Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/5992/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.05.2024. Зареєстровано: 17.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2024.
Дата набрання законної сили: 13.06.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 травня 2024 рокуСправа №160/5992/24 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення, -
		У С Т А Н О В И В:
		До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов  ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення, в якому позивач, відповідно то уточненого позову, просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Державної установи «Диіпровська установа виконання покарань (Nє4)» від 30.01.2024 р. № 34/ОС/СТ-24 «Про накладення дисциплінарних стягнень на співробітників установи» щодо накладення на старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
		- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 31.01.2024 р. № 19/ОС-24 «Про особовий) склад» про звільнення старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна Nє1) зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв?язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.
		- поновити ОСОБА_1 на службі в Державній криміналаю-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії віділу режиму і охорони (чергова зміна №l) Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» з 31 січня 2024 року.
		- допустити до негайного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 з 31.01.2024 року на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відлілу режиму і охорони (чергова зміна №l) Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
		- с??тягнути з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 31 січня 2024 року по дату прийняття рішення судом у цій справі.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Накази від 30.01.2024 р. № 34/ОС/СТ-24 в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення та від 31.01.2024 р. № 19/ОС-24 про звільнення позивача зі служби є протиправними, оскільки відповідачем порушено Порядок накладання дисциплінарних стягнень, оскільки відповідач мав враховувати тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов?язків, рівень кваліфікації тощо, а у разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни, та як наслідок протиправно застосовано крайній захід дисциплінарного впливу - звільнення.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
		Відповідачем надано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву вказано, що відповідно до висновку службового розслідування, проведеного з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку, встановлено причини і умови його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди, об`єктивно висвітлені, серед інших, дії, які стали підставою для накладення на позивача стягнення у виді звільнення зі служби. Крім того, у 2023 році на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну посадову відповідність.
		Позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що без належного підтвердження та доведення вчинення дисциплінарного проступку, наявність непогашеного стягнення не може бути підставою для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
		Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач повторно просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких такого.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.05.2019 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони.
		Наказом від 18.08.2023 р. № 225/ОС/СТ-23 на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну посадову відповідність (п.5 ст.14 Статуту). Накладенню стягнення передувало проведення службового розслідування згідно з наказом від 16.08.2023 р. № 223/ОС/СТ-23, відібрання письмового пояснення у позивача щодо порушення ним службової дисципліни. Позивачем було допущено незаконне спілкування засуджених, які тримаються в різних камерах, чим було порушено вимоги пункту 6 глави 1 розділу V наказу Мін?юсту України від 13.12.2019 р. № 73/5 - ДСК «Про затвердження інструкції із забезпечення режиму, охорони і нагляду за особами, які тримаються у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України», а саме - «Молодші інспектори на внутрішніх постах зобов?язані не допускати контактів між ув?язненими (засудженими), які тримаються в різних камерах...».
		Наказом державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" № 368/ОС/СТ-23 знову призначено службове розслідування за фактом іншого проступку, вчиненого позивачем 12.12.2023 р., а саме: спроба пронесення позивачем на територію установи заборонених речей (мобільного телефону). Позивачем були порушені приписи пункту 5 розділу 7 глави IV Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Мін?юсту України від 14.05.2019 р. № 1769/5.
		Додаток 1 до вказаних Правил містить перелік речей, заборонених до проносу на територію установ виконання покарань. Відповідач зазначає, що раніше позивач власним підписом підтвердив свою обізнаність про заборону проносу на територію установи речей, які у нього були вилучені при незаконній спробі проносу.
		Після відібрання письмового пояснення від позивача 29.12.2023 р. на підставі висновку службового розслідування від 30.01.2024 р. був виданий наказ від 30.01.2024 р. № 34/ОС/СТ-24 «Про накладення дисциплінарних стягнень на співробітників установи». У пункті 1 резолютивної частини цього наказу на позивача накладене стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ. Таке стягнення було накладено з урахуванням непогашеного стягнення у виді попередження про неповну посадову відповідність. 
