Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/3711/23 : Окремі процесуальні питання; Виконання судових доручень іноземних судів.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2024. Зареєстровано: 08.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2024.

Номер судового провадження: 2-к/705/1/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		               
		                                                    Справа №705/3711/23
		                                                        2-к/705/1/24
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 лютого 2024 року         Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
		головуючого - судді                          Піньковського Р.В.
		при секретарі                                    Романовій О.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умані Черкаської області клопотання ОСОБА_1 про визнання та виконання рішень Окружного Суду міста Гданськ Республіки Польща на території України,  
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про визнання та виконання рішень Окружного Суду міста Гданськ Республіки Польща на території України, в обґрунтування зазначивши наступне. 
		На цей час Цивільна Судова Палата Окружного Суду в Гданську (Республіка Польща) розглядає справу за її позовом від 07.07.2020 до боржника про розірвання шлюбу (номер справи ІІ С 2050/20). Одне із останніх судових засідань у цій справі відбулося 03.03.2023. 
		В межах цієї справи суд виніс наступні рішення:
		- постанову від 09.04.2021 про забезпечення постійного місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею. Рішення набуло юридичної сили 02.05.2021. Номер легалізації документу 1487/22. Апостиль № 2369/2023;
		- постанову від 04.11.2021 про повне обмеження батьківських прав боржника над малолітніми дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто боржник може брати співучасть тільки у вирішенні питань, що стосуються релігії. Рішення суду набрало юридичної сили 16.12.2021. Номер легалізації документу 1486/22. Апостиль № 2367/2023;
		- постанову від 10.12.2021 про заборону виїзду малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі Польщі. Рішення суду набуло юридичної сили 30.12.2021. Номер легалізації документу 1488/22. Апостиль № 2366/2023;
		- постанову від 14.12.2021 про зобов`язання боржника до сплати аліментів на кожну дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по 750 злотих щомісяця. Рішення суду набуло юридичної сили 15.02.2022. Номер легалізації документу 1489/22. Апостиль № 2368/2023;
		- постанову від 27.05.2022 про те, що суд зобов`язує боржника передати малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері та скасовує п. 2 рішення від 09.04.2021. Також зобов`язує боржника, у разі невиконання рішення від 27.05.2022, до сплати 5 000,00 злотих на рахунок позивача, тобто на її, ОСОБА_1 . Рішення суду набуло юридичної сили 30.06.2022. Номер легалізації документу 210/23. Апостиль № 16318/2023. 
		Підсудність справи при поданні заяви про розірвання шлюбу в Польщі визначалася на підставі ст. 28 ЦПК, а також Закону України «Про міжнародне приватне право».
		На момент складання позову, а саме станом на 07.07.2020, їх родина проживала в Польщі з 2014 року. Центром життєвих інтересів та постійного проживання була Польща , а з 2015 року вони є податковими резидентами РП, та зазначає, що на момент складання позовної заяви вона мала на утриманні малолітніх дітей, які проживали з нею. 
		Відповідь боржника на її позов стала підставою для початку провадження справи в Гданському Окружному Суді, таким чином боржник підтвердив домовленість між ними про розгляд справи у Польщі ще літом 2020 року. 
		Зазначає, що боржнику було достеменно відомо про те, що у вищезазначеному Суді вже 3 роки відбувається засідання з приводу її позову про розірвання шлюбу, оскільки на електронну адресу боржника направлялися відповідні повідомлення, що підтверджується скріншотом екрану ноутбуку сторінки Окружного Суду в Гданську, де видно на яку саме адресу було направлено відповідні повідомлення. 
		Крім того, підтвердженням належного повідомлення боржника про розгляд справи, є протокол судового засідання, у якому зафіксовано, що боржник був повідомлений про розгляд справи, але в суд не з`явився. Також на поштову адресу боржника направлялися процесуальні листи і від нього був направлений лист від 03.11.2021 до суду. 
		На сьогоднішній день малолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі положень Гаазької Конвенції вважаються викраденими.
		25.08.2021 без її відома та згоди, коли вже рішення Окружного Суду в Гданську від 09.04.2021 про визначення постійного місця проживання малолітніх з нею набуло юридичної сили, боржник вивіз дітей з їхнього постійного місця проживання, тобто з Польщі до України, що суперечить, на думку заявника, нормам Гаазької Конвенції про викрадення дітей. 
