Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/7156/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2024.
Дата набрання законної сили: 30.05.2024
Номер судового провадження: 61-4283ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		30 травня 2024 року
		м. Київ 
		 
		справа № 229/7156/19
		провадження № 61-4283св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		третя особа - приватний нотаріус Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентина Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Тимченко О. О.
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М., про визнання довіреності та заповіту недійсним.
		 
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
		 
		ОСОБА_4 тривалий час, починаючи з 2012 року до моменту смерті, часто хворів сирцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом, переніс інфаркт, інсульт.
		 
		28 вересня 2017 року ОСОБА_4 вчинений заповіт на ім`я ОСОБА_2 
		 
		21 лютого 2018 року. ОСОБА_4 видана довіреність на ім`я ОСОБА_2 . 
		 
		Позивач вважав, що при складанні й підписанні оспорюваних заповіту та довіреності ОСОБА_4 , останній, з огляду на вказані захворювання, знаходився у такому стані, який призводить до дефектів у формуванні його внутрішньої волі та його справжнього волевиявлення, фактично він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
		 
		Позивач зазначав, що до нього як до спадкоємця першої черги перейшло майно, майнові та немайнові права. Тому він змушений звертатися до суду.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		визнати недійсною довіреність від 21 лютого 2018 року, видану ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М. та зареєстровану у реєстрі за № 812;
		визнати недійсним заповіт від 28 вересня 2017 року, складений ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 4769.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		під час розгляду справи, суд не встановив факту неспроможності ОСОБА_4 в момент укладення оспореного заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. У висновку судово-медичного експерта № 59 від 05 жовтня 2021 року вбачається неповнота обґрунтування наявності ознак органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами, що позбавляло ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року;
		правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені; 
		правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, але у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи;
		у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. При цьому підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише встановлення абсолютної неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12);
		висновок про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту, з огляду на відсутність доказів, що підтверджують абсолютну неспроможність спадкодавця ОСОБА_4 у момент складання і підписання ним заповіту усвідомлювати значення своїх дій та неможливість керувати ними;
		показання свідків, надані у судовому засіданні, та інші встановлені судом обставини, суперечать висновкам судово-психіатричної експертизи від 05 жовтня 2023 року № 59, проведеної Державною установою «Науково-дослідного інституту психіатрії МОЗ України» про те, що ОСОБА_4 у період підписання заповіту (28 вересня 2017 року) та довіреності (21 лютого 2018 року) не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, був позбавлений здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року.
		допитані у судовому засіданні нотаріус Миросєді В. М., свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які були сусідами померлого, свідок ОСОБА_7 , який підтримував дружні стосунки з родиною ОСОБА_8 , свідок ОСОБА_9 лікар невропатолог, вони спостерігали за життям ОСОБА_4 , та вказували на те, що будь-яких порушень психіки у ОСОБА_4 вони не помічали, чоловік був щирим та приємним. Дійсно, останнім часом стан його здоров`я погіршився, але це не впливало на його розумову діяльність, крім того, відбувалось вже з кінця 2018 року.
		суд критично віднісся до показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , оскільки вони є близькими родичами позивача ОСОБА_1 , раніше, під час розгляду справи у господарському суді, давали інші протилежні покази ( ОСОБА_10 (т.1 а. с. 53), ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 54) та зацікавлені в результаті судового розгляду, оскільки свідок ОСОБА_10 безпосередньо пояснювала у судовому засіданні, що раніше батько обіцяв переписати акції на онука її сина;
		відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається із змісту рішення Господарського суду Донецької області від 13 листопада 2019 року за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ «Контакт», ОСОБА_1 , ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, встановлено таке: 1. «суд звертає увагу, що протокол загальних зборів фіксує факт проведення, хід загальних зборів, прийняття рішень і вирішення питань порядку денного. В протоколі відображається хід і результат голосування присутніх на зборах з кожного питання порядку денного. В протоколі зазвичай відображається дата та місце проведення загальних зборів, перелік учасників присутніх на них та результат голосування. Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Контакт» №7 від 22 травня 2019 року на зборах присутні 3 учасника товариства, що володіють в сукупності 75 % голосів: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 . Разом із тим, у вказаному протоколі не зазначено місце проведення загальних зборів»- (т. 2 а. с. 179). 2. «Відповідач 2 під час розгляду даної справи наполягав на тому, що ОСОБА_4 самостійно приймав участь у загальних зборах учасників, займався веденням господарської діяльності товариства. Зокрема, відповідач 2 зазначав про те, що твердження позивача про те, що ОСОБА_4 після ішемічного інсульту у 2012 році став погано ходити та розмовляти не відповідає дійсності, на підтвердження чого надав не засвідчені належним чином копії заяв свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_4 » (т. 2 а. с.180). Це рішення суду набрало чинності і не скасовано;
		будь-яких даних щодо перебування ОСОБА_4 під опікою чи піклуванням інших осіб, використання ним послуг представництва матеріали справи не містять;
		відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій. Сам по собі факт наявності у заповідача психічної хвороби не є безумовною підставою для визнання заповіту недійсним. Більш того, у судовому засіданні не було встановлено факту наявності у заповідача психічної хвороби. З огляду на викладене, підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вимоги позивача не доведені в судовому засіданні.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове. 
		 
