Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-а-256/08 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 10.06.2024. Зареєстровано: 11.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2024.
Дата набрання законної сили: 04.06.2024
Номер судового провадження: К/990/10124/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		04 червня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 2-а-256/08
		провадження № К/990/10124/22, К/990/11143/22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Жука А.В.,
		суддів: Мартинюк Н.М.,  Мельник-Томенко Ж.М.,
		за участю:
		секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідачів - Синюк О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
		за позовом  ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник Офіс Генерального прокурора) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційними скаргами: 
		ОСОБА_1 на постанову  П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.) та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року (в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.); 
		Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року (у складі головуючого судді - Загороднюка В.І.), ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року (у складі головуючого судді - Загороднюка В.І.), та постанову  П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.) 
		у справі №2-а-256/08
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. У квітні 2007 року до суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура, далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора, далі - відповідач-2), в якому позивач просила: 
		скасувати наказ № 131 від 03.04.2007 за підписом прокурора області Галкіна О.Б. про притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;
		поновити на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури області з моменту звільнення; 
		стягнути з прокуратури Одеської області заробітну плату за час вимушеного прогулу;
		стягнути з прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. солідарно;
		постановити окрему ухвалу.
		2. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 позов задоволено частково.
		Скасовано наказ Прокурора Одеської області № 131 від 03.04.2007 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури. 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури Одеської області з моменту звільнення, тобто, з 03.04.2007.
		Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн. 
		Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь з прокуратури Одеської області заробітної платні за один місяць в розмірі 2 072 (дві тисячі сімдесят дві) гривні 15 копійок допущено до негайного виконання.
		3. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 виправлено описку в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, зазначивши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
		4. Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 34 Конституції України, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини, дійшов висновку, що відкриті листи позивача були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів.
		5. Суд першої інстанції вважав, що така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури та не являється правовою підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи та органів прокуратури; це є вимогами плюралізму в демократичному суспільстві.
		6. Стосовно участі позивачки у цивільній справі суд першої інстанції зазначав, що вона уже притягалася до відповідальності за ці дії. Посилаючись на Кодекс законів про працю України, суд першої інстанції також указав на неврахування під час звільнення того, що вона була одинокою матір`ю з двома неповнолітніми дітьми.
		7. Не погоджуючись із постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008, Прокуратурою Одеської області та Генеральною прокуратурою України були подані апеляційні скарги, в яких відповідачі просили скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
		8. Також, не погоджуючись із постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 в частині відмови у задоволенні вимог про моральну шкоду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити рішення суду та стягнути на її користь моральну шкоду у сумі 500 000 грн.
		9. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, апеляційні скарги Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України задоволено, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 і ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
		10. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на відкриті листи, опубліковані в мережі «Інтернет» 15 та 21 березня 2007 року, дійшов висновку, що прокурором Одеської області правильно встановлено, що позивачка безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури, допустила до розповсюдження конфіденційну та службову інформацію, яка стосується виключно органів прокуратури. На підставі зазначених міркувань і посилаючись на статті 2, 8, 9 та 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка вчинила проступок, який порочить працівника прокуратури, а тому, її звільнення було законним.
		11. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.04.2010 постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31.12.2010 відмовив у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 в цій справі.
		12. 08 жовтня 2020 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) постановлено рішення у справі «Горяйнова проти України», заява № 41752/09 (далі також - Рішення), яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року.
		13. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» слідує, що позивач скаржилася на те, що її звільнення з посади прокурора у зв`язку з публікацією в мережі «Інтернет» відкритого листа до Генерального прокурора України, у якому вона критикувала органи прокуратури, становило порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції. При цьому заявниця вимагала 54 634,40 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що включало: 14 637,40 євро як відшкодування втраченого доходу та заборгованості з виплати заробітної плати після її звільнення, та 40 000 євро - вартості квартири, яку вона могла отримати як прокурор, якби її не звільнили. Заявниця також вимагала 15 000 євро як відшкодування моральної шкоди.
		14. У цій справі ЄСПЛ перевіряв, чи було звільнення виправданим згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції. 
		15. У пунктах 58, 59 Рішення ЄСПЛ наголосив на тому, що заявницю звільнили у зв`язку з її відкритим листом від 15 березня 2007 року, у якому вона публічно розкритикувала елементи стверджуваної корупції у поведінці місцевих прокурорів. Зокрема, вона послалася на стверджувано звичні випадки тиску на прокурорів, щоб змусити їх або діяти незаконно в обмін на отримання винагороди, або звільнитися, якщо вони не погоджувалися, і наголошувала, що до проблеми слід було поставитися серйозно, якщо прокуратура прагнула користуватися довірою громадськості. Ці твердження розглядалися керівництвом заявниці та національними судами як «голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури як державного органу» і як «розповсюдження конфіденційної та службової інформації, яка стосується виключно органів прокуратури». Уряд також стверджував, що версія заявниці про неправомірні дії її нового керівництва не підтверджувалася жодними доказами, навпаки, за результатами перевірок, проведених працівниками міліції після публікації листів заявниці, не було встановлено жодних доказів стверджуваної неправомірної поведінки, а тому кримінальна справа не порушувалася.
		16. Суд зазначив, що на відміну від рішення у справі «Гуджа проти Молдови», у якому два отримані Генеральною прокуратурою Молдови листи були оприлюднені, у цій справі дії заявниці не можуть розглядатися як «розголошення» інформації, до якої працівник міг мати доступ під час виконання своєї роботи. Підхід національних органів влади, відповідно до якого твердження заявниці описувалися як «голослівні, некоректні та образливі», а також як «конфіденційна та службова інформація», є суперечливим. Однак ані національні суди, ані Уряд у своїх зауваженнях не розглянули цю можливу невідповідність. Фактично вона була перенесена з наказу про звільнення до судових рішень майже без змін.
		17. ЄСПЛ у пункті 60 Рішення підкреслив, що національні суди не здійснили жодного аналізу змісту та достовірності тверджень, наведених у листі заявниці. Під час оцінки звільнення заявниці національні суди взагалі не посилалися на результати проведених міліцією перевірок, на які посилався Уряд. Вони обмежили свій аналіз простим твердженням, що заявниця поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання і розповсюдила конфіденційну та службову інформацію про органи прокуратури без наведення жодних пояснень.
