Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/23335/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2024.
Дата набрання законної сили: 19.03.2024
Номер судового провадження: 61-9756ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		19 березня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/23335/21
		провадження № 61-9756св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Юнілівер Україна»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Поліни Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Волошина В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілівер Україна» (далі - ТОВ «Юнілівер Україна») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з січня 2015 року працював у ТОВ «Юнілівер Україна» на різних посадах, остання посада, яку він обіймав: молодший менеджер з питань регіонального розвитку ТОВ «Юнілівер Україна». 
		31 травня 2021 року його звільнено з роботи на підставі наказу ТОВ «Юнілівер Україна», за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		ОСОБА_1 вважав, що його звільнення є незаконним, оскільки ТОВ «Юнілівер Україна» було грубо порушено вимоги статей 42-1, 49-2, 141 КЗпП України, при цьому звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності, про що роботодавцю ТОВ «Юнілівер Україна» було відомо. 
		Також ТОВ «Юнілівер Україна», як роботодавець, не запропонував йому всіх вакантних посад на підприємстві, не з`ясував, чи має він переважне право на залишення на роботі. 
		Отже, ТОВ «Юнілівер Україна» порушило його право на працю, а звільнення його з роботи призвело до відсутності грошових коштів, необхідних для забезпечення життєдіяльності його сім`ї та його родини, що стало причиною моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого йому було завдано моральну шкоду.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
		 - визнати незаконним його звільнення з посади молодшого менеджера з питань з регіонального розвитку ТОВ «Юнілівер Україна»;
		 - скасувати наказ ТОВ «Юнілівер Україна» про звільнення з роботи;
		 - поновити ОСОБА_1 на посаді молодшого менеджера з питань з регіонального розвитку ТОВ «Юнілівер Україна»;
		 - стягнути з ТОВ «Юнілівер Україна» середній заробіток за час вимушеного прогулу;
		 - стягнути з ТОВ «Юнілівер Україна» моральну шкоду в розмірі 60 000,0 грн;
		- стягнути з ТОВ «Юнілівер Україна» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 68 347,20 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що у ТОВ «Юнілівер Україна» відбулися зміни в організації виробництва та зміна штату чисельності працівників, і звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням трудового законодавства. Судом не встановлено порушення роботодавцем положень статей 42-1, 49-2 КЗпП України. Щодо позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то вони є похідними, тому суд вважав, що ці вимоги також не підлягають задоволенню.
		Суд не встановив, що зі сторони відповідача, як роботодавця, мало місце порушення законних трудових прав позивача, що призвело б до моральних страждань позивача, тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
		 
		У січні 2022 року ТОВ «Юнілівер Україна» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 130 532,33 грн.
		 
		Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року заяву ТОВ «Юнілівер Україна» про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат у справі задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юнілівер Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
		У іншій частині заяви відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що розмір витрат на правничу допомогу, включаючи і суму гонорару адвоката, підлягає зменшенню до розміру 10 000,00 грн, при цьому суд оцінив вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, при цьому судом враховано складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значення справи для сторони позивача.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року скасовані та ухвалено нове.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юнілівер Україна» витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що судом першої інстанції було порушено вимоги статті 279 ЦПК України, оскільки необґрунтовано було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перехід зі спрощеного провадження в загальне і розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
		Щодо суті спору, то апеляційний суд дійшов висновку, що в ТОВ «Юнілівер Україна» дійсно відбулися зміни в організації виробництва та праці, у зв`язку з чим було скорочено посаду, яку обіймав ОСОБА_1 , на підставі чого йому від дати попередження про майбутнє вивільнення до дати звільнення загалом було запропоновано роботу на 8 посадах, що відповідали його кваліфікації, в тому числі і з більшою заробітною платою. Однак ОСОБА_1 не погодився на жодну, що свідчить про його небажання продовжувати роботу в ТОВ «Юнілівер Україна».
		Також, роботодавцем під час звільнення ОСОБА_1 було враховано, що він не мав переважного права на залишенні на роботі, з огляду на те, що він найменше відпрацював в компанії, а також мав нижчі показники в роботі, ніж інші працівники, що обіймали посади, аналогічні його посаді, тобто вимоги статті 42 КЗпП України відповідачем порушені не були.
		Таким чином, суд встановив, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, а відтак позовні вимоги про визнання незаконним звільнення, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволенню не підлягають. Оскільки наказ про звільнення є законним, а позивач не поновлюється на роботі, то відсутні підстави й для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України як похідної позовної вимоги. 
		З огляду на те, що суд прийшов до висновку, що відповідач мав законні підстави для звільнення позивача та не встановив порушення трудових прав позивача,                                 не підлягають задоволенню і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
		Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то їх розмір підлягає зменшенню, оскільки стягнення судових витрат, понесених відповідачем внаслідок процесуальних дій позивача, а саме у зв`язку з пред`явленням позову про поновлення на роботі та його розглядом в суді першої інстанції, є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах відповідача, а також часом, витраченим на їх виконання, тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності та справедливості розміру коштів, які відповідач змушений реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко П. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко П. В. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували, що у період скорочення ОСОБА_1 в ТОВ «Юнілівер Україна» були вакантні посади, які не були йому запропоновані.
		Також, суди не надали оцінку тому, що ТОВ «Юнілівер Україна» під час звільнення ОСОБА_1 не було дотримано вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки він мав переважне право на залишення на роботі.
		Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив та не надав оцінку тому, що матеріали справи не містять будь-яких документів, у яких міститься дата введення нового штатного розпису в дію, та на підставі чого цей штатний розпис затверджений, внаслідок чого є неможливим встановлення того, чи дійсно мало місце скорочення штату і законність його звільнення.
		 
		Підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2007 року у справі № 6-1264цс17 та постановах Верховного Суду від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18), від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц (провадження № 61-508св18), від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), а також заявник посилався на порушення судами норм процесуального права, зокрема недослідження зібраних у справі доказів.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2023 року представник ТОВ «Юнілівер Україна» - адвокат Руденко О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що у представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко П. В. відсутні повноваження на підписання касаційної скарги, та просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив,      в якому зазначив, що доводи ТОВ «Юнілівер Україна» щодо його волевиявлення на уповноваження адвоката є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
		 
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		У липні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Марченко П. В. процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, однак вони підлягають поверненню, оскільки подані у порушення строку передбаченого статтею 389 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		З 02 січня 2015 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Юнілівер Україна», обіймаючи різні посади. Перша посада, на яку був прийнятий ОСОБА_1 - фахівець зі збуту м. Дніпропетровськ.
		 
		У подальшому між ТОВ «Юнілівер Україна» та ОСОБА_1 укладалися додаткові угоди у вигляді додатків до трудового договору у зв`язку з фактичним переведенням ОСОБА_1 на інші посади.
		 
		04 травня 2016 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду молодшого менеджера з питань регіонального розвитку відділу продаж головного офісу.
		 
		01 лютого 2021 року власниками та учасниками ТОВ «Юнілівер Україна» вирішено змінити організацію виробництва та праці в ТОВ «Юнілівер Україна», шляхом оптимізації штатної структури ТОВ «Юнілівер Україна» - скорочення чисельності та штату працівників ТОВ «Юнілівер Україна», у зв`язку з виведенням чайної категорії в окремий бізнес-підрозділ.
		Доручено директору ТОВ «Юнілівер Україна» провести усі належні та достатні дії та заходи з метою оптимізації штатної структури ТОВ «Юнілівер Україна», відповідно до цього рішення та вимог застосовного законодавства України, зокрема, але не обмежуючись:
		1) визначити посади та/або працівників, які підлягають скороченню з урахуванням їх кваліфікації та продуктивності праці;
		2) визначити працівників з переважним правом на залишення на роботі з урахуванням їх кваліфікації та продуктивності праці;
		3) затвердити штатний розпис ТОВ «Юнілівер Україна», з урахуванням змін, визначених цим рішенням.
		 