		Позов    ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Визнано недійсною довіреність від 21 лютого 2018 року, видану ОСОБА_4 на ім?я ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М. та зареєстровану в реєстрі за №812.
		 
		Визнано недійсним заповіт від 28 вересня 2017 року, складений ОСОБА_4 на ім?я         ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М. та зареєстрований у реєстрі за №4769.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23).
		відповідно до Висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року, що ОСОБА_4 на момент складання заповіту, посвідченого 28 вересня 2017 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами. ОСОБА_4 на момент складання довіреності, посвідченої 21 лютого 2018 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами. За своїм психічним станом ОСОБА_4 на момент складання заповіту 28 вересня 2017 року та довіреності 21 лютого 2018 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Виявлені у ОСОБА_4 ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами, позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року (т.2 а.с.49-71);
		висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року не містить суперечностей чи протиріч, натомість, він повністю спростовує Висновок судово-психіатричного експерта № 78 від 22 вересня 2020 року, а відповідачкка ОСОБА_2 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог, клопотання про проведення повторної комплексної судово-психіатричної експертизи не заявила. За таких обставин, наявні правові підстави для визнання оспорюваних заповіту та довіреності недійсними, оскільки належним доказом медичного характеру, в розумінні статті 77 ЦПК України, підтверджено абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій;
		покази ж свідків, які були допитані судом першої інстанції, вказаного Висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року не спростовують. Посилання ж суду першої інстанції на ту обставину, що будь-яких даних щодо перебування ОСОБА_4 під опікою чи піклуванням інших осіб, використання ним послуг представництва матеріали справи не містять, та у судовому засіданні не було встановлено факту наявності у заповідача психічної хвороби, є неспроможними та не можуть бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки стаття 225 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а тому у даному спорі не підлягають встановленню обставини щодо перебування ОСОБА_4 під опікою чи наявності у нього психічної хвороби;
		апеляційний суд не погодився з посиланням суду першої інстанції на рішення Господарського суду Донецької області від 13 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ «Контакт», ОСОБА_1 , ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, оскільки, судом у цій справі не встановлювалися та не досліджувалися обставини щодо усвідомлення ОСОБА_4 своїх дій на момент складання заповіту - 28 вересня 2017 року та довіреності - 21 лютого 2018 року, а тому положення частини четвертої статті 82 ЦПК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		26 березня 2024 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, у якій просила:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23). Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав цю правову позицію Верховного Суду, проте не застосував її, оскільки в ході розгляду цієї справи не встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_4 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові прийняв як беззаперечний доказ неспроможності ОСОБА_4 під час вчинення спірних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року. Однак висновки цієї експертизи викликали сумніви щодо їх правильності та обґрунтованості, повноти дослідження. 
		стороною відповідача замовлено наукову оцінку зазначеного висновку. 21 січня 2022 року фахівцем ОСОБА_13 складено висновок фахівця щодо висновку судово-психіатричної експертизи № 59. Згідно цього висновку фахівця експертний висновок № 59 складено з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог, а підсумкові висновки в нього не є науково обґрунтованими, зазначено зокрема, що експертний аналіз відзначається неповнотою, встановлений експертами діагноз не відповідає чинній Міжнародній кваліфікації хвороб, експертне рішення про нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не випливає з дослідницької частини експертизи. Тобто Висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 59 не відповідає критеріям допустимості та достовірності доказів, визначених статтями 78 та 79 ЦПК України;
