Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-1590/2010 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2010. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2011.
Дата набрання законної сили: 22.12.2010
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 2-1590/2010  
		                        
		РІШЕННЯ  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		12 серпня 2010 р.       Київський районний суд м. Одеси у складі:  
		Головуючого  - судді Гаращенка Д.Р. 
		При секретарі  -      Сушко М.О. 
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Видавництва «Евен», третя особа Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, про відновлення порушення авторських прав, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, зобовязання виконати певні дії, про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, 
		ВСТАНОВИВ:  
		  Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить суд визнати його співавтором книги про історію роду дворян Курисів «Да будет правда», стягнути з відповідачів у рівних частках матеріальну шкоду у вигляді не отриманого прибутку внаслідок порушеного авторського права у розмірі 11665 гривень, стягнути з відповідача ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень, з відповідача ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 15000 гривень, з видавництва «Евен» прибуток у розмірі 5% від суми, отриманої від продажу усіх тиражів книги «Да будет правда», зобовязати видавництво «Евен» опублікувати письмову інформацію, що ОСОБА_1 є співавтором книги «Да будет правда» за кошт відповідачів, визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 на книгу «Да будет правда» від 20.03.2007 року, видане Департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти України ОСОБА_5 та ОСОБА_2, стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу. 
		У судовому засіданні позивач та його представник доповнили позовні вимоги та просять суд їх задовольнити. При цьому вони пояснили, що позивач є співавтором книги про історію роду дворян Курисів «Да будет правда», в написані якої саме він проводив основну роботу в науковому дослідженні, результатом якої зявилась вказана книга. Позивач пояснив, що особисто проводив велику наукову та публіцистичну роботу по написанню книги, однак відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використали його роботу в книзі, опублікували її не вказавши його співавтором, та зареєстрували своє авторське право на опубліковану книгу «Да будет правда», чим порушили його права на співавторство. У лютому-березні 2007 року він звернувся до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 та видавництва «Евен» з письмовими претензіями, в яких зазначив, що відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була видана книга «Да будет правда» під їх прізвищами, без зазначення його як співавтора, та повідомив їх про намір звернутися з позовом до суду.   
		З пояснень позивача та його представника вбачається, що протягом 2003-2005 рр. позивач особисто шукав відомості у літературних та наукових джерелах, архівах, музеях, особисто звязувався та зустрічався з людьми, які сприяли написанню книги, надавали йому інформацію та ділилися своїми спогадами про історію роду Курисів.  
		Позивач не заперечує, що відповідач ОСОБА_2 є співавтором книги «Да будет правда», втім, в його обовязки входило частково здійснення аналізу та систематизації матеріалів, що були зібрані та передані йому позивачем, організація компютерного набору, роздрукування, видання та друкування цієї книги. Тобто відповідач ОСОБА_2 виконував механічну роботу з систематизації та перепису інформації та матеріалів, які він у процесі роботи отримував від позивача згідно з попередньою домовленістю. У свою чергу, позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_4 фактично не брав участі в роботі над цією книгою і тому не має права вважатися її співавтором. 
		На думку позивача, відповідачі навмисно порушили його майнові та особисті немайнові авторські права як автора твору «Да будет правда», передбачені ст. ст. 423, 424 ЦК України. 
		Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та їх представник позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні. При цьому вони пояснили суду, що саме ОСОБА_4 запропоновував ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ідею про написання книги про рід ОСОБА_7.  
		Сторони почали працювати над книгою і основними учасниками роботи над книгою були ОСОБА_3 та ОСОБА_6  
		ОСОБА_3 займався художнім оформленням книги, роботою з фото матеріалом, фотокартками а також викладенням художнього та документального тексту, а ОСОБА_2 проводив роботу в бібліотеках, отримував корисну інформацію з інших наукових джерел та під час знаходження дома або в рейсі писав свою частину книги. При видавництві книги, більшу частину своїх особистих грошей на видавництво книги дав ОСОБА_2  
		Як пояснили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час співпраці з позивачем, позивач корисної інформації для спільної роботи не надавав, а навпаки, просив всю інформацію, що мали на цей момент ОСОБА_6 та ОСОБА_4  
		Результатом всієї роботи ОСОБА_1, на думку відповідачів, став обмін копії історичної довідки ОСОБА_8 на копію переліку предметів з колекції ОСОБА_7 За цю технічну роботу ОСОБА_1 і була виражена подяка в передмові книги «Да будет правда» на стор. 6-7, де, окрім ОСОБА_1, була виражена подяка ще 36 окремим особам, що допомагали авторам в роботі над книгою. Але ця допомога не може вважатись співавторством  
		Представник видавництва «Евен» позов не визнав та просив відмовити позивачу в його задоволенні. В судовому засіданні він пояснив, що видавництво виконувало тільки технічну роботу по редагуванню книги та підготовці її для видавництва, і зовсім не мало відношення до її реалізації надрукованої книги.  
