Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/680/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; підряду.
Надіслано судом: 09.09.2024. Зареєстровано: 09.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Результат оскарження 11.12.2024 Північно-західний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
		e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		"03" вересня 2024 р.                                м. Рівне                              Справа № 918/680/24 
		 
		      Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
		за позовом Керівника Дубенської окружної прокуратури (35603, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Івана Франка, 10, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 8, код ЄДРПОУ 40479801)
		до відповідача 1: Тараканівської сільської ради (35641, Рівненська обл., Дубенський район, с. Тараканів, вул. Львівська, 117, код         ЄДРПОУ         04385403)
		відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" (35641, Рівненська обл., Дубенський район, с. Тараканів, вул. Львівська, 118, код         ЄДРПОУ         38302785)
		про визнання недійсними договорів про надання послуг та застосування наслідків недійсності правочину
		В судовому засіданні приймали участь:
		від позивача: Кравчук А.О.;
		від відповідача 1: не з`явився;
		від відповідача 2: адвокат Курись О.П.;
		від прокуратури: Мельничук Л.О..
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		          Керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Тараканівської сільської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" в якому просить:
		- визнати недійсним договір №385 від 07.10.2021, укладений між Тараканівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальність "Крез-Дубно";
		- визнати недійсним договір №13/422 від 05.11.2021, укладений між Тараканівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальність "Крез-Дубно";
		- визнати недійсним договір №172 від 28.07.2022,     укладений між Тараканівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальність "Крез-Дубно";
		- визнати недійсним     договір №292 від     21.11.2022,    укладений між Тараканівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальність "Крез-Дубно";
		- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність "Крез-Дубно" в дохід держави 377 410 гривень.
		          Даний позов обгрунтовує наступним. Упродовж 2021-2022 років ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез-Дубно" в особі ОСОБА_2 укладені наступні договори, а саме:
		- без використання електронної системи закупівель договір підряду № 385 від 07.10.2021 на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення Тараканівської сільської ради за адресою: вул. Юридика, 1-А, с. Плоска Дубенського району (ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-08-000780-b), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 43 849,00 грн (трансакції №№ 216554702, 217417701);
		- без використання електронної системи закупівель договір підряду № 13/422 від 05.11.2022 на виготовлення кошторисної документації на технічне обслуговування водовідвідного каналу в с. Великі Загорці для захисту від підтоплення водами присадибних ділянок та сільськогосподарських угідь (UA-2021-11-07-000026-с), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму на суму 763,00 грн (трансакція № 218441121);
		- без використання електронної системи закупівель договір про надання послуг № 292 від 21.11.2022 з проведення поточного ремонту Плосківської гімназії Тараканівської сільської ради для облаштування місць тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб (ідентифікатор закупівлі UA-2022-11-22-001877-а, який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 144 349,00 грн (трансакції №№ 245513237, 246844569, 247667350);
		- за результатами проведення спрощеної закупівлі уповноваженої особи договір № 172 від 28.07.2022 з проведення ремонту споруд цивільного захисту (протирадіаційного укриття) Птицької гімназії (ідентифікатор закупівлі UA-2022-07- 13-007211-а), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 188 449,00 грн (трансакції №№ 238989290, 240430354, 241291757, 241291742).
		          Прокурор зазначає, що керівником, засновником (50% статутного внеску) та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи ТОВ «КРЕЗ-Дубно» є близька особа до ОСОБА_1 - її рідний дядько ( ОСОБА_2 ).
		          Прокурор вважає, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді сільського голови Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області та відповідно до підпунктів «б», «в» п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції», будучи суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону і в частині обов`язків із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 28 Закону, порушила встановлені Законом вимоги: 1) не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів, чим 08.10.2021,    08.11.2021, 22.11.2022, 29.07.2022 (наступний робочий день після підписання договір, не пізніше якого мала повідомити про наявність реального конфлікту інтересів) вчинила, правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення; 2) вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів 07.10.2021, 07.11.2021, 21.11.2022, 28.07.2022 (дати укладення, підписання спірних договорів), чим вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		          Прокурор зазначає, як наслідок, постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області № 559/3203/23 від 04.10.2025, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19.01.2024, голову Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.І, 2 ст. 172-7 КУпАП. Зазначеними судовими рішеннями встановлено факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.
