Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11-364/10 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2010. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2010.
Дата набрання законної сили: 17.06.2010
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 11 - 364/10 р.    
		Категорія ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1, 128 КК України  
		Головуючий суду 1 інстанції          суддя Притуляк І.А.                  
		Доповідач суду апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І. 
		                           В И Р О К 
		                      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		  17 червня 2010 року   Колегія суддів судової палати у кримінальних  
		                      справах апеляційного суду Миколаївської  
		                      області в складі:   
		             Головуючого:                  Хоміка І.М.       
		             Суддів:                        Губи О.О. 
		                                           Гребенюк В.І. 
		             При секретарі                 Простякові Є.О. 
		             за участю прокурора           Якименка О.П. 
		                       засудженого         ОСОБА_2 
		    розглянула  у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, на вирок Заводського районного суду         м. Миколаєва від 20 квітня 2010 року, яким  
		    ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Нові Далісічі Суразського району Брянської області, росіянина, громадянина України, з середньою освітою, працючого охоронцем охоронного агентства «Аврора», шлюб розірваний, проживаючого по АДРЕСА_1, раніше не судимого; - 
		    засуджено: 
		    - за ст.ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1 КК України - на 4 (чотири) роки           6 (шість) місяців позбавлення волі;  
		    - за ст. 128 КК України  на 2 роки обмеження волі.  
		     На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання - 4 роки 6 місяців позбавлення волі.  
		    На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього передбачених ст. 76 КК України обов'язків:    не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживанні, роботи і навчання, та періодично зявлятися для реєстрації в кримінально - виконавчій інспекції.  
		     Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь фінансового управління Миколаївської міської ради витрати на лікування       ОСОБА_3 в сумі 2526,06 грн. та витрати на лікування ОСОБА_4 в сумі 384,70 грн.  
		     За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за вчинення злочинів за таких обставин. 
		     
		    В період з серпня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 склалися особисті неприязні стосунки. На початку грудня 2009 року, точнішої дати в ході досудового слідства встановити не представилося можливим, у ОСОБА_2 виник злочинний намір, спрямований на спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень шляхом незгладимого спотворювання обличчя. 
		     08.12.2009 року ОСОБА_2 з метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, на Центральному ринку м. Миколаєва у невстановленої в ході досудового слідства особи придбав соляну кислоту в невстановленій під час досудового слідства кількості. 
		    08.12.2009 року близько 17.00 год. ОСОБА_2, маючи при собі заздалегідь приготовану для здійснення свого злочинного наміру соляну кислоту, прийшов до середньої школи № 25 по вул. Защука,2-а в м. Миколаєві, достовірно знаючи, що потерпіла буде знаходиться у вказаному місці. Сховався за бетонною огорожею і став чекати коли ОСОБА_4 вийде з будівлі школи. 
		    Дочекавшись, коли ОСОБА_4 зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 вийшли із школи і підійшли до воріт, ОСОБА_2 вилив наявну у нього при собі соляну кислоту в бік ОСОБА_4, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження у вигляді хімічних опіків 3% 1-2 ст. обличчя, правого плеча, кисті. 
		     Проте ОСОБА_2 не довів свій злочинний намір, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, до кінця з причин, що не залежали від його волі. 
		    Окрім цього, 08.12.2009 року близько 17.00 год. ОСОБА_2, знаходячись біля воріт середньої школи № 25 по вул. Защука, 2 - а в        м. Миколаєві, в ході замаху на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, грубо порушуючи правила поведінки в побуті, по необережності заподіяв неповнолітньому ОСОБА_3 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді хімічного опіку кислотою 5% 2 ст. обличчя. 
		     В апеляції прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, просить вирок скасувати через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочинів і особі засудженого, а також через необґрунтоване звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. 
		    Просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання: за ст. ст. 15        ч. 2, 121 ч. 1 КК України, відповідно до ст. 68 ч. 3 КК України, -         4 роки 6 місяців позбавлення волі; за ст. 128 КК України 2 роки обмеження волі.  
		    На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно просить призначити ОСОБА_2 4 роки 6 місяців позбавлення волі. 
		    Посилається на не врахування судом в повній мірі тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, на не врахування судом обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо малолітнього; на не врахування судом суспільної небезпеки і обставин вчинення злочинів; а також на не врахування судом тієї обставини, що між засудженим ОСОБА_2 і потерпілою ОСОБА_4 збереглися неприязні стосунки, що, на думку апелянта, не унеможливлює вчинення ОСОБА_2 нового злочину. 
		    При цьому прокурор посилається на положення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» щодо суворого дотримання вимог ст. 65 КК України відносно загальних принципів призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості і індивідуалізації покарання. А також, що призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення і попередження нових злочинів. 
