Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 31-2401/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про оскарження рішень третейських судів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2024.
Дата набрання законної сили: 03.06.2024
Номер судового провадження: 61-4382ав24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 червня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 31-2401/23
		провадження № 61-4382ав24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. В., 
		за участю секретаря судового засідання - Бесараб В. П.,
		 
		учасники справи (сторони третейського розгляду):
		позивач у третейському спорі - ОСОБА_1 ,
		відповідач у третейському спорі - ОСОБА_2 ,
		заявник-  ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 рокуу складі судді Крайник Н. П. у справі за заявою ОСОБА_3 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» в складі третейського судді Дяківа Володимира Богдановича від 14 березня 2023 року у справі № 31-2401/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст вимог заяви  
		У грудні 2023 року ОСОБА_3 подала заяву про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року.
		В обґрунтування заяви зазначає, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 грудня 2012 року у розмірі 10 000 000,00 грн. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року видано виконавчий лист на виконання рішення третейського суду. 
		Вказаним рішенням порушено її права та інтереси. Так, з 11 жовтня 2014 року до 20 березня 2023 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . На цей час між ними наявний судовий спір про поділ майна подружжя. ОСОБА_2 придбав в будівельній корпорації «Ріел», ПП «Студія-Лада» чотири квартири шляхом укладення договорів купівлі-продажу форвардного контракту, договорів купівлі-продажу квартири, договорів інвестування, договорів участі у Фонді фінансування будівництва, що знаходяться на 9-му, 10-му (2 квартири), 11-му поверхах, секції АДРЕСА_1 (перша черга). На укладення вказаних договорів вона надала згоду як його дружина.
		У ході розгляду справи в Сокальському районному суді Львівської області ОСОБА_2 долучив вказаний виконавчий лист на підтвердження того, що він до шлюбу з ОСОБА_3 24 грудня 2012 року уклав договір позики зі своєю сестрою ОСОБА_1 , згідно з умовами якого йому надано в позику грошові кошти у розмірі 10 000 000,00 грн. Ці кошти він тримав на зберіганні, конвертував у валюту і вже після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 використав для придбання майна, яке є предметом поділу у суді. Таким чином, ОСОБА_2 намагається довести, що ці кошти є його особистою власністю і все, що придбано за ці кошти, які він нібито отримав у борг від сестри, не може бути предметом спору у справі про поділ майна подружжя.
		У ході виконання вказаного виконавчого провадження ОСОБА_2 у порядку, визначеному частиною восьмою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 передав майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, на загальну суму 4 603 600,00 грн. ОСОБА_2 фіктивно створив собі борг, який стягнуто на підставі рішення третейського суду, а пізніше в ході його примусового виконання через приватного виконавця звертає стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
		Жодних коштів ОСОБА_2 у сестри у борг не брав та сестра таких коштів не мала і не могла мати. Розписка була написана заднім числом з фіктивною метою, що може бути встановлено шляхом призначення відповідної експертизи.
		ОСОБА_3 просила суд скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року та відкликати виконавчий лист, виданий на підставі ухвали Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року.
		Короткий зміст ухвал апеляційного суду
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року заяву ОСОБА_3 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року залишено без задоволення. Рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без змін.
		Додатковою ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року заяви ОСОБА_1  та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21 000,00 грн. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 24 000,00 грн.
		Оскаржена ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , третейський суд виходив із того, що судом встановлено невиконання відповідачем взятих на себе зобов?язань за договором позики грошових коштів від 24 грудня 2012 року, а відтак грошові кошти підлягають стягненню в судовому порядку. З таким висновком суд погоджується повністю.
		Крім того,  ОСОБА_3 не довела, що оскарженим рішенням Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року у справі № 31-2401/23 вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки зазначеним рішенням третейського суду на неї не покладено виконання зобов`язань за договором позики, а питання про належність коштів, за які придбано спільне майно подружжя, підлягає з`ясуванню судом при вирішенні спору про поділ майна подружжя. 