		          Прокурор вважає, що укладення вищевказаних договорів за умов реального конфлікту інтересів вочевидь не сумісна з добросовісністю та принципами здійснення державних закупівель, а тому вищевказані договори не відповідають принципам здійснення публічних закупівель, суперечать інтересам держави і суспільства та підлягають визнанню недійсними.
		          Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати         розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
		           12.08.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 1 подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує. При цьому зазначає, що доводи прокуратури суперечать положенням Конституції України, Законам України та інтересам     Тараканівської     територіальної громади, а обраний спосіб захисту не відновлює становище, що існувало до укладення оспорюваних договорів, а навпаки призведе до понесення територіальною громадою додаткових витрат, які є більшими ніж отриманий  зиск від виконаних робіт (отриманих послуг).
		           20.08.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником позивача подано письмові пояснення щодо позову.
		           20.08.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником прокуратури подано відповідь на відзив відповідача 1, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
		           21.08.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 2 подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує. При цьому зазначає, що Керівником Дубенської окружної прокуратури не доведено наявність обставин, необхідних для застосування до оспорюваних договорів положення ч.3 ст.228 ЦК України.
		           27.08.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником     прокуратури подано відповідь на відзив Відповідача 2 в якому заперечує проти доводів вказаного відповідача та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
		          Ухвалою суду від 27 серпня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		          У судове засідання 03.09.2024 року не з`явився представник відповідача 1, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представником відповідача 1 подано клопотання про розгляд справи за відсутності повноважного представника.
		          Представники Прокуратури та Держаудитслужби під час розгляду справи по суті позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Натомість представник ТОВ "Крез-Дубно" проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві.
		          Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши  обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі,  суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
		          Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
		          Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
		          Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		          Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		          Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
		          Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
		          "... Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави...."
		          При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		          У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		          Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
		          Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
		          Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.
		          Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		          Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		          Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.
		          У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		          Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		          З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		          Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.
		          Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
		          Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		          Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		          Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
		          У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
		          Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		          Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		          Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
		          Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		          Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		          Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		          Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
		          Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
		          Як вбачається з матеріалів позовної заяви, її подано прокурором в особі Західного офісу Державної аудиторської служби України у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.
		          Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Західного офісу Державної аудиторської служби України.
		          Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.
		          Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини перша, третя статті 7 Закону України Про публічні закупівлі).
		          Пунктами 8, 10, 11, 12 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.
		          Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
		          Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
		          Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
		          Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).
		          З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).
		          З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Держаудитслужби з листом, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні оспорюваних договорів, а також просив надати інформацію щодо проведення моніторингу чи перевірки процедури закупівлі та про звернення до суду з відповідним позовом /т.1, а.с. 40-41, 43 (на звороті)/.
		          Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
		          Західний офіс Держаудитслужби у листі від 20.06.2024 №131720-17/165-2024 повідомив прокурора, що заходи державного фінансового контролю за вищезазначеними процедурами закупівлі не проводилися, відтак заходи цивільно-правового характеру Управлінням не вживалися.
		          Зі змісту вказаного листа слідує, що позивач не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором.
		          Разом з тим, системний аналіз п. 8, 10-12 ч. 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", п. 4 Положення дає підстави для висновку про неправомірність таких доводів позивача.
		          Пунктом 8 ч. 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право стягнення з підконтрольного органу саме отриманих, а не витрачених коштів, і жодним чином не обмежує право у стягненні коштів, отриманих постачальником.
		          Таким чином, дана норма у спірних взаємовідносинах застосуванню не підлягає.
		          При цьому єдиною ефективною підставою повернення втрачених коштів бюджету є застосування юридичних наслідків недійсності правочину. У свою чергу, належним способом досягнення такої мети є визнання угод недійсними у судовому порядку.
		          За змістом ст. 215 ЦК України та ст. 202 ГК України виключно до компетенції суду належить питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, зокрема у сфері публічних закупівель.
		          Таким чином, Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).