		вказуючи в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, що висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року не містить суперечностей чи протиріч, апеляційний суд також зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог, клопотання про проведення повторної комплексної судово-психіатричної експертизи не заявила. В цій частині слід зазначити, що в ході розгляду цієї справи судом першої інстанції, 26 січня 2022 року сторона позивача з метою спростування висновків судово-психіатричної експертизи № 59, як письмового доказу надала суду згаданий висновок № 1 фахівця ОСОБА_13 від 21 січня 2022 року. Цей доказ був досліджений судом першої інстанції, та його було враховано в сукупності з іншими доказами при прийнятті рішення по справі цим судом. Натомість апеляційний суд взагалі не дослідив цього висновку фахівця та не врахував його при прийнятті оскаржуваної постанови;
		у Ппостанові від 26 січня 2022 року по справі № 404/8982/14-ц, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд, зокрема зазначив, що апеляційний суд не врахував, що не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи тощо, та необхідність надання оцінки усім доказам у їх сукупності. Натомість суд апеляційної інстанції не застосував цієї правової позиції, та не надав належної оцінки висновку судово-психіатричної експертизи № 59 в сукупності з іншими доказами, насамперед з врахуванням висновком фахівця щодо повноти та обґрунтованості цього експертного висновку; свідчень нотаріуса, яка посвідчувала спірні правочини; показів свідків, які не перебувають в родинних та інших зв`язках зі сторонами справи;
		сторона відповідача посилалась на вказану господарську справу не лише з позиції положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, а вказувала на суперечливі поведінку та позицію позивача ОСОБА_1 . У господарській справі № 905/1134/19 ОСОБА_1 , як директор ТОВ «Контакт», у відзиві на позов зазначив, що після перенесеної хвороби ОСОБА_4 займався веденням господарської діяльності товариства, приймав участь у загальних зборах, недієздатним не визнавався. Також ним до господарського суду була надана нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 заява свідка, в якій він зазначав: «...можу твердо стверджувати про те, що ОСОБА_4 на протязі 2019 року був у повному розумі, міг самостійно висловлювати думку до останнього дня. Я особисто з ним вирішував господарчі питання, радився з виробництва на підприємстві, виконував його розпорядження та інше.» Ці свої свідчення ОСОБА_1 неодноразово підтвердив безпосередньо у засіданнях господарського суду. Разом з тим, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними довіреності та заповіту, ОСОБА_1 повідомляє суду протилежні обставини, про те, що ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними;
		суд першої інстанції дослідив всі докази по цій справі в сукупності. При цьому висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 59 суд першої інстанції відхилив і надав такому відхиленню належне обґрунтування. Зокрема, було зазначено, що у висновку судово-медичного експерта № 59 від 05 жовтня 2021 року вбачається неповнота обґрунтування, а також, що показання свідків, надані у судовому засіданні, та інші встановлені судом обставини, суперечать висновкам судово-психіатричної експертизи від 05 жовтня 2023 року № 59, про те, що ОСОБА_4 у період підписання заповіту та не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В рішення суду відповідає вимогам ст.110 ЦПК України, згідно якої висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.  Крім того суд першої інстанції зауважив, що критично відноситься до показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , оскільки вони є близькими родичами позивача ОСОБА_1 , раніше, під час розгляду справи у господарському суді, давали інші протилежні покази та зацікавлені в результаті судового розгляду, оскільки свідок ОСОБА_10 безпосередньо пояснювала у судовому засіданні, що раніше батько обіцяв переписати акції на онука її сина.
		 