		Діти постійно з 2014 року проживали в Польщі, що підтверджується довідками зі шкіл, де вони навчалися та довідкою мера міста, у якому діти проживали. Рішення Окружного Суду м. Гданська від 09.04.2021 про забезпечення постійного місця проживання дітей з матір`ю набрало юридичної сили 01.05.2021, а дітей боржник викрав 25.08.2021. Всі рішення суду боржник не виконує і порушує право на опіку. 
		У зв`язку з тим, що розгляд такої самої справи між тими самими сторонами та про той самий предмет не може розглядатися одночасно в двох судах, тому вона вимушена була відізвати свою заяву до Міністерства юстиції Польщі та України про повернення дітей на підставі положень Гаазької Конвенції, так як на той час справа про визначення постійного місця проживання дітей розглядалася в Окружному Суді і Гданську. 
		Звертає увагу суду на те, що питання з визначенням постійного місця проживання дітей вирішене Окружним Судом в Гданську, ще в квітні 2021 року. Порушення прав опіки і викрадення дітей боржником, тобто особою, яка є повністю обмеженою в батьківських правах, є встановленим і незаперечним. 
		Вона неодноразово намагалася забрати дітей у боржника на підставі виданих рішень Окружного Суду в Гданську, але постійно наштовхувалася на його міцну агресію. Про те, що вона не може забрати дітей додому вона склала дві заяви до поліції в м. Умань. 
		Добровільно виконати рішення Окружного Суду м. Гданська боржник не хоче, постійно їй погрожує, тому вона вимушена звертатися до суду з клопотанням про визнання та виконання рішень іноземного суду. 
		Позивач вказує на те, що вводячи в оману Уманський міськрайонний суд Черкаської області та приховуючи існуючі вищезазначені рішення іноземного суду, боржник подав до Уманського міськрайонного суду Черкаської області заяву про стягнення з неї аліментів на малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на що Уманський міськрайонний суд Черкаської області видав наказ від 17.02.2023 справа № 2-н/705/37/23, № 705/697/23, про стягнення з неї аліментів. На її заяву від 23.02.2023 про скасування цього наказу суд повернув її заяву без розгляду. 
		Наголошує суду, що вона не має місця реєстрації в Україні, і не проживає на території України, тому просить всю кореспонденцію направляти на адресу: АДРЕСА_1 або на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		Просить суд визнати на території України рішення Окружного Суду в м. Гданськ Республіки Польща, а саме: від 09.04.2021; 04.11.2021; 10.12.2021; 14.12.2021 та 27.05.2022. 
		Надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення Окружного Суду в м. Гданськ Республіки Польща, а саме від 09.04.2021; 04.11.2021 та 27.05.2022.
		Стягнути з боржника на її користь оплату судового збору, а також витрачені кошти на переклад та нотаріальне посвідчення документів в сумі 527,60 злотих. 
		Від відповідача ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виконання рішень іноземного суду на території України, в обґрунтування зазначивши наступне. 
		На його думку поняття «стягувач» і «боржник» у вказаному випадку не відповідають дійсності. 
		Крім того, зазначає про те, що справа № ІІс\2050/20 не розглядається, оскільки завершена ще в кінці 2022 року. 
		Постанова Гданського суду від 09.04.2021 про тимчасове забезпечення місця перебування дітей разом з матір`ю, але діти категорично відмовляються залишатися щ матір`ю. 
		Постановою Гданського суду від 09.11.2021, він був позбавлений батьківських прав та, водночас, позбавлений прав на захист своїх інтересів в м. Гданськ, Польща. Всі засідання відбувалися без його присутності та без виклику фігурантів справи. Про вказану постанову він дізнався від стягувача перед початком російської агресії в Україні. 
		Постанова Гданського суду від 10.12.2021 на нього і його дітей не може бути поширена, оскільки діти пересікли кордон у легальний спосіб, у супроводі одного з батьків. При цьому, згідно з правилами перетину кордонів громадянами України, неповнолітні діти можуть перетнути кордон у супроводі одного із батьків або родичів лише зі згоди другого з батьків. Усе це стосується і процедури повернення дітей в Україну. При цьому, наголошує, що діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянами України. 
		Постановою Гданського суду він повинен був передати дітей стягувачу і цю постанову виконав в повному обсязі, взявши дітей та їх речі, але діти в категоричній формі відмовилися йти до своєї матері, пояснюючи, що вони не підуть до людини, яка над ними знущалася та обзивала їх нецензурними словами. 
