Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 545/1584/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2024.
Дата набрання законної сили: 10.07.2024
Номер судового провадження: 61-7299ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 липня 2024 року
		м. Київ
		справа № 545/1584/23
		провадження № 61-7299св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватне акціонерне товариство «Чумак»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Чумак» на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: 
		Абрамова П. С., Пікуля В. П., Панченка О. О., від 30 квітня 2024 року, і виходив з наступного.
		Короткий зміст заявлених позовних вимог
		1.           У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ПрАТ «Чумак» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		2.           Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до наказу № 5-пр 
		від 09 січня 2020 року він був прийнятий на роботу з 10 січня 2020 року по 
		31 березня 2020 року у ПрАТ «Чумак» на посаду транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду, тимчасово. Зазначав, що відповідно до наказу ПрАТ «Чумак» від 30 березня 2020 року № 60-зв його було звільнено у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані, на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		3.           Однак, з 27 березня 2020 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 61-РС його було прийнято до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом. Він проходив військову службу, з якої був звільнений у запас 07 липня 2022 року на підставі наказу командира військової частини № 132-РС від 02 липня 2022 року.
		4.           Позивач вказував, що про прийняття його на військову службу за контрактом він сповіщав відповідача. Під час перебування у відпустці він звертався до відповідача з метою з`ясування відсутності нарахувань заробітної плати, в результаті чого дізнався, що його було звільнено. З наказом про звільнення його не було ознайомлено. 
		5.           Позивач вважає, що наказ роботодавця № 60-зв від 30 березня 2020 року про його звільнення є незаконним та таким що підлягає скасуванню, оскільки відповідач навмисно зробив запис про його звільнення за появу на роботі у нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України, будучи обізнаним про те, що з 27 березня 2020 року строком на 3 роки він вибув до військової частини з метою прийняття на військову службу за контрактом та проходження військової служби у Збройних Силах України. Також вважає, що відповідач порушив визначену нормами КЗпП України процедуру звільнення працівника із займаної ним посади.
		6.           Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити: визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Чумак» № 60-зв від 30 березня 2020 року про звільнення його з посади транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду в ПрАТ «Чумак» з 30 березня 2020 року; стягнути з ПрАТ «Чумак» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		7.           Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області у складі судді Потетія А. Г. від 30 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		8.           Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач був звільнений з військової служби у запас 07 липня 2022 року, а до суду з цим позовом звернувся через десять місяців після звільнення зі Збройних Сил України, а саме 03 травня 2023 року. Позивач не ставив перед судом вимогу щодо поновлення строків звернення до суду, не надав доказів поважності їх пропуску, а тому місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
		9.           Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПрАТ «Чумак» № 60-зв від 30 березня
		2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані. Стягнуто з ПрАТ «Чумак» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2020 року до 08 липня 2022 року у розмірі 223 563, 84 грн з утриманням з цієї суми заробітної плати обов`язкових платежів та податків. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		10.        Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України було незаконним, оскільки 27 березня 2020 року, до дати винесення наказу про звільнення 
		(30 березня 2020 року), ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби. На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.
		11.        Місячний строк на звернення позивача до суду у цій справі станом на                     03 травня 2023 року не сплив, у зв`язку із тим, що припав на дію карантину. Запровадження на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) тривав до 01 липня 2023 року, а законом визначено безумовною правовою підставою для продовження строків, передбачених статтею 233 КЗпП України, строк дії такого карантину. 
		12.        Апеляційний суд зазначив, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби. Таким чином за позивачем зберігалося місце роботи до часу його звільнення з військової служби, тобто до 08 липня 2022 року . Враховуючи те, що строк строкового договору спливав                     08 липня 2022 року, підстави для поновлення позивача на роботі відсутні.  Позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення у межах дії трудового договору, тобто з 30 березня 2020 року по 08 липня 2022 року.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		13.        17 травня 2024 року ПрАТ «Чумак» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року.
		14.        Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц,
		у постановахВеликої Палати Верховного Суду від30 січня 2019 року у справі
		№ 910/4518/16, від 06 вересня 2023 рокуу справі № 910/18489/20, у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 600/121/19, 
		від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (пункт 1 частини другої                статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		15.        ПрАТ «Чумак» стверджує, що апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі, оскільки позивач не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги. Від сплати судового збору в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач не звільнений. 
