Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 486/271/14-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано судом: 13.03.2024. Зареєстровано: 13.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2024.
Дата набрання законної сили: 12.03.2024
Номер судового провадження: 22-ц/812/455/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		12.03.24
		22-ц/812/455/24
		 
		 
		Провадження №22-ц/812/455/24
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		12 березня 2024 року м. Миколаїв
		Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
		головуючого: Базовкіної Т.М.,
		суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
		із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,
		за участю: представника заявниці адвоката Врадій Л.М.,
		розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №486/271/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником  адвокатом Врадій Лілією Миколаївною, на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, постановлену під головуванням судді Далматової Галини Анатоліївни у приміщенні цього суду 07 лютого 2024 року, дата складання повного тексту не зазначено, за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту майна та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		у с т а н о в и в :
		   У січні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Врадій Л.М. звернулася до суду звернулась до суду зі скаргою про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відділ ДВС) щодо відмови у скасуванні арешту майна та зобов`язання вчинити певні дії.
		Скарга мотивована тим, що рішенням Южноукраїнського міською суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року по справі № 486/271/14-ц був частково задоволений позов АТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11160148000 від 25 травня 2007 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , для задоволення вимог АТ «УКРСИББАНК», що виникли на підставі вищевказаного кредитного договору в розмірі 19582,51 дол. США. На підставі вказаного рішення Банку були видані виконавчі листи щодо кожного із боржників, які перебували на виконанні у відділі державної виконавчої служби Южноукраїнського МУЮ. 16 серпня 2016 року державним виконавцем відділу ДВС на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі листи були повернуті стягувачу. У зв`язку із втратою стягувачем виконавчих листів постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року було вирішено про видачу дублікатів виконавчих листів за вищезазначеним рішенням суду першої інстанції. На підставі цього судом стягувачу щодо кожного із боржників були видані дублікати виконавчих листів, які перебували на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. - виконавче провадження відносно ОСОБА_1 №68597574, виконавче провадження відносно ОСОБА_2 №68597123, виконавче провадження відносно ОСОБА_3 №68598039. У зв`язку із повним виконанням рішенням суду (оплатою заборгованості за кредитним договором за рішенням суду) постановою приватного виконавця від 08 лютого 2023 року виконавче провадження завершено. На звернення ОСОБА_3 до приватного виконавця останнім зазначено про зняття накладеного ним арешту на належне їм як боржникам майно в межах вказаного виконавчого провадження не можливо. За даними автоматизованої системи виконавчого провадження виконавче провадження за №48605908 перебуває в стані «Повернутий стягувачеві». Однак, постановою державного виконавця відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №48605799 від 16 вересня 2015 року накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , який не знятий. На звернення до Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (як правонаступника відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції) щодо накладення арешту та можливості його зняття не знято. За такого адвокатом в інтересах ОСОБА_1 направлено запит щодо можливості зняття арешту, на що в усній формі повідомили, що однією з підстав є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. В інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Однак на сьогодні виконавчий документ за виконавчим провадженням №48605799 повернутий стягувачу, рішення суду виконане під час примусового виконання приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. по виконавчому провадженню відносно неї як боржника за №68597574, кошти на погашення заборгованості по кредитному договору сплачені в повному обсязі АТ «УКРСИББАНК», що підтверджується довідкою АТ «УКРСИББАНК» від 04 січня 2024 року за №968. Таке унеможливлює повторну сплату коштів за виконавчим провадженням №48605799, яке перебувало на виконанні у відділі ДВС. Натомість існування арешту на належне майно за постановою державного виконавця відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції від 16 вересня 2015 року по виконавчому провадженню №48605799 в межах виконання рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року по справі № 486/271/14-ц за умови повного виконання рішення суду (погашення заборгованості за кредитом) та відсутності претензій стягувача порушує її права на мирне володіння своїм майном.
		   Посилаючись на викладене, заявниця просила суд визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відділу ДВС щодо відмови у скасуванні арешту майна; зобов`язати посадових осіб відділу ДВС зняти арешт з усього належного їй майна та виключити відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 11195424, тип обтяження: арешт нерухомого майна, зареєстрованого 16 вересня 2015 року державним реєстратором Станакіною О.В. згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №48605799, виданій 15 вересня 2015 року, видавник ОСОБА_4 , відділ ВДВС Южноукраїнського міського управління юстиції, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24473194 від 16 вересня 2015 року, вид обтяження: арешт нерухомого майна, обтяжувач: відділ державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ: 34597128, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , згідно постанови про арешт майна боржника від 15 вересня 2015 року, скасувавши її.