		Як пише стягувач, посилаючись на ч. 1 ст. 462 ЦПК України, про правові відносини та виконання рішень іноземних держав. У цій ситуації суд держави Україна повинен ретельно вивчити та дослідити матеріали самої справи, де суттю самої справи є діти - громадяни України. У відповідності до вимог Закону України «Про міжнародне право», якщо особа є громадянином двох і більше держав, її особистим правом вважається право тієї держави, з якою вона має найбільш тісний зв`язок. Зауважує, що громадянкою Польщі стягувач стала з 2019 року і до цього часу вона постійно мешкала в Україні. На його думку, стягувач просто боїться українського судочинства та свого приїзду в Україну, оскільки вона обікрала та вигнала своїх дітей з дому, довела його батька до смерті, зраджувала його і за все це необхідно відповідати. 
		Також вказує на те, що стягувач пише, що на момент складання позовної заяви до суду в м. Гданськ, вона мала на утриманні дітей, що проживали з нею, але вона не зазначила про те, що у той час з ними проживав і він, сплачуючи податки до системи охорони здоров`я в Польщі за своїх дітей, забезпечуючи та утримуючи не тільки дітей, а і її саму, яка була безробітна.
		Наголошує, що у відповідності до вимог Конституції України - в Україні можливе лише єдине громадянство, тому незрозумілим є посилання на те, що стягувач себе називає громадянкою Польщі, а надає паспорт громадянина України. 
		Він є українцем і його польській паспорт є забороненим. 
		Крім того, КЦС ВС України у своїй практиці наголошує на тому, що однією із необхідних передумов для визнання і виконання рішень суду іноземної держави є надання стороні можливості захисту своїх прав при розгляді справи по суті, що передбачає, зокрема, отримання виклику в судове засідання своєчасно і належним чином. Звертає увагу суду, що він був мобілізованим, а до того часу був у списках ТРО України в м. Умань, тому незрозуміло про які засідання у м. Гданську може йти мова. Всередині 2022 року він повідомив суд у місті Гданську і цей же суд завісив справу, не продовжуючи її розгляд. Тобто стягувач свідомо пише неправдиву інформацію про судові засідання у Польщі.
		Вказує, що будучи мобілізованим він не мав інтернет-зв`язку, а тому не міг спілкуватися з судом у Польщі. 
		Беручи інтереси дітей та вимоги чинного законодавства, місце проживання дитини, якій виповнилося 14 років визначається нею самою. Роз`єднувати братів та сестер не можна. Діти виявили бажання проживати з ним. Комісія з питань прав дітей вважає, що доцільним є проживання дітей з батьком, з урахуванням бажання самих дітей. Сама ОСОБА_1 писала заяву у нотаріуса, у якій зазначала про те, що діти мають бути повернуті в Україну. 
		Просить також врахувати, що він звертався до поліції із заявами щодо невиконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, про те, що вона вигнала дітей із дома. Діти станом на 04.10.2021 знову ж таки відмовилися навіть спілкуватися з матір`ю.
		З сином була проведена психологічна діагностика після його тривалого спілкування з матір`ю та зроблено висновки про те, що протягом шести місяців мати здійснювала психологічну травлю їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, обзивала та ображала його, била та завдавала моральних страждань. Стан здоров`я дітей за час перебування з так званою «матір`ю» значно погіршився. При цьому, слід взяти до уваги і вимоги Конвенції, згідно якої щодо визначення місця проживання дітей, слід перш за все брати до уваги саме права дітей, їх позицію щодо вибору місця проживання, умови проживання дітей тощо. 
		Загалом, враховуючи вище вказані факти, а також те, що громадянка України, укриваючи своє подвійне громадянство, за період з 16.03.2021 не займалася опікою над дітьми, уникаючи з ними контакту, не бажає виділяти на їх утримання коштів, оскаржує судовий наказ на мізерні аліменти, тим самим намагаючись уникнути відповідальності про обов`язкове утримання дітей, зважаючи на бажання дітей, просить відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо примусового виконання рішень іноземного суду на території України. 
		Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, попередньо подала письмову заяву, у якій просить суд розгляд її клопотання проводити без її участі, вимоги клопотання підтримує та просить суд його задовольнити. Вважає, що докази, надані нею до клопотання, достовірно підтверджують необхідність задоволення такого клопотання. Крім того, просить врахувати, що батько дітей ОСОБА_1 був засуджений судом у Польщі за фізичне та психологічне знущання над нею, що також є підтвердженням необхідності виконання рішень Польського суду на території України, які прийняті в інтересах дітей. Просить суд клопотання задовольнити в повному обсязі. 
		ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому порядку, про причини неявки суд не повідомляв. 
		У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України судове засідання проводилося без технічної фіксації.
		Суд, врахувавши позицію сторін, вивчивши матеріали клопотання, суд прийшов до наступного висновку.
		Відповідно до статті 53 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, проходження процедури визнання та виконання рішення іноземного суду на території України відносяться до компетенції суду.
		Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ст.462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
		Згідно ч.1 ст.465 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
		Статтею 468 ЦПК України передбачені підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
		1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
		2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
		3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
		4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
		5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
		6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
		7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
		8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
		9) в інших випадках, встановлених законами України.
		Відповідно до ст. 471 ЦПК України, рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
		Порядок визнання в Україні іноземних судових рішень, що не підлягають примусовому виконанню, регулюються ЦПК України.
		За приписом ст. 472 ЦПК України, клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
		До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні; 3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, даних у п. 17 Постанови Пленуму від 24.12.1999 № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», не потребують виконання рішення про: визнання прав; оголошення банкрутом; визнання недійсними певних актів; визнання, оспорення батьківства; позбавлення батьківських прав; розірвання шлюбу; встановлення фактів, що мають юридичне значення: усиновлення; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
		Судом установлено, що згідно нотаріально засвідченого перекладу постановою Окружного суду в Гданську Республіка Польща від 09.04.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу (номер справи ІІ С 2050/20), постановлено: 1. Надати позивачу забезпечення шляхом визначення біля неї на час тривання провадження по справі місця перебування неповнолітніх дітей сторін - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		2. Врегулювати в ході забезпечення контакти відповідача з неповнолітніми дітьми, про яких йдеться в пункті 1, встановивши, що такі контакти відбуватимуться щосуботи з 11.00 до 13.00 годин. Але вказаний пункт скасовано судом 27.05.2022. 
		Постановою Окружного суду в Гданську Республіка Польща від 04.11.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу (номер справи ІІ С 2050/20), постановлено: з відомства надати забезпечення на час тривання процесу шляхом обмеження батьківських прав відповідача ОСОБА_9 до можливості спільного визначення вибору релігії неповнолітніх дітей сторін: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Постановою Окружного суду в Гданську Республіка Польща від 10.12.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу (номер справи ІІ С 2050/20), постановлено: надати позивачу забезпечення шляхом заборони вивезення неповнолітніх дітей сторін - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі Республіки Польща.
		Постановою Окружного суду в Гданську Республіка Польща від 14.12.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу (номер справи ІІ С 2050/20), постановлено: відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зміну постанови про надання забезпечення від 09.04.2021. Надати позивачу забезпечення шляхом зобов`язання відповідача сплачувати впродовж тривання провадження по цій справі аліменти на утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі по 750 злотих на місяць на кожного з них, тобто разом 1500 злотих, які необхідно сплачувати на руки позивачу до 10 числа кожного місяця, разом із встановленими законом відсотками у разі затримки сплати будь-якої частини. В решті клопотань позивача та відповідача відмовити. 
		Постановою Окружного суду в Гданську Республіка Польща від 27.05.2022 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу (номер справи ІІ С 2050/20), постановлено: зобов`язати відповідача передати позивачу неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в іншому випадку стягнути на користь позивачки згідно зі ст. 756 2 § 1 Цивільно-процесуального кодексу суму 5000 злотих. Скасувати пункт 2 рішення про надання забезпечення від 9 квітня 2021 року. 
