Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1988/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2024.
Дата набрання законної сили: 26.06.2024
Номер судового провадження: 14-73цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА 
		 
		26 червня 2024 року
		м. Київ
		 
		Справа № 372/1988/15
		Провадження № 14-73цс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		 
		судді-доповідача Ткачука О. С.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В.,    Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
		 
		перевірила дотримання порядку та наявність підстав передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , про визнання недійсними правочинів, державних актів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними рішень державного реєстратора та визнання відсутнім права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року та касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Суть спору
		 
		У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів, державних актів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними рішень державного реєстратора та визнання відсутнім права власності.
		 
		Позов мотивований тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено порушення вимог земельного законодавства під час укладення договорів дарування та купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Спірні земельні ділянки, щодо яких укладалися правочини 23 жовтня 2007 року, не вибували з власності держави у встановлений законом спосіб, оскільки уповноважені органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади таких рішень не приймали. ОСОБА_1 , відчужуючи земельні ділянки, не мав на них права власності, оскільки до 2007 року він не вчиняв правочинів, які б були підставами для набуття ним такого права, а саме: у березні та квітні 2004 року не укладав тих договорів купівлі-продажу та дарування земельних ділянок, що зазначені у державних актах на право власності на земельні ділянки, на підставі яких він у 2007 році відчужив ці земельні ділянки ОСОБА_8 .
		 
		Земельні ділянки не знаходяться у межах смт Козин, а розташовані орієнтовно у 3 км від меж вказаного населеного пункту, а тому спірні земельні ділянки не могли бути передані у власність громадян рішеннями Козинської селищної ради або її виконавчим комітетом. Спірні земельні ділянки згідно зі статтями 19, 57 і 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) належать до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному ЛК України.
		 
		Прокурор, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
		 
		1) визнати недійсними: договори дарування від 23 жовтня 2007 року земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0071, 3223155400:06:003:0069, 3223155400:06:003:0067, 3223155400:06:003:0066, 3223155400:06:003:0012, 3223155400:06:003:0011, 3223155400:06:003:0064, 3223155400:06:003:0063, 3223155400:06:003:0062, 3223155400:06:003:0061, 3223155400:06:003:0060, 3223155400:06:003:0059, 3223155400:06:003:0058, 3223155400:06:003:0057, 3223155400:06:003:0056, 3223155400:06:003:0055, 3223155400:06:003:0054, 3223155400:06:003:0053, 3223155400:06:003:0052, 3223155400:06:003:0051, 3223155400:06:003:0015, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області, та договір від 01 листопада 2007 року купівлі-продажу розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:006:0009;
		2) витребувати на користь держави в особі КМУ та ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:
		-      ОСОБА_6 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111 площею 2 га;
		-      ОСОБА_5 - земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:01112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123, 3223155400:06:003:0124, 3223155400:06:003:0125 загальною площею 2 га;
		-      ОСОБА_3 - земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:002:0005, 3220882600:03:003:0002, 3220882600:03:003:0097 загальною площею 7,2 га вартістю 44 280 000 грн;
		-      ОСОБА_2 - земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:003:0051, 3220882600:03:003:0052, 3220882600:03:003:0053, 3220882600:03:003:0054, 3220882600:03:003:0055, 3220882600:03:003:0062, 3220882600:03:003:0063, 3220882600:03:003:0064 загальною площею 7,8 га вартістю 47 970 000 грн;
		-      ОСОБА_4 - земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:03:003:0101 площею 3 га вартістю 18 450 000 грн;
		 
		3) визнати недійсними:
		-     державний акт серії ЯЕ 956724 від 02 листопада 2007 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 3 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0097;
		-     державний акт серії ЯЕ 956721 від 02 листопада 2007 року на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 3 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101;
		-     державний акт серії ЯЖ 676100 від 12 серпня 2009 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0005;
		-     державний акт серії ЯЖ 676125 від 12 серпня 2009 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 3,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0002;
		 
		4) визнати недійсним рішення державного реєстратора реєстраційної служби Обухівського МРУЮ Київської області від 15 травня 2014 року № 13070113 та № 13071806 в частині реєстрації права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0110 та 3223155400:06:003:0111;
		 
