Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/3288/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2024.
Дата набрання законної сили: 11.09.2024
Номер судового провадження: 61-2648ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 вересня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/3288/16-ц
		провадження № 61-2648св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Чаусовська Галина Борисівна,  
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		треті особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_3  на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії судів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П. та касаційну скаргу  ОСОБА_1  на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2023 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 рокуу складі колегії судів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до   ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про визнання розірвання шлюбу фіктивним, анулювання актового запису та свідоцтва про розірвання шлюбу, визнання права на спадкування за законом, визнання особи  такою, що прийняла спадщину.
		В обґрунтування позову посилалася на те, що з 30 липня 1999 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .  
		15 травня 2012 року шлюб між ними було розірвано, але насправді розірвання шлюбу було фіктивним, вони фактично зберегли свої шлюбні відносини.
		Позивачка вказує, що вони разом з ОСОБА_4 ремонтували паркан садиби, займались садівництвом для спільного вживання, займались приготуванням консервації, мали спільний бюджет. 
		Окрім того, вона здійснювала приготування дієтичної їжі для чоловіка, купувала та приносила ліки, у свою чергу чоловік систематично допомагав їй у супроводі її літньої матері до лікарів. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 раптово помер, після його смерті залишилося спадкове майно, зокрема грошові кошти на банківських рахунках, частка автомобіля, частка гаражу.
		На момент смерті ОСОБА_4 вони разом знаходились на дачі та снідали, він помер у неї на руках. Весь клопіт організації поховання, поминок та їх сплату позивачка взяла на себе. 
		Усі ці обставини свідчать, що ОСОБА_4 після формального розірвання шлюбу продовжував жити однією родиною з ОСОБА_3 . 
		Мотивом розірвання шлюбу було бажання ОСОБА_4 уберегти її від додаткових майнових обов`язків у зв`язку з тим, що він мав намір отримати кредит для придбання нового автомобіля, а позивачка заперечувала проти цього та вважала, що старий автомобіль повністю відповідає потребам родини.
		Оскільки позивачка вважає, що розірвання шлюбу є фіктивним, актовий запис та свідоцтво про розірвання шлюбу повинні бути анульовані органом державної реєстрації актів цивільного стану, окрім того вважає, що її можна визнати такою, що прийняла спадщину. 
		Відповідачі, які є спадкоємцями першої черги, як діти спадкодавця, не визнають її право на спадкування за законом після ОСОБА_4 , оскільки вважають, що розірвання шлюбу не було фіктивним.
		Зазначає, що вона вже зверталася до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом на майно ОСОБА_4 , проте судом у задоволенні її позову було відмовлено, оскільки актовий запис про розірвання шлюбу не анульовано. 
		Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивачка просила суд: визнати фіктивним розірвання шлюбу; зобов`язати РАЦС анулювати актовий запис про розірвання шлюбу; визнати за нею право на спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 ; зобов`язати ПАТ «ПриватБанк» видати частину грошових коштів, відкритих на ім`я ОСОБА_4 ; визнати її такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4 ; поновити їй строк для звернення в нотаріальну контору для оформлення спадщини за законом, як одного з подружжя після померлого ОСОБА_4 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
		Суд зазначив, що ОСОБА_3 не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці.
		Оскільки підстави для визнання розірвання шлюбу фіктивним відсутні, суд дійшов висновку, що інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню як похідні.
		31 січня 2023 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.
		 
		В обґрунтування заяв зазначали, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено, проте питання про розподіл судових витрат вирішено не було. Матеріали справи містять документи, які підтверджують понесення відповідачами витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи. Представник відповідачів ОСОБА_5 є фізичною особою - підприємцем, вид діяльності: діяльність у сфері права. Надана ним правнича допомога полягає в отриманні доказів, складанні клопотань, заяв та пояснень, тому вартість наданих ним послуг у розмірі 24 200 грн мають бути відшкодовані позивачкою.
		 
		Дзержинський районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 21 березня 2023 року у задоволені заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовив, зазначивши, що представник відповідачів ОСОБА_5 не є адвокатом, тому правові підстави для віднесення сум, сплачених відповідачами за надані ним послуги, до витрат на професійну правничу допомогу, відсутні.
		Не погодившись із рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою на нього.
		Не погодившись з додатковим рішенням Дзержинський районний суд міста Харкова 21 березня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною  скаргою на нього.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2023 року залишені без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками рішень суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішень місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		22 лютого 2024 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.
		У касаційній скарзі заявниця просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року за результатами розгляду її апеляційної скарги, передавши справу на новий розгляд.
		01 березня 2024 року  ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року в частині залишення без задоволення його апеляційної скарги, ухвавши нове рішення, яким стягнути з позивачки понесені відповідачами судові витрати при розгляді цієї справи у сумі 24 200 грн.
		Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		20 березня 2024 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без задоволення апеляційної скарги  ОСОБА_6 на додаткове рішення - без змін. 
		 