		До матеріалів справи заявником долучено документи польською мовою, в тому числі і скріншоти з екрану комп`ютеру, з перекладом на українську мову, згідно яких засідання по цивільній справі ІІ С 2050/20 в Окружному суді в м. Гданськ відбулося 03.03.2023 о 10.00 год. 14.12.2022 прийнято постанову у справі та зазначено: календар нерозглянутих справ, дата: 05.12.2022, «з метою надіслання відповідача посилання для приєднання ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також зазначено поле «назва документу:» але інформації який саме документ надсилається, переклад не містить. Крім того, до матеріалів клопотання додано переклад вищезазначених постанов прийнятих у справі, свідоцтва про надання польського громадянства ОСОБА_1 ; свідоцтва про надання польського громадянства ОСОБА_9 разом з дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виклик у судове засідання у справі ІІ С 2050/20/CW про слухання 9 грудня 2020 року на ім`я пані ОСОБА_1 ; протоколу судового засідання від 11.04.2021 (із якого незрозуміло протокол засідання саме у якій справі перекладено, документ лише датований та вказано час проведення засідання); зобов`язання Окружного суду у Гданську, у справі ІІ С 2050/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу, направлене на ім`я ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , про те, що суд зобов`язує ОСОБА_9 подати протягом місяця копії процесуальних листів з перекладом; підтвердження ОСОБА_1 від 25.08.2021 про викрадення дітей; довідка навчального закладу учениці ОСОБА_2 , згідно якої остання 01.09.2021 не була присутня на урочистості початку навчального року; довідка навчального закладу ученика ОСОБА_3 , згідно якої останній 01.09.2021 не був присутній на урочистості початку навчального року; довідки про місце реєстрації дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в АДРЕСА_3 , з датою прописки 2017-05-18 та вироку від 08.11.2022 відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . 
		Таким чином, згідно наданих заявником перекладів документів, зрозуміло, що дійсно в Окружному Суді м. Гданська Республіка Польща перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу, в межах якої приймалися ряд рішень в порядку забезпечення позову. Інформації про те, що вказані рішення направлялися відповідачу ОСОБА_9 матеріали клопотання ОСОБА_1 не містять. Також відсутня інформація, яка б підтверджувала, що ОСОБА_9 у будь-який спосіб був повідомлений про розгляд справи, про дати судових засідань тощо. Оскільки єдиний документ направлений за місцем проживання відповідача ОСОБА_9 це письмове зобов`язання останнього щодо необхідності надати суду пакет документів, в тому числі з перекладом на польську мову. 
		Таким чином, додані заявником письмові докази позбавляють суд можливості встановити, чи був відповідач ОСОБА_9 належним чином повідомлений про дату та час судових засідань, чи отримував він копії рішень Окружного суду м. Гданськ Республіка Польща про забезпечення позову, чи наявне остаточне рішення по вказаній справі та чи набрало воно законної сили.
		Окрім того, як вбачається із змісту постанов Окружного суду у Гданську номер справи ІІ С 2050/20 та вироку районного суду Гданськ-Південь у Гданську ІІ Кримінальне відділення номер справи ІІ К 1410/21, такі рішення прийняті за відсутності ОСОБА_9 , а тому до клопотання має бути додано документ, який засвідчує, що боржник ОСОБА_9 , стосовно якого судом постановлено ряд рішень, був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» № 12 від 24.12.1999, виклик у судове засідання може підтверджуватись оригіналом або засвідченою копією документа, за допомогою якого мав здійснюватися виклик згідно з міжнародним договором або законодавством держави, де розглядалася справа.
		Відповідно до ст. 81 ЗУ «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
		Згідно зі ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Порядок визнання та примусового виконання в Україні судових рішень (в тому числі, ухвалених судами Республіка Польща) врегульовано нормами ЗУ «Про міжнародне приватне право», Цивільного процесуального кодексу України, Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах.
		Відповідно до ст. 50 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, рішення, зазначені в статті 49, підлягають визнанню і виконанню на території іншої Договірної Сторони, якщо: 1) згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов`язань, також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню; 2) суд, який виніс рішення, був компетентним на підставі цього Договору, а в випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не прийняла участі в розгляді справи, отримала виклик в судове засідання своєчасно і належним чином; 4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа в суді тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане і виконане; 6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з цим Договором, а у випадку відсутності такого врегулювання у Договорі на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
		Згідно ч. 1 ст. 463 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
		Відповідно до статті 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-VI, заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах. У визнанні, однак, може бути відмовлено: a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II; b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання; c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою; d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини; e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання; f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33. 
		Разом з цим суд також враховує положення статей 13 та 17 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, відповідно до яких судовий або адміністративний орган може відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. 
		Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
		Сам факт винесення рішення про піклування або про визнання цього рішення в запитуваній державі не є підставою для відмови в поверненні дитини відповідно до цієї Конвенції, але судові або адміністративні органи запитуваної держави можуть брати до уваги аргументацію такого рішення під час застосування цієї Конвенції.