		18. У зв`язку із цим Суд повторно вказав на обов`язок державних службовців бути лояльними та стриманими щодо свого роботодавця, який вимагає, щоб розповсюдження навіть точної інформації здійснювалося помірковано та доцільно. Однак інтерес, який громадськість може мати в отриманні конкретної інформації, здатен переважити цей обов`язок бути лояльними. Як убачається, у своєму відкритому листі заявниця порушила дуже чутливе та важливе питання, що становило суспільний інтерес. Однак національні суди детально не розглянули (якщо взагалі розглянули) зв`язок між обов`язком заявниці бути лояльною і суспільним інтересом бути проінформованим про протиправні дії та корупцію в системі органів прокуратури. Апеляційний суд Одеської області, вочевидь, вважав, що державним службовцям у принципі не дозволялося висловлювати будь-які твердження, крім тих, які були прямо передбачені законом (пункт 61 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
		19. У пункті 62 Рішення ЄСПЛ зауважив, що національні суди не проаналізували доводи заявниці щодо її неодноразових спроб довести свою стурбованість до відома вищого керівництва та перевірити наявність у заявниці альтернативних засобів для повідомлення про протиправні дії, свідком яких вона стверджувано стала, і як це все було пов`язано з її мотивами (див. рішення у справі «Гербай проти Угорщини», пункт 44). Хоча Уряд у своїх зауваженнях посилався на спеціальний наказ як на документ, що визначав порядок дій у випадку, коли прокурор мав намір оприлюднити якусь інформацію (див. пункти 36 та 44), вбачається, що цей наказ не має стосунку до цієї справи, оскільки, як зазначалося, заявниця не оприлюднила жодної службової інформації та у будь-якому випадку вперше на наказ у своїх зауваженнях послався Уряд, тоді як національні органи державної влади, у тому числі суди, на нього ніколи не посилалися для обґрунтування звільнення заявниці.
		20. Стосовно питання шкоди, заподіяної органам державної влади внаслідок дій заявниці, ЄСПЛ зазначив, що тоді як Уряд навів загальний аргумент, що її відкритий лист не лише заподіяв шкоду репутації прокурора Одеської області, але також ймовірно серйозно вплинув на роботу та репутацію органів прокуратури загалом, національні суди ніколи не розглядали це питання (пункт 63 Рішення).
		21. Відповідно до пунктів 64, 65 Рішення стягнення у вигляді звільнення було найсуворішим із застосовних і могло бути посилене лише позбавленням класного чину (див. пункт 34). Це вбачалося суворим заходом, і, вочевидь, втрата професії, якій заявниця присвятила сім років, повинна була призвести до значних переживань (див. рішення у справах «Фогт проти Німеччини», пункт 60; «Гуджа проти Молдови», пункт 95 та «Кудешкіна проти Росії», пункт 98). Проте на жодній стадії провадження національні органи влади не здійснили аналізу можливості застосування менш суворого стягнення, по суті припустивши, що дії заявниці, які були «проступком, що порочить працівника прокуратури», виправдовували автоматичне звільнення.
		22. Під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (пункти 51 і 52 Рішення). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.
		23. За викладених обставин ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні органи влади не навели «відповідних і достатніх» доводів для обґрунтування звільнення заявниці. Оскільки оскаржуване втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів не супроводжувалося належними процесуальними гарантіями, воно не було пропорційне переслідуваній законній меті (пункт 66 рішення у справі «Горяйнова проти України»). Суд постановив, що було порушено статтю 10 Конвенції, та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці як відшкодування моральної шкоди 4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
		24. 04 лютого 2021 року позивач звернулась до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), ухвалене 08.10.2020.
		25. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-а-256/08 заяву про перегляд судових рішень задоволено частково, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.
		26. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 у справі № 2-а-256/08 і закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008. 
		27. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 - залишено без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 - без змін.
		28. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуваний наказ, що став підставою для звільнення позивача із займаної посади, відповідачем-1 очевидно не враховані всі дійсні обставини справи, неповно з`ясовано обставини дисциплінарного проступку позивача, відповідач-1 передчасно дійшов висновку про скоєння позивачем проступку, який порочить працівника прокуратури та за відсутності беззаперечних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки позивача, а також порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення.
		29. Враховуючи висновки ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України», дослідивши матеріали справи та доводи відповідачів, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що в оскаржуваному наказі відповідачем-1 не визначено, які саме були допущені позивачем порушення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокурорів; не визначено суть та характер дисциплінарного проступку; не проведено окремої службової перевірки за фактами вчинення дисциплінарних проступків, що стали підставою для звільнення позивача; не визначено ступень вини позивача, тяжкість проступку; не визначено, в чому полягає нанесена шкода та необґрунтовано необхідність застосування такого суворого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення тощо.
		30. Щодо посилань в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції практики ЄСПЛ та відповідно відсутність порушень статті 10 Конвенції, суд апеляційної інстанції зазначав, що такі доводи апелянтів спростовуються рішенням ЄСПЛ.
		31. Суд апеляційної інстанції вважав, що встановивши у даній справі наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді, з якої було звільнено останню з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислений судом першої інстанції згідно наведених вимог Порядку № 100 та наданої відповідачем-1 довідки про середньомісячну заробітку плату позивача. 
		32. Апеляційним адміністративним судом було зауважено, що в апеляційних скаргах відповідачами жодним чином не оспорюється проведений судом першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу; також, позивачем не подано апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу; разом з цим, при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції позивачем заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи розрахунку грошової суми, що підлягає виплаті позивачу при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог. У вказаному клопотанні позивач зазначала, що при задоволенні її позовних вимог необхідно стягнуту з відповідачів заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; в свою чергу, у розрахунку, доданому до вказаного клопотання, позивачем визначено, що при прийнятті судового рішення про задоволення її вимог підлягає стягненню грошова сума у розмірі 8  352 000 грн.
		33. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний розрахунок не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, оскільки у даній справі суд апеляційної інстанції перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідачів та за відсутності встановлення порушень з боку суду першої інстанції, визначених статтею 317 КАС України, позбавлений повноважень прийняти рішення про зміну/скасування рішення суду першої інстанції.
