Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/12887/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2024. Зареєстровано: 25.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2024.
Дата набрання законної сили: 07.10.2024 (частково)
Результат оскарження 07.10.2024 Апеляційний суд Чернівецької області: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: 2/722/69/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 369/12887/23
		Номер провадження 2/722/69/24 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		(заочне)
		 
		14 березня 2024 року Сокирянський районний суд Чернівецької області
		в складі:
		головуючого судді            Унгуряна С.В.
		секретаря                Козак А.В.
		з участю представника позивача     ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_2 звернувся в суд із вищевказаним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 28.04.2020 року він позичив ОСОБА_3 гроші в сумі 540 205 грн., що на день укладення договору становило еквівалент 20000 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути 28.05.2020 року.
		Договір позики грошових коштів був укладений письмово та нотаріально завірений державним нотаріусом двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. Згода на укладення ОСОБА_3 договору позики грошових коштів була надана його дружиною ОСОБА_4 , яка була присутня на момент укладення договору позики.
		В обумовлену дату повернення позики ОСОБА_3 суму позики йому не повернув та ухиляється від повернення позики до цього часу.
		У відповідності до вимог ст.ст.625, 1046 ЦК України просив стягнути з відповідачів на його користь борг за договором позики грошових коштів від 28.04.2020 року в розмірі 1819 245 грн. 16 коп., який складається з: суми боргу в розмірі 540205 грн.; інфляційних втрат в розмірі 90 589 грн. 16 коп. (за період з 29.05.2020 року по 23.02.2022 року); 10% щомісяця від простроченої суми в розмірі 1188 451 грн. (за період з 29.05.2020 року по 23.02.2022 року), а також судові витрати в розмірі 13420 грн.
		Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та з наведених у позові підстав просила їх задовольнити в повному об`ємі. Не заперечила щодо ухвалення у справі заочного рішення. 
		Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися та не повідомили про причини своєї неявки, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подали.
		Згідно ч.3 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача без поважних причин або без повідомлення причин, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу без присутності відповідачів та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі письмових доказів, про що не заперечує представник позивача.
		Заслухавши доводи представника позивача та дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
		Так, судом встановлено, що 28.04.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів, який був посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. та зареєстрований в реєстрі за №2543.
		Відповідно до п.1 вказаного Договору Позикодавець передав у власність Позичальника грошові кошти в сумі 540205 грн., що на день укладення цього договору становить еквівалент 20000 доларів США, а Позичальник зобов?язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів до 28.05.2020 року.
		Пунктом 2 договору сторони передбачили, що виконання Позичальником свого зобов?язання повернути повну суму позики має бути здійснено в м.Києві в готівковій формі не пізніше дня, визначеного в п.1 Договору. Після виконання Позичальником свого зобов?язання, Позикодавець повинен передати йому примірник цього договору. Наявність у Позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважатиметься простроченням виконання Позичальником свого зобов?язання.
		Згідно п.3 вказаного Договору сума позики, встановлена п.1 даного Договору, отримана Позичальником від Позикодавця в день підписання даного Договору в повному обсязі. Своїм підписом на договорі Позичальник підтверджує факт отримання суми позики в розмірі, визначеному в п.1 даного Договору.
		Пунктом 4 Договору передбачено, що якщо Позичальник своєчасно не поверне суму позики, він, на письмову вимогу Позикодавця зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 відсотків щомісяця від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.
		Відповідно до п.7 Договору грошові кошти, які є предметом цього договору, передані Позикодавцем та одержані Позичальником в момент підписання цього договору. Сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт передачі та отримання грошей.
		Крім цього, згідно п.13 Договору згода подружжя Позичальника на укладення цього Договору отримана у встановленому законом порядку, а саме справжність підпису на заяві, засвідчено Двадцять першою Київською державною нотаріальною конторою 28.04.2020 року по реєстру №2542. 
		Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
		За змістом статей 1046, 1047 ЦК України договір позики є реальним, тому факт передання грошових коштів може підтверджуватися відповідними умовами договору, або в тексті договору сторони повинні зазначити строк передання грошових коштів.
		Суд вважає, що зміст умов, викладених у пунктах 1, 3 та 7 договору позики від 28.04.2020 року, достовірно свідчить про реальне виконання позивачем ОСОБА_2 умов цього Договору і не потребує іншого підтвердження, з огляду на те, що укладений договір є нотаріально посвідченим.
		При цьому, відповідачем ОСОБА_3 не оспорено наявність у позивача ОСОБА_2 після спливу терміну повернення грошей примірника укладеного договору позики від 28.04.2020 року, що є свідченням прострочення виконання відповідачем ОСОБА_3 свого зобов`язання, що передбачено п.2 вказаного Договору.
		Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були йому передані позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Дослідивши документи, які надані позивачем, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів повернення ним суми боргу. 
		Так, у пункті 2 Договору сторони установили порядок виконання Позичальником свого зобов`язання, а саме за умовами цього пункту виконання Позичальником свого зобов?язання повернути повну суму позики має бути здійснено в м.Києві в готівковій формі не пізніше дня, визначеного в п.1 Договору. Після виконання Позичальником свого зобов?язання, Позикодавець повинен передати йому примірник цього договору. Наявність у Позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважатиметься простроченням виконання Позичальником свого зобов?язання.
		Відповідно до частин 1 та 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані підтверджуються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере докази, що не стосуються предмета доказування.
		Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини. які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Частиною 1 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Щодо застосування ст.545 ЦК України суд констатує, що у ч.3 ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.
		Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 належними і допустимими доказами не довів повернення ним позивачеві позики в розмірі 540205 грн., а тому суд приходить до висновку, що боргове зобов`язання відповідача за укладеним договором позики грошових коштів від 28.04.2020 року не виконано.
		Також, суд погоджується з аргументами позивача щодо стягнення інфляційних втрат та процентів від простроченої суми відповідно до вимог статті 625 ЦК України, оскільки права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань.
		Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
		З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 порушив грошове зобов`язання з повернення боргу за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, передбачених ст.625 ЦК України, у вигляді стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10% щомісяця від простроченої суми боргу згідно умов п.4 вказаного Договору.
		1. Розрахунок інфляційних втрат:
		-сума простроченого боргу: 540205 грн.;
		-період прострочення: з 29.05.2020 року по 23.02.2022 року;
		-індекс інфляції: (100,20:100=1,002) х (99,40:100=0,994) х (99,80:100=0,998) х (100,50:100=1,005) х (101,00:100=1,01) х (101,30:100=1,013) х (100,90:100=1,009) х (101,30:100=1,013) х (101,00:100=1,01) х (101,70:100=1,017) х (100,70:100=1,007) х (101,30:100=1,013) х (100,20:100=1,002) х (100,10:100=1,001) х (99,80:100=0,998) х (101,20:100=1,012) х (100,90:100=1,099) х (100,80:100=1,008) х (100,60:100=1,006) х (101,30:100=1,013) х (101,60:100=1,016) = 1.16769405
		-сума інфляційних нарахувань на заборгованість за договором позики: 540205 х 1.16769405  540205 = 90589,16 грн.
		2. Розрахунок 10% щомісяця від простроченої суми боргу:
		-сума простроченого боргу: 540205 грн.;
		-період прострочення: з 29.05.2020 року по 23.02.2022 року (20 місяців 26 днів);
		-сума процентів за 1 місяць: 540205 грн. х 10% : 100 = 54020,50 грн. 
		-сума процентів за 20 місяців: 54020,50 грн. х 20 місяців = 
		-сума процентів за 26 днів: 54020,50 грн. : 31 (кількість днів у місяці) х 26 днів = а всього: 1080410 + 45307,52 = 1125717,52 грн.
		Таким чином, з урахуванням наведеного вище, до стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача за договором позики грошових коштів від 28.04.2020 року підлягає сплаті заборгованість в розмірі 1756 511 грн. 68 коп., з яких: основний борг в розмірі 540 205 грн.; інфляційні втрати в розмірі 90 589 грн. 16 коп.; 10% щомісяця від простроченої суми в розмірі 1125717 грн. 52 коп.
		Щодо виконання відповідачкою ОСОБА_4 зобов`язань за договором позики грошових коштів від 28.04.2020 року як солідарним боржником суд зазначає наступне.
		Так, на момент укладання вказаного Договору Позичальник ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, у зв?язку з чим остання надала свою згоду на укладення відповідачем ОСОБА_3 цього Договору, про що зазначено в п.13 Договору. 
		Вирішуючи в касаційному порядку справу про стягнення боргу за договором позики, укладеним одним з подружжя, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19) дійшла наступних висновків.
		«Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
		Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.
		Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Словник української мови визначає слово «союз» як тісну єдність, тісний зв`язок між ким, чим-небудь [Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. - Стор. 478].
		Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
		Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
		Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
		Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
		Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
		Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.
		Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном».
		З наведеного вище можливо зробити висновок, що умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї.
		Незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань.
		Верховний Суд України неодноразово робив висновок, згідно якого внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, зокрема:
		1) «частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники» (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16);
		2) «частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку. Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Таким чином, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку» (постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16).
		Оскільки договір позики грошових коштів від 28.04.2020 року відповідач ОСОБА_3 укладав зі згоди своєї дружини  відповідачки ОСОБА_4 під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі, беззастережно можливо констатувати, що цей договір (правочин) було вчинено в інтересах сім`ї, цивільні права та обов`язки за цим договором виникли в обох із подружжя, що в свою чергу свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, а тому за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
		Відтак,відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 7є солідарнимиборжниками позивача ОСОБА_2 за договоромпозики грошовихкоштів від28.04.2020року,а томунаявні підставидля солідарногостягнення зних заборгованостіза вказанимДоговором в розмірі 1756 511 грн. 68 коп., яка складається з: основного боргу в розмірі 540 205 грн.; інфляційних втрат в розмірі 90 589 грн. 16 коп.; 10% щомісяця від простроченої суми в розмірі 1125 717 грн. 52 коп.
		Відповідно до ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Таким чином, з відповідачів в рівних частках підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 12957,24 грн.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 12, 13, 81, 141, 212, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України,суд,-
		УХВАЛИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики  задовольнити частково.
		Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 20.02.1998 року Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області) на користь  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) борг за договором позики грошових коштів від 28.04.2020 року в розмірі 1756 511 (один мільйон сімсот п?ятдесят шість тисяч п?ятсот одинадцять) грн. 68 коп., з яких: основний борг в розмірі 540 205 (п?ятсот сорок тисяч двісті п?ять) грн.; інфляційні втрати в розмірі 90 589 (дев?яносто тисяч п?ятсот вісімдесят дев?ять) грн. 16 коп.; 10% щомісяця від простроченої суми в розмірі 1125717 (один мільйон сто двадцять п?ять тисяч сімсот сімнадцять) грн. 52 коп.
		Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 6478 (шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 62 коп.
		Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 20.02.1998 року Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 6478 (шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 62 коп.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		 
		Суддя                                        С.В.Унгурян
		Повне судове рішення складено 25.03.2024 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...