Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12559/20 : не визначено.
Надіслано судом: 30.08.2024. Зареєстровано: 30.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2024.
Дата набрання законної сили: 29.08.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		УХВАЛА
		 
		"29" серпня 2024 р.                                  Справа№ 910/12559/20
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Шевчук С.Р.
		суддів:                       Ходаківської І.П. 
		                     Демидової А.М. 
		 
		розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи заяву Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відвід головуючому судді Козир Т.П.
		подану під час розгляду апеляційної скарги апеляційних скарг Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» та Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»
		на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 (повний текст підписано 31.10.2023) (суддя Бондарчук В.В.)
		у справі №910/12559/20
		за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»
		до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
		про визнання зобов`язань припиненими
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року позов задоволено повністю.
		Розгляд апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» наразі не завершено і у судовому засіданні 03.07.2024 була оголошена перерва до 16 год. 40хв. 03 вересня 2024 року.
		Також не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» 01.07.2024 через систему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, у якій просить змінити оскаржуване рішення шляхом доповнення його мотивувальної частини.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 поновлено АТ «Запорізький завод феросплавів» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Запорізький завод феросплавів», розгляд апеляційної скарги призначено на 03 вересня 2024 року о 16год. 40хв.
		28.08.2024 від керівника АТ «Запорізький завод феросплавів» через систему «Електронний суд» надійшла заява про відвід головуючому судді Козир Т.П. від розгляду справи з посиланням на те, що суддя Козир Т.П. неодноразово приймала сприятливі рішення для відповідача, а також підставою відводу є негативний висновок ГРД від 12.04.2017, постановлений під час конкурсу до ВС. Про вказані обставини заявнику стало відомо 27.08.2024.
		Згідно з ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
		Колегія суддів у складі: Козир Т.П. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Агрикової О.В. та Мальченко А.О. прийшла до висновку про необґрунтованість заявленого відводу судді Козир Т.П., у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 матеріали справи №910/12559/20 передано для визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України з метою розгляду заяви АТ «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Козир Т.П.
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 заяву АТ «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Козир Т.П. у справі №910/12559/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ходаківська І.П., Демидова А.М.
		Згідно з ч. ч. 7 та 8 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
		Отже, даний відвід вирішується судом у передбачений Господарським процесуальним кодексом України строк.
		Дослідивши наведені у заяві АТ «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Козир Т.П. аргументи, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
		Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені ст. ст. 35 та 36 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до положень ч. ч. 2 та 3 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього кодексу, судді може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.
		Згідно з ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
		Частиною 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
		Згідно Європейської Хартії "Про закон "Про статус суддів" судді при виконанні своїх обов`язків повинні бути доступними та виявляти повагу по відношенню до осіб, які до них звертаються; повинні турбуватися про підтримання високого рівні компетентності, необхідного рівня вирішення справ в кожному конкретному випадку, оскільки від рішень судді залежить гарантія прав особи.
		Відповідно до п. 12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів.
		При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. 
		У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: "Ніхто не може бути суддею у власній справі".
		Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
		Водночас, ст. 15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.
		У пунктах 49, 50 та 52 рішення Європейського суду з прав людини 09.11.2006 у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02), яке згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ, зазначено, що відповідно до усталеної практики суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24.02.1993, пп. 27, 28 та 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), №33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, п. 38).
		Стосовно об`єктивного критерію слід визначити, окремо від поведінки голови В.Л.Г, чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 07.08.1996, п. 58).
		Поряд з цим, відповідно до суб`єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 43).
		За критеріями об`єктивної неупередженості судді, наведеними у рішенні ЄСПЛ у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24.02.1993, суд відзначав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
		Отже, як убачається з вищевикладеного, при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.
		Поряд із цим, суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
		У справі "Газета Україна-Центр проти України" (заява №16695/04, рішення від 15.07.2010) Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до усталеної практики суду існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності.
		Колегія суддів зауважує на тому, що Господарський процесуальний кодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак визначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
		Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв`язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень з інших справ тощо.
		На переконання суду, фактами, які свідчать про упередженість судді, можуть бути: висловлювання останнього під час судового розгляду або поза ним на користь однієї з сторін; надання або ж демонстрування суддею переваги одних учасників провадження перед іншими; висловлювання щодо результату розгляду ініційованих сторонами питань; створення штучних перешкод у користуванні учасниками провадження своїми процесуальними правами тощо.
		Суд констатує, що істинність твердження про упередженість та/чи про небезсторонність судді має бути доведена в силу приписів ч. 4 ст. 38, 74, 77- 80 Господарського процесуального кодексу України.
		Як зазначалося вище, заявник вважає, що суддя Козир Т.П. неодноразово приймала сприятливі рішення для відповідача, а тому у заявника наявні обґрунтовані підстави побоюватися, що суддя Козир Т.П. у даній справі не є безсторонньою, колегія суддів відхиляє такий довід заявника, з огляду на таке.
		Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. ЄСПЛ зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного».
		Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).
		Одночасно висновки або позиції суддів, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя і у протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.
		Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує.
		Проаналізувавши викладені у заяві міркування та наведені доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність визначених процесуальним законом підстав для відводу судді Козир Т.П. у цій справі, оскільки заява не містить посилань на обставини, які за суб`єктивними чи об`єктивними критеріями виключають можливість участі судді у розгляді цієї справи, відповідно до статей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.
		Щодо окремої підстави для відводу судді Козир Т.П. - висновку Громадської ради доброчесності, викладені в якому обставини викликають сумнів у заявника стосовно того, що суддя Козир Т.П. у цій справі може забезпечити достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу своєї безсторонності. Тому у заявника є підстави сумніватися в об`єктивності та безсторонності головуючого судді Козир Т.П., збережені та підвищенні нею авторитету судової системи України, що унеможливлює розгляд даної справи саме на засадах довіри до суду.
		Відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Отже, висновок Громадської ради доброчесності надається для цілей кваліфікаційного оцінювання, підлягає розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України разом із поясненнями судді, якого цей висновок стосується.
		Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, (схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), зокрема, передбачають, що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що створені для підтримки суддівських стандартів, які діють об`єктивно та незалежно і мають на меті збільшення, а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв`язані судді.
		Європейський Суд з прав людини у рішенні від 9 листопада 2006 року (справа «Білуха проти України2 (ЗаяваN33949/02) вказав на те, що:
		- п. 49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду:
		- п. 50. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного;
		- п. 52. Стосовно об`єктивного критерію - при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими;
		- п. 53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться»;
		Заявник не назвав у чому саме полягає і як проявилась особиста упередженість чи небезсторонність судді Козир Т.П. у цій справі.
		У контексті наведеного вище, побоювання заявника щодо збереження та підвищення суддею Козир Т.П. авторитету судової системи України не можна вважати об`єктивно обґрунтованими.
		З урахуванням викладеного, колегії суддів не вбачає підстав для задоволення заяви АТ «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Козир Т.П., оскільки твердження про упередженість судді, зазначені узаяві в її обґрунтування, не доведені належними доказами та не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї заяви, а, отже, не можуть бути підставою для відводу вказаної судді від розгляду даної справи.
		Відповідно до ч. ч. 8, 11 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи, за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
		З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 35, 36, 38, 39, 42, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. У задоволенні заяви АТ «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Козир Т.П. від розгляду справи №910/12559/20 відмовити.
		2. Справу № 910/12559/20 повернути для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Козир Т.П. - головуючого судді, Агрикової О.В., Мальченко А.О.
		3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий суддя                                                            С.Р. Шевчук 
		 
		Судді                                                                                І.П. Ходаківська
		 
		                                                                                А.М. Демидова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...