		   Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у запереченні на скаргу просив відмовити у її задоволенні.
		   Заперечення мотивовано тим, що виконавче провадження №48605799 щодо звернення стягнення на іпотечне майно, боржником у якому була ОСОБА_1 , стягувачем  АКІБ «УКРСИББАНК» завершено, а виконавчий лист  повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній на той редакції закону), що не тягне наслідків, передбачених статтею 50 цього Закону. Виходячи з аналізу положень статті 59 Закону України «По виконавче провадження», відсутні підстави для зняття арешту майна державним виконавцем, а отже і для задоволення скарги.
		   Справа розглянута судом за відсутності учасників.
		   Стягувач АТ «УКРСИББАНК» надіслав суду заяву із проханням розглядати справу без участі представника АТ «УКРСИББАНК», вказав, що на теперішній час рішення суду виконане, кошти на погашення заборгованості по кредитному договору сплачені в повному обсязі АТ «УКРСИББАНК».
		   Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 лютого 2024 р. у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. 
		   Ухвала суду мотивована тим, що постановою державного виконавця виконавчий лист щодо виконавчого провадження №48605799 повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», підстава - у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, що не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника в силу вимог частини 1 статті 50 Закону. 
		   В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка підписана її представником  адвокатом Врадій Л.М., зазначено, що ухвала суду є незаконною та постановлена з порушенням судом норм матеріального права, й позивачка просить її скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення скарги в повному обсязі. 
		   Апеляційна скарга мотивована тим, що аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє зробити висновок, що незалежно від кількості випадків його пред`явлення до виконання має сприйматися як єдине виконавче провадження. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд вказав на те, що виконавчий лист щодо виконавчого провадження №48605799 повернуто постановою державного виконавця стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», підстава - у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, що не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника силу вимог частини 1 статті 50 Закону. Однак, після повернення виконавчого листа у 2016 році стягувач АТ «УКРСИББАНК» повторно реалізував своє право на примусове виконання рішення суду шляхом пред`явлення дублікату виконавчого листа до виконання до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. 08 лютого 2023 року з мето виконання судового рішення боржником було сплачено 393447 грн. 72 коп., в той же день приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Після скасування за скаргою стягувача ухвалою суду від 22 березня 2023 року постанови про закінчення виконавчого провадження його було відновлено, на погашення заборгованості ОСОБА_1 на рахунок стягувача внесла 109074 грн. 30 коп. У зв`язку із повним виконанням та непред`явленням виконавчого листа повторно в порядку, визначеному частиною 2 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», підтвердженням стягувачем повне погашення кредиту та відсутністю претензій до боржників, постановою приватного виконавця Баришнікова А.Д. від 29 травня 2023 року виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». За такого рішення суду є виконаним, тому суд ухвалив помилкове, необґрунтоване рішення.
		   У відзиві на апеляційну скаргу представник Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити ухвалу суду без змін.
		   Відзив мотивований тим, що заявник у скарзі не довів, в чому полягає незаконність і необґрунтованість ухвали суду від 07 лютого 2024 року, не зазначив неповноту установлених обставин, які мають значення для справи, неправильність таких обставин та їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин. Тому суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		   Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
		   Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
		Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		   Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
		   Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 5 травня 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 9 вересня 2014 року, позов Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволені частково.
		   Звернуто стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру, загальною площею 101,8 кв.м., житловою площею 63,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для задоволення вимог ПАТ«УКРСИББАНК», що виникли на підставі кредитного договору №11160148000 від 25 травня 2007 року в розмірі 156523 грн. 01 коп., що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку еквівалентно 19582 долари США 51 цент. Встановлений спосіб реалізації нерухомого майна - у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, не нижче 307950 грн. 00 коп., розподілені судові витрати. У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
		   Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, залишено без змін.
		   22 жовтня 2014 року на підставі вказаних судових рішень стягувачеві ПАТ «УКРСИББАНК» видані виконавчі листи.
		   10 грудня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області відкрито виконавче провадження.
		   Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області від 15 вересня 2015 року ОСОБА_4 накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 32).
		   16 серпня 2016 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області виконавчий лист щодо звернення стягнення на предмет іпотеки повернутий стягувачеві на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка була чинною до 05 жовтня 2016 року, - через наявну встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
		    ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості сплатила 5520,00 дол. США, 29 грудня 2020 року у розмірі 5000,00 дол. США, 30 грудня 2020 року у розмірі 520,00 дол. США.
		   Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року частково задоволено заяву АТ «УКРСИББАНК», вирішено видати дублікат виконавчого листа за рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 5 травня 2014 року у цивільній справі №486/271/14-ц щодо звернення стягнення кредитної заборгованості на предмет іпотеки.