		25 березня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		24 квітня 2024 року ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1  подали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_3 
		 
		26 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Встановлено, що 15 травня 2012 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано, актовий запис № 93, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 , виданого Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
		Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 255.
		З наданої позивачкою копії товарного чеку № б/н від 25 вересня 2012 року вбачається, що було надано ритуальні послуги на загальну суму 3 704 грн, в зазначеному товарному чеку вказано також, що «відпустив ОСОБА_3                 ЧП ОСОБА_7 ».
		З довідки КП «Жилкомсервіс» від 13 грудня 2013 року № 3240/2/0705 вбачається, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 24 вересня 1999 року, знятий з реєстраційного обліку                        04 квітня 2012 року за власною заявою.
		Головою садового товариства «Ветеран-1» Кузнецовою Т. А. видано довідку, з якої вбачається, що ОСОБА_4 проживав разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_8 , у період з 15 травня 2012 року до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування (справа № 683/5152/14-ц). 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2015 року у справі № 683/5152/14-ц позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 липня 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2015 року в частині визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_3 скасовано та відмовлено у задоволені позовних вимог у повному обсязі. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 листопада 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 липня 2015 року залишено без змін. 
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки позивачка є колишньою дружиною спадкодавця ОСОБА_4 , актовий запис та свідоцтво про розірвання шлюбу на час розгляду справи анульовані не були, заяву про встановлення факту фіктивності розірвання шлюбу ОСОБА_3 не подавала, із заявою про прийняття спадщини не зверталась.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
		Відповідно до статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
		Згідно зі статтею 108 СК України за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
		З урахуванням наведених положень сімейного законодавства, розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.
		При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є:                  1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.
		Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду 
		від 31 березня 2020 року у справі № 644/6976/16-ц, від 07 травня 2020 року 
		у справі № 461/6692/16-ц, від 30 травня 2023 року у справі № 711/3329/21.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
		Дослідивши наявні докази, установивши фактичні обставини справи та надавши їм належну правову оцінку, вірно застосувавши наведені вище положення СК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці.
		При цьому суди правильно врахували, що після розірвання шлюбу за життя ОСОБА_4 жоден із колишнього подружжя не порушував питання про фіктивність розірвання шлюбу, а питання щодо фіктивності його розірвання постало лише після смерті ОСОБА_4 та стосується, зокрема, питання спадкування після його смерті.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання розірвання шлюбу фіктивним.
		Також суд обґрунтовано відмовив і у задоволенні інших позовних вимог, які є похідними від позовної вимоги про визнання розірвання шлюбу фіктивним.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Доводи ОСОБА_3  про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
		Інші наведені в касаційній скарзі  ОСОБА_3 доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Щодо оскарження додаткового рішення суду
		 
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
		 
		Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 
		 
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
		Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
		Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
		Поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).
		 
		Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139та частини третьої статті 141ЦПК України.
		 
		Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду                       від 13 липня 2022 року у справі№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21). 
		 
		Установивши, що представник відповідачів  ОСОБА_5 не є адвокатом, а представляв інтереси відповідачів за довіреністю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку, передбаченому статтями 137, 141 ЦПК України.
		 
		Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної Палати (Великої Палати) Верховного Суду
		 
		30 квітня 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_3 , у якій відповідач просить, зокрема, передати справу на розгляд Об`єднаної Палати (Великої Палати) Верховного Суду.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду не знаходить правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
		 
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати 
		або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
		 
		Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, 
		що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна 
		для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 
		2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
		 
		Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної Палати (Великої Палати) Верховного Суду, оскільки заявником не наведено мотивів та аргументів для такої передачі, наведені заявником обґрунтування у розумінні положень частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної Палати (Великої Палати) Верховного Суду необхідно відмовити.
		 
		Щодо заяви ОСОБА_1 про долучення копій документів до матеріалів справи
		 
		28 серпня 2024 року та 10 вересня 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний Суд» від  ОСОБА_1 надійшли заяви про долучення копій документів (доказів) до матеріалів справи, які, на думку заявника, спростовують обставини, викладені у касаційній скарзі.
		 
		Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 розділу V Перегляд судових рішень ЦПК України. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Отже, ураховуючи зазначені положення частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових письмових доказів та долучення їх до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального 
		і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_1  про передачу справи на розгляд Об`єднаної Палати (Великої Палати) Верховного Суду відмовити. 
		 
		У задоволенні заяв  ОСОБА_1 про долучення копій документів (доказів) до матеріалів справи відмовити.
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_3 та ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                    М. Є. Червинська
		Судді:                                                                              А. Ю. Зайцев 
		 Є. В. Коротенко 
		 В. М. Коротун
		 М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...