		          Отже, орган Держаудитслужби може і має бути позивачем за відповідним позовом про визнання недійсним договору, укладеного із порушенням законодавства, зокрема у сфері публічних закупівель.
		          Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі №927/491/19, а також в низці інших судових справ.
		          Як встановив суд, зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Держаудитслужбою з якого вбачається, що компетентний орган не збирався здійснювати захист порушених інтересів у належний спосіб, що свідчить про бездіяльність позивача.
		          Оскільки позивач відповідного позову про визнання недійсними спірних договорів та застосування наслідків їх недійсності не збирався подавати, тобто фактично самоусунувся від виконання покладених на нього обов`язків, така бездіяльність свідчить про вияв негативної поведінки уповноваженого суб`єкта щодо захисту інтересів держави та необхідності належного захисту цих інтересів.
		          Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №905/1529/20.
		          Щодо визнання недійсними оспорюваних договорів та застосування наслідків їх недійсності.
		          Упродовж 2021-2022 років ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез-Дубно" в особі ОСОБА_2 укладені наступні договори, а саме:
		- без використання електронної системи закупівель договір підряду № 385 від 07.10.2021 на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення Тараканівської сільської ради за адресою: вул. Юридика, 1-А, с. Плоска Дубенського району (ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-08-000780-b), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 43 849,00 грн (трансакції №№ 216554702, 217417701);
		- без використання електронної системи закупівель договір підряду № 13/422 від 05.11.2022 на виготовлення кошторисної документації на технічне обслуговування водовідвідного каналу в с. Великі Загорці для захисту від підтоплення водами присадибних ділянок та сільськогосподарських угідь (UA-2021-11-07-000026-с), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму на суму 763,00 грн (трансакція № 218441121);
		- без використання електронної системи закупівель договір про надання послуг № 292 від 21.11.2022 з проведення поточного ремонту Плосківської гімназії Тараканівської сільської ради для облаштування місць тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб (ідентифікатор закупівлі UA-2022-11-22-001877-а, який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 144 349,00 грн (трансакції №№ 245513237, 246844569, 247667350);
		- за результатами проведення спрощеної закупівлі уповноваженої особи договір № 172 від 28.07.2022 з проведення ремонту споруд цивільного захисту (протирадіаційного укриття) Птицької гімназії (ідентифікатор закупівлі UA-2022-07- 13-007211-а), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 188 449,00 грн (трансакції №№ 238989290, 240430354, 241291757, 241291742).
		          В той же час слід відмітити, що постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області №559/3203/23 від 04.10.2025, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19.01.2024, голову Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. І, 2 ст. 172-7 КУпАП.
		          Зазначеними судовими рішеннями встановлено факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.
		          Зокрема, вказаними постановами встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді сільського голови Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області та відповідно до підпунктів «б», «в» п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції», будучи суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону і в частині обов`язків із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 28 Закону, порушила встановлені Законом вимоги:
		- не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів, чим 08.11.2021, 22.11.2022, 29.07.2022 (наступний робочий день після підписання договір, не пізніше якого мала повідомити про наявність реального конфлікту інтересів) вчинила, правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
		- вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів 07.11.2021, 21.11.2022, 28.07.2022 (дати укладення, підписання спірних договорів), чим вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		          Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		          З огляду на вищевказану норму Закону, постанова Дубенського міськрайонного суду Рівненської області №559/3203/23 від 04.10.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, є обов`язковою для господарського суду, що розглядає дану справу в частині якою встановлено факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.
		          Закон України «Про публічні закупівлі», як указано в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад. Його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
		          Укладення вищевказаних договорів за умов реального конфлікту інтересів вочевидь не сумісна з добросовісністю та принципами здійснення державних закупівель, а тому вищевказані договори не відповідають принципам здійснення публічних закупівель, суперечать інтересам держави і суспільства та підлягають визнанню недійсними з огляду на наступне.
		          Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		          Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
		          Абзацами 1 - 3 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
		          За ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		          Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
		          Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.
		          Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 №922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
		          Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.
		          Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.
		          Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено і в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.^018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17 від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.
