Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/17059/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2024. Зареєстровано: 08.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2024.
Дата набрання законної сили: 05.08.2024
Номер судового провадження: 11-кп/813/1939/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018161500002895

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/1939/24
		Справа № 522/17059/22 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		05.08.2024 року                                                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
		судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання - ОСОБА_5 , 
		захисника - ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом, ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_7 та з використанням системи «EasyCon» за участю захисника ОСОБА_6 виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12018161500002895 від 15.10.2018 року щодо:
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Одесі, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, 
		 
		встановив:
		 
		На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12018161500002895 від 15.10.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси, в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 02.09.2024 року, без визначення застави. 
		Цією ж ухвалою застосовано примусовий привід до свідка у кримінальному провадженні. 
		Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу із доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу. 
		Захисник вказує про незаконність оскарженої ухвали, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, зокрема:
		-порушення права на захист, з огляду на не вручення захисникам клопотання прокурора не пізніше ніж за три години до початку його розгляду, що передбачено ч.2 ст.184 КПК України;
		-порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки під час перебування колегії суддів в нарадчій кімнаті туди зайшла стороння особа.
		Також захисник вказує, що судом не враховано відсутність ризиків у кримінальному провадженні, а саме переховування обвинуваченого ОСОБА_7 та здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні; не враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, має цивільну дружину та неповнолітню дитину, не перебуває на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах, позитивно характеризується за місцем проживання. 
		Крім того, захисник зазначив про тривалий розгляд кримінального провадження, а саме 1 (один) рік 9 (дев`ять) місяців. 
		Судовий розгляд проведено за відсутності прокурора, який будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду, в судове засідання не з?явився, подав заяву про проведення апеляційного розгляду за його відсутності, заперечував проти задоволення апеляційної скарги. 
		Захисник та обвинувачений не наполягали на участі прокурора. 
		Заслухавши суддю-доповідача; захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. 
		Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
		З матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України. 
		Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
		Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні. 
		Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість дійти висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
		Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. 
		Враховуючи той факт, що  ОСОБА_7  обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, місцевий суд одночасно із продовженням строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави, з чим погоджується апеляційний суд. 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7  більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
		На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_7   від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
		Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку колегії суддів, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7  може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
		За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
		При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
		Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_7  на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані, або в додатковому допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілу та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.   
		За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
		Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК. 
		Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. 
		Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
		Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК. 
		Відповідно доводи обвинуваченого про можливість застосування щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту колегія суддів визнає неспроможними. 
		Щодо доводів захисника про порушення права на захист, з огляду на те, що захисникам не було вручено клопотання прокурора не пізніше ніж за три години до початку його розгляду, що передбачено ч.2 ст.184 КПК, колегія суддів зазначає наступне.
		Частиною 1 ст.184 КПК визначено вимоги, яким має відповідати клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу.
		Відповідно до ч.2, ч.3 ст.184 КПК копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
		До клопотання додаються: копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
		В апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційного суду, захисник ОСОБА_6 вказував, що прокурором не було дотримано вимог ч.2 ст.184 КПК та не забезпечено вручення стороні захисту для ознайомлення клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому, що ніби перешкодило підготуватися до його розгляду, на що не звернув уваги місцевий суд.
		Однак, із оскарженої ухвали та журналу судового засідання від 04.07.2024 року вбачається, що місцевим судом було досліджено дотримання прокурором вимог ст.184 КПК щодо вручення клопотання стороні захисту.
		Так, у журналі судового засідання зазначено, що із наданого прокурором супровідного листа вбачається, що 02.07.2024 року клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 було направлено із електронної адреси «prokuratura3@od.gp.gov.ua» на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для вручення обвинуваченому ОСОБА_7 , та було вручене останньому під розписку 02.07.2024 року, що відповідає приписам ч.2 ст.184 КПК.
