Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/8874/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 14.06.2024. Зареєстровано: 15.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2024.
Дата набрання законної сили: 04.06.2024
Номер судового провадження: А/857/7743/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/8874/23 пров. № А/857/7743/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		 
		головуючого судді: Матковської З.М.,
		суддів: Гінди О.М., Качмара В.Я.,
		при секретарі судового засідання: Березюк Д.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі №260/8874/23 за адміністративним позовом Керівника Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії Державне підприємство «Берегівське лісове господарство», треті особи Департамент екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, Державна екологічна інспекція України про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції  Плеханова З.Б., час ухвалення - 14.06 год., місце ухвалення  м. Ужгород, дата складання повного тексту  29.02.2024),-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		19 жовтня 2023 року керівник Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії Державне підприємство «Берегівське лісове господарство» про визнання протиправною бездіяльності Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Берегівське лісове господарство» щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» площею 9 га та зобов`язання останнього відповідно до вимог чинного законодавства України протягом 1 року з дня набрання рішенням законної сили забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» шляхом закріплення їх в натурі (на місцевості).
		Щодо захисту інтересів держави, то прокурор зазначає, що згідно підпункту 15 пункту 2 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.02.2021 №49 (даті - Положення), Державна екологічна інспекція у Закарпатській області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральної виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами- нерезидентами вимог законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; наявності лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та дотримання їх обсягів, відтворення природних ресурсів на території природно-заповідного фонду. Пунктом 10 розділу II Положення визначено, що Державна екологічна інспекція у Закарпатській області, вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
		Таким чином, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно - заповідного фонду. Окрім того, зазначено, що у даному спорі має місце триваюче правопорушення, тобто проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом.
		08 грудня 2023 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду залучено до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог: Департамент екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації та Державну екологічну інспекцію України.
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» в особі філії «Берегівське лісове господарство» щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» площею 9 га. Зобов`язано Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» в особі філії «Берегівське лісове господарство» відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» шляхом закріплення їх в натурі. Зобов`язано Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Берегівське лісове господарство» надати суду звіт про виконання даного рішення не пізніше ніж вісім місяців з дня набрання рішенням законної сили.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем полана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки судом не дотримано норм процесуального права та необґрунтованим, оскільки судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки поданих сторонами доказів, не надано належної оцінки аргументам Відповідача про відсутність підстав для задоволення позову. 
		Апелянт вважає, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		Також апелянт вважає, що Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області невірно визначено як орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах. На думку апелянта, Держекоінспекція може бути позивачем у справах, де предметом позову є порушення додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду, порушення лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно- заповідного фонду, порушення відтворення природних ресурсів на території природно-заповідного фонду, тоді як позов Прокуратури стосується винесення в натуру (на місцевості) меж об`єкта природно-заповідного фонду та не є порушенням режиму, лімітів і дозволів, відтворення природних ресурсів у межах об`єкту природно- заповідного фонду.
		Також апелянт зазначає про неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.09.2021 р. по справі №807/965/17. Відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
		Крім цього апелянт вважає невірним висновок суду першої інстанції про те, що Відповідачем на виконання природоохоронного зобов`язання повинен був бути розроблений окремий проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, а саме ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора», загальною площею 9 гектарів, що Відповідачем не зроблено.
		Ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора», площею 9,0 га. у лісовому фонді філії «Береговодержспецлісгосп» без вилучення від постійного користувача, оголошено Рішенням Закарпатської обласної ради від 08.07.2010 р. №1143 «Про оголошення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» (копія наявна в матеріалах справи).
		На виконання вказаного рішення, наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області від 21.12.2010 р. №84 затверджено положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» (надалі - Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора»). Згідно пункту 1.3. Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косонська Гора», заказник, загальною площею 9.0. га, розташований на території філії «Береговодержспецлісгосп», яка є землекористувачем (квартал 7 виділи 7-9 урочище «Косоньська Гора») у Берегівському районі Закарпатської області.
		Межі Заказника виносяться в натуру з встановленням державних інформаційно-охоронних та інших знаків затвердженого зразка, наносяться на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 1.8. Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора»).
