Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/4115/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2024. Зареєстровано: 12.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2024.
Дата набрання законної сили: 11.09.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4115/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6
		Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
		головуючого судді Савицького Я.Ф.,
		суддів: Колоколова С.І.,
		Принцевської Н.М.,
		секретар судового засідання  Полінецька В.С.,
		за участю представників учасників судового процесу:
		від прокурора: Ейсмонт С.О., за посвідченням;
		від позивача: не з`явився;
		від відповідача-1: Фортуна Є.О., у порядку самопредставництва;
		від відповідача-2: Молодецький Р.А., за ордером;
		від третьої особи: не з`явився;
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни
		на рішення Господарського суду Одеської області
		від 09 травня 2024 року (повний текст складено 20.05.2024)
		у справі № 916/4115/23
		за позовом: Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради
		до відповідачів: 1.Управління обласної ради з майнових відносин;
		2.Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунального некомерційного підприємства Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради 
		про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		суддя суду першої інстанції: Бездоля Ю.С.,
		місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
		Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
		В судовому засіданні 11.09.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У вересні 2023 Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі  Прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (далі також  позивач, Одеська облрада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління обласної ради з майнових відносин (далі також  відповідач-1, Управління) та Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни (далі також  відповідач-2, ФОП Юрко О.І.), в якому просив суд:
		- визнати недійсним з моменту укладання договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022, укладений між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною;
		- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Юрко Ольгу Іванівну звільнити земельну ділянку, загальною площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор послався на те, що сторонами договору оренди нерухомого майна від 29.12.2022 укладено удаваний правочин, з метою приховування договору оренди земельної ділянки. Прокурор стверджував, що тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом благоустрою, а отже виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного пункту правочину, предметом договору є передача частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради, відповідачу-2 для використання її у своїй підприємницькій діяльності, а тому сторонами фактично вчинено удаваний правочин. Окрім того, прокурор вказує, що право постійного користування не надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки таким правом наділений відповідний орган.
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі №916/4115/23 (суддя Бездоля Ю.С.) позовні вимоги Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022, укладений між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною. Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Юрко Ольгу Іванівну звільнити земельну ділянку, загальною площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32. Стягнуто з Управління обласної ради з майнових відносин на користь Одеської обласної прокуратури 2 684,00 грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни на користь Одеської обласної прокуратури 2 684,00 грн. судового збору.
		Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного договору, предметом якого фактично є передача Фізичній особі-підприємцю Юрко О.І частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради, для використання її у підприємницькій діяльності (розміщення торгівельного об`єкту) відповідача-2 та яка на законних підставах останньому в оренду не передавалась, сторонами фактично вчинено удаваний правочин, що свідчить про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог стосовно визнання спірного договору недійсним, як удаваного правочину.
		Враховуючи, що вимога прокурора про зобов`язання звільнити земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, місцевий господарський суд також задовольнив вказану позовну вимогу.
		Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звернення до суду із відповідним позовом саме прокурора.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Юрко Ольга Іванівна звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі №916/4115/23 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 
		Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.
		Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ФОП Юрко О.І. зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що у даному випадку прокурором не доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Одеської обласної ради, оскільки Одеська обласна рада у листуванні з прокурором висловила свою аргументовану позицію щодо відсутності порушення інтересів держави та спростувала твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, що, з урахуванням положень Закону України «Про прокуратуру», свідчить про відсутність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом.
		Крім того, відповідач-2 зазначає, що фактично позицію Одеської обласної ради у суді першої інстанції підтримувало та відстоювало Управління Одеської обласної ради з майнових відносин (відповідач-1), яке є спеціально утвореним представницьким органом щодо питань пов`язаних укладенням договорів щодо оренди комунального майна, що є предметом спору. Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву в інтересах Одеської обласної ради яка за процесуальним статусом мала бути відповідачем у справі.
		Отже, судом взагалі не досліджено принципове по суті становище сторін у справі: прокуратура в інтересах Одеської обласної ради звертається до суду з позовом, де відповідачем є структурний підрозділ Одеської обласної ради - Управління обласної ради з майнових відносин.
		У зв`язку з цим, ФОП Юрко О.І. вважає помилковим відмову суду першої інстанції у зупиненні провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18, в якій Верховний Суд досліджує питання щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів.
		Щодо суті спору, то відповідач-2 вказує, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (як це передбачено земельним законодавством), а саме майданчиком твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання.
		Разом з цим, оскільки використання об`єкту орендованого нерухомого майна без використання земельної ділянки, на якій воно знаходиться, є неможливим, то орендар компенсує орендодавцю плату за землю додатково до орендної плати (п.п. 3.1 та 6.5 договору).