		У травні 2024 року     ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_14 , в якому просив:
		касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		у справі, що переглядається, було призначено повторну судово-психіатричну експертизу, за висновком яких ОСОБА_4 в момент складення та підписання оспорюваного заповіту та довіреності не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 59 від 05 жовтня 2021 року, виконаного ДУ «НДІ психіатрії МОЗ України» встановлено, що ОСОБА_4 на момент складання заповіту, посвідченого 28 вересня 2017 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами. ОСОБА_4 на момент складання довіреності, посвідченої 21 лютого 2018 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами. За своїм психічним станом ОСОБА_4 на момент складання заповіту 28 вересня 2017 року та довіреності 21 лютого 2018 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Виявлені у ОСОБА_4 ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами, позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року. Більш того, висновок судово-психіатричного експерта № 59 від 05 жовтня 2021 року, виконаний ДУ «НДІ психіатрії МОЗ України» на підставі медичної документації щодо ОСОБА_4 , а також з урахуванням матеріалів цивільної справи, зокрема показів свідків, кожному з яких експертом у висновку було надано належну оцінку. Апеляційний суд дослідив вказаний висновок, медичну документацію ОСОБА_4 , надав належну оцінку поясненням свідків, за наслідком чого зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання недійсним заповіту та довіреності на підставі частини третьої статті 203 ЦК України;
		у відповідача по справі виникли сумніви щодо правильності, обґрунтованості та повноти висновків такої експертизи. І тому останньою було подано адвокатський запит про проведення науково-методичної оцінки висновку № 59 від 05 жовтня 2021 року та про надання письмового висновку, в якому відповісти на наступні питання: Чи дотримано нормативні та методичні вимоги щодо складання висновку судово-психіатричного експерта від 05 жовтня 2021 року № 59 відносно ОСОБА_4 .? чи є науково обґрунтованими висновки у висновку судово-психіатричного експерта від 05 жовтня 2021 року № 59 відносно ОСОБА_4 .? За результатами такого дослідження було надано висновок фахівця № 1 від 21 січня 2022 року. Фахівець у висновку обмежився лише загальними фразами та зазначив, що висновок судово-психіатричного експерта від 05 жовтня 2021 р. № 59 відносно ОСОБА_4 складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові висновки не є науково обґрунтованими;
		висновок фахівця та висновок експерта мають різну доказову базу. По-друге, висновок фахівця зроблено фахівцем стаж роботи якого 7 років, а висновок експерта зроблено експертами вищого кваліфікаційного класу зі стажем експертної робити 25 років та 18 років відповідно, фахівець І не повідомлений про кримінальну відповідальність, а експерти повідомленні про кримінальну відповідальність, експерту було надано медичну документацію та матеріали справи, а фахівцю лише фотокопії висновку, що не заперечується самим фахівцем у висновку фахівця № 1 від 21 січня 2022 року. Але не зважаючи на право відповідача клопотати про проведення повторної судово-психіатричної експертизи, останній обмежився лише поданням до суду висновку фахівця, який робив науково-методичну оцінку висновку, а не сам висновок про страждання/не страждання ОСОБА_4 на будь-які психічні розлади;
		обставини, які були встановлені судом в рішенні Господарського суду Донецької області від 13 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ «Контакт», ОСОБА_1 , ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, оскільки, судом у цій справі не встановлювалися та не досліджувалися обставини щодо усвідомлення ОСОБА_4 своїх дій на момент складання заповіту - 28 вересня 2017 року та довіреності - 21 лютого 2018 року. А тому судом апеляційної інстанції надано вичерпану відповідь на питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи касатора при такій аргументації не спростовують висновку апеляційної інстанції в контексті преюдиційності;
		при винесені апеляційним судом постанови Дніпровського апеляційного суду по справі № 229/7156/19 від 19 березня 2024 року суд застосовав висновки суду викладені в постанові Верховного Суду по справі № 496/4851/14-ц та в постанові Верховного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11. Такі висновки розміщені на 5 аркуші справи, що свідчить про безпідставність доводів касатора щодо не застосування висновків, викладених в справах № 229/7156/19 та 496/4851/14-ц.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року відмовлено.
		 