		01 березня 2021 року наказом ТОВ «Юнілівер Україна» № 007-ОД, у зв`язку з виведенням чайної категорії в окремий бізнес-підрозділ та пов`язану з цим необхідність раціоналізувати штатну структуру підприємства, з 01 квітня 2021 року зі штатного розпису виводились посади: фахівець по роботі з торговими мережами - 4 штатні одиниці; фахівець регіонального розвитку - 8 штатних одиниць; старший фахівець з регіонального розвитку - 1 штатна одиниця; фахівець по роботі з ключовими клієнтами - 3 штатні одиниці; фахівець з координації - 2 штатні одиниці; молодший менеджер з питань регіонального розвитку - 1 штатна одиниця; фахівець відділу продаж - 1 штатна одиниця. З 01 червня 2021 року виводилась 1 штатна одиниця молодшого менеджера з питань регіонального розвитку.
		 
		Також цим наказом створено комісію, якій доручено не пізніше 10 березня 2021 року визначити коло працівників, які мають переважне право залишитися на роботі при скороченні, або таких, яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця.
		 
		15 березня 2021 року старшим фахівцем з персоналу ТОВ «Юнілівер Україна» ОСОБА_2 повідомлено ОСОБА_1 , що його посада скорочується, і він попереджається про наступне звільнення з 31 травня 2021 року. Також ТОВ «Юнілівер Україна» запропоновано ОСОБА_1 звільнення за угодою сторін з виплатою середньої заробітної плати за три місяці, що складає суму 137 544,84 грн.
		 
		16 березня 2021 року ТОВ «Юнілівер Україна» надіслало ОСОБА_1 проект додаткової угоди до трудового договору про припинення трудового договору за угодою сторін, а також проект повідомлення про заплановане звільнення.
		 
		У цьому повідомленні про майбутнє звільнення ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників ТОВ «Юнілівер Україна» його буде звільнено з посади молодшого менеджера з питань регіонального розвитку відділу продаж на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 31 травня 2021 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Одночасно ОСОБА_1 повідомлено про наявні вакансії в ТОВ «Юнілівер Україна» та доведено до відома, що якщо додаткові вакансії з`являться протягом періоду попередження, відділ персоналу їх йому запропонує.
		 
		17 березня 2021 року та 22 березня 2021 року ОСОБА_1 повідомив письмово ТОВ «Юнілівер Україна», що йому необхідний додатковий час на ознайомлення з інформацією та він надасть відповідь у термін до 31 березня 2021 року.
		 
		24 березня 2021 року ОСОБА_1 особисто повідомлено про скорочення його посади та про те, що він буде звільнений з 31 травня 2021 року, а також запропоновані вакантні посади, зокрема: фахівець з методів розширення ринку збуту; менеджер з продажу західного регіону; фахівець з аналізу інвестицій; помічник відділу торгового маркетингу; фахівець з публічних продажів.                                 Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 відмовився.
		 
		18 травня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу торгового маркетингу); фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу маркетингу); фахівець по роботі з ключовими клієнтами (відділ продаж); менеджер з продажу західного регіону (відділ продаж). У цьому повідомленні про наявні вакантні посади ОСОБА_1 пропонувалося не пізніше 24 травня 2021 року подати заяву до відділу персоналу у випаду прийняття пропозиції про переведення, проте того ж дня ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад.
		 
		31 травня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу торгового маркетингу); фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу маркетингу); фахівець по роботі з ключовими клієнтами (відділ продаж); менеджер з продажу західного регіону (відділ продаж); менеджер з розвитку бізнесу; фахівець з маркетингу (відділ по роботі з підприємствами громадського харчування). Від зазначених посад ОСОБА_1 також відмовився.
		 
		Під час здійснення оцінки діяльності ОСОБА_1 комісією, створеною на підставі наказу ТОВ «Юнілівер Україна» від 01 березня 2021 року № 007-ОД, встановлено, що:
		 - продуктивність в продажах чайної продукції: ОСОБА_1 - 78 %, ОСОБА_3 - 107 %, ОСОБА_4 - 85,6 %;
		 - продуктивність в продажах продукції для дому: ОСОБА_1 - 100,3 %, ОСОБА_3 - 107 %, ОСОБА_4 - 107,3 %.
		Отже, за результатами оцінки навичок (кваліфікацій) працівників за 2019 рік, з дев`яти кваліфікацій за посадою: ОСОБА_1 володів 8, а саме майже не володів навиком «ведення переговорів». ОСОБА_3 , ОСОБА_4 володіли 9 кваліфікаціями.
		У 2020 році за результатами оцінки за особистими кваліфікаціями працівників, кваліфікація ОСОБА_1 оцінена в 7 балів, ОСОБА_3 - 11 балів, ОСОБА_4 - 11 балів.
		Крім того, комісією було встановлено, що безперервний стаж роботи ОСОБА_5 становить 14 років, ОСОБА_3 - 13 років та ОСОБА_1 - 6 років.
		Внаслідок чого створена комісія ТОВ «Юнілівер Україна» дійшла висновку, що переважне право бути залишеними на роботі мають молодші менеджери з питань регіонального розвитку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Комісія рекомендувала директору ТОВ «Юнілівер Україна» скоротити одну посаду молодшого менеджера з питань регіонального розвитку, яку обіймав ОСОБА_1 .
		 
