Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/20792/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2024.
Дата набрання законної сили: 09.09.2024
Номер судового провадження: 61-738ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 вересня 2024 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 569/20792/23
		провадження № 61-738св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року у складі судді Харченка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме наявність у нього батька - особи з інвалідністю І групи ОСОБА_2 та відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати.
		 
		Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що його мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, вона непрацездатна, хворіє на атеросклероз та інші хвороби. Батько ж заявника потребує постійного стороннього догляду та лікування, знаходиться на обліку в Рівненському обласному центрі психічного здоров`я населення. Метою встановлення цього факту заявник зазначав право у відповідності до абзаців 1, 11 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і отримання ним статусу військовозобов`язаного, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов такого висновку з огляду на те, що для встановлення юридичного факту, про який просить заявник, відповідним законодавством визначено позасудовий порядок, і через це такий факт не може встановлюватися судом за результатами розгляду справи в окремому провадженні. Міський суд також зазначив про право заявника на звернення до уповноважених державних органів з дотриманням вимог законодавства, а у разі незгоди із прийнятими ними рішеннями - на їх оскарження в судовому порядку.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		ОСОБА_1 у січні 2024 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та зобов`язати суд першої інстанції відкрити провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково застосував положення Закону України «Про соціальні послуги», оскільки у заяві ОСОБА_1 не просить встановити факт постійного догляду за особою похилого віку, зазначене проігнорував і суд апеляційної інстанції. Натомість ОСОБА_1 просить встановити наявність у нього батька - інваліда І групи ОСОБА_2  та відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати.
		ОСОБА_1 також зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили повністю обставини справи, не врахували те, що від встановлення даного факту залежить виникнення у нього прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі за його заявою.
		Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надходило.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 січня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.    
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України;  витребувано матеріали справи № 569/20792/23 з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 
		 
		04 березня 2024 року матеріали справи № 569/20792/23 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування 
		У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
		Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
		Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
		- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
		- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
		- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від  10  квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
		Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
		Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
		Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024  року у справі № 560/17953/21).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
		Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від  10  квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.
		Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
		У справі, що переглядається, з метою отримання заявником статусу військовозобов`язаного, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до абзаців 1, 11 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 просить встановити наявність у нього батька - особи з інвалідністю І групи ОСОБА_2 та відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати.
		 
		Частиною першою статті 315 ЦПК України встановлення судом такого факту не передбачено, тому суди попередніх інстанцій підставно вдались до перевірки того, чи може взагалі така заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
		Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільнюються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причин, зокрема як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, що його потребують.
		Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
		 
		Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
		 
		Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги» ).
		 
		Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
		 
		Отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги»).
		 
		За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
		 
		Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
		 
		Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
		Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
		1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
		2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
		3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.
		 
		Відповідно до положень частини четвертої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров`я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; ) забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї надання базових соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім`ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
		 
		Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
		 
		Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
		 
		Крім того, Положенням про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1137 (далі - Положення), визначено, що Портал Дія призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (у тому числі відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.
		 
		Як слідує з Порталу Дія, довідка про здійснення догляду за громадянином (громадянкою), яка є особою з інвалідністю, видається протягом 30 днів безкоштовно на підставі індивідуального рішення органу місцевого самоврядування в межах території. Видача такої довідки здійснюється виконавчими органами селищних міських рад на підставі заяви, поданої особисто або через представника шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом). Для отримання послуги необхідно також надати паспорти зареєстрованих у житловому будинку осіб та документ, що посвідчує статус інвалідності.
		 
		Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
		 
		Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи/сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду (пункт 1 частини шостої статті 16, частина перша статті 19, стаття 20, частини перша, четверта статті 21 Закону України «Про соціальні послуги» ).
		 
		Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587).
		 
		Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
		 
		Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості. У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
		 
		Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади перебачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ( (пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
		 
		Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У справі, що переглядається, вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, від чого в подальшому залежить виникнення у нього прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. 
		Апеляційний суд врахував, що обставина наявності родинних відносин між сином ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження виданим Відділом РАГС в м. Рівне, 25 лютого 1981 року, серія НОМЕР_1 ,  актовий запис № 504, а те, що батько заявника є особою з інвалідністю І групи, підтверджується довідкою від 28 жовтня 2004 року № 057847, виданою Рівненською міжрайонною спеціалізованою психоневрологічною МСЕК. Відсутність у батька заявника інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати, можна підтвердити, зокрема, сукупністю певних документів, актів цивільного стану.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що задоволення заяви ОСОБА_1 у викладеній формі жодних обставин не з`ясовуватиме та не доповнюватиме, тому визнав заяву безпідставною та такою, що суперечить інституту встановлення судом загальної юрисдикції юридичних фактів у порядку окремого провадження.
		Крім того, судом правомірно зазначено, що ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги заяви відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації, відповідну заінтересовану особу до участі у справі не залучив, водночас правовідносини заявника з суб`єктами владних повноважень у сфері управління мобілізаційною підготовкою є публічними та вирішуються в позасудовому порядку, а у випадку спору з суб`єктом владних повноважень, пов`язаного з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу для відстрочення від призову на військову службу, - у порядку адміністративного судочинства. 
		Верховний Суд враховує правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. 
		Недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19).
		Так само і у цій справі правова мета звернення заявника до суду з такою вимогою полягає у наданні йому певного правового статусу, який буде мати презюмований характер для певного центру комплектування та соціальної підтримки, що є недопустимим та суперечить інституту встановлення судом юридичних фактів.
		Відтак, оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков         Р. А. Лідовець         Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...