		На виконання пункту 1.8. Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» та частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», комісією у складі представника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області - завідувача Боржаво-Тисянським сектором охорони навколишнього природного середовища, представника відділу земельних ресурсів - заступника начальника відділу Держкомзему у Берегівському районі, представника землекористувача - директора філії «Береговодержспецлісгосп», проведено встановлення в натурі межі земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська Гора», загальною площею 9.0 га. у лісовому фонді філії «Береговодержспецлісгосп», про що складено відповідний акт винесення меж в натуру і погодження земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська Гора» від 15.10.2010 р. та картосхему винесення меж земельної ділянки в натуру під об`єктом природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська Гора». Межі заказника нанесено на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
		Охоронним зобов`язанням Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області №38 від 25.11.2010 р., ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» передано під охорону філії «Береговодержспецлісгосп» головного державного спеціалізованого агропромислового підприємства «Закарпатагроліс», як землекористувачу, та зобов`язано землекористувача забезпечити охорону заказника та збереження межових знаків винесення меж об`єкту у натурі.
		Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України № 510 від 15.08.2012р. «Про перейменування та затвердження нової редакції Статуту державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» Головне державне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Закарпатагроліс» перейменовано на ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств».
		В подальшому, розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації №279 від 26.08.2015 р. «Про передавання лісових ділянок для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів», у зв`язку з ліквідацією державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств», лісові ділянки площею 1601 га., на яких ведення лісового господарства здійснювала філія «Берегівське лісове агропромислове господарство» державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств», передано Відповідачу, підтвердженням чому є також наказ Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства №59 від 27.11.2015 р. «Про передавання лісових ділянок філії «Берегівське ЛАГ» ДП «Закарпатське ОУЛАГ», наказ ДП «Берегівський лісгосп» №202 від 02.12.2015 р. «Про передачу лісових ділянок філії «Берегівське ЛАГ» та акт про передачу лісових ділянок філії «Берегівське лісове агропромислове господарство ДП «Закарпатське ОУЛАГ» до лісфонду ДП «Берегівське лісове господарство» від 31.12.2015 р.
		У зв`язку з передачею лісових ділянок площею 1601 га. (в тому числі і об`єкта природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська Гора»), на яких ведення лісового господарства здійснювала філія «Берегівське лісове агропромислове господарство» державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» державному підприємству «Берегівське лісове господарство», правонаступником якого є Відповідач, розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації №252 від 02.05.2019 р. затверджено положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» у новій редакції та державному підприємству «Берегівське лісове господарство», правонаступником якого є Відповідач, видано охоронне зобов`язання від 01.04.2020 р. №06-24/846/10. Як вбачається із затвердженого положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» у новій редакції, Заказник, загальною площею 9,0 га. розташований у межах кварталу 07 (виділи 7-9) Чизайського лісництва державного підприємства «Берегівське лісове господарство», що в частині загальної площі та місця знаходження (квартал, виділ), аналогічно пункту 1.3. Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» у попередній редакції. Отже ні загальна площа, ні межі об`єкта природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська Гора», уповноваженим органом при затвердженні Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська Гора» у новій редакції та видачі Відповідачу охоронного зобов`язання, змінені не були, а, отже, нове винесення меж ботанічного заказника «Косоньська Гора» та закріплення його межовими знаками не вимагалося. 
		Також на думку апелянта є помилковим посилання суду першої інстанції на невідповідність наданого Відповідачем акту винесення меж в натуру і погодження земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська Гора» від 15.10.2010 р. вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яка затверджена Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 р. №376, оскільки пунктом 6 вказаного наказу із змінами, внесеними Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №542 від 19.07.2010р., визначено, що він (наказ) набирає чинності з 1 січня 2011 року.
		Крім цього апелянт вказує на відсутність обов`язку Відповідача, як постійного землекористувача, з винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду в натурі (на місцевості). Вваажає, що жодним нормативно-правовим актом, чинним в період з 2010 року по день звернення Прокурора до суду з відповідним позовом, зокрема Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд», Законом України «Про землеустрій», Порядком розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. №1094, не передбачено обов`язку землекористувача протягом конкретного часу забезпечити розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.