		          Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
		          Статтями 1, 4 цього Закону визначено, що конкуренція - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно- господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
		          Одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренцію та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.
		          Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону, антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
		          Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п. 1 ст. 50 цього Закону).
		          Закон України «Про публічні закупівлі», як указано в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад. Його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
		          Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.
		          Учасники процедур закупівлі, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом (ч. 5 ст. 5 Закону).
		          Крім того, конкурентна процедура закупівлі (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників за процедурами закупівлі відкритих торгів (п. 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).
		          Оголошуючи проведення відкритих торгів, замовник мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товару, а здійснити його придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендеру.
		          Розглядаючи справу №910/114/19 про визнання недійсним договору про закупівлю як такого, що зокрема суперечить інтересам держави та суспільства, Верховний Суд у п. п. 32, 33 постанови від 10.06.2021 указав, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог.
		          Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію.
		          Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково-технічного прогресу.
		          Ефективна економіка своєю чергою забезпечує високу та динамічну продуктивність капіталу як інвестиційну складову та результативність праці, як соціальну складову, що є запорукою зростання загального добробуту.
		          Проте, порушення учасниками публічних закупівель законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне із основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить і до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.
		          Через вчинення відповідачами антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.
		          Таким чином дії відповідачів спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.
		          Ураховуючи зазначене, в діях відповідачів вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
		          Зокрема, завідомо суперечлива мета дій відповідачів полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.
		          Враховуючи вищевикладене, оспорювані договори про закупівлю товарів (робіт, послуг завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислом обох сторін, а відтак, підлягають визнанню недійсними.
		          Згідно 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
		          За ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		          Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський голова є головною посадовою особою територіальної громади села (ч. 1 ст. 12), розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою (п. 13 ч. 4 статті 42 Закону); представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства (п. 14 ч. 4 ст. 42 Закону); укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради (п. 16 ч. 4 ст. 42 Закону). Сільський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень (ч. 5 ст. 42 Закону). Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, гласності, колегіальності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб (ст.4 Закону).
		          Закон України "Про публічні закупівлі" передбачає можливість здійснювати закупівлі без застосування порядку спрощених закупівель та процедур закупівель. Такі винятки дозволяють укладати прямі договори з обраним замовником постачальником товарів, надавачем послуг чи виконавцем робіт. Ці закупівлі визначають як закупівлі без використання електронної системи закупівель.
		          За ч. 3 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" в разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, вартість яких не перевищує 50 тисяч гривень, замовник повинен дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель та може використовувати електронну систему закупівель, у тому числі електронні каталоги для закупівлі товарів. У разі здійснення таких закупівель без використання електронної системи закупівель замовник обов`язково оприлюднює в електронній системі закупівель відповідно до статті 10 цього Закону звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель.
		          Принципи здійснення публічних закупівель та недискримінація учасників визначені ст. 5 Закону: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням... Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.
		          Згідно ч.1 ст. 44 Закону за порушення вимог, установлених Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників… несуть відповідальність згідно із законами України.
		          Частина 6 статті 33 Закону передбачає, що замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції. Водночас на укладення договору є строк не пізніше ніж через 20 днів (на період дії воєнного стану - 15 днів з врахуванням пункту 49 Постанови № 1178.) з дня прийняття рішення про намір укласти такий договір, відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця, а в деяких випадках, строк можна продовжити до 60 днів.
