Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/5268/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання цін і тарифів.
Надіслано судом: 27.06.2024. Зареєстровано: 28.06.2024. Оприлюднено: 28.06.2024.
Дата набрання законної сили: 27.06.2024
Номер судового провадження: К/990/38001/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 червня 2024 року 
		м. Київ
		справа №280/5268/20
		адміністративне провадження № К/990/38001/23  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		за участі:
		секретаря судового засідання Рудницького І.В.,
		представника позивача - Комракова С.В.,
		представника відповідача - Балабана Д.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року (суддя Максименко Л.Я.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (колегія у складі суддів Чабаненко  С.В., Білак С.В., Юрко І.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі - ПАТ «Запоріжжяобленерго») звернулося до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
		- визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка за кодом 1.7. Додатку;
		- зобов`язати НКРЕКП, з дня набрання судовим рішенням законної сили, при найближчому перегляді структури та рівнів тарифів на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» збільшити тариф на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на суму 151  404,645 тис. грн, на яку вказаний тариф був зменшений на виконання постанови від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго»;
		- визнати протиправною та скасувати постанову НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка 3.1 Додатку;
		- зобов`язати НКРЕКП, з дня набрання судовим рішенням законної сили, при найближчому перегляді структури та рівнів тарифів на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» збільшити тариф на розподіл електричної енергії на суму 2  714  000 грн.
		Позов мотивовано тим, що відділ НКРЕКП у Запорізькій області, як територіальний орган НКРЕКП у Запорізькій області, не має повноважень органу ліцензування щодо проведення перевірок додержання ліцензіатами вимог ліцензійних умов та складання актів за результатом їх проведення. Здійснюючи позапланову перевірку, відповідач вийшов за межі питань, потреба перевірки яких стала підставою для її здійснення, чим порушив вимоги частини першої статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V) та пункту 4.4. Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами, шо провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов (затвердженого Постановою НКРЕКП від 14 червня 2018 року №428). Застосований відповідачем вид санкції - встановлення (перегляду) тарифу на розподіл електричної енергії для позивача шляхом його зміни в бік зменшення на позитивну суму необґрунтованого недовиконання інвестиційної програми, програми ремонтів та надлишково отриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності, чинне законодавство України не передбачає. Крім цього, позивач вважає, що за одне і те саме порушення до нього застосовано декілька видів відповідальності: штраф і зменшення тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії на 2019 та 2020 роки на суму 302  809,29 тис грн., а також, що відмова відповідача у збільшенні тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» носить дискримінаційний характер, оскільки за аналогічних умов відносно інших суб`єктів господарювання відповідачем були прийняті рішення на їхню користь.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Місцевий адміністративний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що приймаючи спірну постанову, відповідач діяв у межах своїх повноважень та відповідно до Конституції та законів України.
		Суди попередніх інстанцій, пославшись на положення підпунктів 7.8 та 7.11 глави 7 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 05 жовтня 2018 року №1175 (далі - Порядок №1175) зазначили, що недотримання структури тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії у 2017 році ПАТ «Запоріжжяобленерго», стало підставою для ініціювання НКРЕКП питання щодо встановлення тарифів ПАТ «Запоріжжяобленерго» у бік зменшення, що реалізовано у постановах НКРЕКП від 11 грудня 2018 року №1833 та від 10 грудня 2019 року №2676. Що ж стосується врахування НКРЕКП у тарифах на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги за нововведеними в експлуатацію об`єктами електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, то згідно з діючим законодавством такі підстави відсутні, оскільки пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13 квітня 2017 року №2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон №2019-VIII) передбачено, що Закон України від 16 жовтня 1997 року №575/97-ВР «Про електроенергетику» (далі - Закон № 575/97-ВР) визнано таким, що втратив чинність з 01 липня 2019 року, у тому числі втратила чинність стаття 17-2, якою врегульовувалось питання плати за приєднання електроустановок до електричних мереж.
		Постановою Верховного Суду від 16 березня 2023 року скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Верховний Суд, зокрема, погодився з доводами позивача, наведеними в касаційній скарзі, щодо відсутності у відповідача повноважень на зміну тарифів на послуги за результатами перевірки або моніторингу, оскільки відповідні зміни у законодавстві, зокрема, у статті 17 Закону України від 22 вересня 2016 року №1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон №1540-VIII), якими передбачено відповідні повноваження, набрали чинності 29 грудня 2019 року, натомість спірну постанову №2676, якою зменшено на суму коригування за результатами проведеної раніше перевірки, НКРЕКП прийняла 10 грудня 2019 року. Тобто, суд апеляційної інстанції не врахував відповідні доводи апеляційної скарги та погодив висновок суду першої інстанції щодо застосування пункту 13 частини першої статті 17 Закону №1540-VIII в редакції, яка набрала чинності вже після прийняття спірного рішення.
		Далі Верховний Суд звернув увагу на те, що підставою для ініціювання НКРЕКП питання щодо встановлення тарифів ПАТ «Запоріжжяобленерго» у бік зменшення, що було реалізовано у постановах НКРЕКП від 11 грудня 2018 року №1833 та від 10 грудня 2019 року №2676, є результати позапланової перевірки дотримання товариством ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та постачання електричної енергії за регульованим тарифом та законодавства у сфері енергетики, за період діяльності 2017 року. В актах №312 та №313 за період, що перевірявся з 01 січня до 31 грудня 2017 року, зафіксовано факт невідповідності фактичних витрат ПАТ «Запоріжжяобленерго» структурі тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 15 грудня 2016 року №2220.
		Верховний Суд зробив висновок, що суди першої та апеляційної інстанції застосували Порядок встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, що затверджений постановою НКРЕКП №1175 лише 05 жовтня 2018 року, до правовідносин, що виникли внаслідок позапланової перевірки діяльності товариства за 2017 рік.
		Крім цього, касаційний суд зауважив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи позивача про відсутність державної реєстрації Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність, у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, затверджені постановою НКРЕКП від 14 червня 2018 року №428 і Порядку №1175.
		Щодо доводів, наведених на обґрунтування оскарження  спірної постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337) в частині рядків за кодом 3.1 Додатку, суди дійшли висновку про відсутність у НКРЕКП підстав для врахування у тарифах на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги за нововведеними в експлуатацію об`єктами електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, зокрема такими об`єктами TOB «Сонячні стандартні рішення» та TOB «Токмак Солар Енерджі» у зв`язку з втратою Законом №575/97-ВР, який передбачав, що приєднання об`єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії та будівництво яких відповідає плану розвитку об`єднаної енергетичної системи України на наступні десять років, фінансується в обсязі 50 відсотків за рахунок коштів, передбачених у тарифах на передачу електричної енергії, і 50 відсотків - за рахунок поворотної фінансової допомоги, яка надається замовником електропередавальній організації, чинності повністю з 01 липня 2019 року, в частині статті 17-2, яка передбачала, що джерелом повернення поворотної фінансової допомоги є складова тарифу на передачу електричної енергії, - з 11 червня 2017 року.
