Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/37904/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2024.
Дата набрання законної сили: 19.06.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		                                   
		 
		 
		Справа № 761/37904/15-ц                                                               Головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В.
		Провадження № 22-ц/824/570/2024                                                        Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		19 червня 2024 року                                                  м. Київ 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Голуб С.А.,
		суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
		за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов`язання внести записи до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки, відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в м. Києві, в якому просила визнати недійсним наказ про її звільнення і зобов`язати відповідача вчинити дії щодо забезпечення позивачки аналогічною посадою завідувача канцелярії у новоствореному підрозділі.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року дана справа передана на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
		Уточнивши позовні вимоги і склад відповідачів 20 лютого 2023 року позивачка остаточно просила суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в м. Києві від 05 листопада 2015 року за № 993 о/с у частині звільнення завідувача канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року;
		- поновити ОСОБА_1 , звільнену з посади завідувача канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві, на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року;
		- зобов`язати ГУ МВС України в м. Києві внести записи до трудової книжки ОСОБА_1 щодо: періоду проходження курсів стенографії та машинопису за період з 01 вересня 1986 року по 22 червня 1987 року; відомостей про заохочення до розділу «Відомості про заохочення» за весь період трудового стажу включно по жовтень 2015 року;
		- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 454 451, 63 грн;
		- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн.
		- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки за 2013-2015 роки;
		- стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 3 300, 00 грн. (а.с.180-191 т.2)
		В обґрунтування позовних вимог вказала, що наказом ГУ МВС України в м. Києві від 05 листопада 2015 року № 993 о/с з 06 листопада 2015 року її було звільнено з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України). Незважаючи на звільнення, позивачка працювала 06, 09 та 10 листопада 2015 року, однак відповідачем це не враховано при виплаті позивачу заробітної плати під час звільнення та не здійснено оплату за дані дні виконаної роботи. При звільненні її не було ознайомлено з наказом про звільнення та його копія не вручалась. 
		Позивачка зазначала, що ліквідаційна комісія Головного управління МВС в м. Києві повинна була здійснити подальше працевлаштування позивачки на посаду до органів Національної поліції України.
		На базі Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві створено Полк поліції особливого призначення № 1 Головного управління Національної поліції України в м. Києві за тією ж адресою, до якого перейшли всі майнові права та який виконує всі ті ж функції, завдання і обов`язки, що виконував ПМГБОП.
		З наказами про організаційно-штатні зміни, про попередження про заплановане вивільнення із зазначенням професій (посад) про проведення заходів щодо скорочення чисельності або штату в організації позивачку ознайомлено не було.
		Порівняно з іншими працівниками канцелярії, які залишились працювати в новому підрозділі і під скорочення не потрапили, позивач має більш високу кваліфікацію та продуктивність.
		Позивачка стверджує, що на момент звільнення у неї були невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за 2013, 2014, 2015 роки. У відповідності до статті 3 Закону України «Про відпустки» їй не було надано право на відпустку та в порушення статті 24 даного Закону грошова компенсація на час звільнення не була запропонована.
		Про незанесені відомості до трудової книжки, які зазначені вище та їх відсутність позивач дізналася лише в день коли їй «підкинули» трудову книжку, а саме - 10 листопада 2015 року, тому звернулась з даною позовною вимогою з дотриманням строків позовної давності.
		Трудова книжка оформлена неналежним чином, зокрема, до трудової книжки не була внесена інформація про заохочення за успіхи у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства, а також не занесені відомості про час навчання.
		Вказані дії з боку відповідачів є порушенням законних прав на працю позивача, які завдали їй моральних страждань, оскільки, відповідачі, на її переконання, позбавили позивача, гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя.
		Короткий зміст рішення суду і мотиви наведені в ньому
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 07 листопада 2015 року Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII втратив чинність на підставі набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII.
		Згідно з вимогами п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
		В свою чергу, Закон України «Про Національну поліцію» було опубліковано за 3 місяці до дня вивільнення працівників, що відповідає чинному законодавству України, щодо необхідності попередження працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (газета «Голос України», 2015, 08, 06 серпня 2015 року № 141-142).
