Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 732/1060/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2024.
Дата набрання законної сили: 27.08.2024
Номер судового провадження: 51-3697км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019270000000007

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		постанова
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНи
		27 серпня 2024 року                                                                                           
		м. Київ
		справа № 732/1060/20
		провадження  № 51-3697км23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                         ОСОБА_5 ,                      
		захисників                                        ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 березня                2023 року у кримінальному провадженні № 12019270000000007 за обвинуваченням 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 191та ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		 
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
		За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 367 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки.
		На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Виправдано ОСОБА_9 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 191 КК у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні цих злочинів.
		Цивільний позов Городнянського районного дочірнього агролісогосподарського  спеціалізованого підприємства «Городнярайагролісгосп» (далі - ДП) залишено без розгляду.
		Стягнуто процесуальні витрати та вирішено долю речових доказів.
		Як установив місцевий суд, ОСОБА_9 перебуваючи на посаді головного бухгалтера ДП, тобто службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, допустила безпідставні нарахування та виплату грошової компенсації щорічної відпустки без звільнення працівників, а також необґрунтовані нарахування на заробітну плату та перерахування єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ), спричинивши ДП тяжких наслідків.
		Зокрема, всупереч вимогам статей 2,12, 24 Закону України від 15.11.1996               №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закону) та наказів директора ДП, у період з 2016 по 2018 рік допустила безпідставні нарахування та виплату грошової компенсації щорічної відпустки без звільнення,працівникам ДП:                        ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,             ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,                     ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,                       ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ,                           ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 ,               ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 в розмірі 360 222, 20 грн, у тому числі: за 2016 рік - 36505,23 грн, 2017 рік - 100743,82 грн, 2018 рік - 222 973,15 грн та, як наслідок, зайве нарахування на заробітну плату та перерахування ЄСВ у розмірі 71079,55 грн, у тому числі: за 2016 рік - 7838,28 грн, 2017 рік -           22163,64 грн, 2018 рік - 41077,63 грн, що призвело до заподіяння збитків ДП на загальну суму 431301,75 грн та спричинило тяжкі наслідки.
		Прокурор вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував.
		При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 15 березня 2023 року скасував це рішення та закрив кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 367 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), через відсутність у її діях складу злочину. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. 
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу інкримінованого злочину, залишивши поза увагою вимоги посадової інструкції головного бухгалтера ДП (у тому числі, щодо обов`язку належно організовувати роботу бухгалтерії, здійснювати заходи щодо фінансової дисципліни та раціонального використання ресурсів тощо), показання свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_43 (експерта), а також висновок судової економічної експертизи            від 10.12.2019 № 4204-4208/19-24, відповідно до якого ДП було спричинено матеріальну шкоду в розмірі 431 301, 75 грн. 
		Також вважає помилковим висновок апеляційного суду про оцінку розміру матеріальної шкоди у розрізі років, адже тим самим суд самостійно вийшов за межі висунутого обвинувачення, поділивши його на окремі епізоди.
		З урахуванням цього вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 374 та 419 КПК і є незаконним.
		Позиція учасників у суді касаційної інстанції
		Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала.
		Захисники заперечили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
		У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що при оцінці доказів у справі необхідно керуватися критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (наприклад рішення «Авсар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)). Таке доведення винуватості особи має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		За приписами ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведеності під час судового розгляду вини особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Висуваючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за відповідною статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини у справі вона буде доводити перед судом.
		Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити перед судом винуватість особи у вчиненні інкримінованого злочину поза розумним сумнівом, чого в цьому провадженні зроблено не було.
		Під час розгляду справи в судах обох інстанцій були досліджені всі докази, надані прокурором, та  які, на його думку, доводять винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. 
		Суд першої інстанції за результатами розгляду цього провадження вважав, що належними та допустимими доказами доведено наявність у діях                    ОСОБА_9 лише складу кримінального правопорушення, передбаченого            ч. 2 ст. 367 КК. 
		В основу свого рішення цей суд поклав: показання самої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 (експерт); акт планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП від 19.04.2019                 № 07-20/02; висновок судової економічної експертизи від 10.12.2019                          № 4204-4208/19-24 та інші письмові докази у своїй сукупності.
		Не погодившись із вироком місцевого суду сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
		Згідно з положеннями ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою. 
		Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
		Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався повністю.
		Так, при перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту суд апеляційної інстанції ретельно перевірив наведені в ній доводи і дійшов правильного висновку про їх обґрунтованість. Апеляційний суд у своєму рішенні навів відповідні мотиви з посиланням на фактичні обставини справи встановлені судом та положення закону, якими він керувався.
		Судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що в період 2016-2018 років за розпорядженням керівника ДП працівників підприємства неодноразово відкликали з відпустки достроково, про що складались відповідні накази, які доводились до відома відповідних підрозділів (бухгалтерія тощо). 