		          Крім того, ст.17 Закону визначає підстави для відмови в участі у процедурі закупівлі і згідно п.7 ч.1 замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі в процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником конкурентної процедури закупівлі або участь у переговорній процедурі бере учасник, який є пов`язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з уповноваженою особою (особами), та/або з керівником замовника. Також учаснику дозволяється не укладати договір згідно ч. 7 ст. 33 Закону. А замовник може відмовитися від укладання договору шляхом застосування процедури відміни тендеру за ч. 1 ст. 32 Закону про публічні закупівлі (п.п. 50-52 Постанови № 1178), замовник відміняє тендер у разі: 1) відсутності подальшої потреби в закупівлі товарів, робіт чи послуг; 2) неможливості усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель, обов`язково із описом таких порушень, які неможливо усунути. Згідно ч.5 ст. 33 Закону договір про закупівлю не може бути укладений раніше ніж через 10 днів (на період дії воєнного стану - 5 днів) з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір, що гарантує учасникам можливість оскаржити до АМКУ рішення замовника, у тому числі про визнання переможця. Ст. 33 Закону регулює положення щодо рішення про намір укласти договір про закупівлю. Одночасно безпосередньо договір про закупівлю визначається ст. 41 Закону, згідно ч.1 якої договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		          Згідно і ч.1 ст.3 ЦКУ, і ч.1 ст.6 ГКУ загальними засадами цивільного законодавства та господарювання є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
		          Згідно ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		          Статті 179-181 ГКУ регулюють поняття господарських договорів, які укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
		          За ст.626 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Ст.627 ЦК України гарантує свободу договору, що відповідно до ст.6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За ст. 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Форма договору і момент укладення визначені ст. 639-640 ЦКУ та вимогами до певних видів договорів. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася, тобто письмовий договір є укладеним з моменту його підписання.
		          Сільським головою ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради без використання електронної системи закупівель було укладено (підписано) з ТзОВ "КРЕЗ-Дубно", в особі директора ОСОБА_2., договір підряду № 385 від 07.10.2021, а також протокол згоди про договірну ціну на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення Тараканівської сільської ради за адресою: вул. Юридика, 1а, с. Плоска Дубенського району на суму 43 849 грн. Вказане підтверджується копіями договору та звітом про виконання договору закупівлі. Розрахунок за договором відбувся згідно транзакцій оплати Тараканівської сільської ради на рахунок ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» від 22.10.2021 на суму 22564 грн. та від 29.10.2021 на суму 21285 грн..
		          Сільським головою ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради без використання електронної системи закупівель було укладено (підписано) з ТзОВ "КРЕЗ-Дубно", в особі директора ОСОБА_2., договір підряду №13/422 від 05.11.2021 на виготовлення кошторисної документації на «Технічне обслуговування водовідвідного каналу в с. Великі Загорці для захисту від підтоплення водами присадибних ділянок та сільськогосподарських угідь» на суму 763 грн. Вказане підтверджується копією договору,  звітом про виконання договору закупівлі. Розрахунок відбувся згідно транзакцій оплати Тараканівської сільської ради на рахунок ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» від 10.11.2021 на суму 7635 грн..
		          Сільським головою ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради, за результатами проведення спрощеної закупівлі уповноваженої особи, було укладено (підписано) з ТзОВ "КРЕЗ-Дубно", в особі директора ОСОБА_2., договір №172 від 28.07.2022 з «Ремонту споруд цивільного захисту (протирадіаційного укриття) Птицької гімназії Тараканівської сільської ради на суму 189759 грн. Вказане підтверджується: копією договору та звітом про виконання договору закупівлі. Розрахунок відбувся згідно транзакцій оплати Тараканівської сільської ради на рахунок ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» від 19.08.2022 на суму 41071 грн., від 16.09.2022 на суму 48354 грн., від 28.09.2022 на суму 49040 грн..
		          Сільським головою ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради без використання електронної системи закупівель було укладено (підписано) з ТОВ "КРЕЗ-Дубно", в особі директора ОСОБА_2 , договір про надання послуг №292 від 21.11.2022 з «Поточного ремонту Плосківської гімназії Тараканівської сільської ради для облаштування місць тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб» на суму 144 724 грн. Вказане підтверджується копіями договору та звітом про виконання договору закупівлі. Розрахунок відбувся згідно транзакцій оплати Тараканівської сільської ради на рахунок ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» від 29.11.2022 на суму 49745 грн., від 15.12.2022 на суму 49259 грн., від 28.12.2022 на суму 45345 грн..
		          В той же час суд звертає увагу, що згідно ч.5 ст. 33 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю не може бути укладений раніше ніж через 10 днів (на період дії воєнного стану - 5 днів) з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір, що забезпечує можливість учасникам оскаржити до АМКУ рішення замовника, у т.ч. про визнання переможця.
