Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/252/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2024.
Дата набрання законної сили: 19.04.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		справа № 367/252/24
		провадження № 22-ц/824/9673/2024
		головуючий у суді І інстанції Ларіонова Н.М.
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И
		   19 квітня 2024 року                                                                              м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді - Писаної Т.О.
		суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
		розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича в інтересах ОСОБА_1  на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року про повернення позовної заяви у справі за заявою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна про визнання недійсними шлюбного договору та договорів дарування, визначення за боржником частки майна,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У січні 2024 року позивач приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький О.Л., зазначаючи, що діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (відповідач-1) та ОСОБА_3 (відповідач-2), в якому просив: 1) визнати недійсним шлюбний договір, укладений 6 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений ПН КМНО ОСОБА_5 за реєстром № 32; 2) визнати недійсним договір дарування будинку, укладений 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН КМНО ОСОБА_5 за реєстром № 613; 3) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН КМНО ОСОБА_5 за реєстром № 615; 4) визначити за боржником ОСОБА_1 частку майна у розмірі 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 5) визначити за боржником ОСОБА_1 частку майна у розмірі 1/2 частини земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року позовну заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького О.Л. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В. про визнання недійсними шлюбного договору та договорів дарування, визначення за боржником частки майна - повернуто особі, що її подала.
		Не погоджуючись із указаною ухвалою приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький О.Л. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що приватним виконавцем право на звернення до суду в інтересах божника, було мотивоване шляхом посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11, якою було вирішено ряд важливих питань щодо можливості звернення виконавця в інтересах боржника з позовами про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а також з позовами про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви.
		Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
		Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену, зокрема, в п. 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Повертаючи позовну заяву приватного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що з вимогами про визначення частки майна боржника на стадії виконання судового рішення приватному виконавцю необхідно звертатись з належним процесуальним документом - поданням в порядку ст.443 ЦПК України, а не з позовною заявою.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, враховуючи наступне.
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		 Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		 Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).
		 Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
		 Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
		Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява у даній справі мотивована тим, що на виконанні у Приватного виконавця, в межах зведеного виконавчого провадження №971532486, перебувають виконавчі листи видані 8 лютого 2023 року видані Подільським районним судом м. Києва у справі № 758/7498/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 80 000 доларів США, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за день прострочення - 28 558,90 доларів США, 3 % річних за користування коштами - 4 803,29 доларів CШA.
		В межах зазначеного виконавчого провадження приватним виконавцем було встановлено, що у боржника ОСОБА_1 відсутнє майно, за рахунок якого можна задовольнити вимоги стягувача на суму, що перевищує 4 000 000 грн.
		Як зазначав приватний виконавець, ним встановлено, що між боржником - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, під час якого у вказаного подружжя народилася донька ОСОБА_3 .
		Під час шлюбу ОСОБА_2 було отримано земельну ділянку з кадастровим номером 3210945300:01:083:0013, а також на вказаній земельній ділянці подружжям збудовано будинок АДРЕСА_1 .
		21 червня 2018 року на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року у справі № 758/1223/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та донькою боржника - ОСОБА_3 укладено договір дарування, за яким колишній чоловік боржника подарував донці зазначений вище будинок та земельну ділянку.
		Вказував, що приватний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебувало у спільній сумісній власності, однак боржник та її чоловік розуміючи про існування такого механізму звернення стягнення на майно, вчинили ряд фраудаторних правочинів, які унеможливили звернення стягнення на майно боржника, що перебуває у спільній власності.
		З огляду на викладені обставини, приватний виконавець просив визнати недійсними шлюбний договір, договори дарування земельної ділянки та будинку, а також визначити частку майна боржника у спільній сумісній власності.
		При цьому, як також вбачається з позовної заяви, приватним виконавцем право на звернення до суду в інтересах божника, було мотивоване шляхом посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11, якою було вирішено ряд питань щодо можливості звернення виконавця в інтересах боржника з позовами про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а також з позовами про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна.
		Зокрема, Велика Палата Верховного Суду проаналізувавши положення Закону України «Про виконавче провадження», а також норми процесуального законодавства, зробила наступний правовий висновок:
		В аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду із позовною заявою про оспорювання фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.
		Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорювання фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.
		Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.
		Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 Цивільного процесуального кодексу України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину) (пункт 61 наведеної постанови).
		При цьому, як також вбачається з постанови від 8 червня 2022 року у справі №2-591/11 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що такі позови мають подаватись в інтересах боржника, оскільки такі спори є спором боржника з особами, які спільно володіють з ним майном або з особами на користь, яких таке майно відчужене.
		Також Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що оскільки виконавець може звертатися з такими позовними заявами незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що процесуальний кодекс не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, підлягають застосуванню правила частин третьої, четвертої статті 57 ЦПК України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 жовтня 2020 року у справі № 2- 24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначила, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
		У пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11, Велика Палата Верховного Суду визнала за доцільне роз`яснити свою позицію шляхом уточнення своїх висновків. Зазначене уточнення полягає в такому. В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - див. пункт 73 цієї постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - див. пункти 74 - 75 цієї постанови).
		Таким чином, як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11, на яку посилався приватний виконавець, виконавець (в т. ч. приватний) за певних умов фактично наділений правом на звернення до суду із позовом від імені боржника, посилаючись на ч. 4 ст. 42 ЦПК України, яким передбачено, що у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Підсумовуючи викладені обставини, приватний виконавець має право звертатись від імені боржника з позовною заявою про оспорення фраудаторних правочинів та про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а також, як учасник такої справи має право оскаржувати судові рішення у справі.
		Враховуючи викладені обставини, висновки суду першої інстанції про те, що приватний виконавець не наділений повноваженнями на звернення з позовом в інтересах ані стягувача, ані боржника у виконавчому провадженні, є помилковими та не узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11.
		Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу  приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. ПриходькоС.О. Журба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...