Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/5414/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 29.07.2024. Зареєстровано: 30.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2024.
Дата набрання законної сили: 16.01.2025
Результат оскарження 16.01.2025 Восьмий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/140/5437/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5414/24 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого-судді Андрусенко О. О.,
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Пенсійного фонду України (далі  ПФУ, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі  ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-2) про визнання протиправним та скасування наказу ПФУ від 22.04.2024 №126-О «Про звільнення ОСОБА_1 » про звільнення позивача з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку; поновлення на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області; стягнення з ГУ ПФУ у Волинській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ПФУ № 126-О від 22.04.2024 позивача 22.04.2024 звільнено з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65- річного віку на підставі пункту 7 частини першої та частини четвертої статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі  Закон №889-VIII).
		Позивач не погоджується із вказаним наказом, вважає його незаконним та зазначає, що досягнення ним 65-річного віку не є безумовною підставою для припинення його державної служби, оскільки законодавцем передбачено наявність можливості її продовження до досягнення особою 70 років за рішенням суб`єкта призначення. При цьому, зазначає, що 12.04.2024 він подав ПФУ заяву з проханням продовжити йому строк перебування на державній службі до 20.04.2025 відповідно до частини четвертої статті 83 Закону №889-VIII, однак така була залишена без розгляду. 16.04.2024 він повторно подав заяву аналогічного змісту та додав до неї інформацію про результати роботи за 2023 рік та за І квартал 2024 року, біографічну довідку, проте відповідачем-1 без належного розгляду вказаної вище заяви, оцінки продуктивності праці позивача, результатів роботи ГУ ПФУ у Волинській області та можливості продовження ним державної служби прийнято спірний наказ про звільнення з державної служби.
		Таким чином, зважаючи на встановлену Законом №889-VIII можливість продовження державної служби після досягнення 65-річного віку та на подання ним заяви про намір подальшого її проходження, відсутність доказів щодо її розгляду, оцінки результатів роботи ГУ ПФУ у Волинській області станом на час прийняття спірного наказу, тому вважає, що відповідачем-1 позбавлено його права доступу до державної служби.
		Крім того, зазначив, що відповідач-1 звільнив його з державної служби без погодження з Міністром соціальної політики України, чим порушив вимоги пункту 8 частини другої статті 18, пункту 16 частини четвертої статті18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI (далі  Закон № 3166-VI), підпункту 13 пункту 10 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2017 № 423, підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280.
		Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику)учасників справи. 
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
		У відзиві на позовну заяву представник ПФУ позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції вказав, що позивач 20.04.2023 досяг 65-річного віку та наказом ПФУ від 19.04.2023 № 145-о позивачу продовжено строк перебування на державній службі на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області до 20.04.2024. 16.04.2024 та 17.04.2024 до відповідача-1 надійшли листи ГУ ПФУ у Волинській області від 15.04.2024 № 0300-08-5/22724 та від 17.04.2024 № 0300-08-5/23356, до яких були додані заяви позивача від 12.04.2024 та від 16.04.2024 про продовження терміну перебування його на посаді. Наказом ПФУ від 22.04.2024 № 126-О позивача було звільнено з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку з досягненням ним 65 річного віку. Оскільки 20.04.2024 (субота) та 21.04.2024 (неділя) були вихідними днями, тому оскаржуваний наказ видано 22.04.2024.
		З урахуванням наведеного зазначає, що досягнення державним службовцем 65-річного віку є самодостатньою підставою для прийняття суб`єктом призначення рішення про припинення державної служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 №889-VIII; прийняття рішення про продовження державної служби службовцем, який досяг 65- річного віку, зумовлено потребами державної служби та належить до дискреційних повноважень суб`єкта призначення; така обставина як бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного віку не є самостійною підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі; Закон №889-VIII не містить вимоги до суб`єкта призначення приймати окреме рішення за результатами розгляду заяви особи про намір продовжити державну службу, а також обґрунтовувати та доводити заявнику правомірність власного рішення про припинення державної служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 вказаного Закону, а сам наказ про звільнення і є результатом розгляду вищевказаної заяви. 
		Щодо посилань позивача на те, що його звільнення відбулося без погодження з Міністром соціальної політики України, то зазначив, що ПФУ направив Міністру соціальної політики України лист від 18.04.2024 № 2800-1001-5/23808 про погодження звільнення з посади позивача у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку. Погодження Міністра соціальної політики України було надано відповідачу-1 листом від 25.04.2024 № 10228/0/2- 24/54. При цьому, відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання вимог Закону №889-VIII Пенсійним фондом, який прийняв рішення щодо позивача в межах своїх повноважень, наданих Законом №889-VIII, та у розумний строк вчинив необхідні дії щодо надсилання листа до Міністерства соціальної політики України для отримання відповідного погодження.
