Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/20956/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2024. Зареєстровано: 04.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2024.
Дата набрання законної сили: 03.06.2024
Номер судового провадження: 852/1832/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		03 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20956/23
		Третій апеляційний адміністративний суд 
		у складі колегії суддів: головуючого - судді  Добродняк І.Ю. (доповідач),
		                               суддів:  Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,     
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу  Військової частини НОМЕР_1 
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року (суддя С.О. Конєва) 
		у справі № 160/20956/23 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 
		про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
		визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті позивачці грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років, що передбачена абз. 3 п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період часу з 2018 по 2022 роки;
		зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років, що передбачена абзацом 3 п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період часу з 2018 по 2022 роки.
		Також позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 7000 гривень.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка проходила службу та звільнена у запас з 02.06.2022 наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.05.2022 №97-РС. При звільненні з військової служби позивачці не було сплачено грошову компенсацію невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років, що передбачено абзацом 3 п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2018 по 2022 рік включно. Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2022 №153 військова частина була зобов`язана сплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до п.14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018-2022 роки, проте, компенсація позивачці як військовослужбовцю, яка має 2 дітей до 15 років за 2018-2022 роки не була сплачена. Позивачка вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки при звільненні з військової служби мала право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей.  
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року позовні вимоги задоволені.
		Суд першої інстанції за встановлених у справі обставин дійшов висновку про підтвердження позивачкою належними доказами її статусу одинокої матері двох дітей віком до 15 років, що надає їй право на додаткову відпустку на підставі ст. 19 Закону України «Про відпустки» та, відповідно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні. 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 - військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник зазначає, що за час проходження служби позивачкою жодних підтверджуючих документів, що остання є матір`ю одиначкою, до стройової частини військової частини не було надано, дані про цей факт в особової справі відсутні. Отже, на момент проходження служби та на момент звільнення позивачка не надала всіх належних документів з цього приводу, а тому даний вид відпустки не був компенсований.  
		Позивачка проти задоволення апеляційної скарги заперечує, відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін як законне та обґрунтоване.
		Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, має статус учасника бойових дій з вересня 2018 року, що підтверджується копіями посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.09.2018 та довідки №1203-5001720088 від 07.06.2022 (а.с.9,10).
		Позивачка є матір`ю двох дітей  - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та Витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням в них відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері).
		ОСОБА_4 у період з 22.11.2017 по 02.06.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №153 від 02.06.2022 старшого солдата ОСОБА_5 звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.06.2022, а з продовольчого забезпечення з 03.06.2022.
		Відповідно до пп.2.2 п.2 вказаного наказу ОСОБА_6 належить виплатити грошову компенсацію за невикористані 70 (сімдесят) діб додаткової відпустки передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки», ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.
		У червні 2022 року позивачці нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 32 909,10 грн., про що свідчить надана військовою частиною НОМЕР_1 довідка № 8352 від 18.12.2023.
		Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років позивачці не нарахована та не виплачена, що скаржником не заперечується. 
		З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР  установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
		Одним із видів відпусток згідно зі  ст. 4 Закону України №504/96-ВР  є  соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1  цього Закону). 
		Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону №504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6,7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
		У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст. 24 Закону України №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України. 
		Також абзацом 3 пункту 14 статті  10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		У цій справі  спірним є питання виплати позивачці грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України №504/96-ВР, за період  2018 - 2022 роки.
		Відповідно до ст.19 Закону №504/96-ВР в редакції, що діяла до 09.05.2021, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73  Кодексу законів про працю України).
		За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» від 15.04.2021 №1401-IX, який набрав чинності 09.05.2021, внесені зміни до ст. 19 Закону України «Про відпустки», частину 1 якої викладено в редакції: «Одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
		Судом першої інстанції встановлено, відповідачем не заперечується, що позивачка на час звільнення з військової служби (02.06.2022) мала двох дітей віком до 15 років, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачка подала відповідачу-2 разом із рапортом на звільнення від 11.05.2022. Як встановлено вище, у цих свідоцтвах  відомості про батька внесені за вказівкою матері. 
		Відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		В статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» зазначено, що  одинокі матері - які не перебувають у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини.
		В спірному випадку, позиція відповідача-2 полягає у відсутності (ненаданні позивачкою), жодних документів підтверджуючих її статус одинокої матері. Скаржник зазначає, що для підтвердження права на додаткову  відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. При цьому, враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік.
		Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами відповідача-2, вважає, що наведені скаржником обставини не можуть бути  підставою для відмови у нарахуванні та виплати позивачці  грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, оскільки в поданому позивачкою рапорті на звільнення з військової служби від 11.05.2022 позивачка просила, серед іншого, виплатити їй грошову компенсацію за невикористану щорічну  додаткову  оплачувану відпустку відповідно до ч.1 ст.19 закону України «Про відпустки», не визначаючи свого статусу як одинокої матері. 
		Наведений вище зміст норми ч.1 ст.19 закону України «Про відпустки» свідчить про надання права на додаткову відпустку певній категорії працівників, які мають дітей, зокрема, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років (в редакції з 09.05.2021 - одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років), одинокій матері.
		За такого правового регулювання, суд апеляційної інстанції вважає, що подані відповідачу-2 копії свідоцтв про народження   ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - двох дітей віком до 15 років в повній мірі підтверджують належність  позивачки до осіб, які мають право на передбачену ч.1 ст.19 закону України «Про відпустки» додаткову відпустку, відповідно, грошової компенсації за всі не використані дні такої додаткової відпустки при звільненні з військової служби. 
		Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. 
		Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
		Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 160/20956/23 залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		   
		Головуючий - суддя                                                                      І.Ю. Добродняк 
		 
		                               суддя                                                                      Н.А. Бишевська 
		 
		                               суддя                                                                      Я.В. Семененко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...