупівлю товару від 25.11.2019 №627 не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.
		За наведених підстав, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в діях ПП "ЛСВ Моноліт" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, метою яких є усунення конкуренції під час проведення СКП «Харківзеленбуд» ХМР зазначеного тендеру та недобросовісне отримання права на укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627.
		 
		В силу приписів статті 202 Цивільного кодексу України, рішення тендерного комітету СКП «Харківзеленбуд» ХМР, оформлене протоколом від 13.11.2019 №338, яким ПП "ЛСВ Моноліт" вирішено визнати переможцем, акцептувати його пропозицію та укласти із ним угоду, є правочином, учиненим СКП «Харківзеленбуд» ХМР та спрямованим на набуття у нього та вказаного товариства цивільних прав та обов`язків щодо укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, що також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення тендерного комітету СКП «Харківзеленбуд» ХМР, оформлене протоколом від 13.11.2019 № 338, суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - ПП "ЛСВ Моноліт" та відповідно підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору про закупівлю товарів), договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, установлених цим Законом.
		Матеріалами справи підтверджується, що тендер відбувся за реальної (фактичної) участі в ньому двох учасників - ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП «Будерія», які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендеру.
		Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, придбання СКП «Харківзеленбуд» ХМР товарів відбулось за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендеру її видимості, а поведінка ПП "ЛСВ Моноліт" під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.
		Неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття спірного рішення тендерного комітету, не може мати правомірного наслідку - укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627.
		Отже, недійсність результатів спірної закупівлі свідчить про незаконність укладеного за підсумками її проведення договору, що узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №910/16309/18.
		За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627, укладеного за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ПП "ЛСВ Моноліт", на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.
		 
		 
		Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 зазначила, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в статті 216 Цивільного кодексу України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину, визнаного таким судом, є обов`язковими та не можуть бути проігноровані його сторонами.
		Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		Матеріалами справи підтверджується, що ПП "ЛСВ Моноліт" за оспорюваним договором на закупівлю товарів від 25.12.2019 №627 на підставі платіжного доручення №59 від 28.11.2019 (фактично оплачено 29.11.2019) від СКП «Харківзеленбуд» ХМР одержано грошові кошти в сумі 2370000,00грн. (№ трансакції 155567555) (т.1 а.с.26).
		Отже, ПП "ЛСВ Моноліт", маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 №627 з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнило бюджетні кошти в сумі 2370000,00грн.
		Вищенаведене свідчить про наявність у ПП "ЛСВ Моноліт" умислу на укладення оспорюваного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства з метою отримання прибутку, та як наслідок про обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог прокурора в частині стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП Харківзеленбуд ХМР 2370000,00грн, а з СКП "Харківзеленбуд" ХМР одержані ним за рішенням суду 2370000,00грн. стягнути в дохід держави
		 
		Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 06.09.2023 2-им відповідачем подано до господарського суду Харківської області заяву про застосування позовної давності.
		З урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19, судова колегія зазначає, що ключовим питанням у даній справі, є те, з якого моменту починається перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину). 
		А отже, положення статті 253 Цивільного кодексу України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків; в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку від дня чи з часу, а не від наступного дня. 
		Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 Цивільного кодексу України (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19); 
		З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. 
		Натомість заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину), яка пред`являє вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину; для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		 
		Крім того, судова колегія враховує, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- СоУ-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12.03.2020 року до 22 .05.2020 року на всій території України.
		Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023 
		Отже, карантин в Україні встановлено з 12.03.2020 року і до 30.06.2023 строк його дії продовжено, а тому перебіг строків позовної давності з 12.03.2020 року був зупинений.
		 
		Крім того, Законом України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затверджено Указ Президента України від 24.02.2023, яким в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан.
		Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2011, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023.
		Згідно зі статтею 1 вказаного Закону воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройно! агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Законом України від 15.03. 2022 № 2120-ІХ унормовано, що відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
		Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що у період дії в Україні воєнного стану строки позовної давності, як загальної, так і спеціальної, визначені Цивільним кодексом України, не сплинули, а продовжені на строк дії воєнного стану.
		Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, станом на момент звернення прокурора до суду з відповідним позовом (02.08.2023) строк позовної давності не сплив, а тому відповідна заява 2-го відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
		 
		Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
		Колегія суддів також враховує, що в пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини Справа "Проніна проти України" (Заява №63566/00) Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, серія A, N 303-A, параграф 29). 
		Таким чином, прокурором не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023 у справі № 922/3456/23 слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. 
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
		Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2023 у справі № 922/3456/23 залишити без змін.
		Повний текст постанови складено 30.01.2024 
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий суддя О.В. Плахов
		 
		Суддя О.І. Терещенко 
		 
		Суддя П.В. Тихий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...