		Представник відповідача-2 у відзиві на позовну заяву позовних вимог також не визнав та просив у їх задоволенні відмовити, посилаючись на правомірність наказу ПФУ від 22.04.2024 №126-О про звільнення позивача з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку.
		У відповідях на відзив позивач підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.
		Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
		Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.08.2002 по 22.04.2024 працював на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області, що підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , біографічною довідкою ОСОБА_1 , наказом голови правління ПФУ від 22.04.2024 №126-О (а.с. 8-15, 25-26).
		20.04.2023 позивачу виповнилося 65 років та наказом голови правління ПФУ від 19.04.2023 №145-О відповідно до частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII продовжено строк перебування на державній службі ОСОБА_1 , начальнику ГУ ПФУ у Волинській області, до 20.04.2024 (а.с. 16).
		12.04.2024 позивач подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20.04.2025, яку листом ГУ ПФУ у Волинській області від 15.04.2024 №0300-08-5/22724 було направлено голові правління ПФУ (а.с. 17-18).
		16.04.2024 ОСОБА_1 повторно подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20.04.2025 (а.с. 20). Вказану заяву листом ГУ ПФУ у Волинській області від 17.04.2024 №0300-08-5/23356 разом з інформацією про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року та біографічною довідкою ОСОБА_1 було направлено голові правління ПФУ (а.с.19-25).
		22.04.2024 головою правління ПФУ прийнято наказ №126-О «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено 22.04.2024 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку. Підстава: пункт 7 частини першої та частина четверта статті 83 Закону № 889-VIII, статті 241-1 КЗпП України, лист ПФУ від 18.04.2024 №2800-1001-5/23808 (а.с. 26).
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
		Стаття 43 Конституції Українигарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон № 889-VIII.
		За змістом статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюєтьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
		Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		Відповідно до підпункту 7 частини першої статті 2 вказаного Закону суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
		Згідно з пунктом 4 частини другої статті 34 Закону № 889-VIII строкове призначення на посаду здійснюється у разі: призначення особи, яка досягла 65-річного віку, на посаду державної служби - на один рік з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу щорічно.
		Частиною першою статті 83 Закону № 889-VIII визначено підстави для припинення державної служби.
		Так пунктом 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється: у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.
		Відповідно до частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.
		З аналізу статті 83 Закону № 889-VIII суд дійшов висновку, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб`єкта призначення, а не його обов`язком. Відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65- річного віку, виключно у зв`язку із потребами служби.
		У той же час, такий фактор як бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного не є достатньою самостійною підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі.
		Відповідно до пункту 5 розділу II Рекомендації Міжнародної організації праці щодо літніх працівників 1980 року № 162 у виключних випадках можуть встановлюватися вікові обмеження з огляду на особливі вимоги, умови або правила для деяких видів роботи.
		Правову позицію вимог щодо віку Конституційний Суд України висловив у рішенні від 18.04.2000 № 5-рп/2000 (справа про віковий ценз), в якому стверджується, що встановлення Конституцією України та законами України певних кваліфікаційних вимог не порушує конституційного принципу рівності (стаття 24 Конституції України), адже всі громадяни, які відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини);критерієм у законодавчому встановленні кваліфікаційних вимог до віку є доцільність(абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини).
		Також Конституційний Суд України в рішенні від 16.10.2007 № 8-рп/2007 (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) дійшов висновків про те, що граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників; встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.
		Відповідно до роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 15.03.2021 № 131-р/з«Щодо призначення на посаду державної служби та продовження строку перебування на державній службі особи, яка досягла 65-річного віку» (а.с. 67) Законами України від 15.12.2020 №1081-IX«Про внесення змін до Бюджетного кодексу України»та від 23.02.2021 № 1285-ІХ«Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби»внесено зміни до Закону України«Про державну службу»(далі - Закон), згідно з якими виключено обмеження щодо вступу на державну службу особи, яка досягла 65-річного віку, передбачено умови вступу на державну службу, а також проходження державної служби особами після досягнення 65 років.
		З огляду на викладене, продовження проходження служби такого державного службовця, на відміну від особи, яка була призначена на державну службу після досягнення 65-річного віку, може бути здійснено за рішенням суб`єкта призначення без звільнення такого державного службовця.
		У разі досягнення державним службовцем 70-річного віку, він підлягає звільненню на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону. Така ж підстава для звільнення має бути застосована до державного службовця, щодо якого суб`єкт призначення не прийняв рішення про чергове продовження строку перебування на державній службі.
		Матеріалами справи підтверджено, що у 2023 році позивачу згідно наказу голови правління ПФУ від 19.04.2023 №145-О продовжено строк перебування на державній службі до 20.04.2024 (а.с. 16).
