Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 631/268/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 23.05.2024. Зареєстровано: 24.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: 1-кп/631/91/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023221090001269

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 631/268/24 
		провадження № 1-кп/631/91/24 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		23 травня 2024 року                 смт Нова Водолага
		 
		Колегія суддів Нововодолазького районного суду Харківської області у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , 
		    ОСОБА_3 ,
		за участю секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,
		а також
		з боку сторони обвинувачення:
		прокурора ОСОБА_5 , 
		з боку сторони захисту:
		обвинуваченого ОСОБА_6 ,
		захисника     ОСОБА_7 ,
		потерпілої                         ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2023 року під № 12023221090001269, за обвинуваченням:
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 ), номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на час затримання офіційно не працевлаштований, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
		17 грудня 2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн;
		28 січня 2015 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі; 
		26 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до 10 років позбавлення волі. 01 вересня 2022 року звільнений з місць позбавлення волі за відбуттям строку покарання,
		у вчиненні кримінальних правопорушеннь, передбачених ч. 1 ст. 146, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_6 , неодноразово судимий, судимості у встановленому законом порядку не зняті та не погашені, останній раз засуджений 26 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 13, ч. 2 ст. 115 КК України, 16 грудня 2023 року в вечірній час доби, близько 19 години 00 хвилин, більш точногочасу встановитине виявилосьможливим,як настадії досудовогорозслідування,так ів ходісудового розгляду, перебуваючи в житловому будинку за місцем проживання своєї співмешканки - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті неприязних відносин вчинив сварку із тіткою останньої - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у ході якої він, перебуваючи в житловій кімнаті цього будинку, діючи із прямим умислом, направленим на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , із особистих неприязних мотивів, одягнув останній, яка на той час перебувала в положенні лежачи на дивані, на голову поліетиленовий пакет, обмеживши доступ повітря, від чого ОСОБА_9 втратила свідомість. Після цього, з метою подолання її можливого опору, ОСОБА_6 зв`язав їй руки в ділянці передпліччя та ноги в ділянці гомілок мотузкою, а потім, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_9 , перебуваючи в положенні стоячи на підлозі зверху над нею, накинув на шию ОСОБА_9 фрагмент мотузки, руками затягнув його і став утримувати доти, поки вона перестала подавати ознаки життя.
		У результаті цих дій ОСОБА_6 настала смерть потерпілої ОСОБА_9 , причиною якої є механічна асфіксія внаслідок удавлення з утворенням странгуляційної борозни, яка по ступеню тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що були небезпечними для життя згідно з п.п.2.1.1а, 2.1.2, 2.1.3у Правил cудово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.
		Після заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , з метою приховування слідів злочину, способом волочіння, перемістив її труп у сусідній будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , де його і залишив.
		Окрім того, 16 грудня 2023 року у вечірній час доби, більш точногочасу встановитине виявилосьможливим,як настадії досудовогорозслідування,так ів ходісудового розгляду, у ОСОБА_6 , який перебував у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , виник злочинний умисел, направлений на незаконне позбавлення волі потерпілої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою змусити її не повідомляти правоохоронні органи про вчинення ним особливо тяжкого злочину. 
		З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільну небезпечність вчинюваного ним діяння та бажаючи настання його суспільно небезпечних наслідків, в період часу з 19 години 00 хвилин 16 грудня 2023 року по 17 годину 00 хвилин 19 грудня 2023 року, проти жадання потерпілої ОСОБА_8 , незаконно позбавив її волі та змоги вільно пересуватись та залишати місце свого знаходження.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 146, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та пояснив, що в гніві він задушив мотузкою тітку своєї співмешканки. Все сталося у двокімнатному будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де вони жили з ОСОБА_8 та її тіткою - ОСОБА_9 . Раніше стосунки з тіткою були задовільні, звичайні, як у всіх, то сварились, то мирились. Чи виникав конфлікт зранку 16 грудня 2023 року, сказати не може, натомість пам`ятає, що зранку тітка засмутилась щодо сплати послуг електропостачання в будинку, а вони з ОСОБА_8 матеріально їй не допомагали. Того ж дня, у вечірній час доби, близько 18 або 19 години, він знаходився на подвір`ї, а співмешканка ОСОБА_8 та її тітка ОСОБА_9 - всередені будинку. У цей час він згадав про конфлікт, що стався між ним та ОСОБА_9 близько тижня або двох тому, коли він пропонував ОСОБА_8 переїхати жити до м. Харкова, оскільки тітка не може забезпечувати їх все життя, бо вона є людиною у віці й може померти, тоді, почувши їх розмову, ОСОБА_9 у відповідь сказала: « ОСОБА_10 помре твій брат», що було для нього образливим. Отже, зайшовши у будинок і взявши пакет та мотузку на полиці у коридорчику при вході в кімнату, побачив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 дивляться телевізор, при цьому перша сидить на дивані, а друга  поряд у кріслі. Він підійшов до дивану та наказав тітці лягти, потім надів їй на голову полієтиленовий пакет, під час чого потерпіла втрачала свідомість, зв`язав їй руки та ноги мотузкою, щоб не було опору з її боку, а потім задушив її мотузкою. В подальшому за мотузки прив`язані до ніг ОСОБА_9 перетягнув труп у сусідній будинок, де його залишив. Ключі від будинку він взяв у серванті, що знаходиться поряд з телевізором у кімнаті, де вони всі перебували. 
		Після вбивства ОСОБА_9 він наказав ОСОБА_8 нікуди не виходити з приміщення, залякував її та утримував, спочатку погрозами, із застосуванням ножа та топора, а потім тільки проханнями, бо розумів, якщо він не буде її котролювати, то вона звернеться до поліції. Фізичної шкоди їй не спричиняв, натомість покинути будинок за своєю волею вона не могла, так як була сильно налякана його діями й перебувала у кайданах страху, а заляканою людиною можна легко маніпулювати. 
		Через три доби, близько 17  18 години 19 грудня 2023 року він попрощався з ОСОБА_8 , попросив у неї вибачення та поїхав до смт Покотилівка до вірян, а наступного дня зранку зателефонував до поліції та повідомив про вчинення вбивства.
