Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/27188/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 26.02.2024. Зареєстровано: 27.02.2024. Оприлюднено: 28.02.2024.
Дата набрання законної сили: 26.02.2024
Номер судового провадження: 854/13123/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		------------------------
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		26 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27188/23
		Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
		повний текст судового рішення
		складено 06.12.2023, м. Одеса
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого           судді                     -            Джабурія О.В.
		суддів                                          -            Вербицької Н.В.
		-            Кравченко К.В.
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_8 ) про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії, -
		 
		ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА
		НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
		 
		05.10.2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
		- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_9) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі до абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини ОСОБА_1 ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_8 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Не бажаючи проходити службу у подальшому, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення, надавши документи, які підтверджують, що мати дружини потребує постійного догляду, проте, у звільненні йому було відмовлено, оскільки заявником не було надано доказів, які підтверджують відсутність інших осіб, що можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини.
		24.10.2023 року до суду надійшов (вх.№ ЕС/12904/23) відзив військової частини НОМЕР_1 , у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що позивачем не наведено доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини, а відтак, відмова у звільненні ОСОБА_1 є правомірною.
		31.10.2023 року на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив (вх.ЕП/43374/23) представника позивача - адвоката Максимович С.М.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року відповідь на відзив №ЕП/43374/23 від 31.10.2023 року поданий представником позивача - адвокатом Максимович С.М. - повернути позивачу.
		Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_8 ) про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії - відмовлено.
		На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_9, код ЄДРПОУ НОМЕР_5) задовольнити повністю: визнати відмову у звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з військової служби у запас на підставі до абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи протиправною та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_8 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5) звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з військової служби у запас на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи. Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на невірному тлумаченні норм закону, що регулюють спірні правовідносини, також, на думку апелянта, він відповідає вичерпному переліку умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому, як вважає апелянт, є всі підстави для скасування рішення.
		27.12.2023 року (вхід.№32530) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ІНФОРМАЦІЯ_9) ОСОБА_10 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023- без змін. 
		Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 
		 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА
		 
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 16.10.2019 (а.с.13), між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 12.10.2019 року зареєстровано шлюб.
		Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 03.08.1999 року (а.с.14), ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 .
		Матеріали справи містять довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.08.2023 року №500158 (а.с.15), відповідно до якої ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду.
		В матеріалах справи наявний акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_3 від 25.08.2023 року (а.с.16), яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого зазначено, що до складу сім`ї входять:
		1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		2. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_2 , а фактично проживає АДРЕСА_1 .
		3. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		4. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		Акт від 25.08.2023 року, підписаний депутатом Захарівської селищної ради та 2 особами, які взяли участь в обстеженні, які виклади висновок та рекомендації: ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду.
		Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 Державної прикордонної служби №458-ОС від 25.07.2023 року «Про особовий склад» (а.с.44), головного сержанта ОСОБА_1 наказано призначити техніком-водієм групи зв`язку відділення управління другої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки.
		ОСОБА_1 звернувся до начальника четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки ІНФОРМАЦІЯ_5 із рапортом (вх.№2.5/24028/33-Вн від 19.09.2023 року (а.с.17, 45-47), у якому просив звільнити його у запас з військової служби через сімейні обставини відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з тим, що матір дружини є особою з інвалідністю І групи безстроково та потребує постійного стороннього догляду.
		До вказаного рапорту заявником додані нотаріально завірені документи, а саме копії паспортів, довідок про зареєстроване місце проживання, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду заявника та його дружини ОСОБА_5 , копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 16.10.2019 року, копії свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 03.08.1999 року, копія паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_3 , копія довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.08.2023 року №500158 та оригінал акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_3 від 25.08.2023 року.
		Начальник ІНФОРМАЦІЯ_9, розглянувши рапорт ОСОБА_1 , надав відповідь від 29.09.2023 року (а.с.19), у якій зазначив, що копії документів, що долучені до рапорту не свідчать про наявність підстав для звільнення в запас відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з тим, що не надані матеріали, які підтверджують відсутність інших осіб, що зможуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , а відтак умов та можливостей для звільнення з військової служби немає.
		Не погоджуючись з вищевказаною відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		 
		ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
		 
		Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. 
		Положеннями статті 1 Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
		Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч.1 ст.2 Закону).
		За нормами ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
		24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини 1статті 106 Конституції України, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», відповідно до якого оголошено та проведено загальну мобілізацію.
		Тобто, з 24.02.2022 року на всій території України введено воєнний стан та проведено загальну мобілізацію.
		Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Так, відповідно до абзацу 4 підпункту «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
		В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 року №413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
		З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з рапортом про звільнення з військової служби та в подальшому обґрунтовуючи даний позов, ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що мати дружини потребує постійного догляду.
		На підтвердження факту необхідності постійного догляду за матір`ю дружини позивач посилався на довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.08.2023 року №500158 (a.c.15), відповідно до якої ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду.
		Колегія суддів зазначає, що діюче законодавство України не містить чіткого та однозначного формулювання поняття необхідність здійснення постійного стороннього догляду.
		Поряд з цим, у вказаному питанні колегія суддів враховує положення Сімейного кодексу України, який визначає особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, батьків та дітей, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, інших членів сім`ї та родичів.
		При цьому, обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
		Згідно з вимогами ч.2 ст.51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
		Положеннями ч.ч.1-4 ст.15 Сімейного кодексу України встановлено, що сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
		Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.
		Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.
		Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
		Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
		Обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків виникає на підставі сукупності певних умов, а саме: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або особами з інвалідністю»); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
		Стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов`язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків.
		Так, відповідно до частини першої вказаної статті, дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
		Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними особами, зокрема, є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами.
		Відповідно до вимог ст.47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
		З дітей, які ухиляються від виконання цих обов`язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти у розмірі, передбаченому на аліментні виплати батьків дітям.
		У випадках, коли батьки похилого віку знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах, пансіонатах або в інших установах, аліментні виплати на їх догляд сплачуються цим установам.
		Отже, системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), можливий у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. 
		Як вбачається з матеріалів справи, мати дружини позивача - ОСОБА_3 є інвалідом І групи та потребує постійного догляду.
		При цьому, відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_3 від 25.08.2023 року (а.с.16), ОСОБА_3 проживає зі своєю донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Отже, відповідно до приписів вищенаведених норм Сімейного кодексу України, обов`язок по догляду за ОСОБА_3 має і може виконувати її донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Крім того, обов`язок щодо утримання ОСОБА_3 також належить до дочок - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
		Таким чином, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_3 та відповідно до положень чинного законодавства не має безумовного обов`язку щодо такого догляду.
		Також вищезазначені довідка та акт не свідчать про відсутність інших осіб, що зможуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_9 , а відтак, умов та можливостей для звільнення з військової служби немає. 
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Колегія суддів вважає необхідним враховувати правову позицію ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п. 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. 
		Разом з тим, в контексті виключно даної справи колегія суддів зазначає, що позивачем не надано достатньо доказів та не зазначено сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, за наявністю яких можна констатувати, що факт необхідності постійного догляду за доведено поза розумним сумнівом.
		Слід зазначити, що безпідставним є посилання апелянта на правовий висновок, який викладено в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023 року у справі 580/3218/23, так як у цій справі військовослужбовець виявив бажання звільнитися за іншим підпунктом статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який не передбачає «необхідність здійснення». В цій справі (580/3218/23) необхідна лише «наявність особи з інвалідністю І або II групи».
		Натомість в даній справі позивач виявив бажання звільнитись з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду.
		З огляду на те, що спір по справі 580/3218/23 не є тотожним із спором у даній справі, тому при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин у даній справі правовий висновок, який викладено в постанові Шостого апеляційного суду від 17.11.2023 року, не підлягає застосованою та не може бути взятий до уваги судом апеляційної інстанції.
		Колегія суддів зазначає, що позивач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції обґрунтованих пояснень, доказів щодо неможливості здійснення постійного догляду особами, на яких за Законом покладений такий обов`язок.
		Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рапорт ОСОБА_1 розглянутий начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 з урахуванням всіх обставин в ньому викладених, а прийняте рішення є вмотивованим та прийнятим у відповідності до чинного законодавства.
		Колегія суддів вважає, що в даній справі позивач не довів належними та достатніми доказами протиправних дій відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі поданого рапорту, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
		Таким чином, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
		Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року - без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді  Н.В. Вербицька   К.В. Кравченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...