Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 553/449/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2024.
Дата набрання законної сили: 04.04.2024
Номер судового провадження: 61-2701ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		04 квітня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 553/449/20
		провадження № 61-2701св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідач первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 , 
		третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовів
		 
		У березні 2020 ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав стосовно їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Первісний позов мотивований тим, що у сторін є спільна донька ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу проживає з ОСОБА_1 та знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні, відповідач зовсім не проявляє уваги та не цікавиться життям дитини, повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Останній раз з донькою бачився в 2015 році. За весь цей час жодного разу життям дитини та її потребами не поцікавився, не бажає підтримувати з нею контакт. ОСОБА_1 як мати жодного разу не створювала перешкод в їх спілкуванні, не налаштовувала доньку проти батька, про те, не дивлячись на це, останній звернувся до органів опіки та піклування з проханням встановити порядок його участі в спілкуванні з малолітньою ОСОБА_4 .
		 
		На підставі такої заяви, ОСОБА_2 було визначено порядок участі у вихованні та спілкуванні з дитиною - кожної суботи з 9:00 по 18:00 з правом прогулянок по місту та відвідування місця проживання батька, проте він жодного разу не скористався зазначеним правом та не здійснював будь-яких дій, які б свідчили про його бажання спілкуватись з донькою.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		позбавити ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини.
		 
		Зустрічний позовом мотивований тим, що рішенням Виконавчого комітету Октябрської у місті Полтаві ради № 55 від 24 лютого 2015 року за заявою ОСОБА_2 , було встановлено графік спілкування дитини з батьком кожної суботи з 09:00 до 18:00 з правом прогулянок по місту та відвідування місця проживання батька, враховуючи природні умови, не порушуючи розпорядку дня дитини, турбуючись про її стан здоров`я. ОСОБА_1 навмисно перешкоджає спілкуванню батька з донькою, чинить постійні перепони та провокує конфлікти, очевидцем яких неодноразово була і сама дитина, тому необхідно усунути перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини.
		 
		ОСОБА_2 просив:
		усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні із донькою, реалізації батьківських прав та несення відповідних обов`язків шляхом встановлення графіку побачень із донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без присутності матері ОСОБА_1 у перший та третій тиждень кожного місяця, з 18 годин понеділка до 18 годин неділі, з урахуванням відвідувань донькою навчального та позашкільного закладів, а також кожні літні шкільні канікули дитини не менше 40 діб для відпочинку та оздоровлення дитини на території України.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави в складі судді Високих М. С., від 19 липня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено.
		 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини відмовлено.
		 
		Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні доньки ОСОБА_3 .
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків;
		позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків;
		озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, беручи до уваги, що фактично батько з донькою у комфортних умовах спілкувались у 2015 році, суд вважає що висловлене ОСОБА_3 не бажання спілкуватись з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у житті дитини. В ході розгляду справи відповідач ствердив, що не втратив інтересу до доньки, бажає налагодити з нею відносини, не виключаючи необхідність звернення до психолога та пояснив, що відсутність між ними спілкування протягом тривалого часу було викликано виключно його не бажанням примушувати дитину до такого спілкування та уникнення її психологічного травмування. ОСОБА_3 під час з`ясування її думки не висловлювала страху перед батьком, була впевнена у своїй позиції та орієнтована у ситуації та вказала, що не бачить сенсу у спілкуванні з ним, що свідчить про відсторонення доньки внаслідок тривалої відсутності будь-яких зав`язків між ними. В судовому засіданні свідки сторони позивача характеризували ОСОБА_3 як розсудливу дівчину, яка має лідерські якості та власну думку, у свою чергу роз`яснюючи наданий висновок, експерт пояснила, що дитина може висловлювати свою думку, впливу у вихованні не спостерігалось;
		з досягненням певного віку, змінюються умови розвитку дитини, міняються її життєві орієнтири, погляди та цінності, та в разі нормального спілкування між донькою та батьком у комфортних для дитини умовах, позиція доньки також може зазнати змін. Між батьками ОСОБА_3 після розірвання шлюбу не склались доброзичливі відносини і ними спільно не вирішувались проблеми дитини. Відносини між батьками не зазнали змін й наразі, останні мають обопільні образи та між ними відсутній конструктивний діалог, всі питання щодо спільної доньки викликають болючі реакції, що вони неодноразово демонстрували в ході судового провадження. Разом із тим якість відносин між батьками не може ставитись у залежність із правами дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та забезпечення її найкращих інтересів;
		суд вважав, що позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до доньки, участі у її вихованні та має намір на відновлення з нею відносин, в даному випадку не відповідатиме інтересам малолітньої ОСОБА_3 . Поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з донькою, а позбавлення його батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей;
		суд наголосив, що відповідача має бути попереджено про обов`язок зміни ставлення до виховання дитини та роз`яснено, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька щодо доньки протягом розумного строку після ухвалення оскаржуваного судового рішення, позивач може знову ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав;
		за висновком проведеної у справі судово-психологічної експертизи, індивідуальні психологічні особливості ОСОБА_2 , його виховні навички справили на ОСОБА_28 психотравмуючий вплив, який полягає у емоційному відстороненні від нього та формуванні страху перед ним. Між тим в судовому засіданні ОСОБА_3 не виказувала страху перед батьком, вона сприймає його як зовсім чужу для неї людину, з якою не бажає спілкуватись. При цьому як встановлено судом востаннє спілкування доньки і батька відбувалось у 2015 році та зі збігом такого тривалого часу, відсутністю нормальних життєво-сімейних зв`язків між ними, дійсно дитина відсторонилась від батька. Крім того, за висновком експертизи, виховна тактика відповідача негативно впливає на емоційний стан та психічний розвиток ОСОБА_3 . З огляду на це, враховуючи, що фактично протягом тривалого часу між батьком та дитиною був відсутній зв`язок, на думку суду очевидною є необхідність з боку відповідача вироблення такої виховної тактики, яка не матиме для дитини негативних наслідків, їх спілкування буде комфортним для доньки, а батьком будуть враховуватись інтереси дитини та дотримуватись її особисті кордони;
		рішенням виконавчого комітету Октябрського районної у місті Полтаві ради №55 від 24 лютого 2015 року, визначено наступний порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 - кожної суботи з 09 год. до 18 год. з правом прогулянок по місту та відвідування місця проживання батька, враховуючи погодні умови та не порушуючи режиму дня дитини, турбуючись про стан її здоров`я. Надаючи висновок по суті спору за зустрічним позовом в цій справі, затверджено висновок виконавчого комітету як органу опіки та піклування щодо визначення участі батька у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , яким визначено доцільним визначити порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 наступним способом: щосереди з 17 год. по 19 год. та щосуботи з 09 год. до 18 год. без присутності матері ОСОБА_1 , за згодою самої дитини; два тижні у період літніх канікул, без присутності матері, рекомендовано батькам та малолітній ОСОБА_3 пройти курс у психолога щодо налагодження стосунків між батьком та донькою. Таким чином, з урахування обставин справи, враховуючи, що порядок участі було визначено ще у 2015 року, суд не вбачав підстав для встановлення нового порядку участі батька у вихованні дитини та на цей час збільшення часу їх спілкування з донькою;
		у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків». Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною;
		з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а також відсутність підстав для визначеного іншого ніж встановлений у 2015 році порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, суд вважав необхідним відмовити у задоволенні первісного та зустрічного позовів;
		вирішальним є питання щодо того, чи було вжито національними органами влади для сприяння спілкуванню усіх необхідних заходів, що звичайно можуть вимагатись за конкретних обставин кожної справи (див. рішення у справі Хокканен, пункт 58, та у справі Ігнакколо-Зеніде, зазначене вище, пункт 96). У цьому контексті відповідність дій або заходів має бути оцінено за швидкістю їх виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (див. рішення у справі Ігнакколо-Зеніде, пункт 102). У справі, яка розглядається, за зверненням відповідача ще у 2015 році було визначено порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, при цьому як мати так і батько після цього звертались до виконавчого комітету з приводу визначеного порядку, однак ці звернення не змусили провести належну перевірку та в інтересах дитини вжити заходів щодо сприяння налагодженню спілкування. Крім того, затверджуючи висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав у 2020 році, виконавчим комітетом, як органом опіки та піклування, було визнано необхідним надати батькові термін 6 місяців для реалізації своїх обов`язків по вихованню доньки, у разі ухилення або неналежного виконання батьківських обов`язків повторно розглянути питання по суті. Зі спливом шестимісячного строку про повторний розгляд питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав суд повідомлено не було, водночас як і про проведену перевірку належного виконання батьківських обов`язків, саме тому суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання доньки та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні доньки ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 липня 2023 року в частині відмови в задоволенні первісного позову скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задоволено.
		 