		З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
		Прокурором поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
		У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у ній та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. 
		Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
		Інші учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронного листа в електронний кабінет одержувача.
		Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом установлено та з матеріалів справи слідує, що 08 липня 2010 року Закарпатською обласною радою прийнято Рішення № 1143 «Про оголошення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення», яким відповідно до статті 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», на виконання Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рада вирішила: 
		1. Оголосити об`єктами природно-заповідного фонду місцевого значення ботанічні заказники місцевого значення:
		у лісфонді державного підприємства «Виноградівське лісове господарство» Виноградівського лісництва без вилучення земель від землекористувача: «Егреш» - на площі 37,4 га; у лісфонді філії «Береговодержспецлісгосп» без вилучення земель від землекористувача: «Ардов» - на площі 25,0 га; «Косоньська гора» - на площі 9,0 га; «Сілаш» - на площі 75,5 га.
		2. Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області ( ОСОБА_1 ) у тримісячний термін затвердити положення про ботанічні заказники місцевого значення згідно з пунктом 1 зазначеного рішення.
		3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника голови обласної державної адміністрації ОСОБА_2 та постійну комісію обласної ради з питань екології та використання природних ресурсів ( ОСОБА_3 ).
		15 листопада 2010 року Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області видало «Охоронне зобов`язання», яке оформлене відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення Закарпатської облради від 08.07.2010 року № 1143 «Про оголошення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення».
		Цим охоронним зобов`язанням Філія «Береговодержспецлісгосп» в особі директора ОСОБА_4 дає зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження комплексів дуба гірського, віднесених до Червоної книги України булатки довголистої, гніздівки звичайної, любки дволистої, конюшини червонуватої, подалірію, мідянки, махаону та інших видів рослин і тварин, що зафіксовані на території ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» загальною площею 9,0 га на території заказника забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням передбаченим положенням про заказник. Всі види господарської діяльності здійснювати за погодженням держуправління охорони навколишнього природного середовища відповідно до діючого законодавства. Землекористувач бере на себе зобов`язання збереження межових знаків винесення меж об`єкту у натурі та на планово-картографічному матеріалі та охорони встановлених інформаційних щитів і знаків.
		02 травня 2019 року Розпорядженням № 252 голови Закарпатської обласної державної адміністрації затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Косоньська гора» , згідно якого:
		- ......1.2.Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони , відтворення та використання.
		1.3. Заказник загальною площею 9,0 га розташований у кварталі 07 ( виділи 7 9) Чизайського лісництва державного підприємство "Берегівське лісове господарство" ( далі Землекористувач) Берегівського району Закарпатської області.
		1.4. Територія, оголошена заказником , не вилучається у Землекористувача.
		1.5. Землекористувач бере на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження Заказника.
		1.6. Межі заказника встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж Заказника у натурі, його межі визначаються відповідно до проекту створення.
		2.1. Заказник оголошено з метою збереження і відтворення дубняків нантського типу на східному схилі Косоньської гори.
		01 квітня 2020 року Закарпатська обласна державна адміністрація видала Охоронне зобов`язання № 06-24/846/10, яке оформлене відповідно до статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення Закарпатської облради від 08.07.2010 №1143 «Про оголошення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення
		Цим охоронним зобов`язанням Державному підприємству «Берегівське лісове господарство» передається під охорону та дотримання встановленого режиму об`єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - ботанічний заказник «Косоньська гора» загальною площею 9,0 га у межах кварталу 07 (виділи 7-9) Чизайського лісництва
		Землекористувач ( землевласник) зобов`язаний:
		- дотримуватись встановленого режиму для території (об`єкта) природно - заповідного фонду;
		- не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності;
		- вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об`єкт) природно-заповідного фонду;
		- дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно- заповідного фонду;
		- забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів Ч^ території (об`єкта) природно-заповідного фонду.
		Землекористувач (землевласник) забезпечує охорону та збереження території (об`єкта), що перебуває у його користуванні (власності).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2022 р. № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі», утворено державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.
		Згідно з п. 8 Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №874 «Про припинення державного підприємства Берегівського лісового господарства» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Берегівське лісове господарство».