		Чинним законодавством форма попередження працівника про вивільнення невстановлена, а тому воно може бути зроблено у вигляді листа, розпорядження чи іншого документа, у даному випадку органами державної влади був обраний спосіб попередження, зокрема працівників міліції (осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів - у формі норми Закону, що носить загальнодоступний характер та встановлює достатній термін для того щоб дізнатися про можливі наслідки такого попередження.
		Отже судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була належним чином попереджена про звільнення через скорочення штатів у силу Закону України «Про Національну поліцію», що носить загальнодоступний характер, з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження.
		Також судом встановлено, що усі посади у системі органів міліції були скорочені, а всі юридичні особи, які входили до системи органів міліції - ліквідовані (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 730), тому запропонувати та перевести позивача, для подальшого використання на службі на іншу посаду не тільки в межах м. Києва, а й у межах України не видавалося можливим.
		Відтак, ГУ МВС України в м. Києві, не маючи можливості для подальшого використання позивача на службі, законно та обґрунтовано прийняло рішення щодо звільнення останньої відповідно до пункту 1 ст. 40 КЗпП України.
		Короткий зміст апеляційної скарги
		В апеляційній скарзі позивачка просить зазначене судове рішення скасувати і справу направити для розгляду до Київського окружного адміністративного суду як суду першої інстанції.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що даний позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на працівників Головного управління Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, а тому служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, а отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Також в доводах апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині припинення існування міліції без правонаступництва. Вважає, що Національна поліція України є правонаступником міліції.
		В силу статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
		Згідно статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Зміст наведених законів на думку скаржниці дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними, однорідними.
		З аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» слідує висновок, що у зв`язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права. На місце ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України та його структурних підрозділів утворено Головне управління Національної поліції з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені аналогічні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Доводи інших учасників справи
		Від Національної поліції України надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу Національна поліція України зазначає, що суд дійшов вірного висновку, що у даному спорі відсутні ознаки публічно-правового спору, а відтак трудові відносини, які виникли між позивачкою та ГУ МВС України в м. Києві регламентуються виключно нормами трудового законодавства, що в свою чергу свідчить про те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відтак, вказана справа відноситься до юрисдикції цивільного суду та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Також не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що ГУ НП в м. Києві є правонаступником ГУ МВС у м. Києві. Із заявами про прийняття на роботу до Нацполіції позивачка вона не зверталась. Просить в задоволенні вказаної апеляційної скарги відмовити.
		Також на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ГУ МВС України у м. Києві. У відзиві зазначається, що позивачка не перебувала на посаді державного службовця, їй не присвоювався ранг державного службовця, її не прийнято на державну службу відповідно до Закону України «Про державну службу» та не звільнено керуючись статтею 87 цього закону. Позивачка перебувала у трудових відносинах як найманий працівник та була прийнята на роботу відповідно до Кодексу законів про працю України, отже судом правомірно розглянутий спір за правилами цивільного судочинства.
		Позивачка переконана, що фактично відбувся процес реорганізації міліції у Національну поліцію, і правонаступником ГУМВС України в м. Києві як юридичної особи публічного права є новоутворена юридична особа публічного права - Головне управління Національної поліції у м. Києві, ці твердження є безпідставним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити і рішення суду залишити без змін.
		Позиція суду апеляційної інстанції
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник адвокат Негода К.О. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній аргументи.
		Представник ГУ МВС України в м. Києві - Ковальчук І.В. та Національної поліції України - Войчук І.В. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
		Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає.
		Фактичні обставини справи встановлені судом
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 01 липня 1987 року по 08 січня 1989 року працювала на посаді друкарки УОГП УМВС м. Києва. З 09 січня 1989 року по 19 березня 2014 року - на різних посадах в канцелярії ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві (ЗМОП УВС м. Києва, ПМШР «Беркут», ГУВС м. Києва, ПМОП «Беркут» ГУ МВС України в м. Києві, ПМОП «Беркут» при ГУ МС України в м. Києві). З 20 березня 2014 року по 25 листопада 2014 року - на посаді завідувача канцелярії Спеціального полку міліції ГУ МВС України в м. Києві. З 26 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року - завідувачем канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві (т. 1 а. с. 7-10, т. 3 а. с. 6-10, 14).
		Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком, згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови) і ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком, згідно з додатком 2 (пункт 2 Постанови).
