Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/1488/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; підряду.
Надіслано для оприлюднення: 05.02.2024. Зареєстровано: 06.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2024.
Дата набрання законної сили: 27.02.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		======================================================================
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 26 січня 2024 року                                                                                 Справа №  915/1488/23 
		                                                                    м. Миколаїв
		Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О., 
		за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
		за участю сторін:
		від позивача (представник позивача) - Скульський С.І.
		від відповідача (представник відповідача) -  Тубальцева Л.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу
		за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммашресурс", вул. Киргизька, 19, м. Харків, Харківська область, 61105, 
		представник позивача, адвокат Скульський Сергій Іванович
		електронна пошта зазначена в системі "Електронний суд": ІНФОРМАЦІЯ_1 
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург", вул. Набережна, 64, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286
		електронна пошта зазначена в системі "Електронний суд": kancelyariyaSC@mik-al.com
		представник відповідача, адвокат Тубальцева Лідія Олексіївна
		електронна пошта зазначена в системі "Електронний суд": ІНФОРМАЦІЯ_2 
		про: стягнення 8 429 276, 26 грн.
		 
		     До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Реммашресурс" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" борг у сумі 6  684  481, 00 грн. з ПДВ, 1 138 064, 15 грн. інфляційне збільшення, 334 224, 05 грн. - штрафні санкції у вигляді 5% та 272 507, 06 грн. - 3 % річних. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у сумі 100  000, 00 грн. та 126 439, 15 грн. сплачений судовий збір.
		    В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору підряду № 8310Т1034 від 27.10.2021 в частині своєчасної оплати за виконані позивачем підрядні роботи, у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу інфляційні витрати у сумі 1 138 064, 15 грн., 334 224, 05 грн. - штрафні санкції у вигляді 5 % та 272 507,     06 грн. - 3 % річних.
		    Ухвалою суду від 02.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.10.2023.
		    Відповідач через систему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву (вх.№14189/23 від 26.10.2023) в якому керуючись ч.3 ст.165 ГПК України зазначає про часткове визнання позовних вимог  про стягнення заборгованості за виконані роботи ТОВ «РЕММАШРЕСУРС» за договором підряду №8310Т1034 від 27.10.2021 в сумі основного боргу 6  684  481,00 грн. та не погоджується із вимогами позивача щодо нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, інфляційних втрат та 3% річних. Вказує, що позивач безпідставно нарахував штрафні санкції в розмірі 334  224,05 грн. - пені 5% вартості неоплачених робіт, не врахувавши обставини непереборної сили (форс-мажор). Зазначає, що позивач хибно розрахував суму інфляційних втрат в розмірі 1  138  064,15 грн., а також 3% річних в розмірі 272  507,06 грн. за час прострочення грошового зобов`язання за кожним Актом виконаних робіт та надає свій контррозрахунок. Крім того, зазначає, що листом №СЦМ-01-01-160-22 від 25.03.2022 ТОВ «СЦ «Металург» повідомило всіх своїх контрагентів за укладеними договорами, про настання для нього форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що унеможливлюють виконання взятих ТОВ «СЦ «Металург» зобов`язань за договорами, та припинило дію договорів до завершення бойових дій, які є обставинами непереборної сили (форс-мажор). Просить суд не брати до уваги те, що повідомлення про форс-мажорні обставини було направлено не в межах строку, встановленого умовами Договору, та врахувати те, що введення воєнного стану є загальновідомим та нормативно врегульованим, та ці обставини є форс-мажорними згідно з листом ТПП України від 28.02.2022. Зазначає, що на виконання п.15 Постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», зупинено здійснення видаткових операцій за всіма рахунками ТОВ «СЦ «Металург», у зв`язку з чим проведення розрахунків є неможливим. Зазначена постанова є забороняючим або обмежуючим нормативним актом, що перешкоджає виконанню грошових зобов`язань ТОВ «СЦ «Металург» перед позивачем, для здійснення погашення заборгованості за виконані роботи. Зазначає, що відповідач звернувся до Регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області з заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Договором підряду №8310Т1034 від 27.10.2021. Відповідач у наданому відзиві просить суд відстрочити виконання рішення суду у строк на шість місяців. В обґрунтування зазначає, що наразі на рахунку ТОВ «СЦ «Металург» недостатньо коштів для здійснення виплати ТОВ «РЕММАШРЕСУРС» заборгованості за виконані роботи за договором підряду № 8310Т1034 від 27.10.2021 у сумі 