Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/1334/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2024.
Дата набрання законної сили: 29.05.2024
Номер судового провадження: 14-54цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		29 травня 2024 року
		м. Київ
		 
		Справа № 641/1334/23
		Провадження № 14-54цс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
		 
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,         
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення таким, що підлягає скасуванню та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2023 року, ухвалене суддею Чайкою І. В.,і постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року,
		УСТАНОВИЛА:
		1.           У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківського обласного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) та просив поновити його на роботі на посаді провідного юрисконсульта Харківської районного філії Центру зайнятості з 20 лютого 2023 року.
		2.           Просив визнати таким, що підлягає скасуванню з моменту його видання, наказ Центру зайнятості від 17 лютого 2023 року № 310-к про звільнення позивача. Зобов`язати Центр зайнятості виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. 
		3.           Мотивував позов тим, що з 26 березня 2020 року він працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача.
		4.           Наказом від 26 грудня 2022 року № 921 припинено Харківську районну філію шляхом її ліквідації.
		5.           Того ж дня відповідач видав наказ № 894 про зміну в організації праці. Згідно із цим наказом начальник відділу по роботі з персоналом відповідача мала попередити працівників Харківського міського центру зайнятості та філій відповідача, зазначених у додатках, посади яких підлягають виведенню, про можливе наступне вивільнення 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці. 
		6.            ОСОБА_1 зазначив, що 29 грудня 2022 року ознайомився із цим наказом, однак не з його додатками. Він не отримав від відповідача жодної пропозиції про переведення на вакантні посади. Відповідач порушив обов`язок роботодавця працевлаштувати позивача через скорочення чисельності штату та забезпечення переважного права на залишення на роботі, чим порушив вимоги частини другої статті 40, статті 42 та частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ).
		7.           Мотивував також тим, що роботодавець є таким, що виконав обов`язок з працевлаштування працівника, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував усі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду перед звільненням і які існували на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).
		8.           Також вказав на те, що згідно з розрахунковим листком за лютий 2023 року Центр зайнятості нарахував позивачеві 13 860,00 грн вихідної допомоги, обчисленої шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Середньомісячне число робочих днів складає 22. Необхідна для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденна заробітна плата становить 630,00 грн [13 860 (розмір вихідної допомоги) / 22 (середньомісячне число робочих днів)].
		9.           Рішенням від 07 серпня 2023 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відмовив у позові.
		10.        Мотивував рішення тим, що 27 грудня 2022 року начальник відділу по роботі з персоналом відповідача разом із начальником і провідним юрисконсультом юридичного відділу відповідача склали акт, згідно з яким засвідчили те, що ОСОБА_1 запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. ОСОБА_1 від запропонованої роботи відмовився.
		11.        Вважав, що доводи про порушення Центром зайнятості обов`язку щодо працевлаштування позивача протягом усього строку попередження про вивільнення є необґрунтованими, бо ОСОБА_1 подав заяву про скорочення такого строку, а отже, виявив волю на звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та мав зважати на юридичні наслідки подання цієї заяви.
		12.        Виходив з того, що необґрунтованим є твердження позивача про те, що роботодавець відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про наступне вивільнення з посади не запропонував усіх вакантних посад і не врахував кваліфікаційну (професійну) перевагу для залишення позивача на роботі. Оскільки 13 лютого 2023 року останній написав і подав роботодавцю заяву з проханням звільнити його із займаної посади 19 лютого 2023 року, то реального наміру продовжувати правовідносини з відповідачем у нього не було.
		13.        24 жовтня 2023 року Харківський апеляційний суд ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення місцевого суду.
		14.        Мотивував рішення тим, що у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував факт телефонної розмови із начальником юридичного відділу відповідача, під час якої йому запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. 
		15.        Звернув увагу на те, що ОСОБА_1 зазначив, що не сприйняв цю пропозицію роботи, бо не був згоден на роботу за межами міста Харкова.
		16.        Вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів порушення відповідачем порядку та процедури його звільнення, є правильним. 
		17.        Виходив з того, що необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що акт, складений працівниками відповідача, не є доказом пропозиції роботодавцем вакантних посад, бо обставини, які зазначені в цьому акті, ОСОБА_1 не заперечує. 
		18.        Зазначив те, що ОСОБА_1 подав заяву про скорочення строку повідомлення та звільнення його згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто погодився зі звільненням.
		19.        25 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу і просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати  справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		20.        Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилався на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду, а також на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів.
		21.        У грудні 2023 року Центр зайнятості подав відзив на касаційну скаргу та просив залишити судові рішення місцевого та апеляційного судів без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		22.        Мотивував тим, що ОСОБА_1 , подавши заяву про скорочення строку попередження про вивільнення, виявив волю на припинення трудового договору згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2023 року.
		23.        Зазначив, що у структурі Харківської філії відповідача є юридичний відділ, на посади юрисконсультів якого перевели працівників юридичного відділу Харківського міського центру зайнятості. Якщо б позивач не подав заяву про скорочення строку попередження про вивільнення,роботодавець запропонував би йому вакантні посади у юридичному відділі Харківської філії відповідача (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 161/19928/17).
		24.        Ухвалою від 04 грудня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження у цій справі та витребував її із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
		25.        У грудні 2023 року справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		26.        Ухвалою від 29 січня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за скаргою призначила до розгляду.
		27.        Ухвалою від 21 лютого 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у справі № 807/3588/14, у якому йдеться про те, що подання рапорту про скорочення терміну попередження вивільнення працівника могло бути підставою для звільнення працівника зі служби раніше обумовленого строку виключно за наявності обставин, які вказували б на відсутність можливості подальшого використання працівника на службі; обставин, які б вказували на відсутність можливого подальшого використання працівника на службі, відповідачі не довели. Тому, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Касаційний адміністративний суд зазначив, що позивача звільнили з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, бо запропонували йому тільки одну вакантну посаду з усіх наявних у штатному розписі.