		Аргументи учасників справи
		У березні 2023 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення її заяви про скасування рішення третейського суду.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що повноваження третейського суду можуть мати місце виключно за наявності та дійсності третейської угоди. У порушення вимог статті 27 Закону України «Про третейські угоди» питання наявності третейської угоди було встановлено не на підставі підтвердження і визнання її наявності сторонами, а на підставі долученого до позовної заяви додаткового договору № 1 від 26 березня 2021 року до договору позики. Договір позики грошових коштів, на підставі якого рішенням третейського суду стягнено грошові кошти, датований 24 грудня 2012 року та передбачає обов`язок повернення позики до 31 грудня 2013 року. Договір позики припинив свою дію 31 грудня 2013 року внаслідок закінчення строку його дії, в той час як зобов`язання позичальника за цим договором продовжило існувати. Водночас додаткова угода вносить зміни лише до існуючого договору. Третейського застереження, як і третейської угоди у договорі позики у період строку його дії не було. Додатковий договір до договору позики датований 26 березня 2021 року може стосуватись як договору позики від 24 грудня 2012 року, що малоймовірно з огляду на значний проміжок часу між укладеннями договорів, так і будь-якого іншого договору позики, укладеного між сторонами, оскільки не містить посилання на дату договору, суми боргу тощо. Більше того, відповідно до додаткового договору № 1 від 26 березня 2021 року третейське застереження діє протягом строку дії договору, а також 3 роки після припинення дії договору, що безумовно вказує на те, що такий додатковий договір вносить зміни не до договору позики від 24 грудня 2012 року, оскільки строк його дії закінчився.
		Отже, вирішуючи питання про наявність у третейського суду компетенції на розгляд справи, не було надано жодної оцінки третейській угоді на предмет її дійсності.
		Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що рішенням третейського суду не вирішено питання про її права та обов`язки. Жодних коштів ОСОБА_2 у сестри, якій на той момент було 18 років, у борг не брав, так як грошових коштів у сумі 10 000 000,00 грн у неї просто не було і не могло бути. Договір позики грошових коштів 24 грудня 2012 року з`явився лише після того, як вона звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу, з метою штучного створення боргового зобов`язання та мало на меті виключити з обсягу спільного майна подружжя нерухомість, яка була придбана у шлюбі. У той же час з`явився і додатковий договір. Фіктивність договору позики та додаткового договору підтвердила б експертиза, однак їй було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
		Позика стає доходом відразу після спливу позовної давності, якщо в межах строку позовної давності позикодавець не реалізував своє право на звернення до суду з позовом про стягнення позики. Повернення позики мало відбутись 31 грудня 2013 року, отже перебіг позовної давності почався 01 січня 2014 року і закінчився 01 січня 2017 року, тому з вказаної дати отримані позичальником кошти втратили ознаку «позика» та набули ознаку «дохід», а отже є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності інтересів передбачає, що вчинки будь-кого з подружжя здійснюються у спільних, а не у власних інтересах. Жодні докази того, що нібито отримані за договором позики грошові кошти ОСОБА_2 витратив до 11 жовтня 2014 року (дата укладення шлюбу між сторонами) відсутні, як не існує доказів й щодо того, що до 01 січня 2017 року ОСОБА_2 будь-яким чином витратив грошові кошти.
		Оскільки можливість стягнення поза межами позовної давності грошових коштів на підставі рішення третейського суду виникла виключно у зв`язку укладенням її чоловіком у період перебування у шлюбі вказаного додаткового договору, такий правочин покладає на неї зобов`язання у випадку, якщо буде встановлено, що стягнуті з ОСОБА_2 кошти використані в інтересах сім`ї, що, власне, і відбулось. На виконання рішення третейського суду ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 спільне майно подружжя. Крім того ОСОБА_1 може ініціювати питання стягнення відсотків і інфляційних втрат.
		Укладення «заднім» числом договору позики та додаткового договору, який визначає можливість стягнення за цим договором коштів третейським судом, визнання ОСОБА_2 позову з вимогами, строк позовної давності за якими двічі сплив, оперативність виконання рішення третейського суду, направлені лише на те, щоб завдати їй шкоди. Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 13 ЦПК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а  також зловживання правом в інших формах.