		Третя особа Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України направив суду письмове клопотання з проханням розглядати справу за відсутністю їхнього представника. 
		Вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		  Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини: 
		У 2005 році в АТЗТ друкарні «Моряк» з готового оригінал-макету була надрукована книга «Да будет правда», співавторами якої були вказані відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4  
		Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України була здійснена державна реєстрація авторського права на твір  книгу «Да будет правда» та 20.03.2007 року видано свідоцтво НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір  Книга «Да будет правда», в якому зазначені автори ОСОБА_2, ОСОБА_5. 
		11.03.2010 року Держдепартаментом інтелектуальної власності на підставі клопотання співавтора твору ОСОБА_3 були занесені відомості щодо виправлення граматичної помилки у зазначеному свідоцтві НОМЕР_1 від 20.03.2010 року, а саме прізвище співавтора твору  Книги «Да будет правда» ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_4  
		Позивач претендує на своє співавторство в даній книзі посилаючись на те, що проведена їм робота про рід ОСОБА_7 мала суттєве значення і була використана відповідачами при написані книги «Да будет правда».   
		Відповідно д ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Суд вважає не доведеним з боку позивача ті обставини, що відповідачі використовували будь яким чином, в тексті зазначеної книги, авторські права позивача, або інших осіб, або роботу, яка була виконана позивачем і мала відношення саме до вказаної книги.  
		Допитані у судовому засіданні свідки належним чином підтвердили те, що і позивач і відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проводили роботу над темою ОСОБА_7, використовуючи науковий потенціал бібліотек, музеїв та інших джерел. Але чітких пояснень того, що усі вони працювали саме над книгою «Да будет правда» вони суду не надали. З чого суд прийшов до висновку, що і позивача і відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 проводили роботу повязану з отримання інформації відносно роду дворян ОСОБА_7, але належних підтверджень того, що отримана позивачем інформація і зроблена ним робота мала відношення та була використана в написані книги «Да будет правда» суду не надана. 
		Суд не погоджується зі ствердженням позивача про протизаконне використання відповідачами в тексті книги «Да будет правда» авторських прав інших осіб, оскільки згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Але підтвердження того, що хтось ще, крім позивача звертався до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з позовом про захист авторського права суду не надано.  
		Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перераховані в статті 16 ЦК загальні способи захисту цивільних прав та інтересів поширюються на захист авторського права відповідно до п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.06.2010 року №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». 
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.   
		Згідно зі ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.  
		Втім, згідно зі ст. 435 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).  
		Згідно зі ст. 437 ЦК України авторське право виникає з моменту створення твору.  
		Статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачається, що а вторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.  
		Таким чином, суд вважає, що авторське право на твір у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникло в момент створення книги «Да будет правда».  
		Згідно з п.5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. Відповідачі засвідчили своє право на твір  Книгу «Да будет правда» у встановленому законом порядку та 20.03.2007 року отримали свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1. 
		Згідно зі ст. 13 Закону України «Про авторське право та суміжні права» співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Статтею 436 ЦК України та ст. 13 Закону України «Про авторське право та суміжні права» передбачається, що авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. 
		Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.  
		Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.06.2010 року №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної  поведінки  особи  (наприклад,  вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону N 3792-XII); шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. 
		Отже, судом зроблено висновок, що первинними субєктами, яким належить авторське право на книгу «Да будет правда», є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, втім позивачем не доведений факт наявності в нього авторського права на твір  Книгу «Да будет правда», факт порушення його прав відповідачами, розмір завданої шкоди, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідачів.  
		У свою чергу, суд вважає, що докази, надані відповідачами та пояснення свідків, підтверджують виконання відповідачами вимог Закону України «Про авторське право та суміжні права» при використанні ними об'єкту авторського права  Книги «Да будет правда», у звязку з чим у позивача відсутні підстави для стягнення матеріальної шкоди. 
		Суд не погоджується з доводами позивача про необхідність видавництва «Евен» здійснювати перевірку відомостей, що були вказані відповідачами при видавництві книги «Да будет правда», оскільки чинне законодавство не передбачає обовязок видавництва при друкування тиражу встановлювати або перевіряти справжність автора чи співавторів твору, а також перевіряти наявність інших авторів чи співавторів твору.  
		Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.06.2010 року №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» виготовлювач видавничої продукції (типографія) здійснює лише   
			технічні функції при виданні твору.   
		