		          Однак, як зазначено вище, постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області №559/3203/23 від 04.10.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, встановлено факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ «КРЕЗ-ДУБНО» в особі ОСОБА_2 вищевказаних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.
		          Твердження представника відповідача 2, про те, що Голова Тараканівської селищної ради не мала іншого вибору, окрім як підписати договори згідно Закону України «Про публічні закупівлі», бо переможця визначила уповноважена особа, а тому сільська голова не приймала рішення в умовах реального конфлікту інтересів, не заслуговує на увагу. Насправді, за законом про публічні закупівлі учасник, який 1) пов`язаний із іншими учасниками 2) та/або уповноваженою особою, 3) та/або з керівником замовника не мав навіть права приймати участі в процедурах закупівлі (ч.3 ст.3, п.5-6 ч.1 ст. 5, п.7 ч.1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі»). Мало того, що з ним не можна було укладати договори, замовник зобов`язаний був прийняти рішення про відмову такому учаснику в участі чи відхиленні його пропозицій, так як п.2 ч.1 ст. 32 Закону України «Про публічні закупівлі» надає повноваження замовнику відмінити тендер через неможливість усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства в сфері публічних закупівель.
		           ОСОБА_1 , якщо би діяла добросовісно в інтересах сільської ради, а не близької особи, яка мала на меті отримання прибутку, зобов`язана була відмовити в укладенні ще першого ж прямого договору від 07.10.2021. Одразу мала повідомити уповноважену за організацію та здійснення закупівель особу, яка їй підпорядковується та підготувала проект договору на пряму закупівлю, що контрагент очолюваний і заснований її рідним дядьком. Натомість, вона підписала 4 договори - три прямі та один за результатом закупівлі 07.10.2021, 28.07.2022, 05.11.2021, 21.11.2022 на загальну суму 379095 грн., не повідомила нікого про конфлікт інтересів та прийняла рішення й вчинила дії в його умовах.
		          Вищезазначене свідчить про наявність у вказаної особи під час вирішення питання про підписання договорів із ТОВ "Крез-Дубно" приватного інтересу, зумовленого родинними стосунками з керівником останнього, який полягав у її зацікавленості в одержанні доходу  Товариством "КРЕЗ-Дубно". Реалізація ОСОБА_1 службових повноважень як сільського голови Тараканівської сільської ради під час вирішення питання про укладання договорів із ТОВ "Крез-Дубно" відбувалась під впливом суперечності між її приватним інтересом і повноваженнями сільського голови, що в розумінні Закону України "Про запобігання корупції" є реальним конфліктом інтересів.
		          Статтею 33 Закону України "Про публічні закупівлі", на яку посилається відповідач 2, регулюються положення щодо рішення про намір укласти договір про закупівлю. Проте договір про закупівлю визначається ст.41 Закону, згідно ч.1 якої договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		          Моментом укладення договору про закупівлі є не публікація рішення про намір укласти договір, а момент прийняття пропозиції після узгодження істотних умов і підписання. В цій ситуації уповноважена особа не приймав рішення укласти договори, а зробила це саме Голова Тараканівської селищної ради, яка добре знала ким є контрагент, коли було досягнуто домовленостей щодо істотних умов і підписано документ, хоча зобов`язана була вжити всіх необхідних заходів для не прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів та його врегулювання, з огляду на положення Закону України «Про запобігання корупції».
		          Згідно і ч.1 ст.3 ЦКУ, і ч.1 ст.6 ГКУ загальними засадами цивільного законодавства та господарювання є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність і розумність. Добросовісність і запобігання корупційним діям, зловживанням відноситься до принципів публічних закупівель.
		          Отже, суд погоджується з позицією прокурора, що потенційний конфлікт інтересів існував лише до моменту підписання договору, а під час його укладення він перетворився на реальний, про який не було повідомлено ні НАЗК, ні сесію Тараканівської сільської ради.
