Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/870/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.07.2024. Оприлюднено: 22.07.2024.
Дата набрання законної сили: 09.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		    КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		                                    
		Апеляційне провадження                                            
		№ 22-ц/824/594/2024
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И
		 
		09 липня 2024 року                                                                    місто Київ
		                                                                                             справа №369/870/21
		                              
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
		           суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
		           за участю секретарів судового засідання - Балкової А.С., Савлук І.М.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В., повний текст рішення складено 30 жовтня 2023 року у справі за позовом виконуючого обов`язки керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області про скасування рішення та повернення земельної ділянки у власність держави,-
		 
		           В С Т А Н О В И В:
		В січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив:
		скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2020 року індексний номер 51176930 щодо реєстрації права приватної власності на земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 за  ОСОБА_2 та припинити на неї речові права останнього; 
		повернути у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, що знаходиться в межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.
		В подальшому позивач подав заяву про заміну відповідача та уточнення позовних вимог, в якій п.1 позовної заяви виклав у наступній редакції: скасувати рішення від 02 квітня 2021 року з індексним номером 57449505 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.
		В обґрунтування вимог посилався на те, що за результатами аналізу додержання вимог земельного та водного законодавства на території Києво-Святошинського району Київської області прокуратурою встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 18 грудня 2012 року №3504  ОСОБА_2  передано у власність земельну ділянку, площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області (далі земельна ділянка), на підставі якого він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 341754. 
		Вказував, що відомості про право власності  ОСОБА_2 на земельну ділянку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2020 року індексний номер 51176930, прийняте державним реєстратором Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області Коваленко Д.В.
		На підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2021 року ОСОБА_2 продав земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 .
		Зазначав, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки знаходяться у верхів'ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, яка відповідного до ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки.
		Посилався на те, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а тому не може передаватися в приватну власність громадян.
		Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року замінено відповідача ОСОБА_2 на належного ОСОБА_1 .
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.
		На обґрунтування вимог посилався на те, що спірна земельна ділянка площею 1,2905 га з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 відведена у приватну власність за рахунок земель водного фонду, а саме знаходиться в межах 50-метрової прибережної захисної смуга струмка Віта, а тому її відведення у приватну власність є порушенням вимог ст. ст.12, 19, 20, 58, 59, 60, 61, 83 ЗК України, ст.ст.4, 5, б, 80, 85, 88, 89 ВК України.
		Вказував, що відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про те, що надані прокурором докази на підтвердження відведення спірної земельної ділянки за рахунок земель водного фонду є неналежними, натомість взято до уваги та надано перевагу висновку судового експерта від 05 квітня 2023 року №5-04/23, згідно якого в межах спірної земельної ділянки будь-які поверхневі водні об'єкти (водне плесо) відсутні, а тому визначити межі та площу зазначених водних об'єктів експерту не вбачалося за можливе.
		Зазначав, що за інформацією Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України №407/06 від 16 вересня 2020 року, оспорювана земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 знаходяться у верхів`ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, яка відповідно до ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки.
		Виходячи з положень ВК України прибережна захисна смуга для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів має становити 25 м, а з урахуванням крутизни схилів більше трьох градусів - 50 м.
		Посилався на те, що схили навколо обох ставків і вздовж самого струмка Віта круті, що підтверджується топографічної картою М 1:10 000. Оскільки крутизна схилів перевищує 3 градуси, ширина прибережної захисної смуги навколо ставків і вздовж русла повинна бути встановлена на відстані 50 м від меженного рівня води у руслі струмка та нормального підпертого рівня води у ставках. Відповідно, засипка території і будь яке будівництво, крім гідротехнічних і лінійних споруд на оспорюваних земельних ділянках, згідно ВК України, заборонене.
		Вказував, що спірна земельна ділянка відведена у приватну власність в 2012 році, тоді як висновок Інституту водних проблем і меліорації Національної академії наук України від 16 вересня 2020 року №407/06, щодо накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу струмка Віта ґрунтується на картографічних матеріалах, які беззаперечно свідчать про відведення спірної земельної ділянки за рахунок земель водного фонду, а саме на супутникових знімках високої роздільної здатності притоки струмка Віта нанесені межі прибережної захисної смуги водного об`єкту розміром 50 м станом місцевості на 2008 рік та станом на 2019 рік та нанесені межі спірної земельної ділянки, які накладаються як станом на 2008 рік так і станом на 2019 рік на межі прибережної захисної смуги водного об`єкту.
		Вказане свідчить про те, що і на момент відведення у 2012 році земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 накладалась на землі водного фонду.
		15 лютого 2024року від представника відповідачадо Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
		В судовому засіданні апеляційного суду прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
		Представник третьої особи Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
		Київська обласна державна адміністрація та відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи, оскільки він не має можливість прийняти участь у судовому засіданні, у зв`язку з участю в процесуальному заході в порядку КПК України, а інший представник ОСОБА_4 перебуває у відпустці.
		Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки доказів на підтвердження того, що представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 приймає участь в процесуальному заході в порядку КПК України до клопотання надано не було. При цьому, представник відповідача ОСОБА_1 -            ОСОБА_3 приймав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 14 травня 2024 року при допиті експерта ОСОБА_5 , висловлював свою позицію та судом узгоджувалася дата наступного судового засідання. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подавав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав заперечення проти апеляційної скарги.
		Таким чином, зазначені підстави для відкладення розгляду справи визнані неповажними.
		А відтак, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області від 18грудня 2012 року №3504«Про затвердження проекту та передачу у власність громадянину України ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту» передано у власність  ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,2905 га для ведення особистого селянського господарствав адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
		На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯЙ №9341754 на право власності на земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.
		Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2020 року індексний номер 51176930, прийняте державним реєстратором Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області Коваленко Д.В.
		02 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 414, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Чабанівська селищна рада.
		Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 квітня 2021 року, індексний номер 57449505, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М.
		Відповідно до листа Сектору містобудування та архітектури Києво-Святошинської РДА Київської області від 20 листопада 2020 року №17-05/128, спірна земельна ділянка розміщена за межами населеного пункту.
		Згідно з листом Державного агентства водних ресурсів України Басейнового Управління водних ресурсів середнього Дніпра від 21 серпня 2020 року №01-12/8/2, земельна ділянка №3222457400:04:003:5149 частково розташована на землях водного фонду під частиною верхнього ставку і русла безіменного струмка та їх прибережними захисними смугами.
		З листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 16 вересня 2020 року №407/06 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 знаходиться у верхів`ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, яка відповідно до ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки та відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду.
		З вказаного листа вбачається, що Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України під час порівняння фахівцями Інституту фрагменту діючого Генерального плану смт. Чабани оприлюдненого на офіційному сайті Чабанівської селищної ради, розділ «Затверджена містобудівна документація» (адреса посилання: https://chabany-rada.gov.ua/zatverdzhena-mistobudivna-dokumentaciya/generalni-plani/generalnij-plan-smt.-chabani.html), із супутниковим знімком високої роздільної здатності зі станом місцевості на 2019 рік та нанесеними межами прибережної захисної смуги було встановлено невідповідність нормативного значення межі прибережної захисної смуги струмка Віта в межах зазначеної земельної ділянки.
		На графічних матеріалах Генерального плану смт. Чабани при визначені ширини прибережної захисної смуги не враховано фактичну крутизну схилів (більше 3 градусів), як результат вона становить 25 м. Також, між дамбою нижнього ставка та старою зруйнованою дамбою не показано існуюче русло струмка Віта, що призвело до розриву і зменшення прибережної захисної смуги на цій ділянці русла.
		Виходячи з положень ВК України прибережна захисна смуга для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів має становити 25 м, а з урахуванням крутизни схилів більше трьох градусів - 50 м.
		Схили навколо обох ставків і вздовж самого струмка Віта круті, що підтверджується топографічної картою М 1:10 000. Оскільки крутизна схилів перевищує 3 градуси, ширина прибережної захисної смуги навколо ставків і вздовж русла повинна бути встановлена на відстані 50 м від меженного рівня води у руслі струмка та нормального підпертого рівня води у ставках. Відповідно, засипка території і будь яке будівництво, крім гідротехнічного і лінійних споруд тут, згідно Водного кодексу України, заборонене.
		З урахуванням складних геологічних умов високі схили вздовж обох ставків були терасовані. Під час обстеження вздовж ставків місцями зафіксоване сповзання схилів та укосів, що може свідчити про негативний вплив, як від пересування важкої будівельної техніки, так і забудови прибережних територій житловою забудовою. Отже, будь яке будівництво, крім гідротехнічного і лінійних споруд у відповідності до проектів, не відповідає чинним положенням Водного кодексу України.
		Також Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України було встановлено, що верхів'я струмка від витоку до верхнього ставка частково засипано і розчищено від деревинної рослинності. Роботи продовжуються. Схили струмка круті, не закріплені. Перша лівобережна заплавна тераса суцільно забудована котеджами, безпосередньо вздовж брівки русла струмка в межах прибережної захисної смуги.
		Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність  ОСОБА_2 та після звернення з даним позовом відчужена останнім  ОСОБА_1 , знаходяться у верхів'ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, та яка відповідного до норм ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки, тобто належать до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 88 ВК України не можепередаватись у приватну власність.
		Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 вказував на те, що відповідно до законодавства, чинного на час прийняття оскаржуваного розпорядження щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 , саме Києво-Святошинська РДА мала право на розпорядження спірною земельною ділянкою, яка на час його прийняття знаходилась за межами населеного пункту.Розпорядження від 18 грудня 2012 року щодо передачі           ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є чинним, ніким не оспорювалося, в тому числі і прокурором. Зазначав, що наданий позивачем лист Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 16 вересня 2020 року №407/06 не відповідає вимогам для висновку експерта, встановленим ч.7 ст.102 ЦПК України, оскільки в ньому не зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт (фахівець) обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Вважає, що подання позову прокурором є втручання у право власності ОСОБА_1 , яке не відповідає вимогам законності.
		На підтвердження заперечень проти позову, в судовому засіданні суду першої інстанції представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було заявлено клопотання по справі судової земельно-технічної експертизи.
		Ухвалою  Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2022 року призначено у справі судову земельно-технічну експертизу.
		На вирішення експертизи поставлено наступні питання:
		- Чи розташоване в межах земельної ділянки загальною площею 1,2905 га з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 водне плесо?
		- Якщо так, то яка його площа та межі?
		Проведення експертизи доручено судовому експерту ОСОБА_5 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України - за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.
		Відповідно до висновку експерта ОСОБА_5 за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №5-04/23 від 05 квітня 2023 року в межах земельної ділянки площею 1,2905 га з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні. Оскільки в межах земельної ділянки будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні, то визначити межі та площу зазначених водних об`єктів не вбачалося за можливе.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на час її передачі у приватну власність, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Щодо підстав представництва прокурора інтересів держави.
		Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
		Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
		На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону «Про прокуратуру»).
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 37)).
		Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		У Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
		Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.
		Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі №923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі №915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави.
		На виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви прокурор обґрунтував, на його думку, бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).
		Київська обласна державна адміністрація проти позову не заперечувала. Нездійснення таких заходів, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист інтересів держави та про наявність підстав для представництва таких інтересів прокурором.
		На підтвердження зазначених обставин прокурор, серед іншого, надав повідомлення прокуратури Київської області від 21 січня 2021 року №2-ц-2021, направлене на адресу Київської обласної державної адміністрації, у якому вказано про пред`явлення цього позову.
		Київська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором не висловлювала.
		Ураховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		Щодо правового статусу спірної земельної ділянки.
		Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1 ст.14 Конституції України).
		За положеннями ч.1 ст.58 ЗК України ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та ст.4 Водного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибрежними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		До земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. 
		Хоча у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
		Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
		Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
		Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
		За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
		Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
		Відповідно до статті 60 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження щодо передачі земельної ділянки у власність), статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження щодо передачі земельної ділянки) вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
		Згідно зі статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойом та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добривів тощо.
		Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
		Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486 (далі Порядок № 486), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 8891 ВК України. Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, крім випадків, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному ЗК України, Законами України «Про землеустрій» і «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об`єкта землеустрою.
		Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
		Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку №486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження                           № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року в справі №372/1684/14 (провадження                № 14-740цс19).
		Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З матеріалів справи вбачається, що прокурор на підтвердження вимог позовної заяви надав: лист Державного агентства водних ресурсів України Басейна Управління водних ресурсів середнього Дніпра від 21 серпня 2020 року №01-12/8/2та лист Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 16 вересня 2020 року №407/06, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка частково розташована на землях водного фонду під частиною верхнього ставку і русла безіменного струмка та їх прибережними захисними смугами; оспорювана земельна ділянка знаходиться у верхів'ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, яка відповідно до ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки.
		Відповідно до висновку експерта ОСОБА_5 за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №5-04/23 від 05 квітня 2023 року в межах земельної ділянки площею 1,2905 га з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні. Оскільки в межах земельної ділянки будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні, то визначити межі та площу зазначених водних об`єктів не вбачалося за можливе.
		У судове засідання апеляційного суду для надання пояснень щодо висновку за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи           №5-04/23 від 05 квітня 2023 року було викликано експерта ОСОБА_5 , який зазначив, що свій висновок він підтримує. Пояснив, що на час обстеження в натурі (на місцевості) земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 ознак наявності струмка не виявлено.
		На питання суду експерт ОСОБА_5 зазначив, що не бачив ознак засипання природнього водостоку. Земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 обстежував візуально, зверху. Чи були під земельним покривом якісь води не досліджував, оскільки такі питання не стояли.
		Згідно з ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими 9 цього Кодексу.
		Колегія суддів відхиляє висновок експерта ОСОБА_5 за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №5-04/23 від 05 квітня 2023 року, оскільки експертом не досліджувалося питання знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги струмка Віта відповідно до картографіних документів, які наявні в матеріалах справи та у висновку досліджувалося питання станом на 2023 рік, а не на час відведення у приватну власність спірної земельної ділянки.
		Отже, висновком експерта ОСОБА_5 за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №5-04/23 від 05 квітня 2023 року не спростовано факт знаходження спірної земельної ділянки в межах 50-метрової прибережної захисної смуги струмка Віта.