		Захищати свої інтереси щодо стягнення 10 000 000,00 грн ОСОБА_2 не вважав за потрібне, попри наявність у нього законного права бути звільненим від обов`язку повернення позики після спливу строку позовної давності. Не вважала за потрібне захистити свої інтереси і ОСОБА_1 , яка внаслідок інфляційних процесів втратила 1 000 000,00 доларів США. Якщо станом на день укладення договору позики сума позики була еквівалентною 1 250 000 доларів США, то у 2023 року - еквівалентною 263 000,00 доларів США, що в черговий раз підтверджує як фіктивність договору позики, так і мету звернення до третейського суду ? задати шкоди її інтересам.
		Її колишній чоловік, свідомо діючи недобросовісно, використав судову систему як механізм позбавлення її права на належне їй майно та передав своїй сестрі майнові права на нерухомість, на придбання якої вона надавала згоду, зробив це розуміючи, що вартість квартири після здачі будинку в експлуатацію становитиме набагато більше. Іншого механізму повернення майна у режим спільної сумісної власності, аніж скасування рішення третейського суду, відсутнє, адже вона вправі претендувати виключно на компенсацію вартості майнових прав, а не на реальну вартість квартир, що стануть об`єктами нерухомості після здачі їх в експлуатацію.
		       15 квітня 2024 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 та стягнути на свою користь понесені судові витрати.
		Відзив мотивований тим, що  з аналізу заяви ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду вбачається, що ОСОБА_3 посилається виключно на одну підставу для скасування рішення третейського суду, а саме третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Водночас обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, крім вказаної підстави, додаткову ще одну підставу ? рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до того, що суд апеляційної інстанції повинен провести новий судовий розгляд її заяви про скасування рішення третейського суду за новими підставами, які в суді першої інстанції не заявлялись і не досліджувались. Такі заяви про зміну підстав для скасування рішенням третейського суду суперечать принципу добросовісності, який полягає у необхідності сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
		Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що третейський суд не мав повноважень для розгляду її позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики спростовуються положеннями абзаців 1, 4 статті 12 Закону України «Про третейські суди». Для дійсності третейської угоди достатньо, щоб вона була укладена в письмовій формі та була підписана сторонами. Відкриваючи третейське провадження та приймаючи позовну заяву до розгляду, Голова Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» визнав наявність у Постійно діючого третейського суду компетенції для розгляду справи. З цих підстав не заслуговують на увагу й посилання ОСОБА_3 на те, що третейська угода (додатковий договір № 1 від 26 березня 2021 року) є недійсною, оскільки укладена значно пізніше, ніж було підписано договір позики. Виключно суд може прийняти рішення про недійсність третейської угоди і тільки на підставі такого рішення можна скасувати рішення третейського суду. Однак ні позивач, ні відповідач у цій справі не подавали позовних заяв про визнання третейської угоди ? додаткового договору № 1 від 26 березня 2021 року недійсною.
		Твердження ОСОБА_3 про те, що рішенням третейського суду порушено її права є необґрунтованими та недоведеними. Договір позики грошових коштів було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який на момент укладення договору в шлюбі не перебував. Через неналежне виконання договору у ОСОБА_2 виникли боргові зобов`язання щодо повернення грошових коштів, які ним своєчасно не було виконано, у зв`язку з чим вона змушена була звернутись з позовом до третейського суду. В мотивувальній та/або резолютивній частині оскарженого рішення третейського суду  відсутні відомості про права та обов`язки ОСОБА_3 .
		Апеляційний суд правильно вказав, що питання про належність коштів, за які придбано спільне майно подружжя, підлягає з`ясуванню судом під час вирішення спору про поділ майна подружжя.
		            16 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та просив суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Відзив мотивований тим, що питання наявності третейської угоди третейським судом встановлювалось на підставі підписаної сторонами третейської угоди, викладеної в додатковому договорі № 1 до договору позики грошових коштів від 26 березня 2021 року, що був доданий позивачем до позовної заяви. Відтак, третейський суд на підставі Закону України «Про третейські суди» самостійно вирішив питання про наявність у нього компетенції для розгляду конкретної справи, про що виніс ухвалу про відкриття провадження. Крім того, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого було визнано позов та не заявлено про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору. Таким чином посилання ОСОБА_3 на те,  що укладення третейської угоди відбулось шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, є хибним.
