Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/19671/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 08.03.2024. Зареєстровано: 09.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2024.
Дата набрання законної сили: 21.02.2024
Номер судового провадження: 852/19507/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		21 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/19671/23
		Третій апеляційний адміністративний суд 
		у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
		 суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу  ОСОБА_1 
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року (головуючий суддя Калугіна Н.Є.) 
		в адміністративній справі №160/19671/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 07.08.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, в якому просив: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17.07.2023 №518/1772 про відмову у звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 3 частини 5 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок»;
		- зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту винести наказ про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абзацу 6 підпункту «г» пункту 3 частини 5 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», тобто у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.03.2022 по 15.06.2022 позивач проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді санітарного інструктора у званні солдат, а з 01.06.2022 у званні - молодший сержант. Наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 09.06.2022 №50 позивача призначено на посаду юрисконсульта юридичної служби військової частини НОМЕР_2 та присвоєно звання «молодший лейтенант юстиції», укладено контракт про проходження військової служби до оголошення демобілізації, з 04.07.2023 - звання «лейтенант юстиції». Так, 26.06.2023 ним подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з постійним доглядом за батьком, який має 2 групу інвалідності, з додатками, які свідчать про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. Проте, відповідачем відмовлено у звільненні з військової служби оскільки, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413, звільнення з військової служби на такій підставі має відбуватись лише при наявності висновку МСЕК. 
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, з огляду на характер та причини інвалідності, позивачем до рапорту на звільнення не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_3 ) не може здійснювати догляд за своїм чоловіком ОСОБА_3 , який є батьком позивача. 
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		Вказує, що суд першої інстанції при винесенні рішення не тільки не надав оцінку тому, що відсутнє питання звільнення з військової служби, а й залишив поза увагою помилкове посилання відповідачем на норми постанови КМУ №413, помилкове ототожнення термінів «хвора особа» та «особа з інвалідністю».
		Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін. Посилається на те, що позивач не надав висновку медико-соціальної експертної комісії, яким було б підтверджена необхідність постійного догляду за батьком. Необхідність постійного стороннього догляду за батьком не підтверджена. 
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно посвідчення офіцера серії НОМЕР_3 перебував на військовій службі в Державній спеціальній службі транспорту (особистий номер 2934103978). З 01.03.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
		Між позивачем та Міністерством оборони України в особі Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту укладено контракт б/н та без дати про проходження позивачем військової служби в Державній спеціальній службі транспорту до оголошення демобілізації.
		Наказом Голови Адміністрації Держспецтрансслужби № 76 від 09.06.2023 позивачу присвоєно військове звання лейтенант юстиції.
		Так, 26.06.2023 позивач, як військовослужбовець, звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом у якому просив клопотати перед вищим командуванням звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: 
		необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, за відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Також зазначив, що його мати ОСОБА_2 є особою похилого віку та має ІІІ групу інвалідності, відтак, не може здійснювати, відповідно до чинного законодавства, вищезазначений догляд. Також зазначив територіальний центр комплектування до якого мають бути передані документи та про небажання проходити службу у військовому резерві.
		До рапорту позивачем додано необхідні документи, зокрема:
		- копію довідки травматологічної МСЕК № 1 м. Дніпра серії 12 ААГ № 173620 про надання ОСОБА_3 ІІ групи інвалідності 02.11.2022;
		- оригінал висновку про наявність когнітивних порушень у ОСОБА_3 , унаслідок яких він потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого ТОВ НВП «Медицинські системи та технології», від 12.09.2022 форми № 080-2/о;
		-оригінал витягу з протоколу ЛКК № 312 від 26.05.2023, виданого ТОВ НВП «Медицинські системи та технології», щодо потреби у постійному сторонньому догляді ОСОБА_3 .
		Зокрема, згідно матеріалів справи, позивач є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_4 ).
		ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності, яка встановлена довідкою до акту МСЕК серії 12 ААГ № 173620 з 02.11.2022.