		5) визнати відсутнім право власності:
		-      ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111 площею 2 га;
		-      ОСОБА_5 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:01112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123, 3223155400:06:003:0124, 3223155400:06:003:0125 загальною площею 2 га;
		-      ОСОБА_3 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:002:0005, 3220882600:03:003:0002, 3220882600:03:003:0097 загальною площею 7,2 га вартістю 44 280 000 грн;
		-      ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:003:0051, 3220882600:03:003:0052, 3220882600:03:003:0053, 3220882600:03:003:0054, 3220882600:03:003:0055, 3220882600:03:003:0062, 3220882600:03:003:0063, 3220882600:03:003:0064 загальною площею 7,8 га вартістю 47 970 000 грн;
		-      ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:03:003:0101 площею 3 га вартістю 18 450 000 грн;
		 
		6) визнати право власності держави в особі КМУ та право користування за ДП «Київське лісове господарство» на спірні земельні ділянки.
		 
		Рішення судів
		 
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		 
		Обухівський районний суд Київської області рішенням від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 червня      2016 року, відмовив у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київське лісове господарство».
		 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах ухвалою 
		від 01 лютого 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилив, а рішення Обухівського районного суду Київської області 
		від 29 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області 
		від 30 червня 2016 року залишив без змін.
		 
		Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 жовтня 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України задовольнила частково, скасувала зазначені вище судові рішення, а справу передала на новий розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановив порушення прав КМУ як розпорядника землями лісового фонду, що за площею перевищують  1 га, проте суди не встановили початку перебігу позовної давності для КМУ, а також того, що КМУ було чи могло бути відомо про порушення його права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду (аналогічний висновок про те, що, встановивши порушення прав КМУ, суди не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц). Суди також не врахували, що у разі пред`явлення декількох позовних вимог, питання застосування позовної давності, початку її перебігу та спливу має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.
		 
		Обухівський районний суд Київської області протокольною ухвалою від 18 жовтня 2019 року замінив первісного відповідача ОСОБА_7 на належних відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та залучив ОСОБА_7 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів.
		 
		Суд першої інстанції ухвалою від 05 жовтня 2020 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київське лісове господарство» залишив без розгляду.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року скасував і направив справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
		 
		Обухівський районний суд Київської області рішенням від 31 січня 2022 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київське лісове господарство» відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не були учасниками правовідносин щодо вибуття спірних земельних ділянок із державної власності; придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором для обґрунтування позову; підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі. Отже, витребування спірних земельних ділянок у відповідачів не ґрунтується на нормах національного та міжнародного законодавства і становить непропорційне втручання у право особи на мирне володіння майном. Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів суд першої інстанції відхилив, оскільки відсутній чинний вирок суду, який би встановлював винуватість у скоєнні ними будь-яких злочинів, так само відсутні інші судові рішення, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю, або правочинів чи правовстановлюючих документів попередніх власників спірних земельних ділянок.
		 
		Суд першої інстанції також зазначив, що прокурор неправильно застосував частину дев`яту статті 149 ЗК України, а також не врахував те, що спірні земельні ділянки не відносились до лісів першої групи, а тому не можуть вважатись єдиним масивом загальною площею більше 10 га; перебувають у межах Козинської селищної ради, тому право розпорядження спірними земельними ділянками не відносилось до сфери компетенції КМУ, який не є органом місцевого самоврядування. Прокурор не пред`явив позов в інтересах Козинської селищної ради. Позовні вимоги фактично пред`явлені в інтересах не держави загалом, а КМУ, доказів, чи була письмова вказівка (наказ) Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно, до компетенції яких віднесено повноваження пред`явлення позову в інтересах держави в особі КМУ, прокурором не надано.
		 
		Також суд першої інстанції вказав на те, що недоведеність позовних вимог є достатньою підставою для відмови в їх задоволенні, тому наслідки спливу позовної давності застосуванню не підлягають.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив частково, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог:
		 
		1) заявлених в інтересах ДП «Київське лісове господарство», скасував та залишив без розгляду;
		 
		2) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 скасував та ухвалив нове рішення, яким задовольнив ці вимоги частково, витребувавши на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння:
		-      ОСОБА_3 - земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0005, 3223155400:06:003:0002, 3223155400:06:003:0097;
		-      ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0051, 3223155400:06:003:0052, 3223155400:06:003:0053, 3223155400:06:003:0054, 3223155400:06:003:0055, 3223155400:06:003:0062, 3223155400:06:003:0063, 3223155400:06:003:0064, 3223155400:06:006:0009;
		-      ОСОБА_4 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101;
		-      ОСОБА_6 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111;
		-      ОСОБА_5 - земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:0112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123, 3223155400:06:003:0124, 3223155400:06:003:0125.
		 