		Також зазначив, що повністю визнає свою провину, щиро кається. Пояснив суду, що є дуже запальною людиною та іноді у нього стаються спалахи гніву, які він не в змозі вгамовувати. Зателефонувати до поліції одразу після вбивства у нього не хватило мужності, проте він сам повідомив про вбивство через три дні після його вчинення. Він дуже жалкує з приводу скоєного, розуміє, що вчинив дуже погано, й готовий та повинен понести за це покарання, дуже вибачається перед ОСОБА_8 , бо вона вагітна від нього і скоро народиться дитина, а він вбив людину, яка б любила це немовля. Про свій вчинок жалкує та буде жалкувати, карати й картати себе усе життя.
		Оцінюючи показання ОСОБА_6 , колегія суддів визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції у цьому.
		Крім того, підстав для сомообмови судом не виявлено.
		Окрім визнання обвинуваченим вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, його винуватість підтверджується зібраними в передбаченому законом порядку та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, як окремо, так і в сукупності. 
		Так, допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 суду показала, що вона була співмешканкою обвинуваченого. Вони жили разом з її тіткою ОСОБА_9 у будинку 112, що складається з двох кімнат, та знаходиться у АДРЕСА_2 . 16 грудня 2023 року вона не чула конфліктів між тіткою та ОСОБА_6 , близько 19 години вони з тіткою дивились телевізор, вона сиділа на кріслі, ОСОБА_9 - на дивані. В цей час до кімнати зайшов обвинувачений, який тримав при собі ніж, сокиру, мотузки та пакет, почав кричати, вимагати, щоб тітка лягла на диван. Вона, ОСОБА_8 , дуже злякалась, намагалася встати, проте ОСОБА_6 , погрожуючи вбивством обох, замахнувся на неї сокирою, але що саме говорив, вона не пам`ятає. Після цього мотузками зв`язав тітці руки на зап`ястях, щиколотки на ногах, та почав душити мотузкою шию через поліетиленовий пакет, надягнутий на голову. Від таких дій ОСОБА_6 вона була шокована, дуже налякана, вмовляла цього не робити, проте ОСОБА_6 наказав їй замовкнути. Все тривало хвилин 20. Потім ОСОБА_6 взяв у серванті, що знаходився у кімнаті, ключі від сусіднього будинку та перетягнув труп тітки до цього дому. Вона у цей час залишалась у будинку ОСОБА_9 Повернувшись, обвинувачений продовжив залякувати її, тримаючи у руці ніж, кричав, вимагав, щоб вона знаходилась поряд з ним, забороняв дзвонити, зокрема, до поліції, забравши мобільний телефон, спілкуватися з матір`ю. Такий тиск тривав впродовж трьох діб, під час якого вона не мала змоги вільно пересуватися та виходити з будинку без ОСОБА_6 , бо останній контролював усі її дії, а потім 19 грудня 2023 року близько 17 години він попрощався та поїхав. Також пояснила, що вони з ОСОБА_6 мешкали однією родиною півроку, стосунки між ними та відносини між обвинуваченим та її тіткою були нормальні, спалахів гніву та проявів агресії ОСОБА_6 не виявляв, руку на неї та тітку ніколи не підіймав, будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до ОСОБА_6 вона не має. На цей час вибачила його за вчинене.
		Також вина обвинуваченого ОСОБА_6 доведена наступними письмовими доказами, дослідженими судом. 
		Так, за рапортом інспектора відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_11 , складеним 20 грудня 2023 року на ім`я начальника відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_12 та зареєстрованим цього ж дня під № 11030 в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (Журналі єдиного обліку) відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області, 20 грудня 2023 року о 07 годині 50 хвилин надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 повідомив, що його розшукує поліція за вбивство жінки, хоче добровільно здатися наряду поліції. По голосу заявник знаходиться у емоційному стані. Знаходиться біля магазину «Посад» - площа Фрунзе  Інтернаціональна. Зазначена працівником поліції у вказаному документі інформація повністю підтверджена змістом відтвореного диску з цифровим записом виклику на лінію «102» від ОСОБА_6 отриманого у порядку запиту від ЦОАЗОР, що є додатком до цього рапорту. (т. 1 а. с. 147-148).
		19 грудня 2023 року старшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 , у присутності двох понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , за участю спеціаліста - лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_16 , було оглянуто труп, про що складено відповідний протокол з фототаблицею до нього, у якому зазначено, що у приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 , на підлозі на спині, головою до двері, ноги у сторону вікна, виявлено труп ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Права рука у плічовому суглобі відведена під кутом 90 градусів, зігнута у ліктьовому суглобі, пальці виправляються у поверхню грудної клітини. Ліва рука відведена за голову. Нижні кінцівки виправлені. На трупі мається одяг: чорний пуловер, пуловер коричневий, чорний светр, футболка чорна, х/б колготи, чорні синтетичні, сині спортивні труси, бежеві спортивні шкарпетки, на правій нозі фіолетовий спортивний та сірий вовняний носок. Оглядом встановлено, що одяг пошитий та одягнений правильно. Всі светри заведені до гори. На голові мається полімерний пакет, зав`язаний на потилиці простим вузлом. Кістки черепа на дотик щільні, у отворі правого вуха та носових ходів - буровата рідина. На шиї мається поодинока странгуляційна борозна, розташована горизонтально. У ділянці сонцеподібних відростків борозна здіймається доверху та зникає у волосянистій частині голови. Борозна шириною 0,5 см. Шкірний покрів на дотик холодний, на всіх ділянках трупне заклякання виражене в усіх групах м`язів, трупні плями обільні, розташовані на задній поверхні тіла, при надавлюванні не змінюють свій обрис. При натисканні грудна клітина, кістки, суглоби на дотик цілі. У ділянці голіностоп праворуч і ліворуч - мотузки, симетричні, шириною 0,4 см, затягнута удавною зав`язкою одним вузлом. Ложе трупа підлога. За місцем події вилучено пакет та мотузки (т. 1 а. с. 149-158, 188). 
		19 грудня 2023 року старшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 у присутності двох понятих ОСОБА_8 та ОСОБА_17 , за згодою власника (користувача) приміщення чи іншого володіння ОСОБА_8 , а також за її участі та участі спеціаліста ОСОБА_18 , було оглянуто місце події, домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний протокол з фототаблицею до нього.
		Огляд проведено у нічний час доби при штучному освітленні. На території двору розташований будинок, який складається із коридору та двох кімнат. У приміщенні кімнати № 1 виявлено ніж із рожевою рукояткою кухонного типу, рукоятка довжиною 20 см, лезо довжиною 1,5 см. Окрім того, біля сараю виявлено сокиру із дерев`яною рукояткою. При огляді місця події із скляної чашки вилучено сліди капілярних візерунків за допомогою липкої стрічки. Виявлені під час огляду предмети: ніж кухонний, сокиру, сліди папілярних візерунків - вилучено (т. 1 а. с. 159, 160-170, 194). 