		Однак, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що суди залишили поза увагою доводи позивача стосовно того, що можливість врахування у тарифах на передачу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги визначена протокольними рішеннями НКРЕКП №8 від 13 лютого 2014 року (щодо суми 10 999 грн (без ПДВ), залученої від TOB «Токмак Солар Енерджі») та №25 від 11 грудня 2014 року (щодо суми 2  568  834  грн (без ПДВ), що залучається від TOB «Сонячні стандартні рішення»), які не скасовано Регулятором та реалізовані ПАТ «Запоріжжяобленерго» шляхом укладення, прийняття коштів і виконання умов укладених договорів, наступного включення поворотної фінансової допомоги до тарифу для повернення її суб`єктам господарювання - учасникам цих відносин, а відповідно застосуванню підлягає Закон 575/97-ВР до повного виконання цих обов`язків у повному обсязі. Крім цього, судова колегія касаційної інстанції указала на те, що суди не надали оцінки доводам позивача щодо дискримінаційного характеру дій та рішень відповідача, оскільки в грудні 2020 року для АТ «Житомиробленерго» Регулятор врахував кошти на повернення поворотної фінансової допомоги, відповідно до протокольних рішень НКРЕКП від 17 липня 2014 року №58 та від 15 квітня 2014 року №39, у постанові НКРЕКП від 09 грудня 2020 року №2366 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «Житомиробленерго» із застосуванням стимулюючого регулювання згідно з додатком до якої кошти на повернення поворотної позики включено до структури тарифу. Затвердженням тарифу для ПАТ «Черкасиобленерго» також здійснено шляхом встановлення тарифу, в якому передбачено кошти на повернення поворотної фінансової допомоги. Так, відповідно до додатку до постанови НКРЕКП від 09 грудня 2020 року №2382 Регулятор врахував витрати на повернення поворотної фінансової допомоги, відповідно до протокольного рішення НКРЕКП від 23 жовтня 2014 року №11. Скаржник указував на те, що такі дії НКРЕКП свідчать про порушення останнім статті 4 Закону №1540-VIII, проте суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки вказаним доводам та залишив їх поза увагою.
		Як підсумок, суд касаційної інстанції мотивував свої висновки тим, що апеляційний суд не надав правової оцінки наведеним в апеляційній скарзі доводам, його судове рішення не відповідає вимогам щодо обґрунтованості, оскільки ухвалене без повного і всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цього спору, внаслідок чого Верховний Суд позбавлений можливості надати оцінку обставинам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що суд має: надати оцінку всім твердженням та аргументам сторін; перевірити обґрунтування та доводи апеляційної скарги позивача, надати їм оцінку; застосувати належний нормативний акт до спірних правовідносин; на підставі встановлених та перевірених обставин, прийняти законне та обґрунтоване рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
		За результатами нового розгляду Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ «Запоріжжяобленерго» залишив без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - без змін.
		Суд апеляційної інстанції, зокрема, указав на необґрунтованість доводів позивача стосовно законності перевірки з питань, які не стосуються предмета перевірки, оскільки перелік питань перевірки стосується ліцензійної діяльності позивача, питання визначені постановою, яка протиправною не визнавалась та не скасована.
		Надаючи відповідь на аргумент позивача щодо відсутності у НКРЕКП повноважень на зміну тарифів на послуги за результатами перевірки або моніторингу, колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що оспорюваною постановою від 10 грудня 2019 року №2676 не здійснювалось коригування тарифів, в тому числі і у редакції цієї постанови від 11 липня 2020 року №1337, оскільки наявними у справі доказами підтверджено здійснення такого коригування попередніми постановами, які позивачем не оскаржені та законність яких не спростована в тому числі і в судовому порядку.
		У частині вимог про зобов`язання відповідача збільшити позивачеві тариф на розподіл електричної енергії, на який було зменшено на виконання постанови від 10 грудня 2019 року №2676, апеляційний суд зазначив, що ця вимога є похідною та оскільки підстави для скасування вказаної постанови відсутні, отже, не підлягає задоволенню і вимога щодо коригування тарифів у бік збільшення.
		Надаючи оцінку аргументам позивача з приводу дискримінаційного характеру постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядків за кодом 3.1 Додатку, зокрема, неврахування у тарифах на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги за нововведеними в експлуатацію об`єктами електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, TOB «Сонячні стандартні рішення» та TOB «Токмак Солар Енерджі», апеляційний суд врахував, що питання стосовно невключення НКРЕКП коштів на повернення фінансової допомоги до структури тарифу при встановленні тарифу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та дискримінаційного характеру дій відповідача вирішувалося судом у справі №280/4576/21. За результатами її розгляду рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено з підстав відсутності у НКРЕКП правових підстав для врахування у тарифах на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги за нововведеними в експлуатацію об`єктами електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, зокрема, ТОВ «Токмак Солар Енерджі», а також TOB «Сонячні стандартні рішення», оскільки з 01 липня 2019 року втратила чинність, зокрема, стаття 17-2 Закону №575/97-ВР, якою було регламентовано питання фінансування приєднання об`єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії. Крім того, надано оцінку доводам позивача щодо дискримінаційних ознак бездіяльності відповідача та ці доводи визнані безпідставними. Зокрема, суди дійшли висновку, що включення до структури тарифів ПАТ «Черкасиоблеерго» та АТ «Житомиробленерго» витрат на повернення поворотної фінансової допомоги попри відсутність законодавчих підстав на це, не може розцінюватися як дискримінаційні дії щодо позивача.
		Із цих міркувань, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Свої доводи за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 червня 2019 року у справі №804/7661/17, де на підставі аналізу Закону №1540-VIII, а також діючих на момент правовідносин нормативних актів НКРЕКП щодо встановлення або перегляду тарифів ліцензіатів, а також щодо порядку формування інвестиційних програм ліцензіатів Верховний Суд указав на відсутність у НКРЕКП повноважень на вилучення з тарифів коштів.
		Крім цього, посилаючись на висновки Верховного Суду у справі №160/1088/19 щодо принципу незворотності дії норми права у часі, закріпленому у статті 58 Конституції України, скаржник указує на помилковість застосування судами до спірних правовідносин Порядку №1175, затвердженого постановою НКРЕКП 05 жовтня 2018 року, до правовідносин, що виникли внаслідок позапланової перевірки діяльності товариства за 2017 рік. Зазначає також, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою відсутність у відповідача повноважень на зміну тарифів на послуги за результатами перевірки або моніторингу, оскільки відповідні зміни у законодавстві, зокрема, у статті 17 Закону №1540-VIII, якими передбачено відповідні повноваження, набрали чинності 29 грудня 2019 року, натомість спірну постанову №2676 якою зменшено на суму коригування за результатами проведеної раніше перевірки, НКРЕКП прийнята 10 грудня 2019 року. У зв`язку із цим, суд мав застосувати положення статті 58 Конституції України, проте цього не зробив.