		В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив.
		 
		Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення таким:
		 
		-     спір стосується лісових ділянок, які відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва та розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 і знаходяться в землекористуванні ДП «Київське лісове господарство», яким дозвіл на їх вилучення не надавався, звернень щодо проведення розрахунків збитків лісогосподарського виробництва до підприємства не надходило. Згоду на зміну цільового призначення земельних ділянок Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало. Спірні земельні ділянки розташовані орієнтовно в 3 (трьох) кілометрах від меж смт Козин та в силу положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України. Відповідно до положень статей 122, 149 ЗК України КМУ на момент подачі позову був компетентним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись спірними земельними ділянками. Спірні землі не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось, тому позовні вимоги в частині витребування спірних земельних ділянок підлягають задоволенню. Суд першої інстанції безпідставно послався на відсутність вироку суду, яким встановлена винуватість у скоєнні відповідачами злочинів, оскільки докази на спростування доводів прокурора, що земельні ділянки вибували із власності держави у незаконний спосіб, відсутні;
		-     задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок не є втручанням у право на мирне володіння майном, оскільки у цій справі правовідносини пов`язані з вибуттям лісових земель державної власності у приватну власність для інших цілей, ніж визначені законом, а тому втручання у право власності фізичних осіб шляхом задоволення позовної вимоги про витребування земельних ділянок безумовно становить «суспільний», «публічний» інтерес. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності. Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах лісогосподарства, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів;
		-     оскільки однією з позовних вимог є витребування земельних ділянок з незаконного володіння, позовні вимоги про визнання недійсними договорів, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права власності та визнання права власності, визнання недійсним рішення державного реєстратора не відповідають належному способу захисту, а тому не підлягають задоволенню;
		-     позовні вимоги до ДП «Київське лісове господарство» задоволенню не підлягають, оскільки аналіз статті 23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про те, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, тобто прокурор не має повноважень на ведення справи в інтересах ДП «Київське лісове господарство», тому позов в цій частині потрібно залишити без розгляду;
		-     висновок суду першої інстанції про ненадання прокурором доказів про наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема письмової вказівки Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі КМУ, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним. Зазначив, що предметом спору у справі є землі лісогосподарського призначення, щодо яких законом установлено обмеження для використання в цивільному обороті. До компетенції КМУ не входять повноваження контролю у сфері земельних правовідносин, тобто він не має функцій, пов`язаних із виявленням порушень у цій сфері. Зокрема, до безпосередніх повноважень КМУ не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має законної можливості витребовувати від органів державної влади інформацію про власників та користувачів земельних ділянок, підстави укладення правочинів між фізичними особами тощо, особливо вважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень. Отже, будучи особою, що реалізує від імені держави права власника спірних земель, КМУ не міг та фактично не здійснив захист порушених прав держави на спірні земельні ділянки, оскільки не має механізму одночасного самостійного встановлення та збирання доказів порушення права власності держави, яке є предметом судового розгляду у цій справі, для подальшого звернення до суду з позовом. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважав доведеними підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі КМУ у цій справі;
		-     визначальним для встановлення початку перебігу позовної давності у цій справі є момент, з якого саме КМУ дізнався про порушення права власності на спірні земельні ділянки. Саме по собі здійснення прокурором процесуальних дій за фактом підробки документів у межах кримінального провадження не впливає на перебіг позовної давності для КМУ, який є належним розпорядником спірних земель. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що позивач не пропустив позовну давність при зверненні до суду із цим позовом.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзивів на касаційні скарги
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах, а саме:
		 