		22 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року: в задоволенні клопотання  ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_14 , про розгляд касаційної скарги за його участі відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2024 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц; від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11; від 10 квітня 2019 року у справі № 204/5127/16-ц; від 01 червня 2023 року у справі № 696/220/21; від 26 січня 2022 року по справі № 404/8982/14-ц; від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15; від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14; від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 
		 
		21 лютого 2018 року ОСОБА_4 видав довіреність ОСОБА_2 представляти його інтереси, яка була посвідчена приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області Миросєді В. М. 
		 
		Згідно з заповітом від 28 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М. усе належне йому майно, ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 .
		 
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона є лікар невропатолог. ОСОБА_4 був її клієнтом один раз. Вона його не лікувала. За весь час вона бачила його тричі. До 2014 року ОСОБА_4 лікувався у лікаря кардіолога. В той час у нього були остаточні явища ішемічного інсульту. З 2000 року, вона займається приватною практикою та оглядала ОСОБА_4 приблизно в 2014 році або пізніше. В третій раз вона його бачила, коли він вже помирав. До неї прийшов ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 , щоб з`ясувати чи потрібно йому медікоментозне лікування та санатарно-курортне. Коли вона з ним спілкувалась у другий раз стан його здоров`я був гірше, чим раніше. Питання про реабілітацію вирішилось позитивно. Коли вона спілкувалась із ОСОБА_4 у другий раз інтелект його вже страждав. Коли людина переносить інсульт, як наслідок інсульту погано працює рука, нога, погана мова. Знижуються інтелект. Коли його привів син, вона спілкувалась з ним та стан його здоров`я погіршився. Зниження інтелекту було відсотків на 50, а то і більше. Третій раз, це вже була дитина, яку привели за руку. Когнітивний дефіцит- це зниження інтелекту - це дуже впадало в очі, настільки, що її це збентежило.
		 
		Свідок ОСОБА_4 пояснив у судовому засіданні, що він є рідним братом ОСОБА_4 , в 2012 році ОСОБА_4 переніс інсульт, після чого у нього був поганий стан здоров`я, в той же день він зламав руку. Поступово його стан здоров`я погіршувався, всі гірше та гірше. Він відвідував його у неділю та і серед тижня також. Вони є сусідами, він мешкає на сусідній вулиці від брата. Коли він відвідував брата, то в основному казав він, а брат в основному плакав. В 2018 році другого січня, вони прийшли на день народження брата. Прийшли він з дружиною та ще один брат з дружиною. ОСОБА_4 не було за столом, потім його ОСОБА_2 принесла на руках та посадила за стіл. Він не впізнав його дружину. Посидів за столом хвилин десять, а потім дружина його віднесла. Вона його носила на плечах. І так протягом двох років. Самостійно він не міг пересуватися. Він приходив до нього в осені 2017 року, дружина його виносила в альтанку. Він з ним розмовляв, ОСОБА_4 щось пам`ятав, щось не пам`ятав. Коли було холодно, він знаходився у кріслі перед телевізором. У нього був страшний стан, волосся дибки, неголений, він його спитає, чому він неголений, брат мовчки волосся рукою пригладить та мовчить. У 2017-2018 роках у ОСОБА_4 були провали пам`яті, він не міг самостійно ходити, відповідач його носила, він міг лише кивати, посміхнутися, заплакати. З 2017-2018 року, він перестав його розуміти. ОСОБА_4 його завжди впізнавав, міг кивком відповідати, або просто посміхнутися та глянути страшними очами. З 2017 року він перестав розуміти брата. Про те, що складено заповіт йому не було відомо. В діяльності підприємства брат приймав участь до 2014 року.
		 