		Апелянт наполягає на тому, що тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже таке майно є індивідуально визначеним у розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України.
		Водночас, нерозривність об`єкту із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може слугувати підставою для визнання удаваним договору оренди такого майна.
		Відповідач-2 вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку спірний договір насправді є договором оренди землі, оскільки таке твердження не відповідає приписам ст. 15 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		Так, заявлена прокуратурою ділянка площею 16 кв. м не існує: не виділена в натурі, не має кадастрового номера і визначити її фактично неможливо, що не було враховано судом, а тому фактично незрозуміло, яку саме земельну ділянку потрібно звільнити. Прокуратурою не подано до суду жодного документа, на підставі якого можна встановити, де саме в натурі розташована земельна ділянка, яку вимагається звільнити за заявленими позовними вимогами.
		За твердженням апелянта, суд першої інстанції встановив, що об`єкт оренди загальною площею 16,0 кв.м знаходиться на земельній ділянці, а не дорівнює їй, що унеможливлює їх ототожнення в силу вимог законодавства України до об`єктів за договором оренди землі.
		Таким чином, скаржник зауважує, що у даному випадку договір оренди землі не був та не міг бути укладений між відповідачами, а тому то відсутні й підстави стверджувати про удаваність договору оренди майданчика з твердим покриттям, оскільки у випадку удаваності певного правочину передбачається, що правочин, який сторони насправді вчинили, повинен бути укладеним.
		Водночас, відповідач-2 наголошує, що виконання рішення в існуючому вигляді означатиме, що суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, адже суд першої інстанції не встановив коло осіб, що є власниками/користувачами різних об`єктів, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137600:71:007:0005 площею 5,3096 га за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
		ФОП Юрко О.І. наполягає на тому, що позовна заява прокурора не містить посилань на норми законодавства, які були порушені відповідачами при укладенні оскаржуваного договору. Прокурор всупереч принципу Lex specialis derogat generali (п.2.1 Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5р(II)/2020) намагається визнати удаваним правочин, посилаючись на містобудівне законодавство, ігноруючи профільне законодавство, а саме Закон України «Про оренду державного та комунального майна».
		Вказане свідчить про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям судового рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
		Більш того, на переконання апелянта, задоволення позовних вимог призводить не до захисту прав держави, а до прямих втрат бюджету, оскільки частина коштів згідно з оспорюваним договором направляється до обласного бюджету, частина на сплату земельного податку і решта залишається для покриття потреб комунального некомерційного підприємства.
		Водночас ФОП Юрко О.І. вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що оспорюваний договір оренди укладено за результатами електронного аукціону LLE001-UA-20221125-14722, переможцем якого у передбаченому законом порядку визначено ФОП Юрко О.І., та яка, відповідно, мала легітимні очікування від укладеного договору за результатами санкціонованого державою прозорого аукціону між суб`єктом владних повноважень та нею. Отже, захисту фактично підлягали саме законні інтереси ФОП Юрко О.І., а не інтересів держави, проте, суд на це уваги не звернув.
		Також, апелянт вважає необґрунтованим відхилення судом першої інстанції позиції Фонду державного майна України щодо таких правовідносин, висловлену у листі від 24.12.2020 №10-16-26490 та неприйняття до уваги висновків Верховного Суду в аналогічному спорі - у справі №916/661/17 (постанова від 20.06.2018).
		Детальніше доводи ФОП Юрко О.І., які є аналогічними аргументам відповідача-2, наведеним у відзиві на позовну заяву, викладені в апеляційній скарзі.
		19.06.2024 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі №916/4115/23 та призначено її розгляд на 17.07.2024 року о 12:00 год.
		28.06.2024 до суду апеляційної інстанції від Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор не погоджується з доводами останньої та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін. 
		Зокрема, прокурором зазначено, що в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №53-4714вих-23 від 31.05.2023 окружною прокуратурою було повідомлено Одеську обласну раду про порушення вимог чинного законодавства.
		На вищевказаний лист прокурором отримано відповідь Одеської обласної ради від 12.07.2023 в якому зазначено, що Одеська обласна рада не вбачає порушення при укладенні договору у зв`язку з чим, окружна прокуратура дійшла висновку, що Одеська обласна рада не має наміру звертатися до суду зі вказаного питання, що стало підставою для звернення до суду саме прокурора.
		Враховуючи зазначене, окружною прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» перед зверненням до суду з позовною заявою, а тому твердження апелянта про зворотне є безпідставними.