		34. Суд апеляційної інстанції наголошував, що може скасувати чи змінити рішення суду першої інстанції лише з підстав, визначених наведеними вимогами КАС України; водночас, враховуючи, що у даній справі судом апеляційної інстанції таких обставин встановлено не було, то відсутні повноваження на скасування чи зміну рішення суду першої інстанції із визначенням іншої суми середнього заробітку за період, який фактично не існував на час розгляду справи судом першої інстанції.
		35. В контексті наведеного, суд апеляційної інстанції зазначав, що нові обставини у даній справі, що настали після ухвалення рішення суду першої інстанції, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції; фактично позивач своїм клопотанням збільшує заявлені позовні вимоги під час нового апеляційного розгляду справи в частині середнього заробітку, що прямо суперечить вимогам частини 1 статті 47 КАС України. Крім того, дії позивача щодо збільшення позовних вимог під час апеляційного розгляду справи, на переконання суду апеляційної інстанції, суперечать частині 5 статті 308 КАС України.
		36. На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок щодо збільшення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку. Разом з цим, колегія суддів зазначала, що позивач не позбавлена права на звернення до суду з новим позовом в порядку та строки, встановлені КАС України.
		37. Суд апеляційної інстанції також зазначав, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для вирішення питання щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, що повністю спростовує доводи апеляційних скарг; при цьому, апеляційні скарги відповідачів не містять жодних доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення про стягнення моральної шкоди; також, відповідачами не оскаржується сума стягнутої моральної шкоди; в свою чергу, під час апеляційного розгляду справи, позивач відмовилась від своєї апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди.
		38. Стосовно апеляційних скарг Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаним судовим рішенням виправлено описку в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, указавши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
		39. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, встановивши помилкове визначення в судовому рішенні найменування посади позивача, суд першої інстанції вірно виправив описку у рішенні та визначив найменування посади позивача, на якій остання підлягає поновленню у відповідності до наказу про звільнення.
		40. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 2-а-256/08.
		41. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 05.10.2021 від ОСОБА_1 надійшла заява про винесення додаткового судового рішення, у якій позивач просила постановити додаткове судове рішення, яким за результатами розгляду клопотання стягнути з відповідачів відшкодування вимушеного прогулу згідно наданого розрахунку, який зроблений відповідно до вимог чинного Закону України «Про прокуратуру» та який отриманий судом 27.09.2021; звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, заявник посилалась на те, що при новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції мало бути розглянуто питання щодо відновлення матеріального становища позивача, а саме права на отримання відшкодування за весь час вимушеного прогулу; заявник зазначала, що 27.09.2021 нею на адресу суду апеляційної інстанції було скеровано письмове клопотання про стягнення з відповідачів заробітної плати за час вимушеного прогулу відповідно до розрахунку, який надавався у додатку до цього клопотання та який зроблений відповідно до вимог чинного Закону України «Про прокуратуру» на день розгляду справи та прийняття судового рішення, але апеляційний суд, як вбачається з оголошеного 30.09.2021 судового рішення, зазначеного клопотання не розглянув, чим порушив право на отримання відшкодування вимушеного прогулу у встановленому законодавством порядку - за весь час вимушеного прогулу; також, заявниця вказувала, що питання щодо розгляду її клопотання не вирішувалось під час судового засідання. 
		42. Відмовляючи у задоволенні указаної заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що долученому до матеріалів справи розрахунку, згідно поданого позивачем клопотання від 27.09.2021, була надана оцінка у судовому рішенні за результатом розгляду цієї справи; повторно подане вказане клопотання та розрахунок безпосередньо в судовому засіданні 30.09.2021 року разом з оригіналами листів, що до них додавались, оглянуті судом апеляційної інстанції та повернуті позивачу, оскільки це клопотання та розрахунок повністю ідентичні раніше поданому позивачем клопотанню та залученому до матеріалів справи.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву (заперечень) на них
		43. Не погоджуючись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 та ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та постановити рішення про поновлення її трудових прав на підставі рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» від 08.10.2020 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 - restitutio in integrum, шляхом поновлення в існуючому органі прокуратури Одеської області та стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з дати звільнення і по день постановлення судового рішення.
		44. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої  статі 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування:
		а) статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у справах про поновлення на посаді прокурора через 15 років з дати звільнення за результатами рішення ЄСПЛ з урахуванням змін у законодавстві, зокрема виключення у грудні 2019 року із Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 пункту 10 та прийняття у 2015 році нового Закону України «Про прокуратуру»;
		б) статті 236 КЗпП стосовно звернення до суду, який поновив на роботі з заявою у разі затримки виконання відповідачем набравшого чинності судового рішення, з урахуванням того, що цей суд, який приймав рішення, позбавлено повноважень на розгляд справ цієї категорії.
		45. Посилаючись на нестандартну ситуацію у даній справі, скаржниця наполягає на тому, що за весь час існування Верховного Суду взагалі відсутні справи, в яких би мали місце подібні фактичні обставини, зокрема: особу звільнено з органів прокуратури за скоєння проступку у 2007 році; судом першої інстанції у 2008 році скасовано наказ про звільнення, а апеляційним судом у 2009 році рішення суду першої інстанції скасовано; судом касаційної інстанції у 2010 році залишено в силі рішення апеляційного суду; у допуску до перегляду справи судом четвертої касаційної інстанції у 2010 році було відмовлено; Європейським судом з прав людини через 11 років встановлено порушення державою - відповідачем Конвенції; Великою Палатою Верховного Суду заява про перегляд справи за виключними обставинами задоволена частково та справа направлена для перегляду на повторний апеляційний розгляд.
		46. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції позбавив позивачку права встановленого частиною 2 статті 235 КЗпП, а скористатись вимогами статті 236 КЗпП вона не може, оскільки її позов розглядав суд загальної юрисдикції, у якого на теперішній час відсутні повноваження розгляду справ у спорах щодо поновлення на публічній службі; відповідно до чинного законодавства, трудовий спір, який включає в себе поновлення на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вирішується одночасно в одному провадженні.