		Водночас, згідно пункту 1.1 Положення про Філію «Берегівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 28.12.2022 № 122 Філія «Берегівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
		Відповідно до п. 3.1 вказаного Положення, Філія «Берегівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом Підприємства, який немає статусу юридичної особи, Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.
		16 червня 2023 року Берегівська окружна прокуратура звернулася до начальника ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області з листом, відповідно до якого просить надати інформацію чи розроблялась землевпорядна документація та чи виносились та закріплювались межі в натурі (на місцевості) ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» площею 9,0 га, розташованої в кварталі №7 виділі 7-9 урочища Косоньська гора ДП «Берегівське лісове господарство», Берегівський район.
		16 червня 2023 року Берегівська окружна прокуратура звернулася до начальника Державної екологічної інспекції у Закарпатській області з проханням в строк до 29.06.2023 надати інформацію, які заходи вжиті екологічною інспекцією щодо розроблення землевпорядної документації, винесення та закріплення меж в натурі об`єкту природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» площею 9,0 га, розташованої в кварталі №7 виділі 7-9 урочища Косоньська гора ДП «Берегівське лісове господарство», зокрема чи направлявся Державною екологічною інспекцією відповідний позов до суду або чи має намір Державна екологічна інспекція намір звертатися до суду з відповідним позовом, чи вбачає Державна екологічна інспекція підстави для пред`явлення даного позову, а в разі відсутності таких підстав - зазначити причини. У випадку непред`явлення Державною екологічною інспекцією вищевказаного позову повідомляю, що Берегівською окружною прокуратурою буде пред`явлено позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області до ДП «Берегівське лісове господарство» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
		29 червня 2023 року Державна екологічна інспекція у Закарпатській області листом №1617-09 повідомила, що враховуючи обмеження, на період воєнного стану, 13.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», відтак у Державної екологічної інспекції у Закарпатській області відсутні повноваження для здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, в тому числі за дотриманням вимог законодавства про природно - заповідний фонд. Одночасно повідомлено , що Інспекція не зверталася до суду із позовом до ДП «Берегівське лісове господарство» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
		Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 02.08.2023 № 10-7-0.2-3223/2-23 у головному управлінні відсутня інформація про розроблення документації з землеустрою природно-заповідного фонду місцевого значення «Косоньська гора».
		07 вересня 2023 року Брегівська окружна прокуратура звернулася до начальника Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА з проханням надати інформацію чи розроблено проект щодо встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» та внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
		08 вересня 2023 року Брегівська окружна прокуратура звернулася до директора філії «Берегівське лісове господарство» ДП «Ліси України» з проханням в строк до 12.09.2023 надати інформацію чи розроблено землевпорядну документацію, чи внесено до відомості до Державного земельного кадастру, чи винесено та закріплено межі в натурі (на місцевості) об`єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» площею 9,0 га, розташованої в кварталі № 7 виділі 7-9 урочища Косоньська гора ДП «Берегівське лісове господарство». Разом з цим, в той самий строк просили направити до окружної прокуратури копію положення про філію «Берегівське лісове господарство» ДГІ «Ліси України» та документи, що підтверджують, що філія «Брегівське лісове господарство» ДП «Ліси України» є правонаступником ДП «Брегівське лісове господарство».
		11 вересня 2023 року директор Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОВА надав відповідь Берегівської окружної прокуратури в якій повідомив, що станом на 11.09.2023 на адресу департаменту не надходив проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» розроблений на виконання вимог статті 186 Земельного кодексу України.
		14 вересня 2023 року «Берегівське лісове господарство» ДП «Ліси України» надав відповідь на лист від 08.09.2023 окружної прокуратури, про те що:
		Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 р. №874 «Про припинення Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» припинено державне підприємство «Берегівське лісове господарство», ідентифікаційний код юридичної особи 22114537 шляхом реорганізації, а саме - приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», ідентифікаційний код юридичної особи 44768034.
		Наказом Державного агентства лісових ресурсів України 12 січня 2023 р. № 121 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Берегівське лісове господарство» затверджено передавальний акт державного підприємства «Берегівське лісове господарство, яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
		Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.01.2023 р. №300 «Про закріплення майна за філією «Берегівське лісове господарство» майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12 січня 2023р. №121 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Берегівське лісове господарство» закріплено за філією «Берегівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
		Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 28.12.2022 р. №122 затверджено положення про філію «Берегівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
		Пунктом 3.1. вказаного Положення визначено, що Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети , завдань та предмету діяльності Підприємства.
		Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області як спеціально уповноваженим органом у сфері контролю за дотриманням вимог законодавства про природно-заповідний фонд не вжито заходів, спрямованих на зобов`язання ДСГП «Ліси України» в особі філії Берегівське лісове господарство щодо вжиття заходів з приводу організації проведення робіт із встановлення меж біологічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» в натурі (на місцевості) та зобов`язання вчинити такі дії, а ДСГП «Ліси України» в особі філії Берегівське лісове господарство не встановлено відповідно до законодавства України межі біологічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» в натурі (на місцевості).
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. 
		Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (№2456-XII)
		Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
		Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
		До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.
		Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Згідно статті 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
		Для забезпечення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду можуть утворюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
		Управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об`єкти.( ст. 12 Закону №2456-XII).
		Режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
		Режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.
		З метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об`єктів, які передбачається здійснити протягом п`яти років, а також стратегії розвитку об`єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об`єкта природно-заповідного фонду.( ст. 14 Закону №2456-XII).
		Відповідно до ст. 46 Закону №2456-XII витрати, пов`язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.
		Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
		Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання ( стаття 53 Закону №2456-XII).
		Відповідно до ст. 25 Закону №2456-XII, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
		Згідно ст. 62 Закону №2456-XII, державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.
		Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (ЗКУ) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
		Статтею 43 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Межі територій та об`єктів природно - заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства.
		Відповідно до ст. 45 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
		Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Фізичні та юридичні особи мають право на віднесення до земель лісогосподарського призначення земельних ділянок (у тому числі самозалісених), що перебувають у їх власності і належать до усіх категорій земель (крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), а також на ведення на них лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом ( ст. 57 Земельного кодексу України).
		Згідно ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом.
		Згідно ст. 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
		Статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
		Згідно ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
		Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
		Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» (№858-IV) видами документації із землеустрою, серед іншого, є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.
		У відповідності до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути землекористувачі.
		Стаття 47 цього Закону визначає форму і зміст проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.
		Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
		Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.
		Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
		Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.
		Згідно абзацу 2 п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно - заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).
		Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідачем на виконання природоохоронного зобов`язання повинен був бути розроблений окремий проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду а саме ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора», загальною площею 9 гектарів, що відповідачем не зроблено.
		Крім цього, всупереч статті 47 Закону (858-IV) відсутнє рішення про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, яке одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
		Апелянт вказує на те, що межі ботанічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» встановлені в натурі та мають чіткі межі. 
		Проте, за інформацією Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 02.08.2023 № 10-7-0.2-3223/2-23 проект землеустрою на даний об`єкт природно-заповідного фонду України не розроблявся.
		Окрім того, згідно відповіді Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської обласної військової адміністрації, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно - заповідного фонду лісового заказника місцевого значення «Косоньська гора» на погодження, в порядку визначеному статтею 186 Земельного кодексу України, до Департаменту не надходив.
		Відповідач також вказує на те, що у нього відсутній обов`язок щодо винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду в натурі.
		Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ст. 43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово- паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).
		Згідно ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Частиною п`ятою статті 53 Закону визначено, що території та об`єкти природно- заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
		Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
		Окрім того, відповідно до положень ч.2 ст. 60 вказаного Закону, охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про землеустрій» землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно- територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
		У статті 20 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
		Підставою для проведення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судові рішення (стаття 22 Закону України «Про землеустрій»).
		Відповідно до статті 47 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
		Відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій, в тому числі, природно-заповідного фонду визначають розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарного (гірничо-санітарної охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.
		Таким чином, законодавчими нормами на землекористувачів земельних ділянок об`єктів природно-заповідного фонду покладено обов`язок забезпечувати охорону та збереження таких територій, в тому числі щодо винесення меж природно-заповідного фонду.
		Доказів винесення меж заказника та закріплення їх в натурі (на місцевості) відповідачем не надано, тобто обов`язок відповідача щодо проведення відповідних робіт залишається невиконаним.