		Твердження ОСОБА_3 про те, що дія договору позики припинилась 31 грудня 2013 року є помилковим та таким, що не відповідає умовам договору позики та нормам чинного законодавства. Пунктом 5.1 договору позики сторони передбачили, що цей договір припиняється: за згодою сторін, внаслідок припинення його дії, внаслідок виконання зобов`язання позичальником, внаслідок прощення боргу, з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Зважаючи на відсутність подій, зазначених у пункту 5.1 договору позики, договір не припинився, а тому сторони могли вносити зміни до нього.
		Як вбачається із заяви про скасування рішення третейського суду, ОСОБА_3 не зазначала про те, що вважає позичені кошти такими, що втратили ознаку «позики» та набули статусу «доходу» та є об`єктом спільної сумісної власності. Таким чином, скаржник в апеляційній скарзі надає нові пояснення та наводить зовсім інші обставини, якими обґрунтовує питання про які права та обов`язки ОСОБА_3 вирішив третейський суд, що свідчить про невідповідність апеляційної скарги нормам статті 367 ЦПК України.
		Він не клопотав про застосовування позовної давності, оскільки це є його суб`єктивним правом. Отже, сплив позовної давності за вимогою про стягнення позичених коштів не призвів до відсутності у нього обов`язку повертати грошові кошти.
		Зважаючи на набуття ним коштів за договором позики грошових коштів до  укладення шлюбу, такі кошти не можуть бути об`єктом спільної сумісної власності, є його особистою приватною власністю, а обов`язок з повернення таких коштів існував тільки у нього. Договір позики не укладався в інтересах майбутньої сім`ї і не міг створювати наслідків для другого з подружжя. У свою чергу додатковий договір № 1 не міг укладатись в інтересах сім`ї, оскільки стосувався договору позики, який укладався до укладення шлюбу. Вказаний правочин передбачає надання грошових коштів у позику ОСОБА_2 без визначення цілей їх використання. При цьому згідно із розділом 3 договору відповідальність за неповернення позики у строки, визначені цим договором, несе саме ОСОБА_2 ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до третейського суду, позовних вимог до ОСОБА_3 не заявляла, питання солідарної відповідальності подружжя не порушувала. Обставин щодо використання в інтересах сім`ї коштів, отриманих ним за договором позики, третейський суд не встановлював.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року. Відкрито апеляційне провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 червня 2024 року.Заяву ОСОБА_1 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено.
		До судового засіданняпредставники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали заяви про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, які задоволено протокольною ухвалою суду від 03 червня 2024 року.
		Короткий зміст аргументів сторін
		У судовому засіданні 03 червня 2024 року, проведеному за участю представників сторін третейського розглядута заявника в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, представник заявника - адвокат Романів Сергій Іванович підтримав доводи апеляційної скарги. Зокрема, зазначив, що рішення третейського суду стосується прав і обов`язків скаржниці, оскільки на виконання цього рішення були передані майнові права на чотири об`єкти, які зараз охоплюються предметом спору в іншій справі про поділ майна подружжя. Крім того, з врахуванням вимог норм ПК України, про які наведені в апеляційній скарзі, ця сума позики після спливу позовної давності на неї фактично являє собою дохід в розумінні цих норм, а, отже, охоплюється презумпцією спільності майна подружжя. Крім того, не розглянуто судом першої інстанції доводів скарги по суті, зокрема, не враховано, що додаткова угода, якою вчинено третейське застереження, була укладена після закінчення строку основного договору позики, та, відповідно, не могла вносити зміни у цей договір. Тоді як сам первинний договір будь-якого третейського застереження не містив. Тому справа не підлягала розгляду в третейському суді.