		Обґрунтовуючи наявність підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 4.2, 7.8, 7.10, 7.11 Порядку №1175, у питанні правомірності внесення змін (коригування) тарифу на розподіл електричної енергії за результатами перевірки двох інших видів діяльності - з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували Порядок НКРЕКП №1175, а саме - не застосували підпункт 4 пункту 4.2 Порядку НКРЕКП №1175, відповідно до якого НКРЕКП може коригувати тариф за результатами здійснення заходів контролю за дотриманням Ліцензійних умов, затверджених постановою НКРЕКП від 27 грудня 2017 року №1470, а не будь-яких ліцензійних умов. Оскаржуване рішення прийнято всупереч попередній постанові НКРЕКП №1401 від 13 листопада 2018 року, якою встановлено подати проект рішення щодо встановлення (перегляду) двох тарифів.
		Скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 17 Закону №1540-VIII, а також статті 17-2 Закону №575/97-ВР, якою регулювалося питання включення до тарифу поворотної допомоги, до відносин, які виникли під час дії Закону №575/97-ВР і тривають після втрати ним чинності, з урахуванням положень про незворотність дії закону в часі, закріплених у статті 58 Конституції України.
		Крім іншого, позивач у касаційній скарзі вказує на безпідставність неврахування судами його доводів щодо дискримінаційного характеру дій та рішень відповідача, а також помилковість посилання апеляційного суду на обставини і висновки у справі №280/4576/21 між тими ж сторонами, оскільки у ній розглядалося питання невключення НКРЕКП в тариф на послуги з розподілу електричної енергії на 2021 рік коштів на повернення поворотної фінансової допомоги, тоді як у розглядуваному випадку це ж питання стосується іншого періоду - 2020 року.
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві НКРЕКП просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Наведені у відзиві мотиви загалом відтворюють ті висновки, якими обґрунтував свою постанову суд апеляційної інстанції.
		Зокрема, відповідач зазначає, що оспорюваною постановою від 10 грудня 2019 року №2676 ПАТ «Запоріжжяобленерго» (в числі інших) на підставі його заяви та доданих до неї документів було встановлено тарифи на послуги з розподілу електричної енергії з 01 січня 2020 року, водночас жодних коригувань за результатами проведення перевірки цією постановою не здійснювалося. Також відповідач вважає, що приймаючи постанову від 11 липня 2020 року №1337, якою було внесено зміни до оскаржуваної постанови у частині перегляду тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для операторів систем розподілу, Регулятор діяв в межах повноважень на підставі та в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Прийняття таких змін було зумовлено потребою перегляду витрат у структурі тарифів на послуги з розподілу електричної енергії у зв`язку з прийняттям НКРЕКП 26 червня 2020 року рішення про схвалення двох постанов: «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 10.12.2019 № 2668» (щодо перегляду тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО») та «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 10.12.2019 № 2669» (щодо перегляду тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО»).
		Відповідач акцентував увагу суду на тому, що на засіданні НКРЕКП у формі відкритого слухання 11 грудня 2018 року прийнято постанови щодо встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії з 01 січня 2019 року, у тому числі ПАТ «Запоріжжяобленерго» постановою №1833 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» з урахуванням постанови НКРЕКП 13 листопада 2018 року  №1401 у редакції постанови НКРЕКП від 07 грудня 2018 року №1676 (якою, зокрема, передбачалось коригування витрат у розмірі 151  405,00 тис. грн на 2019 рік та у розмірі 151  405,00 тис. грн на 2020 рік). Відповідач зауважив, що постанову №1833 позивач не оскаржував та вона діяла протягом 2019 року. Тобто, Регулятор передбачив позивачеві зменшення тарифу рівними частинами на загальну суму 302  809,29 грн протягом 2019 та 2020 років. Тож, положення Порядку №1175 були застосовані до правовідносин, враховуючи результати позапланової перевірки діяльності товариства за 2017 рік, на майбутнє. Згодом, 10 грудня 2019 року Регулятор прийняв оспорювану постанову №2676, якою передбачалося встановлення тарифу на послуги з розподілу електричної енергії з 01 січня 2020 року, до якої в подальшому було внесено зміни згідно з постановою від 11 липня 2020 року №1337, однак при цьому, як наполягає відповідач, коригування тарифів згаданою постановою (зі змінами) не здійснювалося, оскільки таке коригування здійснено попередніми постановами, які позивач не оскаржував і законність яких у судовому порядку не спростовано.
		Щодо аргументів скаржника про відмову Регулятора враховувати в тарифах кошти на повернення поворотної фінансової допомоги, відповідач зауважив, що не мав для цього правових підстав, оскільки пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» передбачено, що Закон України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику» визнано таким, що втратив чинність з 01 липня 2019 року, у тому числі втратила чинність стаття 17-2, якою врегульовувалось питання плати за приєднання електроустановок до електричних мереж.
		Рух касаційної скарги
		У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга  ПАТ «Запоріжжяобленерго» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у цій справі.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою ним касаційною скаргою.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до розгляду. Ухвалами Верховного Суду від 20 та 26 червня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ПАТ «Запоріжжяобленерго» звернулось до НКРЕКП із письмовою заявою (лист від 21 червня 2018 року №001-006/9809) про проведення позапланової перевірки дотримання товариством ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та постачання електричної енергії за регульованим тарифом та законодавства у сфері енергетики, за період діяльності 2017 року, за його бажанням.
		Відповідач відповідно до постанови НКРЕКП від 10 липня 2018 року №675 «Про проведення позапланової перевірки ПАТ «Запоріжжяобленерго» та посвідчення на проведення позапланової виїзної перевірки від 16 серпня 2018 року №169, провів позапланову перевірку дотримання ПАТ «Запоріжжяобленерго» Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, затверджених постановою НКРЕ від 13 червня 1996 року №15 (далі - Ліцензійні умови з передачі електричної енергії), Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13 червня 1996 року №15/1 (далі - Ліцензійні умови з постачання електричної енергії за регульованим тарифом), Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 25 липня 2017 року №932 (далі - Ліцензійні умови з розподілу електричної енергії), та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 13 квітня 2017 року №504 (далі - Ліцензійні умови з постачання електричної енергії).
		За результатами здійснення позапланової перевірки дотримання ПАТ «Запоріжжяобленерго» Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, затверджених постановою НКРЕ від 13 червня 1996 року №15, Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13 червня 1996 року №15/1, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 25 липня 2017 року №932, та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 13 квітня 2017 року №504, складено акт дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері енергетики, а саме розподілу електричної енергії, від 10 вересня 2018 року №312 (за період з 01 січня до 31 грудня 2017 року) (далі - акт №312) та акт дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері енергетики, а саме постачання електричної енергії, від 10 вересня 2018 року №313 (за період з 01 січня до 31 грудня 2017 року) (далі - акт №313).