		Відповідач зазначає, що комісією складено Акт винесення меж в натурі від 15.10.2010 року зазначеного заказника, що є виконанням зазначеного позивачем зобов`язання, а тому повторно здійснювати відповідні дії законодавством не передбачено.
		Проте, на час складання вказаного Акту діяв Порядок розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення , затверджений Постановою від 25 серпня 2004 р. № 1094, який визначав механізм розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (далі - проект землеустрою).
		Апеляційний суд зауважує, що Порядок № 1094 встановлює, що Проект землеустрою складається з: 1) завдання на виконання робіт; 2) пояснювальної записки, в якій зазначається: коротка характеристика території; режим використання земель у межах території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в тому числі земельних ділянок, щодо використання яких встановлено обмеження (обтяження); погодження меж із власниками і користувачами суміжних земельних ділянок; короткий опис виконаних робіт; склад земель за угіддями, власниками і користувачами земельних ділянок; 3) графічних матеріалів: план території у масштабі, який дає змогу відобразити усі елементи проекту - зовнішню межу, номери межових знаків, міри ліній, назви власників і користувачів суміжних земельних ділянок; межі та площі земель, які включаються до території без їх вилучення; креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та межі земельних ділянок, щодо використання яких встановлено обмеження (обтяження); 4) матеріалів погодження та затвердження проекту: акт польового обстеження і погодження меж; висновки про погодження проекту; рішення про затвердження проекту землеустрою та встановлення обмежень (обтяжень) щодо використання земельних ділянок.
		Погоджений проект землеустрою підлягає державній експертизі відповідно до законодавства.
		Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект землеустрою розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок
		Вищевказаний Порядок втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів № 668 (668-2016-п ) від 22.09.2016 .
		Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 юстиції України затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками , визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.
		Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
		Додаток 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками про визначає форму акту та його обов`язкові складові.
		Отже, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками - це одна із складових комплексу проекту землеустрою, а без всіх вищевказаних складових вказаний акт не може братися до уваги, як виконання зобов`язання відповідачем щодо проведення робіт по винесенню меж ботанічного заказника.
		Крім того, зазначений відповідачем Акт віднесення меж в натурі від 15.10.2010 року не відповідає Додатку до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.
		Таким чином, законодавчими нормами на землекористувачів земельних ділянок об`єктів природно-заповідного фонду покладено обов`язок забезпечувати охорону та збереження таких територій, в тому числі щодо винесення меж природно-заповідного фонду.
		Пунктом з статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до ч.3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Згідно із частиною 4 цієї статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч.5 ст.53 КАС України).
		Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Постановою КМУ від 19 квітня 2017 р. № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, де зазначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та яка відповідно до покладених на неї завдань: звертається до суду із позовом щодо, зокрема: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
		Оскільки органи уповноважені здійснювати контроль та нагляд за виконанням відповідачем охоронного зобов`язання та забезпечення режиму охорони заказника, а саме Департамент екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, Державна екологічна інспекція в Закарпатській області у відповідності до своїх повноважень зазначених у Положеннях про органи не здійснювали ніяких заходів, чим допустили бездіяльність, повноваження щодо подання даного позову у них відсутні, то прокурор в інтересах держави у відповідності до підстав ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» вжив заходи представницького характеру і звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави.
		Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2023 у справі № 380/9160/21 за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
		У цій постанові касаційний суд зазначив, що «Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Суди обох інстанцій констатували, що не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Державною екологічною інспекцією у Львівській області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Сама по собі обставина не звернення Інспекції з позовом до суду, відсутність інформації про проведення планових та позапланових перевірок без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
		Згідно із положеннями цього нормативного документу саме Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі, про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Отже діяльність органу місцевого самоврядування щодо планування території природно - заповідного фонду є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Державної екологічної інспекції України.
		Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.12.2020 у справі № 809/807/17.
		Згідно із пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію у Львівській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 02.02.2021 №51 (далі - Положення №51), Державна екологічна інспекція у Львівській області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України (далі - Держекоінспекція) та їй підпорядковується.