		Позбавлено ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 липня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		судом першої інстанції за участі дитячого психолога, була допитана донька сторін ОСОБА_4 , яка пояснила, що з ОСОБА_5 вона не спілкується, останньої зустрічі не пам`ятає, телефонних розмов з ним не було. Вона не хоче його бачити, оскільки він є незнайомою людиною. Не бачить сенсу у спілкуванні. Ростив та виховував її тато ОСОБА_6 , прізвище якого вона хоче взяти. Доводячи підстави заявлених вимог та наголошуючи на необхідності захисту інтересів неповнолітньої дитини, позивачем ОСОБА_7 було надано суду експертне заключення психолога за результатами обстеження ОСОБА_11. В ході проведеного обстеження виявлено загальну задоволеність відносинами в її сім`ї, близькими емоційними стосунками з мамою ОСОБА_8 та татом Славою, гармонійний приклад здорової сімейної системи. Разом з цим, виявлені ознаки емоційного відкидання, виключення біологічного батька з життя дівчинки і несприйняття його частиною своєї сім`ї. Згідно з висновком експерта № 1591 від 29 червня 2021 за результатами проведеної судово психологічної експертизи, індивідуальні психологічні особливості ОСОБА_2 , його виховні навички справили на малолітню ОСОБА_9 психотравмуючий вплив, який полягає у емоційному відстороненні від нього та формуванні страху перед ним. Актуальна поведінка ОСОБА_10 поєднує авторитарність, владність, своєвільність, ігнорування потреб доньки. Така виховна тактика негативно впливає на емоційний стан та психічний розвиток ОСОБА_11. Характер впливу на дитину зазначеного стилю виховання полягає в порушенні емоційного комфорту, зростанні тривожності, невпевненості, виникнення страху, паніки, стопреакції, порушенні психічного розвитку. Під час проведення експертного обстеження колишньої родини, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було встановлено, що вихованням дитини з моменту її народження переважно займалася мати ОСОБА_12 з допомогою своєї матері. В подальшому, другий чоловік ОСОБА_1 взяв на себе частину обов`язків по вихованню ОСОБА_11 . Також під час спілкування з експертом ОСОБА_29 повідомила, що в неї один батько - тато ОСОБА_13 , якій піклується про неї, проводить з нею час, любить її. Відкидає припущення, що ОСОБА_2 її любить;
		матеріали справи містять також заяву ОСОБА_11 від 02 квітня 2020 року на адресу служби у справах дітей, щодо бажання змінити прізвище на « ОСОБА_14 », оскільки вона проживає з мамою та татом ОСОБА_6 . ОСОБА_15 бачити не хоче. Враховуючи тривалу, майже впродовж восьми років, відсутність будь якого контакту з донькою, у останньої сформувалось стійке усвідомлення, що вона батькові не потрібна, її життя його не цікавить, тоді як інший чоловік ОСОБА_16 взяв на себе турботу за її вихованням та утриманням. Відносини між її батьками були припинені, коли ОСОБА_3 було близько трьох років, з цього віку і до даного часу дівчинка зростала у відсутність свого батька ОСОБА_2 , який впродовж вказаного періоду її життям не цікавився та вихованням не займався. Останнє побачення з батьком було випадковим та мало місце під час прогулянки в центрі Полтави, коли дівчинка, за словами відповідача, сховалась за маму та не забажала спілкуватись з ним. До даного часу між батьком та донькою існує повна відстороненість та будь-який емоційний контакт. При цьому, сам відповідач не заперечує, що впродовж всього періоду ним не здійснювались дії по вихованню та утриманню своєї доньки, він не брав участі в її житті та не забезпечував її розвитку;
		відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд вказав, що батько має бажання спілкуватись з донькою, приймати участь в її житті та добросовісно виконувати свої батьківські обов`язки. Разом з тим, жодні докази по справі не підтверджують такого бажання та наявності у останнього підстав для зміни свого ставлення до виконання батьківських обов`язків. Сама по собі подача ОСОБА_2 позову про усунення перешкод в спілкуванні з донькою мала місце лише після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. З цього приводу, після ініціювання розгляду зустрічної заяви, ним були зроблені запити до навчального закладу, медичної установи та танцювальної студії, які відвідує ОСОБА_3, що розцінюється колегією суддів як формальний захід, з метою створення уяви про його зацікавленість життям доньки. Між тим, висловлена в ході розгляду справи в апеляційній інстанції позиція ОСОБА_2 зводилась до того, що якщо донька виявить бажання з ним спілкуватись, він буде підтримувати з нею відносини, в противному випадку - не бачить в цьому сенсу;
		з урахуванням того, що при розгляді справ подібної категорії першочергове значення мають права та інтереси дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, тому саме останні мають бути враховані при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, які в такому випадку є похідними, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який впродовж тривалого часу самоусунувся від їх виконання, що свідчить про наявність в його діях свідомої винної поведінки, оскільки по справі не встановлено жодних об`єктивних перешкод для виконання останнім своїх обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 . За вказаних обставин, апеляційна скарги підлягає задоволенню, а судове рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову - скасуванню, з постановленням в цій часино нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У лютому 2024 року  ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, в якій просив:
		оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;
		рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		судом апеляційної інстанції скасоване правильне по суті й законне судове рішення фактично лише з формальних підстав. Таким чином, суд апеляційної інстанції проявив упереджене ставлення до розгляду справи;
		нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Колегія суддів апеляційної інстанції взагалі не взяла до уваги та проігнорувала той факт, що судом першої інстанції було покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні доньки. Це підтверджується як і тим, що в жодному судовому засіданні апеляційного суду представник органу опіки та піклування присутнім не був так і тим, що колегією взагалі не з`ясовувався цей немало важливий факт будь яким чином. Адже матеріали справи не містять жодних письмових доказів які б свідчили про те, чи здійснювався органом опіки та піклування належний контроль за виконанням ОСОБА_2 в межах винесеного Ленінським районним судом рішення батьківських обов`язків в період з моменту прийняття рішення 19 липня 2023 року по 06 грудня 2023 року (тобто протягом майже пів року);
		відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями .соціального забезпечення, судами^ адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Враховуючи вище викладене, всупереч статті 3 Конвенції про права дитини орган опіки та піклування в суді апеляційної інстанції не встановив чи забезпечить позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки якнайкращі інтереси дитини.
		стосовно норм національного законодавства, то у відповідності до частини 2 статті 155 СК України, яку суд апеляційної інстанції також не застосував, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Як Конвенції, як міжнародні правові акти, які мають вищу юридичну силу порівняно із нормами національного законодавства, так і норми права спеціального національного законодавства встановлюють пріоритетність та вищу цінність прав та інтересів дитини по відношенню до прав та інтересів батьків. Таким чином, реалізація батьківських прав, в т. ч. визначених частиною 1 статті 151 СК України, яку застосував суд апеляційної інстанції, можлива лише в тій мірі та до того моменту, поки це не починає суперечити інтересам дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. 
		на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»);
		тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження №61-12305св18));
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)). Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Відповідно до вище викладеного судом першої інстанції було прийняте законне та обґрунтоване рішення яке було винесене у відповідності до норм матеріального та процесуального права;
		як вбачається з рішення суду першої інстанції, ОСОБА_7 не доведено систематичне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків відносно доньки, а також злісного ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником .проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57,58). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні Інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих Інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання;
		наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у відповідних постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, та багатьох інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування;
		суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 Сімейного кодексу України). При вирішенні спору Ленінський районний суд міста Полтави, як суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, заслухавши пояснення сторін та думку неповнолітньої доньки, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та бажання Відповідача брати участь у вихованні й спілкуванні з донькою, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із Факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.
		звертає увагу Верховного Суду та просить врахувати, що відповідач ОСОБА_2 не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам доньки. На підтвердження цього складений висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який хоча і носить рекомендаційний характер, але не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини;
		позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Просить Верховний Суд врахувати позицію суду першої інстанції, яка була проігнорована судом апеляційної інстанції в частині відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , оскільки Позивач не довела належними та допустимим доказами ухилення відповідача від виховання доньки, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини, адже Відповідач протягом усього розгляду справи в судах першої, апеляційної інстанцій заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно доньки, так як бажає спілкуватися із нею, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до дитини і мас стійкий намір на відновлення відносин із Єлизаветою. Твердження ОСОБА_7 про те, що батько ОСОБА_2 не спілкуються із донько не є непереконливими з огляду на постійне проживання дитини із матір`ю, постійне обмеження спілкування із батьком та активне вчинення перешкод у спілкуванні із дитиною та наявність тривалого конфлікту між батьками.
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила: відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі; залишити в силі оскаржену  постанову апеляційного суду.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		на думку позивача апеляційний суд абсолютно професійно в мотиваційній частині постанови з посиланням на норми чинного та міжнародного законодавства зазначив: що при вирішенні даних категорій справ (про позбавлення батьківських прав), суд в першу чергу, повинен забезпечити та захистити інтереси дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи з об`єктивних обставин спору, а потім вже права батьків, які є похідними від прав дитини. І через призму цього принципу розглянув подану позивачкою апеляційну скаргу, та взагалі поглянув на справу з точки зору інтересів дитини, надав належну судову оцінку доказам наданим позивачкою на підтвердження факту неналежного виконання батьківських обов`язків Відповідачем (письмові докази, пояснення свідків, висновок судово-психологічної експертизи), чого, нажаль, не було зроблено в рішенні суду першої інстанції, зазначив ці висновки в Постанові і на підставі них з врахуванням норм чинного та міжнародного законодавства прийшов до висновку про наявність підстав до позбавлення батьківських прав Відповідача та часткового скасування рішення суду першої інстанції;
		судом апеляційної інстанції було враховано та надано оцінку доказам, які підтверджують тривалу, майже впродовж восьми років, відсутність будь якого контакту Відповідача з донькою, та формування у неї стійкого усвідомлення, що вона Відповідачеві не потрібна, її життя його не цікавить, тоді як інший чоловік - її вітчим ОСОБА_16 , взяв на себе турботу за її вихованням та утриманням. Факту того, що батько після припинення відносин не цікавився життям дитини і не спілкувався з нею. Доказів про те, що останнє побачення з батьком було випадковим та мало місце під час прогулянки в центрі Полтави, коли дівчинка, за словами відповідача, сховалась за маму та не забажала спілкуватись з ним. Факту існуванням між батьком та донькою повної відстороненості та будь -якого емоційного контакту. Визнання та не заперечення Відповідачем факту, що впродовж всього періоду ним не здійснювались дії по вихованню та утриманню своєї доньки, він не брав участі в її житті та не забезпечував її розвитку;
		факт того, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, не ґрунтуючись на доказах вказав, що батько має бажання спілкуватись з донькою, приймати участь в її житті та добросовісно виконувати свої батьківські обов`язки. Та на підсилення попередньої тези відзначив, що у Відповідача «інтерес до дитини» у формі подачі адвокатських запитів у місця навчання, дозвілля та заклад охорони здоров`я з`явився тільки після отримання позову про позбавлення батьківських прав та подачі зустрічної позовної заяви. Врахував та проаналізував особисту думку Відповідача, висловлену під час апеляційного засідання, стосовно його участі у вихованні дитини, де він зазначив, якщо донька виявить бажання з ним спілкуватись, він буде підтримувати з нею відносини, в противному випадку - не бачить в цьому сенсу (дані аргументи Відповідач неодноразово проголошував і в суді першої інстанції і під час проведення судово-медичної експертизи). Відтак керуючись найкращими інтересами дитини, на підставі наявних в справі доказів, наданої їм обґрунтованої оцінки, норм чинного та міжнародного законодавства у відповідності до національної практики Верховного Суду по розгляду подібних справ та Європейського суду з правд людини, суд апеляційної інстанції і виніс дане рішення, а не шляхом «бездумного копіювання без зміни сенсу, з сумнівами про те як слухав апеляційний суд справу», як про це пише в своїй касаційні скарзі Відповідач;
		судом апеляційної інстанції в судовому засідання з`ясовувалась думка сторін стосовно слухання справи за відсутності представника органу опіки та піклування при умові їх належного попередження про час та місце слухання справи та обидві сторони (Позивач та Відповідач) висловили згоду продовжити слухання справи за їх відсутності. Матеріали справи містять численні заяви органу опіки та піклування, який просить суд винести рішення суду відповідно до інтересів дитини, відтак твердження Відповідача про начебто незалучення та нез`ясування думки органу опіки та піклування знову ж таки не відповідають дійсності. Зазначені Відповідачем аргументи по незаслуховуванню думки органів опіки та піклування не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи;
		відповідач весь час відмовляється визнати той факт, що відповідальність за втрачений контакт між ним та його дитиною лежить не на органах опіки та піклування, судах будь-яких інстанцій, дружині чи самій дитині, яка по його висловлюванням сама повинна з ним будувати відносини, а на ньому самому і станом на момент уже розгляду цієї касаційної скарги на жаль він є втраченим;
		відповідач в своїй касаційній скарзі заявляє, що позбавлення його батьківських прав є безпідставним та передчасним, його факт заперечення проти позову позбавлення батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини та він не є тією людиною чия поведінка може мати негативний вплив на дитину і розрив відносин не відповідає інтересам його доньки. Сторона Позивача не погоджується і з такими тезами також та продовжує наполягати на тому, що суд апеляційної інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення, яке найкраще захистило інтереси дитини. рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України від 17 грудня 2006 року, яке цитує Відповідач в підсилення своєї позиції, також проголошує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Якраз на такому принципі і було побудовано розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанцій та встановлено, що сторона відповідача окрім декламації та голосних прав про свої права не вчинив нічого, щоб за 4 роки слухання справи відновити контакт з дитиною. Якщо Відповідач не налагоджував контакт з дитиною весь цей час, не приймав участі у її вихованні, самоусунувся від її виховання, втратив емоційний зв`язок з нею, відкрито зазначав, що якщо донька не виявить бажання спілкуватись з ним, то в цьому спілкуванні він не бачить сенсу, то де в його батьківстві відповідність інтересам його дитини;
		згідно правової позиції висловленої Верховним судом при винесення рішення по справі № 459/3411/18, Верховний Суд зауважив, що сам по собі факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Відтак винесена Постанова апеляційного суду не суперечить практиці Верховного суду. Відповідач наводить ряд Постанов Верховного Суду, які наголошують на тому що рішення суду повинно бути винесено в інтересах дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім прав батьків, проте, апеляційний суд якраз і діяв в межах даної позиції і на початку мотивування свого рішення зазначив дану позицію як ту через призму якої буде надавати оцінку наявним доказам у справі результатом чого і стало задоволення апеляційної скарги Позивачки та позбавлення прав відповідача;
		Відповідач наголошує на існуванні численних перешкод зі сторони Позивачки, які не дозволяли йому спілкуватися з дитиною, проте, ці твердження також не підтверджуються жодними доказами в матеріалах справи, це встановив як апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову, так і суд першої інстанції відмовивши Відповідачу в задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та встановлення графіку спілкування з дитиною (рішення суду першої інстанції в даній частині сторонами не оскаржувалося);
		суд апеляційної інстанції абсолютно законно та обґрунтовано виніс рішення, поставив інтереси дитини над інтересами її батьків, врахував факт самоусунення Відповідача від виховання дитини та бажання самої дитини бути усиновленою тим батьком, який любить, піклується про неї, приймає участь у її житті, виховує їй допомагає, їздить з нею в подорожі будує з нею такі відносини, що дитина майже в кожній заяві до служби у справах дітей та дачі пояснення в судах не втомлюється казати мій тато «Слава» і я хочу носити його прізвище, а не зазначає, що не бачить сенсу в спілкуванні, якщо донька сама не проявить бажання з ним спілкуватись.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		25 березня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19; від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц; від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц; від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17; від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17; від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		Суди встановили, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_17 .
		 