		Позивач був особисто ознайомлений під підпис з наказом про призначення службового розслідування 29.12.2023 р. 
		Позивачеві направлений поштою витяг з наказу про звільнення від 31.01.2024 р. № 19/ОС-24 «Про особовий склад».
		Не погодившись із застосованим до нього дисциплінарним стягненням у виді звільнення зі служби, позивач звернувся із цим позовом до суду.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України Про Державну кримінально-виконавчу службу України № 2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон № 2713-IV).
		Відповідно до статті 1 Закону № 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
		Правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України (стаття 3 цього ж Закону).
		За змістом положень частини першої статті 6 Закону №2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
		Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (частина 4 статті 6 цього Закону).
		Відповідно до частини першої та другої статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
		Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
		Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу (частина четверта статті 14 Закону).
		Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов`язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (частина перша статті 16 цього Закону).
		Статтею 18 Закону №2713-IV визначені права та обов`язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.
		Так, частиною першою цієї статті визначено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані, зокрема: 1) виконувати покарання відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства; 2) забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань; 3) виконувати вироки, постанови і ухвали суду, а також рішення, прийняті прокурорами і слідчими в установленому законом порядку і в межах їх компетенції; тримати осіб, узятих під варту; 6) забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов`язків, установлених законом; 8) забезпечувати безпеку засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; 11) забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не пов`язаних з позбавленням волі; 15) створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення;18) здійснювати контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково; 20) здійснювати інші повноваження, передбачені законом.
		Відповідно до частини третьої статті 21 Закону №2713-IV персонал Державної кримінально-виконавчої служби України під час виконання покладених на нього обов`язків керується законами та іншими нормативно-правовими актами, діє на підставі та в межах своїх повноважень.
		Пунктом 5 частини другої статті 13 Закону № 2713-ІV встановлено, що порядок призначення і звільнення з посад, права, обов`язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначаються відповідно до законодавства.
		Згідно частиною п`ятою статті 23 Закону на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частин першої статті 19 Закону України Про Національну поліцію від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VІІІ), у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
		В силу положень пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного, відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
		Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
		Преамбулою Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут) встановлено, що цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
		Дія цього Статуту поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
		Відповідно до преамбули Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
		Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
		Разом з тим, абзацом 1 статті 1 Дисциплінарного статуту ОВС визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
		Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту ОВС).
		Статтею 7 Дисциплінарного статуту ОВС визначені обов`язки осіб рядового і начальницького складу.
		Так, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
		За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина 1 статті 5 Дисциплінарного статуту ОВС).
		Відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.
		Згідно з частиною сьомою статті 13 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
		Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС.
		Так, з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
		Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
		Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.
		Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
		Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
		Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
		Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
		За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.
		При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.
		У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.
		У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
		У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов`язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.
		Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.
		Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
		За змістом частини другої статті 15 Дисциплінарного статуту накладання дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу за проступки, учинені під час чергування, несення вартової чи патрульно-постової служби, здійснюється тільки після закінчення чергування, варти або після заміни їх іншими особами та здачі зброї.
		Наказом Міністерства юстиції України №356/5 від 12.03.2015 року затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - Порядок №356/5), який визначає підстави для призначення, процедуру та мету проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України (далі ДКВС України); порядок документування й оформлення результатів службових розслідувань, прийняття за ними рішення та їх виконання; компетенцію структурних підрозділів апарату Міністерства юстиції України, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - органи), воєнізованих формувань, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, уповноважених органів з питань пробації, навчальних закладів, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС України (далі - установи), під час проведення службових розслідувань; права та обов`язки посадових осіб органів і установ під час проведення службових розслідувань.
		За визначенням понять, наведеного у пункті 2 розділу І Порядку №356/5, висновок службового розслідування документ, який складається за результатами службового розслідування, містить правову оцінку виявлених фактів та обставин, дій чи бездіяльності осіб рядового і начальницького складу, висновки та пропозиції; дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни; персонал особи рядового і начальницького складу ДКВС України (далі особи рядового і начальницького складу), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в ДКВС України (далі працівники); службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства юстиції України та Присяги особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України;
		Пунктом 1 розділу II Порядку №356/5 визначено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.