		Системний аналіз пунктів 6-10 Положення №51 дає підстави для висновку, що Інспекція наділена повноваженнями щодо: звернення до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища; складення протоколів про адміністративні правопорушення та розглядає справи про адміністративні правопорушення, накладає адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом; пред`явлення претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами; досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
		Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила:
		«Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб».
		Отже, ключовою підставою для визначення права прокурора на звернення до суду з цим позовом є встановлення факту невжиття Держекоінспекцією у Львівській області дій щодо захисту інтересів держави.
		Прокурор зазначав, що у відповідь на його запит щодо здійснення державного нагляду (контролю) Державною екологічною інспекцією у Львівській області листами від 20.04.2021та 07.05.2021 20.04.2021 було повідомлено, що за 2020-2021 роки інспекція не проводила перевірки на території Кам`янка-Бузької територіальної громади Львівської області, а зокрема щодо хорони і збереження об`єктів природно-заповідного фонду - Ботанічної пам`ятки та такі не плануються в майбутньому.
		Зазначене свідчить про невжиття Держекоінспекцією у Львівській області дій щодо захисту інтересів держави.
		Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №360/6282/21 та від 25.01.2023 у справі № 380/8385/21.
		При цьому колегія суддів зазначає інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, та екологічних прав, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а.
		З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у цій справі подання прокурора адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
		Наведене вище спростовує позицію відповідача про те, що він не може бути відповідачем по даній справі.
		Що стосується доводів апелянта про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то апеляційний вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Пунктом 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 за №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
		Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань здійснює державне управління територіями та об`єктами природно - заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління (пп. 5 п. 4 Положення).
		Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 за № 804 та належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (п.1.1 Статуту від 03.10.2023 за № 511).
		Також, відповідач відповідно до ст. 241 КУпАП розглядає справи про адміністративні правопорушення про знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень, тобто виконує наглядову функцію.
		Крім того, відповідач здійснює функцію ведення лісового господарства, яка визначена ст. 19 Лісового кодексу України, згідно якого постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів, дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі до природоохоронного законодавства.
		Вказані функції відносяться до публічно-владних управлінських функцій, таким чином Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Берегівське лісове господарство» є суб`єктом владних повноважень.
		Що стосується доводів апелянта про те, що прокурор звернувся до суду в інтересах неналежного органу, покликаючись на постанову Верховного Суду від 14.09.2021 по справі №807/965/17, то такі є необґрунтованими, оскільки при розгляді даної справи прокуратура звернулась до суду як самостійний позивач, а в даному випадку звертається в інтересах уповноваженого органу державного влади, а саме Державної екологічної інспекції у Закарпатській області.
		Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Відповідно до ч. З ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Однією із обов`язкових умов для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або відсутність такого органу.
		Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Статтею 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема належить: 1) організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про використання та охорону земель; про природно-заповідний фонд; 2) надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням; 3) вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
		Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою КМУ від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
		Відповідно до Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції України, затвердженого Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
		До функцій Інспекції належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступ позивачем та відповідачем у судах (п. 11 вище зазначеного Положення).
		Крім цього, згідно підпункту 15 пункту 2 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.02.2021 №49 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція у Закарпатській області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральної виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами- нерезидентами вимог законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; наявності лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та дотримання їх обсягів, відтворення природних ресурсів на території природно-заповідного фонду.
		Отже, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області, в інтересах якого прокуратура звернулась до суду.
		Вказана позиції викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2023 у справі № 380/9160/21 за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
		Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області як спеціально уповноваженим органом у сфері контролю за дотриманням вимог законодавства про природно-заповідний фонд не вжито заходів, спрямованих на зобов`язання ДСГП «Ліси України» в особі філії Берегівське лісове господарство щодо вжиття заходів з приводу організації проведення робіт із встановлення меж біологічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» в натурі (на місцевості) та зобов`язання вчинити такі дії, а ДСГП «Ліси України» в особі філії Берегівське лісове господарство не встановлено відповідно до законодавства України межі біологічного заказника місцевого значення «Косоньська гора» в натурі (на місцевості). 
		Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
		Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
		Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі №260/8874/23 - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда   В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 12.06.2024

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...