		23 січня 2024 року старшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 у присутності двох понятих ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , за участі потерпілої ОСОБА_8 , спеціаліста - судово медичного експерта ОСОБА_21 , іншої особи - оперуповноваженого СКП ОСОБА_22 , було проведено слідчий експеримент за адресою: АДРЕСА_2 , з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, про що складено відповідний протокол.
		Усі учасники слідчого експерименту прибули на місце проведення слідчої дії, їм було роз`яснено їх права та обов`язки відповідно до норм КПК України. Хід проведення та результати слідчого експерименту зафіксовані за допомогою відеокамери ТМ Раnasonic № 11130306851 на безперебійний відеозапис, який скопійовано на DVD диск, що є невід`ємним додатком до протоколу проведення слідчої дії. Зауважень і доповнень від учасників слідчої дії не надходило. 
		На відеозаписі, який було переглянуто у судовому засіданні, зафіксовано як потерпіла ОСОБА_8 розказала про обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, та на місці, а саме, у кімнаті будинку, показала, де та яким чином відбувалися події. 
		Вона зазначила, що під час подій тітка сиділа на дивані у кімнаті, а вона  на кріслі. ОСОБА_6 зайшов з вулиці, в руках у нього були ніж, сокира, мотузка та пакет, який він взяв із сусідньої кімнати, і висловлюючись нецензурною лайкою, змусив ОСОБА_9 лягти на диван. Потім мотузками зв`язав ОСОБА_9 руки на зап`ястях, щиколотки на ногах, надів на голову пакет, та став душити. Тітка почала втрачати свідомість, тоді він надів їй на шию мотузку і продовжив душити, одночасно погрожував їй, ОСОБА_8 словесно, а потім замахувався ножем і сокирою. Задушивши тітку, обвинувачений стягнув тіло з дивана за мотузки, прив`язані до її ніг, та витягнув з будинку, зачинивши за собою вхідні двері. Вона, ОСОБА_8 , залишилась всередені. Вийти вона не могла, оскільки вхідні двері були зачинені зовні. Через деякий час ОСОБА_6 повернувся та зв`язав їй руки, щоб вона нікуди не пішла, але віддразу пожалів її і зняв мотузки, а також впродовж наступних трьох діб здійснював контроль за її діями та волею (т. 1 а. с. 195-199). 
		За висновком судово-медичного експерта Красноградського відділення КЗОЗ ХОБСМЕ № 12-17/234-КРт/23 ОСОБА_16 від 28 червня 2023 року, на підставі даних, отриманих при судово-медичній експертизі трупа громадянки ОСОБА_9 , 1978 року народження, у відповідь на встановлені на розв`язання експертизи запитання, з урахуванням результатів лабораторних досліджень, експерт дійшов висновку, що причиною її смерті стала механічна асфіксія, внаслідок удавлення петлею.
		Про що свідчать обставини події - була виявлена зі странгуляційною борозною на шиї, зі зв`язаними руками в ділянці передплічь та ногами в ділянці гомілок.
		Крім того, виявлено загальноасфіксичні ознаки: ціаноз шкіри обличчя, внутрішньошкіряні крововиливи, крововиливи в сполучні оболонки обох очей, крапкові крововиливи на поверхні серця, легень, підвищена повітряність легенів, венозне повнокров`я внутрішніх органів, наявність одиночної горизонтально розташованої странгуляційної борозни на шиї.
		При судово-гістологічній експертизі трупа ОСОБА_9 встановлено: гостре порушення кровообігу внутрішніх органів: повнокров`я венозного русла з порушенням властивостей реології крові в судинах, набряк головного мозку, м`яких мозкових оболонок, набряк плеври і міжчасточкової сполучної тканини, вогнища гострої альвеолярної емфіземи. «М`які тканини з ділянки борозни» - крововиливи, що розшаровують, з переважно чітких еритроцитів.
		При судово-криміналістичному дослідженні трупа ОСОБА_9 встановлено: при візуальному і стереомікроскопічному досліджені на шкірному клапоті вбачається ушкодження у вигляді «странгуляційної борозни» з характерним вдавленням шкіри та її рельєфом. По ходу цього ушкодження, по поверхні «странгуляційної борозни» будь-яких сторонніх включень та нашарувань, в тому числі волокон від мотузки, не встановлено.
		Механічна асфіксія внаслідок удавлення з утворенням странгуляційної борозни по ступеню тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що були небезпечними для життя згідно п.п.2.1.1.а 2.1.2, 2.1.3у «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року.
		При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_9 виявлено синці та садно обличчя, синці та садно лівої гомілки. Вказані ушкодження утворились від дії тупих твердих предметів та по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, згідно з п.п. 2.3.2 б, 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від № 6 від 17 січня 1995 року.
		Смерть ОСОБА_9 настала більше доби до судово-медичного розтину її тіла. При судово-токсикологічній експертизі кров трупа ОСОБА_9 , етиловий та інші спирти не виявлені (т. 1 а. с. 174-177).
		За висновком експерта № СЕ-19/121-23/30320-Д від 28 грудня 2023 року, складеним головним судовим експертом сектору дактилоскопічних досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС ОСОБА_23 на поверхні наданого на дослідження «кухонного ножа» виявлено слід папілярного узору розмірами 12х6 мм, який для ідентифікації особи непридатний (т. 1 а. с. 207-212).
		За висновком експерта № СЕ-19/121-23/30362-Д від 28 грудня 2023 року, складеним головним судовим експертом сектору дактилоскопічних досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС ОСОБА_24 на поверхні наданого на дослідження об`єкта  сокири з дерев`яною рукояткою коричневого кольору, слідів папілярних ліній не виявлено (т. 1 а. с. 213-218).
		За висновком експерта № СЕ-19/121-23/30319-Д від 28 грудня 2023 року, складеним головним судовим експертом сектору дактилоскопічних досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС ОСОБА_25 , слід папілярного узору, розмірами 10х15 мм (викопійований на дактилоплівку розмірами 111х115 мм) непридатний для проведення по ньому порівняльного дослідження (для ідентифікації за ним особи) (т. 1 а. с. 219-224).