6 684 481,00 грн., в підтвердження чого посилається на  виписки АТ «Райффайзен Банк», та ПАТ «БАНК ВОСТОК» по рахунку ТОВ «СЦ «Металург» станом на 24.10.2023 року. У підприємства виник податковий борг з податку на додану вартість в сумі 43 688 034,52 грн., та відповідно до ст.59 Податкового Кодексу України (ПКУ) підприємству сформовано податкову вимогу від 27.03.2023 року № 0000001-1300-3400, на підставі чого відповідно до ст. 89 р.II ПКУ, державною податковою службою України винесене рішення № 1367/6/34-00-13 від 27.03.2023 про опис майна ТОВ «СЦ «Металург» у податкову заставу. Крім того, на підставі неможливості виконання судових рішень (наказів) про стягнення з ТОВ «СЦ «Металург» заборгованості, за не виконані грошові зобов`язання по договорам перед контрагентами, на банківській рахунок ТОВ «СЦ «Металург» в АТ «Райффайзен Банк» накладений арешт грошових коштів на суму 5 456 923,73 грн. Також, Вищим Антикорупційним Судом по адміністративній справі № 991/265/23, за позовом Міністерства юстиції України до Міжнародної компанії публічне акціонерне товариство «Об`єднана компанія «РУСАЛ» де зазначена третя особа-6: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург», яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, винесено Рішення за пунктом 3 якого зазначено: « 3. Стягнути у дохід держави активи: 303) 100% статутного капіталу ТОВ «Сервісний центр «Металург» (а.с.130-155).
		         Позивач через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив (вх.№14297/23 від 30.10.2023) в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Зазначає, що використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання повинен супроводжуватися і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання і строк та належним чином. Вважає безпідставним посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як на підставу для зменшення або звільнення від сплати нарахованих 3% річних та інфляційних (а.с.156-162). 
		       Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у період часу відведеного для проведення підготовчого засідання по даній справі, у Миколаївській області та місті Миколаїв була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Миколаївська область", "Тривога. м. Миколаїв"), підготовче засідання 30.10.2023 не відбулось.
		         Ухвалою суду від 30.10.2023підготовче засідання призначено на 28.11.2023.
		        Представник відповідача через систему «Електронний суд» надав клопотання в якому просить суд долучити до матеріалів справи Сертифікат №4800-23-4391 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вих.№602/07 від 06.11.2023, виданий Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області (а.с.181 - 187). 
		    Ухвалою суду від 28.11.2023, яку занесено до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2023. 
		       Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у період часу відведеного для проведення судового засідання по даній справі, у Миколаївській області та місті Миколаїв була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Миколаївська область", "Тривога. м. Миколаїв"), судове засідання 14.12.2023 не відбулось.
		        Ухвалою суду від 14.12.2023 судове засідання призначено на 25.01.2014.
		        У судовому засіданні 25.01.2024 судом оголошено перерву до 26.01.2024.
		      У судовому засіданні 26.01.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		 
		    Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача,  дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
		        27 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реммашресурс" (субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" (генпідрядник) укладено Договір підряду №8310Т1034 (далі - Договір), у відповідності до умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов`язується виконати комплекс робіт по капітальному ремонту парового котла БКЗ 75/39 ГМА №7 в об`ємі інвестиційного заходу код 12.25.21.002 «Відновлення технічних та експлуатаційних характеристик котла БКЗ 75/39 ГМА №7, інв.№41003522, з продовженням строку служби на 59 міс., ІСД)» ТОВ «НГЗ» у 2021-2022 роках згідно Додатку №1 (далі - роботи) та передати їх результат у строки визначені Договором (п.1.1 Договору). 
		    У  відповідності до п.2.3 Договору, початок та закінчення робіт за Договором зазначаються у Додатку №1. При цьому, моментом виконання субпідрядником зобов`язань по виконанню робіт за Договором рахується дата підписання генпідрядником без зауважень акта приймання виконаних робіт. Зміна встановлених строків можлива тільки за письмовою згодою сторін. 
		       Згідно п.2.6 Договору, договір вступає в силу з дати підписання та скріплення печатками і діє до 30.04.2022, а в частині розрахунків  - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, а в частині збитків - згідно п.7.8. 
		        Відповідно до п.3.1 Договору, загальна вартість робіт за Договором буде складатись із вартості робіт по всім договірним цінам №№639-644 (Додаток №№4-9), які є невід`ємною частиною Договору і складають суму 27  207  340,75 грн. у тому числі ПДВ 20% 4  534  556,79 грн. 