		У свою чергу, у 2024 році суб`єктом призначення не прийнято рішення щодо продовження строку перебування позивача на державній службі та, як наслідок, ОСОБА_1 наказом голови правління ПФУ від 22.04.2024 №126-О звільнено 22.04.2024 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку на підставі пункту 7 частини першої та частини четвертою статті 83 Закону №889-VIII (а.с. 26).
		Таким чином, оскаржуваний у даній справі наказ від 22.04.2024 №126-О прийнятий суб`єктом призначення за наявності правової підстави, що передбачена пунктом 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII.
		Суд відхиляє доводи позивача, що відповідачем-1 наказ про звільнення прийнято без належного розгляду його заяви про продовження строку перебування на державній службі, позаяк Законом 889-VIII не передбачено необхідності приймати окреме рішення щодо заяви про намір продовжити державну службу, на переконання суду, сам наказ про звільнення і є результатом розгляду вищевказаної заяви позивача.
		Суд зауважує, що за змістом частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII потребу державної служби у конкретному державному службовцеві, який досяг 65-річного віку, визначає суб`єкт призначення.
		Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		З урахуванням вищенаведених норм, суд вбачає наявність дискреційних повноважень суб`єкта призначення щодо прийняття рішення про продовження строку перебування на державній службі позивачу, який досяг 65-річного віку. При цьому суб`єкт призначення має можливість обирати одне з допустимих рішень, а визначальною підставою для цього в цьому випадку є потреба державної служби. 
		Тобто, вжита у частині четвертій статті 83 Закону № 889-VIII правова конструкція «може бути» означає, що суб`єкт призначення не зобов`язаний приймати рішення про залишення державного службовця на державній службі після досягнення 65-річного віку. Залишення державного службовця на державній службі після досягнення 65-річного віку можливе виключно за рішенням суб`єкта призначення у зв`язку з потребами служби.
		Також безпідставними є посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин статті 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», оскільки спеціальним законом, яким у спірних правовідносинах є Закон № 889-VIII, визначено підставу для безумовного звільнення державного службовця з посади державної служби у разі досягнення ним 65-річного віку, за виключенням волевиявлення суб`єкта призначення.
		Щодо посилань позивача на те, що ПФУ його звільнено з посади без погодження з Міністром соціальної політики України, суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 8 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
		Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 19 Закону № 3166-VI керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
		Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.
		Як встановлено судом вище 16.04.2024 позивач подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20.04.2025 (а.с. 20). Вказану заяву листом ГУ ПФУ у Волинській області від 17.04.2024 №0300-08-5/23356 разом з інформацією про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року та біографічною довідкою ОСОБА_1 було направлено голові правління ПФУ (а.с.19-25).
		18.04.2024 ПФУ направив Міністру соціальної політики України лист №2800-1001-5/23808 «Про погодження звільнення з посади», в якому просив погодити звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку відповідно до пункту 7 частини першої та частина четверта статті 83 Закону № 889-VIII (а.с. 27).
		25.04.2024 Міністр соціальної політики України листом №10228/0/2-24/54 «Про погодження звільнення» погодив звільнення позивача з посади у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку (а.с. 29).
		В той же час, оскаржуваний у даній справі наказ №126-О про звільнення датований 22.04.2024, тобто до погодження Міністром соціальної політики України звільнення позивача.
		Разом з тим, суд враховує, що наказом голови правління ПФУ від 19.04.2023 №145-О продовжено позивачу строк перебування на державній службі до 20.04.2024 (а.с. 16). 
		Враховуючи те, що 20.04.2024 припадало на вихіднийдень (субота), тому суб`єкт призначення 22.04.2024 (перший робочий день після вихідних) зобов`язаний був прийняти одне з таких рішень: про продовження строку перебування на державній службі або звільнення (припинення) з державної служби.
		При цьому, положення пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII щодо припинення державної служби у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку є імперативним та у разі неприйняття суб`єктом призначення рішення про продовження строку перебування на державній службі є безумовною підставою для звільнення такої особи у визначену дату.
		З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами відповідача-1, що відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання вимог Закону № 889-VIII суб`єктом призначення, який прийняв відповідне рішення щодо позивача в межах своїх повноважень, та вчинив необхідні дії для отримання відповідного погодження від Міністра соціальної політики України.
		Крім того, суд враховує, що листом від 25.04.2024 №10228/0/2-24/54 Міністром соціальної політики України погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку (а.с. 29).
		Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 01.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
		Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, про те, що наказ ПФУ від 22.04.2024 №126-О про звільнення 22.04.2024 ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку прийнятий за наявності правових підстав, є правомірним, у зв`язку із чим у задоволенніпозовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ПФУ від 22.04.2024 №126-О «Про звільнення ОСОБА_1 » та похідних позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить відмовити.
		Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
		Відповідач-1: Пенсійний фонд України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323).
		Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, код ЄДРПОУ 13358826).
		 
		Суддя О. О. Андрусенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...