		   Як встановленоапеляційним судом,ухвалою Южноукраїнськогоміського судуМиколаївської областівід 22березня 2023року усправі № 486/271/14-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109715665#), 08 лютого 2022 року АТ «УКРСИББАНК» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. із заявою про відкриття виконавчого провадження за дублікатом виконавчого листа № 486/271/14-ц, виданого 28 січня 2022 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором в рахунок погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 14062 долари США щодо боржника ОСОБА_1 
		10 лютого 2022 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. відкрито виконавче провадження за даним виконавчим листом № 68597574 на підставі заяви банка від 08 лютого 2022 року та накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 
		08 лютого 2023 року на рахунок Банка від приватного виконавця Баришнікова А.Д. надійшли грошові кошти в розмірі 393447,72 грн. з призначенням платежу: № 486/271/14-ц; 28 січня 2022 року; ОСОБА_3 ; № 68598039; Кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача. 
		08 лютого 2023 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки вимоги виконавчого документа виконано боржником фактично в повному обсязі згідно платіжної інструкції № 19888 від 08 лютого 2023 року (а.с. 17-18).
		Вказаною ухвалою суду задоволено скаргу АТ «УКРСИББАНК», визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. про закінчення виконавчого провадження № 68597574 від 08 лютого 2023 року, зобов`язано приватного виконавця поновити виконавче провадження № 68597574 та продовжувати заходи щодо повного виконання судового рішення.
		Після скасування за скаргою стягувача ухвалою суду від 22 березня 2023 року постанови про закінчення виконавчого провадження його було відновлено.
		Згідно довідки АТ «УкрСиббанк» від 04 січня 2024 року № 968 (а.с. 34) заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за договором про надання споживчого кредиту № 11160148000 від 25 травня 2007 року відсутня, кредит погашений.
		Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 29 травня 2023 року виконавче провадження №68597574 закінчено на підставі пункту 13 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» - непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону, та припинена чинність арешту майна боржника на підставі статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 122-124).
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 03 січня 2024 року актуальним є обтяження; реєстраційний номер обтяження: 11195424, тип обтяження: арешт нерухомого майна, зареєстрованого 16.09.2015р. державним реєстратором: Станакіною О.В., згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №48605799, виданий 15.09.2015, видавник ОСОБА_4 , відділ ВДВС Южноукраїнського міського управління юстиції, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24473194 від 16.09.2015р., вид обтяження: арешт нерухомого майна, обтяжувач: відділ державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ: 34597128, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , згідно постанови про арешт майна боржника від 15.09.2015 року (а.с. 25-31).
		03 січня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Врадій Л.М. зверталась до відділу ДВС з приводу зняття арешту майна у виконавчому провадженні №48605799.
		На запит було повідомлено, що згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження (далі  АСВП) виконавче провадження №48605799 завершене 25 вересня 2015 року відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження за № 48605799 в АСВП на день надання інформації перебуває в стані «завершено» зі станом виконавчого документа «повернений стягувачу». Арешт може бути знятий рішенням суду (а.с. 69). 
		   Посилаючись на те, що державний виконавець відмовляється зняти вказаний арешт, що порушує її права власника нерухомого майна, ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою. 
		   За приписами частини 1 статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
		   Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		   Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		   Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».
		   Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VІІІ (далі  Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 
		   Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		   Згідно з частиною 1 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		   Аналогічні положення були передбачені у статтях 1, 11 Закону в редакції, яка була чинною до 05 жовтня 2016 року.
		   Отже, метою виконавчого провадження є примусове виконання судових рішень.
		   Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		   Законом передбачені порядок та підстави оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
		   Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону).
		   Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		   За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
		   У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
		   Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).
		   Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
		   Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом
		1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
		   Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні передбачені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) підстави для зняття арешту з майна боржника.
		   Чинна на дату винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.
		   Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
		   Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді незняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні № 48605799 на стадії його завершення під час повернення виконавчого документу стягувачу у 2015 році.
		   Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву представника ОСОБА_1 від 03 січня 2024 року щодо зняття арешту у зв`язку з виконанням виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.
		За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини, на що суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу, скасувавши як незаконну ухвалу суду першої інстанції.
		   Апеляційний суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
		   Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
		   Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
		   У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення банку виконавчого документа про звернення стягнення на майно ОСОБА_1 з метою погашення кредитної заборгованості банк підтвердив повне виконання зобов`язань за кредитним договором.
		   Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
		   Подаючи заяву про зняття арешту з майна, представник ОСОБА_1 вказав, що рішення суду від 05 травня 2015 року виконано в іншому виконавчому провадженні.
