Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/13257/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 03.09.2024. Зареєстровано: 04.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2024.

Номер судового провадження: 240/13257/24/13348/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		03 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/13257/24
		категорія 106020000
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, військова частина НОМЕР_2 у складі військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, військова частина НОМЕР_2 у складі військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
		В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він перебуває на посаді командира кулеметного взводу військової частини НОМЕР_2 . 16.04.2024 позивач подав на ім`я свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 письмовий рапорт з відповідним пакетом документів про звільнення його із військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Після отримання відповідних погоджень командування військової частини НОМЕР_2 згаданий рапорт направлено до вищестоящого командира військової частини НОМЕР_1 для прийняття відповідного рішення. 27.06.2024 позивачу було доведено до відома рішення військової частини НОМЕР_1 , згідно якого у зв`язку зі змінами в законодавстві подані документи не підтверджують наявність у військовослужбовця підстав для звільнення з військової служби. Відмову відповідача вважає незаконною, оскільки застосована норма, яка набрала чинності 18.05.2024, була видозмінена та доповнена новими нормами права вже після реєстрації рапорта про звільнення, що суперечить принципу незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів в часі.
		Ухвалою суду від 19.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). 
		Представник відповідача 26.07.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити, оскільки станом на час прийняття командуванням військової частини рішення за рапортом набули зміни до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», які, зокрема, передбачали обов`язковою умовою звільнення за а. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Військова частина вирішила рапорт позивача відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час ухвалення рішення. При цьому, строк розгляду рапорту складає 1 місяць з дня надходження до відповідної військової частини, і він відповідачем порушений не був.
		У відповіді на відзив представник позивача зауважує, що на порушення Інструкції з діловодства у Збройних Силах України рішення про відмову було прийнято без накладення відповідних резолюцій та без здійснення візування. Наголошує, що відповідач при розгляді рапорту застосував нову процедуру, хоча право на звільнення у відповідача виникло в момент звернення з рапортом, тобто коли діяла норма у її попередній редакції.
		У запереченні представник відповідача зазначив, що твердження про порушення Інструкції з діловодства у Збройних Силах України зводяться лише до помилкового тлумачення представником позивача положень цього нормативного акту. Вказав, що військова частина була зобов`язана прийняти рішення на підставі норми, яка була чинною станом на час розгляду матеріалів.
		Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		Командир кулеметного взводу молодший лейтенант ОСОБА_1 16.04.2024 подав командиру військової частини НОМЕР_2 письмовий рапорт про звільнення його із військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. У рапорті позивач зазначив, що не бажає у подальшому проходити військову службу у військовому резерві Збройних сил України та після звільнення просить його особову справу направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік. Цей рапорт військовою частиною зареєстровано за вх. № 966 від 16.04.2024.
		До рапорту про звільнення від 16.04.2024 позивачем долучено оригінали витягу з реєстру територіального громади щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оригінал довідки Голоного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.04.2024 № 0600/0219-8/42939 щодо ОСОБА_2 , а також нотаріально засвідчені копії таких документів:
		- паспорта ОСОБА_1 ;
		- облікової картки платника податків № НОМЕР_4 ОСОБА_1 ;
		- свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ;
		- свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;
		- паспорта ОСОБА_3 ;
		- облікової картки платника податків № НОМЕР_6 ОСОБА_3 ;
		- паспорта ОСОБА_2 ;
		- облікової картки платника податків № НОМЕР_7 ОСОБА_2 ;
		- довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 666265 від 09.04.2024 щодо ОСОБА_2 .
		Із вказаних документів вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом II групи та матір`ю дружини позивача.
		За результатами розгляду поданого рапорта та доданих до нього документів командир НОМЕР_8 Окремого стрілецького батальйону вніс подання із клопотанням про звільнення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у ЗАПАС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи).
		06.05.2024 помічник командира з правової роботи військової частини НОМЕР_2 та офіцер ДС військової частини НОМЕР_3 письмово погодили згадане подання.
		08.05.2024 командир 31 Окремої механізованої бригади Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України виніс рішення за поданням, яке містить у собі клопотання про звільнення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи).
		21.05.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 через фельд`єгерську службу (військова частина НОМЕР_9 ) з військової частини НОМЕР_3 надійшло поштове відправлення за № 1/370, яке містило матеріали про звільнення в запас ОСОБА_1 (лист військової частини НОМЕР_3 від 13.05.2024 № 3393). Згідно даних розносної книги військової частини НОМЕР_1 вказані матеріали 21.05.2024 було передано на розгляд начальника управління персоналу частини, де 22.05.2024 їх зареєстровано за № 3151.