		За висновком судово-психіатричного експерта № 91, складеного за наслідком проведеної експертизи 12 лютого 2024 року комісією лікарів  судово-психіатричних експертів Харківської філії судових експертиз ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ІНСТИТУТ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ» ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , попереджених під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, вбачається, що ними проведено комісійне, первинне, амбулаторне судово-психіатричне дослідження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено, що він на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_6 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_6 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 1 а. с. 225-227).
		Також, колегією суддів було безпосередньо оглянуто визнані постановою старшого слідчого СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_13 від 20 грудня 2023 року, речові докази у справі: 
		мотузку синтетичну сірого кольору завтовшки 0,4 см поміщену у полімерний спеціалізований пакет, вилученену в ході проведення огляду трупа 19 грудня 2023 року у приміщенні котельні за адресою: АДРЕСА_2 ; 
		мотузку синтетичну сірого кольору завтовшки 0,4 см, поміщену у полімерний спеціалізований пакет, вилученену в ході проведення огляду трупа 19 грудня 2023 року у приміщенні котельні за адресою: АДРЕСА_2 ;
		полімерний пакет червоного кольору, поміщений у полімерний спеціалізований пакет, вилучений в ході проведення огляду трупа 19 грудня 2023 року у приміщенні котельні за адресою: АДРЕСА_2 ;
		сокиру із дерев`яною рукояткою, поміщену у кортонну коробку, вилученену в ході проведення огляду місця події 19 грудня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 ; 
		кухонний ніж із рукояткою рожевого кольору (довжина рукоятки 20 см, довжина леза 8,5 см), поміщений у паперовий конверт, вилученений в ході проведення огляду місця події 19 грудня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 - на які ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 20 грудня 2023 року накладено арешт та місцем їх зберіганні визначено камеру схову речових доказів Красноградського РВП ГУНП в Харківській області (т. 1 а. с. 189).
		У ході огляду судом не встановлено будь-яких нашарувань, плям, слідів бурого чи іншого кольору, єпітелія, розривів, відлущувань або інших ушкоджень, які містили б на собі будь-які сліди вчинення злочинів.
		На виконання вимог ч. 1 ст. 94 КПК України, колегія суддів, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності, взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшла такого.
		Безпосередньо допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 , надала логічні, послідовні та такі, що ґрунтуються на фактичних обставинах справи й матеріалах кримінального провадження, показання. Доказів їх недостовірності не надано, отримані вони із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства України, більш того, не оспорюються та підтверджені обвинуваченим ОСОБА_6 , а тому суд вважає за можливе покласти їх в основу судового рішення, що ухвалюється.
		Показання потерпілої, надані у судовому засіданні та розповідь у ході слідчого експерименту, у цілому узгоджуються між собою, детально та досить чітко зазначають час, місце та спосіб вчинення обвинуваченим злочинів та не перебувають у суперечності з іншими доказами у справі. Наявність деяких розбіжностей у показаннях ОСОБА_8 колегія суддів вважає такими, що істотно не впливають на кваліфікацію, й суд розцінює їх як наслідки стресового стану, в якому перебувала потерпіла, на очах у якої зухвало вбивали рідну людину, усвідомлюючи неможливість надати тітці допомогу та безсумнівно, відчуваючи страх за своє життя, що беззаперечно вплинуло на сприйняття потерпілою дійсності та подій, що відбувалися. Також слід урахувати, що з дня вчинення кримінального правопорушення минуло багато часу, а тому цілком зрозуміло, що зі сплином часу деякі деталі та моменти могли стертися з пам`яті або сплутатися у свідомості учасників подій. 
		Оцінюючи висновки експертів з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, достатньо переконливо мотивованими та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим, дослідженим у судовому засіданні, доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.
		Також, аналізуючи вказані висновки, суд вважає, що вони відповідають вимогам, викладеним у ст. 101, 102 КПК України, сторонами провадження під час судового розгляду справи жоден з них під сумнів не ставився, клопотань про виклик експертів для дачі пояснень з приводу проведених експертних досліджень ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторних чи додаткових експертиз.
		З копії паспорта громадянина України 001292358, виданого 05 грудня 2017 року органом № 6348, вбачається, що ОСОБА_6 , дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Лозова Харківської області (т. 1 а. с. 228).
		Згідно з довідкою № 30, виданою 05 січня 2024 року поліклінічним відділенням КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОЗІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ ОБ`ЄДНАННЯ» ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ОСОБА_6 не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога (т. 1 а. с. 254).
		Відповідно до довідки № 153, виданої 05 січня 2024 року поліклінічним відділенням КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОЗІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ ОБ`ЄДНАННЯ» ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ОСОБА_6 перебував на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з 10 лютого 2014 року з діагнозом F 91.0. Знятий з обліку у 2015 році у зв`язку з покращенням (т. 1 а. с. 254).
		За листом КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ПСИХІАТРИЧНА ЛІКАРНЯ № 3» № 01-21/1452 від 05 лютого 2024 року ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні у період з 01 січня 2012 року по 28 січня 2024 року не перебував. В поліклінічне відділення КНП ХОР «ОКПЛ № 3» за амбулаторною допомогою звертався одноразово - 17 лютого 2014 року (т. 1 а. с. 255).
		З інформації ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ № 7243/02-23-7 від 28 грудня 2023 року вбачаться, що за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та ведення реєстру громади ОСОБА_6 , значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 січня 1998 року по теперішній час (т. 1 а. с. 256).
		Згідно з довідкою № 62-20122023/63083, виданою станом на 20 грудня 2023 року ОСК ГУНП України мають відомості про судимість та притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, а саме: 
		- 17 грудня 2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн. Відомості щодо сплати штрафу відсутні;
		- 28 січня 2015 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року визначено виконувати окремо. Відомості про звільнення відсутні; 
		- 26 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до 10 років позбавлення волі. Звільнений 01 вересня 2022 року з місць позбавлення волі за відбуттям строку покарання (т. 1 а. с. 231-232).
		Вироком, ухваленим 17 грудня 2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 629/5173/13-к (провадження № 1-кп/629/360/13) ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді штрафу (т. 1 а. с. 234-236).
		Вироком, ухваленим 28 січня 2015 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 629/2948/14-к (провадження № 1-кп/629/15/15) ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року визначено виконувати самостійно (т. 1 а. с. 237-242).
