Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/1505/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: 11.03.2024. Зареєстровано: 11.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2024.
Дата набрання законної сили: 18.09.2024
Результат оскарження 18.09.2024 Харківський апеляційний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: 2-о/953/63/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    Справа № 953/1505/24
		н/п 2-о/953/63/24 
		У Х В А Л А
		                                      (про відмову у відкритті провадження)
		 
		11.03.2024 Суддя Київського районного суду м. Харкова Зуб Г.А., розглянувши в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 (місцеперебування: АДРЕСА_2 ), Департамент служб у справах дітей по Київському району виконавчого комітету Харківської міської ради (місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, 55), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Заявник в особі свого представника - адвоката Белей В.М. звернувся до суду з вказаною заявою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт перебування неповнолітньої ОСОБА_3 , 18.09.2007 на самостійному вихованні та утриманні її батька - заявника. 
		Відповідно до ч. ч. 2, 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст. 315 ЦПК України.
		Положеннями ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		 
		Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
		У п. п. 1, 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, а також, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
		Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
		Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
		Судом констатується наступне, що вимога про встановлення будь-якого факту в рамках позовного або окремого провадження має переслідувати певну юридичну мету та безпосередньо призводити до ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача/заявника. Суд не може встановлювати певний факт в резолютивній частині рішення лише для констатації самого факту, без юридичної мети його встановлення.
		Як свідчать матеріали заяви, заявник звертаючись до суду з вказаною заявою просить встановити факт перебування неповнолітньої дитини на вихованні та утриманні батька. 
		Так, метою звернення з вказаною заявою до суду, заявник зазначив те, що встановлення цього факту необхідно заявникові для оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним з батьків, а також для реалізації його прав передбачених законодавством, як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема, але не виключно, прав передбачених ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки заявникові для отримання відстрочки необхідно надати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. 
		Даючи оцінку наведеним у заяві аргументам та підставам для встановлення факту, суд виходить із того, що правовідносини, які склались між заявником, заінтересованою особою (матір`ю) та дітьми, детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами.
		Так, за змістом положень ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного 
		життя та праці.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
		За вимогами ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		При цьому, заявник не конкретизує, які саме необхідно реалізовувати його права, передбачені законодавством, як огсоби, яка самостійно та виховує дитину. 
		Доказами, документами, що підтверджують самостійне виховання батьком дитини віком до 18 років можуть бути: рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком дитини, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.
		Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
		Захист порушених прав у зв`язку з не виконання не прийнятті участі одним із батьків у вихованні та утриманні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
		Заявник також зазначає, що встановлення такого факту йому потрібно для того, щоб він міг отримати відстрочку від призову на військову службу, а саме прав реалізувати права, передбачені ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років). 
		Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України визначено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори (питання) з приводу проходження військової служби, зокрема, з приводу звільнення з військової служби, належать до юрисдикції адміністративних судів.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 звернула увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
		Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги заявника про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні та утриманні 
		заявника, не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України. 
		Також зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дітей, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими, до прикладу, можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.
		Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).
		Таким чином, суд приходить до висновку про неможливість розгляду заяви, яка надійшла до провадження судді саме у порядку окремого провадження, а не позовного, оскільки з даних обставин вбачається спір про право. 
		Враховуючи викладене, суд відмовляє заявникові у відкритті провадження за вказаною заявою за наведених вище підстав, та роз`яснює право на звернення до суду в позовному провадженні. 
		Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 315 ЦПК України, суддя,-
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 (місцеперебування: АДРЕСА_2 ), Департамент служб у справах дітей по Київському району виконавчого комітету Харківської міської ради (місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, 55), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: Полтавська область, Полтавський район, смт. Чутове, вул. Центральна, 6) про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
		Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня складення повного тексту ухвали апеляційної скарги.
		Повний текст ухвали складено 11 березня 2024 року.
		Суддя Г.А. ЗУБ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...