		    Пунктом 3.2 Договору визначено, що вартість робіт визначається та оформлюється кошторисами, договірними цінами на певний об`єм робіт. Визначення кінцевої вартості робіт визначається на підставі фактично виконаних субпідрядником об`єму робіт, зазначеного в актах приймання виконаних робіт, в межах сум, погоджених сторонами у кошторисах та договірних цінах, указаних в Додатках №№4-9. 
		      У відповідності до п.3.6 Договору, сторони домовились, що генпідрядник сплачує аванс на придбання матеріалів 50% від загальної вартості матеріалів на цей об`єкт. Аванс на матеріали генпідрядник сплачує двома платежами. Перший платіж на суму 2  885  943,50 грн. з НДС та другий платіж на суму - 1  923  962,50 грн. з НДС. Авансові платежі здійснюються генпідрядником згідно Графіку авансових платежів на придбання матеріалів та строки їх погашення (Додаток №10).
		      Згідно п.3.7 Договору, оплата робіт здійснюється генпідрядником в наступному порядку: - оплату виконаних робіт генпідрядник зобов`язаний здійснити шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок субпідрядника протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних робіт та надання субпідрядником документів, визначених в п.4.3 Договору, та зареєстрованої податкової накладної (п.3.7.1 Договору). 
		      Відповідно до п.4.2 Договору, здача - приймання робіт оформлюється актами приймання виконаних робіт. Субпідрядник по закінченню робіт зобов`язаний передати генпідряднику на перевірку наступні документи: - акти приймання виконаних робіт; - довідки про вартість виконаних робіт (п.4.3 Договору).
		       Пунктом 4.4 Договору визначено, що генпідрядник на протязі 7 календарних днів з дня отримання зобов`язаний підписати Акти, вказані у п.4.3, або направити субпідряднику вмотивовану відмову від отримання виконаних робіт із зазначенням переліку недоробок та строків їх усунення, визначених сторонами. Датою прийняття робіт є дата підписання акта приймання виконаних робіт. 
		      Згідно п.6.1.16 Договору, субпідрядник зобов`язаний надати генпідряднику податкову накладну, складену в електронній формі згідно із ст.201.1 ПКУ та умови відносно реєстрації у порядку визначеному законодавством. 
		     Договір підписано та скріплено печатками сторін (а.с.62-67).
		     Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем були складені та підписані Додатки до Договору (зв.б.а.с.67-74).
		Позивач вказує, що на виконання умов Договору та додатків до нього виконав роботи, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, які підписані та скріплені печатками сторін, а саме: 
		-          №1 за грудень 2021 року на суму 2  556  532,76 грн.  (а.с.16-21); 
		-          №1 за січень 2022 року на суму 233  454,80 грн. (а.с.22-25);
		-          №2 за січень 2022 року на суму 244  019,12 грн..(а.с.26-28);
		          -          №2 за лютий 2022 року на суму 4  246  873,99 грн. (а.с.29-38);
		          -          №3 за лютий 2022 року на суму 3  625  662,29 грн. (а.с.39-45);
		          -          №1 за квітень 2022 року на суму 113  739,25 грн. (а.с.46-48);
		          -          №2 за квітень 2022 року на суму 244  019,12 грн. (а.с.49-51);
		          -          №3 за квітень 2022 року на суму 891  146,93 грн. (а.с.52-58);
		          -          №4 за квітень 2022 року на суму 2  149  763,58 грн. (а.с.59-60).
		Акти підписані сторонами без зауважень. 
		Позивачем було складено та зареєстровано податкові накладні, а саме:
		-          №13 від 12.11.2021 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9361929126, дата реєстрації - 29.11.2021) (передплата за роботи) (а.с.75-76);
		         -          №18 від 29.11.2021 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9371444283, дата реєстрації - 07.12.2021) (передплата за товар) (а.с.77-78);
		-          №21 від 29.12.2021 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9418504686, дата реєстрації - 14.01.2022) (а.с.79-80);
		-           №5 від 27.01.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9020580872, дата реєстрації - 08.02.2022) (а.с.81-82);
		-          №8 від 22.02.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9106387872, дата реєстрації - 01.07.2022) (залишок заборгованості по акту №3 за лютий 2022) (а.с.83-84);
		-          №3 від 10.04.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9310820415, дата реєстрації - 28.04.2023) (а.с.85-86);
		-          №1 від 02.02.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9105019454, дата реєстрації - 30.06.2022) (залишок заборгованості по акту №2 за лютий 2022) (а.с.89-90);
		          -          №2 від 10.04.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9310820434, дата реєстрації - 28.04.2023) (а.с.91-92);
		-          №5 від 13.04.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9310820807, дата реєстрації - 28.04.2023) (а.с.93-94);
		-          №4 від 10.04.2022 (№ реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 9310820813, дата реєстрації - 28.04.2023) (а.с.95-96).