		Представник позивача у третейському спорі- адвокат Юзьків Василь Мар`янович заперечив доводи апеляційної скарги та пояснив, що питання виконання рішення суду не є предметом розгляду цієї справи. Спосіб його виконання і метод виконання, оскарження рішень виконавця має розглядатися іншим судом. Питання щодо законності третейської угоди не було предметом розгляду у суді першої інстанції та підставою заяви про скасування рішення третейського суду. Тому апелянт діє недобросовісно. В самій апеляційній скарзі не міститься жодного аргументу чи доказу, що Львівський апеляційний суд якимось чином порушив норми матеріального права чи процесуального права. Третейська угода може бути укладена окремо від основного договору і вона може не стосуватися конкретно визначеного предмету договору. Відкриваючи провадження, третейський суд згідно зі своїм Регламентом перевіряє дійсність угоди. Тому третейська угода є підставою для розгляду судом цієї справи в порядку третейського судочинства. Рішення третейського суду не містить жодних положень чи зауважень щодо прав чи якихось обов`язків апелянта. Верховний Суд неодноразово зазначав, що особа, яка не брала участі у справі в третейському розгляді, має право на оскарження такого рішення лише у випадку, якщо рішенням третейського суду безпосередньо вирішено питання про її права та обов`язки. Оскаржуючи третейське рішення, заявник має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваним рішенням, в мотивувальній чи резолютивній, прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме. Оскаржене рішення третейського суду не містить жодного слова про права та обов`язки ОСОБА_3 в питанні виконання договору позики та стягнення грошових коштів. Питання поділу спільного майна, як вірно зазначив Львівський апеляційний суд, є питанням вирішення окремої справи, яка розглядається Сокальським районним судом. У задоволенні апеляційної скарги просить відмовити та стягнути витрати на правову допомогу, докази щодо якої будуть надані протягом п`яти днів з моменту винесення рішення.
		На питання суду представник позивача додатково повідомив, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 це рідні брат та сестра. На момент укладення договору позики ОСОБА_2 брав позику для майбутнього будівництва житлового будинку, який зараз також є об`єктом поділу в Сокальському районному суді. Часткового погашення позики не було, про листування з цього питання не відомо, але відомо, що між ними були неодноразові розмови в усній формі щодо повернення коштів. Питання щодо виконання рішення суду не є предметом розгляду даної справи, оскільки якщо скаржник не погоджується зі способом виконання рішення суду, тому вона мала право оскаржити ці дії в відповідному порядку. Причиною для укладення додаткової угоди до договору позики було те, що тривалий час не виконувались договірні зобов`язання. Для того, щоб себе у якийсь спосіб убезпечити і не виносити спір на суспільний осуд, оскільки відповідач зареєстрований і проживає в м. Червоноград, яке не є великим містом, то суспільна думка, що сестра-брат з сестрою судяться, та ще й за такі великі гроші, вони вважали, що на той час це не дуже добре буде. В зв`язку з цим вони уклали третейську угоду, щоб пришвидшити процес поверненню коштів. А Львів велике місто, там їх менше хто знає. Це був спір між братом і сестрою, аби його не було, то позивачка не зверталась би до суду. Волевиявлення відповідача про те, що він визнає позов і визнає зобов`язання за договором, це його право. Він міг і заперечити, але визнав позов, оскільки вважає, що має повернути ці кошти. Моя довірителька єдина донька у сім`ї. На той момент вона була студенткою, але як спадкоємиця свого батька отримала значну суму коштів. Крім того, у неї були збережені кошти, які батько їй відкладав на майбутнє, оскільки він був досить забезпечений. Батьки сторін  проживають у м. Червоноград і вони надто відомі у цьому місті.
		Представник відповідача у третейському спорі- адвокат Думич Андрій Миколайович заперечив доводи апеляційної скарги та пояснив, що в заяві про скасування рішення третейського суду не було обумовлено такої підстави як те, що третейська угода є недійсною. Крім того, скаржник зазначає, що внаслідок того, що позивач несвоєчасно звернувся до відповідача про стягнення боргу за договором позики, статус грошей позики набув статусу доходу. Однак і таких підстав заява про скасування в апеляційному суді не містила. Підстав для скасування рішення третейського суду з підстав визнання третейської угоди недійсною теж не має, оскільки додатковий договір, в якому зазначено про третейську угоду, містить інформацію про його укладення у зв`язку з договором позики і третейський суд, при з`ясуванні у нього компетенції про розгляд справи, дійшов висновку про наявність в нього такої компетенції. Цей спір виник між позивачем та відповідачем стосовно неповернення коштів за договором позики. Позика була укладена до шлюбу, відповідно, гроші були набуті відповідачем до шлюбу. Третейський суд у своєму рішенні не вирішував і не зазначав жодних питань, прав і обов`язків стосовно ОСОБА_6 . Немає жодної згадки, жодних питань, прав і обов`язків стосовно будь-якого майна, яке набуто під час шлюбу. 