		47. Окрім іншого, касатор вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що поновлення прав людини не обмежується залишенням судового рішення суду першої інстанції без змін, а повинно бути практичним та ефективним саме на період постановлення судом апеляційної інстанції судового рішення; у цій справі позивачка звернулась до суду з вимогою вирішити спір з відновленням її трудових прав на період розгляду справи на теперішній час; однак, національний суд не вчинив жодної спроби проаналізувати вимоги позивачки щодо вимушеного прогулу (який триває до теперішнього часу), які є специфічними, доречними і важливими для поновлення її трудових прав - restitutio in integrum. На переконання позивача, не виконавши належним чином рішення ЄСПЛ та постанову Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції створив умови для пред`явлення нових позовів з тих же самих правовідносин, чим породив ілюзорність захисту судом прав особи, яка звернулась до суду за отриманням саме ефективного захисту порушеного права.
		48. Окрім того, позивач зазначає, що обчислення грошових коштів, які підлягають виплаті за вимушений прогул за весь період, а саме, з дня звільнення і по день виконання судового рішення після рішення ЄСПЛ, мають складатись із: 28  733,18 грн. за час вимушеного прогулу в період з 03.04.2007 по 29.05.2008, що мають бути індексовані з урахуванням інфляції з травня 2008 року по день виконання судового рішення; середнього заробітку за період з 30.05.2008 по 15.07.2015, обчисленого відповідно до вимог пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, з корегуванням на коефіцієнт підвищення посадових окладів в установі, згідно з актами законодавства щодо індексації з урахуванням індексу інфляції; середнього заробітку за період з 16.07.2015 по день виконання судового рішення відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
		49. Позивач також вказує, що посада «старший прокурор відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області», в різних інтерпретаціях, існувала до вересня 2020; з вересня 2020 посада отримала назву «прокурор відділу представництва інтересів держави у суді управління представництва Одеської обласної прокуратури». Однак, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції жодним чином не проаналізував та, відповідно не надав оцінки обставинам реформування органів прокуратури з урахуванням вимог чинної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та висновків Верховного Суду з цього приводу. На переконання позивача, суд апеляційної інстанції, проявивши надмірний формалізм не звернув уваги на те, що правовий спосіб захисту трудових прав позивачки повинен відповідати не лише нормам національного законодавства, але й міжнародного, внаслідок чого суд не забезпечив практичний та ефективний захист її прав.
		50. Крім цього, у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження у цій справі, скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 353 КАС України (справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду), обґрунтовуючи дану підставу тим, що у порушення частини третьої статті 18 КАС України без автоматизованого розподілу дана справа потрапила на розгляд колегії суддів, що свідчить про втручання в систему авторозподілу і викликає сумніви у повноважності суду.
		51. До Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких, відповідачі просять залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 .
		52. У відповіді на відзиви відповідачів позивач, зокрема, указує, що розрахунок і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може вважатись новою обставиною, збільшенням позовних вимог, зміною підстав або предмету позову, оскільки така позовна вимога заявлялась позивачкою і мала бути розглянута судом;  у зв`язку з перейменуванням одного і того ж органу з повним збереженням його функцій, чисельності, обов`язків тощо, поновлення позивачки в органі, який не існує, оскільки перейменований, порушать її соціальні права в майбутньому.
		53. Також, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від Одеської обласної прокуратури, в якій відповідач-1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; в решті судові рішення - залишити без змін.
		54. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач-1, посилаючись на пункт 1 частини четвертої   статі 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено:
		в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №812/1706/15 щодо застосування положень статті 48 Закону України «Про прокуратуру» статей 8, 9, 11 Дисциплінарного статуту стосовно: передчасності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за відсутності беззаперечливих доказів протиправності її дій; застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень;
		в постановах Верховного Суду від   02.10.2019 у справі №826/14776/16, від 04.09.2019 у справі №826/2161/16 щодо права керівника прокуратури, а не обов`язку проведення службового розслідування, та як наслідок, застосування статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України;
		в постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №9901/699/18 про те, що не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі встановлених у кримінальному провадженні фактів, які аналізувалися в контексті правил службової етики.
		55. Відповідач-1 вважає, що залишаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог без змін, суд апеляційної інстанції застосував положення статті 46 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, статей 2, 8, 9, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм, викладених у справах з подібними правовідносинами.
		56. Окрім того, відповідач-1 у касаційній скарзі наголосив, що продовжує вважати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у цій справі такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		57. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури, в якому позивач просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури, оскільки висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними до справи, яка розглядається.
		ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		58.1. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 25 квітня 2022 року.
		58.2. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2022 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
		58.3. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову  П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021  та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі № 2-а-256/08 (провадження № К/990/10124/22).
		58.4. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 та ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №2-а-256/08.
		59.1. Касаційна скарга Одеської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшла 10.05.2022.
		59.2. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.05.2022 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
		59.3. Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову     П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №2-а-256/08 (провадження № К/990/11143/22).
		60. Ухвалами Верховного Суду 18.04.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні, об`єднано в одне касаційне провадження касаційні скарги ОСОБА_1 (провадження № К/990/10124/22) та Одеської обласної прокуратури (провадження № К/990/11143/22), закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до касаційного розгляду у судовому засіданні на 14 травня 2024 року на 15:00 год.
		61.1. У судовому засіданні 14.05.2024, підтримавши вимоги касаційної скарги, позивач просила її задовольнити та ухвалити Судом рішення, яким поновити її в існуючому органі прокуратури зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме із моменту незаконного звільнення по дату ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
		61.2. Представник відповідачів, заперечуючи проти вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , просила залишити її без задоволення.
		61.3. Усною ухвалою Суду від 14.05.2024 оголошено перерву до 04 червня 2024 року до 15:00.
		62.1. У судовому засіданні 04.06.2024, підтримавши вимоги касаційної скарги відповдіача-1, представник відповідачів просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		62.2. Заперечуючи проти касаційної скарги відповідача-1, позивач просила залишити її без задоволення. Позивач одночасно підтримала заявлене у відзиві на касаційну скаргу клопотання та просила закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 у справі.
		62.3. Представник відповідачів заперечила проти задоволення указаного клопотання.
		ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		63. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Прокуратури Одеської області від 01.02.2006 № 30 ОСОБА_1 з 01.02.2006 призначено старшим прокурором відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури області.
		64. Наказом Прокуратури Одеської області від 15.02.2007 № 55, за допущені порушення службової, виконавської та трудової дисципліни, ОСОБА_1 оголошено догану.
		65. Вказаний наказ був предметом перевірки Генеральної прокуратури України, за результатами якої складено висновок від 23.03.2007, згідно якого наведений наказ відповідає вимогам Дисциплінарного статуту прокуратури України.
		66. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 опублікувала в Інтернеті статтю на сайті Тема: «ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
		67. У листі було зазначено, зокрема:
		«...Вимушена звернутися до Вас за допомогою преси, оскільки не бачу іншого способу звернути Вашу увагу на проблеми простих смертних.
		Останнім часом органи прокуратури із «ока государєва» перетворилися у «діряву кишеню», у яку скільки не насипай - все мало. В прокуратурі залишається дедалі менше інтелігентів та професіоналів, які керуються лише буквою Закону. Все більше таких, що покупляли собі посади та розпочали «відбивати» затрачені кошти.
		Нині стає соромно дивитися в очі пересічним громадянам України, бо вся наша правоохоронна система викликає у них тільки сумну посмішку та жаль.
		Під час Вашого керівництва протизаконня в органах прокуратури набуло масового характеру. Прокуратура перетворилася у комерційну структуру по збиранню грошей, а співробітників, які в силу своїх професійних і людських якостей не бажають цим займатися, керівництво намагається викинути на вулицю.
		Звернення на Ваше ім`я в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» направляються на розгляд особам, дії яких оскаржуються. А ті, у свою чергу, розправляються з непокірними...».
		68. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 опублікувала в Інтернеті статтю на сайті Тема: «ІНФОРМАЦІЯ_4».
		69. Вказаний лист (стаття) стосувався працівника міліції ОСОБА_6 , якого підозрювали у шахрайстві з житлом, і відповідного судового провадження, в якому заявниця брала участь як прокурор. Позивач стверджувала, що ОСОБА_6 представляли захисники тієї самої колегії адвокатів, до якої раніше входив новий керівник заявниці. Вона також стверджувала, що проведена Генеральною прокуратурою України перевірка її скарг на корупцію була поверховою.
		70. У порушенні кримінальної справи, за фактами наведеними в публікаціях, відмовлено (постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 22.03.2007 року).
		71. Також, згідно матеріалів справи, в порядку ст. 97 КПК України, за заявою ОСОБА_5 відносно позивача у справі, проведено перевірку та постановою від 22.03.2007 відмовлено в порушенні кримінальної справи.
		72. Наказом Прокуратури Одеської області від 03.07.2007 № 131, на підставі ч. 1 ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, за скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області, молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури Одеської області.
		73. У наведеному наказі зазначено, що звинувачення ОСОБА_1 , які містяться у листі від ІНФОРМАЦІЯ_1 (в інтернет - виданні), є такими, що не відповідають дійсності, а вона, ігноруючи морально-етичні норми, безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури, як державного органу, умисними діями ОСОБА_1 та необґрунтованими звинуваченнями завдано шкоду авторитету прокуратури.
		74. Також, у зазначеному наказі вказано, що в ході перевірки заяви ОСОБА_5 щодо неправомірних дій ОСОБА_1 встановлено факт зацікавленості останньої щодо особистої участі у розгляді цивільної справи, ініціювання та підготовці адміністративного позову від імені прокурора м. Одеси на користь однієї із сторін.
		75. Крім того, відповідач-1 зазначив, що у ході перевірки викладених обставин ОСОБА_1 проявила нещирість, не самокритично віднеслася до своїх вчинків та 21 березня повторно розмістила в інтернет - виданні аналогічні матеріали наклепницького характеру, а також направила міськрайпрокурорам області та до Генеральної прокуратури України лист, в якому в спотвореній формі коментувала начебто неправомірні дії керівництва по перевірці її публікацій.
		76. В спірному наказі про звільнення такожвказано, що такі дії ОСОБА_1 порочать її як працівника прокуратури, завдають шкоди авторитету державного органу, за що вона заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		77. На підставі викладеного та враховуючи те, що раніше ОСОБА_1 притягувалась до дисциплінарної відповідальності, однак, належних висновків не зробила, керуючись ч. 1 ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, наказано: за скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області, молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнити із займаної посади та з органів прокуратури Одеської області. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернулась до суду з даним позовом.
		IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Щодо касаційної скарги відповідача-1 (провадження №К/990/11143/22) та клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-1
		78. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		79. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		80. Перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, а також розглянувши заявлене ОСОБА_1 клопотання про закриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
		81. Касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		82. Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		83. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
		84. Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
		- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм; 
		- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		85. Конкретизація полягала у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		86. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
		87. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
		88. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
		89. Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
		90. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.
		91.1. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №826/14776/16, від 04.09.2019 у справі №826/2161/16 щодо права керівника прокуратури, а не обов`язку проведення службового розслідування, та як наслідок, застосування статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, відповідачем-1 не враховано, що П`ятий апеляційний адміністративний суд за результатом розгляду справи дійшов, зокрема, висновку, що наказ про звільнення позивача не відповідає вимогам статті 2 КАС України, оскільки в наказі не визначено, які саме допущені порушення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокурорів, не визначено суть та характер дисциплінарного проступку, не проведено окремої службової перевірки за фактом вчинення дисциплінарних проступків, що стали підставою звільнення позивача, не визначено ступінь вини позивача, тяжкість проступку, не визначено, у чому полягає понесена шкода та не обґрунтовано необхідність застосування такого суворого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, тощо.
		91.2. При цьому у даній справі питання щодо права прокурора призначити службову перевірку не досліджувалось, а відсутність висновку службової перевірки констатувалась у зв`язку з необґрунтованістю оскаржуваного наказу про звільнення щодо наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку.
		91.3. Указані судові рішення, на неврахування яких посилається Одеська обласна прокуратура, вже були предметом оцінки в контексті підстав для касаційного оскарження судом касаційної інстанції (ухвала Верховного Суду від 06.12.2021 у цій справі, в результаті прийняття якої суд касаційної інстанції повернув касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури).