		Відповідно до змісту постанови слідчого СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 12 грудня 2013 року, 04 листопада 2013 року до Октябрського РВ надійшло повідомлення від ОСОБА_17 про те, що 27 жовтня 2013 року близько 21 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , чоловік вчинив сварку, в ході якої спричинив тілесні їй та дочці ОСОБА_3 , 2011 року народження.
		 
		04 листопада 2013 відомості про вказане кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР за № 12013180040004589 за попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 статті 125 КК України. ОСОБА_17 показала, що 27 жовтня 2013 року близько 21 год. вона разом чоловіком і донькою перебували вдома за вказаною адресою. В цей час чоловік ОСОБА_2 вчинив з нею сварку, в ході якої схопив її за праву руку, штовхнув на диван і почав знімати з пальця обручки, забрав їх і пішов, а через декілька днів повернув. В подальшому, 30 жовтня 2013 року її чоловік ОСОБА_2 укладав спати дитину, а вранці вона побачила на сідницях доньки червоні плями, на її запитання чоловік відповів, що виховував дитину паском. Опитаний на досудовому розслідуванні ОСОБА_2 показав, що з жовтня 2013 року між ним та дружиною ОСОБА_17 виникають конфлікти з приводу розлучення і поділу їх квартири. Тілесних ушкоджень дружині та доньці не наносив, знімав з пальця дружини обручку, також звернув увагу на червоні плями у доньки на сідницях, однак нічого з цього приводу не запитував.
		 
		Відповідно до матеріалів наданих Полтавським районним управлінням поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_17 звернулася 04 листопада 2013 року, за довідкою № 17-304 від 28 жовтня 2013 року виданою 1-А міською клінічною лікарнею ОСОБА_17 знаходилася на прийомі у травмпункті 28 жовтня 2013 року та їй встановлено діагноз забій, підшкірні гематоми кисті та правого променевого зап`ястного суглобу. Згідно з висновком експерта № 2007 від 13 листопада 2013 року за представленою медичною документацією на ім`я ОСОБА_17 , у якої мали місце тілесні ушкодження у вигляді забою, підшкірних гематом правої кисті та правого променево-зап`ясткового суглобу, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження та утворились від дії тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути і пальці рук чи будь який інший предмет з подібною характеристикою. Відповідно до висновку експерта № 2009 від 07 листопада 2013 року проведенням судово-медичної експертизи ОСОБА_3 , з урахуванням наданою медичною документацією, виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців шкіри правої сідниці та правого стегна, які утворилися не менш ніж від двократної дії тупих обмежених предметів і кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Згідно з карткою історії розвитку дитини на ім`я ОСОБА_3 , 01 листопада 2013 року до дитячої міської клінічної лікарні звернулася бабуся дитини з приводу побиття останньої батьком. При огляді лікарем встановлено наявність на сідницях крововиливів «синців» до 3 см. в діаметрі, набряки відсутні.
		 