		16.        Звертає увагу, що апеляційним судом неправильно застосовано приписи статті 233 КЗпП України, з урахуванням Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року. Апеляційним судом не було надано оцінки факту отримання трудової книжки позивачем у 2021 році в контексті дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом. З дня звільнення позивача та його звернення до суду минуло більше трьох років. Доказів того, що позивач будь-яким чином до дня звернення до суду з цим позовом повідомляв ПрАТ «Чумак» про укладення контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України матеріали справи не містять.
		17.        Згідно з доводами касаційної скарги, апеляційним судом порушено приписи статті 234, частини другої статті 235 КЗпП України.
		18.        Також ПрАТ «Чумак» звертає увагу на вимушене переміщення товариства та втрату доступу до первинних документів. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		19.        Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024року відкрито касаційне провадження у справі № 545/1584/23.
		20.        Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		21.        У  поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - 
		 ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржена постанова є законною, увалена на підставі належним чином оцінених доказів. Апеляційним судом правильно встановлено обставини справи, зроблені обґрунтовані висновки про часткове задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		22.        Відповідно до наказу № 5-пр від 09 січня 2020 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 10 січня 2020 року по 31 березня 2020 року до ПрАТ «Чумак» на посаду транспортувальника (на підставі строкового трудового договору). 
		23.        18 березня 2020 року ОСОБА_1 з`явився на роботу в нетверезому стані. У цей день він не був допущений до роботи, а у табелі обліку робочого часу поставлено відмітку «прогул».
		24.        30 березня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений за появу на роботі в нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ № 60-зв від 30 березня 2020 року).
		25.        Відповідно до змісту наказу про звільнення від 30 березня 2020 року,                        18 березня 2020 року о 19 год 35 хв було виявлено, що транспортувальник      ОСОБА_1 з`явився на роботу з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: сильний запах алкоголю при видиханні, червоний колір обличчя. Про цей факт складено відповідний акт. ОСОБА_1 було запропоновано пройти до медичного пункту підприємства для огляду особи на стан алкогольного сп`яніння, в тому числі за допомогою експрес тесту Skyfine. Фельдшером ОСОБА_3 було складено протокол огляду особи на стан сп`яніння № 69 від 18 березня 2020 року, в якому було визначено ступінь сп`яніння 0,55 проміле. До роботи 18 березня  2020 року ОСОБА_1 допущений не був.
		26.        Під час службового розслідування ОСОБА_1 надав письмові пояснення, в яких зазначив, що прийшов на роботу із запахом алкоголю, оскільки 17 березня 2020 року випив пляшку горілки. Своїми діями ОСОБА_1 порушив правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників 
		ПрАТ «Чумак», з якими був ознайомлений особисто під розпис.
		27.        Після 18 березня 2020 року позивач відпрацював тільки два дні: 21 березня 2020 року та 22 березня 2020 року, після чого на робочому місці більше не з`являвся.
		28.        На дату звільнення (30 березня 2020 року) ПрАТ «Чумак» був проведений повний розрахунок та виплачені усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, а саме: 4 529, 76 грн, шляхом перерахування на його банківський рахунок (картковий) НОМЕР_3 в АТ «Сбербанк».
		29.        Щодо звільнення позивача 30 березня 2020 року відомості також було надано до органів Державної податкової служби. Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування був поданий                                ПрАТ «Чумак» до Державної податкової служби 06 квітня 2020 року.
		30.        У зв`язку з тим, що  ОСОБА_1  не з`явився до відділу кадрів 
		ПрАТ «Чумак», йому було направлено лист на адресу, зазначену ним в особовій картці працівника, з проханням з`явитися для отримання трудової книжки до відділу кадрів ПрАТ «Чумак» за адресою: АДРЕСА_1 .
		31.         ОСОБА_1 сам факт появи на роботі в стані алкогольного сп`яніння не оспорював, а зазначав, що відповідач звільнив його з роботи на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України, будучи обізнаним про те, що він                                     з 27 березня 2020 року строком на три роки був зарахований на військову службу за контрактом у Збройних Силах України.