		Цей факт підтверджується висновком судової економічної експертизи                  від 10.12.2019 №4204-4208/19-24 згідно з яким усі працівники, яким надавались відпустки впродовж 2016-2018 років відкликалися достроково з відпустки на різну кількість днів. У зв`язку з цим, як вважав експерт, ДП було зайво виплачено грошову компенсацію за відпустки: за 2016 рік 17 працівникам - 36505,23 грн (ЄСВ - 7838,28 грн), за 2017 рік 24 працівникам - 100743,82 грн           (ЄСВ - 22163,64 грн), за 2018 рік 33 працівникам - 222973,15 грн                                  (ЄСВ - 71079,55 грн).
		Після проведення ревізії за заявами працівників зайво сплачені їм кошти  були повернуті ДП. Зокрема, згідно з повідомленнями керівника ДП від 18.07.2019        № 359 та від 27.04.2020 № 184 виявлені порушення щодо незаконної виплати грошової компенсації за щорічні відпустки працівникам (без їх звільнення) та зайво нарахованого ЄСВ були частково усунуті: утримано незаконно надану компенсацію за відпустки в сумі 317707,71 грн та ЄСВ в розмірі 41,3 тис. грн. Залишок незаконної виплати грошової компенсації утримати неможливо в зв`язку зі смертю працівника ОСОБА_40 , в якого кількість днів невикористаної відпустки складає 34 календарних дні (т. 9, а. к. п. 236-242). 
		Як убачається з цих відомостей, тривалість невикористаної відпустки у працівників ДП становить від 7 до 38 календарних днів.
		Матеріальною шкодою (збитками) у юридичному розумінні є: наявність надмірно виплачених коштів, наявність безповоротної втрати активів чи наявність недоотриманих належних доходів; наявність факту порушення законодавства посадовими особами суб`єкта господарської діяльності; наявність причинно-наслідкового зв`язку між фактом порушення законодавства, втратою активів та діями (або бездіяльністю) посадових осіб. Сутність збитків як економічного явища полягає в тому, що суб`єкт господарювання зазнає додаткових майнових втрат та (або) не отримує доходи порівняно з витратами і доходами, що здійснюються та отримуються при оптимальному розвитку господарської операції.
		Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. Тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарні дні.
		Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 Закону відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
		Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
		Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_9 обвинувачувалась у тому, що перебуваючи на посаді головного бухгалтера ДП, через несумлінне ставлення до службових обов`язків, допустила безпідставні нарахування та виплату грошової компенсації щорічної відпустки без звільнення працівників, а також необґрунтовані нарахування на заробітну плату та перерахування ЄСВ, що завдало ДП тяжких наслідків (т. 1, а. к. п. 2-58).
		Однак, за встановлених судами обох інстанцій обставин, упродовж 2016-2018 років працівникам підприємства відповідно до вимог чинного законодавства надавались відпустки та здійснювались відповідні нарахування, надалі працівників відкликали на роботу (через виробничу необхідність), при цьому  бухгалтер, яка відповідає за нарахування виплат, обов`язкового коригування заробітної плати, відповідно до вимог ст. 12 Закону, не робила, що суперечить змісту висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, відповідно до якого саме  вона допустила безпідставне нарахування та виплату грошової компенсації щорічної відпустки без звільнення працівників (ст. 24 Закону). До того ж, деякі працівники використовували невикористані дні відпустки пізніше протягом певного періоду, які їм повторно не оплачувались.  
		Після виявлення вказаних порушень фінансової дисципліни (Акт ревізії                      від 19.04.2019 № 07-20/02), працівниками ДП ці кошти були повністю повернуті), що підтверджується листами керівника ДП від 18.07.2019 № 359 та від 27.04.2020 № 184. Не були повернуті лише кошти сплачені ОСОБА_46 у зв`язку з його  смертю. Утім, відповідно до вимог ст. 24 Закону він (а відтак і його спадкоємці) мають право на грошову компенсацію за всі невикористані ним дні відпусток. 
		Окрім того, відповідно до Посадової інструкції головного бухгалтера ДП до основних функціональних обов`язків ОСОБА_9 зокрема віднесено: організація роботи бухгалтерії та підлеглих, облік майна, зобов`язань та господарських операцій, нарахування та перерахування податків і платежів до бюджету (місцевого, державного) тощо. Нарахування працівникам підприємства  заробітної плати до її прямих обов`язків  не відноситься (т. 7, а. к. п. 101-102).
		Характер порушень, допущених під час бухгалтерського обліку, який нерозривно пов`язаний із роботою кадрової служби, яка веде облік наказів про відпустки працівників, їх відкликання, відсутність скарг самих працівників про зменшення їм часу відпочинку та добровільне повернення заробітної плати, виплаченої на час відпустки, яку вони фактично не відбули та були відкликані на роботу, а також відсутність реальної матеріальної шкоди у підприємства, свідчать про відсутність об`єктивної сторони кримінального правопорушення. 
		Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за своїм змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
		Під час перевірки оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не виявлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для її зміни чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд  
		ухвалив:
		Залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2023 року щодо ОСОБА_9 без зміни. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		___________________                             __________________                           _________________
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...