		За наслідком здійснення досудового розслідування, кримінальне провадження №12013180040004589 від 04 листопада 2013 року було закрито за відсутністю складу злочину, передбаченого статтею 125 КК України.
		 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2014 року в справі № 554/4031/14-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_17 було розірвано.
		 
		03 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до служби у справах дітей Октябрської районної в м. Полтаві ради із заявою про встановлення графіку зустрічей з дитиною.
		 
		Відповідно до довідки виданою директором Дитячого танцювального клубу «Балеро» від 12 лютого 2015 року ОСОБА_3 з вересня 2014 року відвідувала танцювальний клуб, на заняття якого дитину приводить мама або бабуся. За поясненнями позивача станом на момент розгляду справи цей клуб ОСОБА_3 вже не відвідує.
		 
		Згідно з довідкою Полтавського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 60 «Червона шапочка» Полтавської міської ради Полтавської області від 11 лютого 2015 року, ОСОБА_3 з вересня 2014 року відвідує вказаний заклад, групу «Буратіно», зі слів вихователів життям дочки в садочку цікавиться мама, вона ж відвідує батьківські збори. Батько дитини заходи, що проводяться в групі не відвідує, дитину в дитячий садок не приводить і не забирає.
		 
		Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов від 18 лютого 2015 року, 19 лютого 2015 року, 17 липня 2015 року, умови проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , були визнані задовільними. За повідомленням Шевченківської районної у м. Полтаві ради після 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Виконкому не зверталися.
		 
		Згідно з висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради та рішенням виконавчого комітету Октябрського районної у місті Полтаві ради № 55 від 24 лютого 2015 року визначено наступний порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 - кожної суботи з 09 год. до 18 год. з правом прогулянок по місту та відвідування місця проживання батька, враховуючи погодні умови та не порушуючи режиму дня дитини, турбуючись про стан її здоров`я.
		 
		Відповідно до повідомлення Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Полтави» № 1085 від 21 липня 2015 року, ОСОБА_2 щодо стану здоров`я дитини ОСОБА_3 до закладу не звертався, при викликах додому дитина знаходилась з бабусею, на огляд в лікувальний заклад дитину приводила мама або бабуся.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2015 року в справі № 554/15509/14-ц:
		рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2015 року - скасовано;
		постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_17 до ОСОБА_2 про визначення розміру ідеальних часток у праві спільної сумісної власності та встановлення порядку користування спільним майном, задоволено частково;
		визначено розмір часток в праві спільної власності на квартиру-секцію АДРЕСА_3 за сторонами в рівних частинах, а саме: за ОСОБА_17 на 1/400 частин, за ОСОБА_2 на 1/400 частин;
		визнано за ОСОБА_17 та ОСОБА_2 право власності на 1/400 частину об`єкта права спільної сумісної власності: квартиру-секцію АДРЕСА_3 .
		у задоволенні позовних вимог ОСОБА_17 про визначення порядку користування житловим приміщенням, відшкодування їй витрат на правову допомогу та проведення експертизи відмовлено.
		 
		Відповідно до заяви ОСОБА_17 від 15 вересня 2015 року останньою було повідомлено на адресу Октябрської районної у м. Полтаві ради, що 12 вересня 2015 року її колишній чоловік зламав двері, вирізав замок до кімнати, в якій вона мешкає з донькою, пояснюючи це тим, що за судовим рішенням вони є власниками по частини квартири, тому він може користуватись кімнатою, погрожував, після чого вона викликала поліцію. Внаслідок цього ОСОБА_18 вказала про вимушеність зміни місця проживання її та доньки та повідомила нову адресу - АДРЕСА_4 , за місцем мешкання її батьків. Зазначила, що з часу визначенні графіку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, ОСОБА_2 жодного разу не бачився з дитиною.
		 
		За зверненням ОСОБА_17 від 15 вересня 2015 року працівниками служби у справах дітей було обстежено умови за місцем проживання ОСОБА_2 , які є задовільними, для Єлизавети передбачено окреме місце для відпочинку та ігровий куточок, про що повідомлено заявника.
		 
		Згідно із заявою ОСОБА_2 від 30 жовтня 2015 року останній звертався до Октябрської районної ради м. Полтави із заявою про проведення роз`яснювальної роботи з приводу участі батька у вихованні і спілкуванні з малолітньою дитиною, в якій навів обставини щодо неможливості спілкування з донькою. За зверненням ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_17 заступником голови ради було скеровано відповідний лист.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2015 року в справі № 554/15509/14-ц:
		заяву ОСОБА_17 про роз`яснення судового рішення задоволено;
		роз`яснено рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2015 року;
		зазначено, що зміст четвертого абзацу резолютивної частини рішення, необхідно розуміти так, що право власності у розмірі 1/400 частину об`єкта права спільної сумісної власності: квартиру-секцію АДРЕСА_3 , підлягає визнанню за кожним із сторін.
		 
		Відповідно до довідки Комунального закладу «Полтавський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №13 «Сонечко» №15д від 07 листопада 2016 року, ОСОБА_3 з жовтня 2015 року відвідує цей заклад, групу «Теремок», зі слів вихователів батько участі у вихованні доньки не бере, до садочку жодного разу не приходив, мама завжди цікавиться життям доньки у садочку, відвідує батьківські збори, свята, розваги. За активну участь у спортивних змаганнях «Тато, мама, я - спортивна сім`я», ОСОБА_19 висловлено подяку.
		 
		19 жовтня 2018 року ОСОБА_17 зареєструвала шлюб з ОСОБА_19 та прийняла прізвище чоловіка « ОСОБА_14 ».
		 
		Згідно довідки Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня шкода І-ІІІ ступенів №25 Полтавської міської ради Полтавської області» від 09 липня 2018 року, ОСОБА_3 навчається у 1-А класі в ЗШ № 25 , за період навчання батько з донькою не спілкується, участі у вихованні не бере, батьківські збори не відвідує, вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , яка проживає разом із донькою за адресою: АДРЕСА_5 .
		 
		Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру та довідкою про склад сім`ї від 02 грудня 2019 року, місце проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно довідки Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня шкода І-ІІІ ступенів №25 Полтавської міської ради Полтавської області» від 11 липня 2019 року ОСОБА_3 навчається у 2-А класі в ПЗШ №25, за період навчання батько з донькою не спілкується, не бере участі у вихованні, батьківські збори не відвідує, вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , яка проживає разом із донькою за адресою: АДРЕСА_5 .
		 
		Відповідно до довідки Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня шкода І-ІІІ ступенів №25 Полтавської міської ради Полтавської області» від 13 грудня 2019 року, ОСОБА_3 навчається у 3-А класі цього закладу освіти, за період навчання батько не бере участі у вихованні ОСОБА_3 , батьківські збори не відвідує.
		 
		Згідно з довідкою керівника SOUL DANCE STUDIO ОСОБА_20 від 19 грудня 2019 року, ОСОБА_3 з вересня 2018 року відвідує колектив сучасної хореографії SOUL DANCE STUDIO, проводить оплату за навчання, відвідує батьківські збори та супроводжує дитину на змаганнях мати. За участь у змаганнях та участь у житті колективі ОСОБА_3 була нагороджена почесними дипломами. Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_1 донька відвідує цей гурток й наразі.
		 
		Відповідно до повідомлення КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Полтавської міської ради» від 30 грудня 2019 року, на прийом до дільничного лікаря-педіатра з приводу дитини ОСОБА_3 зверталась мати, батько станом здоров`я дитини не цікавився.
		 
		Згідно з довідкою від 26 грудня 2019 року, ОСОБА_3 з вересня 2019 відвідує курси з вивчення англійської мови, проводить оплату навчання, відвідує батьківські збори мати дитини.
		 
		Відповідно до характеристики на ОСОБА_17 , яка була обговорена та затверджена на профспілкових зборах колективу від 06 лютого 2015 року, ОСОБА_17 з 2009 року працює в Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О. Ф. Мальцева. За час роботи зарекомендувала себе як грамотний відповідальний, вмілий працівник, досконало знає свою справу, вимоглива до себе і підлеглих, є прикладом професійної майстерності, завжди з повагою ставиться до оточуючих її людей, активно бере участь у суспільному житті лікарні та відділення, користується заслуженим авторитетом і повагою в колективі та серед хворих, конфліктних ситуацій не спостерігалось. Згідно характеристики ОСОБА_1 , що була обговорена та затверджена на профспілкових зборах колективу 27 грудня 2019 року, ій надані аналогічні позитивні характеристики.
		 
		Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , остання займає посаду сестри медичної КП «Полтавська обласна психіатрична лікарня ПОР» і загальна сума отриманого нею доходу за липень-грудень 2019 року складає 50 685,82 грн.
		 
		Згідно акту обстеження умов проживання від 26 грудня 2019 року проведеного службою у справах дітей виконкому Київської районної у м. Полтаві ради за заявою ОСОБА_1 , було встановлено що за адресою: АДРЕСА_5 проживає позивач, її чоловік ОСОБА_19 та донька ОСОБА_3 , сосунки у родині теплі, умови проживання задовільні, для виховання та розвитку дитини створені належні умови, є ліжко для сну, стіл для навчання, одяг та взуття, шкільне приладдя, телефон, комп`ютер.
		 
		Суди встановили, що питання про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 в судовому порядку не вирішувалось, згідно з наданими відповідачем копіями квитанцій у 2014-2015 роках ОСОБА_2 добровільно здійснювались платежі на користь ОСОБА_17 як аліменти (т.1 а.с.68-76), і вказані обставини учасниками не заперечувались.
		 
		Згідно з характеристикою ОСОБА_2 за місцем роботи від 02 лютого 2015 року, відповідач займає посаду директора технічного на ТОВ студія «Місто», за час роботи зарекомендував себе дисциплінованим та ініціативним, дотримується корпоративних норм і правил, має навики ділового спілкування, постійно підвищує свою професійну кваліфікацію, володіє високою працездатністю, всіляко підтримує роботу в телестудії, користується авторитетом серед колег та керівництва.
		 
		За наданими ОСОБА_2 матеріалами у 2020 році останнім були направлені запити щодо навчання та стану здоров`я доньки, відвідування нею танцювального гуртка (т. 1 а. с. 77-79,110) та отримано інформацію щодо рівня успішності доньки, стану здоров`я, відвідування гуртка, а також контактні дані класного керівника та відомості про батьківські збори.
		 
		Згідно з листом «Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №25 Полтавської міської ради Полтавської області» від 13 січня 2020 року адресованим Службі у справах дітей Київської районної у м. Полтаві ради, учениця 3-а класу ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_5 , батько дитини жодного разу не відвідував школу, не цікавився навчанням, доньку виховує мати, яка постійно відвідує школу, цікавиться успіхами дитини, бере активну участь у вихованні, ОСОБА_3 забезпечена всім необхідним для розвитку та навчання.
		 
		При дослідженні в судовому засіданні аудіозапису та фотокарток, сторони визнали, що на аудіозаписі міститься їх розмова 2019 року щодо надання дозволу на виїзд доньки за кордон, а на фото їх спільна донька. В судовому засіданні позивач та відповідач пояснили, що виникла необхідність у наданні дозволу на виїзд доньки за кордон, з приводу чого ОСОБА_1 зателефонувала до ОСОБА_17 , останній в цій розмові неодноразово наголошував на тому, що бажає побачити доньку. Також відповідач вказав, що на фото зафіксована остання спільна прогулянка з донькою у вересні 2015 року.
		 
		Згідно із нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_2 від 20 грудня 2018 року, 03 грудня 2019 року, останнім надавалась згода на тимчасовий виїзд доньки ОСОБА_3 за кордон у супроводі матері.
		 
		Відповідно до актів обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_3 від 02 квітня 2020 року за адресами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , умови проживання визнані задовільними.
		 
		Згідно з заявою ОСОБА_11 від 02 квітня 2020 року на адресу служби у справах дітей, щодо бажання змінити прізвище, оскільки вона проживає з мамою та татом Вячеславом, хоче змінити прізвище на ОСОБА_14 по документах. ОСОБА_15 бачити не хоче.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 25 лютого 2020 року затверджено висновок служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 для її тимчасового виїзду за межі України.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 23 червня 2020 року № 143 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи бажання батька виконувати батьківські обов`язки. Надано батькові термін 6 місяців для реалізації своїх обов`язків по вихованню малолітньої доньки, у разі ухилення або неналежного виконання батьківських обов`язків вирішено повторно розглянути питання по суті.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 25 січня 2022 року № 18 затверджено висновок виконавчого комітету, як органу опіки та піклування, щодо визначення участі батька у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , яким визначено доцільним визначити порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 наступним способом: щосереди з 17 год. по 19 год. та щосуботи з 09 год. до 18 год. без присутності матері ОСОБА_1 , за згодою самої дитини; два тижні у період літніх канікул, без присутності матері, рекомендовано батькам та малолітній ОСОБА_3 пройти курс у психолога щодо налагодження стосунків між батьком та донькою.
		 