		Згідно з пунктом 2 розділу II вказаного Порядку службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань; втечі (спроби втечі) засуджених та ув`язнених з під варти, а також ухилень від відбування покарання засудженими до обмеження волі.
		Пунктом 6 розділу II вказаного Порядку визначено, що підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений письмовий наказ уповноваженого на те начальника.
		Згідно з пунктом 12 розділу III Порядку забороняється призначення службових розслідувань за відсутності підстав, визначених цим Порядком.
		Розділом V Порядку №356/5 передбачено, що службове розслідування повинне бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення уповноваженим на те начальником.
		У разі необхідності за мотивованим рапортом (доповідною запискою) виконавця або голови комісії визначений строк проведення службового розслідування може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
		Початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення.
		Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку службового розслідування.
		Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку №356/5 особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, подавати виконавцю (голові, членам комісії), який (які) проводить (ять) службове розслідування, документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять); відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України; за письмовим зверненням ознайомлюватися із затвердженим висновком службового розслідування, а також із матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.
		Згідно з пунктом 1 розділу VIII Порядку № 356/5 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.
		У вступній частині висновку зазначаються посада, звання, прізвище, ініціали виконавця (голови, членів комісії), який (які) проводив (ли) службове розслідування, підстави для проведення службового розслідування.
		В описовій частині висновку зазначаються: відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками; умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного; відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати.
		У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються: пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних видів заохочень або дисциплінарних стягнень, класифікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; підтвердження чи спростовування відомостей, які стали підставою для його призначення; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.
		Пунктом 3 розділу VIII Порядку №356/5 висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування.
		Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення та надіслати (або надати) йому засвідчений належним чином висновок службового розслідування. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення (пункт 4 VIII Порядку №356/5).
		Відповідно до п. 6, 7 розділу VIII Порядку №356/56 за результатами службового розслідування особи рядового і начальницького складу, стосовно яких воно проводилося, притягаються до відповідальності в установленому законом порядку. За результатами службового розслідування особи рядового і начальницького складу, стосовно яких воно проводилося, притягаються до відповідальності у встановленому законом порядку.
		Про накладення дисциплінарного стягнення за результатами службового розслідування видається наказ, зміст якого оголошується персоналу органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності її підлеглих забороняється.
		Зміст наказу доводиться до відома особи рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі відмови особи рядового чи начальницького складу від ознайомлення з наказом під підпис безпосередній начальник такої особи спільно з посадовою особою підрозділу персоналу складає відповідний акт.
		Особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.
		З системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що єдиною підставою для застосування до осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України дисциплінарного стягнення є відповідний наказ начальника, прийнятий на підставі висновку службового розслідування, проведеного з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого такою особою.
		Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку. При цьому, дисциплінарна відповідальність такої особи виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу, висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника.
		Суд зазначає, що застосування дисциплінарних стягнень, перелік яких визначено у статті 12 Дисциплінарного статуту ОВС, є мірою дисциплінарної відповідальності за вчинений особою рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України дисциплінарний проступок, що полягає у невиконанні чи неналежному виконані особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
		При цьому, службова дисципліна досягається дотриманням особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.
		Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов`язаний неухильно виконувати закони України.
		Оскаржуваний наказ 19/ОС-24 від 31.01.2024 про звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв??язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та № 34/ОС/СТ-24 від 30.01.2024 про накладення дисциплінарних стягнень на співробітників установи прийняті за наслідками проведеного службового розслідування, оформленого висновком від 14.02.2024 року
		Згідно з вказаним висновком під час службового розслідування встановлені обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а саме спроби пронести мобільний телефон на територі. установи.
		Так, відповідно до висновку службового розслідування від 14.02.2024 р., затвердженому начальником установи 14.02.2024 р., під час перетину КПП № 1 позивачу запропоновано здати заборонені для проносу на територію установи речі, але останній сказав, що нічого не має.
