Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/3598/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: 16.02.2024. Зареєстровано: 16.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.
Дата набрання законної сили: 16.01.2024
Номер судового провадження: 11-кп/807/511/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023101110000416

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Дата документу 16.01.2024 Справа № 331/3598/23
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний №331/3598/23         Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1 
		Провадження №11-кп/807/511/24     Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2 
		Категорія ст.199 КПК України
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 січня 2024 року                 місто Запоріжжя
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
		головуючого ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		при секретарі ОСОБА_5 ,
		розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22 грудня 2023 року щодо 
		ОСОБА_6 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який працює на посаді начальника конструкторського бюро ПрАТ «Мотор Січ», одружений, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, 
		 
		за участюпрокурора ОСОБА_7  - в режимі відеоконференції EASYCON,
		захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції EASYCON,
		обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
		 
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22 грудня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на два місяці, без права внесення застави, а саме до 20 лютого 2024 року включно. 
		Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого. 
		В апеляційній захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 та змінити останньому запобіжний захід на більш м`який або визначити розмір застави. 
		В обґрунтування своєї скарги зазначає про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. 
		Наголошує на тому, що суд першої інстанції не проаналізував належним чином підстави для зміни запобіжного заходу.
		Також, захисник звертає увагу на те, що суд не надав належної оцінки обставинам, передбаченим ст.178 КПК України. 
		Сторона захисту посилається на наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків, постійного місця роботи, родини в м.Запоріжжя та дитини - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні. Також ОСОБА_6 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався.
		Окрім цього, зауважує, що суд не врахував і надані докази, які характеризують ОСОБА_6 , в т.ч. його медичні документи. 
		Зазначає, що суд не розглянув можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю здатен цілком забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків.
		Крім того, вказує, що суд необґрунтовано не визначив розмір застави.
		Також, суд безпідставно порушив право на захист обвинуваченого ОСОБА_6 та перешкодив законній діяльності захисника ОСОБА_8 , не підключивши його до судового засідання в режимі відеоконференції, якої він очікував в Ірпінському міському суді Київської області.
		 
		Згідно з ухвалою суду, у провадженні Жовтневого районного суду м.Запоріжжя перебуваєкримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза №22023101110000416 від 17 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
		Обвинуваченому ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого продовжений ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 13 листопада 2023 року до 11 січня 2024 року. 
		Відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.
		У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, клопотання обґрунтоване тим, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії особливо тяжких, усвідомлюючи невідворотність покарання, останній може переховуватись від суду також і на території тимчасово не підконтрольній Україні. Крім того, вказаний ризик підтверджується тим фактом, що після вчинення злочину обвинувачений виконав всі необхідні дії, направлені на приховування слідів кримінального правопорушення. Також, існує ризик щодо можливого впливу на свідка, оскільки обвинувачений особисто знайомий із нею та існує вірогідність здійснення впливу на вказану особу з метою зміни показань на свою користь. Прокурор посилається на наявність ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки, обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення іншими особами виділені в окреме провадження. Також посилається на наявність ризику повторного вчинення кримінального правопорушення чи продовження здійснення дій, викладених у обвинувальному акті.
		Захисник-адвокат ОСОБА_10 проти клопотання прокурора заперечував, вважає, що прокурором не доведені ризики, які зі спливом часу зменшуються, тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину не може бути єдиною підставою для продовження строку тримання під вартою, просив відмовити в задоволенні клопотання.
		Захисник-адвокат ОСОБА_11 проти задоволення клопотання прокурора заперечував.
		Обвинувачений ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, пояснив, що ризики відсутні, всі докази по справі зібрані, тому він не може на них впливати, його рідні проживають у місті Запоріжжі, в СІЗО оперативні співробітники пропонують обмін, на який він не піде, ухилятися від суду, або тікати він не збирається.
		 
		Заслухавши доповідьсудді;думку обвинуваченого ОСОБА_6 ,його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтриманняапеляційної скарги;прокурора,яка заперечувалапроти задоволенняапеляційної скарги;перевіривши матеріаликримінального провадженнята обговорившидоводи,викладені вапеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав. 
		 
		Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
		Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
		Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
		Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством, а доводи сторони захисту про протилежне є непереконливими.
		Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисників, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
		Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке є особливо тяжким злочином.
		Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
		Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
		Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні; ризик перешкоджання провадженню іншим чином; ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або його продовження - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який хоч і має певні соціальні зв`язки та місце мешкання, проте, наразі ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану, за що передбачено суворе покарання у виді позбавленням волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна. Крім того, розгляд даного кримінального провадження по суті ще не завершений, всі докази судом першої інстанції не досліджені, в тому числі на час розгляду клопотання не була допитана свідок, яка є дружиною обвинуваченого, та яка згідно з обвинувальним актом, була використана для вчинення злочинних дій, окрім того, на території України продовжуються військові дії та збройна агресія рф, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
		Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
		Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
		Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
		З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_12 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
		Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_8 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту та обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
		Посилання сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
		На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
		Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що суд першої інстанції не розглянув можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , є необґрунтованими та суперечать змісту оскаржуваної ухвали.
		В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
		Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
		Зокрема,суд,продовжуючи строктримання підвартою обвинуваченого ОСОБА_6 ,обґрунтовано невизначив розмірзастави зазначившипри цьому, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто, тільки тримання під вартою.
		Частиною 4 ст.183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
		Всі підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України судом першої інстанції враховані, що відображено в самій ухвалі.
		З вищевказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , а також те, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановлених ризиків.
		На думку колегії суддів, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінуються, встановленим ризикам.
		Обставини, на які, посилається сторона захисту, а саме: наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків, постійного місця роботи, родини в м.Запоріжжя, дитини на утриманні, та те, що обвинувачений раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
		Порушення процесуальних прав обвинуваченого ОСОБА_6 під час розгляду клопотання, в т.ч. і права на захист, з боку суду першої інстанції не убачається, а доводи сторони захисту про протилежне нічим не підтверджені.
		Зокрема, при розгляді клопотання брали участь захисники - адвокати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також сам обвинувачений, які заперечували проти задоволення клопотання та навели свої аргументи.
		Питання, яке порушує захисник - адвокат ОСОБА_8 перед апеляційним судом, щодо вжиття заходів з приводу перешкоджання з боку суду першої інстанції (за твердженням апелянта) його діяльності як захисника, виходить за межі предмету апеляційного розгляду та повноважень суду апеляційної інстанції. 
		Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать матеріалам провадження і змісту цієї ухвали.
		Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
		 
		Разом з тим, щодо визначеного судом першої інстанції строку дії оскаржуваної ухвали, колегія суддів звертає увагу на таке.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
		Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив строк дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого до 20 лютого 2024 року включно, що перевищує шістдесят днів.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України, встановивши і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , продовжений до 19 лютого 2024 року включно.
		В подальшому питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.
		 
		Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		апеляційну скаргузахисника обвинуваченого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22 грудня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на два місяці, без права внесення застави, а саме до 20 лютого 2024 року включно, змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 19 лютого 2024 року включно.
		У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...