		     Позивачем зазначено, що відповідач здійснив часткову оплату за виконані роботи внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 6  684  481,00 грн., яка визнана відповідачем. 
		       У відповідності до п.3.7.1 Договору, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за виконані роботи в наступні строки:
		-          за актом №1 за січень 2022 року на суму 233  454,80 грн. - 10.03.2022 (включно) (податкова накладна №5 від 27.01.2022 зареєстрована  08.02.2022 + 30 к.д.);
		         -          за актом №2 за лютий 2022 року на суму 4  246  873,99 грн. - 30.07.2022 (включно) (остаточна сума за актом 1  572  911,49 грн. з урахуванням передоплати -- податкова накладна №1 від 02.02.2022 зареєстрована 30.06.2022 + 30 к.д.);
		-          за актом №3 за лютий 2022 року на суму 3  625  662,29 грн. - 31.07.2022 (включно) (остаточна сума за актом 1  489  718,78 грн. з урахуванням передоплати - податкова накладна №8 від 22.02.2022 зареєстрована 01.07.2022 + 30 к.д.);
		-          за актом №1 за квітень 2022 року на суму 113  739,25 грн. - 28.05.2023 (включно) (податкова накладна №5 від 13.04.2022  зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.);
		-          за актом №2 за квітень 2022 року на суму 244  019,12 грн. 28.05.2023 (включно) (податкова накладна №3 від 10.04.2022 зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.);
		-          за актом №3 за квітень 2022 року на суму 891  146,93 грн. 28.05.2023 (включно) (податкова накладна №4 від 10.04.2022 зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.);
		-          за актом №4 за квітень 2022 року на суму 2  149  763,58 грн. 28.05.2023 (включно) (податкова накладна №2 від 10.04.2022 зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.).
		       Неналежне виконання відповідачем умов Договору підряду №8310Т1034 від 27.10.2021 в частині своєчасної оплати за виконані позивачем підрядні роботи стало підставою для звернення позивача до суду з даним позов. 
		 
		      Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу  України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст.174 Господарського кодексу України (далі-ГК України) є господарський договір.
		       Відповідно до ст.509 Цивільного Кодексу  України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		      Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
		       За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
		     Відповідно до ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		   Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень  Цивільного кодексу України  про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.2  ст.317 ГК України).
		     Відповідно до ч.1  ст. 837 Цивільного кодексу  України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		    Приписами статті 530 Цивільного Кодексу  України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		        За приписами п.1 ч.2  ст.46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.  
		        Згідно з ч. 1  ст.191 ГПК України  позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. 
		          Відповідно  до  ч.4  ст.191 ГПК України  у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		      Відповідач у наданому до суду відзиві (вх.№14189/23 від 26.10.2023) позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 6  684 481 грн. визнав. 
		      Згідно з ч. 2  ст.13 ГПК України  учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
		       Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4  ст.13 ГПК України).
		        Приймаючи до уваги те, що визнання відповідачем частини позовних вимог (основної заборгованості в сумі 6  684  481,00 грн.) відповідає вимогам  ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості в сумі 6  684  481,00 грн. 
		 
		        Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне. 
		 
		     Статтею 610 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		     Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
		     Відповідно до приписів статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		  Статтею 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. 
		Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
		           В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
		За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних нараховані на суму заборгованості 6  684  481,00 грн. за період з 13.05.2022 по 20.09.2023 в розмірі 272  507,06 грн. 
