Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/42448/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 29.02.2024. Зареєстровано: 01.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2024.
Дата набрання законної сили: 29.02.2024
Номер судового провадження: К/990/25559/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 лютого 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 460/42448/22
		адміністративне провадження № К/990/25559/23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е., 
		розглянувши у порядку письмового провадження справу
		за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 
		на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року (головуючий суддя - Онишкевич Т.В., судді: Сеник Р.П., Судова-Хомюк Н.М.)
		у справі №460/42448/22 
		за позовом ОСОБА_1 
		до військової частини НОМЕР_1    
		про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
		I. ПРОЦЕДУРА
		1. У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
		2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що при звільненні з військової служби йому не виплачено належне грошове забезпечення, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом. На виконання судового рішення 22 серпня 2022 року відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення в сумі 234  105,72 грн. Оскільки така затримка у остаточному розрахунку викликана протиправною бездіяльністю відповідача, то належним і ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).  
		3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено частково.
		Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2021 року по 23 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
		Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2021 року по 23 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову частково. 
		Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2021 року по 23 жовтня 2021 року в сумі 8 590 грн.
		5. Представник позивача подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 звільнено 20 квітня 2021 року з військової служби у запас, а з 23 квітня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
		8. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року у справі №460/9457/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо врахування березня 2015 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2021 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2021 року із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в сумі 85 452,96 грн, здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2021 року в сумі 152 217,77 грн - відмовлено.
		9. На виконання судового рішення 22 серпня 2022 року на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення в сумі 234 105,72 грн.
		10. Оскільки відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належали до виплати під час звільнення, то відповідно до статті 117 КЗпП України у позивача виникло право на середній заробіток за весь час затримки виплати, а саме за період з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
		ІII. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		11. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, а тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
		12. Компенсація за затримку розрахунку при звільненні має бути обрахована та виплачена відповідачем згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
		13. Водночас суд враховував те, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.
		14. Оскільки розрахунок з позивачем було проведено 22 серпня 2022 року, то він має право на середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 24 квітня 2021 року (наступного після звільнення) по 23 жовтня 2021 року, що становить 183 календарних дні.
		15. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення, прийшов до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене частиною другою статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності. 
		16. Середньоденна заробітна плата позивача становить 469,43 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить 85  905,69 грн (469,43 грн х 183 дні), проте з урахуванням визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 критеріїв зменшення розміру спірної виплати, стягненню підлягає сума 8  590 грн.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		17. Представник позивача на обґрунтування касаційної скарги вказував на те, предметом спору між сторонами у цій справі є питання виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, що встановлено статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року. Проте суди при вирішенні спору керувалися нормами вказаної статті у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року та застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, які базуються на редакції статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року, що є помилковим.
		18. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого органу, є триваючим правопорушенням. Оскільки позивача було звільнено зі служби до 19 липня 2022 року, то до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, тобто за весь час затримки.
		19. Звертав увагу на висновки Верховного Суду, викладені у справах № 300/4201/22, №420/14777/22, щодо порядку застосування норм КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року та наголошено, що такі не підлягають застосуванню до періоду, коли таких норм не існувало. 
		20. Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено єдиний механізм розрахунку середнього заробітку виходячи з принципу пропорційності, а також зазначено чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування. У подальшому аналогічну правову позицію було висвітлено Верховним Судом і у справах №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719/21, проте проігноровано судом апеляційної інстанції.
		21. Також касатор вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій приймають кардинально різні рішення в аналогічних (типових) справах щодо застосування норм статті 117 КЗпП України, а також ця справа має виняткове значення для позивача.
		22. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		23. Вказує на те, що судом не було досліджено всі обставини справи, а навпаки - аналіз і оцінка доказів проведені вибірково, необґрунтовано відхилено докази, що мають значення для справи, внаслідок чого суд дійшов неправильних висновків щодо спірних правовідносин.
		24. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. З прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
		25. У той же час відповідач вважав що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, а також що суд може зменшити розмір відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.       
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
		27. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
		28. Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
		29. Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		30. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		31. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		32. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		33. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		34. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення КЗпП України.
		35. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у   статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		36. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		37. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. 
		38. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові  його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		39. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		40. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		41. Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022  року.
		42. Як установлено судами, позивачу при звільненні та виключенні з 23 квітня 2021 року зі списків особового складу військової частини не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку компенсацію присуджено судовим рішенням у справі № 460/9457/21, яке набрало законної сили та на виконання якого 22 серпня 2022 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 234  105,72 грн.
		43. Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 24 квітня 2021 року - 21 серпня 2022 року.
		44. Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		45. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		46. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		47. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		48. Саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18 суд апеляційної інстанції і вирішив цей спір.
		49. Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
		50. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
		51. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
		52. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
		53. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
		54. Період з 24 квітня 2021 року до 19 липня 2022    року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності  і зменшити таку виплату.
		55. Проте, період з 19 липня до 21 серпня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у  постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
		56. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин. 
		57. Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, з огляду на вже сформовані Верховним Судом у подібних правовідносинах правові висновки щодо питання застосування статті 117 КЗпП України до та після внесення Законом № 2352-ІХ змін. 
		58. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню. Проте така сума визначена судом без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню є помилковими.
		59. У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України  у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України  щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
		60. Вказані обставини судом апеляційної інстанції не досліджувалася та не встановлювалися, а отже справу судом було вирішено без повного та всебічного з`ясування обставин.
		61. Щодо доводів касаційної скарги про ігнорування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справах №480/3105/19, №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719, у яких вказано про чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, то слід зазначити що у цих справах Судом враховувалися висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі.
		62. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		63. За приписами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		64. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		65. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
		66. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 356 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В: 
		Касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року скасувати, а справу №460/42448/22 направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		М.В. Білак
		О.А. Губська  
		В.Е. Мацедонська,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...