		Свідок ОСОБА_17 пояснила, що ОСОБА_4 рідний брат її чоловіка. В 2012 році у нього був інсульт. Відразу йому не була надана допомога. Потім вже ОСОБА_2 привезла до нього лікаря. Коли в 2018 році вони прийшли до ОСОБА_8 у гості, ОСОБА_4 вже не впізнавав нікого. Навіть був випадок, це було холодно листопад або жовтень 2017 року, коли ОСОБА_2 пішла до крамниці, а ОСОБА_4 залишився у машині. Він зачинив машину зсередини та не міг її відкрити. Вона ходила за ключами додому. Вона не була присутня при цьому, але їй про це розповіла ОСОБА_2 . Після інсульту вони купили тренажери, але ОСОБА_4 так на них і не сів. У ОСОБА_4 останній час була погана пам`ять, він весь час плакав. В 2019 році вони рідко спілкувались. Приходили в гості у вихідні дні. Він сидів в альтанці. Щось у нього спитаєш, чи він пам`ятає, він плечима рухає. Заплаче та лягає відпочивати. На його день народження вони приходили кожний рік 02 січня. Права рука не працювала, лівою рукою він не міг підняти кухоль. У 2017 році він перестав самостійно рухатись у листопаді або жовтні місяці. Останнім часом він завжди плакав.
		 
		Свідок ОСОБА_4 пояснив, що у він є рідним братом ОСОБА_4 . Після перенесеного у 2012 році інсульту у нього була затримка мови. Перші декілька місяців він себе нормально відчував. В 2019 році його вже годували, поїли з ложечки.
		 
		Свідок ОСОБА_10 пояснила у судовому засіданні, що вона є рідною донькою ОСОБА_4 . Її батько ОСОБА_4 переніс інсульт. З початку 2017 року, кінець 2016 року його стан здоров`я погіршився. Він усе забував, не міг згадати свою онуку. Швидко втомлювався та засинав у кріслі. Вона приходила до нього кожні вихідні. Забирала його до себе, додому. Її діти постійно знаходились у ОСОБА_4 . Коли вона приходила до нього у гості, то він завжди сидів у кріслі, у одному і тому ж положенні. Він не міг самостійно ходити, пересуватися. Коли вона розповідала про онуків, він починав плакати. У нього був байдужий погляд, їй здається, що він нічого не розумів. Відвідувала вона його в основному із чоловіком та донькою. З початку 2017 року з ним вже неможливо було спілкуватися. На запитання він відповідав «впапад і не впапад». Взагалі у нього був втомлений стан, хворобливий. Весь час він плакав. Вона питала його, чи все у нього гаразд, він кивав, що все гаразд. До кінця 2016 року його мова була зрозумілою, він сам пересувався. Він казав, що усі акції підприємства він віддасть онуку. Вона не мала можливості залишитися з батьком на одинці, оскільки відповідач завжди була поруч, їй приходилось казати батькові на саме вухо, щоб обговорити особисті справи.
		 
		Свідок ОСОБА_18 у судовому засідання пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_19 , зятем ОСОБА_4 . Останнім часом ОСОБА_4 . онука ОСОБА_20 впізнавав, а онуку ОСОБА_24 - не впізнавав. Стан його здоров`я був поганий. Він знаходився постійно біля телевізору. Намагався, щось сказати, але не міг та махав рукою. У холодний час року, він знаходився перед телевізором, намагався щось казати, але коли не виходило - він плакав. Не завжди його впізнавав. Він ОСОБА_4 бачив на підприємстві «Контакт», в 2016 році він ще ходив. На початку 2017 року, кінець 2016 року з ним вже неможливо було спілкуватися. У серпні 2016 року, він ще з ними їздив до онука у м. Харків на присягу.
		 