		32.        27 лютого 2020 року, до дати винесення наказу про звільнення, 
		 ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством борони України про проходження військової служби.
		33.        Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 132-РС від 02 липня 
		2022 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 07 липня 2022 року.
		34.        25 лютого 2022 року ПрАТ «Чумак» видано наказ N 65/1/1 «Про тимчасове зупинення роботи виробничих підрозділів підприємства», відповідно до якого  з 25 лютого 2022 року тимчасово зупинено роботу всіх виробничих підрозділів ПрАТ «ЧУМАК», розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , та Херсонська область, місто Каховка, вул. Південна, 1, до закінчення воєнного стану або до можливості відновити роботу вказаних підрозділів.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		35.        Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		36.        Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		37.        Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		38.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		39.        За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		40.        Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		41.        Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		42.        Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		43.        Відповідно до частин першої, п`ятої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		44.        Згідно з пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння.
		45.        Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано захід стягнення у вигляді догани або звільнення.
		46.        Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
		47.        Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час призову позивача) (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
		48.         Частиною другою статті 15 Закону № 2232-XII визначено, що громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		49.        Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
		50.        Відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		51.        Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 про часткову мобілізацію, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.
		52.        Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19).
		53.        Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції станом на час звільнення позивача) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		54.        Отже, за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і до 19 липня 2022 року - середній заробіток на підприємстві, у якому вони працювали на час призову. 
		55.        Подібні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 
		2018 року у справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року у справі 
		№ 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року у справі № 426/11214/17, 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц, провадження № 61-30300св18, постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19.
		56.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. 
		57.        За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		58.        У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		59.        Суди встановили, що ПрАТ «Чумак» 30 березня 2020 року звільнило ОСОБА_1 за появу на роботі в нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом з тим  ОСОБА_1 27 березня 2020 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
		60.        Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки позивач 27 березня 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України протягом особливого періоду.
		61.        Отже ОСОБА_1 було звільнено до закінчення строкового трудового договору 30 березня 2020 року, коли він перебував на військовій службі у складі Збройних Сил України, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконність дій роботодавця.
		62.        Факт необізнаності роботодавця щодо перебування позивача на військовій службі у складі Збройних Сил України не може бути підставою для позбавлення позивача гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП України.
		63.        Слід також врахувати, що позивача не було звільнено у день виявлення проступку - 18 березня 2020 року, він ще відпрацював два дні: 21 березня                    2020 року та 22 березня 2020 року. 
		64.        Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. 
		65.        Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
		66.        Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
		67.        Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		68.        Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
		69.        Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.
		70.        Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
		71.        Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
		72.        Вирішуючи спір, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивач не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, передбачений                 статтею 233 КЗпП України, оскільки на час його звернення до суду (03 травня  2023 року) в Україні діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину.
		73.        Згідно з частинами першою та другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		74.        Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, визначено, що середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.
		75.        Апеляційним судом встановлено, що позивач працював за строковим трудовим договором, дія якого з урахуванням часу проходження ним військової служби за контрактом закінчилася 08 липня 2022 року, тобто позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу                звільнення - 30 березня 2020 року по 08 липня 2022 року.
		76.        На вимогу апеляційного суду ПрАТ «Чумак» у справі надано розрахунок, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місця, що передували звільненню, складала 8 193, 44 грн, а середньоденна заробітна плата - 780, 32 грн.
		77.        Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України у розмірі 223 563, 84 грн (з розрахунку: 286 робочих днів х 780,32 грн середньоденної заробітної плати). Протилежного відповідачем не доведено. 
		78.        Окрім зазначено апеляційний суд вирішуючи спір дійшов правильного висновку про стягнення з ПрАТ «Чумак» на користь держави судового збору, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
		79.        Висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини справи.
		80.        Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін, що було дотримано апеляційним судом під час вирішення спірних правовідносин.
		81.        Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженому судовому рішенню на предмет законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		82.        Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
		83.        Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Чумак» залишити без задоволення.
		2.           Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року залишити без змін.
		3.           Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду 
		від 30 квітня 2024 року, зупинене ухвалою Верховного Суду від 23 травня 
		2024 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                  Є. В. Синельников  Судді        О. В. Білоконь          О. М. Осіян           Н. Ю. Сакара           В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...