		Щодо посилання ФОП Юрко О.І. на нібито неправильне застосування норм матеріального права (удаваності правочину) прокурор вказує, що згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (долучено до матеріалів справи), відомості про перебування у власності/користувані КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" твердого покриття, площею 16 кв. м., яке є предметом спірного договору, відсутні. Це свідчить про невідповідність зазначених у Договорі відомостей стосовно об`єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати це тверде покриття.
		Натомість у власності Одеської обласної ради є земельна ділянка, яка є сформованою та має кадастровий № 5110137600:71:007:0005. Загалом, саме частина цієї земельної ділянки і є предметом договору оренди, утім, на думку прокурора, сторони договору намагалися мінімізувати свої витрати та обійти процедуру отримання в оренду частини земельної ділянки, передбачену Земельним кодексом України.
		Крім того, прокурор зазначає, що тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою, що підтверджується нормами п. 4 ч. 1 ст. 13, п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 №193, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство".
		На переконання прокурора, укладення договору оренди твердого покриття дозволяло не виділяти земельну ділянку, площею 16 кв.м. із загальної земельної ділянки, площею 5,3096 га, не обґрунтовувати підстави такого надання та не проводити земельні торги, як того вимагає ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України.
		Саме з цих підстав прокурор вважає, що сторонами укладено удаваний правочин.
		У зв`язку з тим, що суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Діброва Г.І. з 01.07.2024 по 26.07.2024 перебувала у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду від 12.07.2024 №232 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4115/23.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 для розгляду справи №916/4115/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді  Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 справу №916/4115/23 прийнято до свого провадження вищевказаною колегією суддів.
		Згідно з положеннями ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. 
		Крім того, 15.07.2024 до суду надійшли додаткові пояснення по даній справі Одеської обласної ради, в яких остання повідомляє, що враховуючи непоодинокі випадки неоднозначного тлумачення законодавства стосовно надання в оренду окремого індивідуально визначеного майна твердого покриття (асфальтований майданчик), Одеська обласна рада звернулася листом до Фонду державного майна України з проханням надати роз`яснення, чи може бути самостійним об`єктом орендних відносин окреме індивідуально визначене майно у вигляді твердого асфальтного або іншого покриття та яким критеріям воно повинно відповідати (лист від 06.06.2024 №1/03-14/24/992 міститься у матеріалах справи). У листі-відповіді Фонду державного майна України від 11.06.2024 №10-16-15887, який також міститься у матеріалах справи, останній послався на свою позицію стосовно віднесення асфальтового (асфальтобетонного, бетонного) покриття до об`єкта оренди, з якою можна ознайомитись на офіційному веб-сайті https://orenda.gov.ua/wpcontent/uploads/2021/02/fond10_16_96490.pdf. За вищезазначеним посиланням, Фондом державного майна України (далі  Фонд) опрацьовано лист Державної митної служби України від 27.11.2020 №08-21/21-01/6/15983 стосовно надання роз`яснень щодо віднесення асфальтного (асфальтобетонне, бетонне) покриття до об`єкта оренди. Відповідно до листа Фонду державного майна України від 24.12.2020 №10-16-26490 щодо надання роз`яснень з питань оренди зазначено, що частиною першою статті 3 Закону України від 03.10.2019 №157-IX «Про оренду державного та комунального майна», введеного в дію з 01.02.2020, передбачено, що об`єктами оренди, зокрема, є: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно.
		З урахуванням вказаного, Одеська обласна рада у своїх поясненнях просить апеляційний суд врахувати при винесенні рішення позицію, відповідно до якої асфальтне покриття (асфальтований майданчик) може бути предметом договору найму (оренди).
		Також 15.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду з додатковими поясненнями по даній справі звернулась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» (далі також  третя особа, КНП «ОРКПЦ «ООР»). З пояснень третьої особи слідує, що КНП «ОРКПЦ «ООР» оскаржуване рішення №916/4115/23 Господарського суду Одеської області не визнає в повному обсязі; вважає його таким, що ухвалене без всебічно з`ясованих обставин, з неправильним застосуванням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права.
		На думку заявника, доводи прокурора не містять правового обґрунтування негативного впливу оскаржуваного договору на конкретні реальні права і законні інтереси позивача, а судом не визначено, яка конкретно шкода завдана саме внаслідок укладання даного договору та як він вплинув на правове становище безпосередньо позивача.
		КНП «ОРКПЦ «ООР», з посиланням на лист Фонду державного майна України, також підтримує позицію апелянта, Управління обласної ради з майнових відносин та Одеської обласної ради відносно того, що Договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (згідно з земельним законодавством), а саме майданчиком з твердим покриттям, що є відмінними об`єктами правового регулювання. Крім того, заявник вказує на відсутність у законодавстві України вимоги про державну реєстрацію майданчика з твердим покриттям.