		Так, у переліку, згідно з додатком 2 до Постанови № 730 від 16 вересня 2015 року, що набрала чинності 24 вересня 2015 року, ГУ МВС України в м. Києві міститься у переліку саме тих юридичних осіб публічного права, що ліквідовуються.
		26 вересня 2014 року наказом ГУ МВС України в м. Києві № 835 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в м. Києві», на виконання вимог наказу МВС України від 12 вересня 2014 року № 940 «Про затвердження штатів підрозділів міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС, УМВС», відповідно до вимог наказу МВС України від 14 липня 2014 року № 665 «Про реорганізацію спеціальних підрозділів міліції ГУ МВС, УМВС», оголошено штат полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві, вважати таким, що втратив чинність, штат спеціального полку міліції ГУ МВС України в м. Києві, оголошений наказом ГУ МВС України в м. Києві від 11 березня 2014 року № 136 (т. 1 а. с. 138, 139).
		ГУ МВС України в м. Києві - перебуває в стані припинення, про що внесено відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		06 листопада 2015 року наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1388 «Про організаційно-штатні питання», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», вважаються такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається (т. 1 а. с. 107, 108-109).
		06 листопада 2015 року наказом ГУ МВС України в м. Києві № 993 о/с від 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 , згідно з пунктом 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом першим статті 40 КЗпП України, звільнена у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників, установивши щомісячну премію за жовтень та листопад 2015 року у розмірі 91 %, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, невикористана частина відпустки складала 38 календарних днів (т. 1 а. с. 49).
		12 листопада 2015 року ОСОБА_1 подала на особистому прийомі заяву про надання їй довідки про роботу в організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати та здійснення з нею повного розрахунку із письмовим наданням інформації по нарахуванню, на яку 10 грудня 2015 року за вих. № 14/Б-7оп надано витяг з наказу Головного управління, повідомлено, що на виконання заяви їй направляється довідка з місця роботи, повний розрахунок буде проведений управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління після підготовки відповідних матеріалів (т. 1 а. с. 91, 92).
		04 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ НП у м. Києві із заявою про надання їй копії наказу про звільнення, зареєстрованою за вх. № Б-1332, на виконання якої супровідним листом від 05 січня 2016 року за вих. № 14/Б-150, їй направлено витяг з наказу (т. 1 а. с. 88, 89).
		Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
		За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Апеляційна скарга фактично містить два доводи, в межах яких переглядається рішення суду першої інстанції.
		В оцінці доводів апеляційної скарги колегія суддів застосовує системний аналіз норм КЗпП України, КАС України та сталу судова практику Верховного Суду.
		Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом правил предметної юрисдикції
		За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до положень пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
		Пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		Разом з цим, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
		Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.
		Відносинам публічної служби, які є предметом регулювання конституційного та адміністративного права, не властиве договірне регулювання умов праці, що характерне для трудового права, оскільки відсутній трудовий договір, як підстава для виникнення трудових відносин, а умови служби визначені законодавством.
		Відмінність відносин публічної служби від трудових відносин полягає, зокрема, в процедурі призначення та звільнення з роботи особи, яка перебуває на публічній службі, проходженні публічної служби.
		Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		Згідно з пунктом 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
		Позивачка пред`явила позов в цій справі в порядку цивільного судочинства, до суду першої інстанції з клопотанням про закриття провадження у справі і направлення справи на розгляд до суду адміністративної юрисдикції до суду першої інстанції не зверталась, отже у суду першої інстанції не було підстав для мотивування у своєму рішенні підстав для розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства.
		Суд першої інстанції встановив, що наказом Управління МВС України в м. Києві від 26 листопада 2014 року № 1197 о/с ОСОБА_1 була переведена на посаду завідувача канцелярії полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУМВС України в м. Києві та не була атестованим працівником міліції чи державним службовцем.
		Виходячи із наведеного, ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з ГУ МВС України в м. Києві не була державним службовцем, між нею та ГУ МВС України в м. Києві був укладений трудовий договір, вона не здійснювала службову діяльність у розумінні статті 19 КАС України, а тому її посада не відноситься до посад публічної служби.
		Отже, спір, що виник у зв`язку із звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
		Спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права.
		Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17.
		Отже суд першої інстанції належним чином визначив характер спору, суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже, наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.