		28.        Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила таке.
		29.        Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		30.        Послалася на те, що відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		31.        Вважала, що відповідно до частини першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.
		32.        У цій справі 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про скорочення терміну попередження про вивільнення, згідно з якою просив звільнити його з 19 лютого 2023 року за скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
		33.        Відповідно до наказу № 310-к від 17 лютого 2023 року Центр зайнятості звільнив ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача 19 лютого 2023 року за скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
		34.        Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованому у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, яку згадав відповідач у відзиві на касаційну скаргу.
		35.        За обставинами справи № 569/17130/17 працівник звернувся до суду і просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Обґрунтував вимоги, зокрема, тим, що роботодавець не запропонував йому всіх наявних у штатному розписі вакантних посад, зокрема в новоутворених підрозділах, а також не врахував переважного права позивача на залишення на роботі на рівнозначній посаді. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач погодився на звільнення до спливу двомісячного строку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України. Позивач у касаційній скарзі стверджував, що роботодавець на врахував його переважне право на залишення на роботі з урахуванням кваліфікації та продуктивності праці, не провів порівняльного аналізу з іншими працівниками; позивач не ініціював своє звільнення та не погоджувався на звільнення з роботи, а лише просив зменшити термін попередження про звільнення, яке ініціював роботодавець.
		36.        08 липня 2020 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла постанову, відповідно до якої залишила постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову без змін. Мотивувала так:
		37.        -         відсутні підстави для поновлення працівника на роботі, бо його попередили про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності працівників, а він відмовився від запропонованої посади та до закінчення строку попередження подав заяву про скорочення цього строку і просив його звільнити;
		38.        -         обов`язок працевлаштувати працівника роботодавець виконує протягом усього строку попередження про вивільнення. Позивач, подавши заяву про скорочення такого строку, виявив волю на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та мав зважати на зумовлені цим юридичні наслідки. Тому роботодавець не порушив вимоги статей 42, 49-2 КЗпП України.
		39.        Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду звернув увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 сформульований протилежний висновок до того, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17.
		40.        За обставинами справи № 807/3588/14 позивач, який працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, звернувся з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обґрунтував вимоги тим, що його звільнили з роботи з порушенням двомісячного строку попередження при вивільненні, не запропонувавши всі вакансії, та під час тимчасової непрацездатності.
		41.        Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково: визнав незаконним і скасував наказ про звільнення позивача з посади; поновив його на посаді та стягнув з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд змінив це рішення у частині суми стягнутого середнього заробітку, а в іншій частині залишив без змін.
		42.        Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25 липня 2019 року прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову. Звернув увагу на те, що позивач подав голові комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області рапорт, у якому вказав, що від запропонованої посади старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби у Закарпатській області відмовляється та просить скоротити термін його попередження про наступне вивільнення.
		43.        Верховний Суд вказав, що подання такого рапорту могло бути підставою для звільнення раніше обумовленого строку виключно за наявності обставин, які вказували б на відсутність можливості подальшого використання на службі працівника; обставин, які вказували б на відсутність можливості подальшого використання працівника на службі, відповідачі не довели. 
		44.        Тому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивача звільнили з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, бо запропонували йому тільки одну вакантну посаду з усіх наявних у штатному розписі.
		45.        На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висновок колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, суперечить висновку, сформованому Касаційним цивільним судом у подібних правовідносинах, адже заява позивача про скорочення строку повідомлення про вивільнення може мати юридичне значення лише за відсутності вакантних посад, які роботодавець мав запропонувати позивачеві аж до дня звільнення. Тоді як за змістом висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, поданням такої заяви позивач виявив волю на припинення трудових відносин, внаслідок чого роботодавець уже не мав обов`язку пропонувати нові вакансії.
		46.        Враховуючи наведене вище та передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у практиці різних касаційних судів у складі Верховного Суду сформувалися два підходи до належності виконання роботодавцем обов`язку надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій у разі подання останнім заяви про скорочення строку його попередження при вивільненні:
		-         згідно з першим підходом обов`язок роботодавця є належно виконаним після подання працівником заяви про скорочення строку попередження при вивільненні незалежно від того, чи запропонував йому роботодавець на момент звільнення всі вакансії на підприємстві;
		-         згідно з другим підходом обов`язок роботодавця є належно виконаним лише тоді, якщо працівнику, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні, були запропоновані всі вакансії, які з`явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня його звільнення.
		47.        Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання щодо належності виконання роботодавцем обов`язку надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій у разі подання останнім заяви про скорочення строку його попередження при вивільненні, а тому вважає за необхідне прийняти справу до розгляду. 
		48.        Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України).
		49.        Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		50.        Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		51.        Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		52.        Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і у суддів відсутні права для незастосування таких висновків.
		53.        Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
		54.        У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
		55.        Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		56.        Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
		57.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		58.        Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		1.        Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення таким, що підлягає скасуванню та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		2.        Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 28 серпня 2024 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    С. Ю. Мартєв
		Судді                   О. О. Банасько                                                           М. В. Мазур
		                             О. Л. Булейко                                                             К. М. Пільков
		                             Ю. Л. Власов                                                              С. О. Погрібний
		                             І. А. Воробйова                                                          О. В. Ступак
		                             М. І. Гриців                                                                  І. В. Ткач
		                             Ж. М. Єленіна                                                             О. С. Ткачук
		                             І. В. Желєзний                                                            В. Ю. Уркевич
		                             В. В. Король                                                                Є. А. Усенко
		                             С. І. Кравченко                                                           Н. В. Шевцова
		                             О. В. Кривенда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...