		Заявник окремо наголошує на тому, що переважна більшість умов та положень укладеного між відповідачами договору оренди від 29.12.2022 сформульована таким чином, що їх застосування до правовідносин з оренди земельної ділянки є неможливим в принципі з огляду на невідповідність їх встановленим вимогам законодавства до істотних умов договору оренди землі. Резюмуючи додаткові пояснення, КНП «ОРКПЦ «ООР» просить відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури в повному обсязі.
		Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.07.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву до 11.09.2024 о 12:00 год.
		11.09.2024 в судове засідання з`явився представник ФОП Юрко О.І.  адвокат Молодецький Р.А., який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.
		Представники Управління обласної ради з майнових відносин підтримав позицію апелянта, зазначав, що спірний Договір є таким, що укладений відповідно до норм законодавства і підстав для задоволення позовних вимог у даній справі немає.
		Представник прокуратури, виклавши свою позицію по справі, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
		Представники позивача та Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
		Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		З огляду на те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, зважаючи на достатність матеріалів справи для розгляду останньої та ухвалення рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача та третьей особи.
		У судовому засіданні 11.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
		Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, тривалі повітряні тривоги, відключення енергопостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду і принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга ФОП Юрко О.І. розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників процесу, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2022 між Управлінням обласної ради з майнових відносин (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною (орендар) та Комунальним некомерційним підприємством Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради (балансоутримувач, третя особа) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (далі  Договір).
		Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Змінюваних умов Договору (далі - Умови), вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов.
		Так, відповідно до п. 4.1 Умов, об`єкт оренди - нерухоме майно: майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради.
		Процедура, в результаті якої майно отримано в оренду: аукціон (п. 5.1 Умов).
		Згідно з п. 6.1 Умов, ринкова (оціночна) вартість, яка визначена на підставі звіту про оцінку майна ТОВ «Інститут експертизи та управління власністю», становить 152 581,00 грн.
		Пунктом 7.1 Умов визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи .
		За положеннями п. 3.1 Договору, орендна плата становить суму визначену у п. 9 Умов, а саме: місячна орендна плата, яка визначена за результатами проведення аукціону, дорівнює 1 800,00 грн. без податку на додану вартість (на суму орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20% згідно діючого законодавства) (п. 9.1 Умов).
		Строк договору: 5 років з дати набрання чинності цим договором (п.12.1 Умов).
		Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що 09.04.2013 було зареєстровано право власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради на земельну ділянку площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, що підтверджується Інформацією №346088682 від 11.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
		Крім того, згідно з інформацією про державну реєстрацію іншого речового права (номер запису 3522056) 11.11.2013 було зареєстровано право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, площею 5,3096 га за правокористувачем - Обласною комунальною установою Одеський обласний онкологічний диспансер (код ЄДРПОУ 02008342) (нині - Комунальне некомерційне підприємство Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради), що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №13350417 від 25.11.2013.
		Також в матеріалах справи наявні наступні документи:
		- рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 №2598-VI, яким надано КУ ОООД в постійне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5110137600:71:007:0005), площею 5,3069 га, за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд обласного онкологічного диспансеру;
		- звіт про незалежну оцінку ринкової вартості асфальтового майданчика загальною площею 16,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 01.09.2022;
		- лист Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 13.09.2022, яким Департамент погодив включення майна до переліку першого типу та передачі його в оренду, а саме: майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 за умови дотримання Закону України Про оренду державного та комунального майна та постанови Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020;
		- наказ КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 15.09.2022 про передачу в оренду майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, а саме: майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, яке обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради;
		- лист КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 15.09.2022 до Управлінням обласної ради з майнових відносин про включення об`єкта оренди, а саме: майданчику з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 до Переліку першого типу об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду за результатами проведення аукціону;
		- наказ КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 18.03.2023 №339/23-О Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності, в якому зазначено ввести в експлуатацію та встановити терміни експлуатації основних засобів, зокрема, майданчик з твердим покриттям загальною площею 16,0 кв.м, термін експлуатації - 180 міс., ринкова вартість - 152581 грн.;
		- акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради - майданчику з твердим покриттям, загальною площею 16,0 кв.м;
		- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2023 за кадастровим номером 5110137600:71:007:0005; додаток до витягу, який відображає кадастровий план земельної ділянки;
		- рахунки за оренду майданчика з твердим покриттям та квитанції про їх сплату; платіжні доручення про сплату за оренду майданчика; реєстр платежів отриманої орендної плати, плати за землю та відшкодування витрат ФОП Юрко О.І. за договором оренди від 29.12.2022 за період грудень 2022 року - жовтень 2023 року.