		91.4. Таким чином, постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №826/14776/16 і від 04.09.2019 у справі №826/2161/16 не є релевантними до застосування у цій справі, а правовідносини у зазначених справах не є подібними.
		92.1. Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №9901/699/18, відповідач-1 посилається на висновки про те, що не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі встановлених у кримінальному провадженні фактів, які аналізувалися в контексті правил службової етики.
		92.2. Водночас, порушення статті 6 Конвенції не було предметом розгляду цієї справи ні судами попередніх інстанцій, ні ЄСПС у справі (Горяйнова проти України), а доводи відповідача-1 про зацікавленість позивачки у розгляді відповідної цивільної справи в контексті підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, не знаходять свого підтвердження в оскаржуваному наказі про звільнення і матеріалах справи.
		92.3. Як видно із аналізу судових рішень у справі №9901/699/18, позивача було звільнено на підставі рішення колегіального органу (Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), яке в свою чергу, прийняте за результатами перевірки. Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що рішення про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності хоча і було прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, проте ґрунтується на самостійних правових підставах. В контексті обставин у справі №9901/699/18 суди, із посиланням на норми Конвенції та відповідні рішення ЄСПЛ, дійшли висновків, що притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні, є виправданою.
		92.4. Наведені висновки у справі №9901/699/18 не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, з огляду на їх неподібність та нерелевантність.
		93.1. У справі №812/1706/15 позивач був звільнений з прокуратури з позбавленням класного чину за результатами службового розслідування, матеріали якого були предметом розгляду суду та згідно яких вироком суду у кримінальному провадженні стосовно обвинуваченої особи встановлені корисливі позаслужбові відносини позивача з підсудними в іншій кримінальній справі, на розгляд якої він впливав.
		93.2. У справі №812/1706/15 (постанова Верховного Суду від 30.03.2021) містяться висновки щодо того, що застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
		93.3. Колегія суддів зазначає, що ключовим у справі, що розглядається, не було питання обсягу дискреційних повноважень керівника прокуратури щодо обрання ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення.
		93.4. Таким чином, правовідносини у зазначеній справі не є подібними, а висновки Верховного Суду у такій справі не є релевантними до застосування у цій справі.
		94. Узагальнюючи викладене, колегія суддів констатує, що у справі, яка переглядається, та у наведених відповідачем-1 справах відмінними є суб`єктний склад правовідносин, предмет позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.
		95. Тож, дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги відповідача-1, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними.
		96. Окрім того, Верховний Суд критично оцінює посилання відповідача-1 на те, що обласна прокуратура продовжує вважати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 і ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 у цій справі такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Такими доводами Одеська обласна прокуратура піддає під сумнів зміст постанови Великої Палати Верховного Суду, яка, як має бути відомо для сторони відповідача-1, оскарженню не підлягає, та рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), яке набуло статусу остаточного, і в якому була надана вичерпна оцінка обставинам та порушенням норм міжнародного права у цій справі.
		97. Інші доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє, оскільки такі не були підставою для відкриття даного касаційного провадження.
		98. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		99. Зважаючи на викладене та з огляду на приписи пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, клопотання ОСОБА_1 слід задовольнити, а касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 - закрити.
		Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 (провадження № К/990/10124/22)
		100. Однією з підстав касаційного оскарження за касаційною скаргою ОСОБА_1 слугували доводи про те, що судом апеляційної інстанції справу вирішено неповноважним складом суду, з огляду на що Верховний Суд зазначає таке.
		101. Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
		102. Відповідно до частин першої-третьої статті 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. 
		Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.
		Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
		103. Відповідно до частини першої статті 31 КАС України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
		104. Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом (частина шістнадцята статті 31 КАС України).
		105. Відповідно до частини сімнадцятої статті 31 КАС України протокол має містити такі відомості: 1) дата, час початку та закінчення автоматизованого розподілу; 2) номер судової справи, категорія та коефіцієнт її складності, ім`я (найменування) учасників справи; 3) інформація про визначення списку суддів для участі (підстави, за яких судді не беруть участі) в автоматизованому розподілі; інформація про визначення судді, судді-доповідача; 4) підстави здійснення автоматизованого розподілу (повторного автоматизованого розподілу); 5) прізвище, ініціали та посада уповноваженої особи апарату суду, відповідальної за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
		106.1. Матеріалами справи підтверджується, що згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2021 визначено склад колегії суддів, у якому суд апеляційної інстанції приймав оскаржувану постанову (зокрема, а.с.123, том. 5). Так, указаним протоколом визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді: Турецька І.О., Стас Л.В. (провадження №854/8729/21).
		106.2. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.08.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді: Турецька І.О., Стас Л.В. (провадження №854/8900/21). Підставою передачі зазначено: пп.4 п.21 Розділу VIII Змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
		106.3. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.08.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О., (провадження №854/8901/21). Підставою передачі зазначено: пп.4 п.21 Розділу VIII Змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
		106.4. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.08.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О., (провадження №854/8901/21). Підставою передачі зазначено: пп.13 п.21 Розділу VIII Змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
		106.5. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2021 до провадження прийнято апеляційні скарги ОСОБА_1 , Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 у цій справі.
		107. Відтак, з наведеного можна дійти висновку, що судом апеляційної інстанції додатково здійснювались необхідні реєстраційні дії та внесення певної інформації по заявлених сторонами апеляційних скаргах в автоматизовану систему документообігу суду окремо по кожному провадженні.
		108. А тому такі обставини не вказують про ухвалення оскаржуваної постанови неповноважним складом суду та про наявність обов`язкових підстав для скасування такого судового рішення.
		109. Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , виходячи із пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України (із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 353 КАС України), не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
		110. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, виходячи із пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.
		111. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		112. При цьому обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		113. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		114. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України (в редакції станом на час ухвалення оскаржуваної постанови) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		115. Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
		116. Подібна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 20.01.2021 у справі № 804/958/16 тощо.