		          З аналізу правової природи публічних закупівель як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення таких закупівель, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
		          Частинами 1 і 2 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
		          Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
		          Проте згідно з ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		          Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз.2 ч.5 ст.216 ЦК зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
		          Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 (п.48) сформулював такий правовий висновок: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
		          Судом встановлено, що оспорювані договори про закупівлю товарів (робіт, послуг) є виконаними, що підтверджується матеріалами справи та учасниками справи.
		          Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		          Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 зазначила, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в ст. 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину, визнаного таким судом, є обов`язковими та не можуть бути проігноровані його сторонами.
		          Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		          Товариством з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" за спірними договорами одержано грошові кошти в сумі 377 410 грн. 00 коп., що не оспорюється сторонами та підтверджується  звітами про виконання договорів, деталями трансакцій з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів.
		          Отже, відповідачі, маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення оспорюваних договорів, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяли участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі знівелювавши змагальність у ній.
		          Вищенаведене свідчить що недійсні правочини було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та за наявності умислу у обох сторін на  укладення таких договорів.
		          Таким чином, грошові кошти в сумі 377 410 грн. 00 коп., які були Тараканівською сільською радою перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" на виконання оспорюваних договорів, підлягають стягненню з останнього у дохід держави.
		          В той же час суд зазначає, що послуги (роботи), надані (виконані)  за оспорюваними договорами фактично на даний час перебувають у володінні держави (територіальної громади), а відтак не потребують повторного стягнення  в дохід держави.
		          Заперечення відповідачів, наведені у відзивах на позов, спростовуються всім вищенаведеним, а відтак не є такими, що надають суду право винести рішення про відмову у задоволенні позову.
		          Щодо позовної давності.
		          Відповідно до статті      256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		          Статтею 257 цього ж кодексу встановлено, що      загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		          Відтак до вимог про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		          Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		          Судом встановлено, що оспорювані договори укладалися в період з 07.10.2021 по 28.07.2022 років.
		          Відтак перебіг позовної давності починається з вказаних дат та мав би закінчитися по спливу трьох річного строку від дат такого укладення.
		          В той же час суд зазначає, що Розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.202012 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		          Також вказаний Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
		          На момент звернення прокурора до суду з даним позовом дія воєнного стану в України продовжується.
		          З огляду на вищенаведене суд констатує, що прокурор з даним позовом звернувся до суду в межах строку позовної давності, встановленої законом.
		          В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
		          Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		          Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
		          У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		          Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		          Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		          Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		          За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		          Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
		          Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		          Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		          З огляду на вищезазначене, та те, що прокурор довів належними та допустимими доказами факт укладення оспорюваних договорів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та за наявності умислу у обох сторін, а відповідачі вказаного не спростували, позов     підлягає задоволенню.
		          На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідачів.
		          Керуючись статтями 129, 232, 233, 235-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		         1. Позов Керівника Дубенської окружної прокуратури задоволити.
		   2. Визнати недійсними Договір підряду №385 від 07.10.2021, Договір підряду на виготовлення кошторисної документації №13/422 від 05.11.2021, Договір про надання послуг          №172          від 28.07.2022, Договір про надання послуг №292 від           21.11.2022, які укладені           між Тараканівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальність «КРЕЗ-ДУБНО».
		      3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «КРЕЗ-ДУБНО» (вул. Львівська, 118, с. Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, 35641, код ЄДРПОУ - 38302785) в дохід держави 377 410 гривень.
		      4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «КРЕЗ-ДУБНО» (вул. Львівська, 118, с. Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, 35641, код ЄДРПОУ - 38302785) на користь Рівненської обласної прокуратури (м. Рівне, вул.16 Липня, 52, ЄДРПОУ 02910077) 7109 грн. 26 коп. судового збору.
		     5. Стягнути з Тараканівської сільської ради (35641, Рівненська обл., Дубенський район, с. Тараканів, вул. Львівська, 117, код      ЄДРПОУ      04385403) на користь Рівненської обласної прокуратури (м. Рівне, вул.16 Липня, 52, ЄДРПОУ 02910077) 7109 грн. 26 коп. судового збору.
		     6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення підписано 09 вересня 2024 року.
		Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
		           Суддя                                                       Марач В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...