		Вироком, ухваленим 26 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 629/256/15-к (провадження № 1-кп/629/38/17) ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 13, ч. 2 ст. 115 КК України та призначено покарання: за ч. 2 ст. 186 КК України - 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст.115 КК України - 9 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України - 10 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням вироку Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 січня 2015 року остаточно призначено неповнолітньому ОСОБА_6 у виді 10 років позбавлення волі (т. 1 а. с. 243-252).
		20 грудня 2023 року слідчим СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_28 складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, з якого вбачається, що 20 грудня 2023 року о 09 годині 30 хвилин старшим оперуповноваженим СКП Красноградського РВП ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_29 здійснено затримання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_5 , у присутності понятих ОСОБА_30 , ОСОБА_31 . Протокол підписано всіма учасниками процесуальної дії, зауваження та доповнення до протоколу відсутні (т. 1 а. с. 184-187).
		Ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 20 грудня 2023 року обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 в умовах Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 18 лютого 2024 року до 09 години 30 хвилин без визначення розміру застави (т. 1 а. с. 190-191).
		07 лютого 2024 року підозрюваному ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» за ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області до 20 березня 2024 року до 09 години 30 хвилин без визначення розміру застави (т. 1 а. с. 204-206).
		Ухвалою про призначення справи до судового розгляду та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановленою 12 березня 2024 року, продовжено застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, а саме, до 10 травня 2024 року (включно) без визначення розміру застави (т. 1 а. с. 74-79).
		Ухвалою про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановленою 07 травня 2024 року, продовжено застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, а саме, до 05 липня 2024 року (включно) без визначення розміру застави (т. 1 а. с. 123-127).
		З наданих процесуальних документів у їх сукупності колегія суддів вбачає, що моментом фактичного затримання із подальшим застосуванням до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою є саме 09 година 30 хвилин 20 грудня 2023 року, а строк тримання обвинуваченого під вартою, продовжений ухвалою суду, спливає 05 липня 2024 року.
		Постановою старшого слідчого СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_13 від 20 грудня 2023 року полімерний пакет, дві мотузки синтетичні сірого кольору завтовшки 0,4 см, сокиру із дерев`яною рукояткою, кухонний ніж із рукояткою рожевого кольору (довжина рукоятки 20 см, довжина леза 8,5 см) та сліди папілярних візерунків із скляної чашки визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12023221090001269 від 20 грудня 2023 року та передано на відповідальне зберігання до камери схову речових доказів Красноградського РВП ГУНП в Харківській області за квитанціями від 20 грудня 2023 року (т. 1 а. с. 178-182).
		Дослідивши відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства України всі зібрані та надані сторонами кримінального провадження докази, які безпосередньо досліджені судом шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої, оголошення повного змісту письмових доказів, огляду речових доказів суд оцінює їх усі з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності, визнає такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають бути використані та покладенні в основу судового рішення, що ухвалюється, оскільки прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні та мають для нього значення.
		Одночасно суд зазначає, що висновки експерта № СЕ-19/121-23/30320-Д, № СЕ-19/121-23/30362-Д, № СЕ-19/121-23/30319-Д від 28 грудня 2023 року є неналежними доказами у справі, оскільки не містять у собі ніякої доказової інформації (т. 1 а. с. 207-224).
		Доходячи такого, суд ураховує, що з огляду на зміст ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. 
		Окрім того, відповідно до положень, закріплених у ст. 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, підписаної 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17 липня 1997 року, що набула чинності для України 11 вересня 1997 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Згідно зіст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» №3477-ІVвід 23лютого 2006року судизастосовують прирозгляді справКонвенцію тапрактику Судуяк джерелоправа. 
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
		Отже, вирішуючи питання доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів, суд ураховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року де зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
		Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч.3ст.373КПК України). 
		Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 712/13361/15 дійшов висновку, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення (аналогічна позиція викладена у постановах ККС ВС від 15 квітня 2021 року у справі № 751/2824/20 та від 23 лютого 2021 року у справі № 742/642/18).
		Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека, згідно зіст.3Конституції України, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя.
		За ст.27Основного ЗаконуУкраїни ніхтоне можебути свавільнопозбавлений життя.Обов`язокдержави -захищати життялюдини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Отже, кримінальний закон України захищає життя кожної людини незалежно від її соціального статусу, громадянства, віку, стану здоров`я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.
		Для позбавлення людини життя може бути застосований фізичний вплив із використанням м`язових зусиль тіла винного й знаряддя у виді, зокрема, мотузки.
		Задля встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на підставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я № 6 від 17 січня 1995 року проведення судово-медичної експертизи, є обов`язковим (ч. 2 ст. 242 КПК України).
		Злочин у виді умисного вбивства вважається закінченим з моменту настання смерті людини за умови, що наявний причинний зв`язок між діянням винного та настанням смерті потерпілого.
		При цьому винна особа може діяти як з прямим умислом (тобто усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати його суспільно небезпечні наслідки і бажати їх настання), так і з непрямим (тобто усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажати, але свідомо припускати їх настання).
		З огляду на роз`яснення, наданні в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи» питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
		Отже причинний зв`язок, що встановлюється, має бути не випадковим, а необхідним. Дія винного може бути визнана причиною смерті потерпілого лише тоді, коли цей наслідок мав свою підставу у вчиненому діянні і ним породжувався, тобто був його необхідним результатом, передував наслідку в часі. При цьому не має значення, як швидко після вчинення злочинної дії настала смерть потерпілого, головне  направленість умислу обвинуваченого на її заподіяння. 
		Умисне поранення життєво важливих органів потерпілого, внаслідок чого сталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство.
		Пункт 20 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснює, що умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115 КК України) має місце, зокрема, в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим.
		Одночасно, ч. 2 наведеної статті кримінального кодифікованого закону України передбачена відповідальність за вчинення кваліфікованого вбивства, зокрема, умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).
		Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від умисного вбивства без кваліфікуючих ознак та вбивства за пом`якшуючих обставин. 
		Доходячи висновку, що обвинуваченим вчинено кваліфіковане умисне убивство, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_6 був засуджений 26 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, покарання за цим вироком відбуте, натомість судимість у встановленому законом порядку за вчинене не знята та не погашена, і він знов вчинив 16 грудня 2023 року умисне вбивство людини за викладених обставин, що тягне за собою повторність кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи та вимагає кваліфікацію - «умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу».
		Також суд зазначає, що згідно зі ст. 3 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною Резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. 