		В матеріалах справи наявний наданий відповідачем-1 лист Фонду державного майна України від 24.12.2020 Щодо надання роз`яснень з питань оренди, в якому надано роз`яснення щодо віднесення асфальтового (асфальтобетонне, бетонне) покриття до об`єкту оренди та вказано, зокрема, що асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - є нерухомим майном (інженерною спорудою).
		Разом з цим, як зазначає прокурор, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про перебування у власності/користування КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради майданчика з твердимо покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ «А», загальною площею 16,0 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, відсутні, що свідчить про невідповідність зазначених у Договорі відомостей стосовно об`єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати тверде покриття на земельній ділянці, яка має кадастровий №5110137600:71:007:0005 й перебуває у власності Одеської обласної ради.
		Як встановлено судом першої інстанції, у листі від 31.05.2023 №53-4714ВИХ-23 прокурор просив Одеську обласну раду розглянути питання про вжиття заходів реагування з метою усунення порушень земельного законодавства щодо укладеного договору оренди майна від 29.12.2022 та поновлення прав Одеської обласної ради, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою.
		У листі від 12.07.2023 №2483/0/03-14/23/1805 Одеська обласна рада повідомила прокурору з приводу договору оренди від 29.12.2022, зокрема, що Управління обласної ради з майнових відносин відповідно до вимог діючого законодавства уклало саме договір оренди окремого індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття, а тому ствердження щодо приховування укладення договору оренди земельної ділянки не знайшли свого підтвердження.
		Листом від 15.09.2023 №53-7708ВИХ-23 прокурор повідомив Одеську обласну раду в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру, що окружною прокуратурою готується позовна заява в інтересах держави в особі Одеської обласної ради.
		Вважаючи, що Договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022 є удаваним та вчинений сторонами для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, прокурор в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до господарського суду з даним позовом.
		Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
		Щодо доводів апелянта стосовно відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеської обласної ради.
		За положеннями ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
		За змістом ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
		Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
		У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 року під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		При цьому, «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).
		Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
		До повноважень обласних рад у галузі земельних відносин, відповідно до ст. ст. 8 Земельного кодексу України, належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом у справі №916/4115/23, визнав належним суб`єктом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Одеську обласну раду, оскільки остання є власником земельної ділянки, на якій розташований майданчик з твердим покриттям, який є предметом спірного договору оренди. 
		Відповідно до ст.ст. 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		Згідно зі ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.
		Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
		Таким чином, Одеська обласна рада як орган, як власник, має повний комплекс прав та обов`язків щодо відповідної земельної ділянки.
		Зважаючи на викладене, Одеська обласна рада є органом уповноваженим у даних правовідносинах на захист інтересів держави у розумінні положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки вона приймає рішення щодо розпорядження комунальним майном балансоутримувача  Комунального некомерційного підприємства Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради.
		Як вказує прокурор, Одеська обласна рада була проінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, яке полягає порушенні законності набуття відповідачем-2 права користування на земельну ділянку комунальної власності.
		Так, Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист від 31.05.2023 за №53-4714вих-23 до Одеської обласної ради, в якому обласну раду як власника земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки, а також запропоновано самостійно відреагувати на факти порушення вимог земельного законодавства.
		Зазначений лист окружної прокуратури, розглянуто Одеською обласною радою та 12.07.2023 надано відповідь, з якої вбачається, що обласна рада не вбачає порушення вимог земельного законодавства при укладенні Договору. 
		Тобто, про виявлені порушення вимог земельного законодавства прокурором заздалегідь проінформовано позивача та надано достатньо часу для реагування на стверджувальні прокурором порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову.
		Однак, Одеська обласна рада заходи щодо усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення, не здійснює захист інтересів держави і не вбачає необхідності у його здійснені; звернення з позовною заявою до суду не вживала.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена поведінка уповноваженого суб`єкта на захист порушених інтересів у даній справі  Одеської обласної ради, яка виразилась у фактичної відмові здійснити будь-які заходи щодо вирішення суспільно значимого питання законності набуття права користування на земельну ділянку, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в особі Одеської обласної ради. 
		У цьому контексті судова колегія звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.02.2019 у справі №905/803/18, відповідно до якого відсутність позовної роботи з відповідачем у справі свідчить про не здійснення захисту законних інтересів уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов`язку із захисту державних інтересів. 
		З огляду на викладене, судом відхиляються посилання апелянта на те, що прокурор не довів підстав для представництва інтересів держави в суді.