		На питання суду представник позивача додатково повідомив, що рішення виконувалось за рахунок майна, набутого в шлюбі, але за рахунок особистого майна ОСОБА_7 . Але якщо ОСОБА_8 не погоджується з порядком виконання цього рішення, то вона може оскаржити такий порядок, а не саме рішення, тобто виконавчі дії. Відносини по додатковому договору виникли під час шлюбу, але вони лише уточнили, внесли зміни до основного договору, який був укладений до шлюбу. Ці зміни не поклали жодних обов`язків на скаржника, угода передбачила лише третейське застереження і не більше. ОСОБА_5 повинен виконувати свої зобов`язання за рахунок свого майна, а як це рішення буде виконуватись, це вже предмет іншого спору. Позивачка хотіла якимось чином гарантувати повернення цих коштів, однак для того, щоб не ускладнювати цей процес в загальному місцевому суді, вирішили оформити це в третейському суді. Це порадили їм юристи, оскільки це швидше і простіше. Укладаючи такий договір відповідач визнавав наявність боргу. В даному випадку є спір між братом та сестрою, які на той момент розуміли, що отримають велику суму спадщини. ОСОБА_9 потрібні були кошти, він починав свій бізнес, ОСОБА_10 мала тоді більше коштів, тому він просив позичити кошти у неї. І, відповідно, ОСОБА_9 не міг відмовити ОСОБА_10 у тому, що вона просила повернути ці кошти. ОСОБА_10 , не будучи юристом, не користувалась правовою допомогою, бо була впевнена в тому, що ці кошти брат їй поверне рано чи пізно. Згодом вони хотіли просто захиститись, закріпити правовідносини, шляхом гарантування повернення цих коштів, розуміючи, що сума є значна і рано чи пізно ситуація може змінитись.
		Фактичні обставини справи
		Рішенням Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року у справі № 31-2401/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів, задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 24 грудня 2012 року у розмірі 10 000 000,00 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 третейський збір у розмірі 10 000,00 грн.
		Третейський суд вважав, що:
		24 грудня 2012 року між сторонами укладено договір позик грошових коштів у розмірі 10 000 000,00 грн зі стоком повернення до 31 грудня 2013 року включно, проте у строки, визначені Договором позики, відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення суму позики не виконав, що підтверджується відсутністю у матеріалах третейської справи відповідної заяви позикодавця про повне погашення відповідно до пункту 2.5 укладеного між сторонами договору;
		згідно з пунктом 1 додаткового договору № 1 від 26 березня 2021 року сторони дійшли згоди викласти пункти 4.1, 4,2 договору позики грошових коштів від 24 грудня 2012 року в новій редакції: «4.1 Усі спори, що пов`язані із цим Договором, його укладанням або такі, що виникають у процесі виконання умов цього Договору, вирішуються судом за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства або можуть бути передані на розгляд третейському суду»; «у разі недосягнення згоди між Позикодавцем та Позичальником (разом - Сторони), усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору (контракту) або у зв`язку із ним, або випливають із нього, у томі числі, що стосується його виконання, порушення, припинення чи недійсності підлягають передачі на розгляд і остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Корпорації третейські суди «ІНВЕРІТА» відповідно до Закону України «Про третейські суди». Таким чином, вказана справа за поданою позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики не відноситься до переліку справ не підвідомчих третейським судам, а тому Постійно діючий третейський суд при Корпорації третейські суди «ІНВЕРІТА» має компетенції розглядати вказаний спір;
		26 січня 2022 року відповідачу вручено вимогу щодо повернення заборгованості не пізніше, ніж 05 лютого 2022 року, однак останній не вчинив дій, спрямованих на повернення суми позики, що і стало підставою для звернення позивача до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості;
		відповідач визнав позов.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчих листів. Видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року по справі № 31-2401/23, яким стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   заборгованість за договором позики грошових коштів від 24 грудня 2012 року у розмірі 10 000 000,00 грн; стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 третейський збір у сумі 10 000,00 грн.