		117. Розвиваючи цю правову позицію, Верховний Суд у постановах від 04.10.2022 у справі №340/3604/20, від 31.01.2023 у справі №160/7620/20 зазначив, що у разі зміни внутрішньої (організаційної) структури установи (ліквідації одного структурного підрозділу із створенням або без створення іншого структурного підрозділу, змін в найменуванні установи, підрозділу або посади тощо) незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на тій посаді, яку він обіймав на момент звільнення, після чого роботодавець зобов`язаний вчинити дії щодо працевлаштування такого працівника з урахуванням змін, що відбулися.
		118. Водночас, поновлення особи на посаді, яку вона не обіймала до незаконного звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення «рівнозначної» посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена.
		119. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові від 04.05.2023 у справі №280/3503/21.
		120. Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		121. Отже, у разі визнання незаконним та скасування акту суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку є поновлення особи на посаді, з якої її було незаконного звільнено.
		122. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.10.2021 у справі №340/3563/20.
		123. З приводу зазначених у касаційній скарзі особливих обставин,  Верховний Суд зазначає, що в контексті цієї справи, такі обставини не можуть змінювати правове регулювання спірних правовідносин, закріплене нормами національного законодавства. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України та усталених висновків Верховного Суду, не передбачається іншого правового регулювання, окрім як поновлення особи на посаді, з якої таку особу було звільнено.
		124. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції (із урахуванням ухвали про виправлення описки), з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірних висновків про поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено - на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
		125. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання Рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
		126. Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (частина 1 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
		127. Згідно з частинами другою, третьою статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
		128. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у цій справі наказом керівника Одеської обласної прокуратури від 09.12.2021 № 2605к скасовано наказ прокурора Одеської області від 03.04.2007 № 131 та поновлено ОСОБА_1 на посаді, з якої її було звільнено. Іншим наказом керівника Одеської обласної прокуратури від 09.12.2021 № 2618к ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце в управлінні представництва інтересів держави в суді Одеської обласної прокуратури.
		129. Про такі обставини зазначалось позивачкою у заяві про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду, якій (заяві) надана відповідна правова оцінка судом касаційної інстанції (ухвала Верховного Суду від 07.12.2022).
		130. Отже, можна дійти висновку, що відповідачем-1 здійснювалися дії, направлені на поновлення трудових прав, настільки, наскільки це можливо та повернення позивача у найбільш наближений стан, який існував до порушення її прав через незаконне звільнення.
		131. В іншому випадку, позиція позивачки про поновлення її на рівнозначній посаді в існуючому органі прокуратури всупереч вимогам КЗпП Україні та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» дала б підстави для можливості поновлення на посаді прокурора, оминаючи процедури атестації.
		132. Таким чином, доводи і вимоги касаційної скарги в цій частині Верховним Судом відхиляються.
		133. Щодо доводів касаційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, Верховний Суд зазначає наступне.
		134. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яка відповідає редакції, що була чинною на момент ухвалення оскаржуваної постанови) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір,  одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного  прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		135. Відповідно до статті 236 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яка відповідає редакції, що була чинною на момент ухвалення оскаржуваної постанови) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		136. Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
		137. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені договором.
		138. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується із певними діяннями роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
		139. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
		140. Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
		141. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 у справі №200/473/19-а, від 20.10.2022 у справі №420/2523/21, тощо.
		142. Матеріалами справи встановлено, що під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем було заявлено клопотання про приєднання розрахунку грошової суми, що підлягає виплаті позивачу при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог. У вказаному клопотанні позивач зазначала, що при задоволенні її позовних вимог необхідно стягнути з відповідачів середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; в свою чергу, у розрахунку, доданому до вказаного клопотання, позивачем визначено, що при прийнятті судового рішення про задоволення її вимог підлягає стягненню грошова сума у розмірі 8  352 000 грн.
		143. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний розрахунок не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, оскільки у даній справі суд апеляційної інстанції перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідачів та за відсутності встановлення порушень з боку суду першої інстанції, визначених статтею 317 КАС України, позбавлений повноважень прийняти рішення про зміну/скасування рішення суду першої інстанції.
		144. Після ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного суду, до суду апеляційної інстанції позивачем було подано заяву про винесення додаткового судового рішення, в якому заявниця просила про ті ж самі вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, та яким була надана оцінка у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у цій справі. Вказане слугувало підставою для прийняття ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021, якою у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.
		145. Верховний Суд частково не погоджується із такими висновками.
		146. Межі розгляду справи на стадії апеляційного перегляду передбачено статтею 308 КАС України, частина перша якої визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		147. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 КАС України).
		148. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		149. Відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
		150. Таким чином, наведені приписи процесуального закону встановлюють чіткі та зрозумілі межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Ключовим в даному випадку слугує факт розгляду справи в межах апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції.
		151. Відповідно до статей 316, 317 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		152. Поряд з цим слід зауважити, що з огляду на тривалий розгляд в ЄСПЛ справи «Горяйнова проти України», скасування в подальшому Великою Палатою Верховного Суду рішень суду апеляційної та касаційної інстанції та прийняття оскаржуваної постанови, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про поновлення на роботі, судове рішення, яким позивача поновлено на роботі, фактично набрало законної сили лише 30 вересня 2021 року. 
		153. Під час судового розгляду також було встановлено, що до ухвалення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 відповідачами не здійснювалося дій на фактичне поновлення позивача на роботі на виконання рішення суду першої інстанції про поновлення на роботі в частині, яке було звернуто до негайного виконання, що не було спростовано представником відповідачів у судових засіданнях у Верховному Суді. А отже, саме бездіяльність відповідачів слугувала збільшенню тривалості вимушеного прогулу позивача.
		154. Таким чином, час вимушеного прогулу позивача, що фактично відбувся не з її вини, становить період із 04.04.2007 (наступний після звільнення день) по 30.09.2021 (дата прийняття оскаржуваної постанови).
		155. Повертаючись до положень процесуального закону, колегія суддів додатково звертає увагу, що відповідно до частин другої, четвертої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		156. Таким чином, з урахуванням положень статті 308 КАС України, які встановлюють межі апеляційного перегляду справи та статті 9 КАС України, які дають можливість суду вийти за межі позовних вимог задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, у зв`язку із необхідністю відновлення порушених незаконним звільненням позивача її прав (що було встановлено, зокрема, рішенням ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України») та наявність фактичного вимушеного прогулу протягом 2007-2021 років, конкретно у цій справі необхідно здійснити обчислення та стягнути середній заробіток за весь час фактичного вимушеного прогулу позивача по дату оскаржуваної постанови.