		Враховуючи наведене вище, судова колегія вважає помилковим посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав зупинити провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18, оскільки правовідносини у даній справі - №916/4115/23 та у справі №925/1133/18 не є подібними, а тому результат вирішення спору Великою Палатою Верховного Суду у справі №925/1133/18, не вплине на результат розгляду у даній справі. 
		Так, у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду досліджує питання щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, у той час як у даній справі таким органом власник земельної ділянки  позивач, визначений прокурором, - Одеська обласна рада.
		Щодо суті спору.
		Як зазначалось вище, апелянт наполягає на тому, що спірний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою, а саме майданчиком твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання.
		У зв`язку з цім відповідач-2 вважає твердження прокурора про удаваність договору оренди нерухомого майна від 29.12.2022 хибними.
		В свою чергу, прокурор посилається на невідповідність договору оренди від 29.12.2022 вимогам чинного законодавства, оскільки тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою, а отже не являється предметом оренди, у відповідності до ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що об`єктом оренди можуть бути:
		- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
		- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
		- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.
		Таким чином, на переконання прокурора, фактично між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з передачею в оренду земельної ділянки.
		У зв`язку з цим, судова колегія зазначає наступне.
		Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).
		У свою чергу, частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
		Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести, для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Наведена норма прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, однак визначає необхідність застосування до правовідносин, які виникли з цього правочину, норм, що регулюють правочин, який насправді вчинено сторонами.
		Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі.
		При цьому, судам належить врахувати, що досліджуючи загальну мету договору, слід з`ясувати чи не було досягнуто сторонами згоди щодо всіх істотних умов такого договору, який прикриває юридично оформлений договір.
		Як вже зазначалось вище, правовідносини між Управлінням обласної ради з майнових відносин, як орендодавцем, Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною, як орендарем, та КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради, як балансоутримувачем, виникли на підставі укладеного між ними договору від 29.12.2022 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Одеської області, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно: майданчик з твердим покриттям (об`єкт оренди), площею 16,0 кв.м., розміщений за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 та перебуває на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр ООР.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Згідно зі ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
		За положеннями ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Якщо договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (ч.ч.1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
		Статтею 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
		Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 Цивільного кодексу України).
		Положеннями ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.
		Оскільки орендоване майно віднесено до комунальної власності, то на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у відповідній редакції), який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.
		Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладання спірного Договору), оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
		Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна передбачено, що об`єктами оренди, зокрема, є:
		- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини);
		- інше окреме індивідуально визначене майно.
		Частиною 1 ст. 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		Тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні (Інструкція щодо заповнення форми звітності №1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 №193, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство").
		Статтею 7 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено підстави для відмови у включенні майна до одного з Переліків або виключення майна з одного із Переліків. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону, однією із таких підстав є неможливість передачі відповідного майна в оренду згідно із ч. 2 ст. 3 цього Закону, якою визначено перелік об`єктів, які можуть бути об`єктами оренди.
		Судова колегія зауважує, що до об`єктів, які не можуть бути передані в оренду, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна, не відноситься тверде покриття.
		Таким чином, слід дійти висновку, що індивідуально визначене майно підприємств, до якого, за вищенаведеними ознаками, відноситься і тверде покриття, є об`єктом оренди згідно з вимогами ст. 3 даного Закону.
		В підтвердження вказаних висновків у матеріалах справи наявна копія Акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів КНП ОРКПЦ ООР (форма №03-1) №0000-000056, де основним засобом зазначено «Майданчик з твердим покриттям загальною площею 16,0 кв.м.». Даний Акт підписаний відповідною комісією, висновком якої вказано: Поставити на баланс (т.2 а.с. 16-17).
		Також, у матеріалах справи наявна копія Наказу №339/23-0 від 28.03.2023 Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності, згідно з яким в експлуатацію на 180 місяців вводиться Майданчик з твердим покриттям загальною площею 16,0 кв.м. (т. 2 а.с. 18).
		Матеріали справи свідчать, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (як це передбачено земельним законодавством), а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання. І так як використання об`єкту орендованого нерухомого майна без використання земельної ділянки, на якій воно знаходиться, є неможливим, Орендар компенсує Орендодавцю плату за землю додатково до орендної плати (п. 3.1 та п. 6.5 Договору), що підтверджується відповідними квитанціями про оплату та копією Реєстру платежів отриманої орендної плати за землю та відшкодування витрат (комунальних та експлуатаційних) ФОП Юрко О.І. за період грудень 2022-жовтень 2023 (т. 2 а.с. 7-15).
		Судова колегія зазначає, що тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже таке майно є індивідуально визначеним у розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України. Однак, нерозривність об`єкту із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може слугувати підставою для визнання удаваним Договору оренди такого майна.