		Щодо доводів апеляційної скарги про непогодження із висновками суду про припинення існування поліції без правонаступництва
		Позивач свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що Національна поліція України є правонаступником міліції, отже при ліквідації ГУ МВС України в м. Києві їй мали запропонувати посаду у новоствореному органі ГУ ГП України в м. Києві.
		Суд першої інстанції у своєму рішенні не робив висновків щодо наявності чи відсутності правонаступництва між вказаними органами. Разом із тим, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ГУ МВС України в м. Києві був ліквідований, отже до його компетенції, а також компетенції ліквідаційної комісії не входило переведення чи прийняття на роботу ОСОБА_1 до новоствореного органу ГУ НП України в м. Києві, який мав інші керівні органи, інший штат.
		Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
		Отже наявність правонаступників передбачає лише реорганізація юридичної особи.
		Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2016 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» розпочалась процедура ліквідації ГУМВС України в м. Києві та з 07 листопада 2016 року утворено нову юридичну особу - Головне управління Національної поліції в м. Києві. 
		Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», наказано вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС. 
		Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Наказом ГУ НП у м. Києві від 07 листопада 2015 року № 2 було оголошено тимчасовий штат апарату, органів і підрозділів ГУ НП у м. Києві. (т. 1, а.с. 142).
		Пунктом 1 частини статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. У разі, якщо вивільнення є масовим, то відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		01 вересня 2015 року в установленому порядку надав до центру зайнятості населення Шевченківського району м. Києва інформацію про масове планове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. (т.1, а.с.140).
		Пункт 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачає особливий порядок попередження працівників про майбутнє вивільнення та зазначає, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
		Обов`язок роботодавця запропонувати працівнику, який попереджається про наступне вивільнення, іншу роботу передбачено в частині третій статті 49-2 КЗпП України. Вказані положення зобов`язують роботодавця надати працівнику іншу роботу лише в разі її наявності. Отже, обов`язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення пропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, передбачений частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, у випадку відсутності можливості запропонувати працівнику іншу роботу, не позбавляє роботодавця права звільнити його.
		Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
		Таким чином, ГУ МВС України в м. Києві ліквідовано та з 07 листопада 2015 року утворилася нова юридична особа - Головне управління Національної поліції в м. Києві, позивач була належним чином попереджена про звільнення, при цьому вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про національну поліцію» не є обов`язком роботодавця. 
		Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного суду від 19 березня 2020 року у справі № 591/8215/15-ц та від 01 червня 2022 року у справі № 673/1363/18.
		Позивачка вважає, що їй відповідачами мали бути запропоновані посади у новоствореному органі. Проте на час її звільнення ще не був затверджений штат працівників ГУ НП України м. Києві. Крім того, наведеними вище нормативними актами не був передбачений порядок яким би було визначено який орган, в який спосіб і в який строк мав пропонувати посади у новоствореному органі працівникам, які підлягали звільненню з ГУ МВС України в м. Києві. А тому доводи позивачки щодо порушення ГУ МВС України в м. Києві її права на працю є необґрунтованими.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що позов пред`явлений до ГУ МВС України в м. Києві та Національної поліції України. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачка претендує на посаду у новоствореному органі ГУ НП в м. Києві. Крім того, в тексті позовної заяви зазначено також, що позивачка претендує на поновлення на посаді завідувача канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві. Разом із тим, в прохальній частині позовної заяви просить поновити її на рівнозначній посаді. В таких позовних вимогах вбачаються протиріччя, оскільки з них не можна зрозуміти до кого із відповідачів звернута позовна вимога, в якому органі і на яку посаду просить її поновити позивачка.
		З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ГУ МВС України в м. Києві не було уповноважене приймати рішення про прийняття ОСОБА_1 на службу до лав Національної поліції України, оскільки не мав відповідних повноважень, отже вимога позову у частині поновлення позивача ОСОБА_1 , звільненої з посади завідувача канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві, на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року, не підлягає задоволенню.
		Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог. 
		Таким чином звільнення позивачки у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників, проведено з дотриманням чинного станом на вказаний час трудового законодавства, судом не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві у частині звільнення ОСОБА_1 .
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.
		Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
		Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року у даній справі залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 01 липня 2024 року.
		 
		Головуючий                                                                         С.А. Голуб
		 
		 
		Судді:                                                                                   Т.А. Слюсар
		 
		 
		Д.О. Таргоній

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...