		Аналогічне положення міститься у ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, ратифікованого 19 жовтня 1973 року, що набув чинності 23 березня 1976 року.
		Статтею 13 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. 
		Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. 
		Теж саме закріплено й у Конституції України, зокрема, ст. 3, 21, 29, 33, якими проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність й кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначене право свободи пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 
		Також, ст. 288 ЦК України визначає, що фізична особа має право на свободу. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. 
		Особиста воля - це свобода вибору людиною місця свого перебування чи свобода переміщення, право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством. 
		Під незаконним позбавленням волі людини треба розуміти створення зовнішніх перешкод вільному пересуванню у просторі та часі, вибору особою місця знаходження, спілкування з іншими людьми. Способом вчинення цього злочину може бути як фізичне, так і психологічне насилля з будь-яких мотивів.
		Отже, колегія суддів дійшла висновку, що дійсно ОСОБА_6 стосовно потерпілої ОСОБА_8 вчинено кримінальне правопорушення, яке тягне за собою кваліфікацію за ч. 1 ст. 146 КК України, а саме, «незаконне позбавлення волі».
		До зазначених висновків суд дійшов системно проаналізувавши усе вище викладене, з`ясувавши зміст і спрямованість умислу ОСОБА_6 , урахувавши сукупність всіх обставин вчинених ним діянь, зокрема, спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 , причини припинення злочинних дій, поведінку винного та потерпілих, що передувала подіям, їх стосунки. 
		При цьому колегія суддів критично сприймає зауваження захисту з приводу формулювання обвинувачення, в якому немає посилання на використання ОСОБА_6 речових доказів у виді топора та ножа, які були долучені стороною обвинувачення та безпосередньо досліджені судом, з огляду на таке.
		Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов`язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.
		Зокрема суд застосовує приписи п. 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15 листопада 2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року). 
		Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п. 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21 березня 2000 року та п. 32, 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07 березня 2006 року).
		Таким чином позиція сторони захисту щодо формулювання обвинувачення була почута, вивчена колегією суддів, проте вона не знайшла в певній мірі належного юридичного підґрунтя, оскільки речові докази у виді топора та ножа, хоч і не є знаряддям вчинення злочину, натомість
		містять у собі інши відомості, так як з їх використанням виконувалась об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1ст. 146 КК України ( ОСОБА_6 здійснював психологічне насилля, тиск на потерпілу ОСОБА_8 ).
		З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених ч. 1 ст. 337 КПК України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, витлумачивши як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, врахувавши всі фактичні обставини цього кримінального провадження, суд не знаходить підстав задля його виправдування від висунутого обвинувачення й доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи й кримінального правопорушення проти волі, честі та гідності особи, оскільки він 16 грудня 2023 року вчинив умисне вбивство ОСОБА_9 за обставин, що обтяжують відповідальність, та у період з 16 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року включно незаконно позбавив волі ОСОБА_8 .
		Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їх сукупності, й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, колегія суддів вважає, що вина ОСОБА_6 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 146 КК України, та правильно кваліфіковані як умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство та незаконне позбавлення волі.
		При призначенні обвинуваченому покарання суд керується нормою прямої дії, а саме: приписом ч. 2 ст. 61 Конституції України, щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про його особу та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Так, визначаючи ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, суд виходить з класифікації, особливостей та обставин їх вчинення, ураховуючи санкцію інкримінованих йому за п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 146 КК України діянь, а також приписів ч. 4, 6 ст. 12 цього ж кодифікованого закону, доходить висновку, що обвинуваченим вчинені один нетяжкий і один особливо тяжкий злочини.
		Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення злочинів, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_6 на момент вчинення ним інкримінованих йому злочинних діянь офіційно не працевлаштований, суб`єктом підприємницької діяльності не є, допомогу по безробіттю не отримує, тобто не має стабільного доходу та заробітку, не одружений, мешкав з потерпілою ОСОБА_8 однією сім`єю без офіційної реєстрації шлюбу, має постійне місце реєстрації разом з матір`ю та братом, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше перебував на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з якого знятий у зв`язку з покращенням, на будь-яку тяжку хворобу не хворіє, є осудним, раніше судимий, судимість не погашена та не знята, дані що характеризують особу обвинуваченого сторонами кримінального провадження надано не було.
		В силу імперативного припису ч. 2 ст. 314-1 кримінального процесуального кодифікованого закону України доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, не надавалось.
		Вирішуючи, при призначенні покарання ОСОБА_6 , питання щодо наявності обставин, які його пом`якшують, суд перш за все керуються змістом ч. 1, 2 ст. 66 КК України, де наведений перелік таких обставин.
		Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом, як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме: 
		- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 30 жовтня 2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;
		- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07 листопада 2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18), щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;
		- та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03 липня 2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у зясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
		За викладених обставин, в силу п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 з`явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Доходячи такого, колегія суддів як явку із зізнанням вважає інформацію зафіксовану на цифровий носій (оптичний диск) із цифровим записом виклику ОСОБА_6 на лінію служби «102», де той повідомив про вбивство. Вказане зафіксоване рапортом інспектора відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_11 , складеним 20 грудня 2023 року на ім`я начальника відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_12 та зареєстрованим цього ж дня під № 11030 в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (Журналі єдиного обліку) відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області (т. 1 а. с. 147-148).
		Колегія суддів також вважає за можливе визнати в якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченому, передбачену п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України - активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, оскільки під час судового розгляду справи встановлено наявність об`єктивного зв`язку між викладеними ОСОБА_6 фактичними обставинами вчиненого, як на стадії досудового розслідування так і в суді, із фактичними обставинами інкримінованих йому злочинних діянь.
		Вирішуючи, при призначенні покарання ОСОБА_6 , питання щодо наявності обставин, які його обтяжують, суд керується змістом ст. 67 КК України, в якій наведений перелік таких обставин, і доходить висновку про те, що в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України суд вбачає як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченому рецидив злочинів, який утворюється враховуючи наявність у ОСОБА_6 незнятої та непогашеної судимості за вчинення умисних кримінальних правопорушень, які за родовими ознаками є різнорідними із кримінальними правопорушеннями що є предметом цього судового розгляду та не утворюють їх повторності.
		Також колегія суддів з урахуванням положень п. 6-1 ч.1ст.67КК Українивбачає наявність такоїобставини,що обтяжуєпокарання обвинуваченому,як вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, оскільки під час судового розгляду судом встановлено що обвинувачений ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_8 останні півроку до моменту вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що з огляду на ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України вважаються сімейними відносинами.