		Наказом ТОВ «Юнілівер Україна» від 25 травня 2021 року № 070-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31 травня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		01 червня 2021 року ТОВ «Юнілівер Україна» отримано від ОСОБА_1 повідомлення про тимчасову непрацездатність останнього з 31 травня 2021 року. 
		 
		У зв`язку з отриманим повідомленням, ТОВ «Юнілівер Україна» 01 червня 2021 року видано наказ № 072-К, яким скасовано наказ від 25 травня 2021 року № 070-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » та доручено визнати недійсним запис про звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 
		 
		ОСОБА_1 не надав ТОВ «Юнілівер Україна» оригінал листка непрацездатності серії АЛД № 386933, у зв`язку з чим ТОВ «Юнілівер Україна» звернулося із запитом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району м. Києва для отримання підтвердження видачі зазначеного листка непрацездатності ОСОБА_1 .
		 
		Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району м. Києва листом від 18 червня 2021 року № 805 повідомило ТОВ «Юнілівер Україна», про те, що відповідно до записів у журналі реєстрації листків непрацездатності, який ведеться в Комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району м. Києва, лікарем ОСОБА_6 видавався листок непрацездатності серії АЛД № 386933, період непрацездатності з 31 травня 2021 року до 04 червня 2021 року.
		 
		Наказом ТОВ «Юнілівер Україна» від 22 червня 2021 року № 080-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з роботи з 07 червня 2021 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко П. В. не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		 
		Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		 
		При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
		 
		Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6268св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/2549/22 (провадження № 61-12734св22) та інших.
		 
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		 
		У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано позивачем і матеріалами справи те, що 15 березня 2021 року старшим фахівцем з персоналу ТОВ «Юнілівер Україна» ОСОБА_2 повідомлено ОСОБА_1 про те, що його посада скорочується, і він попереджається про наступне звільнення з 31 травня 2021 року. Також, ТОВ «Юнілівер Україна» запропоновано ОСОБА_1 звільнення за угодою сторін з виплатою середньої заробітної плати за три місяці, що складає суму 137 544,84 грн.
		 
		16 березня 2021 року ТОВ «Юнілівер Україна» надіслало ОСОБА_1 проект додаткової угоди до трудового договору про припинення трудового договору за угодою сторін, а також проект повідомлення про заплановане звільнення.
		 
		У цьому повідомленні про майбутнє звільнення ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників ТОВ «Юнілівер Україна» його буде звільнено з посади молодшого менеджера з питань регіонального розвитку відділу продаж на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 31 травня 2021 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Одночасно ОСОБА_1 повідомлено про наявні вакансії в ТОВ «Юнілівер Україна» та доведено до відома, що якщо додаткові вакансії з`являться протягом періоду попередження, відділ персоналу їх йому запропонує.
		 
		17 березня 2021 року та 22 березня 2021 року ОСОБА_1 особисто повідомив письмово ТОВ «Юнілівер Україна», що йому необхідний додатковий час на ознайомлення з інформацією та він надасть відповідь у термін до 31 березня 2021 року.
		 
		24 березня 2021 року ОСОБА_1 особисто повідомлено про скорочення його посади та, що він буде звільнений з 31 травня 2021 року, а також запропоновані вакантні посади, зокрема: фахівець з методів розширення ринку збуту; менеджер з продажу західного регіону; фахівець з аналізу інвестицій; помічник відділу торгового маркетингу; фахівець з публічних продажів. Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 відмовився.
		 