		Свідок ОСОБА_5 пояснила у судовому засіданні, що вона є сусідкою ОСОБА_8 . ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом залишили роботу на підприємстві. ОСОБА_4 постійно допомагав відповідачці по господарству. Поливав у городі, саджав рослини аж до кінця 2018 року. Він самостійно виходив, ходив у парк. Спочатку з його станом здоров`я було усе гаразд, а потім ставало все гірше та гірше. Вона часто приходила у гості до ОСОБА_8 , у них завжди було прибрано. Один раз вона бачила, як приходили діти ОСОБА_4 - позивач та його сестра. Вона не вважає, що ОСОБА_4 був ненормальний, до 2017 року він ще працював на підприємстві. Пізно по осені в 2018 році вона приходила до ОСОБА_8 . Бачила, як дочка прийшла до батька. Вона привіталась з ним, він їй помахав у відповідь. Він жартував. Вона з ним спілкувалась. Перед смертю він тиждень лежав. До цього він нормально розмовляв, лише тихо. До нього брат з дружиною приходив. Коли ОСОБА_23 їхала, вона по господарству тварин годувала - собачку, кішку. Відповідач постійно викликала лікарів до ОСОБА_4 , купувала ліки. Один раз на місяць відповідач викликала для профілактики ОСОБА_4 лікарів. Вона бачила, як приїжджала швидка допомога. Вона допомагала ОСОБА_22 доглядати ОСОБА_21 , коли йому вже було тяжко ходити, вважає, що це було у 2019 році.
		 
		Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що є лікарем. ОСОБА_4 звернувся до неї у 2012 році, у нього був ішемічний інсульт. Крім того, було виявлено цукровий діабет. Він був адекватний. Хворий потребував постійний догляд, оскільки не міг сам пересуватися. Усі скарги він висловлював самостійно. Дільничним невропатологом у ОСОБА_4 була вона. Погіршення стану його здоров`я відбулось з 2018 року, почав хворіти, відбулось погіршення із переміщенням. З дружиною на прийом він приходив до 2016 року. У 2018 році почав підніматися цукор. Звіт своїм діям він віддавав повністю. З початку захворювання ОСОБА_4 проходив лікування у м. Донецьк. На огляд до неї його приводила дружина. Також вона приїжджала додому тричі або чотири рази, за викликом. Це відбувалось у останні роки. Медиконтозну терапію він приймав вдома. Також він був на обліку у ендокринолога із цукровим діабетом. Спостерігався гетопорез - зниження сили.
		 
		Свідок ОСОБА_7 пояснив, що вони з родиною ОСОБА_8 спілкуються протягом тривалого часу. Він відвідував його наприкінці 2018 року, ОСОБА_4 відчував себе добре. Він навіть не думав, що він так раптово помре. До останнього часу ОСОБА_4 вів себе нормально. З ОСОБА_4 він спілкувався спочатку по виробничим питанням до 2018 року. При спілкуванні ОСОБА_4 адекватно міркував. Ні на що не скаржився. В 2016 році один раз на квартал, він був у них в гостях. Останнім часом ОСОБА_4 насилу ходив. Без палиці не міг ходити. Він тягнув ногу, щось у нього було з ногою.
		 
		Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_8 . Їй відомо, що ОСОБА_4 перехворів у 2012 році. Поступово його стан здоров`я погіршувався. В 2017 році він відчував себе ще нормально. Їй відомо, що вони їздили відпочивати у м. Святоргірськ, Крим. Його реакція була на все адекватною. Наприкінці 2017 року він став рідше виходити на вулицю. Вона бачила, що до нього і лікар приїжджала, і швидка допомога. Їй відомо, що в серпні 2018 року приїзжав лікар. В 2018 році викликали швидку допомогу. В лютому 2018 року лікар була і швидку викликали. Лікар жінка приходила. Він самостійно ходив, нормально розмовляв,  кульгав на праву ногу.
		 
		Відповідно до висновку судово-психітричного експерта № 78 від 22 вересня 2020 року вказано, що дослідження проводилось в умовах відсутності можливості встановлення експертами індивідуально-психологічних особливостей, особистого трактування події при безпосередньому контакті з підекспертним. Анамнез захворювання, аналіз матеріалів взято з матеріалів цивільного провадження, медичної документації. Таким чином, з матеріалів цивільного провадження та медичної документації видно, що ОСОБА_4 , 1951 року народження, протягом багатьох років страждав на гіпертоничну хворобу, ішемічну хворобу серця, церебральний атеросклероз. У 2012 році гіпертоничний кріз ускладнився ГНМК з неврологічними порушеннями у формі геміпорезу, моторної афазії, вестибулярних порушень, з приводу чого лікувався стаціонарно, діагностовано цукровий діабет 2 тип. Спостерігався неврологами з даного приводу, проводились реабілітаційні заходи. Медична документація щодо спостереження неврологами малоінформативна щодо відображення психічного стану підекспертного (т.1 а.с.134-160).
		 