		Листом військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 № 502/2/1/1/1500 командира військової частини НОМЕР_3 повідомлено, що Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону викладено у новій редакції, яка не передбачає звільнення з військової служби за підставами, наведеними у рапорті. Станом на 22.05.2024 (дата надходження документів до військової частини НОМЕР_1 ) надані документи не підтверджують наявність у військовослужбовця підстав для звільнення з військової служби. Матеріали щодо звільнення з військової служби молодшого лейтенанта ОСОБА_1 повернуто без реалізації.
		Із вказаним листом позивач ознайомився 27.06.2024.
		Вважаючи рішення про відмову у звільненні в запас, оформлене листом військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 № 502/2/1/1/1500, позивач звернувся з позовом до суду.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. 
		У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
		Частиною 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі  Положення), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України"Про військовий обов`язок і військову службу".
		Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
		Згідно п. 12 розділу І Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
		Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
		Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
		Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення, яким передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та змоменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
		- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
		- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
		Стосовно порядку звільнення п. 233 Положення передбачає, що військовослужбовці,які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
		- підстави звільнення з військової служби;
		- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
		- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
		Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення).
		Згідно з п. 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
		Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
		До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
		Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
		Відповідно до п. 5 Додатку 19 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
		Відповідно до п. 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
		Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
		Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, визначених ст. 26 Закону № 2232-XII.
		Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції станом на 16.04.2024  день подачі рапорту про звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
		Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону № 2232-XII викладено у новій редакції, яка передбачає звільнення з військової служби за іншими підставами.
		Так, згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на 23.05.2024  день розгляду матеріалів військовою частиною НОМЕР_1 ) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
		Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на 23.05.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі, зокрема, необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
		Таким чином, у даній справі суду належить з`ясувати яку саме редакцію Закону № 2232-XII мав застосувати відповідач при розгляді матеріалів про звільнення позивача в запас.
		При цьому, суд погоджується з позицією позивача, що листом від 23.05.2024 № 502/2/1/1/1500 до відома позивача доведено саме рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у його звільненні в запас.
		У пунктах 169, 170 рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Волков проти України суд зазначив наступне: «вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
		Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ЕСНR 2001-IX)».
		Позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту та доданих до нього документів. Крім того, на виконання пп.г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції станом на 16.04.2024) позивачем підтверджено наявність поважних сімейних обставин відповідними документами.
		З наявністю поважних сімейних обставин у позивача погоджувалися і відповідні посадові особи військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 .
		Суд зазначає, що зміни до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ набули чинності 18.05.2024, у той час як позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби 16.04.2024, що сторонами не заперечується.
		При цьому, суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
		Водночас суд звертає увагу на дію нормативно-правового акта в часі. Зокрема, стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
		Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).
		Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України) (абзаци перший-четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України від 13.05.1997 № 1-зп/1997)
		Отже, суд відхиляє посилання відповідача на приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який вступив в силу 18.05.2024, оскільки вказані відповідачем норми не поширювалася на момент виникнення спірних правовідносин.
		Таким чином, відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи, є протиправною.
		Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", суд зазначає таке.
		Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
		Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Суд зазначає, що на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття «дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень». У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
		Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
		У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
		Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
		Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Оскільки судом встановлено протиправність рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 23.05.2024 № 502/2/1/1/1500, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
		З норм Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України та відзивів відповідачів вбачається, що повноваження на звільнення позивача з військової служби має командир військової частини НОМЕР_1 .
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.06.2006).
		Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Позивач при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, які в силу положень ст. 139 КАС України підлягають стягненню на його користь за рахунок відповідача.
		Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		вирішив:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, військова частина НОМЕР_2 у складі військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову в звільненні з військової служби у запас молодшого лейтенанта ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оформлене листом від 23.05.2024 № 502/2/1/1/1500.
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби у запас командира кулеметного взводу військової частини НОМЕР_2 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 16.04.2024) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи на підставі поданого рапорта від 16.04.2024 (вх. А4459 № 966).
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн (двох тисяч чотириста двадцяти двох гривень сорока копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		Суддя Д.М. Леміщак
		 
		Повний текст складено: 03 вересня 2024 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...