		Відповідно до акта приймання-передачі від 23 червня 2023 року, складеного у присутності приватного виконавця Зорена П. В., боржник ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність в рахунок часткового погашення заборгованості за виконавчим листом №31-2401/23, виданим 14 червня 2023 року Львівським апеляційним судом в межах виконавчого провадження № 72105556, наступне нерухоме майно: 
		форвардний контракт № 171-09/12/2020-18552 від 10 грудня 2020 року. Базовий актив - майнові права на одне житлове приміщення (квартира) АДРЕСА_2 на 11 поверсі секції № 1 будинку, орієнтовною проектною площею 68,95 кв. м, вартістю 1 172 150,00 грн, за адресою: АДРЕСА_3 ;
		форвардний контракт № 171-09/12/2020-18543 від 10 грудня 2020 року. Базовий актив - майнові права на одне житлове приміщення (квартира) АДРЕСА_4 на 10 поверсі секції № 1 будинку, орієнтовною проектною площею 68,95 кв. м, вартістю 1 172 150,00 грн, за адресою: АДРЕСА_3 ;
		форвардний контракт № 171-09/12/2020-18542 від 10 грудня 2020 року. Базовий актив - майнові права на одне житлове приміщення (квартира) АДРЕСА_5 на 10 поверсі секції № 1 будинку, орієнтовною проектною площею 66,45 кв. м, вартістю 1 129 650,00 грн, за адресою: АДРЕСА_3 ;
		форвардний контракт № 171-09/12/2020-18533 від 10 грудня 2020 року. Базовий актив - майнові права на одне житлове приміщення (квартира) АДРЕСА_6 на 9 поверсі секції № 1 будинку, орієнтовною проектною площею 66,45 кв. м, вартістю 1 129 650,00 грн, за адресою: АДРЕСА_3 .
		Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що:
		30 грудня 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
		Заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі № 459/3665/22 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 жовтня 2014 року, розірвано. 
		27 березня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_11 про визнання грошових коштів спільним майном подружжя та стягнення коштів, за яким 20 квітня 2023 року Червоноградським міським судом Львівської області відкрито провадження у справі № 459/1027/23.
		20 червня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		21 червня 2023 року ухвалою Червоноградського міського суду Львівської областісправу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя передано на розгляд Сокальського районного суду Львівської області.
		19 липня 2023 року ухвалою Сокальського районного суду Львівської області відкрито провадження у справі № 459/2020/23 за позовною заявою  ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		Позиція Верховного Суду
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній матеріалами й додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ (частина перша, друга статті 51 Закону України «Про третейські суди», частина перша статті 454 ЦПК України).
		Аналіз частини першої статті 454 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження рішення третейського суду і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але рішення третейського суду стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
		Отже, право на оскарження рішення третейського суду мають також особи, які не брали участь у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках (див. постанови Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 824/96/20, від 11 травня 2023 року у справі №  01/11/2021).
		Згідно зі статтею 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:
		1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду,не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
		2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
		3) третейську угоду визнано судом недійсною;
		4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;
		5) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
		Аналогічні положення містяться у статті 51 Закону України «Про третейські суди».
		Тлумачення статті 51 Закону України «Про третейські суди», статті 458 ЦПК України дає підстави для висновку, що ними передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, тягар доведення наявності зазначених підстав покладається на особу, яка звертається із заявою про скасування рішення третейського суду.
		При розгляді заяви про скасування рішення третейського суду суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для його скасування, визначених частиною третьою статті 51 Закону України «Про третейські суди» та статтею 458 ЦПК України.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 457 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, визначені статтею 458, частиною другою статті 459 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
		Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац 4 частини першої статті 2 Закону України «Про третейські суди»).
		Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (частина перша статті 5 Закону України «Про третейські суди»).
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
		У частині другій статті 21ЦПК України передбачено, що будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
		Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (стаття 3 Закону України «Про третейські суди»).
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про третейські суди» третейський суд утворюється та діє на принципах, зокрема, законності, змагальності сторін, обов`язковості для сторін рішень третейського суду, всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів, сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
		Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).
		Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження 
		№ 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).
		В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 200/4202/14-ц (провадження № 61-1918св19) зроблено висновок, що «завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб. По своїй суті ініціювання третейського розгляду не для захисту є недопустимим. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання третейського розгляду не для захисту прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу чи створення переваг в процедурі банкрутства».
		Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
		Суд зауважує, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».
		Суд акцентує увагу, що якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють третейський розгляд для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділспільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), такі учасники третейського розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання конструкції третейського розгляду не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).