		Також колегія суддів звертає увагу на те, що Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України було встановлено, що верхів'я струмка від витоку до верхнього ставка частково засипано і розчищено від деревинної рослинності.
		Колегія суддів бере до уваги висновки Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, викладені у листі від 16 вересня 2020 року №407/06 щодо накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 на прибережну захисну смугу струмка Віта, оскільки вони грунтуються на картографічних матеріалах, які свідчать про відведення спірної земельної ділянки за рахунок земель водного фонду, а саме на супутникових знімках високої роздільної здатності притоки струмка Віта нанесені межі прибережної захисної смуги водного об`єкту розміром 50 м станом місцевості на 2008 рік та станом на 2019 рік та нанесені межі спірної земельної ділянки, які накладаються як станом на 2008 рік, так і станом на 2019 рік на межі прибережної захисної смуги водного об`єкту.
		Вказане свідчить, що і на момент відведення у 2012 році земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, остання накладалася на землі водного фонду.
		Оскільки земельна ділянка ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 знаходиться у межах прибережної захисної смуги струмка Віта, а відтак остання відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду і відповідно надання її у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.
		Стороною відповідачане спростовано того факту, що станом на момент відведення у 2012 році земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, остання не накладалася на землі водного фонду.
		Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та помилкового висновку, що прокурором не доведено належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
		Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду.
		Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
		Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №378/596/16-ц (провадження №14-545цс19).
		Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).
		Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).
		Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі                                   № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі               № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
		Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року, прийнятій у справі № 372/4149/18 (провадження                              № 61-12785св21), вказував, що у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.
		Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 травня 2022 року у справі №372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 18 травня 2022 року у справі №469/649/17 (провадження № 61-1467св21), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) і підстав відступу від яких у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає.
		Встановивши у даній справі відсутність правових підстав для передачі у власність спірної земельної ділянки, яка частково накладається на землі водного фонду, колегія суддів приходить до висновку, що позов виконуючого обов`язки керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, площею 1,2905 га, розташовану в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово констатувши, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки, зазначив, що оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи, скасування рішень державних реєстраторів не є необхідним. За таких обставин пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про скасування розпорядження органу державної влади, скасування рішень державних реєстраторів не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права.
		З огляду на викладене, позовна вимога про скасування рішення від 02 квітня 2021 року з індексним номером 57449505 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку не підлягає задоволенню, оскільки вимога про повернення земельної ділянки в повному обсязі реалізує суть, зміст та мету пред`явлення негаторного позову й не передбачає обов`язкового пред`явлення вимог про скасування державної реєстрації речових прав і їх обтяжень.
		Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява               № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Під час отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 вбачається, що проводилися роботи із засипання струмка та вирубки дерев. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 , отримавши 27 березня 2021 року ухвалу про відкриття провадження у даній справі, тобто будучи обізнаним щодо даного спору, відчужив 02 квітня 2021 року спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 .
		Отже, ОСОБА_1 набув у власність спірну земельну ділянку після звернення виконуючого обов`язки керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації з даним позовом до суду і відкриття провадження у справі. 
		Таким чином, під час набуття права власності ОСОБА_1 згідно із договором купівлі-продажу від 02 квітня 2021 року спірної земельної ділянки, останній як сторона правочину, діючи добросовісно та на власний ризик, проявивши розумну обачність, мав об`єктивну можливість переконатись, що відносно спірної земельної ділянки відсутній будь-який спір, враховуючи, що дані Єдиного державного реєстру судових рішень є загальнодоступними та повинен був розуміти, що оскільки спірна земельна ділянка розташована поруч з водним об`єктом, а відтак, про належність її до земель водного фонду.
		Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави (відповідної територіальної громади).
		Такі обставини справи і підстави повернення земельної ділянки, на думку колегії суддів, повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а тому посилання відповідача щодо порушення його прав як останнього власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові.
		При цьому, ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів ч.ч.3, 4 ст.390 ЦК України добросовісний набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів, та на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується нерухоме майно, також не позбавлений можливості відновити права на підставі ч.1 ст.661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких було придбано майно, про відшкодування збитків.
		Вищевказаних вимог законодавства та обставин справи суд першої інстанції не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку про відмову в позові, отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
		На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційнної скарги.
		Згідно з  ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		На підставі ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути судові витрати у розмірі 5507 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
		Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити частково.
		 
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Позов виконуючого обов`язки керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області про скасування рішення та повернення земельної ділянки у власність держави - задовольнити частково.
		 
		Зобов`язати ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 повернути у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, площею 1,2905 га, розташовану в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.
		 
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Київської обласної прокуратури судові витрати у справі у розмірі 5507 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складено 18 липня 2024 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...