		 
		Як встановлено судом вище, роботи за актами повинні бути оплачені відповідачем в наступних розмірах та у наступні строки:
		-           за актом №1 за січень 2022 року на суму 233  454,80 грн. - 10.03.2022 (включно) (податкова накладна зареєстрована 08.02.2022 + 30 к.д.). З 11.03.2022 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		-          за актом №2 за лютий 2022 року на суму 4  246  873,99 грн. - 30.07.2022 (включно) (остаточна сума за актом 1  572  911,49 грн. з урахуванням передоплати -- податкова накладна зареєстрована 30.06.2022 + 30 к.д.).  З 31.07.2022 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		-          за актом №3 за лютий 2022 року на суму 3  625  662,29 грн. - 31.07.2022 (включно) (остаточна сума за актом 1  489  718,78 грн. з урахуванням передоплати - податкова накладна зареєстрована 01.07.2022 + 30 к.д.). З 01.08.2022 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		-          за актом  №1 за квітень 2022 року на суму 113  739,25 грн. - 28.05.2023 (включно) (податкова накладна зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.). З 29.05.2023  боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		-          за актом №2 за квітень 2022 року на суму 244  019,12 грн. 28.05.2023 (включно) (податкова накладна зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.). З 29.05.2023 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		-          за актом №3 за квітень 2022 року на суму 891  146,93 грн. 28.05.2023 (включно) (податкова накладна зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.). З 29.05.2023 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		-          за актом №4 за квітень 2022 року на суму 2  149  763,58 грн. 28.05.2023 (включно) (податкова накладна зареєстрована 28.04.2023 + 30 к.д.). З 29.05.2023 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
		        Судом за допомогою програми "IpLех" здійснено перерахунок 3% річних з урахуванням вірного визначення періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду нарахування та встановлено, що розмір 3% річних, який підлягає задоволенню становить 146  079,11 грн. нараховані: 
		-          за актом №1 за січень 2022 року на суму 233  454,80 грн. за період з 13.05.2022 по 20.09.2023 в розмірі 9  517,28 грн. 
		-          за актом №2 за лютий 2022 року на суму 1  572  911,49 грн. за період з 31.07.2022 по 20.09.2023 в розмірі 53  780,64 грн.;
		-          за актом №3 за лютий 2022 року на суму 1  489  718,78 грн. за період з 01.08.2022 по 20.09.2023 в розмірі 50  936,13 грн.;
		-          за актами №1, №2, №3, №4 за квітень 2022 року на суму 3  398  668,88 (113  739,25 грн. + 244  019,12 грн. + 891  146,93 грн. + 2  149  763,58 грн.) за період з 30.05.2023 по 20.09.2023 в розмірі 31  845,06 грн.
		     Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 126  427,95 грн. (272  507,06 грн. - 146  079,11 грн.) задоволенню не підлягають. 
		    Також, позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні у загальному розмірі 1  138  064,15 грн. нараховані за період з травня 2022 року по серпень 2023 року.
		      Судом за допомогою програми "IpLех" здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням вірного визначення періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду нарахування та встановлено, що розмір інфляційних, який підлягає задоволенню становить 338  486,94 грн. нарахований: 
		-          за актом №1 за січень 2022 року на суму 233  454,80 грн. за період з травня 2022 року  по серпень 2023 року  в розмірі 39  746,77 грн. 
		-          за актом №2 за лютий 2022 року на суму 1  572  911,49 грн. за період з серпня 2022 року  по серпень 2023 року в розмірі 153  427,55 грн.;
		-          за актом №3 за лютий 2022 року на суму 1  489  718,78 грн. за період з серпня 2022 року  по серпень 2023 року  в розмірі 145  312,62 грн.;
		-          за актами №1, №2, №3, №4 за квітень 2022 року на суму 3  398  668,88 (113  739,25 грн. + 244  019,12 грн. + 891  146,93 грн. + 2  149  763,58 грн.) за період з червня 2023 року по серпень 2023 року  в розмірі 0 грн.
		       Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 799  577,21 грн. (1  138  064,15 грн. - 338  486,94 грн.) задоволенню не підлягають. 
		 
		Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді 5%, суд зазначає наступне 
		 
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		          Стаття 549 Цивільного Кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		          Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		          Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
		          Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"  розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		          Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
		Відповідно до п.7.2 Договору, за прострочку оплати прийнятих робіт, генпідрядник за вимогою субпідрядника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючою в період за який сплачується пеня, від вартості прийнятих та не оплачених робіт за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від вартості неоплачених робіт. 
		Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 334  224,05 грн., що складає 5% від суми несплачених робіт (6  684  481,00 х 5%), розмір якої є обґрунтованим  відповідно до умов Договору.
		            Разом з тим суд зазначає наступне. 
		  Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
		Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
		Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
		Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки за приписами частини третя статті 551 ЦК України суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №  922/1716/20).
		Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені на 50% та стягнути з відповідача пеню у розмірі 167  112,03 грн. (334  224,05 грн. х 50%).
		Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
		У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. 
		Щодо обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), суд зазначає наступне.
		Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву посилається на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". 
		      Незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.
		        Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) та деталізовано в розділі 6 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент).
		        Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
		         Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
		       Таким чином, засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
		     Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
		       Відповідно до п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
		     Згідно п.п. 6.11.6. та 6.11.7. Регламенту, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і першим віце- президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На Сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) проставляється печатка ТПП України/регіональної ТПП на підпис першого віце-президента або віце-президента ТПП України/президента, першого віце-президента або віце-президента регіональної ТПП, який підписав такий Сертифікат.
		      Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а не шляхом розміщення на веб-сайті ТПП загального офіційного листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
		        Також, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не відповідає вимогам до оформлення сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин, оскільки в порушення п.6.11.6 та 6.11.7. Регламенту його не підписано першим віце-президентом ТПП або віце-президентом ТПП, а також відсутня печатка ТПП на підписах вказаних осіб.
		         Регламент затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5) і саме Президія ТПП має повноваження приймати рішення щодо спрощення процедури отримання сертифікату про форс-мажорні обставини та вносити зміни до Регламенту. Проте, як вбачається з листа ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, він оформлений не у вигляді рішення Президії ТПП, будь-яке посилання в листі на рішення Президії ТПП відсутнє.
		         Таким чином, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщений на веб-сайті ТПП, вищенаведеним нормам Закону і Регламенту не відповідає і не може вважатись сертифікатом про форс-мажорні обставини, виданим Торгово-промисловою палатою України відповідачу, і, як наслідок, доказом дії обставин непереборної сили
		        Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.
		      Пунктом 9.1 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності передбаченою Договором за повне або часткове порушення Договору, якщо доведе, що таке порушення сталось внаслідок обставин непереборної сили, при умові, що їх настання і продовження було підтверджено Регіональною Торгово-промисловою палатою України. 
		Згідно п.9.3 Договору, сторона що зазнала впливу обставин непереборної сили, зобов`язана не пізніше 5 днів з моменту їх настання письмово повідомити про це іншу сторону. Повідомлення має містити дані про настання і характер обставин непереборної сили та можливі їх наслідки. В разі не повідомлення або несвоєчасного повідомлення сторона втрачає право посилатися на такі обставини, які звільняють її від відповідальності за договором. 
		Відповідно до п.9.4 Договору, виконання сторонами зобов`язань за договором, що підпадають під дію обставин непереборної сили, буде призупинено на період дії зазначених обставин, за умови, що стороною були вжиті всі розумні заходи щодо належного виконання договору.
		У відповідності до п.9.5 Договору, якщо обставини непереборної сили тривають 30 днів поспіль, сторони зобов`язані в 10-ти денний термін обговорити і узгодити заходи, які необхідно прийняти щодо виконання ними своїх зобов`язань або припинити дію договору. 
		    В цьому випадку сторона, що зазнала впливу обставин непереборної сили, в підтвердження їх настання і терміну зобов`язана надати відповідний документ Торгово-промислової палати України, а також документи, що підтверджують свій намір своєчасно здійснити виконання договірних зобов`язань та інші документи, які можуть мати доказове значення.
		        Згідно з ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		       У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
		      За змістом ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
		     Як вже зазначалось вище відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини саме Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.
		        Водночас сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
		      Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
		        Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.
		        Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
		    Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
		       З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).
		Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі №            904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
		Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
		      Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.
		       Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
		         Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
		       Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (п. 33, 46, 50, 52 постанови КГС ВС від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
		        Відповідач, всупереч умовам п.9.3-9.5 Договору, не повідомив позивача протягом 5-ти днів про обставини непереборної сили з моменту їх виникнення, що позбавило відповідача права посилатись на сертифікат №4800-23-4391 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). 
		       З огляду на наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. 
		 
		         Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців, суд зазначає наступне.
