Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/141/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано судом: 01.04.2024. Зареєстровано: 03.04.2024. Оприлюднено: 04.04.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		29 березня 2024 року м. Ужгород№ 260/141/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) про оскарження бездіяльності органу держаної влади, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника  адвоката Вакули Юрія Ігоровича (далі  представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) (далі - відповідач), яким просить суд:
		1) рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії  начальника 2 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) майстер сержанта ОСОБА_2 від 09 грудня 2023 року про відмову у перетинанні державного кордону України визнати протиправним та скасувати;
		2) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати (в тому числі  по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу).
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмолено позивачу у перетині державного кордонну України, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з даним позовом.
		Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено даний позов без руху.
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній адміністративній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Відповідач надано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. 09.12.2023 року о 22:20 год. на вихід з України у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Малий Березний» прибула громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на паспортний контроль надала: паспорт громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_4 вид. 29.11.2023 року. В ході перевірки документів було встановлено, що ОСОБА_1 являється державним службовцем, а тому на підставі Постанови КМУ № 69 від 27.01.2023 та підпункту 2.14 Правил перетинання державного кордону громадянами України (затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995) їй заборонено виїзд за межі України, крім як у службове відрядження.
		У зв`язку з тим, що надані на паспортний контроль ОСОБА_1 документи не надають їй права на перетин Державного кордону України, в період дії воєнного стану, було винесено Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України.
		У зв`язку з вищезазначеним відповідач просив відмовити позивачеві в задоволенні позову.
		Представник позивача скористався своїм правом і подав до суду відповідь на відзив.
		В свою чергу представник відповідача подав до суду письмові заперечення на відповідь на відзив, а представник позивача письмові пояснення на вищезазначені заперечення.
		В ході судового розгляду представником позивача подано письмові клопотання щодо ухвалення судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 29024,75 грн..
		Також представниками сторін заявлені письмові клопотання про витребування доказів та надані письмові заперечення відносно них.
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відмовлено представнику позивача та представнику відповідача у задоволенні клопотання про витребування доказів.
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		Як вбачається із матеріалів справи 09 грудня 2023 року відповідачем прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України ОСОБА_1 .
		Позивач не погодився з такими рішенням відповідача, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
		Частиною другою статті 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Статтею 8 Конституції визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Частиною четвертою статті 17 Конституції визначено, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
		Частиною дургою статті 19 Конституції визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Як вбачається із матеріалів справи, 09 грудня 2023 року відповідачем прийняте рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України.
		У оскаржуваному рішенні відповідач (з посиланням на Указ Президента України №64/2022 та закон України про його затвердження) як на підставу відмови зазначає, що позивачкою не надані належні документи, які дають право на перетину Державного кордону України, а також зазначає про відсутність у позивачки підстав згідно постанови КМУ №69 від 27.01.2023 року підпункту 2.14.
		Однак, в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено до якої з категорій визначених вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України віднесена позивачка. Ба більше, в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено які саме документи, необхідні позивачці для перетину державного кодону України, нею не були надані.
		В оскаржуваному рішенні відповідачем також не наведені посилання на положення закону, якими передбачено надання кожного з ненаданих (на думку відповідача) документів.
		 
		Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» (з наступними змінами та доповненнями, в редакції Закону станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 389-VІІІ).
		Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
		Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону 389-VІІІ в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто, вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
		Позивач покликалася на те, що їй протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки вона не належить до переліку осіб, яким тимчасово обмежено право на виїзд за межі території України. 
		Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
		Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються КМ України відповідно до цього Закону та інших законів України.
		Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила № 57).
		Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
		Як зазначає позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем, при прибутті до місця перетину державного кордону України, позивачем було надано посадовим особам органу Держприкордонслужби наступний документ:
		- паспорт громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_4 вид. 29.11.2023 року.
		В ході перевірки документів було встановлено, що ОСОБА_1 являється державним службовцем, а тому на підставі Постанови КМУ № 69 від 27.01.2023 та підпункту 2.14 Правил перетинання державного кордону громадянами України (затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995) їй заборонено виїзд за межі України, крім як у службове відрядження.
		У зв`язку з тим, що надані на паспортний контроль ОСОБА_1 документи не надають їй права на перетин Державного кордону України, в період дії воєнного стану, було винесено Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України.