		Відповідно до долученого до рапорту висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого ТОВ НВП «Медицинські системи та технології», від 12.09.2022 форми № 080-2/о, ОСОБА_3 рекомендовано соціальні послуги: догляду вдома (підкреслено). Вказаний висновок дійсний до 12.09.2023. Висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
		Згідно висновку ЛКК № 401 (витяг з протоколу ЛКК № 312 від 26.05.2023), ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду у зв`язку із вираженими порушеннями опорно-рухового апарату та нездатність до самообслуговування. Рекомендовано постійний сторонній догляд.
		ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_3 ) має ІІІ групу інвалідності (довідка серії ДОН-07 №038443 від 10.02.2010) та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 .
		Поданням від 07.07.2023 позивача подано до звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за пунктом 3 підпунктом «г» частини 5 (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я).
		Листом Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 518/1772 від 19.07.2023 зазначено, що згідно з Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №413, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад і 8 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. З огляду на зазначене, у документах, наданих на звільнення з військової служби лейтенанта юстиції ОСОБА_1 відсутнє підтвердження МСЕК про необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком.
		Позивач вважає протиправним рішення відповідача від 17.07.2023 №518/1772 про відмову у звільненні позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 3 частини 5 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок». 
		Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
		Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004 №1449, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
		Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
		Статус, правові основи організації, основні завдання і функції Державної спеціальної служби транспорту в системі Міністерства оборони України, а також заходи щодо правового і соціального захисту її особового складу визначаються Законом України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004 № 1449.
		В силу статті 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» №1449, Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.
		У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та продовжує діяти на момент розгляду адміністративної справи.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч.4 ст.2 ЗУ №2232-ХІІ).
		Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII врегульовано питання звільнення з військової служби.
		Зокрема, частиною 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII визначено підстави коли контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби.
		При цьому, пунктом 3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII врегульовано питання звільнення військовослужбовців під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
		Так, підпунктом «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII визначено підстави для звільнення:
		- через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)
		Водночас, абзацами 4 та 7 пп. «г» пункту 3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII визначені такі сімейні обставини, що дають підстави для звільнення:
		- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (абз. 4);
		- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абз.7).
		Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач в позовних вимогах зазначив абз. 3 та абз. 6 підпункту «г» пункту 3 ч.5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», при цьому не зазначив статтю 26 цього закону.
		Натомість, суд може вийти за межі позивних вимог в силу частини 2 ст. 9 КАС України, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На думку колегії суддів апеляційної інстанції для ефективного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог.
		Матеріалами справи підтверджується, що у рапорті позивача підставою для звільнення з військової служби зазначено пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ - необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, за відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (а.с. 19).
		При цьому, Подання військовою частиною складено за пунктом 3 підпункту «г» частини 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ щодо звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (а.с. 74-75).
		Натомість, позивач зазначає, що підставою для його звільнення він зазначив іншу підставу, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, за відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Водночас відповідачем необґрунтовано зазначена підстава звільнення про яку позивач у рапорті не зазначав, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
		Також колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в рішенні Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17.07.2023 №518/1772 зазначено, що у документах, наданих на звільнення з військової служби лейтенанта юстиції  ОСОБА_1 відсутнє підтвердження МСЕК про необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком (а.с. 39).
		Однак вказане спростовується медичними документами, згідно яких ОСОБА_3 рекомендовано постійний сторонній нагляд, що підтверджується Витягом з протоколу ЛКК №312 від 26.05.2023 (а.с. 53).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 затверджено «Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (Перелік №413) надано роз`яснення, які саме можуть бути сімейні обставини, та відповідно які документи необхідно подати.
		Відповідно до п. 6 Переліку № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
		В примітці до вказаного вище переліку визначено, що члени сім`ї військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу - особи, внесені в особову справу військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу: дружина (чоловік), діти, батьки та батьки дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.
		Отже, відповідно абз. 3 п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
		При цьому, саме на наявності висновку МСЕК як належного медичного документу, який підтверджує необхідність стороннього догляду за хворими батьками, наголошує Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №п/811/1375/16. 
		Вимога щодо наявності висновку МСЕК про необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), згідно чинного законодавства висувається лише при звільненні військовослужбовця з військової служби на підставі абз. 3 п.п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. 
		Тобто, такі доводи відповідача у листі щодо необхідності надання висновку МСЕК про необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком є безпідставними оскільки, згідно абз. 6 п.п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII, на підставі якого позивач просив звільнити його з військової служби, достатнім є наявність у батька, який потребує постійного догляду, ІІ групи інвалідності.
		Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 (батько позивача) має ІІ групу інвалідності, яка встановлена довідкою до акту МСЕК серії 12 ААГ № 173620 з 02.11.2022.
		Згідно висновку ЛКК № 401 (витяг з протоколу ЛКК № 312 від 26.05.2023), ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду у зв`язку із вираженими порушеннями опорно-рухового апарату та нездатності до самообслуговування. Рекомендовано постійний сторонній догляд.
		Отже, батько позивача є особою, яка має інвалідність ІІ групи та потребує постійного догляду, що відповідає абз. 6 п.п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII, на підставі якої позивач звертався за звільненням з військової служби та надає право для звільнення з військової служби.
		Щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за батьком, позивач вказує на те, що інші особи, які б могли здійснювати такий нагляд відсутні, а мати позивача ( ОСОБА_2 ), тобто дружина ОСОБА_3 , який потребує постійний сторонній догляд, є особою похилого віку з інвалідністю ІІІ групи, що унеможливлює здійснення нею такого нагляду.
		Згідно зі статтею 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
		Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
		Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними. 
		З огляду на положення Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561, ІІІ групу інвалідності встановлюють людям, у яких є стійкі порушення функціонування організму в помірному ступені. 
		Людина отримує такий статус як інвалід ІІІ групи через наявність захворювань, обумовлених вродженими дефектами, травмами. 
		В силу них її здатність до обслуговування себе і працездатність помірно обмежені. При цьому особа з таким статусом може навчатися, працювати, вести звичайне життя нормальної якості, якщо компенсувати наявні порушення за допомогою спеціальних засобів, препаратів.
		Згідно довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно наданих з рапортом документів, ОСОБА_2  мати позивача, має ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності - загальна (довідка серії ДОН-07 №038443 від 10.02.2010) та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 .
		Так, довідкою МСЕК у висновку про умови та характер праці ОСОБА_2 зазначено про можливість роботи, проте, неповний робочий день або тиждень, із рекомендаціями щодо нагляду у невропатолога, що свідчить про наявність у такої особи можливості вести звичайне життя, не обмежуючи її у праці та повсякденних справах.
		Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в силу інвалідності ІІІ групи здатність ОСОБА_2 до обслуговування себе і працездатність помірно обмежені. 
		Оскільки в силу висновку ЛКК № 401 (витяг з протоколу ЛКК № 312 від 26.05.2023), ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду у зв`язку із вираженими порушеннями опорно-рухового апарату та нездатності до самообслуговування та рекомендовано постійний сторонній догляд, то в силу інвалідності ІІІ групи ОСОБА_2 не зможе надавати постійний сторонній догляд людині з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату, яка нездатна до самообслуговування.
		На думку колегії суддів апеляційної інстанції, з огляду на характер та причини інвалідності батьків ( ОСОБА_2 ІІІ група інвалідності, 16.02.1955 р.н.; ОСОБА_3 ІІ група інвалідності, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), позивачем ( ОСОБА_1 ) до рапорту на звільнення надано достатньо доказів того, що ОСОБА_2 (ІІІ група інвалідності) не може здійснювати догляд за своїм чоловіком ( ОСОБА_3 ІІ група інвалідності).
		Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
		Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
		При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень.
		Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
		Доводи апеляційної скарги спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
		Водночас, матеріали справи містять докази, що на даний час позивача звільнено у відставку за пп. «б» пункту 2 частини 4 ст. 26 ЗУ Закону №2232-XII (за станом здоров`я), що підтверджується витягом з Наказу №114 від 25.10.2023 (а.с.110).
		Виходячи з обставин справи колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ефективним захистом прав позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 26.06.2023 року щодо його звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд з, урахуванням висновків суду.
		Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. 
		Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково. 
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2911.2023 року  скасувати. 
		Прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17.07.2023 №518/1772 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок». 
		Зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», тобто у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, урахуванням висновків суду. 
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 21.02.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
		В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
		 
		Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова 
		 
		 суддяЛ.А. Божко 
		 
		 суддяО.М. Лукманова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...