		Пунктом 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що цей закон застосовується до питань визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
		Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
		За положенням ч.1 ст.66 зазначеного закону права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
		За приписами ч.1 ст.67 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.
		Відповідно до положень ст.67-1 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним відповідно до частини першої статті 67 цього Закону, зобов`язання щодо утримання між батьками і дітьми регулюються правом держави суду.
		Якщо особа, яка має право на утримання, звернулася з вимогою про утримання до суду в державі, в якій особа, яка зобов`язана надати утримання, має місце проживання, зобов`язання щодо утримання між батьками і дітьми визначаються правом держави суду. Однак якщо одержати утримання відповідно до зазначеного права неможливо, застосовується право, передбачене частиною першою статті 67 цього Закону.
		Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним відповідно до частин першої та другої цієї статті, зобов`язання щодо утримання між батьками і дітьми регулюються правом їхнього спільного особистого закону, якщо такий існує.
		Згідно ч.2 та ч.3 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
		Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. 
		Також суд враховує, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів на дитину на користь одного з батьків є факт проживання з ним самої дитини, на утримання якої і стягуються аліменти. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19. 
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянами України за народженням.
		Згідно рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Уманської міської ради від 16.05.2023, у зв`язку із заявою ОСОБА_9 , щодо визначення місця проживання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним встановлено, що діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_2 , разом з батьком ОСОБА_9 та бабусею ОСОБА_4 . 
		Мати дітей ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 . 
		Батько дітей ОСОБА_1 наполягає на тому, щоб було визначено місце проживання дітей разом із ним, так як діти проживають з ним, він займається їх вихованням, утриманням, навчанням, оздоровленням. 
		Діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснили, що вони хочуть проживати з батьком ОСОБА_1 .
		Мати дітей ОСОБА_1 , заперечує проти проживання дітей з батьком, наполягає на тому, щоб діти проживали з нею відповідно до рішення Окружного Суду в м. Гданськ. 
		Враховуючи пояснення ОСОБА_1 , дітей та його дружини ОСОБА_1 , членами комісії з питань захисту прав дитини було звернено увагу на виконання вимог законодавства України щодо захисту прав та інтересів дітей. ОСОБА_1 роз`яснено Конституцію України, Сімейний кодекс України, а також звернено увагу на виконання вимоги Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка ратифікована Україною та є обов`язковою до виконання. Конвенція створює процедуру для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують, до країни постійного місця проживання.
		Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, та проживала в Договірній державі безпосередньо перед протиправним вивезенням за кордон. Рішення про повернення дитини, або відмову у поверненні, приймає суд або компетентний орган тієї Договірної держави, в якій дитина знаходиться внаслідок вивезення. В Україні таке рішення приймається судом. Підстави для відмови у поверненні визначені безпосередньо Конвенцією, проте їх перелік невеликий. Суд може відмовити у поверненні, якщо минуло більше одного року з дати незаконного вивезення; дитина вже прижилася у своєму новому середовищі; заявник фактично не здійснював права піклування стосовно дитини, або дав згоду на вивезення дитини і проживання, або пізніше дав мовчазну згоду; існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, створить для дитини нетерпиму обстановку; виявлено, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. 
		Суд бере до уваги, що станом на час звернення стягувача до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду щодо стягнення аліментів на час розгляду Окружним Судом у м. Гданську Республіка Польща справи про розірвання шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , визначення місця проживання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 , також на час тривання провадження у справі про розірвання шлюбу, заборони вивезення неповнолітніх дітей за межі Республіка Польща та зобов`язання передати дітей позивачу, а у разі невиконання такої вимоги сплатити на користь позивача певні кошти, діти сторін: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають вік відповідно повних 14 та 13 років відповідно. Згідно наданих ОСОБА_9 письмових доказів, ОСОБА_2 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою про позбавлення батьківських прав її матері ОСОБА_1 відносно неї, яка зареєстрована в Уманському міськрайонному суді 30.10.2023, а також ОСОБА_3 подав заяву, датовану також 30.10.2023, до суду, у якій зазначив, що хоче проживати разом з батьком ОСОБА_9 . 
		Відповідно до ст. ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини; держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.       
		У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
		Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. При цьому, будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
		Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (стаття 464 Цивільного процесуального кодексу України).