		Апеляційний суд враховує, що відповідно до вимог ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Приписами ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
		Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.
		В контексті наведеного судова колегія вважає за доцільне навести думку профільного органу з цього питання, викладену у листі Фонду Державного майна України від 24.12.2020 №10-16-26490, який наявний у матеріалах даної справи та у вільному доступі в мережі інтернет, зокрема, за посиланням: https://orenda.gov.ua/roziasnennia-zakonodavstva/shchodo-mozhlyvosti-orendy-okremykh-obiektiv-derzhavnoi-vlasnosti/ (т. 1 а.с. 86-87). У даному Листі Фонд, з посиланням на норми статтей 760, 181, 182, 185 Цивільного кодексу України, а також вимог статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, вказав, що «Споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій. Подібне визначення містять Податковий кодекс України, Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442.
		У свою чергу Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, містить визначення споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Вказаним Державним класифікатором окремо виокремлено інженерні споруди.
		Інженерні споруди -це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.
		Таким чином, асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого  є нерухомим майном (інженерною спорудою)».
		За наведених обставин спірне майно за своїми ознаками є окремим предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, як наслідок виникає і можливість бути окремим предметом оренди відповідно до положень ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України, абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна.
		З урахуванням загальних засад приватного права, закріплених у ст. 3 Цивільного кодексу України, до оскаржуваних договорів застосовується правило favor conractus. З огляду на принцип глумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова КЦС ВС від 10.03.2021 у справі №607/11746/17).
		Дослідивши предмет спірного Договору оренди майна від 29.12.2022, об`єктом якого є індивідуально визначене майно у вигляді майданчика з твердим покриттям, загальною площею 16,0 кв.м., проаналізувавши його умови та положення, суд прийшов до висновку, що спірний правочин має всі істотні умови, які має містити договір оренди комунального майна, у відповідності до типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженому Наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за № 931/5152 (із змінами та доповненнями); крім того, спірний Договір укладений між сторонами у відповідності до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладання оспорюваного договору). 
		В свою чергу, типовий договір оренди землі, який був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220, відрізняється за змістом від типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
		При укладанні спірного Договору, що підтверджується матеріалами справи, сторони повністю виконали вимоги чинного на той час законодавства щодо процедури укладання таких договорів - оспорюваний Договір оренди укладено за результатами електронного аукціону LLE001-UA-20221125-14722, переможцем якого у передбаченому законом порядку визначено ФОП Юрко О.І.
		Орендоване майно перебуває на балансі третьої особи: КНП Одеський регіональний протипухлинний центр ООР з присвоєнням відповідних інвентарних номерів та має оціночну вартість саме як нерухоме майно ((копія Акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №0000-000056)). 
		Так, судом встановлено, що об`єкт оренди - нерухоме майно заходиться на обліку під інвентаризаційним номером1033033, а оціночна вартість підтверджується наявним у матеріалах справи Звітом про незалежну оцінку ринкової вартості асфальтового майданчика площею 16,0 кв.м., який складено незалежними сертифікованими оцінювачами ТОВ Інститут експертизи та управління власністю», у відповідності до Законів України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні та Про оренду державного та комунального майна; Національних стандартів №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав та №2 Оцінка нерухомого майна; Методики оцінки майна, затвердженої Постановою КМУ №629 від 10.08.1995 та інших нормативно-правових актів з використанням фахової літератури (т. 2 а.с. 24-68).
		Матеріали справи свідчать про те, що зазначений Звіт складався для визначення об`єктивної вартості комунального індивідуально визначеного майна, яке передавалось в оренду за спірним Договором та передувало укладенню спірної угоди.
		Вищеописаний звіт визначає об`єктом оцінки тверде покриття загальною площею 16,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради.
		Звіт містить фотофіксацію об`єкту оцінки та план майданчика.
		Судова колегія звертає увагу на те, що нормативна база складеного Звіту свідчить про оцінювання саме об`єктів в матеріальній формі, будівель, споруд (включаючи їх невід`ємні частини), об`єктів незавершеного будівництва тощо (абз. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні). 
		В свою чергу, земля не може виступати об`єктом оцінки при складанні такого Звіту.
		Таким чином, матеріалами справи не підтверджується, а доказами у справі спростовується твердження прокурора, що між сторонами фактично було укладено договір оренди земельної ділянки (правове регулювання якого передбачено положеннями Земельного Кодексу України).
		У зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про наявність ознак удаваності оспорюваного договору в розумінні ст. 235 Цивільного кодексу України.