		18 травня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу торгового маркетингу); фахівець методів розширення ринку збуту (відділу маркетингу); фахівець по роботі з ключовими клієнтами (відділ продаж); менеджер з продажу західного регіону (відділ продаж). У цьому повідомленні про наявні вакантні посади, ОСОБА_1 пропонувалося не пізніше 24 травня 2021 року подати заяву до відділу персоналу у випаду прийняття пропозиції про переведення, проте того ж дня ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад.
		 
		31 травня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу торгового маркетингу); фахівець з методів розширення ринку збуту (відділу маркетингу); фахівець по роботі з ключовими клієнтами (відділ продаж); менеджер з продажу західного регіону (відділ продаж); менеджер з розвитку бізнесу; фахівець з маркетингу (відділ по роботі з підприємствами громадського харчування). Від зазначених посад ОСОБА_1 також відмовився.
		 
		Факт того, що ОСОБА_1 18 травня 2021 року та 31 травня 2021 року додатково пропонувались вакантні посади, підтверджено актами, складеними ТОВ «Юнілівер Україна», з яких вбачається, що ОСОБА_1 відмовився отримати повідомлення про вакантні посади, від підпису в отриманні такого повідомлення та від запропонованих вакансій, які були йому в усній формі перелічені фахівцем з кадрової роботи ОСОБА_2 .
		 
		Отже, ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з посади молодшого менеджера з питань регіонального розвитку відділу продаж головного офісу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 31 травня 2021 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.
		 
		Також ОСОБА_1 пропонувалися всі наявні вакантні посади з дня попередження про звільнення до дня його звільнення.
		 
		Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ТОВ «Юнілівер Україна» належним чином виконало приписи частини другої статті 40 КЗпП України, а відмова ОСОБА_1 від запропонованих посад свідчить, що при його звільненні відповідачем не допущено будь-яких порушень його прав.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із правильним висновком суду апеляційної інстанції, про те, що в ТОВ «Юнілівер Україна» відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавець дотримався процедури вивільнення працівника в частині повідомлення про наступне скорочення штату у встановлені законом строки.
		 
		Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		 
		Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.
		У постановах Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18) зроблено висновок, що роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічні посади чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.
		 
		Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що під час здійснення оцінки діяльності ОСОБА_1 , комісією створеною на підставі наказу ТОВ «Юнілівер Україна» від 01 березня 2021 року № 007-ОД, встановлено, що:
		 - продуктивність в продажах чайної продукції: ОСОБА_1 - 78 %, ОСОБА_3 - 107 %, ОСОБА_4 - 85,6 %;
		 - продуктивність в продажах продукції для дому: ОСОБА_1 - 100,3 %, ОСОБА_3 - 107 %, ОСОБА_4 - 107,3 %.
		Отже, за результатами оцінки навичок (кваліфікацій) працівників за 2019 рік, з дев`яти кваліфікацій за посадою: ОСОБА_1 володів 8, а саме майже не володів навиком «ведення переговорів». ОСОБА_3 , ОСОБА_4 володіли 9 кваліфікаціями.
		У 2020 році за результатами оцінки за особистими кваліфікаціям працівників, кваліфікація ОСОБА_1 оцінена в 7 балів, ОСОБА_3 - 11 балів, ОСОБА_4 - 11 балів.
		Крім того, комісією було встановлено, що безперервний стаж роботи ОСОБА_5 становить 14 років, ОСОБА_3 - 13 років та ОСОБА_1 - 6 років.
		Внаслідок чого створена комісія ТОВ «Юнілівер Україна» дійшла висновку, що переважне право бути залишеними на роботі мають молодші менеджери з питань регіонального розвитку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Комісія рекомендувала директору ТОВ «Юнілівер Україна» скоротити одну посаду молодшого менеджера з питань регіонального розвитку, яку обіймав ОСОБА_1 .
		 
		Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про дотримання ТОВ «Юнілівер Україна» під час звільнення ОСОБА_1 вимог статті 42 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не мав переважного права на залишення на роботі, з огляду на те, що він найменше відпрацював в компанії, а також мав нижчі показники в роботі, ніж інші працівники, що обіймали аналогічну з ним посаду.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на якій містяться посилання в касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Поліни Вікторівни залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Г. В. Коломієць
		 
		Б. І. Гулько 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...