		   До того ж, як встановив суд у цій справі, постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 29 травня 2023 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа (дублікату) № 486/271/14-ц закінчено на підставі пункту 13 частини 1 статті 39 Закону через непред`явлення банком виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону (у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження).
		   Відповідно до частини 1 статті 40 Закону безумовним наслідком закінчення виконавчого провадження є зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника, а виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
		   Таким чином, зняття арешту з майна боржника передбачено як наслідок закінчення виконавчого провадження.
		   Також згідно із пунктом 16 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, (далі  Інструкція) постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо, зокрема: при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає).
		   До заяви про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення боржником додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови. У разі наявності обставин для одночасного винесення постанов, передбачених цим пунктом, та постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, боржником може бути подано одну заяву та додано до неї документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідних постанов.
		   Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).
		   За таких обставин, враховуючи, що виконавче провадження щодо виконання виконавчого документа, задля виконання якого державним виконавцем був накладений арешт на майно заявниці, закінчено і не може бути розпочато знову, а також, що боргові зобов`язання за цим виконавчим листом виконані і такі обставини мали б стати підставою для відповідних виконавчих дій державного виконавця щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 на підставі пункту 16 Інструкції, суд апеляційної інстанції вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання виконавчого листа, за яким неможливо відкриття провадження, та вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
		   Крім того, слід зауважити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
		   Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
		   Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
		   Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
		   Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
		   Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		   Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
		   Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		   У даній правовій ситуації відмова у задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на квартиру, співвласником якої є ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні № 48605799 унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявниці щодо зняття арешту з її майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.
		   При цьому слід також врахувати те, що наявність протягом тривалого часу (майже 9 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
		   На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.
		   Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		   Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).
		   За таких обставин, зокрема закінчення виконавчого провадження, та враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а також про зобов`язання посадових осіб відділу ДВС щодо зняття арештує є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		   Між тим інші вимоги скарги  зняття арешту з іншого майна заявниці, покладення обов`язку на посадових осіб виключити відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 11195424, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №48605799, виданій 15 вересня 2015 року, видавник ОСОБА_4 , відділ ВДВС Южноукраїнського міського управління юстиції, згідно постанови про арешт майна боржника від 15 вересня 2015 року, скасувавши її, задоволенню не підлягають із таких підстав.
		   Саме визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання посадових осіб відділу ДВС щодо зняття арештує з квартири, на яку було накладено арешт постановою державного виконавця від 15 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № 48605799, є належним та достатнім способом, оскільки відповідає положенням статті 451 ЦПК України щодо способів захисту прав учасників виконавчого провадження та статтям 40, 59 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 16 Інструкції, які регламентують дії виконавців у виконавчому провадженні у разі коли відпали підстави для арешту майна.
		   Також колегія суддів не вбачає підстав для зняття арешту з будь-якого іншого майна ОСОБА_1 , крім з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , оскільки саме на це майно накладений арешт в межах виконавчого провадження № 48605799 і саме щодо збереження арешту цього майна виник спір, який розглядається у цьому провадженні.
		   Не вбачає колегія суддів і підстав для скасування постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 15 вересня 2015 року, оскільки заявницею оскаржувались не ця постанова, а бездіяльність державного виконавця щодо зняття арешту з майна у 2024 році.
		   За такого оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням вимог процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення скарги, тому в силу положень пункту 4 частини 1, частини 2 статті 376 ЦПК України вона підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволенні скарги.
		   Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		   Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		   З урахуванням результатів апеляційного перегляду справи слід провести розподіл судових витрат, стягнувши з Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 605 грн. 60 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
		   Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		   Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником  адвокатом Врадій Лілією Миколаївною, задовольнити частково.
		   Ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 лютого 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
		   Скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту майна та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
		   Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо скасування арешту майна ОСОБА_1 , а саме - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , накладеного у виконавчому провадженні № 48605799 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області Васильєвим В.О. від 15 вересня 2015 року, та зобов`язати посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що накладений в межах виконавчого провадження № 48605799 (реєстраційний номер обтяження: 11195424 від 16 вересня 2015 року).
		   У задоволенні інших вимог скарги відмовити.
		   Стягнути з Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ЄДРПОУ 45112306, на користь ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 605 грн. 60 коп. судового збору.
		   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
		 
		Головуючий                    Т.М. Базовкіна 
		 
		Судді                            Л.М. Царюк 
		 
		                           Ж.М. Яворська 
		 
		________________________________________________
		Повний текст постанови складений 13 березня 2024 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...