		Отже, дослідивши обставини спору, умови укладеного Договору та норми чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав вважати укладений між Управлінням обласної ради з майнових відносин, ФОП Юрко Ольгою Іванівною та КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр ОООР 29.12.2022 Договір оренди нерухомого майна удаваним правочином, який приховує собою договір оренди земельної ділянки, з урахуванням чого, до правовідносин за спірним Договором не можуть бути застосовані норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.
		Крім того, судова колегія наголошує на тому, що як зазначалось вище, відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003.
		Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
		Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 тощо.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
		Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст. 55 Конституцією України, ст. 1 ГПК України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України).
		Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до матеріалів даної справи, ні Орендодавець (Управління обласної ради з майнових відносин), ні Орендар (Фізична особа-підприємець Юрко О.І.), ні балансоутримувач майна (Комунальне некомерційне підприємство Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради), ні (більш того) Одеська обласна рада (в інтересах якої звернувся прокурор з відповідним позовом) не висувають будь-яких заперечень, зауважень або незгоди як з окремими умовами укладеного Договору оренди нерухомого майна від 29.12.2022, так і з укладанням спірного Договору в цілому. 
		Навпаки, як вбачається з листа Одеської обласної ради від 12.07.2023 №2483/0/03-14/23/1805, остання, з посиланням на норми чинного законодавства, повністю підтримує укладення спірного Договору від 29.12.2022; вказує, що зазначений Договір є саме договором оренди окремого індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття, за яким Орендарем регулярно відшкодовується балансоутримувачу земельний податок (крім орендної плати); також Одеською обласною радою зазначено, що ствердження прокурора щодо приховування укладення договору оренди земельної ділянки не знайшли свого підтвердження.
		Апеляційна колегія звертає увагу на те, що з моменту укладення Договору та до подання прокурором позову у даній справі, Договір жодною стороною не оспорювався, виконувався Орендарем, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину. Матеріали справи свідчать, що враховуючи платність спірного Договору, Орендар належним чином виконує свої обов`язки по оплаті користування об`єктом оренди, про що свідчать копії квитанцій про оплату, які містяться у матеріалах справи, а тому і з економічної точки зору Договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022, укладений між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною, є вигідним для держави та жодним чином не порушує її інтереси.
		Вищевикладені обставини та докази у справі свідчать про дійсність та виконання умов Договору від 29.12.2022 сторонами, а також про наміри сторін та спрямованість їхнього волевиявлення укласти саме Договір оренди нерухомого майна (майданчику з твердим покриттям), метою якого є здійснення господарської діяльності.
		Разом з тим, позовна заява заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси не містить посилань на норми законодавства, які були порушені відповідачами при укладенні оскаржуваного Договору. 
		Прокурор всупереч принципу Lex specialis derogat generali (п. 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020) просить визнати удаваним правочин, посилаючись на містобудівне законодавство, ігноруючи профільне законодавство, а саме: Закон України Про оренду державного та комунального майна.
		Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
		Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
		На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
		Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
		Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
		Підсумовуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що прокурором не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підстави для визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна від 29.12.2022, укладеного між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною.
		Також, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, прокурором не доведено порушення сторонами спірного Договору прав Одеської обласної ради будь-яким шляхом, з урахуванням того, що Одеська обласна рада не є органом, що здійснює управління майном, що є предметом оспорюваного Договору; не є стороною спірного Договору і особою, права та законні інтереси якої потребують в даному випадку судового захисту.
		Відповідно до положень чинного законодавства відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способом, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, тому судовою колегією відхилені аргументи скаржника в цій частині в повному обсязі.
		Таким чином, з огляду на усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Управління обласної ради з майнових відносин та Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни про визнання недійсним Договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку - не підлягають задоволенню судом, у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, що безпідставно не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
		Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Частиною 1 п. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Згідно з ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи, що рішення господарського суду про задоволення позовних вимог прийнято при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, колегія суддів дійшла зазначає про скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі № 916/4115/23 з прийняттям нового рішення про задоволення позову та задоволення апеляційної скарги.
		Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на прокуратуру. 
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни - задовольнити.
		Рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі №916/4115/23  скасувати.
		У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Управління обласної ради з майнових відносин та Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни про визнання недійсним Договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку  відмовити.
		Стягнути з Одеської обласної прокуратури 6 441,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		Доручити Господарському суду Одеської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
		Матеріали справи №916/4115/23 повернути до Господарського суду Одеської області.
		Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
		Повний текст постанови складений 12.09.2024.
		 
		 
		Головуючий суддяСавицький Я.Ф.
		СуддяКолоколов С.І.
		СуддяПринцевська Н.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...