		Акти №312 та №313 містять висновки про те, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» порушило: підпункт 3.4.1 пункту 3.4 Ліцензійних умов з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та підпункт 3.5.1 пункту 3.5 Ліцензійних умов з передачі електричної енергії щодо обов`язку ліцензіата діяти згідно з законодавством України та іншими нормативними документами, а також пункти 2.2 Ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та Ліцензійних умов з постачання електричної енергії щодо здійснення ліцензованої діяльності відповідно до законів України «Про електроенергетику», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про ринок електричної енергії» та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
		У результаті розгляду на засіданні НКРЕКП у формі відкритого слухання 13 листопада 2018 року актів №312 та №313 прийнято постанову №1401, якою передбачено:
		1) підготувати та винести на засідання НКРЕКП, що проводиться у формі відкритого слухання, проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на 2019 рік шляхом їх зміни в бік зменшення на загальну суму 302  809,29 тис. грн (без ПДВ), де:
		сума економії коштів, отриманих у результаті недофінансування витрат, затверджених структурою тарифів, з урахуванням сум перевищення фактичних витрат від планових показників, отриманих за результатами діяльності з розподілу електричної енергії та постачання електричної енергії за регульованим тарифом у 2017 році, у розмірі 77  012 тис. грн (без ПДВ),
		сума необґрунтованого недовиконання інвестиційної програми, програми ремонтів та надлишково отриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності за 2017 рік у розмірі 225  797,29 тис. грн (без ПДВ);
		2) у разі неврахування ПАТ «Запоріжжяобленерго» в Інвестиційній програмі на 2019 рік статті «Додатково отриманий дохід за результатами діяльності 2017 року» без додаткових джерел фінансування у розмірі 27,80 тис. грн (без ПДВ) підготувати та винести на засідання НКРЕКП, що проводиться у формі відкритого слухання, проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» шляхом їх зміни в бік зменшення на відповідну суму.
		На виконання пункту 3 постанови №1401 відповідач прийняв постанову від 11 грудня 2018 року №1833 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго», яка втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676.
		Цією постановою від 10 грудня 2019 року №2676 здійснено коригування витрат відповідно до підпункту 1 пункту 3 постанови НКРЕКП від 13 листопада 2018 року №1401 (зі змінами) у бік зменшення на 2019 рік та у бік зменшення на 2020 рік на загальну суму - 302 809,29 тис. грн (без податку на додану вартість).
		В рядку 1.7 Додатку до постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 загальні витрати позивача на розподіл електричної енергії (необхідний дохід), зменшені на суму 151  404,645 тис. грн з приміткою, що «Коригування витрат на 2019 та 2020 роки відповідно до підпункту 1 пункту 3 постанови НКРЕКП від 13 листопада 2018 року №1401 (зі змінами) у бік зменшення рівними частинами на загальну суму 302  809,29 тис. грн (без урахування податку на додану вартість) (з розрахунку на рік - 151 404,645 тис. грн (без урахування податку на додану вартість)».
		В рядку 3.1 Додатку до постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 розвиток виробництва /виробничі інвестиції - складає 0.
		Не погоджуючись із законністю та обґрунтованістю постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядків за кодом 1.7 та 3.1 Додатку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права й акти їх застосування
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 1 Закону №1540-VIII НКРЕКП (Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Частиною першою статті 19 цього Закону передбачено, що Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю.
		Відповідно до частини першої статті 22 Закону №1540-VIII суб`єкти господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, несуть відповідальність за правопорушення у сферах енергетики та комунальних послуг, визначені законами України «Про природні монополії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про ринок електричної енергії», «Про ринок природного газу», «Про трубопровідний транспорт», «Про теплопостачання», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та іншими законами, що регулюють відносини у відповідних сферах.
		За порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді: 1) застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень; 2) накладення штрафу; 3) зупинення дії ліцензії; 4) анулювання ліцензії.
		Відповідно до статті 3 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.
		Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.
		За правилами частин першої, другої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Надаючи оцінку доводам скаржника щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, які ґрунтуються на неврахуванні апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 червня 2019 року у справі №804/7661/17 щодо відсутності у НКРЕКП повноважень на вилучення з тарифів коштів, колегія суддів керується таким.
		Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України  підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої  статті 328 КАС України  є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов.
		Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
		Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої  статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
		У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
		Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7 та пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі №757/31606/15-ц).
		У пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14 166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Водночас, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
		Оцінюючи доводи скаржника у цій частині, колегія суддів зазначає, що за обставинами справи №804/7661/17 пунктом 2 резолютивної частини оспорюваної у ній постанови НКРЕКП від 01 червня 2017 року № 734 передбачено обов`язок НКРЕКП при найближчому перегляді структури та рівнів тарифів на розподіл електричної енергії (передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) та постачання електричної енергії за регульованим тарифом розглянути питання щодо вилучення зі структури тарифів ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» кошти в сумі 116  248,03 тис. грн (без ПДВ).
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, здійснивши системний аналіз пунктів 1.4, 5.1, 5.2 Процедури встановлення або перегляду тарифів для ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 01 серпня 2001 року №801, а також пункту 1.2. Порядку формування інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії, затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики 13 грудня 2012 року №1627, дійшов висновку, що цими актами не передбачено ні повноважень Регулятора на вилучення грошових коштів з тарифу, ні порядку здійснення такої процедури.
		Натомість у справі, яка переглядається, відповідач, приймаючи оспорювану постанову від 10 грудня 2019 року №2676, положення цих правових актів не застосовував, так само і суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не спиралися на наведені норми, висновок щодо застосування яких зробив Верховний Суд у постанові від 06 червня 2019 року в справі №804/7661/17.
		З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 4.2, 7.8, 7.10, 7.11 Порядку №1175, у питанні правомірності внесення змін (коригування) тарифу на розподіл електричної енергії за результатами перевірки двох інших видів діяльності - з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували Порядок НКРЕКП №1175, а саме - не застосували підпункт 4 пункту 4.2 Порядку НКРЕКП №1175, відповідно до якого НКРЕКП може коригувати тариф за результатами здійснення заходів контролю за дотриманням Ліцензійних умов, затверджених постановою НКРЕКП від 27 грудня 2017 року №1470, а не будь-яких ліцензійних умов. Оскаржуване рішення прийнято всупереч попередній постанові НКРЕКП №1401 від 13 листопада 2018 року, якою встановлено подати проект рішення щодо встановлення (перегляду) двох тарифів.