		-     суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що позивачу про оформлення речових прав на спірні земельні ділянки та про оспорювані державні акти, договори відчуження земельних ділянок стало відомо з грудня 2007 року, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» 
		від 11 січня 2008 року та копії протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 15 травня 2008 року позивачу було відомо про відчуження спірних земельних ділянок з першої половини 2008 року. Натомість прокурором подано позов у травні 2015 року;
		-      ОСОБА_6 стала власником спірної земельної ділянки на підставі договору дарування від 30 вересня 2014 року. Прокурор та КМУ могли і зобов`язані були перевірити актуальну інформацію про власників. Проте лише 17 жовтня 2019 року позивачем подано до суду заяву про залучення належного відповідача ОСОБА_6 та уточнення позовних вимог. Представник позивача знав про право власності ОСОБА_6 ще у жовтні 2016 року, оскільки в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 10 жовтня 2016 року у справі № 757/49423/16-к задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України та накладено арешт на майно ОСОБА_6 - спірну земельну ділянку;
		-     суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор мав довідатися про порушені права держави в особі КМУ в межах кримінального провадження, а тому доводи про те, що КМУ не брав участі у цьому кримінальному провадженні, не можуть впливати на визначення моменту початку перебігу позовної давності, оскільки за таких фактичних обставин необізнаність КМУ про порушення його прав не може спростовувати фактів, що про такі порушення раніше стало відомо прокурору, який мав своєчасно вжити заходів задля захисту прав та інтересів держави в особі певного органу;
		-     прокурор не подав клопотання про поновлення позовної давності;
		-     суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Корп», хоча між ним та ОСОБА_6 14 лютого 2021 року укладений договір про встановлення суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111. Рішення суду в частині визнання права власності на земельну ділянку вплине на права цього товариства;
		-     поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідачі, які уклали договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, не мали можливості за зовнішніми ознаками землі, місця її розташування встановити, що цей об`єкт нерухомого майна відноситься до земель лісового фонду. Відповідачі як добросовісні набувачі не знали і не могли знати про наявність перешкод, зокрема про те, що продавець не мав права відчужувати майно. Наявність у діях власника або особи, якій він передав майно, волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		За змістом касаційної скарги ОСОБА_6 , постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог про витребування у відповідачки   ОСОБА_6 спірної земельної ділянки, в іншій частині не оскаржується.
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, за підписом представника ОСОБА_10 , в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, а мотиви рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині підстав відмови у задоволенні позову про витребування земельної ділянки змінити з необґрунтованості на пропуск позовної давності.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах, а саме:
		-     суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що працівникам прокуратури було відомо про всі істотні обставини спірних правовідносин ще з кінця 2007 року першої половини 2008 року. Прокурор обґрунтовує позов посиланням виключно на матеріали кримінального провадження № 12013000000000148 
		від 23 січня 2013 року, які містять всі матеріали кримінальної справи № 47-976, яка розслідувалась (з перервами) слідчими прокуратури Київської області 
		у 2008-2011 роках. КМУ мав об`єктивну можливість знати починаючи з першої половини 2008 року про обставини порушення прав держави щодо володіння спірними земельними ділянками від підпорядкованих уряду органів державної виконавчої влади, що відповідає правовим висновкам Європейського суду з прав людини (рішення від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України»), Верховного Суду України (постанова від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс140), Верховного Суду (постанови від 05 червня 2018 у справі № 911/3721/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 369/6772/15-ц). ДП «Київське лісове господарство» було відомо про відчуження спірних земельних ділянок з першої половини 2008 року, про що свідчать листи від 11 січня 2008 за підписом директора підприємства на запити прокуратури Київської області та копія протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 15 травня 2008 року, який на той час обіймав посаду заступника директора ДП «Київське лісове господарство»;
		-     суд апеляційної інстанції не мотивував свого висновку про те, що ОСОБА_1 та інші відповідачі не були добросовісними набувачами спірних земельних ділянок. Вказує, що виключно з вини Управління земельних ресурсів в Обухівському районі та Обухівського районного відділу КРФ ДП «Центр ДЗК» виникли спірні правовідносини. У матеріалах цивільної справи достатньо доказів, якими підтверджується, що станом на 2007 рік та пізніше у відповідачів були достатні підстави не сумніватись, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт Козин, не віднесені до земель лісового фонду та мають правомірно визначене цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Суд апеляційної інстанції, стверджуючи, що ОСОБА_1 у своїх показаннях у кримінальному провадженні як свідок начебто стверджував, що він «був обізнаний, що спірні земельні ділянки є лісовими ділянками», не послався на том та аркуш справи;
		-     поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що прокурор не надав жодного доказу на підтвердження того, що він у період з грудня 2007 року по травень 2015 року звертався до КМУ або інших центральних органів державної виконавчої влади з інформаційними листами відповідного змісту. Вважає, що така бездіяльність прокурора як представника КМУ впродовж 8 років є підставою для застосування позовної давності.
		 