		 
		       Відповідач у наданому відзиві просить суд відстрочити виконання рішення суду строком на шість місяців. В обґрунтування зазначає, що наразі на рахунку ТОВ «СЦ «Металург» недостатньо коштів для здійснення виплати ТОВ «РЕММАШРЕСУРС» заборгованості за виконані роботи за договором підряду № 8310Т1034 від 27.10.2021 у сумі 6 684 481,00 грн., в підтвердження чого посилається на виписки АТ «Райффайзен Банк», та ПАТ «БАНК ВОСТОК» по рахунку ТОВ «СЦ «Металург» станом на 24.10.2023 року. У підприємства виник податковий борг з податку на додану вартість в сумі 43 688 034,52 грн., та відповідно до ст.59 Податкового Кодексу України (ПКУ) підприємству сформовано податкову вимогу від 27.03.2023 року № 0000001-1300-3400, на підставі чого відповідно до ст. 89 р.II ПКУ, державною податковою службою України винесене рішення № 1367/6/34-00-13 від 27.03.2023 про опис майна ТОВ «СЦ «Металург» у податкову заставу. Крім того, на підставі неможливості виконання судових рішень (наказів) про стягнення з ТОВ «СЦ «Металург» заборгованості, за не виконані грошові зобов`язання по договорам перед контрагентами, на банківській рахунок ТОВ «СЦ «Металург» в АТ «Райффайзен Банк» накладений арешт грошових коштів на суму 5 456 923,73 грн. Також, Вищим Антикорупційним Судом по адміністративній справі № 991/265/23, за позовом Міністерства юстиції України до Міжнародної компанії публічне акціонерне товариство «Об`єднана компанія «РУСАЛ» де зазначена третя особа-6: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург», яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, винесено Рішення за пунктом 3 якого зазначено: « 3. Стягнути у дохід держави активи: 303) 100% статутного капіталу ТОВ «Сервісний центр «Металург».
		       Представник позивача у судовому засіданні 25.01.2024 заперечує проти відстрочення виконання рішення суду та просить відмовити у задоволенні клопотання. 
		        
		У відповідності  до   ст. 129-1 Конституції України  судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
		Відповідно до   ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
		Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України  «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
		Відповідно до частини 1  статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який увалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити його виконання, вжити заходів забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
		Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
		1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
		2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;
		3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
		Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
		Суд наголошує, що відстрочка за своєю суттю є відкладенням (перенесенням) виконання рішення на новий строк, який визначається судом, та не є підставою для звільнення від його виконання (від відповідальності за його невиконання).
		Зі змісту приписів норм ГПК України вбачається, що відстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
		Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його.
		Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
		Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
		Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
		Так, при вирішенні питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
		Із підстав, умов та меж надання відстрочки/розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки або розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
		У зв`язку з тим, що відстрочка або розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Для належного вирішення питання щодо надання відстрочки виконання судового рішення, суду необхідно з`ясувати чи наявні у справі докази, які б підтверджували добросовісну поведінку боржника і вжиття ним належних заходів для виконання рішення.
		Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст. 74 ГПК  України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Так, саме на відповідача в контексті наведених приписів покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав. Отже, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.
		Відповідач в обґрунтування підстав для відстрочення виконання судового рішення посилається на:
		- листи АТ "Райффайзен Банк" № 97-5-4/1541 від 17.10.2022 та № В6/19-2255 від 15.02.2023, в яких Банк, керуючись п. 15 постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022, повідомив ТОВ "Сервісний центр "Металург" про зупинення здійснення видаткових операцій Товариства;
		- податкову вимогу № 0000001-1300-3400 від 27.03.2023, відповідно до якої ТОВ "Сервісний центр "Металург" повідомлено про наявність податкової вимоги та розповсюдження права податкової застави на майно боржника в межах суми податкового боргу;
		          - рішення про опис майна ТОВ "Сервісний центр "Металург" у податкову заставу № 1367/6/34-00-13 від 27.03.2023;
		         - рішення Вищого Антикорупційного Суду від 16.02.2023 у справі №991/265/23 згідно якого стягнуто у дохід держави активи: 303) 100% статутного капіталу ТОВ «Сервісний центр «Металург».
		           Водночас, складне фінансове становище відповідача, відсутність достатніх коштів на його рахунку, наявність дебіторської заборгованості не є підставою для відстрочки виконання судового рішення.
		Інших доказів неможливості виконання рішення суду, які могли б бути розцінені, як підстави для відстрочення рішення суду заявником не надано.
		Суд, зазначає, що заявником не подано доказів щодо впевненої можливості виконання рішення суду за умови його відстрочення або доказів щодо термінів та шляхів отримання коштів для розрахунку із позивачем. Так, відповідач не навів будь-якого обґрунтування за рахунок яких саме надходжень він планує погашати борг за рішенням суду у даній справі.
		У даному аспекті суд зазначає, що відстрочка може надаватися при наявності дійсного бажання виконувати зобов`язання перед позивачем, але за наявності певних перешкод.