		Водночас скаржник указує на помилковість застосування судами до спірних правовідносин Порядку №1175, затвердженого постановою НКРЕКП 05 жовтня 2018 року, до правовідносин, що виникли внаслідок позапланової перевірки діяльності товариства за 2017 рік. Зазначає також, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою відсутність у відповідача повноважень на зміну тарифів на послуги за результатами перевірки або моніторингу, оскільки відповідні зміни у законодавстві, зокрема, у статті 17 Закону №1540-VIII, якими передбачено відповідні повноваження, набрали чинності 29 грудня 2019 року, натомість спірну постанову №2676 якою зменшено на суму коригування за результатами проведеної раніше перевірки, НКРЕКП прийнята 10 грудня 2019 року. У зв`язку із цим, суд мав застосувати положення статті 58 Конституції України, проте цього не зробив.
		Отже, скаржник одночасно наводить аргументи про неможливість застосування до спірних правовідносин окремих положень Закону №1540-VIII й Порядку №1175 та, при цьому, просить Верховний Суд зробити висновок щодо застосування пунктів 4.2, 7.8, 7.10, 7.11 Порядку №1175 з огляду на відсутність такого висновку. 
		Із цього приводу колегія суддів вважає за потрібне спершу визначитися з питанням можливості застосування цих норм у межах розглядуваного спору і, за ствердної відповіді, висловити позицію щодо правильного їх застосування.
		Верховний Суд нагадує, що у постанові від 16 березня 2023 року у цій же справі, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, вже акцентував увагу на тому, що Законом України від 19 грудня 2019 року №394-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення конституційних принципів у сферах енергетики та комунальних послуг» пункт 13 статті 17 Закону №1540-VIII доповнено словами «та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу», а частину четверту статті 19 доповнено новим пунктом 7, згідно з яким - під час здійснення державного контролю Регулятор має право «за результатами перевірки або моніторингу приймати рішення про встановлення (зміну) тарифів на товари (послуги) суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та внесення змін до відповідних інвестиційних програм». Вказаний закон набрав чинності 29 грудня 2019 року.
		Водночас, спірну постанову НКРЕКП №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго», якою зменшено на суму коригування за результатами проведеної раніше перевірки, прийнято 10 грудня 2019 року.
		Таким чином, надаючи правову оцінку правомірності НКРЕКП внесення змін (коригування) тарифу на розподіл електричної енергії за результатами перевірки двох інших видів діяльності - з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, суди попередніх інстанцій, застосували пункт 13 частини першої статті 17 Закону №1540-VIII, в редакції, яка набрала чинності вже після прийняття спірного рішення, тоді як застосуванню підлягала редакція, яка була чинною на момент прийняття спірного рішення.
		З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності у НКРЕКП законних повноважень внесення змін (коригування) тарифу на розподіл електричної енергії за результатами перевірки на момент прийняття спірного рішення є передчасним.
		Тож, апеляційний суд повинен був надати оцінку доводам скаржника про те, що як на момент перевірки, так і на момент затвердження спірної постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676, у Регулятора не було права на зміну тарифу за результатами перевірки або моніторингу.
		У цьому ж контексті Верховний Суд зауважив, що підставою для ініціювання НКРЕКП питання щодо встановлення тарифів ПАТ «Запоріжжяобленерго» у бік зменшення, що було реалізовано у постановах НКРЕКП від 11 грудня 2018 року №1833 та від 10 грудня 2019 року №2676, є результати позапланової перевірки дотримання товариством ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та постачання електричної енергії за регульованим тарифом та законодавства у сфері енергетики, за період діяльності 2017 року.
		Верховний Суд акцентував увагу на тому, що, як встановлено в справі, в актах №312 та №313 за період, що перевірявся з 01 січня до 31 грудня 2017 року, зафіксовано факт невідповідності фактичних витрат ПАТ «Запоріжжяобленерго» структурі тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 15 грудня 2016 року №2220. Отже, у межах цього спору відповідач та суди застосували Порядок №1175, який було затверджено постановою НКРЕКП 05 жовтня 2018 року, до правовідносин, що виникли внаслідок позапланової перевірки діяльності товариства за 2017 рік.
		Третій апеляційний адміністративний суд за результатами нового апеляційного розгляду залишив рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову без змін.
		Відповідаючи на питання, про потребу перевірки яких указав Касаційний адміністративний суд, а саме, щодо відсутності у відповідача повноважень на зміну тарифів на послуги за результатами перевірки або моніторингу, суд апеляційної інстанції керувався таким.
		Постановою НКРЕКП від 07 грудня 2018 року №1676 було внесено зміни до постанови НКРЕКП від 13 січня 2018 року №1401 «Про накладення штрафу на ПАТ «Запоріжжяобленерго» за порушення Ліцензійних умов з передачі електричної енергії, Ліцензійних умов з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, Ліцензійних умов з розподілу електричної енергії, Ліцензійних умов з постачання електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання», зокрема вирішено підготувати та винести на засідання НКРЕКП проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на 2019 та 2020 роки шляхом їх зміни в бік зменшення рівними частинами на загальну суму 302  809,29 тис. грн.
		Позивач із цим рішенням був обізнаний та 29 листопада 2018 року листом за №001-09/17887 звертався до НКРЕКП з питання розстрочення суми коригування витарт структури тарифів на послуги з розподілу на загальну суму 302  809,29 тис. грн терміном на три роки рівними частинами. 
		Згодом Регулятор прийняв оспорювану постанову від 10 грудня 2019 року №2676 щодо встановлення тарифів на послуги; додатком до цієї постанови передбачались коригування витрат у розмірі 151  405,00 тис. грн. До цієї постанови було внесено зміни постановою від 11 липня 2020 року №1337, згідно з якою коригування рядка 1.7 в додатку до постанови №2676 не змінювалось. Суд зауважив, що на час звернення позивача до суду із цим позовом постанова №1337 була чинною. 
		Крім того, суд урахував, що позивач не оскаржив постанову НКРЕКП від 13 січня 2018 року №1401 в частині перегляду тарифів на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на 2019 та 2020 роки шляхом їх зміни в бік зменшення, а також постанову Регулятора №1833 від 11 грудня 2018 року  про встановлення тарифів з урахуванням постанови НКРЕКП від 13 січня 2018 року №1401 у редакції постанови НКРЕКП від 07 грудня 2018 року №1676 щодо коригування витрат на 2019 та 2020 роки у зазначених розмірах. 
		Із цих міркувань суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою позицію відповідача стосовно того, що оспорюваною постановою від 10 грудня 2019 року №2676 не здійснювалось коригування тарифів, в тому числі і у редакції цієї постанови від 11 липня 2020 року №1337, оскільки належними доказами підтверджено здійснення такого коригування попередніми постановами, які позивачем не оскаржені та законність яких не спростована в тому числі і в судовому порядку.