		05 жовтня 2021 року була проведена повторна судово-психіатрична експертиза № 59, відповідно до якої вказано, що ОСОБА_4 на момент складання заповіту, посвідченого 28 вересня 2017 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами. ОСОБА_4 на момент складання довіреності, посвідченої 21 лютого 2018 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами. За своїм психічним станом ОСОБА_4 на момент складання заповіту 28 вересня 2017 року та довіреності 21 лютого 2018 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Виявлені у ОСОБА_4 ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами, позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року (т. 2 а. с. 49-71).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання недійсною довіреності 
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19 (провадження № 61-13473св20)).
		 
		У справі, що переглядається:
		при відмові в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності суд першої інстанції вважав, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки не доведена в судовому засіданні;
		апеляційний суд при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності вважав, що наявні правові підстави для визнання оспорюваної довіреності недійсною, оскільки належним доказом медичного характеру, в розумінні статті 77 ЦПК України, підтверджено абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій;
		суди не врахували, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину;
		касаційний суд наголошує, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду;
		суди не звернули увагу, що хоча спадкоємці й можуть оспорювати на підставі статті 225 ЦК України вчинені спадкодавцем правочини, проте порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має бути позивачем обґрунтоване, а судом встановлене. З урахуванням встановлених обставин справи позивач в позові порушення цивільного права чи інтересу оспорюваною довіреністю не обґрунтовував, і суди таких обставин не встановили;
		            за таких обставин, з урахуванням того, що відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, то постанову апеляційного суду про задоволення вимоги про визнання недійсною довіреності належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині. Бо суд першої інстанції керувався іншими мотивами при відмові в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності.
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання заповіту недійсним
		 
		Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
		 
		Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		 
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що 
		«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). 
		Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».
		 
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга статті 89 ЦПК України).
		 
		В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
		 
		Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
		 
		Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).
		 
		Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. 
		 
		Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації,за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
		 
		У справі, що переглядається:
		при відмові в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним заповіту суд першої інстанції вважав, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки не доведена в судовому засіданні;
		апеляційний суд при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним заповіту вважав, що наявні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки належним доказом медичного характеру, в розумінні статті 77 ЦПК України, підтверджено абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій;
		аналіз матеріалів справи свідчить, що: у відзиві на позов в суді першої інстанції відповідачка посилалася на те, що ОСОБА_1 при розгляді справи № 905/1134/19 у відзиві на позов зазначав, що після перенесеної хвороби ОСОБА_4 займався веденням господарської діяльності товариства, приймав участь у загальних зборах, недієздатним не визнавався. До відзиву відповідачки додано копію відзиву в справі № 905/1134/19 та копію заяви свідка ОСОБА_1 (том 1, а с. 43 -52); до суду першої інстанції подано відповідачкою висновок фахівця від 21 січня 2022 року щодо висновку судово-психіатричної експертизи № 59 (том 2, а. с. 80 - 87); у відзиві на апеляційну скаргу відповідачка посилалася на зазначені обставини;
		як свідчить аналіз оскарженої постанови апеляційного суду, відповідь на вказані важливі й доречні аргументи відзиву на апеляційну скаргу відсутня;
		апеляційний суд не звернув уваги, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання. Як наслідок, апеляційний суд не відповів на важливі й доречні аргументи апеляційної скарги та не звернув уваги, що у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами.
		 
		За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним заповіту.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. 
		 
		У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовної вимоги про визнання недійсним заповіту.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року скасувати.
		 
		Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовної вимоги про визнання недійсним заповіту.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...