		157. Підсумовуючи викладене, враховуючи, що рішення суду першої інстанції фактично набрало законної сили після набрання такої сили оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, беручи до уваги тривалий розгляд в ЄСПЛ справи «Горяйнова проти України» та зміст рішення ЄСПЛ за результатом її розгляду, а також зміст постанови Великої Палати Верховного Суду , колегія суддів вважає помилковими висновки апеляційного адміністративного суду про неможливість зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який фактично становить період часу із 04.04.2007 по 30.09.2021.
		158. Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення  середньої  заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється  Кабінетом Міністрів України.
		159. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до абзаців 1, 3 пункту 2 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної  відпустки,  додаткових  відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації  за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації  менше  року, середня  заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. 
		У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі,  організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		160. Відповідно до абзаців 7, 8 пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з  одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів  місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури   заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
		У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період,  протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна  плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати  провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що  встановлені після підвищення посадових окладів.
		161. Пунктом 5 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної  плати.
		162. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна  (годинна)  заробітна  плата  визначається діленням заробітної  плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число  календарних  днів за цей період. 
		У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення  середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на  середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		163. Згідно із абзацами першим та другим пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх   підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових  можливостей.
		Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом  якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
		164. Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати у цій справі повинен був обчислюватися шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох останніх місяців (які передували звільненню позивача) робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих (календарних) днів, а сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу - шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів за весь період вимушеного прогулу. 
		165. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 28 733, 81 грн., суд апеляційної інстанції залишив поза увагою неправильне застосування при обчислення такої суми положень Порядку №100 судом першої інстанції, а саме обчислення середнього заробітку, виходячи із середньомісячної заробітної плати, а не із середньоденної, як це передбачено пунктом 5 Порядку №100.
		166. При цьому, слід зауважити що в після незаконного звільнення позивачки, протягом 2007-2021 років розмір заробітної плати (посадових окладів) прокурорів змінювався в сторону підвищення на підставі як підзаконних нормативно-правових актів, так і положень Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про необхідність множення середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення у періоди, коли мало місце відповідне підвищення, виходячи із пункту 10 Порядку №100.
		167. Так, Верховний Суд у постанові від 02.05.2024 у справі №808/2285/15, аналізуючи положення частини другої статті 235 КЗпП України та пункту 10 Порядку №100, виснував, що якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі відбувалося підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
		168. Суд касаційної інстанцій у наведеній справі також зауважив, що для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за періоди, у яких відбулося збільшення посадових окладів, необхідно: 
		1) установити середньоденний заробіток відповідно до положень Порядку №100;
		2) установити розмір посадових окладів за періоди, коли мало місце їх підвищення;
		3) установити кількість днів вимушеного прогулу за відповідний період;
		4) визначити коефіцієнт підвищення, який обчислюється шляхом ділення посадового окладу, установленого після підвищення, на попередній оклад до підвищення, в кожному періоді, коли мало місце таке підвищення.
		169. Повертаючись до матеріалів цієї справи, у ній відсутні відомості щодо розміру середньоденного заробітку ОСОБА_1 , розмір посадових окладів за аналогічною посадою за періоди, коли мало місце їх підвищення, а також відомості стосовно конкретної кількості днів вимушеного прогулу за період із 04.04.2007 по 30.09.2021. 
		170. Розрахунок, поданий позивачкою до суду апеляційної інстанції та до суду касаційної інстанції, не містить даних, необхідних для правильного обчислення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , а необхідні для цього обставини судами не встановлювалися і додаткові докази не витребовувалися.
		171. Наведене свідчить про неповне з`ясування, зокрема, судом апеляційної інстанції обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення та поновлення порушених незаконним звільненням прав ОСОБА_1 настільки, наскільки це можливо, в частині, що стосується відшкодування суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		172. А тому оскаржувану постанову слід скасувати в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направити в цій частині справу на новий апеляційний розгляд.
		173. Водночас колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про застосування у межах цієї справи положень статті 236 КЗпП України, які передбачають відповідальність суб`єкта призначення за затримку виконання рішення про поновлення на роботі у вигляді виплати середнього заробітку, оскільки:
		1) вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не були і не могли бути заявлені в межах розгляду цієї справи;
		2) такі вимоги можуть бути розглянуті виключно в межах окремого судового провадження, за результатом якого адміністративний суд надасть відповідну правову оцінку таким правовідносинам  із урахуванням обставин, встановлених у цій справі.
		174. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		175. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).
		176. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		177. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		178. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, з огляду на приписи пункту 5 частини першої статті 339 КАС України клопотання ОСОБА_1 слід задовольнити, а касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 - закрити; з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача і ухвала про відмову в ухваленні додаткового судового рішення (оскільки воно стосувалося питання стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача) - скасуванню, із направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд; в іншій частині оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін.
		179. Під час нового розгляду необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи і перевірки їх доказами (що може здійснити суд апеляційної інстанції в силу свої процесуальних можливостей, на відміну від Верховного Суду), необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення в частині, що стосується обчислення суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача, за період з наступного дня після незаконного звільнення (04.04.2007) по дату набрання законної сили судовим рішенням про поновлення на роботі (30.09.2021), у межах спірних правовідносинах.
		180. Колегія суддів вважає, що в Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.
		181. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 2, 5, 9, 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд, - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року та постанову  П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №2-а-256/08 задовольнити.
		2. Закрити касаційне провадження №К/990/11143/22 за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року та постанову  П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №2-а-256/08.
		3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		4. Скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року в частині залишення без змін постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 2-а-256/08.
		5. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.
		6. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 2-а-256/08 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		В повному обсязі судове рішення складено 10 червня 2024 року.
		 
		 
		 
		 
		..................................
		 
		 
		 
		..................................
		 
		 
		 
		..................................
		 
		А.В. Жук
		Н.М. Мартинюк
		Ж.М. Мельник-Томенко
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...