		Однак цю обставину колегія суддів не бере до уваги, не враховує під час призначення покарання та не покладає в основу судового рішення, що ухвалюється з огляду на приписи п. 1 ч. 1 ст. 337 КПК України.
		Пленум Верховного суду України у п. 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Окрім цього, Верховний суд України у п. 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого  особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Також, призначаючи покарання обвинуваченому, суд ураховує й припис п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи», де суд касаційної інстанції зауважив, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватись у вироку з обов`язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк.
		Крім того,судом припризначенні покаранняповинні враховуютьсяі вимогистатті 50вказаного кодексу,тобто,що покаранняє заходомпримусу,який застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого,та маєна метіне тількикару,а йвиправлення засудженого,а такожзапобігання вчиненнюнових кримінальнихправопорушень,а томуособі,яка вчинилазлочин,має бутипризначено покарання,необхідне йдостатнє дляїї виправленнята попередженнявчинення новихкримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17 квітня 2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у ч. 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
		Зважаючи на таке, суд ураховує позицію прокурора, яка вважала за доцільне призначити ОСОБА_6 покарання за вчинені кримінальні правопорушення у виді позбавлення волі на строк 2 роки за вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 146 КК України, та у виді довічного позбавлення волі за злочин, передбачений п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і, застосувавши положення ст. 70 цього ж кодексу, остаточно призначити обвинуваченому покарання у виді довічного позбавлення волі. 
		Проте сторона захисту просила призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі у межах певного строку, оскільки обвинувачений сам повідомив у поліцію про скоєння вбивства, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень.
		Так, санкція ч. 2ст. 115 ККУкраїни передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
		Довічне позбавлення волі - найтяжчий вид основного покарання, що полягає в довічній (пожиттєвій) ізоляції особи, визнаної судом винною у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суспільства в спеціальних кримінально-виконавчих установах.
		Відповідно до вимог ч. 1ст. 64 ККУкраїни довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбаченихКК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
		Обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_6 , колегія суддів ураховує як позицію сторони обвинувачення, так і позицію сторони захисту, а також той факт, що суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання винному з`явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обставинами, які обтяжують покарання винному, рецидив злочинів, бере до уваги поведінку обвинуваченого під час та після вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, щиро засуджує свою поведінку, сам зателефонував до поліції і повідомив про вчинення кримінального правопорушення та своє місце знаходження, правдиво розповів про всі обставини вчиненого, мету, мотиви, обставини та характер вчинених ним злочинів, той факт, що усі злочини за які він був засуджений, вчинені ним у неповнолітньому віці, та керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не вбачає правових підстав для призначення обвинуваченому покарання у виді довічного позбавлення волі. 
		Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і тому не може бути безумовною підставою для призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.
		На переконання суду, те що обвинувачений ОСОБА_6 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду визнавав, що його діями було заподіяно смерть потерпілій ОСОБА_9 , і шкодує про вчинене, неодноразово вибачався перед потерпілою ОСОБА_8 та зазначає про осуд своїх вчинків, на що неодноразово звертав увагу суду, стверджує, що повинен понести покарання за вчинене і готовий його нести, ураховуючи відсутність претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілої ОСОБА_8 , а також пробачення потерпілої, приймаючи до уваги молодий вік ОСОБА_6 , свідчить про наявність правових підстав для призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, що буде справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення. 
		Визначаючись із принципом, що необхідно застосувати при призначенні покарання ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень, суд доходить висновку про можливість та необхідність застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, ураховуючи також і кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності, а також тяжкість наслідків.
		З огляду на усе вищенаведене у своїй сукупності та у співвідношенні, ураховуючи, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення ОСОБА_6 й запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією ч. 1 ст. 146 та п. 13 ч. 2 ст. 115, з одночасним застосуванням ч. 1, 2 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 13 років позбавлення волі, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, так як відсутній винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчинених обвинуваченим злочинів й саме таке покарання буде необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
		На думку колегії суддів таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
		Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17 вересня 2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Також, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів ст. 75 КК України, або застосування положень ст. 69, 69-1, 96 зазначеного кодексу, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
		Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був.
		Відповідно до положень ч. 2ст. 124 КПК Україниз засудженого на користь держави потрібно стягнути документально підтверджені витрати на залучення експертів, а саме: за дактилоскопічні дослідження, проведені 28 грудня 2023 року судовими експертами сектору відділу криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС ( висновок № СЕ-19/121-23/30320-Д - 3029,12 грн; № СЕ-19/121-23/30362-Д - 3029,12 грн; № СЕ-19/121-23/30319-Д - 3029,12 грн) разом 9087,36 грн
		Відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України речові докази, а саме: полімерний пакет, дві мотузки синтетичні сірого кольору завтовшки 0,4 см, визнані постановою, прийнятою страшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 20 грудня 2024 року, передані та знаходяться на відповідальному зберіганні в камері зберігання речових доказів Нововодолазького районного суду Харківської області - підлягать знищенню.
		Відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України речові докази, а саме: сокиру із дерев`яною рукояткою, ніж із рукояткою рожевого кольору (довжина рукоятки 20 см, довжина леза 8,5 см), визнані постановою, прийнятою страшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 20 грудня 2024 року, передані та знаходяться на відповідальному зберіганні в камері зберігання речових доказів Нововодолазького районного суду Харківської області - слід повернути власнику (законному володільцю). 
		Відповідно до п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України речові докази, а саме: сліди папілярних візерунків зі скляної чашки, визнані постановою, прийнятою страшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 20 грудня 2024 року, які знаходяться у матеріалах кримінального провадження - треба залишити у матеріалах кримінального провадження впродовж усього часу їх зберігання.
		Застосований на стадії досудового розслідування захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали, постановленої 20 грудня 2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 626/3906/23 (провадження № 1-кс/626/1689/2023) слідчим суддею Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_32 , арешт майна шляхом позбавлення права на відчуження, користування та/або розпорядження тимчасово вилученим майном, а саме, на полімерний пакет та дві мотузки синтетичні сірого кольору завтовшки 0,4 см, які було вилучено в ході проведення огляду трупа в приміщенні котельні за адресою: АДРЕСА_2 , на сокиру із дерев`яною рукояткою, кухонний ніж із рукояткою рожевого кольору (довжина рукоятки 20 см, довжина леза 8,5 см) та сліди папілярних візерунків із скляної чашки, які було вилучено в ході проведення огляду в приміщення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , слід скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування (т. 1 а. с. 189).