		В подальшому проведено огляд власних речей, з якими позивач прибув до установи. У лівій кишені куртки виявлено мобільний телефон марки IPhone, який останній намагався приховати та пронести на територію установи.
		Судом враховано, що позивач скористався своїм правом відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту, пункту 4 розділу V Порядку №356/5 та в рамках службового розслідування надав пояснення 29.12.2023 року.
		За наслідками проведеного службового розслідування зроблено висновки про порушення позивачем вимог пунктів п. 5 розділу 7 глави IV наказу Міністерства юстиції України Про затвердження правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України від 14.06.2019 № 1769/5.
		Таким чином, саме за вчинення дисциплінарного проступку, що виявилось у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій служби України.
		Отже, порушень вимог чинного законодавства під час проведення службового розслідування та складання висновку судом не встановлено.
		Відповідно до пунктів 6, 11 частини першої статті 18 Закону №2713-ІV посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов`язків, установлених законом; забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не пов`язаних з позбавленням волі.
		Відповідно до п. 5 розділу 7 глави IV наказу Міністерства юстиції України Про затвердження правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України від 14.06.2019 № 1769/5 особам, які заходять на територію СІЗО, забороняється проносити із собою продукти харчування, речі та предмети, заборонені для зберігання і користування ув`язненими і засудженими. Пакети, сумки, речі та предмети особи, які заходять на територію СІЗО, здають на зберігання до спеціально виділених адміністрацією СІЗО приміщень, шаф.
		Суд звертає увагу на те, що позивач у поясненнях від 29.12.2023 зазначив, що забув здати телефон при перетині КПП № 1.
		Отже, фактично позивачем не заперечується, що він порушив п. 5 розділу 7 глави IV наказу Міністерства юстиції України Про затвердження правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України від 14.06.2019 № 1769/5.
		Попри те, що позивач категорично заперечує обґрунтування викладених у висновку службового розслідування обставин щодо неналежного ставлення до виконання своїх службових обов`язків, суд разом із тим вважає, що пояснення позивача, що надані ним рамках службового розслідування, у сукупності із доводами, зазначеним у позові, таких обставин не спростовують.
		Належних доказів на спростування висновків відповідача про порушення вимог п. 5 розділу 7 глави IV наказу Міністерства юстиції України Про затвердження правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України від 14.06.2019 № 1769/5 позивачем не наведено, матеріали справи не містять.
		Суд зазначає, що службова дисципліна зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати Присягу працівника, статути і накази; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою.
		Однак, позивачем ані під час проведення службового розслідування, ані в ході судового розгляду не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні норм ст.ст. 72-74 КАС України, належного виконання своїх обов`язків позивача, в тому числі щодо додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях.
		За таких обставин, дії позивача як працівника Державної кримінально-виконавчої служби, встановлені службовим розслідуванням, є безумовним свідченням порушення позивачем службової дисципліни внаслідок безвідповідального ставлення до виконання своїх службових обов`язків, та особистої недисциплінованості, тому суд вважає, що застосування відповідачем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним та обґрунтованим. Захід дисциплінарного впливу, який застосований до позивача є співмірним з тяжкістю вчиненого ним дисциплінарного проступку.
		Висновок службового розслідування у цій справі містить обґрунтовані відомості щодо наявності причинного зв`язку між переліченими неправомірними діяннями позивача та їх наслідками, а також про ставлення його до вчиненого.
		Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
		Натомість в розглянутому випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи на обґрунтування підстав неправомірності оспорюваних наказів.
		З огляду на викладене, з урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин, суд вважає, що накази Державної установи Дніпровська установа виконання покарань (№4), а саме від 30.01.2024 р. № 34/ОС/СТ-24 в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення та від 31.01.2024 р. № 19/ОС-24 про звільнення позивача зі служби відповідають вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Позовні вимоги про зобов`язання відповідача поновити позивача на посаді молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2024 по день поновлення на службі не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.
		Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню.
		Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		У Х В А Л И В:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
		Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		Суддя Л.Є. Букіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...