		Частиною 3 статті 466 Цивільного процесуального кодексу України визначено, якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
		1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
		2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
		3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи;
		4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
		5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
		6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
		Статтею 25 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23.11.2007, визначено перелік документів, які подаються до заяви про визнання та виконання заяви, зокрема, повний текст рішення (пункт а) та, якщо відповідач не з`явився та не був представлений у провадженні в державі походження, документ або документи, які засвідчують, залежно від обставин, що відповідач був належним чином повідомлений про провадження та мав можливість бути заслуханим, або що відповідач був належним чином повідомлений про рішення та мав можливість оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону (пункт с).
		Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 25 вищенаведеної Конвенції, договірна держава може зазначити, що до заяви повинна додаватися повна копія рішення, засвідчена компетентним органом у державі походження.
		Слід зауважити, що копія рішення суду може бути засвідчена лише судом, який його ухвалив, або компетентним органом у державі походження.
		Як вбачається зі змісту постанов Окружного Суду у м. Гданську ІІ Відділ з цивільних сімейних питань справа № ІІ С 2050/20, будь-які відомості про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи та участь ОСОБА_9 у судовому провадженні про розірвання шлюбу відсутні.
		За наведених обставин, суд позбавлений можливості встановити, що ОСОБА_9 було відомо про день, час розгляду справи Окружним судом в Гданську Республіки Польща в судовому провадженні № ІІ C 2050/20, оскільки він не брав участі в судовому процесі при винесенні постанов від 09.04.2021, 04.11.2021, 10.12.2021, 14.12.2021 та 27.05.2022.
		Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги: вимога «змагальності» процесу відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26.05.1988 року, заява № 10563/83, пп. 24-33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства, 16.12.1999 року, заяви № 24724/94 та № 24888/94, пп. 83-89).
		Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Каралевічус проти Литви (Karaleviиius v. Lithuania), 06.06.2002 року, заява № 53254/99). За приписами п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» № 12 від 24.12.1999, відповідно до міжнародних договорів України суд відмовляє у задоволенні клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду у випадках, коли, зокрема: відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик у суд.
		До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 461/8156/17, в якому зазначив, що при розгляді справи щодо визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародної угоди, визначальним є документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесено рішення і яка не брала участі у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином.
		Доказів того, що ОСОБА_9 своєчасно і належним чином вручено виклик у судові засідання, за наслідками яких Окружним судом у м.Гданськ Республіки Польща було прийнято ряд рішень від 09.04.2021, 04.11.2021, 10.12.2021, 14.12.2021 та 27.05.2022 в справі № ІІ C 2050/20, заявником суду не надано. Також заявником не надано інформації про остаточне рішення у вищевказаній справі.
		За наведених обставин, суд приходить до висновку, що боржник був позбавлений можливості взяти участь в судовому процесі через те, що його не було належним чином та вчасно повідомлено про розгляд справи, що вказує на наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішень іноземного суду
		Корім того, вирішуючи питання при визнання та виконання рішень Окружного Суду міста Гданськ Республіки Польща зокрема постанови від 09.04.2021 про забезпечення постійного місця проживання малолітніх дітей зі стягувачем, постанови від 04.11.2021 про повне обмеження батьківських прав боржника над малолітніми дітьми, постанови від 14.12.2021 про надання позивачу забезпечення шляхом зобов`язання відповідача сплачувати впродовж тривання провадження по цій справі аліменти на утримання дітей та постанови від 27.05.2022 про зобов`язання боржника передати малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері - ОСОБА_1 , суд враховує положення національного законодавства, що регулює сімейні правовідносини, а тому приходить до висновку, що надання дозволу на примусове виконання цих рішень явно суперечить публічному порядку, тобто законодавчим нормам законодавства України, які регулюють правовідносини між сторонами, з урахуванням найвищих інтересів дитини, не буде сприяти найкращим інтересам дітей та порушуватиме визначені законодавством права батька на виховання дитини та не забезпечить розвитку дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
		На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про міжнародне приватне право», ст. ст. 2, 12, 13, 258-261, 353, 354, 462, 467-469 ЦПК України, суд -
		У Х В А Л И В:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання та виконання рішень Окружного Суду міста Гданськ Республіки Польща на території України - відмовити. 
		Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення.
		Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 
		Повне судове рішення складене 06.02.2024.
		 
		 
		 
		       Суддя Р. В. Піньковський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...