		Згідно з заключенням психолога щодо діагностики особливостей внутрішньосімейних відносин (ч. 2 а. с. 64-66), за результатами обстеження ОСОБА_3 виявлено загальну задоволеність відносинами в сім`ї, близькими емоційними стосунками з мамою Оксаною і татом Славою, гармонійний приклад здорової сімейної системи. Також виявлені ознаки емоційного відкидання, виключення біологічного батька з життя дівчинки і несприйняття його частиною сім`ї.
		 
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2020 року:
		            Призначено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, про позбавлення батьківських прав, та зустрічним позовом представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_21 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини - судово-психологічну експертизу батьківських відносин дитини ОСОБА_3 , 23 квітня 2011 року, проведення якої доручено експертам Полтавського відділення Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса (м. Полтава, вул. Чураївни, 1/1);
		попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України;
		на вирішення експертам поставлено наступні питання: 1. Чи вплинули психологічні особливості відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 , його виховні навички на емоційний стан, та психічний розвиток дитини - ОСОБА_3 , 2. Яким чином (за умови спілкування дитини та біологічного батька) поведінка відповідача - ОСОБА_2 вплине на психічне здоров`я та подальший розвиток дитини ОСОБА_3 ..
		 
		Згідно з висновком експерта № 1591 від 29 червня 2021 року (том 2, арк. 164-188) за результатами проведеної судово психологічної експертизи:
		 індивідуальні психологічні особливості ОСОБА_2 , його виховні навички справили на ОСОБА_28 психотравмуючий вплив, який полягає у емоційному відстороненні від нього та формуванні страху перед ним. Актуальна поведінка ОСОБА_2 поєднує авторитарність, владність, своєвільність, ігнорування потреб доньки. Така виховна тактика негативно впливає на емоційний стан та психічний розвиток ОСОБА_11. Характер впливу на дитину зазначеного стилю виховання полягає в порушенні емоційного комфорту, зростанні тривожності, невпевненості, виникнення страху, паніки, стопреакції, порушенні психічного розвитку.
		 
		В судовому засіданні судовий експерт Полтавського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз імені засл. проф. М. С. Бакаріуса» Сліпець О. О. роз`яснила складений нею висновок та пояснила, що тиску у вихованні на Єлизавету немає. Дитина погодилася на роботу без матері, вона може приймати самостійно рішення, здатна висловлювати свою думку.
		 
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 показала, що є хрещеною ОСОБА_4 . З ОСОБА_1 вони знайомі ще зі школи, а з ОСОБА_2 познайомилися у 2006 році. Останні роки ОСОБА_4 із батьком не спілкується, приблизно із 2014 року. Вона повністю забезпечена, мати займається вихованням доньки. Зі слів ОСОБА_4 спілкування з батьком відсутнє. Він не телефонує їй, не вітає. При дитині ніколи не обговорювали батька, не налаштовували доньку проти нього, не розповідали про проблеми в сім`ї. У більш ранньому віці ОСОБА_4 згадувала батька, їй хотілося його уваги. Зараз ОСОБА_4 сприймає татом чоловіка ОСОБА_1 . Дівчинка є активною, веселою, прислухається до матері, на думку свідка вона забула конфлікт, але раніше боялась батька. На цей час питання спілкування з ОСОБА_2 ОСОБА_4 не піднімала.
		 
		Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні показала, що є вчителем початкових класів та з 1 по 4 клас ОСОБА_3 навчалася у її класі. З приводу навчання вона спілкувалася з матір`ю, батька не бачила, але рік тому надходив адвокатський запит. ОСОБА_3 відмінно навчається, була лідером у класі, активною, мала власну думку, про батька вона не розповідала, але був випадок коли вона назвалась іншим прізвищем, пояснюючи тим, що бажає носити прізвище матері.
		 
		Свідок ОСОБА_25 показав, що є знайомим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Навесні 2015 року на прохання ОСОБА_2 він відвозив його забрати доньку по АДРЕСА_7 та потім він привіз їх до центра міста. На той час ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вже не жили разом, про сварки їх сім`ї він не чув та здивувався дізнавшись про розлучення. Під час спілкування ОСОБА_2 висловлював жаль з приводу того, що не бачить доньку, повідомляв, що намагається спілкуватись, телефонувати, але колишня дружина на телефонні дзвінки не відповідає.
		 
		Свідок ОСОБА_26 показала, що є тіткою ОСОБА_2 та у травні 2015 року вона приїжджала разом із ним до його колишньої дружини щоб побачитись з донькою. Вони чекали годину, а потім вийшла ОСОБА_1 і повідомила про неможливість зустрічі.
		 
		Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні показала, що знайома з ОСОБА_2 з 2013 року та вони є колегами, вона бачила його на роботі з донькою коли ОСОБА_3 було 3 роки. Дитина гралася біля батька. Останні роки ОСОБА_2 знаходиться у пригніченому стані, він бажає спілкуватися з донькою про що їй розповідав.
		 
		Під час з`ясування думки малолітньої ОСОБА_3 , остання пояснила, що проживає разом із матір`ю та татом ОСОБА_19 З ОСОБА_2 (батько) вони дуже давно не спілкуються і вона не бачить сенсу у такому спілкуванні. Для неї ОСОБА_2 є незнайомою людиною і вона бажає змінити прізвище на « ОСОБА_14 ».
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
		 
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
		 
		Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
		 
		Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
		 
		Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
		 
		Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		 
		Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)).
		 
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
		 
		Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
		 
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:
		«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.
		За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
		Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що:
		«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
		Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що:
		«ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
		Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі.
		Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.
		Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:
		«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
		Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
		 