		У лютому 2024 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати, мотиви рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки змінити в мотивувальній частині, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
		 
		-     суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не врахував, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. При розгляді справи ключове значення для визначення початку перебігу строків позовної давності має момент, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалась або могла довідатись саме прокуратура, а не КМУ. Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачам про оформлення речових прав та про спірні державні акти, спірні договори відчуження земельних ділянок стало відомо починаючи з грудня 2007 року. Наявні у матеріалах справи копії двох листів ДП «Київське лісове господарство» від 11 січня 2008 року за підписом директора підприємства на запити прокуратури Київської області та копія протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 15 травня 2008 року, який на той час обіймав посаду заступника директора ДП «Київське лісове господарство», підтверджують, що позивачу було відомо про спірне відчуження земельних ділянок з першої половини 2008 року. Позов було подано прокурором тільки у травні 2015 року, тобто через 7 років та 5 місяців, після того, як позивачі дізнались про факти та документи, покладені в обґрунтування позову прокурора. Ні прокурор, ні КМУ не подали заяви про поновлення позовної давності;
		-     поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що в матеріалах справи відсутні безспірні докази, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки мають перетин із землями лісового фонду. Апеляційний суд не зазначив матеріально-правове обґрунтування спірних правовідносин, а також не встановив, чи всі заявлені прокурором вимоги є належним способом захисту, не оцінив дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, не врахував відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави.
		 
		У травні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року - без змін.
		 
		Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований та об`єктивний висновок про те, що спірні землі належать до земель лісогосподарського призначення. З огляду на відсутність волі будь-якого уповноваженого органу на припинення речового права держави на спірні землі за наявності доказів їх перебування у титульному володінні державного лісогосподарського підприємства судом обґрунтовано застосовано положення статті 388 ЦК України до спірних правовідносин та витребувано землі лісогосподарського призначення на користь держави. Водночас відмова у захисті права позивача з посиланням на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде свідчити про надання переваги правам відповідачів та порушення вимог статті 6 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки у цивільних правовідносинах фізичні особи та держава є рівними. 
		 
		Вказує, що стаття 36 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ) не містила вимог щодо отримання вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника, заступника про представництво прокуратурами обласного рівня інтересів держави в особі КМУ. Лише з набранням 15 липня 2015 року чинності новою редакцією Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» визначено новий порядок звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі КМУ шляхом отримання вказівки Генерального прокурора чи його першого заступника, а тому прокурором на дату подання позову та відкриття судом провадження у цій справі не порушено жодних вимог законодавства та нормативно-правових актів, які регулювали порядок подання прокурором позову під час виконання конституційної функції представництва інтересів держави в судах. 
		 
		Зазначає, що закон передбачає, що прокурор здійснює процесуальне представництво інтересів держави, однак не є носієм останніх, не реалізує цивільні права держави відносно предмета спору, а тому відсутні підстави пов`язувати початок перебігу позовної давності з моментом обізнаності прокурора про наявність (можливу наявність) порушення прав та законних інтересів держави, бо вказане не відповідає вимогам статті 256 ЦК України (послався, зокрема, на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 7 червня 2017 року у справі № 910/27025/14). Матеріали справи не містять доказів поінформованості КМУ про порушення прав та законних інтересів держави. Вперше інформацію щодо оформлення права приватної власності в спірному масиві земель КМУ одержано в ході розгляду цієї справи. За вказаних установлених фактичних обставин справи КМУ, навіть теоретично, не міг довідатися про допущені порушення раніше, ніж про них зазначив прокурор у заявленому позові. 
		 
		Аналогічні доводи прокурор навів у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому також просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року - без змін.
		 
		Надходження касаційних скарг на розгляд Верховного Суду
		 
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалами:
		 
		-     від 11 квітня 2023 року - відкрив касаційне провадження у справі № 372/1988/15 за касаційною скаргою ОСОБА_6 , у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду 
		від 28 лютого 2023 року відмовив;
		-     від 24 квітня 2023 року - відкрив касаційне провадження у справі № 372/1988/15 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_10 , у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року відмовив;
		-     від 10 жовтня 2023 року - відзив КМУ, що підписаний представником Костенко В. М. , на касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишив без розгляду, справу призначив до судового розгляду;
		-     від 20 березня 2024 року - поновив ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, відкрив касаційне провадження;
		-     від 16 квітня 2024 року - відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 28 лютого 2023 року;
		-     від 30 травня 2024 року - передав справу № 372/1988/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу (уточнення) висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15 (провадження № 14-172цс18).
		 
		Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Верховний Суд мотивував ухвалу тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 64-66) щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформувала такий висновок:
		 
		«Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність потрібно обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».
		 