		Також, 03.07.2024 року, прокурором було додатково направлено клопотання про продовження запобіжного заходу із електронної адреси «prokuratura3@od.gp.gov.ua» на електронну пошту «ІНФОРМАЦІЯ_3» захисникам ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , що підтверджується супровідним листом від 03.07.2024 року.
		З урахуванням встановлених обставин, місцевий суд дійшов висновку про можливість розгляду поданого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , згідно до вимог ч.1 ст.186 КПК, яке було заздалегідь вручено 02.07.2024 року обвинуваченому ОСОБА_7 , згідно до вимог ч.2 ст.184 КПК України, та додатково направлено прокурором на електронну адресу захисникам ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , що підтверджується супровідним листом від 03.07.2024 року.
		При цьому, місцевим судом було враховано доводи захисника ОСОБА_6 про те, що він не бачив на електронній пошті вище зазначене клопотання прокурора, так як у цей період часу у м.Одесі були відключення електроенергії. Разом з цим, місцевий суд звернув увагу, що 03.07.2024 року у м. Одесі відбувались погодинні, а не цілодобові відключення електроенергії впродовж цілої доби, що свідчить про наявність електропостачання у певний період часу, згідно до планових графіків відключень, що підтверджується публічною інформацією компанії ДТЕК «Одеські електромережі» від 03.07.2024 року, та можливістю захисників ознайомитись із цим клопотанням.
		Також місцевим судом враховано, що прокурор звернувся до суду із вищевказаним клопотанням, яке є аналогічним за змістом попередньому клопотанню про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , та дійшов висновку про відсутність у сторони захисту необхідності для ознайомлення із клопотанням протягом тривалого часу, та не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.
		За таких обставин, доводи захисника про порушення права на захист, колегія суддів визнає необґрунтованими. 
		Крім того, апеляційний суд враховує, що з підстав незабезпечення можливості ознайомлення захисників із клопотанням, сторона захисту відвід суду не заявляла. 
		Щодо доводів захисника про порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати, з посиланням на те, що під час перебування колегії суддів в нарадчій кімнаті туди зайшла стороння особа, то вказані обставини були предметом дослідження колегії суддів місцевого суду та оцінка вказаним обставинам надана в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року. Відповідно до ухвали, відмовляючи в задоволенні заявленого відводу, суд зазначив, що при прийнятті рішення склад суду не спілкувався із жодною із сторін, або іншими особами, тому таємницю нарадчої кімнати порушено не було. Будь-яких інших та переконливих доказів на підтвердження існування факту порушення таємниці нарадчої кімнати, стороною захисту апеляційному суду не надано. 
		Що стосується доводів захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, має родину, не перебуває на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах, а також позитивно характеризується за місцем проживання, колегія суддів приймає їх до уваги, однак зауважує, що вказані обставини не є безумовною підставою для застосування менш суворого запобіжного заходу з огляду на зазначені вище обставини.
		Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
		Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров`я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_7  під вартою.
		Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
		Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.
		З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
		Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7  досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
		Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110). 
		У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
		З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
		Крім того, при прийнятті рішення, колегія суддів враховує доводи захисника та обвинуваченого стосовно того, що кримінальне провадження перебуває на розгляді місцевого суду вже 1 (один) рік 9 (дев?ять) місяців. Протягом вказаного часу, обвинувачений утримується під вартою, однак сторона обвинувачення не надає письмових доказів та не забезпечує прибуття свідків обвинувачення у кримінальному провадженні, а обмежується лише зверненням із клопотаннями про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, що призводить до невиправної тривалості розгляду кримінального провадження та тримання під вартою особи без вироку суду. 
		Вказані доводи сторони захисту сторона обвинувачення не спростувала, оскільки прокурор не з`явився до суду апеляційної інстанції, що між іншим, може свідчити про неналежний рівень забезпечення підтримання публічного обвинувачення прокурорами-процесуальними керівниками в даному кримінальному провадженні, що не відповідає приписам ст.ст. 2, 7, 36 КПК та потребує відповідного реагування суду з метою забезпечення виконання вимог ст.28 КПК.
		З урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Об`єднаної палати ККС у складі Верховного Суду від 14.06.2021 року (справа №686/9636/18), апеляційний суд, керуючись положеннями ст.ст. 369, 418 КПК, вважає за необхідне довести до відома керівника Одеської обласної прокуратури на необхідність перевірки наведених стороною захисту обставин та вжиття дієвих заходів для забезпечення належного підтримання публічного обвинувачення прокурорами-процесуальними керівниками в даному кримінальному провадженні.
		Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення. 
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , в кримінальному провадженні №12018161500002895 від 15.10.2018 року - залишити без змін. 
		Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
		Довести до відома керівника Одеської обласної прокуратури на необхідність вжиття заходів для забезпечення належного підтримання публічного обвинувачення прокурорами-процесуальними керівниками в кримінальному провадженні №12018161500002895 від 15.10.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_9 . 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду 
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...