		     В запереченнях на апеляцію засуджений ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва залишити без задоволення, вирок суду - без змін. Заперечує наявність неприязних стосунків між ним та потерпілою. Твердить про щире каяття, про випадковість спричинення сину потерпілої тілесних ушкоджень, про щоденне надання допомоги дітям потерпілої продуктами харчування. 
		    Заслухавши  доповідача, прокурора  Якименка О.П. на підтримку апеляції прокурора, який затвердив обвинувальний висновок; заперечення засудженого ОСОБА_2 проти апеляції прокурора; вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції,  колегія суддів вважає апеляцію підлягаючою частковому задоволенню з таких підстав. 
		    Оцінивши перевірені докази, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1, 128 КК України.  
		     Фактичні обставини справи та правильність юридичної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 апелянтом не оспорюються.  
		     Іншими учасниками апеляції не подавалися. 
		     При вирішенні питання щодо виду та міри покарання,              суд зазначив про врахування: тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких; характеру і міри суспільної небезпеки вчиненого; особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності і характеризується посередньо. 
		     Як помякшуючу покарання ОСОБА_2 обставину суд врахував його щире розкаяння в вчиненому. 
		     Як обтяжуючу покарання ОСОБА_2 обставину суд врахував  вчинення ним злочину відносно малолітнього. 
		     Доводи апелянта про призначення ОСОБА_2 покарання за        ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1 КК України на підставі ч. 3 ст. 68 КК України в розмірі 4 роки 6 місяців позбавлення волі не ґрунтуються на законі. 
		    Згідно ст. 16 КК України кримінальна відповідальність за замах  на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.  
		    Відповідно до положень ч. 3 ст. 68 КК України, за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.  
		    Санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від пяти до восьми років.  
		    За умови застосування положень ч. 3 ст. 68 КК України дві третини максимального строку цього виду покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, складають 5 років 3 місяці позбавлення волі. 
		 
		    За таких обставин суд першої інстанції фактично застосував         при призначенні ОСОБА_2 покарання за ст. ст. 15 ч. 2,                121 ч. 1 КК України положення ст. 69 КК України, призначивши     йому за ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1 КК України 4 роки 6 місяців позбавлення волі, фактично призначивши покарання нижче            від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 121 КК         України. 
		     В своїй апеляції прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, хоча і ставив питання про невідповідність         призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочинів і          особі засудженого, однак просив призначити покарання в тих же межах, в яких воно судом і призначено за ст. ст. 15 ч. 2,                 121 ч. 1 КК України - 4 роки 6 місяців позбавлення волі, і              не ставив питання про збільшення призначеного ОСОБА_2 розміру цього покарання . 
		     З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що         вищезазначена помякшуюча покарання обставина та дані про        особу винного були достатніми для застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК України, яку він фактично застосував при призначенні ОСОБА_2 покарання за ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1 КК України. 
		    Таким чином, розмір призначеного судом першої інстанції покарання засудженому ОСОБА_2 за ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому апеляція прокурора в частині невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених ним злочинів і особі засудженого задоволенню не підлягає, оскільки прокурор не просив в апеляції про погіршення становища засудженого у такій спосіб. 
		     Разом з тим, при вирішенні питання про звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, суд формально врахував тяжкість вчинених засудженим ОСОБА_2 злочинів, обставини вчинених злочинів та обтяжуючу покарання обставину - вчинення ним злочину відносно малолітнього, і залишив поза увагою ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_2 злочинів, спосіб та зухвалий характер вчинення ним зазначених злочинів. 
		     З урахуванням наведеного є явно несправедливим висновок суду про звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, оскільки, на думку колегії суддів, зазначених вище помякшуючої покарання обставини та даних про особу засудженого було не достатньо для застосування положень ст. 75 КК України. 
		     За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляцію прокурора в цій частині задовольнити, а вирок суду першої інстанції в частині неправильного звільнення засудженого від відбування покарання скасувати та постановити свій вирок, відповідно до п. 4       ч. 1 ст. 378 КПК України. 
		     Керуючись ст. ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів 
		 З А С У Д И Л А : 
		     Апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, задовольнити частково. 
		     Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва 20 квітня         2010 року відносно ОСОБА_2 скасувати частково - в частині звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.  
		    Вважати ОСОБА_2 засудженим: 
		    - за ст. ст. 15 ч. 2, 121 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі;  
		    - за ст. 128 КК України на 2 роки обмеження волі.  
		     На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим вважати остаточно призначеним ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.  
		     Строк покарання засудженому рахувати з дня приведення вироку до виконання. 
		     Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_2 той же  підписку про невиїзд. 
		     В іншій частині вирок суду залишити без зміни. 
		     Вирок апеляційного суду може бути оскаржено в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України через апеляційний суд Миколаївської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.  
		          Головуючий: 
		          Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...