		При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
		 
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
		 
		Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
		 
		Законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21)).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		суд першої інстанції вважав, що виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, беручи до уваги, що фактично батько з донькою у комфортних умовах спілкувались у 2015 році, суд вважає що висловлене ОСОБА_3 не бажання спілкуватись з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у житті дитини. В ході розгляду справи відповідач ствердив, що не втратив інтересу до доньки, бажає налагодити з нею відносини, не виключаючи необхідність звернення до психолога та пояснив, що відсутність між ними спілкування протягом тривалого часу було викликано виключно його не бажанням примушувати дитину до такого спілкування та уникнення її психологічного травмування. ОСОБА_3 під час з`ясування її думки не висловлювала страху перед батьком, була впевнена у своїй позиції та орієнтована у ситуації та вказала, що не бачить сенсу у спілкуванні з ним, що свідчить про відсторонення доньки внаслідок тривалої відсутності будь-яких зав`язків між ними. В судовому засіданні свідки сторони позивача характеризували ОСОБА_3 як розсудливу дівчину, яка має лідерські якості та власну думку, у свою чергу роз`яснюючи наданий висновок, експерт пояснила, що дитина може висловлювати свою думку, впливу у вихованні не спостерігалось; з досягненням певного віку, змінюються умови розвитку дитини, міняються її життєві орієнтири, погляди та цінності, та в разі нормального спілкування між донькою та батьком у комфортних для дитини умовах, позиція доньки також може зазнати змін. Між батьками ОСОБА_3 після розірвання шлюбу не склались доброзичливі відносини і ними спільно не вирішувались проблеми дитини. Відносини між батьками не зазнали змін й наразі, останні мають обопільні образи та між ними відсутній конструктивний діалог, всі питання щодо спільної доньки викликають болючі реакції, що вони неодноразово демонстрували в ході судового провадження. Разом із тим якість відносин між батьками не може ставитись у залежність із правами дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та забезпечення її найкращих інтересів; позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до доньки, участі у її вихованні та має намір на відновлення з нею відносин, в даному випадку не відповідатиме інтересам малолітньої ОСОБА_3 . Поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з донькою, а позбавлення його батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей; востаннє спілкування доньки і батька відбувалось у 2015 році та зі збігом такого тривалого часу, відсутністю нормальних життєво-сімейних зв`язків між ними, дійсно дитина відсторонилась від батька. Крім того, за висновком експертизи, виховна тактика відповідача негативно впливає на емоційний стан та психічний розвиток ОСОБА_3 . З огляду на це, враховуючи, що фактично протягом тривалого часу між батьком та дитиною був відсутній зв`язок, на думку суду очевидною є необхідність з боку відповідача вироблення такої виховної тактики, яка не матиме для дитини негативних наслідків, їх спілкування буде комфортним для доньки, а батьком будуть враховуватись інтереси дитини та дотримуватись її особисті кордони;
		            апеляційний суд натомість вважав, що враховуючи тривалу, майже впродовж восьми років, відсутність будь якого контакту з донькою, у останньої сформувалось стійке усвідомлення, що вона батькові не потрібна, її життя його не цікавить, тоді як інший чоловік ОСОБА_16 взяв на себе турботу за її вихованням та утриманням. Відносини між її батьками були припинені, коли ОСОБА_4 було близько трьох років, з цього віку і до даного часу дівчинка зростала у відсутність свого батька ОСОБА_2 , який впродовж вказаного періоду її життям не цікавився та вихованням не займався. Останнє побачення з батьком було випадковим та мало місце під час прогулянки в центрі Полтави, коли дівчинка, за словами відповідача, сховалась за маму та не забажала спілкуватись з ним. До даного часу між батьком та донькою існує повна відстороненість та будь-який емоційний контакт. При цьому, сам відповідач не заперечує, що впродовж всього періоду ним не здійснювались дії по вихованню та утриманню своєї доньки, він не брав участі в її житті та не забезпечував її розвитку; відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд вказав, що батько має бажання спілкуватись з донькою, приймати участь в її житті та добросовісно виконувати свої батьківські обов`язки. Разом з тим, жодні докази по справі не підтверджують такого бажання та наявності у останнього підстав для зміни свого ставлення до виконання батьківських обов`язків. Сама по собі подача ОСОБА_2 позову про усунення перешкод в спілкуванні з донькою мала місце лише після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. З цього приводу, після ініціювання розгляду зустрічної заяви, ним були зроблені запити до навчального закладу, медичної установи та танцювальної студії, які відвідує ОСОБА_3, що розцінюється колегією суддів як формальний захід, з метою створення уяви про його зацікавленість життям доньки. Між тим, висловлена в ході розгляду справи в апеляційній інстанції позиція ОСОБА_2 зводилась до того, що якщо донька виявить бажання з ним спілкуватись, він буде підтримувати з нею відносини, в противному випадку - не бачить в цьому сенсу. З урахуванням того що при розгляді справ подібної категорії першочергове значення мають права та інтереси дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, тому саме останні мають бути враховані при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, які в такому випадку є похідними, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який впродовж тривалого часу самоусунувся від їх виконання, що свідчить про наявність в його діях свідомої винної поведінки, оскільки по справі не встановлено жодних об`єктивних перешкод для виконання останнім своїх обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 .
		 
		Обміркувавши викладене касаційний суд зауважує, що:
		очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; 
		            апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. Касаційний суд, з урахуванням змісту частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі ні позивачка не посилалася на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності;
		хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу;
		діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів;
		у цій справі надання батькові можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на зв`язках дитини з її існуючою сім`єю. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між батьком та донькою, а звернув увагу лише на існуючі відносини;
		повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічним батьком не можливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Натомість на думку апеляційного суду, батьківська бездіяльність батька протягом восьми років, по суті виправдовувала позбавлення його права на сімейне життя. Надання батькові можливості спілкуватися зі своєю донькою не поставить під загрозу благополуччя дівчинки, а навпаки сприятиме відновленню контактів з її біологічним батьком і відповідатиме її найкращим інтересам.
		 
		За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини, висновку органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши, що відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
		 
		Касаційний суд відхиляє аргумент відзиву на касаційну скаргу про необхідність врахування висновків, зроблених в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) з таких підстав.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) зазначено, що:
		«суди попередніх інстанцій при розгляді зазначеної справи врахували, що ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку з невиконанням ним обов`язків щодо виховання дитини. Стосовно нього розглядається кримінальне провадження за фактом побиття малолітньої ОСОБА_1. Як вказав Львівський апеляційний суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 459/2842/19, згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12018140150000925 від 05 червня 2018 року, ОСОБА_2 30 січня 2020 року повідомлено про підозру у заподіянні малолітній ОСОБА_1 03 червня 2018 року легких тілесних ушкоджень, а саме: у застосуванні до неї фізичного насильства, яке виразилося в умисному нанесені їй численних ударів руками та ременем, чим потерпілій були спричинені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, тулубі, гомілках, передпліччі, правій кисті, на обох стегнах, в ділянці лівого гомілково-ступневого суглобу.
		Поведінка батька відносно дитини не змінилася. Відповідач відмовляє у доступі до житла директору та психологу Червоноградського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.
		ОСОБА_1 висловлює небажання повертатися до батька та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
		Враховуючи, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що ОСОБА_2 у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до ОСОБА_1 фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав».
		 
		Тобто, висновки, зроблені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) зроблені за інших фактичних обставин (зокрема, притягнення до адміністративної відповідальності, розгляд в суді кримінального провадження щодо побиття малолітньої дитини) і таких обставин в цій справі судами не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині постановлене без додержання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; постанова апеляційного суду в оскарженій частині скасувати; рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити в силі.
		 
		ОСОБА_2 сплачено 1 681,60 грн судового збору за подання касаційної скарги, який покладається на  ОСОБА_1 .
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 липня 2023 року в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських справ відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 681,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		                                                                                              В. М. Коротун
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                              М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...