		Такий висновок Велика Палата Верховного Суду підтримувала та застосовувала у постановах від 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 100) і № 488/5027/14-ц (пункт 106), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 68), від 04 грудня 2018  року у справі № 910/18560/16 (пункт 7.9), 
		від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 95 та 96), 
		від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 (пункти 5.33, 5.47) та № 911/3677/17 (пункт 6.33), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 126).
		 
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що Велика Палата Верховного Суду, передаючи цю справу (№ 372/1988/15) на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 31 жовтня 2018 року зазначила що: «[…] під час розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановив порушення прав КМУ як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Проте суди не встановили початку перебігу позовної давності для КМУ, а також того, що КМУ було чи могло бути відомо про порушення його права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду (аналогічний висновок про те, що, встановивши порушення прав КМУ, суди не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018  року у справі № 359/2012/15-ц)» (пункт 43).
		 
		Однак, як зазначила колегія суддів, Велика Палата Верховного Суду у постанові        від 31 жовтня 2018 року не вказала про відступ від наведених вище висновків щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України стосовно початку перебігу позовної давності у разі звернення до суду з позовом прокурора від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		 
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що відповідно до обставин цієї справи (№ 372/1988/15-ц) перший заступник прокурора Київської області у травні 2015 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі, зокрема, КМУ, у якому просив визнати недійсними правочини, визнати недійсними державні акти, витребувати земельні ділянки, визнати недійсними рішення державного реєстратора та визнати відсутнім право власності.
		 
		Водночас аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до копії постанови 
		від 31 липня 2008 року про закриття кримінальної справи № 47-976, яка порушена 31 березня 2008 року, з метою встановлення обставин щодо виділення земельних ділянок в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та укладення договорів купівлі-продажу допитані свідки, зокрема ОСОБА_2 , які підтвердили факт укладення угод купівлі-продажу та отримання державних актів, зокрема, на спірну земельну ділянку. Тобто про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття з її володіння спірних земельних ділянок прокурору стало відомо ще у 2008 році під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи № 47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності на землю. Отже, прокурор довідався про незаконне вибуття спірних земельних ділянок раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		 
		Отже, за наявності постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, в якій сформульовано висновок про те, що суди не встановили початку перебігу позовної давності для КМУ, а також того, що КМУ було чи могло бути відомо про порушення його права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду, від висновку у якій Велика Палата Верховного Суду не відступала, колегія суддівКасаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що потребує уточнення правова позиція Великої Палати Верховного Суду, сформульована у постанові від 31 жовтня 2018 року у цій справі щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні передбачені законом підстави для передання справи на її розгляд, зважаючи на таке. 
		 
		Частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		За змістом наведеної норми Велика Палата Верховного Суду може відступити від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішення, лише у подібних правовідносинах. 
		 
		Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19).
		 
		Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
		 
		Тобто Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про прийняття справи до розгляду, на предмет подібності повинна оцінювати правовідносини, які виникають в іншій справі. 
		 
		Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що за  змістом частини четвертої статті 403 ЦПК України правовою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду може бути необхідність відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в іншій справі, а не в тій справі, яка передається на розгляд Великої Палати, і в якій було сформульовано попередній висновок.  
		 
		Обґрунтовуючи передбачену частиною четвертою статті 403 ЦПК України підставу передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказує на необхідність відступлення (уточнення) від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у цій справі, що з огляду на наведені вище мотиви суперечить змісту частини четвертої статті 403 ЦПК України.
		 
		Висновки Великої Палати Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		 
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_7 , про визнання недійсними правочинів, державних актів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними рішень державного реєстратора та визнання відсутнім права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року та касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року - повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                 О. С. Ткачук
		Судді:                             О. О. Банасько                                          О. В. Кривенда 
		                                       О. Л. Булейко                                    М. В. Мазур 
		                                       Ю. Л. Власов                                     С. Ю. Мартєв 
		                                       М. І. Гриців                                        К. М. Пільков 
		                                       Ж. М. Єленіна                                    С. О. Погрібний 
		                                       І. В. Желєзний                                   О. В. Ступак 
		                                       Л. Ю. Кишакевич                               І. В. Ткач 
		                                       В. В. Король                                      В. Ю. Уркевич 
		                                       С. І. Кравченко                                  Є. А. Усенко 
		Текст ухвали на підставі частини третьої статті 415 ЦПК України оформила суддя О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...