		У справі, що переглядається:
		суд першої інстанції не врахував, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб. По своїй суті ініціювання третейського розгляду не для захисту є недопустимим;
		суд першої інстанції не звернув уваги, що якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють третейський розгляд для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), такі учасники третейського розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя. Тому в такому разі відбувається використання конструкції третейського розгляду не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя;
		установлені в цій справі обставини, аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчать, що учасники третейського розгляду ініціювали справу про стягнення боргу з  ОСОБА_2 на час виникнення у нього спорів про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя з ОСОБА_3 , з метою унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу, зокрема:
		ОСОБА_1 12 січня 2023 року звернулась до третейського суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення 10 000 000,00 грн заборгованості за договором позики, тобто після звернення ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (30 грудня 2022 року), в подальшому, після ухвалення рішення суду про його розірвання 20 березня 2023 року, звернулась до суду з позовами, пов`язаними з поділом спільного майна подружжя;
		за обставинами справи третейського суду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є близькими родичами (рідні брат і сестра), 24 грудня 2012 року укладено договір позики в простій письмовій формі зі строком повернення до 31 грудня 2013 року (тобто, до шлюбуОСОБА_2 та ОСОБА_3 ). ОСОБА_1 ні після настання строку виконання, ні після реєстрації боржником шлюбу з ОСОБА_3 11 жовтня 2014 року, ні впродовж позовної давності за цим зобов`язанням не вимагала його виконання, це зобов`язання не виконувалось ОСОБА_2 і частково. Вимогу щодо повернення заборгованості ОСОБА_1 вручила  ОСОБА_2 26 січня 2022 року;
		ОСОБА_2 визнав цей позов;
		підставою звернення до Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА», який створений 27 лютого 2020 року, зазначено третейську угоду, викладену ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у додатковому договорі № 1 від 26 березня 2021 року, тобто укладеному після спливу позовної давності за зобов`язанням та під час перебування у шлюбіОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
		14 березня 2023 року ухвалене рішення третейського суду про стягнення вказаного боргу. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року видано виконавчий лист на його виконання; 
		оспорюване рішення третейського суду ОСОБА_2 використав при поділі майна, набутого під час шлюбу з ОСОБА_3 , яка не брала участь у справі 
		№ 31-2401/23 під час третейського розгляду. Зокрема, 10 грудня 2020 року ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі, уклав чотири форвардні контракти, базовим активом за якими є майнові права на житлові приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_3 .23 червня 2023 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність в рахунок часткового погашення заборгованості за виконавчим листом № 31-2401/23, в межах виконавчого провадження № 72105556, майнові права на житлові приміщення (квартири) АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_7 , які в тому числі є предметом спору за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		Тому за обставин цієї справи є підстави для висновку, що третейський суд вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі. У зв`язку з цим апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, передбаченої пунктом 5 частини другої статті 458 ЦПК України.
		Водночас суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо дійсності третейської угоди, оскільки будь-які сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
		Оскільки ухвала Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року підлягає скасуванню, то додаткову ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року також належить скасувати.
		За правилом пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
		Оскільки ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року? яка є невід`ємною частиною чинного рішення третейського суду у справі, а ця постанова Верховного Суду про його скасування набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає, то клопотання ОСОБА_3 про відкликання виконавчого листа належить задовольнити частково та ухвалу суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду визнати нечинною.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала Львівського апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу та додаткову ухвалу цього суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви, ухвалу Львівського апеляційного суду про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду - визнати нечинною.
		Оскільки Верховний Суд як суд апеляційної інстанції зробив висновок про задоволення апеляційної скарги, судові витрати в сумі 1 445,20 грн, понесені ОСОБА_3 , слід стягнути з ОСОБА_1 .
		Керуючись статтями 24, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, додаткову ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		Заяву ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду задовольнити.
		Рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «ІНВЕРІТА» від 14 березня 2023 року у справі № 31-2401/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики скасувати.
		Заяву ОСОБА_3 про відкликання виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, задовольнити частково.
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року визнати нечинною.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 445,20 грн.
		Повний текст постанови Верховного Суду складено 07 червня 2024 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                             Є. В. Краснощоков
		 
		Д. А. Гудима
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...