		Колегія суддів вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Як установлено в цій справі, у результаті розгляду на засіданні НКРЕКП у формі відкритого слухання 13 листопада 2018 року актів №312 та №313 прийнято постанову №1401, абзацом першим підпункту 1 пункту 3 якої визначено, що Департамент з регулювання відносин у сфері енергетики, у межах здійснення заходів державного регулювання, відповідно до пунктів 1, 13 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону №1540-VIII повинен підготувати та винести на засідання НКРЕКП, що проводиться у формі відкритого слухання, проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на 2019 рік шляхом їх зміни в бік зменшення на загальну суму 302  809,29 тис. грн (без ПДВ).
		Як правильно установив апеляційний суд, згодом до цього абзацу постанови №1401 було внесено зміни постановою НКРЕКП від 07 грудня 2018 року №1676 та викладено у такій редакції: « 1) підготувати та винести на засідання НКРЕКП, що проводиться у формі відкритого слухання, проекти рішень щодо встановлення (перегляду) тарифів на розподіл електричної енергії ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на 2019 та 2020 роки шляхом їх зміни у бік зменшення рівними частинами на загальну суму 302 809,29 тис. грн (без ПДВ), де».
		Тобто, цитованими положеннями постанови НКРЕКП від 13 січня 2018 року №1401 зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 07 грудня 2018 року №1676, було доручено Департаменту з регулювання відносин у сфері енергетики підготувати та винести на засідання НКРЕКП проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на 2019 та 2020 роки шляхом їх зміни у бік зменшення рівними частинами на загальну суму 302 809,29 тис. грн (без ПДВ). Відповідно, якщо розділити цю суму на 2019 і 2020 рік рівними частинами, то це становитиме 151  405 тис. грн.
		Верховний Суд неодноразово досліджував правову природу подібних постанов НКРЕКП, та дійшов висновку, що доручення підготувати проєкт рішення, ще не є остаточним рішенням щодо встановлення (перегляду) тарифів та передбачає майбутнє обговорення та голосування за проєкт на засіданні НКРЕКП з урахуванням всіх обставин, що склалися, а тому це положення (пункт) постанови за своєю природою є організаційно-розпорядчим актом внутрішнього-спрямованого змісту, не є індивідуальним актом, а тому жодних прав, свобод, інтересів позивача не порушує, не передбачає для нього жодних обов`язків і обмежень (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №320/5797/19 та від 20 квітня 2022 року у справі №640/21345/18, від 21 березня 2023 року у справі №640/17821/21).
		Отже, неоскарження позивачем постанов НКРЕКП від 13 січня 2018 року №1401 та від 07 грудня 2018 року №1676 не має жодного юридичного значення для розгляду і вирішення цієї справи, тому посилання на це апеляційного суду в світлі оцінки законності спірної постанови №2676 є помилковим.
		Надалі, як установлено в справі, на виконання пункту 3 постанови №1401 відповідач прийняв постанову від 11 грудня 2018 року №1833 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго», яка втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 в рядку 1.7 Додатку до якої загальні витрати позивача на розподіл електричної енергії (необхідний дохід), зменшені на суму 151  404,645 тис. грн з приміткою, що «Коригування витрат на 2019 та 2020 роки відповідно до підпункту 1 пункту 3 постанови НКРЕКП від 13 листопада 2018 року №1401 (зі змінами) у бік зменшення рівними частинами на загальну суму 302  809,29 тис. грн (без урахування податку на додану вартість) (з розрахунку на рік - 151 404,645 тис. грн (без урахування податку на додану вартість)».
		На думку колегії суддів, той факт, що позивач не оскаржив до суду постанову НКРЕКП від 11 грудня 2018 року №1833, яку також було прийнято на підставі постанови №1401 та яка втратила чинність на підставі оскаржуваної постанови №2676, не має значення для оцінки судом законності останньої, адже не змінює юридичної підстави зменшення загальних витрат позивача на розподіл електричної енергії (необхідного доходу), на суму 151  404,645 тис. грн в рядку 1.7 Додатку до постанови №2676 - проведення перевірки.
		Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції повною мірою проігнорував висновки Верховного Суду щодо необхідності оцінки наявності / відсутності у Регулятора повноважень на час прийняття спірного рішення повноважень змінювати / встановлювати тариф за результатами перевірки або моніторингу з урахуванням конституційного принципу дії закону в часі, що має визначальне значення для правильного вирішення справи.
		Як уже зазначалося, підставою для ініціювання НКРЕКП питання щодо встановлення тарифів ПАТ «Запоріжжяобленерго» у бік зменшення, що було реалізовано у постановах НКРЕКП від 11 грудня 2018 року №1833 та від 10 грудня 2019 року №2676, є результати позапланової перевірки дотримання товариством ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та постачання електричної енергії за регульованим тарифом та законодавства у сфері енергетики, за період діяльності 2017 року.
		Пунктом 13 частини першої статті 17 Закону №1540-VIII (на який міститься посилання в абзаці першому підпункту 1 пункту 3 постанови №1401, на виконання якого прийнято оспорювану постанову) у редакції, чинній на час перевірки та прийняття оскаржуваної постанови, передбачалося, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.
		Закон України від 19 грудня 2019 року №394-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення конституційних принципів у сферах енергетики та комунальних послуг», згідно з яким пункт 13 частини першої статті 17 Закону №1540-VIII доповнено словами «та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу», а частину четверту статті 19 доповнено новим пунктом 7, згідно з яким - під час здійснення державного контролю Регулятор має право «за результатами перевірки або моніторингу приймати рішення про встановлення (зміну) тарифів на товари (послуги) суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та внесення змін до відповідних інвестиційних програм», набрав чинності 29 грудня 2019 року, тобто після прийняття НКРЕКП постанови від 10 грудня 2019 року №2676.
		Крім цього, ця постанова НКРЕКП містить посилання на Порядок №1175.
		Відповідно до пунктів 7.10, 7.11 Порядку за наявності підстав, передбачених пунктом 7.8 цієї глави, НКРЕКП встановлює тарифи ліцензіату виходячи з даних звітності, актів перевірок та/або пояснень і матеріалів ліцензіата.
		При недотриманні ліцензіатом структури тарифу та/або невиконанні інвестиційної програми НКРЕКП може зменшити діючий тариф, вилучивши зі структури тарифу кошти за недотримання ліцензіатом структури тарифу та/або невиконання інвестиційної програми, або врахувати ці кошти як джерело фінансування інвестиційної програми.
		Проте Порядок №1175, як уже зазначалося, було затверджено постановою НКРЕКП 05 жовтня 2018 року, водночас порушення, встановлені в актах №312 та №313, стосувалися періоду перевірки ПАТ «Запоріжжяобленерго» з 01 січня до 31 грудня 2017 року.
		Це виключає можливість застосування до позивача негативних наслідків на підставі зазначеного нормативного акта за порушення, вчиненні до його прийняття. Зі свого боку Верховний Суд не має правових підстав для викладення у межах цього спору висновку щодо застосування пунктів 4.2, 7.8, 7.10, 7.11 Порядку №1175.
		Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що зменшення в рядку 1.7 Додатку «Структура тарифів на послуги з розподілу електричної енергії Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 загальних витрат позивача на розподіл електричної енергії (необхідний дохід), на суму 151  404,645 тис. грн, що відповідач здійснив за результатами позапланової перевірки товариства, не ґрунтується на положеннях Закону №1540-VIII та частини другої статті 19 Конституції України, оскільки вчинено за відсутності для цього повноважень.
		Таким чином, позов у частині визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка за кодом 1.7. Додатку, на думку колегії суддів, підлягає задоволенню.
		Стосовно вимог позивача про зобов`язання НКРЕКП, з дня набрання судовим рішенням законної сили, при найближчому перегляді структури та рівнів тарифів на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» збільшити тариф на розподіл електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» на суму 151  404,645 тис. грн, на яку вказаний тариф був зменшений на виконання постанови від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго», колегія суддів зауважує, шо задоволення такої вимоги було б виправданим і можливим лише у разі констатації необґрунтованості та помилковості висновків Регулятора щодо допущених позивачем порушень, встановлених у ході перевірки як юридичної підстави зменшення тарифу.
		У справі ж, яка переглядається, обґрунтованість висновків НКРЕКП, зроблених за наслідками позапланової перевірки позивача, він під сумнів не ставив, такі мотиви не були підставою позову і суди під час розгляду справи не перевіряли та відповідно не встановили їх необґрунтованості. Натомість ключові аргументи позивача стосувалися допущених відповідачем суттєвих порушень формального характеру.
		Встановлення незаконності та скасування судом оскаржуваної постанови НКРЕКП в оспорюваній частині із цих мотивів за умов неспростування в законний спосіб правомірності самої перевірки та висновків за її результатами щодо допущених позивачем порушень, не може мати наслідком зобов`язання НКРЕКП збільшити тариф на розподіл електричної енергії на ту суму, про яку зазначає позивач, оскільки, на думку судової колегії, зобов`язання відповідача вчинити такі дії може бути очікуваним для позивача наслідком лише в разі констатації хибності висновків Регулятора, що взагалі б унеможливлювало застосування до товариства будь-яких негативних наслідків. За обставин же, коли такі висновки залишаються одночасно не спростованими і не реалізованими, покладення на відповідача обов`язку вчиняти будь-які дії на їх противагу було б передчасним.
		Таким чином, вимоги позивача у цій частині є передчасними і задоволенню не підлягають.
		Що стосується законності та обґрунтованості спірної постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядків за кодом 3.1 Додатку, Верховний Суд зазначає таке.
		Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані прийняттям НКРЕКП в 2014 році протокольних рішень про врахування в тарифах поворотної фінансової допомоги, залученої на виконання заходів щодо приєднання і введення в експлуатацію об`єктів, призначених для виробництва електроенергії з використанням альтернативних джерел, на підставі яких ПАТ «Запоріжжяобленерго» уклав і виконав договори про залучення фінансової допомоги, але в подальшому НКРЕКП не включає вказану фінансову допомогу до тарифу, обґрунтовуючи таку бездіяльність втратою чинності статті 17-2 Закону №575/97-ВР.
		Наведені в касаційній скарзі доводи ґрунтуються на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 17 Закону №1540-VIII, а також статті 17-2 Закону №575/97-ВР, якою регулювалося питання включення до тарифу поворотної допомоги, до відносин, які виникли під час дії Закону №575/97-ВР і тривають після втрати ним чинності, з урахуванням положень про незворотність дії закону в часі, закріплених у статті 58 Конституції України.
		Як установлено судами попередніх інстанцій, 13 лютого 2014 року НКРЕКП прийняла протокольне рішення №8 щодо можливості врахування у тарифах на передачу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги у сумі 10  999 тис. грн (без ПДВ), залученої від TOB «Токмак Солар Енерджі».
		11 грудня 2014 року НКРЕКП прийняла протокольне рішення №25 щодо можливості врахування у тарифах на передачу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги у сумі 2  568  834 тис. грн (без ПДВ), що залучається від TOB «Сонячні стандартні рішення».
		Протокольними рішеннями було зазначено, що врахування в тарифах починається з наступного календарного року після отримання останнього траншу поворотної фінансової допомоги, введення в експлуатацію сонячної електростанції TOB «Токмак Солар Енерджі» та TOB «Сонячні стандартні рішення» та об`єктів електроенергетики, що забезпечують приєднання зазначеної сонячної електростанції.
		05 березня 2014 між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та TOB «Токмак Солар Енерджі» було укладено договір №ПФ 01-2014, пунктом 2.4, якого було передбачено, що кошти залучені від Позикодавця (TOB «Токмак Солар Енерджі») як фінансова допомога, повертаються протягом десяти років, починаючи з календарного року, наступного після року в якому отримано останній транш поворотної фінансової допомоги та введення в експлуатацію комплексу сонячної електростанції. Відповідно до додаткової угоди від 25 червня 2015 року до цього договору, четвертий (останній) транш III квартал 2015 року.
		25 червня 2015 року між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та TOB «Сонячні стандартні рішення» було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №ПФ02-2015, пунктом 2.4, якого було передбачено, що кошти залучені від Позикодавця (TOB «Сонячні стандартні рішення») як фінансова допомога, повертаються протягом десяти років, починаючи з календарного року, наступного після року в якому отримано останній транш поворотної фінансової допомоги та введення в експлуатацію комплексу сонячної електростанції. Додатком 2 до цього договору затверджено «Графік повернення коштів поворотної фінансової допомоги для здійснення приєднання сонячної електростанції TOB «Сонячні стандартні рішення» з 2016 до 2026 року. Повернення грошових коштів виконувалось згідно «Порядку фінансування послуг з приєднання електроустановок до електричних мереж». Відповідно до додаткової угоди від 12 січня 2018 року до договору №ПФ02-2015, другий (останній) транш І квартал 2018 року.
		Листом від 06 серпня 2018 року №03/470 TOB «Токмак Солар Енерджі» звернулось до ПАТ «Запоріжжяобленерго» з вимогою повернення поворотної фінансової допомоги.
		TOB «Сонячні стандартні рішення» листом від 23 липня 2018 року №053 повідомило про виконання договору №ПФ02-2015 в повному обсязі та надало підтвердні документи.
		Враховуючи те, що джерелом повернення поворотної фінансової допомоги є складова тарифу на передачу або розподіл електричної енергії, відповідно до вимоги законодавства, яке діяло на момент прийняття протокольних рішень НКРЕКП, з метою включення зазначених сум у складову тарифу, ПАТ «Запоріжжяобленерго» листом від 26 вересня 2019 року №001-08/16268 подало до НКРЕКП заяву та відповідні документи для встановлення тарифів на послугу з розподілу електричної енергії на 2020 рік, де, зокрема, передбачались кошти на повернення поворотної фінансової допомоги.