		Крім того, як встановлено в судовому засіданні, видавництво «Евен» не приймало участі в реалізації книги «Да будет правда», а позивач не повідомляв видавництво «Евен» про нібито своє співавторство або існування такого спору між сторонами на час видання. 
		В судовому засіданні встановлено, що позивачу самому стало відомо про видавництво книги після її виходу в світ. А сам позивач не зміг пояснити суду яким чином коли весь час він працював над книгою він пропустив її видання. 
		У звязку з чим передбачених законом підстав для стягнення з видавництва «Евен» на користь позивача прибутку у розмірі 5% від суми, отриманої від продажу усіх тиражів книги «Да будет правда», немає.  
		Згідно з п.40 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», суб'єкти авторського права можуть звернутись до суду з вимогою про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення цих прав.   
			Моральна шкода полягає, зокрема: в приниженні гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, а її відшкодування здійснюється грошима,  іншим  майном  або  в  інший  спосіб(стаття 23 ЦК). 
		
		Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. 
		Позивач не надав суду належних доказів завдання йому моральної шкоди відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також не зазначив з яких обставин він виходив при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 У звязку з чим суд робить висновок про те, що позивачем не доведено завдання йому діями відповідачів моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, тому в цій частині вимог позивача слід відмовити. 
		Стосовно позовних вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 на книгу «Да будет правда» від 20.03.2007 року, виданого Департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти України ОСОБА_5 та ОСОБА_2, суд зазначає наступне. 
		Відповідно до п.1 Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1756 свідоцтво - документ, що засвідчує авторство  (авторське   
			право) на оприлюднений чи неоприлюднений твір, а також факт і дату   
				оприлюднення твору (за наявності). Тобто, свідоцтво лише підтверджує реєстрацію авторського права на твір. 
			
			Пунктом 24 зазначеного Порядку передбачено, що у процесі ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію  авторського права на твір до них можуть бути занесені відомості, зокрема щодо визнання реєстрації недійсною.  
		
		Згідно з п.25 зазначеного Порядку підставою для занесення до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір відомостей, зазначених у пункті 24 Порядку, є, зокрема, рішення суду. 
		Отже, чинним Порядком не передбачені повноваження Державного департаменту у разі визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір. Крім того, позивач не посилається на норми закону та не зазначає підстав для визнання недійсним зазначеного свідоцтва. У звязку з чим суд вважає, що немає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права автора на твір. 
		Керуючись ст. ст. 10, 60, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 435, 436, 437, 1167 ЦК України, ст. ст. 11, 13, 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», Порядком державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1756, постановою Пленуму Верховного Суду України від 4.06.2010 року №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», 
		ВИРІШИВ:  
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Видавництва «Евен», третя особа Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, про відновлення порушення авторських прав, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, зобовязання виконати певні дії, про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, - відмовити. 
		Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом 10 днів з дня оголошення рішення. У разі, якщо рішення було оголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.  
		       Головуючий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...