		Суд звертає увагу, що позивач наразі перебуває у складних економічних умовах, так само як і відповідач.
		Наведені відповідачем підстави для відстрочки виконання судового рішення, не є тими виключними обставинами, які унеможливлюють примусове виконання судового рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», та які дають підстави для відстрочки виконання судового рішення, яке не виконане.  
		За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (яка на підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України використовується судом як джерело права) відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), Справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 (заява № 18357/91) та інші).
		Виходячи з вищевикладеного, надавши оцінку дотримання принципу пропорційності, тобто встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав стягувача і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати кошти, приймаючи до уваги ступінь вини відповідача у виникненні спору, тривалість строку заборгованості, а також недоведеність відповідачем наявність конкретних обставин які суттєво ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду в цій справі, беручи до уваги відсутність згоди стягувача для надання відстрочки, правові підстави для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду відсутні.
		З врахуванням викладеного вище суд приходить до висновку про те, що наведені заявником обставини для відстрочки виконання рішення, не можуть розцінюватись як виняткові та беззаперечно не підтверджують неможливості виконання рішення суду.
		       Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду у даній справі.
		     У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		        Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		        Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		      Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		    За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		    Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
		    Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		       Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		   Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). 
		     Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
		     На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		        Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне. 
		 
		     Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у сумі 100  000,00 грн. 
		        Статтею 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		      Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
		      Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		      За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).
		     Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 ст.126 ГПК України).
		       Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).
		      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №         922/1964/21, зазначено, що частинами 1 та 2  статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"  встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		   З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру; погодинної оплати.
		     Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
		     Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1  статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"  як "форма винагороди адвоката", але в розумінні  Цивільного кодексу України  становить ціну такого договору.
		       Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
		       Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами  статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
		        Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
		   Відповідно до ст. 26 Закону  України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		      За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
		       Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
		       Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
		      Звертаючись з позовом до суду позивачем зазначено про те, що він поніс у зв`язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100  000,00 грн, які він просить стягнути з відповідача.
		     До позову позивачем долучено договір про надання правової допомоги №20 від 20.09.2023.
		      Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		       Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		        Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		      Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		   При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що 20.09.2023 між Адвокатом Скульським Сергієм Івановичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕММАШРЕСУРС» укладено Договір №20 про надання правової допомоги (далі - Договір №20), у відповідності до п.1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. 
		 Згідно п.4.1 Договору, розмір оплати праці адвоката по оформлення позову та супроводженню справи в суді за договором №8310Т1034 від 27.10.2021 укладеним з ТОВ «Сервісний центр «Металург» складає 100  000,00 грн. Вказана сума є твердою та фіксованою. Замовник зобов`язаний сплатити адвокатський гонорар у сумі 100  000,00 грн. на протязі 5 календарних днів з дня надходження стягнутої заборгованості на розрахунковий рахунок замовника. 
		     Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		      У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		      Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
		   Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
		     У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
		      Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
		      1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
		      2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
		     Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		        Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах  Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
		      За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
		         Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		        Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
		         Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		      Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
		       Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
		       Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		        Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
		      Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
		       Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
		       В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
		        1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
		         2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
		         3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
		         Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		       Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		        Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
		       Такі докази, відповідно до частини першої  статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		      Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою  статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		        Так, за наслідками розгляду спору в справі 915/1488/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммашресурс" задоволено частково, тому витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката  покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та становлять 89  000,00 грн. (100  000,00 грн. Х 0,89% (відсоток задоволених позовних вимог) =89 000,00 грн.). Разом з тим, з огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, констатує, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, а отже не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у розмірі 89  000,00 грн., у даній справі і обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 44  505,00 грн., які належить стягнути з відповідача, а в іншій частині вимог відмовити.
		          Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 191, 196, 197, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
		                                                                                              В И Р І Ш И В:
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" (вул. Набережна, 64, с.Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286, код ЄДРПОУ 32654880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммашресурс" (вул. Киргизька, 19, м. Харків, Харківська область, 61105, код ЄДРПОУ 40181642) борг у сумі 6  684  481,00 грн., інфляційні в розмірі 338  486,94 грн.,  штрафні санкції в розмірі 167  112,03 грн., 3% річних в розмірі 146  079,11 грн., судовий збір в розмірі 112  543,48 грн. та  витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 44  505,00 грн. 
		3. В решті позову відмовити. 
		 
		 Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		             Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254,  256-259 ГПК України.
		                                                   
		                                                 Повне рішення складено 05.02.2024.
		 
		          Суддя                                                                                                     Н.О. Семенчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...