		Судами встановлено, що відповідно до «Розрахунку загальних витрат (необхідного доходу) ПАТ «Запоріжжяобленерго» на здійснення діяльності з розподілу електричної енергії (всього та за класами напруги)», було включено рядок за кодом 3.1. «Розвиток виробництва /виробничі інвестиції» пропозиція ПАТ «Запоріжжяобленерго» у сумі 47047 тис. грн, з яких відповідно до «Розрахунку прибутку від здійснення ліцензованої діяльності ПАТ «Запоріжжяобленерго» на 2020 рік, було враховано: 514 тис. грн на повернення поворотної фінансової допомоги на загальну суму 2569 тис. грн (без ПДВ) залученої від TOB «Сонячні стандартні рішення» строком на 10 років; 2 200 тис. грн на повернення поворотної фінансової допомоги на загальну суму 10 999 тис. грн (без ПДВ), залученої від TOB «Токмак Солар Енерджі» строком на 10 років. Враховано на повернення за 2 роки (2019, 2020).
		Тариф на послуги з розподілу електричної енергії для ПАТ «Запоріжжяобленерго», було затверджено постановою від 10 грудня 2019 року №2676, але НКРЕКП в тарифах не врахувала пропозицію ПАТ «Запоріжжяобленерго» щодо включення в тарифи коштів на повернення поворотної фінансової допомоги.
		Зокрема, в рядку 3.1 Додатку до постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 розвиток виробництва /виробничі інвестиції - складає 0.
		16 жовтня 1997 року прийнято Закон №575/97-ВР, який визначав правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулював відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.
		Частиною шостою статті 17-2 Закону №575/97-ВР (яка була виключена відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії» від 04 червня 2015 року №514-VIII) передбачено, що приєднання об`єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії та будівництво яких відповідає плану розвитку об`єднаної енергетичної системи України на наступні десять років, фінансується в обсязі 50 відсотків за рахунок коштів, передбачених у тарифах на передачу електричної енергії, і 50 відсотків - за рахунок поворотної фінансової допомоги, яка надається замовником електропередавальній організації.
		Тобто цією нормою законодавець визначав джерела та розподіл фінансування у вказаних випадках.
		Частиною десятою статті 17-2 Закону №575/97-ВР передбачено, що строк повернення поворотної фінансової допомоги замовнику встановлюється Комісією відповідно до порядку фінансування послуг з приєднання електроустановок до електричних мереж і не може перевищувати 10 років. Джерелом повернення поворотної фінансової допомоги є складова тарифу на передачу електричної енергії.
		Закон №575/97-ВР втратив чинність з 11 червня 2017 року (в тому числі і стаття 17-2), за винятком окремих положень, які діяли ще певний час. Цей закон втратив чинність повністю з 01 липня 2019 року.
		Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
		Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим  законом  або іншим нормативно-правовим актом.
		Як встановлено у справі, заяву та відповідні документи для встановлення тарифів на послугу з розподілу електричної енергії на 2020 рік, де, зокрема, передбачались кошти на повернення поворотної фінансової допомоги, ПАТ «Запоріжжяобленерго» подало до НКРЕКП листом від 26 вересня 2019 року №001-08/16268. Рішення із цього питання відповідач ухвалив 10 грудня 2019 року (рядок 3.1 Додатку до постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676).
		За наведеного нормативного регулювання та установлених обставин, колегія суддів не вбачає підстав вважати помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у НКРЕКП підстав для врахування у тарифах на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» коштів на повернення поворотної фінансової допомоги за нововведеними в експлуатацію об`єктами електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, зокрема такими об`єктами TOB «Сонячні стандартні рішення» та TOB «Токмак Солар Енерджі».
		Позивач не навів переконливих, нормативно обґрунтованих мотивів стосовно того, на якій підставі його домовленості з третіми особами повинні мати для НКРЕКП обов`язкове значення при розгляді питання щодо встановлення тарифу за умови втрати чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого було ухвалено рішення щодо можливості врахування у тарифах на передачу електричної енергії позивача коштів на повернення поворотної фінансової допомоги.
		Доводи скаржника про дискримінаційний характер постанови відповідача в оскаржуваній частині колегія суддів відхиляє.
		Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року№5207-VI «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
		За змістом наведених правових норм, обов`язковим елементом стверджуваної дискримінації має бути певна притаманна особі ознака, що лежить в основі відмінного ставлення до такої особи.
		Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року у справі №800/191/17 (провадження № 11-283заі18) зауважила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий (трискладовий) тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.
		У своїй заяві позивач не зазначив і не обґрунтував наявності в нього певної ознаки, яка б могла вплинути на прийняття різних за змістом рішень. У такому разі має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи скаржника у цій частині помилковими.
		Решта наведених у касаційній скарзі аргументів фактично зводиться до переоцінки доказів, не спростовує висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказує на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.
		Колегія суддів повторює, що до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка за кодом 1.7. Додатку.
		Водночас щодо решти вимог, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:
		залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення;
		скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
		Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Переглянувши судові рішення у межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні рішень у частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка за кодом 1.7. Додатку, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі про задоволення позову в цій частині.
		Разом із цим, висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, тому підстави для їх скасування у цій частині відсутні.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Як убачається з матеріалів справи, позивач поніс судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 23  122 (двадцять три тисячі сто двадцять дві) гривні 00 коп., з яких: 2102 грн 00 коп. за подання позовної заяви (т.1, а.с.66), 2102 грн 00 коп. за подання заяви про збільшення позовних вимог (т.1, а.с.184), 6306 грн 00 коп. за подання апеляційної скарги (т.2, а.с.19), 8408 грн 00 коп. та 4204 грн 00 коп. за подання касаційних скарг (т.2, а.с.104 та т.3, а.с.152).
		З огляду на те, що за наслідками касаційного перегляду суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, то сума сплаченого позивачем судового збору, яку належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам становить 5780 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят) гривень 50 копійок (23122  :  4  =  5780,5).
		Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити частково.
		Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року скасувати у частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка за кодом 1.7. Додатку.
		Ухвалити у цій частині нове судове рішення яким позов задовольнити.
		Визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних від 10 грудня 2019 року №2676 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПАТ «Запоріжжяобленерго» (зі змінами, що внесені постановою НКРЕКП від 11 липня 2020 року №1337), в частині рядка за кодом 1.7. Додатку.
		В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року залишити без змін.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (адреса: вул. Сім`ї Бродських, 19, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 39369133) на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 00130926) судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 5780 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят) гривень 50 копійок.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст судового рішення складено 27 червня 2024 року.
		 
		...........................
		...........................
		...........................
		А.Г. Загороднюк
		Л.О. Єресько 
		В.М. Соколов
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...