		З цього приводу суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну прикордонну службу України» (далі - Закон) на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
		Статтею 2 Закону, з поміж іншого зазначено, що однією із основних функцій Державної прикордонної служби України є здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
		Порядок перетинання державного кордону України громадянами України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (зі змінами).
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалася, правовий режим воєнного стану діяв зокрема і день виникнення спірних правовідносин .
		Тобто в день виникнення спірних право відносин (09.12.2023) діяв правовий режим воєнного стану.
		Пунктом 2 даного Указу, Державну прикордонну службу України віднесено до військового командування, яке уповноважене запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
		Також пунктом 3 Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватись конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		Таким чином, під час правового режиму воєнного стану може бути обмежено право, передбачене статтею 33 Конституції України, а саме - кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: ...
		пунктом 6 частини 1 передбачено: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Пунктом 1 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 визначено, що цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (Далі по тексту - Порядку 1455).
		Відповідно до пункту 8 Порядку 1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
		Таким чином у зв`язку із запровадження воєнного стану громадянам України обмежено право виїзду закордон.
		Порядок перетинання державного кордону України громадянами України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила).
		27.01.2023 року Постановою Кабінету Міністрів України № 69 внесені зміни до вище вказаних Правил, якими передбачено:
		2-6. У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
		2-14. У разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
		Однак, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував ту обставину, що позивач обіймає посаду на яку діє тимчасова заборону у наданні дозволу у перетинанні державного кордону України.
		Більше того, судом не встановлено, з вищезазначеного переліку посад, посада яку обіймає позивач підпадає під вищевказані обмеження, що в свою чергу й слугувало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
		Відтак, враховуючи вищезазначене суд прийшов переконання, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Щодо клопотання представника позивача про стягнення на користь позивача понесені нею витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
		Згідно вимог частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		У відповідності до приписів частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
		Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Згідно змісту частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до вимог частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:
		1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
		2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
		3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
		4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
		5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
		6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
		7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;
		8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
		9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.
		Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
		Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		З аналізу вищевикладеного, вбачається, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
		Згідно вимог частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Судом встановлено, що 04 січня 2024 року між позивачем та адвокатом Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Вакули» укладено договір про надання правової допомоги № АБВ24-01/04 (далі  Договір).
		Згідно пункту 4.0 Договору умови сплати гонорару та відшкодування витрат бюро та інші істотні умови визначаються додатком до цього договору.
		Так представником позивача до клопотання про стягнення судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу надано суду Детальний розрахунок судових витрат, що є додатком до вищезазначеного договору.
		Так, з детального розрахунку вбачається, що представником позивача при розгляді даної адміністративної справи надано позивачеві послуг щодо правової допомоги на загальну суму 29024,75 грн.
		На підтвердження наданих адвокатських послуг та здійсненої оплати таких представником позивача надано суду: ордер, договір про надання правової допомоги, додатки до договору, детальний розрахунок судових витрат та платіжні інструкції.
		Судом також встановлено, що вищезазначені документи скріплені підписами та печатками сторін (печатка в адвоката).
		Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
		Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у додатковому рішенні від 25 січня 2019 року (справа №9901/350/18), у додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), у постанові від 15 травня 2018 року (справа №821/1594/17) та у постанові Великої Палати у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16).
		Предметом позову у даній справі є оскарження рішення відповідача щодо відмови у перетині державного кордону України.
		Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 р. по справі № 904/8308/17 дійшов висновку про те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати Були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Визначений адвокатом в Детальному розрахунку суми та час витрачений адвокатом, на переконання суду, не відповідає рівню складності даної справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		З урахуванням вищевикладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, враховуючи співмірність ціни позову та заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу та з врахуванням письмових заперечень відносно суми гонорару, суд вважає, що клопотання підлягає до задоволення частково та стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає вартість витрат на професійну правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн..
		При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який в силу вимог статті 139 КАС України підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) про оскарження бездіяльності органу держаної влади  задовольнити.
		2. Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в перетині державного кордону України від 09 грудня 2023 року прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії  начальником 2 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) майстер сержантом ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 .
		3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійко) та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		СуддяД.В. Іванчулинець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...