		Також застосований на стадії досудового розслідування та в подальшому неодноразово продовжений під час судового провадження, зокрема, на підставі ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленої 07 травня 2024 року, запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» на строк 60 днів без визначення застави, тобто до 05 липня 2024 року включно, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили, оскільки не відпали мета та підстави його застосування.
		Доходячи такого, суд зауважує, що ч. 1 ст. 131 КПК України унормовано, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
		Відповідно до приписів ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ніхто не може бути позбавлений свободи, окрім законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.
		В рішенні Європейського суду з прав людини, ухваленого 04 вересня 2015 року у справі «Руслан Яковенко проти України», констатовано, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою після засудження компетентним судом у розумінні п. п. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть, якщо він ще не набрав законної сила і його можна оскаржити.
		Саме тому, з метою забезпечення можливого апеляційного перегляду справи як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування засудженого від суду під тиском тягаря призначеного до відбування покарання за вчинення нетяжкого та особливо тяжкого злочинів, суд вважає, що подальше тримання ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для зміни або скасування до набрання вироком законної сили застосованого до нього запобіжного заходу.
		Також, колегія суддів наголошує, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК України.
		Зміст ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» № 3352-XII від 30 червня 1993 року (із змінами та доповненнями) мовить про те, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується до підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
		Відтак, приймаючи до відома вищенаведений припис ч. 1 ст. 1 КПК України, ураховуючи, що до ОСОБА_6 вперше був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_33 , постановленою 20 грудня 2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 626/3906/23 (провадження № 1-кс/626/1690/2023), який в подальшому не змінювався та не скасовувався, суд застосовує положення ч. 5 ст. 72 КК України й обчислює обвинуваченому строк відбуття покарання з моменту фактичного затримання, визначеного протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, та подальшого застосування йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 20 грудня 2023 року о 09 години 30 хвилин, зарахувавши час попереднього ув`язнення день за день.
		Ухвалюючи вирок та формуючи усі наведені в ньому висновки, суд покладається на положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристраснім, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.
		У рішеннях у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30 вересня 2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29 червня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.
		Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов`язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.
		Відтак, здебільшого, суд застосовує приписи п. 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15 листопада 2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п. 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21 березня 2000 року та п. 32, 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07 березня 2006 року).
		На підставі викладеного, керуючись ст. 5, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст. 3, 13 Загальної декларації прав людини; ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», від 06 грудня 1998 року у справі «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї», від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», від 21 жовтня 2011 року у справі «Коробов проти України», від 17 вересня 2009 року у справі «Скоппола проти Італії»; ст. 3, 9, 21, 29, 33, 59, 61, 125 Конституції України; Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; ст. 288 ЦК України; ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення»; ст. 12, 50, 63  67, 72, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 146 КК України; Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року та № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи»; ч. 2 ст. 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»; постановою Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 712/13361/15, постановою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 751/2824/20, постановою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 742/642/18, постановою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 298/95/16-к, постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к, постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 297/562/17, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к, а також ст. 17, 31, 84  86, 91, 94, ч. 9 ст. 100, 101, 102, 118, 124, ст. 131  132, 242, ч. 2 ст. 314-1 , 368  371, 373  376, 392, 393, 395, 532  535 КПК України, суд
		 
		З А С У Д И В:
		ОСОБА_6 визнати винним у пред`явлених йому обвинуваченнях, передбачених ч. 1 ст. 146 та п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і призначити йому покарання:
		- за ч. 1 ст. 146 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
		- за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі.
		В силу приписів ч. 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити до відбування ОСОБА_6 покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі.
		Згідно із ч. 5 ст. 72 КК України строк відбуття покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту його фактичного затримання та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 20 грудня 2023 року, зарахувавши час попереднього ув`язнення день за день.
		Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» залишити без зміни до набрання вироком законної сили.
		Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів, а саме: за дактилоскопічні дослідження, проведені 28 грудня 2023 року судовими експертами сектору відділу криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС (висновок № СЕ-19/121-23/30320-Д - 3029,12 грн; № СЕ-19/121-23/30362-Д - 3029,12 грн; № СЕ-19/121-23/30319-Д - 3029,12 грн) разом 9087,36 грн .
		Речові докази, а саме: полімерний пакет, дві мотузки синтетичні сірого кольору завтовшки 0,4 см, визнані постановою, прийнятою страшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 20 грудня 2024 року, передані та знаходяться на відповідальному зберіганні в камері зберігання речових доказів Нововодолазького районного суду Харківської області - знищити.
		Речові докази, а саме: сокиру із дерев`яною рукояткою, ніж із рукояткою рожевого кольору (довжина рукоятки 20 см, довжина леза 8,5 см), визнані постановою, прийнятою страшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 20 грудня 2024 року, передані та знаходяться на відповідальному зберіганні в камері зберігання речових доказів Нововодолазького районного суду Харківської області - повернути власнику (законному володільцю). 
		Речові докази, а саме: сліди папілярних візерунків зі скляної чашки, визнані постановою, прийнятою страшим слідчим СВ Красноградського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 20 грудня 2024 року, які знаходяться у матеріалах кримінального провадження - залишити у матеріалах кримінального провадження впродовж усього часу їх зберігання.
		Скасувати застосований на стадії досудового розслідування захід забезпечення на підставі ухвали, постановленої 20 грудня 2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 626/3906/23 (провадження № 1-кс/626/1689/2023) слідчим суддею Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_32 , арешт майна шляхом позбавлення права на відчуження, користування та/або розпорядження тимчасово вилученим майном, а саме, на полімерний пакет та дві мотузки синтетичні сірого кольору завтовшки 0,4 см, які було вилучено в ході проведення огляду трупа 20 грудня 2023 року в приміщенні котельні за адресою: АДРЕСА_2 , сокиру із дерев`яною рукояткою, кухонний ніж із рукояткою рожевого кольору (довжина рукоятки 20 см, довжина леза 8,5 см) та сліди папілярних візерунків із скляної чашки, які було вилучено в ході проведення огляду приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відпали мета та підстави його застосування.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.
		Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
		Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою,  в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя         ОСОБА_1    
		 
		 
		 
		Судді     ОСОБА_2 
		 
		                           
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...